В П Бех - Аутопоезис соціальних систем монографія - страница 36

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93 

Таким чином, архетип являє собою лише форму, яка не містить у собі якогось конкретного змісту. Наповнення архетипу відбувається лише у психіці окремо взятої людини і відображає співвіднесеність архетипу та психіки [91].

Отже, культурологічне ядро системи утворюють наступні елементи: традиції, звичаї, обряди, ідеї та архетипи. Головним носієм культурологічного ядра є людина.

Однак, зміст культурологічного ядра полягає не лише в збереженні інформації, що здобута упродовж історичного розвитку системи, на нашу думку, воно являє собою певну сукупність процесів, що протікають на різних рівнях ядра. В загальному вигляді культурологічне ядро системи можна представити у формі моделі:Евристична модель спадкового ядра політичної системи

Як видно з рисунку культурологічне ядро складається з трьох рівнів, а саме:

I. - рівень збереження відірваних (заперечених) цінностей системи, що існували раніше. Цей рівень відображає зміст системи упродовж всього історичного розвитку;

II. - рівень актуалізації цінностей сьогодення, які домінують у системі в конкретний історичний період;

III. - рівень формування цінностей майбутнього - постійно діючий рівень. Цей рівень найбільше взаємодіє із зовнішнім середовищем. На шляху формування цінностей нової системи реалізується головний зміст процесу політичного успадкування. Нові цінності необхідні для того, щоб система могла діяти в умовах історичного розвитку, що склалися, змінюватися, вдосконалюватися або здійснювати перетворення відповідно до вимог, законів політичного розвитку.

Між кожним рівнем існують канали інформаційного обміну, по яких прямує інформація (зображені стрілочками всередині і зовні ядра). Канали інформаційного обміну задіяні постійно, оскільки поповнення ціннісного ядра та системи загалом відбувається завжди.

Оскільки, як ми вже зазначали, нове в системі заперечує старе і водночас є його прямим продовженням. Тому нове - це не просто "забуте старе", але і явище, якісно перетворене, що містить елементи раніше не існуючого. На стику рівнів знаходяться фільтри системи, функцією яких є ранжування, обмін чи заміна цінностей системи.

Оскільки ми заявили, що модель спадкового інваріанту політичної системи є динамічною, спробуємо це довести. Ми вважаємо, що на кожному рівні культурологічного ядра вона виконує певні функції, а саме:Почнемо з первинного (ІІІ)- рівень формування цінностей - виконує функцію інтеграції, накопичення інформації, яка потім може перейти до змісту ядра (І). Диференціація процесу успадкування безперервно пов'язана з інтеграцією. Інтеграція цінностей містить у собі примноження досвіду, який накопився в системі. Інтегрований накопичений досвід постає перед кожною новою системою як певна цілісність (ядро), таким самим воно відходить у буття на рівень збереження.

На другому рівні (ІІ)- відбувається актуалізація досвіду, яка залежить від потреб системи в тих чи інших формах історичного досвіду, що визначає ступінь залучення нової системи в тканину попередньої; від завдань регулювання існуючої життєдіяльності суспільства, рішення яких забезпечує такий взаємозв' язок елементів, який найбільш сприяє збереженню рівноваги даної системи, скоординованого функціонування її елементів. Звідси можна зробити висновок, що потреби практики даної системи визначають, який бік досвіду\цінностей опановує система і як відбувається цей процес. Актуалізація досвіду минулого обумовлюється, врешті-решт, рівнем розвитку системи, а також системою взаємозв'язків елементів.

Також на цьому рівні відбувається процес трансформації цінностей -зміни, перехід цінностей у нову якість, або на новий рівень та консервації -збереження цінностей існуючої системи. В. А. Колеватов зауважив, що збереження інформації тільки тоді має сенс, коли її можна використовувати. [74].

Надалі може відбуватися процес інтеріоризації (влаштування цінностей на глибинний рівень спадкового ядра системи), який визначається як переведення засвоєних цінностей, що засвоєнні до рівня збереження. Цей процес дозволяє зберігати цінності, що не мають попиту сьогодні, але можуть знадобитися або актуалізуватися в майбутньому.

Підтвердження цього знаходимо в роботі В. О. Шевченка, який зазначає, що "... У силу розвитку культури інформаційний запас збільшується, і виникають спеціальні форми збереження "залишків інформації" [182]. Такими формами збереження можуть бути письмові джерела як свідчення досягнень людства та досвід поколінь.

Третій рівень виконує наступні функції: збереження - загальний процес утримання відповідних для періоду існування системи цінностей на двох рівнях - поверховому та актуальному з послідовним консервуванням або відторгненням - чергові на зміну інваріанту, тобто ті, які ще будуть піддаватися фільтрації. Та функція консервації. Консервативна сила ядра використовується для того, щоб закріпити більш прогресивні цінності та зробити їх всезагальними. Стрімкий розвиток суспільства ще не означає, що немає бути нічого сталого, що сприймалося б у відносно стереотипному вигляді новими поколіннями від попередніх. Стабілізації нового необхідна умова для перетворення досягнутого у всезагальну форму діяльності, цеголовна передумова спадкоємності.

Підтвердження процесів, що відбуваються на цих двох рівнях культурологічного ядра, знаходимо у О. Мостяєва, який наступним чином поділив інформацію: "виділяють актуальну інформацію, що залучена до процесів відображення доцільного характеру; та мертву - ту, що не впливає на процеси, хоча і зафіксована у системі " [97].

Канали інформаційного обміну виконують функцію трансляторів -передачі цінностей системи з одного рівня на інший і на виході в систему.

На думку того ж О. В. Шевченка, "процес трансляції полягає у квантуванні інформаційного запасу та дублюванні його вкрай малих пропорцій на численній групі носіїв. Висока надійність може бути гарантована лише великою надлишковістю, для підтримки якої при трансляції культурного досвіду, що розширюється та акумулюється, і збільшується тисячоліттями кількість населення " [182].

У загальному вигляді протікання цих процесів можна представити наступним чином: активно функціонуючи, система, власне спираючись на існуючі настанови, відбирає з культурологічного ядра інформацію, що необхідна для її функціонування. Асимілюючи інформацію, що вже набута, вона у той же час генерує, виробляє нові цінності.

Внутрішня інформація системи - це інформаційна структура в стаціонарному стані, що існує до моменту впливу нової інформації. Як наслідок - зовнішня інформація - нова інформація (якісний та кількісний її вимір). У неживій системі внутрішньою інформацією є комплекс властивостей вже існуючої структури. В живій системі - спочатку включаються безпосередньо генетичні структури, а потім інформація, опосередкована через розвинуті структури організму.

Внутрішня інформація під впливом інформації зовнішньої розгортається у нову якість, що створює інформаційний контур, через який протікає інформація зовнішнього середовища. Ядро відчуває тиск з боку політичної системи у вигляді потоків інформації, асимілюючись, інформація пов' язується зі структурами системи (зворотній зв' язок), стає невід' ємною частиною нової інтегрованої структури та бере участь у процесі її життєдіяльності. Таким чином, інформація політичної системи вноситься до культурологічного ядра та надає йому нових рис, тобто відбувається явище відображення системою взаємодіючого фактора.

Один із засновників системного підходу в біології академік П. К. Анохін писав з цього приводу: "Вся історія розвитку живої матерії до найвищого етапу - мислячої людини - підкорюється одному і тому ж закону: пристосовуюча поведінка, що зберігає їй життя та призводить до прогресу, можливо, лише тому, що зовнішній світ через різноманітні параметри свого впливу "входить" до організму у формі найтонших інформаційних процесів, що досить точно відображають параметри цього об'єктивного зовнішнього світу " [182]Цей вислів підкреслює декілька принципових моментів: по-перше, глибока єдність усіх процесів системи, їх універсальність; по-друге, природність руху систем у напрямку розвитку, підвищення складності, накопичення інформації; по-третє, адекватність та об' єктивність спадкоємності в системі.

Ступінь зміни системи під впливом інформації (цінність нової інформації) визначається властивостями взаємодіючих інформацій, а також тим, з яким рівнем організації системи ця інформація взаємодіє. Власне ця думка сповна відображається у класифікації спадкоємності (форми спадкоємності), що протікає в межах політичної системи.

Класифікація форм принципу спадкоємності.

У функціонуванні та розвитку політичних систем існує декілька видів спадкоємності, а саме:

1. За характером наслідування спадкового ядра у відношенні до системи виокремлюють:

ядерну спадкоємність - зміна цінностей всередині ядра; позаядерну - система обирає новий варіант цінностей; компіляційну - частина цінностей старої системи поєднується з новими цінностями.

2. За характером змін, які відбуваються власне у ядрі виокремлюють спадкоємність, що протікає:

без змін у змісті ядра;

з частковими змінами спадкового інваріанту; з координаційними змінами сутності ядра.

3. За наслідками для розвитку політичної системи:

позитивна спадкоємність - запозичення цінностей старої системи; негативна спадкоємність - повне заперечення цінностей минулого.

4. За характером передачі властивостей: консервативна - передача загальних властивостей ядра; спеціальна - передача однієї особливості старої системи; прогресивна   -   посилення   передачі   спеціальної   властивості з

чергуванням поколінь.

5. За характером протікання:

з перервою (перервана) - цінності на певний час зникають; безперервна - цінності актуальні постійно.

Завершуючи аналіз природи, сутності, змісту і форм прояву принципу спадкоємності у розвитку політичної системи з огляду на основну мету о дослідження, ми зробили наступні висновки:

по-перше, спадкоємність дійсно є принципом, оскільки в результаті поглибленого теоретичного аналізу було доведено, що спадкоємність є необхідним зв' язком (умовою, а отже, принципом) у процесі переходу системи на новий щабель розвитку;

по-друге, принцип спадкоємності реалізується в політичній системі увигляді існування спадкового ядра, яке має культурологічну основу; тобто природа ядра є духовною по суті і тісно пов'язана з іншими підсистемами суспільства;

по-третє, сутність принципу спадкоємності ми обґрунтували, як: перше - систему інформації, що існує в суспільстві; друге - система інформації, що постійно накопичується і зберігається; третє - це система інформації, яка забезпечує подальший розвиток системи шляхом переходу до наступних поколінь систем;

по-четверте, зміст спадкового ядра подано у вигляді евристичної моделі з перерахуванням його елементів та структури, що з трьох рівнів: рівень формування, рівень актуалізації та рівень збереження, кожен з яких має власні функції;

по-п' яте, серед основних форм прояву принципу спадкоємності зазначено такі: ядерна спадкоємність, позаядерна, компіляційна, спадкоємність без змін у змісті ядра, з частковими змінами та координаційними змінами, а також позитивна та негативна спадкоємність тощо.

Отже, ми досягли мети, яку поставили собі на початку даного підрозділу. У ході проведеного аналізу доведено, що принцип спадкоємності є умовою розвитку політичної системи, і зняте протиріччя, що було покладене в основу проблемної ситуації дослідження.

Таким чином, тепер ми можемо перейти до специфіки реалізації принципу спадкоємності у розвитку політичної системи.

5.2. Механізм відтворення принципу спадкоємності у розвитку політичної системи

Метою даного підрозділу є зображення механізму відтворення принципу спадкоємності у розвитку політичних систем. Для цього зосередимось на трьох завданнях: проаналізувати етапи розвитку політичної системи, визначити місце і роль принципу спадкоємності в цьому процесі та виявити загальні закономірності взаємодії принципу спадкоємності і політичної системи в її розвитку.

Як уже зазначалося в пункті 5.1., спадкоємність є найважливішою стороною процесу відтворення та розвитку політичних систем і суспільства взагалі, яка забезпечує збереження та передачу від покоління до покоління, від системи до системи спадкового інваріанту - основних характерних їй властивостей, ознак та механізмів, що визначають сутність, життєздатність, гомеостазис (внутрішню динамічну рівновагу) системи.

Розвиток постійно супроводжується збільшенням обсягів інформації увідкритих системах, що проявляється у накопиченні внутрішнього та зовнішнього розмаїття. Зростання розмаїття завжди пов' язане зі спеціалізацією окремих підсистем, звуженням кордонів та їх взаємодією із зовнішнім середовищем [182].

Сприйняття повноти інформації з минулого, переробка та збагачення її залежать від суспільної системи, в якій вони здійснюються. Будь-яке суспільство свідомо регулює цей процес, організує його та виробляє відповідні засоби для досягнення поставлених цілей. Ці засоби можуть бути розраховані не тільки на свідоме бажання сприймати будь-яку інформацію зі спадкового ядра, але й на примусову передачу цього досвіду з боку суспільства. Під час цього процесу можуть виникати стихійні засоби засвоєння досвіду [183].

Культурні цінності є результатом культурної діяльності людини, що включає у себе досвід, знання, інформацію епохи і поколінь. Результати минулої культурної діяльності стануть мертвим продуктом, якщо не будуть постійно включені в діяльність майбутніх поколінь [49].

Носієм та головним фільтром культурологічного ядра політичної системи, на нашу думку, є свідомість особистостей, а передача культурологічного ядра від старої до нової системи також здійснюється за допомогою інформаційних каналів, що пов' язують ядро та політичну систему.

Проаналізувавши існуючі концепції політичного розвитку, ми стали на бік прихильників циклічної теорії (С. Зубков, А. Панов, Ю. В. Яковець, А. Тойнбі, М. Данілевський та ін.), які вважають, що політичний розвиток має циклічний характер. Тому пропонуємо визначити механізм дії принципу спадкоємності у розвитку політичних систем саме з цієї позиції, доповнюючи цю теорію власними результатами, здобутими в процесі аналізу явища спадкоємності.

Отже, підтримуючи думку авторів С. А. Зубкова, А. І. Панова, вважаємо, що компонентами кожного циклу виступають фази формування політичної системи, її розквіту (розгортання), функціонування та занепаду. В межах протікання цих фаз політична система зберігає свою якісну специфіку. Протягом зміни одного циклу іншим відбувається якісна зміна політичної системи, яка супроводжується політичною революцією або революційною реформою. Повторення циклів утворюють кругообіг політичного розвитку. Якісну усталеність політичної системи в рамках окремої одиниці циклічного розвитку забезпечує власне механізм її функціонування та механізм прояву принципу спадкоємності. Наприклад, Ю. В. Яковець зазначає, що фази життєвого циклу будь-якої суспільної системи, і політичної в тому числі, одночасно "... є етапами зародження, розгортання, функціонування та відмирання притаманного їй спадкового інваріанту " [190]

Характеристика  циклів  розвитку  політичних   систем передбачаєрозгляд внутрішньої структури кожного циклу та його компонентів.

І. Період формування політичної системи - поділяється на два етапи: по-перше, це виникнення нової політичної системи, яке проходить, в свою чергу, через дві фази - приховану та наявну. Прихована фаза характеризується тим, що в глибинах старої політичної системи з' являються нові елементи та сили, відбувається їх кількісне зростання. Явна фаза відрізняється тим, що нові елементи та сили створюють нову або модернізовану структуру, через яку виражається соціальна природа політичної системи.

Виникнення нової системи пов' язане, перш за все, з появою нових соціально-політичних рухів, що несуть за собою нові форми політичних відносин або виступають за їх утворення. Політичну систему можна рахувати як таку, що виникла, коли суб' єкти політичної участі конструюють нову систему влади та встановлюють взаємозв' язки між собою та її інститутами. Ці взаємозв' язки поки що хиткі за своєю природою. Звідси можливі неочікувані напрями в політичному процесі [69]

Нова система має ще стати, народитися, тобто затвердитись, здобути усталеність, а доки її існування є дуже проблематичним, оскільки на фазі зародження формується та оформлюється ембріон такий, що містить у собі зародки майбутньої системи. У фазі зародження нової системи культурологічне ядро із латентного стану переходить у відкритий стан. Ця фаза є короткотривалою, але болючою. Щойно народжена система ще слабка та безпорадна, однак це вже є щось самостійне, що вже живе окремим від батьків життям.

Оскільки нова система народилася у надрах старої, виховується нею доки не досягне самостійності. Перехідний період є процесом остаточного занепаду старої політичної системи, заміни її провідних структур, пошуком образу майбутнього та затвердженням нових відносин, норм, цінностей. Він являє собою особливу динамічну систему, що має власний устрій, механізми функціонування, методи регулювання та кордони тривалості.

У цей період у культурологічному ядрі активізуються процеси фільтрації цінностей старої системи, в глибинах якої визрівала нова та відбувається процес аналізу законсервованих та відкинутих (оторженные) цінностей, що містяться на рівні збереження. Активізація цих функцій зумовлена, власне, структурою перехідного періоду, яка, на думку С. Зубкова, А. Панова, містить ряд стадій [56]:

переоцінка існуючих цінностей та ідеалів, з' ясування положення політичної системи як кризового;

переосмислення сучасного в контексті минулого та майбутнього, характеристика теперішнього стану політичної системи та його корінь у минулому;

нове духовно-політичне самовизначення політичної системи та суспільства в своїй світовій політичній історії, пошук ідейної домінанти,що здатна стати ціннісною базою для інтеграції нових соціально-політичних сил;

ліквідаційні заходи, тобто демонтаж застарілої системи, що проводиться одночасно з будівництвом нової політичної системи (державне будівництво, формування нової системи, нових форм політичного керівництва, політичної участі).

Власне перехід може здійснюватися двома шляхами, а саме: революційною взаємодією, якій притаманні максимальна радикальність та швидкість перемін; та еволюційною взаємодією, яка відрізняється поступовістю перетворень, їх розтягнутістю в часі, розширеним у порівнянні з революційним "полем спадкоємності" елементів старої політичної системи.

Відповідно до теорії революції, вона має певні притаманні їй закономірності та тенденції, а також містить рухомі сили та певні наслідки. В загальному вигляді це визначається як:

революція є закономірною стадією циклічного розвитку. Оскільки кінець попереднього та початок наступного збігаються у часі, то рух є двотактним: революційним (фази зародження та становлення нових якостей) та еволюційним (фази його домінування та вдосконалення, а потім кризи та згасання);

революція та еволюція є нероздільними. Це дві форми єдиного пульсуючого руху. Революція перериває еволюцію, коли вона заходить в глухий кут, вичерпала закладений у даному розвитку потенціал та створює передумови для розгортання еволюційного руху на новому витку спіралі. Еволюція закріплює досягнуте, завойоване революцією, передує запобіганню вперед, відкриває простір для реалізації потенціалу нової, затвердженої якості і в той же час накопичує передумови для наступного революційного стрибка;

революції розповсюджуються з епіцентрів. Початкове поле революційних переворотів зазвичай маленьке; із свого епіцентру революція розповсюджується хвилеподібно, перетворюючи все ширшу сферу. Епіцентр революцій постійно переміщується;

під час революційних переворотів стрімко зростають альтернативність та невизначеність розвитку, схоластичність, тоді як під час еволюції траєкторія руху більш інерційна, передбачувана. Революція порушує усталеність руху та містить декілька варіантів подальшого розвитку. Реалізація того чи іншого варіанту залежить від співвідношення революційних, контрреволюційних та нейтральних сил;

у період революції темп руху стрімко прискорюється, частота перемін зростає; з переходом до еволюційної стадії спостерігається зворотна тенденція. Революційний час стискається, стрімко нарощуються зміни, тоді як еволюційний час більш розтягнутий, зміни ріші та менш радикальні;

революція проходить у своєму розвитку ряд етапів та завершуєтьсяпереходом об' єкта (процесу) у новий стан з перевагою еволюційних форм його розвитку. Головна ж особливість революції полягає у тому, що революції роблять люди, соціальні сили: без їх свідомих цілеспрямованих дій у жодній зі сфер суспільства якісний переворот здійснитися не може. Та проти такого перевороту також виступають люди, зацікавлення яких пов' язані з минулим ладом.

Наступна особливість революції витікає з попередньої і полягає в тому, що вона є результатом протидії соціальних сил, серед яких, як ми вже зазначали, є активні прихильники революційних змін, противники революції та нейтральні сили, положення яких у результаті революції кардинально не зміниться. Ця особливість вимагає, перш за все, ступеня розуміння та цілеспрямованості дій її прихильників, сили та згуртованості їх супротивників.

Звідси витікає третя особливість революції - вона відрізняється великою невизначеністю, альтернативністю.

І остання, четверта особливість революції полягає у тому, що революції породжуються, перш за все, внутрішніми пружинами та протиріччями розвитку [190].

Перехідний процес може мати інноваційний характер, тобто орієнтований на створення принципіально нових форм політичної системи та соціального порядку, як правило, спадкоємність культурологічного ядра відбувається з координаційними змінами у його структурі (ядра - Я. К.), тобто має місце так звана ядерна спадкоємність.

На думку Е. А. Баллера, В. А. Ядова, це так звана "негативна спадкоємність". Так, Е. А. Баллер, розкриваючи зміст поняття негативної спадкоємності, визнає повне та абсолютне заперечення результатів, що були раніше досягнуті у розвитку культури, існування такої форми зв' язку між новим та старим у розвитку, коли нове повністю знімає старе, нічого не успадковуючи з його змісту. На його думку, з одного боку, у розвитку ідеології має місце "абсолютне" заперечення, а з другого - "повне" заперечення все ж таки включає в себе момент спадкоємності. Прибічники такої точки зору для її підтвердження використовують наступне положення Г. В. Плеханова в праці "До питання про розвиток моністичного погляду на історію": "...ідеології кожного даного часу завжди стоять в тісному -позитивному та негативному зв' язку з ідеологіями попереднього часу ".

В якості прикладу "негативного" зв' язку (тобто "негативна спадкоємність" - Я. К.) Е. А. Баллер наводить зв' язки між геліоцентриською системою Коперника та геоцентриською системою Птоломея, між сучасною хімією та середньовічною алхімією.

Негативна спадкоємність, на думку В. А. Ядова "...це розвиток тих чи інших поглядів та теорій всупереч відповідним поглядам та теоріям "попереднього періоду " [58]

Ю. А. Харін    стверджує,    що    в    появі    концепції "негативноїспадкоємності" чималу роль зіграла так звана абсолютизація моменту спадкоємності у розвитку. Оскільки заперечення в діалектиці розглядається як момент зв'язку, розвитку, то спадкоємність є загальною та обов'язково необхідною умовою прогресу. Спадкоємність - один із моментів розвитку, який неможливий без перерваності, стрибків, якісної зміни, переход у зворотне.

Реальні процеси заперечення можуть носити й характер деструкції, де момент "утримання" практично відсутній або проявляється у дуже незначною мірою. До того ж реально існує таке діалектичне заперечення, яке забезпечує подальший прогрес не через спадкоємний зв'язок, а навпаки, в формі рішучої відмови від будь-якої спадкоємності з ним [58].

У той же час доволі помітні втрати інформації можуть виявитися і не фатальними. Франція кінця XVIII століття, Росія після Жовтневої революції, різко змінивши ідеологічну парадигму та соціальну структуру, за лічені роки регенерували суспільну форму, що розпалася. Логічно припустити, що "плутанина" незалежної інформації - призводить до незначних змін "генетичного" коду (рівень збереження ядра) системи та не перевищує певного критичного рівня .

Також перехідний процес може мати характер імітації, тобто повторення політичного й організаційно-технологічного досвіду інших країн при будівництві нових політичних систем. Наприклад, В. К. Чалоян у своїй книзі "Схід-Захід" писав про те, що все прогресивне, що було створене на Сході в країнах кавказько-візантійської та ірано-арабської цивілізації, стало здобутком Заходу. Завдяки тому, що Захід досяг більш високого щабля розвитку, досягнувши відомого підйому рівня соціально-економічного та культурного життя, він зміг спрямувати розвиток східного спадку, його "міркувального матеріалу" в новому напрямку. Захід виступив спадкоємцем Сходу. Західний Ренесанс є продовженням Ренесансу Сходу на новому, вищому рівні. В цьому й проявляється спадкоємність світової культури.

Говорячи про спадкоємність у розвитку загальнолюдської цивілізації, сучасна наука не стверджує ні винятковості Сходу, ані винятковості Заходу. Навпаки, вона підкреслює, що риса спадкоємності проходила інколи від Заходу до Сходу, часом від Сходу до Заходу, а саме на основі такої спадкоємності здійснювався прогрес людства та його культури .

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93 


Похожие статьи

В П Бех - Аутопоезис соціальних систем монографія

В П Бех - Философия социального мира

В П Бех - Саморегуляція соціального організму країни

В П Бех - Соціальна політика як стратегія менеджменту соціальної роботи

В П Бех - Теоретико-методологічні засади гуманітарної підготовки педагогічних кадрів у вимірі європейського вибору україни