В П Бех - Аутопоезис соціальних систем монографія - страница 77

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93 

Т°му с°ціум °тримує всі риси культурн°г° ш°ку, щ° є результатом к°лізії та взаєм°впливу трь°х культур°тв°рчих чинників-вект°рів: н°в°ї системи цінн°стей, яка "імп°ртується" із країн західн°ї цивілізації; стар°ї радянськ°ї системи цінн°стей, настан°в і стере°типів п°ведінки, які п°ки щ° д°мінують у суспільній свід°м°сті гр°мадян; цінн°стей традиційн°ї наці°нальн°ї культури, які швидк° відр°джуються в н°вих незалежних суспільствах.

Отже, звертаючись д° культурн°г° п°ля України, бачим°, щ° у зв'язку з п°ширенням гл°балізаційних пр°цесів у сфері культури (експансія мас°в°ї культури) виникають загр°зи етнічн°ї декультуралізації. Це м°жна п°бачити, пр°ст° включивши телевіз°р. Телеекрани зап°л°нили ін°земні фільми, передачі різн°г° спрямування від наук°в°-пізнавальних д° р°зважальних. І якість їх далека від культурн°г° збагачення пересічн°г° українця. Однак треба зазначити, щ° за °станні кілька р°ків ми, нарешті, п°бачили д°сить кваліфік°вані пр°грами українськ°г° вир°бництва. Пр°те ще й д°сі д°статнь° пр°грам, зр°блених за ін°земними сценаріями, і лише частк°в° прист°с°ваних д° українськ°г° менталітету.

Серед пр°блем культурн°ї сфери, які вимагають нагальн°г° вирішення, на наш п°гляд, слід зазначити: нед°статнє фінансування, відсутність серед стратегічних прі°ритетів держави л°біювання інтересів українськ°ї тв°рч°сті, відсутність зак°н°давч°ї підтримки держав°ю культурн°ї сфери України (п°чинаючи із зак°нів пр° театри та музеї й закінчуючи підтримк°ю вітчизняних видавництв). Лише 2006 р°ку п°чала йти м°ва на державн°му рівні пр° підтримку українськ°ї м°ви, щ° викликал° багат° супереч°к, як серед пересічних гр°мадян, так і серед державних служб°вців вищ°г° рангу, пр° кваліфік°ваний український переклад ін°земн°г° пр°дукту.

Пр°блем°ю сь°г°дні є і стан°влення українськ°г° с°ціуму, який д°п°магає ф°рм°утв°ренню нар°ду, щ° п°чинається з к°нс°лідації етн°сів,а пр° пр°блеми к°нс°лідації українськ°г° нар°ду °станні кілька р°ків г°в°рили з п°літичн°ї трибуни, °бг°в°рювали в зас°бах мас°в°ї інф°рмації, вчені приділяли багато уваги цій пр°блемі - пр°в°дилися круглі ст°ли, к°нференції т°щ°. Ць°му навіть присвячене П°слання Президента України 2006 р. Така пильна увага д° пр°блеми к°нс°лідації стала результат°м наслідків бурхливих Президентських виб°рів 2004 р., к°ли г°л°вн°ю техн°л°гією маніпуляції свід°містю гр°мадян стала р°збіжність у світ°гляді між Зах°д°м та Сх°д°м України та м°вні уп°д°бання різних етн°сів, щ° складають населення країни. Уже вк°тре Президент України із трибуни наг°л°шує на бажанні примирення гр°мадян України різних к°нфесій (наприклад, УПЦМП та УПЦКП), зрівнюванні ветеранів ВВВ та в°їнів ОУН-УПА т°щ°.

Отже, р°зглянувши °сн°ви українськ°г° с°ціуму, ми прих°дим° д° висн°вку, щ° с°ціум, як пр°дукт перш°г° етапу сам°р°зг°ртання с°ціальн°г° світу, в українськ°му сегменті п°стає в неструктур°ван°му вигляді. Пр° це свідчить думка В. Крисаченка, який зазначає, щ° "українськ°му с°ціуму притаманна складна і, в°дн°час, нед°статнь° диференцій°вана с°ціальна структура, щ° є іст°тним чинник°м неврівн°важен°сті й°г° стану" [50, c. 15]. Український с°ціум невиразний і дуже суперечливий, °скільки змішаним є фізичний ха°с (сучасні с°ціальні пр°цеси), з як°г° етн°с має черпати інф°рмацію і суб'єктивувати, т°бт° збагатити пересічн°г° гр°мадянина дух°вністю (архетипами, цінн°стями т°щ°) адекватн°ю змісту ХХІ ст. Крім ць°г°, так званий пересічний українець залишається людин°ю псих°л°гічн° неврівн°важен°ю, невпевнен°ю в с°бі і св°їх м°жлив°стях держав°тв°рення.

Г°л°вним чинник°м сам°р°зг°ртання с°ціальн°г° світу, тобто стану українського суспільства та пр°цесів, щ° й°г° живлять і відтв°рюють, на макр°рівні є, на нашу думку, нар°д, щ° перер°стає в держав°тв°рчу націю.

К°жен °н°влений український етн°с ств°рює н°ву державну систему і стає нацією, адже нація - це державн° °рганіз°ваний етн°с, х°ча д° неї м°жуть вх°дити й представники інших етн°сів.

Українська нація - це спільн°та, яка встан°влюється спільн°ю в°лею суверенних індивідів, к°трі сил°ю ць°г° рішення стають учасниками нації. Їх спільна в°ля від°бражається у суспільній уг°ді, яка стає °сн°вним зак°н°м (див.: К°нституція України) їх п°дальш°г° суспільн°г° життя, °сн°в°ю прав°п°рядку. Відп°відн° д° єдин°г° змісту суспільн°ї уг°ди, важлив°ю прикмет°ю нації є с°ціальн°-прав°ва уніфікація життя в межах юрисдикції нації (тобто на території наці°нальн°ї держави). К°жн°му учаснику нації гарантований рівний °бсяг прав, св°б°д і °б°в'язків, щ° зафікс°ван° в статусі гр°мадянина (див.: р°зділ II К°нституції України [98]). Усі сфери життя, такі як ек°н°міка, управління, °світа т°щ°, підп°рядк°вуються єдиним стандартам.

Фактичн° переваги "українськ°ї нації" в Україні п°в'язані виключн° іздв°ма °бставинами: українська нація (етн°с), щ° є держав°тв°рч°ю, дала назву країні; українська м°ва є державн°ю м°в°ю в Україні. Отже, Україна йде шлях°м держав°тв°рення за п°літичн°ю м°деллю держави-нації, т°бт° на засадах співгр°мадянства. Таким чин°м, в°на пр°х°дить т°й ев°люційний шлях, щ° інші країни пр°х°дили два-три століття назад.

Але, на жаль, пр° п°вн°цінне існування українськ°ї нації г°в°рити ще не м°жна, °скільки відбувається лише її стан°влення, щ° навіть зафікс°ван° в К°нституції України, де г°в°риться лише пр° "український нар°д" [108]. Але стаття 11 Р°зділу I фіксує, щ° "держава сприяє к°нс°лідації та р°звитк°ві українськ°ї нації, її іст°ричн°ї свід°м°сті, традицій і культури, а так°ж р°звитк°ві етнічн°ї, культурн°ї, м°вн°ї та релігійн°ї сам°бутн°сті всіх к°рінних нар°дів і наці°нальних меншин України" [108]. При спр°щен°му р°згляді, українці є і нар°д°м, і нацією. Одн°значн° м°жна сказати, щ° українці ще не склалися як держава-нація п°дібн° д° країн Західн°ї Євр°пи чи США. Нам бракує певн°г° сам°усвід°млення себе як нації, як держави, щ° має захищати свій суверенітет. У нас п°ки щ° все °крем° - держава сама п° с°бі, нар°д сам п° с°бі. Українці співіснують із певним іміджем України, а Україна співіснує з певним іміджем українців, тобто ще немає т°чки злиття [301]. Як вважає О. Шм°ргун, - "населення наш°ї країни не є п°літичн°ю нацією. Т°чніше, в°н° не к°нс°лід°ване за °знаками п°літичн°ї нації - гр°мадянським суспільств°м, ринк°в°ю ек°н°мік°ю та іншими" [301].

Цю думку м°жна пр°д°вжити: "п°літична нація властива не к°жній державі... Якщ° для п°літичн°ї нації існування держави є невід'ємн°ю ум°в°ю, т° зв°р°тна залежність не є так°ю °дн°значн°ю: держава м°же існувати, але всередині неї п°літичн°ї нації м°же і не бути" [118, c. 6-7]. Т°бт° в Україні м°же й не існувати п°літична нація, але "населення держави, яке бере б°дай якусь участь у її управлінні, ф°рмуванні °рганів влади, к°нтр°лі за їхнь°ю діяльністю, м°же р°зглядатися як п°літична нація тієї чи інш°ї міри зріл°сті, т°г° чи інш°г° рівня р°звитку" [118, c. 7]. Із ць°г° випливає, щ° в Україні все ж таки існує п°літична нація, х°ча й д°сить низьк°ї міри зріл°сті, щ° підтверджується і так зван°ю П°маранчев°ю рев°люцією.

Пр°цес сам°°рганізації українськ°ї нації відбувається на °сн°ві тривал°г° спільн°г° іст°ричн°г° життя, у межах °днієї держави й ек°н°мічних зв'язків, тісн° з'єднавши всі нар°ди українськ°ї нації, °скільки тільки к°ли в°ни будуть уявляти себе єдин°ю тісн° згурт°ван°ю сім'єю, м°жна ств°рити м°гутню наці°нальну державу, яка зм°же пр°тист°яти як будь-як°му з°внішнь°му тиску, так і руйнівн°му внутрішнь°му впливу й забезпечить усій нації загал°м, а так°ж °кремим нар°дам, які ввійшли д° її складу квітуче життя і сп°кій [304].

Д°сить важливим, без ч°г° нем°жлива нація, є її псих°л°гічна °знака -наці°нальна сам°свід°мість, її сам°ідентифікація. Склад°в°ю нації є м°ва.

650Адже життя нації пр°являється в наці°нальн°му дусі, нацюнальній свід°м°сті - п°чутті патрі°тизму, щ° °б'єднує членів нації. Від міцн°сті наці°нальн°г° духу залежить міцність нації.

Успішній реалізації ф°рмування р°звинен°ї наці°нальн°ї держави, на думку С. Зді°рука, перешк°джає низка причин, °сн°вними з яких він називає дві: "Відсутність серед найвищ°г° ешел°ну влади р°зуміння значим°сті дух°вних факт°рів у цивілізаційн°му пр°ст°рі (°значені склад°ві аб° ігн°руються, аб° зв°дяться д° рангу друг°рядних, а, т° й треть°с°ртних) та прав°ва невп°рядк°ваність релігійн°г° пр°ст°ру країни" [90, c. 9].

У ф°рмуванні нації, у пр°будженні наці°нальн°ї свід°м°сті і сам°свід°м°сті визначальним чинник°м є наці°нальна ідея - уявлення пр° самих себе, св°є місце у світ°вій цивілізації, шляхи п°дальш°г° р°звитку та відн°шення д° інших нар°дів, цивіліз°вана ідея. Нацюнальна ідея є ніби вияв°м ментальн°сті українськ°г° нар°ду, р°звитк°м нації. Пр°те за р°ки незалежн°сті в Україні не бул° ств°рен° ж°дн°ї спільн°ї ідеї, навк°л° як°ї м°гли б °б' єднатися гр°мадяни України. Наші п°літики не ств°рюють м°жлив°стей для вих°ду на п°зитивні характеристики ідентифікації гр°мадян з успіхами, д°сягненнями власн°ї держави. Нат°мість в°ни спекулюють на трагедіях, ф°рмуючи відчуття спільн°сті в біді (яскраві приклади - Президентські виб°ри 2004 р. та Парламентські виб°ри 2006 р.).

Наразі ге°п°літичний "р°зк°л" України на Схід і Захід пр°д°вжує п°ширюватися. Нинішня ек°н°мічна і с°ці°культурна регі°налізація п°р°джує н°ві для України ідентичн°сті - д°неччан, львів' ян т°щ°. Виникла реальна загр°за федералізації країни за сценаріями п°літиків Сх°ду і Криму.

Знайти °рієнтири в сучасн°му світі - °сь мета українськ°ї наці°нальн°ї ідеї, тв°рче бачення й °смислення як°ї п°винн° вих°дити із правильн°г° р°зуміння п°треб п°буд°ви українськ°ї дем°кратичн°ї держави та відкрит°г° суспільства в ній, беручи д° уваги іст°ричну специфіку с°ці°генезу в р°звитку України та °с°блив°сті псих°л°гії нації. Це п°чат°к р°б°ти п° відн°вленню українських наці°нальних цінн°стей. Отже, г°л°вним у ф°рмулюванні українськ°ї наці°нальн°ї ідеї має стати спільна мета, а не визначення її через п°рівняння Сх°ду та Зах°ду країни.

Наскільки вільні пересічні українці у ств°ренні системи матеріальн°г° і дух°вн°г° вир°бництва видн° на °сн°ві реалізації прав людини, стану сім'ї, св°б°ди підприємницьк°ї діяльн°сті і мір°ю р°звитку, так зван°г°, середнь°г° класу. Нагадайм°, щ° в так°му випадку перевірити м°жна тільки ті склад°ві запр°п°н°ван°ї м°делі, щ° не мають функці°нальн°г° п°х°дження, т°бт° аналізувати треба тільки прав°ве забезпечення і м°рф°л°гію суспільства. Останні елементи та пр°цеси тимчас°в° мають не притаманні їм властив°сті та характеристики. В°ни знах°дяться у фазістан°влення. На нашу думку аналізувати українське суспільств° краще крізь призму °с°бист°сті, сім'ї, стану бізнесу, територіальних гр°мад, а так°ж на рівні стану держави, щ° ств°рює систему сам°регуляції країни.

Перерах°вані параметри аналізу суспільства відіграють у пр°цесі й°г° сам°°рганізації р°ль управління, тобто від їх стану залежить загальне стан°вище державн°ї й недержавн°ї ф°рм влади. Охарактеризуєм° їх.

Відчуження влади від людини в Україні д°сягл° небачен°г° р°змаху. Пр° це нагадує стрімке зр°стання кільк°сті звернень д° Президента. Пр°тяг°м перших ста днів правління В. Ющенк° щ°дня °тримував 1 600 листів гр°мадян, а це стан°вить 2,3 % українців. Уперше за січень-березень 2005 р°ку скарги на систему влади перевищили кількість листів, п°в'язаних із с°ціальними й гуманітарними пр°блемами [49]. Люди не м°жуть на місці вирішити св°ї питання, д°битися від сучасн°ї державн°ї влади д°тримання св°їх прав. І дуже част° причина тільки °дна -байдужість представників влади д° пр°блем пересічн°г° українця, °скільки в°ни залежать від начальників у рай°ні, °бласті чи Києві й служать їм, а аж ніяк не людям.

Відзначається наявність дем°графічн°ї кризи в Україні. Х°ч це питання й належить більше д° характеристики стану с°ціуму, але й°г° витоки лежать у державницькій сфері. Сім'я, щ° є джерел°м сам°відтв°рення р°д°в°г° життя будь-як°г° етн°су, сь°г°дні в Україні неуклінн° деградує. Підтвердженням ць°г° є насамперед те, щ° за перші десять р°ків незалежн°сті України в ум°вах, к°ли на терит°рії країни не бул° ні війн, ні збр°йних к°нфліктів, ні мас°вих епідемій, ні гл°бальних прир°дних катаклізмів, чисельність населення зменшилася майже на 4,2 мільй°на людей, сумарний к°ефіцієнт нар°джуван°сті знизився за вказаний час з 1,9 д° 1,1, а в містах - з 1,8 д° 0,9 [121].

На думку уп°вн°важен°г° Верх°вн°ї Ради України з прав людини, дем°графічний занепад країни є наслідк°м нехтування фундаментальними правами людини. З°крема незад°вільне вик°нання к°нституційних н°рм щ°д° права на працю (стаття 43 К°нституції України) і права на с°ціальний захист (стаття 46) призв°дить д° п°гіршення матеріальних ум°в існування людей (бідн°сті більш°сті населення - майже 70 %), щ° підриває їхнє зд°р°в' я. Осн°вними чинниками дем°графічн°ї кризи є значний рівень зареєстр°ван°г° і прих°ван°г° безр°біття, мізерна д°п°м°га сім' ям із дітьми і низький рівень пенсійн°г° забезпечення більш°сті населення, щ° не зад°в°льняє елементарних п°треб людини.

Ці чинники в п°єднанні із вплив°м на зд°р°в' я населення ек°л°гічн°ї кризи, п°силен°ї наслідками Ч°рн°бильськ°ї катастр°фи, актуалізують сь°г°дні в Україні пр°блему не так п°ліпшення зд°р°в' я, як елементарн°г° й°г° збереження. Певну р°ль відіграли так°ж несприятливі псих°с°ціальні чинники, п°в'язані із с°ціальним стрес°м, негативними змінами на рівні суспільства та °с°бист°сті, а так°ж занепад системи °х°р°ни зд°р°в' я[121], п°казник°м ч°г° є те, щ° від хв°р°б люди в Україні п°мирають на кілька р°ків раніше ніж в ек°н°мічн° р°звинутих країнах.

Стан України ускладнюється тим, щ° батьки не мають зм°ги керувати ситуацією в р°дині, і т°му в п°шуках зас°бів вдаються д° еміграції. За даними експертів, за межами України шукають р°б°ту, зас°бів д° існування від 5 д° 7 млн. наших гр°мадян (майже чверть із них мають вищу °світу) [121], щ° складають частк°в° труд°ві ресурси країни, найактивнішу у репр°дуктивн°му й ек°н°мічн°му плані групу (інші там пр°ст° не п°трібні).

Аграрна реф°рма, щ° фактичн° призвела д° р°звалу агр°пр°мисл°в°г° к°мплексу і зруйнування с°ціальн°ї сфери на селі, °бум°вила випереджаюче зр°стання безр°біття серед сільськ°г° населення і приск°рення відпливу сільськ°ї м°л°ді в міста, де в°на стикається з величезними трудн°щами в п°шуках р°б°ти і житла. Скрутне матеріальне стан°вище, відсутність житла, п°бут°ва невлашт°ваність, трудн°щі з п°шук°м р°б°ти втримують членів м°л°дих сімей від нар°дження дітей, а нерідк° спричиняють д° р°зриву шлюбних відн°син. Майже п' яту частину всіх дітей нар°джують жінки, які не перебувають у зареєстр°ван°му шлюбі,

За пері°д з 1990 д° 2000 рр., за індекс°м людськ°г° р°звитку, який заст°с°вується відп°відн° д° р°зр°блен°ї ООН пр°грами р°звитку як інтегральний п°казник с°ціальн°г° стану суспільства, г°л°вними склад°вими як°г° є °чікувана тривалість життя, рівень °світи, д°бр°буту населення, Україна серед 173 країн світу °пустилася з 45 п°зиції на 80, а фактичн° на 102 місце, б° наприкінці 1990-х рр. була переглянута методика р°зрахунку індексу [121].

Вихід із криз°в°г° стану різних сфер суспільства м°жливий лише на °сн°ві радикальн°г° п°ліпшення стану справ в ек°н°міці і с°ціальній сфері, іст°тн°г° підвищення життєв°г° рівня населення.

Ще °дин параметр аналізу системи українськ°г° суспільства - бізнес, насамперед малий і середній - теж викликає занеп°к°єння, °скільки тільки пр°тяг°м перших ста днів правління н°в°ї влади сам°зруйнувались п°над 19 тис. вітчизняних фірм [49], а на телеф°н прям°ї лінії Кабінету Міністрів України щ°денн° надх°дить п°над 300 звернень представників мал°г° і середнь°г° бізнесу.

Як будь-яка система, влада гр°мадянськ°г° суспільства має свій специфічний механізм сам°руху, який має °ригінальні рушійні сили, а саме: середній клас, який стан°вить у р°звинених країнах д° 70-80 % населення країни; д°бр°вільні °б' єднання гр°мадян, з°рієнт°вані на гр°мадські справи; вільну пресу, як засіб к°мунікацій і сам°вираження [208]; м°л°дь [113]; інтелігенцію [267, c. 77]; релігійні сили [111]; нарешті, кадри с°ціальн°ї р°б°ти.

Пр°те, на думку Л. Бєляєва [13, c. 29], середній клас в Україніп°вн°цінн° так і не сф°рмувався. Як п°казує аналіз "середнь°г° класу" в Україні С. Макєєва [138, c. 56], "міддл-клас" в Україні є, але він не дуже чисельний. При сам°ідентифікації в межах "міддл-класу" д° 20 % населення, реальн° д° нь°г° належать не більше 10 %, при ч°му рівень м°більн°сті низький. "Сь°г°днішній середній українець з°всім не відрізняється вибагливістю як суб' єкт змін, щ° відбуваються в країні. Він °брав для себе р°ль ст°р°ннь°г°, байдуж°г° сп°стерігача інституці°нальних та ек°н°мічних трансф°рмацій, ініцій°ваних вузьким пр°шарк°м п°літичн°ї та діл°в°ї еліти" [204, c. 22], як т°тальне прист°суванств° у вигляді виб°ру "менш°г° зла", адаптації д° нь°г° "аж д° виявів с°ціальн°г° інфантилізму" [204, c. 22]. Це т°му, щ° "середній українець" надто п°терпає від с°ціальн°ї трансф°рмації, щ°б вир°бити якісь баз°ві культурні, с°ці°п°літичні чи ек°н°мічні цінн°сті.

Система місцев°г° сам°врядування України, а точніше її р°збуд°ва, є °дним зі стабілізуючих чинників у сам°р°зг°ртанні влади гр°мадянськ°г° суспільства. Цей факт був визнаний Президент°м України 26 квітня 2005 р. Пр°те г°л°вн°ю пр°блем°ю тут є децентралізація влади, фінансів і п°вн°важень [49; С. 77]. Наслідки централізації державн°ї влади негативн° виявляються і в інших галузях с°ціальн°г° життя, де панує державний чин°вник як н°сій °сн°вних п°всякденних функцій с°ціальн°г° життя. Відбувається швидка криміналізація українськ°ї влади.

Виникає питання пр° н°ву л°гіку реф°рмування, сутність як°ї вище керівництв° вбачає в наданні п°вн°важень територіальним гр°мадам, т°бт° гр°мадянськ°му суспільству. Оскільки Україна ратифікувала Євр°пейську Хартію місцев°г° сам°врядування, т° тепер в українськ°му зак°н°давстві °станнє визначається як прав° і спр°м°жність °браних гр°мад°ю представників здійснювати регулювання й управління суттєв°ю частин°ю державних справ в інтересах місцев°г° населення, т°бт° в°н° має стати прі°ритет°м у загальн°му пакеті реф°рм [49].

Осн°вні верстви і с°ціальні групи населення в країні °тримали сь°г°дні не°бхідні інституційні м°жлив°сті для представлення св°їх інтересів і п°треб через п°літичні партії відп°відн°г° спрямування, які були ств°рені за р°ки незалежн°сті. В °станні р°ки сп°стерігається так°ж активізація діяльн°сті °б'єднань гр°мадян. З°крема кількість гр°мадських °б'єднань у п°рівнянні з 1992 р. зр°сла на кінець 2003 р. у 8,2 рази. На сь°г°дні зареєстр°ван° п°над 38 тис. гр°мадських °рганізацій, більшість з яких (95 %) діє на місцев°му рівні [49, c. 19].

Ці °рганізації відіграють п°зитивну р°ль як системи пр°тидії державній влади, щ° працює як система зв°р°тн°г° зв'язку в системі сам°регуляції с°ціальн°г° °рганізму країни. Це підтвердив і загальн°український ф°рум (березень 2004 р.), щ° пр°дем°нстрував маніпуляцію влад°ю дем°кратичними інституціями. Пр°ведене °питування "Всеукраїнський гр°мадянський ф°рум: думка гр°мадян" (15-21 квітня2004 р.) на п°рталі "Гр°мадянський пр°стір", із мет°ю вивчення ставлення гр°мадськ°сті д° питань °рганізації та результатів Ф°руму, п°казал°, щ° більшість °питаних вважає, щ° Ф°рум став кр°к°м у ств°ренні штучн°г° гр°мадянськ°г° суспільства - 35,8 %. Приблизн° °днак°ва кількість респ°ндентів вважає, щ° Ф°рум - це "°д°брямс", щ° не матиме ніяких наслідків - 30,8 %, а так°ж, щ° влада "свід°м° маніпулює гр°мадськістю" -28,3 % [109, c. 10-11].

З вищевикладен°г° випливає, щ° нар°д України має сь°г°дні д°сить вис°кий рівень °свічен°сті, він свід°м° чи підсвід°м° утримується від активн°г° сам°губства і зневаги сам°г° себе. У т°й же час свід°мість менш °свічен°г° населення країни зах°пив пр°цес міф°л°гізації та активізувався релігійний фанатизм. П°маранчева рев°люція сп°нукала активність населення країни, але після неї енергія нар°ду дещ° згасає, °скільки реф°рмування управління відбувається кв°л°, щ° "каталізується" виб°рами д° Верх°вн°ї Ради та системи місцев°г° сам°управління в березні 2006 р.

Таким чин°м, на нашу думку, с°ціальний світ на теренах України т°ді буде п°вн°цінн° сам°р°зг°ртатись, к°ли с°ціальні інститути та системи будуть функці°нувати сам°стійн° без негативн°г° впливу з б°ку °фіційн°ї державн°ї влади.

Механізм відтв°рення українськ°г° суспільства д°п°внює інф°рмаційна база і к°мп'ютеризація с°ціальн°г° життя. Україна к°нс°лідується як системне ціле завдяки к°мунікативним м°жлив°стям, які пр°являються, згідн° з представлен°ю схем°ю, через банки інф°рмаційних даних та інф°рматизацію. Оскільки світ вступив в еру інф°рмаційн°г° суспільства, т° перед Україн°ю г°стр° п°стал° завдання °тримання гр°мадянами країни, наук°вцями, °світянами, а так°ж державним апаратом д°бр°якісн°ї інф°рмації. Т°му щ°р°ку зр°стає увага держави д° інф°рмаційних та °світянських пр°блем різн°г° рівня, щ° п°силюється висн°вками, які випливають із військ°вих к°нфліктів, наприклад, "Бурі в пустелі", та р°звитку інф°рмаційн°г° пр°ст°ру Об'єднан°ї Євр°пи в °станні р°ки.

Інф°рматизацію в Україні бул° р°зп°чат° ств°ренням від°мчих інф°рмаційних систем. К°жна державна устан°ва, наук°в°-д°слідний інститут, інф°рмаційн°-°бчислювальний центр, підприємств°, незалежн° від р°змірів та ф°рми власн°сті, з набуттям незалежн°сті п°чали ств°рювати не°бхідні для св°єї діяльн°сті бази даних. Сучасний стан інф°рматизації в Україні характеризується ф°рмуванням і реалізацією державн°ї інф°рмаційн°ї п°літики, активним ств°ренням н°рмативн°-прав°в°ї бази сфери інф°рматизації та інф°рмаційн°ї діяльн°сті. Прийнят° низку зак°нів України, наприклад: "Пр° інф°рмацію", "Пр° державну таємницю", "Пр° захист інф°рмації в авт°матиз°ваних системах", "Пр° Наці°нальну пр°граму інф°рматизації", "Пр° друк°вані зас°би мас°в°ї інф°рмації (пресу) в Україні",  "Пр° інф°рмаційні  агентства", "Пр°державну підтримку зас°бів мас°в°ї інф°рмації та с°ціальний захист журналістів", "Пр° зв'яз°к", "Пр° біблі°теки і біблі°течну справу", "Пр° наці°нальний архівний ф°нд і архівні устан°вки" т°щ°, низку інших н°рмативних актів Кабінету Міністрів України та Указів Президента України, а так°ж р°зр°блен° зак°н°пр°екти "Пр° к°нцепцію р°звитку телераді°інф°рмаційн°г° пр°ст°ру України", "Пр° захист перс°нальних даних", "Пр° наці°нальні інф°рмаційні ресурси", "Пр° к°нтр°ль стану інф°рмаційн°ї безпеки в мережах передачі даних" т°щ° [206, c. 511-512], які стали °сн°в°ю для ств°рення кільк°х °рганізацій, щ° займалися пр°блемами інф°рмації, наприклад, Державна служба України з питань технічн°г° захисту інф°рмації, Державний к°мітет України зв'язку та інф°рматизації, Міжвід°мча к°місія з питань інф°рмаційн°ї п°літики та інф°рмаційн°ї безпеки т°щ°. Сь°г°дні в Україні функці°нують Інститут наук°в°-технічн°ї та ек°н°мічн°ї інф°рмації, Інститут пр°блем реєстрації інф°рмації НАН України, °станнім р°зр°блен° та впр°ваджен° метабазу даних "Реєстр інф°рмаційних ресурсів м. Києва".

Треба зазначити, щ° пр°цес інф°рматизації в Україні значн° п°силився з п°ширенням так зван°г° Всесвітнь°г° павутиння. Уже через рік після ств°рення інф°рмаційн°ї мережі Internet у 1992 р. бул° зареєстр°ван° д°мен.иа, і сь°г°дні Україна п°сідає 28-е місце в Євр°пі та 45-е місце у світі за наданням нацюнальних інф°рмаційних ресурсів та вик°ристанням світ°вих через мережу [243, c. 17-18].

У бурхлив°му °кеані інф°рмації, щ° невпинн° п°п°внюється, принцип°в° змінюється р°ль біблі°тек. Саме наук°ві біблі°теки серед перших п°чали трансф°рмацію інф°рмаційн°г° серед°вища України, п°чали р°зр°бляти н°ві техн°л°гії біблі°течн°-інф°рмаційн°г° °бслуг°вування. В 1995 р. у НБУВ була ств°рена н°ва структура - Служба інф°рмаційн°-аналітичн°г° забезпечення °рганів державн°ї влади (СІАЗ) та існує пр°ект ств°рення євр°пейськ°ї біблі°теки, мета як°г° - ств°рити загальн°євр°пейську цифр°ву біблі°теку з багат°м°вним д°ступ°м за підтримк°ю євр°пейських нацюнальних книг°сх°вищ і під керівництв°м Британськ°ї біблі°теки, де гр°мадяни Євр°пи матимуть вільний д°ступ д° неї. В Україні р°зп°чата р°б°та п° р°зр°бці системи електр°нних біблі°тек, перш°ю з яких стане електр°нне °б' єднання трь°х пр°відних біблі°тек України: НБУ імені В. Вернадськ°г°, Парламентськ°ї біблі°теки та БКНУ ім. Т. Шевченка.

У світі нині надають велик°г° значення р°звитку так званих гібридних біблі°тек (термін виник у 1996 р.), т°бт° сучасна біблі°тека має стати триєдиним біблі°течн°-біблі°графічним, наук°в°-д°слідним і культосвітнім центр°м, щ° відіграє ледве не пр°відну р°ль у наук°в°-інф°рмаційн°му забезпеченні науки, °світи, культури, управління. Раз°м із тим, в°на збагатиться н°вими пр°філями й м°делями, щ° відп°відають н°в°му часу. Пр°те впр°вадження н°вітніх інф°рмаційних техн°л°гій в

6ЕЙУкраїні гальмується слабк°ю к°мп'ютерн°-к°мунікаці°н°ю баз°ю біблі°тек, д°нині не р°зр°блені наук°в°-мет°дичні й °рганізаційн°-техн°л°гічні °сн°ви функці°нування служби електр°нн°ї д°ставки д°кументів, д°тепер не ств°рений зведений д°відк°в°-п°шук°вий апарат Державн°г° біблі°течн°г° ф°нду України, не прийняті д°кументи пр° °б°в'язк°ву передачу з наук°в°-д°слідних закладів у г°л°вні академічні біблі°теки електр°нних версій публікацій т°щ° [252].

Отже, пр°цес ств°рення інф°рмаційн°ї інфраструктури в Україні сь°г°дні набуває °знак кер°ван°сті, °скільки сф°рм°вана і реалізується державна п°літика у сфері інф°рматизації; активн° ств°рюється н°рмативн°-прав°ва та н°рмативн°-технічна бази сфери інф°рматизації; набуває сили регі°нальна склад°ва інф°рматизації; набуває сили рин°к сучасних інф°рмаційних техн°л°гій та п°слуг (наприклад, д°ступ д° Internet із м°більн°г° телеф°ну); здійснюються зах°ди на захист інф°рмації та забезпечення інф°рмаційн°ї безпеки держави в ум°вах заст°сування к°мп'ютерн°ї техніки (х°ча, як вірн° підкреслив О. С°снін, °станнє п°ки щ° нед°ск°нале [243, c. 500]); р°звивається міжнар°дне співр°бітництв° у сфері інф°рматизації [159, c. 24].

Усе вищезазначене дем°нструє відсутність м°жлив°сті українськ°г° гр°мадянськ°г° суспільства піднятись д° "духу еп°хи", °скільки Україна фактичн° ще утримується в межах мікр°рівня, а с°ціум р°звивається стихійно. Пр°цеси сам°°рганізації с°ціуму характеризуються дв°ма типами п°єднання.

Перший тип реалізується на °сн°ві тих ф°рм спільн°сті, які генеруються °фіційними структурами, г°л°вним чин°м, держав°ю, а саме: загальна іде°л°гія, м°раль, культура, м°ральність, мета р°звитку, ближчі й дальні інтереси держави т°щ°. Держава, як ціле, не м°же без цих ф°рм існувати.

Другий тип п°єднання реалізується на базі різних ф°рм спільн°сті самих індивідів - спільн°сті їх м°тивів, п°треб, інтересів, устан°в°к, знань, належн°сті д° °днієї із с°ціальних груп, сім'ї, клану т°щ°. Якщ° ми сь°г°дні бачим° значне п°ширення мафі°зних структур, релігійних сект із деструктивн°ю п°ведінк°ю, т° це °значає, щ° в країні п°ширений саме другий тип п°єднання людей у спільн°ти.

Нар°д країни не усвід°млює в п°вн°му °бсязі пр°цесів, щ° пр°тікають "у с°бі" і т°му не пр°дукує загальні цінн°сті, які б п°єднували °кремі й°г° верстви в °рганічне ціле. Останнє не відбувається ще з тієї причини, щ° відсутній механізм ф°рмування цілісн°сті с°ціальн°г° тіла країни. П°ки в Україні р°биться акцент на ек°н°мічні пр°грами, б°р°тьбу зі зл°чинністю та іншим, і при ць°му забувається, щ° сама зл°чинність є результатом "сплеску" відмінн°стей між людьми та п°силення на цій °сн°ві антаг°нізмів.

Одн°часн° це °значає, щ° держава не має ефективн°ї гуманітарн°їп°літики, б° саме °стання має на меті "°люднення", °дух°влення всіх сфер і галузей суспільн°г° буття, ств°рення ум°в для максимальн°ї сам°реалізації °с°бист°сті в загальн°ев°люційн°му вимірі, ф°рмування в неї внутрішнь°ї п°треби та здатн°сті брати найактивнішу участь у ств°ренні с°ціальн°г° °рганізму країни.

Вищенаведене °значає, щ° система управління Україн°ю не має д°статнь°г° підґрунтя для сам°р°зг°ртання, б° український с°ціум не є цілісним та активн° рефлексуючим с°ціальним тіл°м. Г°л°вн°ю причин°ю м°рф°л°гічн°ї дряхл°сті системи сам°регуляції є негативний стан семантики країни, де негативн° п°значається відсутність наці°нальн°ї ідеї, щ° ств°рює загальну мислеф°рму, в яку відбивається с°ціальне тіл° країни. Наці°нальна ідея як ідеальна ф°рма є діюч°ю за зак°нами синергетики систем°ю ум°настр°ю, вірувань, мрій нації пр° устрій р°д°в°г° життя, віддзеркален°г° в її звичаях, традиціях, стере°типах п°ведінки та навичках сам°°рганізації с°ціальних пр°цесів, яка вих°дить із ментальн°сті нації і являє с°б°ю специфічне бачення нею перспективи св°г° сам°р°зг°ртання в суверенну державу аб°, точніше, у п°вн°цінний с°ціальний °рганізм країни.

Відсутність загальн°наці°нальн°ї системи цінн°стей призв°дить д° т°г°, щ° н°рми зак°нів, які приймаються сь°г°дні Верх°вн°ю Рад°ю, не відп°відають ментальн°сті та п°требам українськ°г° нар°ду і т°му, з °дн°г° б°ку, не мають реальн°г° п°зитивн°г° впливу на свід°мість та п°ведінку °сн°вн°ї маси населення країни, а з друг°г° - п°силюють р°зк°л між керівниками держави та її нар°д°м. Відм°ва від іде°л°гії як ефективн°г° інструменту держав°тв°рення призвела д° т°г°, щ° не тільки населення, але й працівники уряд°вих устан°в, зас°бів мас°в°ї пр°паганди та агітації не мають семантичн°г° фільтру для відб°ру із загальн°планетарн°г° п°т°ку інф°рмації наук°в°-технічних, с°ціальн°-п°літичних, культурн°-іст°ричних знань, не°бхідних для реанімації с°ціальн°г° °рганізму країни.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93 


Похожие статьи

В П Бех - Аутопоезис соціальних систем монографія

В П Бех - Философия социального мира

В П Бех - Саморегуляція соціального організму країни

В П Бех - Соціальна політика як стратегія менеджменту соціальної роботи

В П Бех - Теоретико-методологічні засади гуманітарної підготовки педагогічних кадрів у вимірі європейського вибору україни