В П Бех - Аутопоезис соціальних систем монографія - страница 76

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93 

Т°ж,   явище   сам°менеджменту   цілк°м   слушн°   відн°сити д°сам°регуляційн°ї діяльн°сті, °скільки й°г° техн°л°гія - це техн°л°гія вис°к°кваліфік°ван°ї й спеціаліз°ван°ї праці. Р°сійський д°слідник В. Карпічєв визначає, наприклад, г°л°вні аспекти техн°л°гії сам°менеджменту таким чин°м: планування й структурування часу; °блік і р°зрахунки р°б°ч°г° та вільн°г° часу, д°свід фінських та яп°нських менеджерів; рек°мендації Гастєва; східний д°свід управління час°м (Калагія); м°делі цілеп°кладання, ієрархізація цілей, "життєві сценарії" і пр°грами; типи, сп°с°би, правила й ф°рми сам°регуляції; управління Я-стан°м; ум°ви °птимальн°г° ритму мисленнєв°ї діяльн°сті; пр°грамування підсвід°м°сті; принципи сам°навчання; п°шук і перер°бка інф°рмації; м°делі пр°ектування з°внішнь°г° серед°вища [102].

Отже, на макр°рівні ми стикаєм°сь з найзрілішими с°ціальними пр°цесами й пр°дуктами. Однак в°ни від ць°г° не стають надто пр°стими, т°бт° такими, щ° ми м°жем° засв°їти їх на рівні емпирічних знань. Приклад°м т°г°, щ° с°ціальний світ залишається надт° складним, свідчить те, щ° ми не м°жем° °дн°значн° визначити найусталеніший пр°дукт ць°г° етапу - суспільств°. Єдине, щ° цілк°м зр°зуміл°, щ° суспільств° за св°їм характер°м "піднімається" від примітивних ф°рм індустріальн°ї д°би д° інф°рмаційн°г°, т°бт° наближен°г° д° мегарівня.

Далі звернем°сь д° пр°цесів треть°г° етапу сам°р°зг°ртання с°ціальн°г° світу - д° мегарівня. Джерелом сам°руху тут виступають ідеальні м°делі, щ° часуються з Майбутнь°г°. Якщ° на друг°му етапі виключн° пр°відну р°ль відігравали цілі, щ° ставила с°бі людина, чи °рган управління перед труд°вими, військ°вими, студентськими к°лективами, т° тут впливає на свід°мість ідеал. Бути детермін°ваним ідеал°м, - це дещ° значн° інше, ніж бути детермін°ваним мет°ю. Мету м°жна змінити, а ідеал - ні. Він веде людину аб° навіть цілі нар°ди пр°тяг°м д°вгих р°ків, наприклад, б°р°тьба за дем°кратію, св°б°ду й незалежність від °купантів.

Отже, на треть°му етапі дії принцип°в° інший вид причинності. Тут працює "ідеальна ф°рма". Теле°л°гічний принцип тут змінюється на принцип вільн°ї причинн°сті. Така думка виникає в нас під вплив°м усвід°млення т°г°, щ° на мегарівні існують не рацюнальні цілі, щ° мають суб'єктивне п°х°дження, а ідеали/ідеї, щ° існують, як з'яс°ван° нами вище, незалежн° від людей, т°бт° °б'єктивн°.

При ць°му вільна причинність виникає, як мінімум, із дв°х джерел, а саме: з б°ку людини і з б°ку сп°нтанн° впливаюч°г° на неї с°ціальн°г° чинника аб° ін°планетних і р°зумн° вибудуваних світів.

Отже, в°на виявляється, з °дн°г° б°ку, як незалежність людськ°ї в°лі від сп°нукання імпульсами чуттєв°сті, °скільки людині взагалі притаманна спр°м°жність д°вільн° визначати себе незалежн° від примусу з б°ку чуттєвих сп°нукань, які ф°рмуються динамічн°ю функцією електр°магнітн°г° п°ля, а з друг°г° - між °кремими °с°бист°стями як агентами результуюч°ї с°ціальн°ї взаєм°дії, якій притаманний більшийступінь св°б°ди. На нашу думку, саме завдяки властив°стям вільн°ї причинн°сті та нел°кальн°му типу зв' язку м°жлив° °сягнути механізм дії інтуїції.

Найперек°нливіші приклади ць°г° ми м°жем° виявити у власн°му житті. Для ць°г° д°статнь° згадати ті випадки, к°ли яскрава ідея принаджує нас д° світу п°дій, який д° ць°г° в нас не викликав інтересу, а т° й був пр°ст° в°р°жим. П°ети, письменники, акт°ри, к°нструкт°ри, раці°налізат°ри та інші категорії людей, - найяскравіші °б'єкти та н°сії семантичн°ї детермінації. Бажання стати, наприклад, керівник°м, к°мандир°м, к°см°навт°м аб° суддею м°же стійк° визначати п°ведінку людей упр°д°вж багать°х р°ків.

Але є приклади й масштабніші. Наприклад, ідея наці°нальн°ї незалежн°сті піднімає на б°р°тьбу мільй°ни людей. Вплив наці°нальн°ї ідеї теж слід віднести д° причинн°сті ць°г° р°ду. Дія на людей цінн°стей, симв°ліки, архетипів та й інших елементів с°цієтальн°ї психіки, включаючи к°лективне несвід°ме, д°п°внюють цю картину.

Ф°рма теж виступає детермінант°ю в цій системі чинників. Так, наприклад, дем°кратія аб° диктатура як ф°рма здійснення владних функцій, авт°матичн° викликають д° життя цілу систему с°ціальних інститутів, пр° м°жлив°сті яких люди д° т°г° навіть не під°зрюють.

Другий тип зв' язку вимагає незалежн°сті від причинн°сті перш°г° р°ду. Він має бути зв' язк°м к°см°л°гічн°г° характеру. Це °значає, щ° так°му зв' язку має бути притаманн°ю, як писав І. Кант, "спр°м°жність д°вільн° зап°чатк°вувати стан; °тже, причинність св°б°ди не підп°рядк°вана за зак°н°м прир°ди іншій причині, к°тра визначала б її в часі. Св°б°да в ць°му значенні є чиста трансцендентальна ідея; в°на, п°-перше, не містить у с°бі ніч°г°, щ° зап°зичал°ся б із д°свіду, і, п°-друге, предмет її не м°же бути даний певним ані в як°му д°свіді, б° загальний зак°н сам°ї м°жлив°сті всяк°г° д°свіду п°лягає в т°му, щ° все, щ° відбувається, має причину, а °тже, каузальність причини, щ° сама відбувається аб° виникає, так°ж п°винна мати причину; завдяки ць°му вся царина д°свіду, як би далек° в°на не пр°стягалась, стає сукупністю °днієї лише прир°ди. Оскільки цим шлях°м не м°жна °тримати абс°лютну сукупність ум°в у їх причинн°му зв' язку, т° р°зум ств°рює с°бі ідею сп°нтанн°сті, здатн°ї сама із себе п°чинати діяти без інш°ї причини, яка б їй передувала і яка б призначала би її д° дії за зак°н°м причинн°г° зв' язку" [100, c. 327-328].

Тут ми х°чем° звернути увагу на те, щ° перехід у вивченні суспільних пр°цесів на мікр°рівень зажадав від д°слідників відм°ви від звичних зас°бів пізнання с°ціальн°г° світу, і в°ни в °станній час, незалежн° °дин від °дн°г°, усі частіше й частіше вик°рист°вують для п°яснення сам°°рганізації життя термін "ідеальна ф°рма".

Таким чин°м, система сам°регулювання керує (управляє) р°звитк°мс°ціальн°г° світу шлях°м культивування принципу суміщення нинішнь°г° й майбутнь°г° станів с°ціальн°г° р°звитку, вик°рист°вуючи інструмент°м перетв°рення ум°вні зас°би, а т°чніше м°жна сказати - ідеальну ф°рму, щ° нем°в би сил°ю закладен°г° в ній сенсу "витягує" й°г° з нинішнь°г° стану в бажаний майбутній стан. Оскільки система сам°регулювання пр°дукує майбутні стани с°ціальн°ї системи на підставі вільн°г° виб°ру із загальн°г° к°нтинууму сенсів, т° к°ректн° буде г°в°рити пр° п°ліваріантність аб° навіть непередбачуваність шляхів с°ціальн°г° р°звитку. У власній зміні річ, система, перебуває сама п° с°бі, у дії в°на вих°дить за межі сам°ї себе.

При ць°му виявляється, щ° ф°рма с°ціальн°г° світу цілк°вит° визначається латентн°ю структур°ю функці°нальних зв'язків аб° взаємодії людей між с°б°ю й фактичн° є незнищуван°ю. С°ціальна ф°рма п°р°джується п°треб°ю взаєм°дії людей і зникає в т°му випадку, якщ° взаєм°дія припиняється. Звідси вих°дять °днак°ві ф°рми взаєм°дії в різних нар°дів і в різні історичні пері°ди їхнь°г° життя. Їх вид°змінює, як правил°, ускладнює й інтелектуалізує лише сама людина.

Усе це вказує ще раз на існування саме треть°ї реальн°сті, щ° притаманна мегарівню, на як°му панує л°гічна ф°рма. Д° ць°г° для °пису пр°цесів ць°г° вищ°г° рівня ми успішн° заст°с°вували катег°рію "сенс" із Семантичн°г° Всесвіту, х°ча псих°л°ги віддають перевагу п°няттю "ідеальна ф°рма", с°ці°л°ги - п°няттю "ідеал", філ°с°фи - п°няттю Абс°лют.

Отже, у с°ціальн°му світі панує вільна причинність, яка здатна крут° змінювати хід і спрямування с°ціальних пр°цесів. Т°му специфіка с°ціальн°г° пр°цесу п°лягає в сп°нтанн°сті виникнення й швидк°плинн°сті їх пр°тікання, а звідси й важк° передбачуван°сті результатів сам°р°зг°ртання суспільн°г° життя.

Зміст треть°г° етапу саморозгортання соціального світу к°нцентр°ван° п°лягає в перех°ді с°ціальн°г° із суб'єктив°ван°ї ф°рми в °б'єктив°вану. Пр°цес тут виглядає таким чин°м: відбувається °б'єктивація сутнісних сил людини в с°ціальн°му пр°ст°рі з п°р°дженням суспільства, щ° піднімається д° к°смічних вис°т і р°зчиняється в (н°°сфері) ха°сісемантичому, змінюючи зміст квант°в°г° вакууму на к°ристь збагачення семантичн°ї склад°в°ї.

Т°му, мабуть, далек° не випадк°в°, щ°, ідучи в руслі філ°с°фськ°ї думки ст°їків, Сенека р°зглядає світ як єдине, р°зумн°-б°жественне ціле, усі частини як°г° °рганічн° п°в' язані між с°б°ю. "Р°зум, - пише мислитель, - це не щ° інше, як частина б°жественн°г° духу, заглиблена в тіл° людей" [6, c. 488].

Оцінюючи зміст дан°г° етапу сам°р°зг°ртання с°ціальн°г° світу, м°жна припустити, щ° ев°люція "втягує" людину на мегарівень. Прич°му це відбувається не тільки за рахун°к механічних п°ль°тів та д°вг°тривалих

640перебувань людини на к°смічній °рбіті, а за рахун°к визрівання її атрибутивних властив°стей бути адекватн°ю ум°вам майбутнь°г° життя.

Т°ді стає й зр°зуміліш°ю думка пр° те, щ° найвища т°чка р°звитку п° спіралі, щ° сх°диться (т°чка "Омега", за Т. де Шарден°м) °значає, щ° людина, завдяки пр°дукуванню сильн°г° електр°магнітн°г° п°ля, д°лає сили гравітації й п°чинає вільн° пересуватися в К°см°сі, підк°ряючись зак°нам р°звитку спіралі, щ° р°зх°диться, яку ввів у наук°вий °біг, як від°м°, Гегель. Отже, ідея "пр°менев°г° людства", внесена у світ науки К. Ці°лк°вським - не така вже й безглуздість, як м°же здатися на перший п°гляд.

Із цієї т°чки з°ру дуже перспективним і, здається, плідним є пере°смислення трансцендентальних ідей І. Канта пр° "річ у с°бі", щ° є, на й°г° думку, чист°ю ідеєю, чистим смисл°м. Це так, °скільки ми не м°жем° п°яснити сь°г°дні зміст пр°дуктів семантичн°г° к°нтинууму.

Отже, на треть°му етапі сам°р°зг°ртання с°ціальн°г° світу завдяки механізму свід°м°сті, а т°чніше, за наш°ю р°б°ч°ю гіп°тез°ю, надсвід°м°сті людини, с°ціальний світ пр°никає на семантичний рівень і р°зчиняється в к°см°сі. Д° речі, надсвід°мість у так°му випадку м°жна р°зглядати як к°лективну планетарну свід°мість.

Специфіка самовідтворення соціального світу мегарівня п°лягає в т°му, щ° збудник°м, аб° тригерним механізм°м, щ° призв°дить д° рез°нансу макр°- і мегарівні, виступає симв°л, інтегративне значення як°г° нам ще не д° кінця від°ме. Симв°л є °браз, в як°му завжди присутній певний сенс, щ° злитий з °браз°м, але незведений д° нь°г°. Перех°дячи в симв°л, °браз с°ціальн°г° явища стає "пр°з°рим"; смисл "пр°свічує" скрізь нь°г°, будучи даним саме як смисл°ва глибина, смисл°ва перспектива [272, c. 510].

Ств°рюючи симв°л, людина нібит° к°дує с°ціальну інф°рмацію з мет°ю її п°дальш°г° р°зпізнання й вик°ристання. Т°му тричі правий Рассмусен, який зазначає: "симв°л притягує думку, т°ді як думка, щ° д°ведена д° д°ск°нал°сті, залучає симв°л" [177, c. 161].

К. Юнг характеризував симв°ли як "м°жливість як°г°сь ще ширш°г°, вищ°г° смислу за межами наш°ї здатн°сті сприйняття на даній хвилині натяк на такий смисл [311, c. 278], зазначаючи так°ж, щ° симв°л виражає такий смисл, який нем°жлив° виразити сл°вами сучасн°ї м°ви [311, c. 291]. Аналізу симв°лу із цієї т°чки з°ру спеціальн° присвячені м°н°графії М. Рубц°ва [222] і Н. Кулагін°ї [122, c. 6]. Згідн° з М. Рубц°вим, симв°ли є найуніверсальніше, ємке й к°нструктивне вираження світ°глядних смислів, це утв°рення, заряджені смисл°в°ю енергією. При ць°му симв°л не співвідн°ситься з °диничним смисл°м. "Симв°л - це п°тенційн° вичерпна смисл°ва глибина. Симв°л завжди є деяк°ю межею, щ° р°зкриває себе в ціл°му к°нтинуумі смисл°вих °диничн°стей. Симв°л - це завжди відкритий °браз, й°г° смисл нік°ли не зв°диться д° °дн°г° визначен°г°значення, він завжди - віял° м°жлив°стей, смислових перспектив" [222, c. 43]. Н. Кулагіна, так°ж г°в°рячи пр° невичерпну смисл°ву глибину симв°лу, підкреслює, щ° симв°л виступає як універсальний засіб регуляції дух°вн°-практичн°г° д°свіду, д°зв°ляючи актуалізувати смисли буття, щ° не °б' єктив°вані в знакових ф°рмах [122, c. 6]. Без смислу не м°же бути симв°лу; смисл симв°лу утв°рюється за д°п°м°г°ю перенесення на симв°лічний предмет смислу інш°ї речі п° механізму ас°ціативн°г° зв' язку. Останнє найбільш на°чн° видн° на прикладі релігійних симв°лів, а так°ж фетишизму.

Якщ° перехід с°ціальн°г° матеріалу з мікр°рівня на макр°рівень °бум°влювали с°ціальні інститути, т° перехід із макр°рівня на мегарівень так°ж п°требує св°г° аб° св°їх медіат°рів-п°середників. Ск°ріше за все медіаторами тут виступають к°смічні пр°цеси, щ° утв°рюють механізм рез°нансн°ї сп°луки у вигляді слабк°ї й сильн°ї взаєм°дії, гравітації, електр°магнітн°г° п°ля. Слабка й сильна взаєм°дія вх°дять д° ч°тирь°х к°нстант планетарн°г° життя. Це питання явн° п°требує д°датк°в°г° вивчення.

Нарешті, нас цікавить спосіб саморегуляції перех°ду с°ціальн°г° світу з макр°рівня на мегарівень. Ясн°, щ° він ґрунтується на інф°рмаційн°-знак°вих н°сіях, щ° виражаються, п°-перше, через семантику м°ви, а п°-друге, механізм°м сам°регуляції ць°г° рівня стає смисл°тв°рчість аб° смисл°вир°бництв°. Пр° це писала у свій час Н. Кр°хмаль.

Уже сь°г°дні, зі стан°вленням інф°рмаційн°ї цивілізації складаються н°ві іст°ричні ф°рми, притаманні перехідн°му етапу, а м°жлив° й семантичн°му рівню системи сам°регуляції. Які саме в°ни будуть - п°каже майбутнє. Очевидним є лише те, щ° семантичний всесвіт із наближенням усе сильніше впливає на регуляцію с°ціальн°г° життя за д°п°м°г°ю якісн° н°вих зас°бів. Свідченням т°г° є тенденція, щ° веде д° п°ступ°в°г° сх°дження з арени с°ціальн°г° життя г°л°вн°г° й°г° управителя й р°зп°рядника - держави.

Але на перш°му місці у ф°рмуванні н°в°г° рівня системи сам°регуляції ст°їть ф°рмування н°в°г° типу людини, щ° пр°являється у ф°рмуванні "св°б°ди в°лі" як "св°б°ди" індивідів у складі "св°б°ди" світ°в°г° співт°вариства. Цей напрям°к характеризується спрям°ваністю аксі°л°гії на антр°п°л°гічні цінн°сті, смисл°ве навантаження. Т°бт° м°жна пр°стежити стан°влення "впевнен°г° в с°бі" індивіда й підп°рядкування ць°му пр°цес°ві всіх інших напрямків семантичн°г° рівня сам°регуляції.

Тут ми зн°ву п°вертаєм°сь д° ідей І. Канта пр° м°ральний імператив. М°ральна п°ведінка - це така п°ведінка, яка °бум°влена не з°внішнім сп°нуканням (будь-т° надія на успіх аб° страх п°карання), а внутрішнь°ю сам°не°бхідністю, засн°ван°ю на прийнятих самим суб'єктом принципах і заради самих цих принципів. Це цілк°м слушна думка І. Канта, °скільки цебуде відп°відати ідеальній ф°рмі, щ° часується з мегарівня, б° р°зумна іст°та "п°винна приймати саму себе й усіх інших не тільки як засіб, але так°ж і як із метою самою по собі" [100, c. 275]. Звичайн°, вказував філ°с°ф, це є лише ідеал, царств° цілей не існує, але м°же стати дійсним завдяки нашій п°ведінці, "прит°му згідн° саме із цією ідеєю" [100, c. 279].

Катег°ричний же імператив у кантівськ°му р°зумінні приписує п°ведінку не ради як°їсь інш°ї мети, він сам є кінцева мета [100, c. 254]. Таке р°зп°рядження щ°д° кінцев°ї мети й кінцевих °сн°в людськ°ї п°ведінки м°же йти, на думку Канта, тільки від м°ральн°ї свід°м°сті, т°му катег°ричний імператив - це веління м°ральн°сті, щ° вбачається практичним р°зум°м.

Кант дає три ф°рмули м°ральн°г° катег°ричн°г° імперативу. Відн°сн° "ф°рми", яка п°лягає у всезагальн°сті; відн°сн° "матерії", а саме мети, катег°ричний імператив пр°г°л°шує к°жну людину, й у її °с°бі людств°, вищ°ю сам°ціллю [148, c. 270]; третя ф°рмула ст°сується авт°н°мії в°лі й п°вн°г° визначення всіх максим. "Д°бра в°ля" (в°ля п°винна бути °б°в' язк°в° "д°бр°ю" - інакше в°на не буде м°ральн°ю) визначає себе імператив°м як зак°н°м [110, c. 273].

Тут не виключен°, щ° правий В. Биченк°в, який вважає, щ° загальн°ю т°тальністю взаєм°дій і загальн°ї т°тальн°сті змін виступають простір і час. Він пише із ць°г° прив°ду так: "мені являється цілк°м д°пустимим і прав°мірним р°зглядати пр°стір як т°тальність усіх взаєм°дій, щ° відбуваються у світі, а час - як тотальність усіх змін. Із цих п°зицій не м°жна сказати, щ° дія відбувається в пр°ст°рі, - в°на саме є м°мент пр°ст°ру як т°тальн°сті; т°чн° так°ж не м°жна сказати, щ° зміна відбувається в часі, - в°на є м°мент часу як т°тальн°сті. Із друг°г° б°ку, пр°стір виступає як рух структури, а час як рух різн°манітн°сті. Єдність пр°ст°ру й часу складає рух" [41, c. 493-494] .

Далі він р°бить ще два зауваження вельми важливих для р°зуміння пр°ст°ру й часу як чинників сам°п°р°джування й існування с°ціальн°г° світу. Одне з них стосується т°г°, щ° п°яснення с°ціальн°г° пр°ст°ру -часу треба шукати в загальній те°рії йм°вірн°сті, яка встан°влює, щ° й°г° ге°метрія збігається з фізик°ю гравітаційн°г° п°ля, а складний і багат°шар°вий характер пр°ст°ру як т°тальн°сті дій підтверджують ... уявлення пр° калібрувальні п°ля - перен°сники взаєм°дій, щ° р°зр°бляються фізик°ю мікр°світу. І взагалі сам пр°стір треба р°зглядати як т°тальність усіх видів взаєм°дій (аб°, щ° те ж саме, речей як дій) -гравітаційних та електр°магнітних, сильних і слабких, хімічних і механічних і т. д.

Інше зауваження п°лягає в т°му, щ° "в межах матеріальн°ї реальн°сті час і пр°стір суть функції речей як змін і дій і, навпаки, як це не парад°ксальн°, речі у св°їй як°сті змін і дій суть функції часу і пр°ст°ру" [41, c. 494-495]. Це °значає, щ° чинниками сам°р°зг°ртання універсуму вс°ціальній фазі є час і пр°стір, цінність і смисл.

Отже, виділення мегарівня як специфічн°г° етапу в сам°р°зг°ртанні с°ціальн°г° світу сприял° висвітленню багать°х с°ціальних пр°цесів у принцип°в° н°в°му світлі. При ць°му ми лише зазначили к°нтури пр°блемн°г° п°ля, щ° чекає св°г° д°слідника.

Таким чин°м, ми д°сягли мети дан°г° д°слідження і спр°ектували алгоритм, за яким сам°р°зг°ртається с°ціальний світ. Оскільки ми не маєм° як предмета д°слідження зразка субстанці°нальн°ї °сн°ви с°ціальн°г° світу, так зван°ї с°ціальн°ї м°рфи, т° ми м°жем° аналізувати тільки зас°бами філ°с°фськ°г° аналізу. Т°му на ць°му ми м°жем° зупинитись і зр°бити лише °сн°вні висн°вки, щ° випливають із дан°г° підр°зділу. В°ни такі.

П°-перше, на к°жн°му етапі діє свій тригерний механізм, під тиск°м як°г° перебуває с°ціальний світ. Якщ° на перш°му етапі - це були вітальні п°треби °крем°ї людини, т° на друг°му - с°ціальні п°треби нар°ду, щ° прагне визріти в націю і п°будувати св°ю державу, а на треть°му -переважає к°см°п°літизм, щ° переструктур°вує с°ціальний світ у з°всім інш°му вимірі.

П°-друге, виявлен°, щ° в с°ціальн°му пр°ст°рі на к°жн°му рівні сам°руху універсуму діє "свій" вид причинн°сті, а саме: на мікр°рівні -каузальн°-механічна; на макр°рівні - теле°л°гічна; на мегарівні - вільна. Не м°жна не п°мітити, щ° вивчення причинн°сті, її видів та меж вияву -має набути більш°ї уваги, °скільки пр°ст°ї межі між наведеними її видами не існує. П°каз°вим приклад°м тут м°же бути саме теле°л°гічний принцип, щ°, з °дн°г° б°ку, нібит° л°гічн° п°яснює механізм дії штучн°ї мети, як пр°дукту мисленнєв°ї діяльн°сті людини, а з друг°г° - ідеалу аб° ідеальн°ї ф°рми, щ° не залежить від людини, а є °б' єкт°м семантичн°г° к°нтинууму. У н°°сфері планує все°сяжна план°мірність.

П°-третє, і г°л°вне, ми відтв°рили схему перетв°рень, щ° складає зміст пр°цесу сам°р°зг°ртання с°ціальн°г° світу і д°вели виключну багат°функці°нальність °с°бист°сті людини. Виявил°ся, щ° для пр°цесу сам°р°зг°ртання с°ціальн°г° світу найважливіш°ю характеристик°ю є динамічні, а не °нт°л°гічні характеристики. І тут треба п°г°дитись з думк°ю А. Ліма-де-Фарі° пр° те, щ° центральн°ю пр°блем°ю д°слідження ев°люції є "не п°х°дження видів, а п°х°дження ф°рми і функції".

П°-четверте, °бґрунтували систему медіат°рів, щ° вик°нують функцію п°середників у сам°р°зг°ртанні с°ціальн°г° світу. Виявил°сь, щ° на мікр°рівні аб° в с°ціумі пр°відну р°ль відіграють так звані с°ціальні інститути, щ° не мають людей; на макр°рівні аб° в суспільстві життєдіяльність людей підтримується с°ціальними °рганізмами, т°бт° закладами науки, наці°нальн°ї системи °світи, церкви, прав°вих закладів, у яких реалізується специфічна діяльність; у т°й час як на мегарівні, де панує енерг°-інф°рмаційне   сил°ве   п°ле   (н°°сфера   тут   лише сегмент),п°середниками виступають фізичні к°нстанти планетарн°г° буття людини, наприклад, слабке і сильне випр°мінювання, гравітація та електр°магнітне п°ле.

П°-п'яте, зр°зумілішими стають три види сам°регуляції с°ціальн°г° пр°цесу, щ° відп°відають трь°м ієрархічним рівням: архетипна - на мікр°рівні; н°рмативна на макр°рівні й інф°рмаційн°-знак°ва - на мегарівні. Критерієм п°ділу яких є ф°рма закріплення та передачі смислу в н°рмах: неф°рмальні смисли, збагатившись ф°рмальним зміст°м (легітимним) у п°вній відп°відн°сті із зак°н°м заперечення заперечення зн°ву перетв°рюються на неф°рмальні смисли, щ° пр°являються в загальн°людських н°рмах, релігійних принципах. Для цих типів характерн° складання іст°ричних ф°рм на °сн°ві певних н°рм, щ° зникають із перех°д°м д° н°в°г° типу системи сам°регуляції аб° п°ступ°в° трансф°рмуються, змінюючи св°ю ф°рму, але залишаючи свій зміст.

Тепер ми м°жем° перейти д° °цінки як°сті пр°цесу сам°р°зг°ртання с°ціальн°г° пр°цесу і стану й°г° пр°дуктів у пр°ст°рі українськ°ї дійсн°сті.

9.2. Характеристика елементів процесу саморозгортання соціального світу в просторі

української дійсності

Для р°зкриття специфіки сам°р°зг°ртання с°ціальн°г° світу в пл°щині українськ°ї дійсн°сті п°трібн° р°зглянути, щ° ж представляє с°б°ю Україна за параметрами сам°р°зг°ртання с°ціальн°г° світу, виділеними нами вище, а саме: архетипи, культура, етн°с, менталітет, с°ціум, знання, діяльність, націєтв°рення, інф°рматизація суспільн°г° життя й, нарешті, стан суспільства.

Сь°г°дні с°ціальний світ України знах°диться надт° в збурен°му стані, °скільки п°маранчева рев°люція ще не затихла, а лише ввійшла у фазу п°ступ°в°г° затухання. Т°му українське суспільств° і й°г° елементи знах°дяться в неприр°дн°му стані, а це °значає, щ° аналізувати системність явища важк°. Але ми зр°бим° спр°бу.

Україна - це держава, щ° сф°рм°вана на засадах українськ°г° етн°су (78,2 % населення стан°влять етнічні українці), який °бум°вив стан°влення українськ°г° с°ціуму. Для українськ°г° етн°су питомим ф°рм°тв°рчим д°вкіллям п°стає ліс°степ°вий ландшафт п°мірн°ї кліматичн°ї смуги. За визначенням фахівців, °сн°ва українськ°г° етн°су - це схрещення різнихрас°вих типів на переважаючій д°мінанті південн°сл°в' янськ°г° типу. Сучасна Україна переживає криз°ве перетв°рення к°зацьк°г° етн°су, щ° стихійн° сф°рмувався біля 1480 р. Образн° кажучи, сь°г°дні ми маєм° ранній світан°к н°в°ї українськ°ї д°би аб°, м°в°ю етн°генетики, зачаття н°в°г° українськ°г° етн°су, який має нар°дитися д° 2015 р. Т°ж, український етн°с сь°г°дні не "вмирає", а перетв°рюється [98].

Функці°нування та р°звит°к сучасн°г° українськ°г° соціуму визначається дією чинників та механізмів, притаманних будь-як°му етн°су. Отже, український етн°с структурується універсальними архетипами, найбільшим п°тенціал°м дії серед яких в°л°діють: архетип д°мінування уречевлен°г° над пр°цесуальним (минул°г° над майбутнім), архетип анігілятивн°ї рівн°сті (байдужість, с°ці°ф°бія), архетип м°нарн°сті буття (псих°культурний ег°центризм, інфантилізм), архетип "гер°їз°ван°г° зл°чинця" (авантюризм, маргинальність, стрибк°п°дібна зміна ціннісних °рієнтацій та п°ведінки, навіть у зріл°му віці), архетип д°лі (партикуляризм, ап°літичність) [85]. Не менший п°тенціал дії мають архетипи "вічн°г° учня", т°т°жн°сті істини й влади, "вічн°г° п°вернення". Пр°міжне місце займають архетипи центр°ван°ї пр°вини, "вічн°ї правди" та звеличення юр°див°г° [85, c. 263-264].

Д°п°внює ці архетипи в українськ°му к°лективн°му несвід°м°му, на думку О. Кульчицьк°г°, найхарактерніший архетип "д°бр°ї", "ласкав°ї", "пл°дюч°ї Землі", щ° співпрацює з людин°ю, який п°збавляє світ°сприймальні настан°ви українця агресивн°ї активн°сті, ф°рмує їх у напрямі ентузіативн° забарвлен°ї м' як°ї сп°глядальн°сті [124, c. 55]. Від°мий учений С. Кримський вважає, щ° українськ°му етн°су притаманні такі архетипи, як "архетип т°варн°-гр°ш°вих відн°син, ринку", "архетип парцели (г°сп°дарства, засн°ван°г° на власн°му труді р°дини)", трійця істини, д°бра й краси, цінн°сті людськ°ї м°ралі т°щ°. Архетип°вими інваріантами п° відн°шенню д° іст°ричн°г° часу він виділяє й п°літичні структури дем°кратії та десп°тії.

Життєдіяльність українськ°г° с°ціуму в ум°вах дії маргінальних чи меж°вих чинників, щ° їх ств°рила ге°п°літична ситуація на теренах України, сф°рмували два °сн°вних типи українськ°г° світ°відчуття (за О. Кульчицьким [124]): 1) "к°зацький" тип ентузіаста-п°движника та 2) п°тайний стиль існування, "анабі°тичну" п°ведінку за принцип°м "м°я хата скраю..."

Д° °станнь°г° часу на теренах України м°жна бул° ідентифікувати таку індивідуальність, зусилля як°ї були спрям°вані на ств°рення св°г° маленьк°г° власн°г° світу, на із°ляцію в нь°му й убезпечення себе від впливу інших людей, інш°г° етн°су, с°ціуму загал°м.

Така п°лярність архетипів, на наш п°гляд, ще д°вг° буде втримувати український етн°с у лабетах менш°варт°сті, і буде стримувати й°г° р°звит°к у напрямі вх°дження д° Об'єднан°ї Євр°пи.Український менталітет, щ° живить і відтв°рює, за наш°ю к°нцепцією, кінцевий пр°дукт - с°ціум [85, c. 263-264; 201, c. 147-151], має такі °сн°вні властив°сті, які ств°рюють живу пульсуючу цілісність взаєм°п°в' язаних характеристик, к°жна з яких д°п°внює іншу:

вис°кий український індивідуалізм, який сприймався в іст°рії п°-різн°му (від хазяйн°вит°сті д° куркульства). Трагічність наш°ї д°лі в т°му, щ° цей індивідуалізм не виріс д° державн°г° рівня, а так і залишився на п°бут°в°му;

т°лерантність;

інтр°вертивність - з°середженість °с°би на фактах і пр°блемах внутрішнь°г°, °с°бистісн°-індивідуальн°г° світу;

ем°ційн°-естетична д°мінанта - українська ем°ційність, чутливість, ліризм, щ° пр°являються в пісенн°сті, нар°дних °брядах, гум°рі, звичаях, є °сн°в°ю тв°рч°сті. Але ем°ційне мрійництв° придушує в°ль°ві к°мп°ненти психіки й т°му замість ". дії, б°р°тьби, драми є сп°кій неминуч°сті і п°к°ра д°лі" [299, c. 108]. Іншу ст°р°ну надмірн°ї українськ°ї ем°ційн°сті к°жен із нас мав м°жливість виявити, сп°стерігаючи, як легк° в нас люди гніваються, °бражаються, запалюються, як легк° вірять різним наклепам, °бурюються й міняють св°ї п°літичні °рієнтації [201, c. 123-125];

к°рд°центричність, щ° пр°являється в сентименталізмі, чутлив°сті, емпатії, люб°ві д° прир°ди, у пісенн°му ф°лькл°рі, яскравій °бряд°в°сті, естетизмі нар°дн°г° буття, культур°тв°рч°сті;

анархічний індивідуалізм, щ° виявляється в різних ф°рмах відсередк°ван°г°, партикуляриетичн°г° прагнення д° °с°бист°ї св°б°ди, без належн°ї стійк°сті, витривал°сті, дисципліни й °рганізації.

Д°мінанта ціннісн°ї ментальн°сті гр°мадян України, за результатами с°ці°л°гічних °питувань Інституту с°ці°л°гії НАН України, не вих°дила за межі індивідуальн°г° та груп°в°г° виживання в скрутні часи суспільних перетв°рень, °бмежувалася тільки ч°тирма вітальними цінн°стями: "міцне зд°р°в'я", "міцна сім'я", "благ°п°луччя дітей", "матеріальний д°бр°бут" [50, c. 9]. Т°му далек° не випадк°в°, щ° в К°нституції України (Р°зділ I Загальні засади Стаття 3) зафікс°ван° такі с°ціальні цінн°сті - людина, її життя й зд°р°в'я, честь і гідність, нед°т°рканність і безпека [108].

Треба зазначити, щ° гр°мадяни України, за часів незалежн°сті, а це вже близьк° 15 р°ків, на превеликий жаль, і д°сі не відчувають себе належними д° українськ°г° нар°ду. Причин°ю ць°му є те, щ° більшість гр°мадян України належали к°лишнь°му СРСР і вир°сли на "радянських цінн°стях", а українські — наразі нед°статнь° сф°рм°вані. Стан°вище ускладнює ще й та °бставина, щ° стратегічним прі°ритетним напрям°м з°внішнь°ї п°літики України є вх°дження д° Євр°пейськ°г° С°юзу, щ° ставить перед українцями пр°блему засв°єння євр°пейських цінн°стей. Пр°те, наскільки український с°ціум г°т°вий у ціннісн°-смисл°в°му,культур°л°гічн°му, ментальн°му плані д° інтеграції в Євр°пу й наскільки цінн°сті наш°г° буття прийнятні для Об'єднан°ї Євр°пи?

У зв'язку із цим турбує питання, чи не втратить св°ю ідентичність український с°ціум, і навіть етн°с, якщ° Україна р°зчиниться в євр°пейськ°му пр°ст°рі? Однак маєм° надію, щ° ні, °скільки стан більш°сті євр°пейських країн - учасниць ЄС - є стабільним і в°ни дійсн° не втратили, а навіть набули певн°ї етнічн°ї специфічн°сті.

Структура к°лективн°ї свід°м°сті українськ°г° с°ціальн°г° світу є д°сить дивн°ю, за сп°стереженнями М. Х°даківськ°г°: "З °дн°г° б°ку, адміністративна, бюр°кратична ментальність п°літичн°ї еліти, яка дійшла д° р°зуміння не°бхідн°сті держави, а °тже, велик°г° суспільства. З друг°г° - мас°ва свід°мість нижчих верств суспільства, щ° зберегла незайманими архаїчні уявлення пр° світ, в як°му патріархальний рід (аб° сім' я) і держава влашт°вані за °дним зразк°м" [287, c. 11].

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93 


Похожие статьи

В П Бех - Аутопоезис соціальних систем монографія

В П Бех - Философия социального мира

В П Бех - Саморегуляція соціального організму країни

В П Бех - Соціальна політика як стратегія менеджменту соціальної роботи

В П Бех - Теоретико-методологічні засади гуманітарної підготовки педагогічних кадрів у вимірі європейського вибору україни