І П Булєєв - Вісник донецького університету - страница 13

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65 

т

350

300

250

ч 200

рт

О

АЛ

100

50

0

Роки

1900             1920             1940             1960             1980 2000 2020 -Всі електростанції..............................Гідроелектростанції----ТепловіАтомні

Рисунок 2. Обсяги виробництва електроенергії на території України за останні 100

років.

Централізована економіка України, як спадок СРСР, має один найвищих рівнів енергоспоживання у світі. На сьогодні рівень енергозатрат в Україні залишається такий великий, що його незмінність виступає гальмом економічного зростання, а, значить, і добробуту населення. Разом з тим, наша держава, з її природним дефіцитом енергоносіїв, має високу імпортну залежність внутрішніх цін на паливно-енергетичні ресурси від світових цін на них. Через свою цінову політику на енергоносії (у вигляді тарифів) держава безпосередньо впливає на фінансовий стан виробників і споживачів.

Недостаток прибутку, а, відповідно, і коштів на інвестиції гальмує розвиток енергетичних підприємств. Тому жорстке регулювання цін на енергоносії повинна супроводжувати більш гнучка податкова політика. Інакше енергетика не в змозі буде належним чином забезпечувати розвиток народного господарства. Це доведено досвідом багатьох країн, так, наприклад, кризове збільшення цін на нафту в 1973 і 1982 роках в США призвело до незворотного скорочення виробництва енергоємної продукції на території США.

ІІ. Мета досліджень.

Виникає задача прогнозування на державному рівні наслідків впливу зростання цін на енергоносії на макроекономічні показники розвитку економіки і соціальної сфери, тобто необхідно розробити методику  розрахунку прогнозного впливу цін на енергоносії на розвиток народного господарства держави. ІІІ. Результати досліджень.

Кількісна оцінка зростання цін енергоносіїв на макроекономічні показникисвідчить, що зростання тарифів на електроенергію в 2 рази викликає зниження макроекономічних показників ВВП на 10%, фондів споживання - на 13%, інвестиційних ресурсів - на 6%, а вартість споживчих цін - на 9% [3]. Наслідком цього є зниження реального доходу підприємств, населення та бюджету держави, а також зменшення ресурсів для інвестицій та скорочення кінцевого попиту на товари і послуги. Під впливом цих тенденцій уповільнюється розвиток виробничої сфери та гальмується зростання ВВП в цілому.

При відсутності інвестицій держави приватизація - це єдиний шлях, який спонукає інвесторів до оновлення виробничих фондів та впровадження інноваційних сучасних технологій збагачення вугілля (основного енергетичного ресурсу України) та його максимально ефективного використання при виробництві електроенергії.

Існуючі на сьогоднішній день тенденції залежності між електроємністю ВВП (об'єм всієї використаної електроенергії, поділений на ВВП) та залежності між електроємністю промисловості (обсяг споживання енергії в промисловості на одиницю додаткового продукту в промисловості) і цінами на електроенергію в країнах з перехідною економікою свідчить про стабільне скорочення енергоспоживання при зростанні тарифів на електроенергію. Для України ця залежність приведена в табл. 1 та на рис. 3.

Таблиця 1

Показники валового внутрішнього продукту, виробництва __та споживання електроенергії___

Роки

1996

1997

1998

1999

2000

2001

2002

2003

Валовий внут-

 

 

 

 

 

 

 

 

рішній продукт, млн. грн.

81519

93365

102593

130442

170070

201927

225810

264165

Виробництво електроенергії, млрд. кВт-год

183

178

172,8

172,1

171,4

173

173,7

180,4

Питома

 

 

 

 

 

 

 

 

енергоємність ВВП, кВт-год/грн.

2,24

1,91

1,68

1,32

1,01

0,86

0,77

0,68

Дослідженнями [1] показано, що в країнах, що розвиваються, і країнах з перехідною економікою, для яких характерні низькі тарифи на електроенергію для населення на відміну від виробництва, вкладення інвестицій в енергозбереження на початковому етапі є більш ефективним, порівняно із економічно високорозвинутими країнами, де питома енергоємність виробництва низька, а тарифи на електроенергію високі.

Енерговитрати на одиницю продукції тим нижчі, чим вище ступінь запровадження нових високотехнологічних виробництв, які дають змогу скоротити споживання енергоносіїв при виробництві енергії. З іншого боку, збільшення цін на електроенергію змушує користувачів оптимізувати енергоспоживання. Тим самим досягається рівновага між виробництвом та споживанням у всіх сучасних ринкових економіках.

Рис. 3. Тенденція зміни енергоємності в економіці України

Впровадженню сучасних підходів до оптимізації енергоспоживання в нашій державі перешкоджає анахронічна практика прямого бюджетного субсидування нерентабельного виробництва вугільної промисловості, що аж ніяк не стимулює впровадження енергозберігаючих систем і розвиток відтворюваних джерел.

На сьогоднішній день у державі не існує продуманої енергетичної політики, в рамках якої можна було б правильно розставити пріоритети щодо інвестицій, ефективності використання природних ресурсів та допустимої безпеки з точки зору суспільства. Остання включає в себе вплив на екологію за рахунок у вигляді відходів паливної енергетики, викидів у атмосферу та затрат на їх утилізацію. Катастрофічними темпами збільшується нагромадження попелу та зашлакованих відходів: щорічно з 350 млн. тон у 1996 році до 400 млн. тон на сьогоднішній день, а рівень використання (утилізації відходів) їх складає лише 0,3-0,5 відсотка щорічно і практично не зростає.

В умовах відсутності ринкових передумов формування високої дохідності нових типів енергетичних виробництв, реальна влада та вплив на прийняття стратегічних рішень у сфері паливно-енергетичного комплексу залишається в руках традиційного нафтогазового та вугільного бізнесу, прибутковість діяльності якого забезпечується збереженням паливного дефіциту і який не має економічних стимулів такий дефіцит ліквідовувати.

ГУ. Висновки і пропозиції

Альтернативою неефективному використанню енергетичних ресурсів, яке має місце сьогодні, може стати досвід накопичений у сфері енергетики найбільш економічно розвиненими країнами світу. Глобальні зміни клімату, виснаження запасів доступних ресурсів енергії на планеті змушують цивілізовані держави звертати увагуна ефективність використання наявних ресурсів енергії та збільшення частини відновлювальних енергетичних ресурсів.

Так, у 2007 році Європейський Союз прийняв рішення про збільшення частки використання відновлювальних джерел енергії (ВДЕ) всіма членами ЄС до 20% від загального об'єму енергоспоживання. У 2006 році Німеччина на проекти по енергозбереженню та ВДЕ витратила 1 млрд. 150 млн. євро федеральних коштів. Це при тому, що в балансі виробництва електроенергії частка відновлювальних джерел енергії в 2006 році становила 11,5%.

В свою чергу, у США для зменшення енергоспоживання на 0,1% за рахунок розвитку нових енергозберігаючих технологій, їх комерціалізації витрачається 1 млрд. доларів щорічно. А щорічні темпи зменшення попиту на енергію складають 0,3 - 0,5% [2] .

Щодо перспектив використання ядерної енергетики в нашій державі, то реалізація офіційно ухваленої Енергетичної стратегії України до 2030 року в ядерній енергетиці на сьогоднішній день стикається з великими труднощами:

По-перше, це гігантський національний проект з капітальним освоєнням 2,5-3,0 млрд. доларів в рік. Тільки щоб вийти на освоєння таких обсягів інвестицій, потрібно 5­6 років розвитку проектно-дослідного, будівельно-монтажного та машинобудівного комплексу ядерної енергетики України.

По-друге, Україна не виробляє реактори, а потужність заводів Росії становить 1­1,5 комплектів реакторних енергоблоків на рік, а світова ядерна енергетика, яка працює на заміну вибуваючих енергоблоків, завантажена на 30-40 років уперед.

По-третє, виконання таких проектів однією компанією НАЕК „Енергоатом" неможливе, потрібні іноземні інвестиції в СП на довгостроковій основі з подальшим продажем електроенергії.

Отже, проблема енергетичного забезпечення нашої держави в цілому пов' язана із виснаженістю нафтогазових родовищ, прогресуючою збитковістю видобутку вітчизняного вугілля, недостачею високорентабельних технологій виробництва паливно-енергетичних ресурсів, постійним зростанням світових та внутрішніх цін на енергоносії, а також нестабільністю забезпечення національної економіки первинною енергетичною сировиною імпортного походження.

Важливим напрямком державної діяльності в паливно-енергетичному комплексі України має стати розробка та організація постійного моніторингу та визначення порогових значень макроекономічних індикаторів енергетичної безпеки для прийняття стратегічних управлінських рішень. До таких індикаторів відносяться: ступінь задоволення попиту енергоспоживачів за рахунок внутрішнього виробництва енергоносіїв, співвідношення між запасами палива, величинами імпорту та споживання енергетичних ресурсів, наявність альтернативних постачальників при раптовому припиненні надходження паливної сировини з держав, які є монопольними постачальниками для України.

Також вкрай необхідним видається конкретизувати загальну енергетичну стратегію держави, зокрема передбачити механізм переходу до економного та ефективного використання енергоносіїв, модернізацію всієї енергетичної інфраструктури, розширене використання відновлювальної паливно-енергетичної бази, зниження енергоємності валового внутрішнього продукту, припинення нелегальних схем по відмиванню газонафтових, вугільних та електроенергетичних грошових потоків.

Також важливо передбачити забезпечення вільного конкурентного доступу споживачів до енергетичних ресурсів держави, а також забезпечити підприємства, щовиробляють енергію за відновлюючими технологіями або застосовують енергозберігаючі технології, податковими пільгами та пільговими тарифами на енергоносії, тим самим захищаючи регуляторними ринковими механізмами рентабельність їх діяльності з метою оптимізації споживання мінеральних енергоносіїв у масштабах національної економіки в цілому.

РЕЗЮМЕ

В статье рассмотренные проблемные вопросы обеспечения энергетической безопасности в современных условиях отечественной экономики.

SUMMARY

In article the considered problem questions of maintenance of power safety in modern conditions of domestic economy.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ:

1. Алибегов М.М., Григорьев Л.М. Энергопотребление и тарифы на электроэнергию // Экономика и математические методы. Т. 39. - № 4. - 2003. - С.59-71.

2. Гардаш С. В. Структура топливно-энергетического баланса США и проблемы энергетической безопасности // США: Канада, - № 8. - 2006. - С. 21-39.

3. Кононов    Ю.Д.    Оценка    макроэкономических    последствий удорожания энергоносителей // Экономика и математические методы. - 2004. - Т. 40. - № 4. -

С.94.

Надійшла до редакції 20.11.2007року

УДК 338.45.01

ТЕХНІЧНА ГЛОБАЛІЗАЦІЯ ТА ПРОМИСЛОВА ПОЛІТИКА:

ВИКЛИКИ ТА РИЗИКИ

Яремко Л.А., к.е.н., доцент кафедри міжнародних економічних відносин, Львівська комерційна академія, докторант Національного інституту стратегічних досліджень

Дошукуючись першопричин сучасного соціально-економічного поступу ми неодмінно прийдемо до висновку, що він полягає у розвитку науки та технологій. Саме вони є рушіями цих вражаючих змін, що відбуваються в сучасному світі і стосуються майже усіх сторін життя суспільства: економіки, політики, відносин з природою та культури. Зростання ролі науки та наукових знань в суспільній практиці пов'язане з науково-технічною революцією. Низка базових наукових відкриттів створила основу для розвитку технологій. Новітня наука перетворилася у безпосередню продуктивну силу, що ілюструє формула сучасного економічного розвитку: "наука - технології -виробництво - споживання."

Проблема технологічного розвитку та його впливу на соціально-економічну ситуацію в країнах та регіонах сьогодні активно досліджується у світі. Значні досягнення у цьому напрямку демонтрують, зокрема, науковці на пострадянському просторі. Серйозні здобутки мають російські науковці Динкін А.А., Іванова М.І., Ночевкіна Л.П., Яковець Ю.П. Серед українських науковців слід відзначити Амошу О.І., Бажала Ю.М., Денисюка В., Федулову Л.І. Зважаючи на існуючі напрацювання

© Яремко Л.А., 2007все ж слід відзначити, що додаткового аналізу вимагають процеси впливу глобальних тенденцій на промислову політику окремих країн та регіонів.

Мета нашого дослідження - з' ясувати глобалізаційну обумовленість вітчизняної промислової політики, аналіз викликів та ризиків, що індукуються світовим середовищем.

Науково технологічний розвиток став визначальною рисою сьогодення. Зміни у техніці та технологіях обумовлюють не лише зрушення у продуктивних силах суспільства, а й системі виробничих (економічних) відносин. На підтвердження цього представниками неоінституціонального напрямку було сформульовано принцип технологічного детермінізму, згідно якого науково-технічний прогрес виступає домінантою економічного та соціального розвитку. Один із лідерів цього напрямку, відомий американський економіст Дж. Гелбрейт у своїй праці "Нове індустріальне суспільство" трактує сучасні соціально-економічні зміни як такі, що "продиктовані технікою". Серед них першорядне значення має переміщення влади на промислових підприємствах від фактора капітал до нового фактора виробництва - "організовані знання", представлені "техноструктурою". Вона являє собою "... сукупність людей, що володіють різноманітними технічними знаннями, досвідом і здібностями, яких потребує сучасна промислова технологія та планування". Вона включає управлінський персонал та кваліфікованих працівників [1]. Набута влада дає їм можливість здійснювати виробничий і комерційний процес згідно з суспільними цілями, а не егоїстичними інтересами власників. Принцип технологічного детермінізму лежить в основі впливових сьогодні теорій індустріального та постіндустріального суспільства. З ним можна не погоджуватися, вказуючи на багатофакторність та різносторонність впливів на сучасний соціально- економічний поступ. Проте, не можна не визнати, що саме розвиток науки та технологій у значній, якщо не у вирішальній степені, обумовлює сучасні суспільно-економічні трансформації. Як би там не було, але кожна країна, "що відбулася", або "прагне відбутися" активно розвиває науково-технологічну сферу. Щобільше, активізується співробітництво країн задля пришвидшення цього розвитку, посилюється міжкраїновий рух технологій.

Науковці відзначають високий динамізм цієї форми економічної взаємодії країн, її випереджальний розвиток щодо інших [2]. Ця взаємодія охоплює дедалі більше країн світу і набуває обрисів глобалізації. Це означає, що до відомих форм глобалізації (див. рис. 1.) додається ще одна - технологічна глобалізація. "Слід очікувати, що у перші десятиліття XXI століття процес технологічної інтеграції продовжиться більш високими, ніж раніше, темпами і перетвориться із стійкої тенденції в глобальне економічне явище" [3]. Його характерними рисами є всеохоплюючий, планетарний масштаб дії та інтенсивний міжкраїновий та міжрегіональний трансфер технологій. "Техноглобалізм" знаходить свій вияв у формування панрегіонального (зокрема, європейського) та світового дослідницького простору, міжнародного ринку технологій і ринку високотехнологічних продуктів.

Наука і технології стали ще одним об' єктом міжкраїнової та міжрегіональної конкуренції. Мова йде про науково-технологічне суперництво, а по суті, про лідерство у світі. Воно сьогодні, як і колись тримається не на моральному авторитеті націй чи їх лідерів, а на матеріальній силі. Американський політолог Р. Моргентау трактує її як здатність заперечити інтереси інших, реалізуючи власні. Його соплемінник С. Стредж доводить, що сила держави складається із трьох компонентів: стратегічної здатності підтримувати власну безпеку, фінансових ресурсів і науково-технічних можливостей [4]. Слід вважати, що саме останній наповнює фінансову скарбницю держави, забезпечує її військову міць, панрегіональне чи світове мілітарне верховенство.

Відомий американський економіст, спеціаліст з міжнародної економіки Дж. Сакс вважає, що сьогодні світ поділяється не за ідеологією, а технологією. "Після кінця Холодної війни, коли, здавалося б, відмінності в ідеології перестали відігравати роль і практично всі країни заявили про свою готовність до виходу на світовий ринок, раптом виявилась куди більш фундаментальна причина міжнародної диференціації, на цей раз пов' язана із технологіями" [5].

Техноглобалізм

Рис.1. Система світових та панрегіональних ринків, що формують технологічну

глобалізацію.

За рівнем технологічного розвитку, на думку Дж. Сакса, країни світу можна поділити на три групи. Першу - складають високорозвинені країни, в яких проживає приблизно 15 відсотків населення планети. Саме вони виробляють переважну частку технологічних інновацій, забезпечуючи ними решту світу. Друга велика група країн, в яких проживає майже половина людства, здатна запозичувати технології та використовувати їх у виробництві та споживанні. Решта країн формують третю групу. Вони неспроможні ні виробляти нові технології, ні самостійно застосовувати іноземні технології. Це по-суті "технологічні маргінали".

Згідно теорії англійського історика А. Тойнбі світовий розвиток відбувається за моделлю Виклик-і-Відповідь. Країна чи регіон усвідомлює себе частиною планетного універсаму і підлягає глобальним впливам. Світопорядок у всі часи цивілізації формують найбільш розвинені країни, саме вони визначають „правила гри". Одним із сучасних викликів є техноглобалізм. Його проявами стали швидкий технологічний розвиток і жорстке технологічне суперництво. Лише участь в цих змаганнях, вихід на глобальні ринки технологічномістких продуктів, кваліфікованої робочої сили і технологій дають шанси на посідання гідного місця у світовому співтоваристві.

Виклик техноглобалізму повинен отримати свою „відповідь" у промисловій політиці держави. Її можна розглядати як систему заходів, спрямованих на формування перспективної структури економіки країни і які стосуються виробництва, інвестування. Розвитку інфраструктури та людського капіталу.   Вони мають на меті перерозподілресурсів (інтелектуальних, фінансових і матеріальних) на користь прогресивних видів виробництва. Важливість цієї політики важко переоцінити, позаяк, як зазначають дослідники, починаючи з 70-х-80-х років промислова політика стає фактором конкуренції та конкурентоспроможності. Запорукою успішності промислової політики є наполегливе використання та розбудови наявного науково-технічного потенціалу та проведення активного міжнародного трансферу технологій.

РЕЗЮМЕ

Исследуется влияние технологической глобализации на промышленную политику страны, анализируются вызовы и риски такого влияния.

SUMMARY

Influence of technological globalization on an industrial policy of the country is investigated, calls and risks of such influence are analyzed.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ:

1. Гэлбрейт Дж. К. Новое индустриальное общество. Пер. з англ. - М.: «Прогресс», 1969. - С. 97-99.

2. Новицький В.Є. Економічні ресурси цивілізаційного розвитку. Навч. посібник - К.: НАУ, 2004. - С. 204.

3. Контуры инновационного развития мировой экономики: Прогноз на 2000-2015 гг. -М.: Наука, 2000. - С. 43.

4. Капітоненко М. У термінах сили. // Політика і час. - 2003.- № 5. - С. 64

5. Джефри Сакс, професор Гарвардского Университета, специалист по международной торговле, размышляет о путях глобализации... Как преодолеть технологическое неравенство? // http://www.wordleconomy.ru/index.php?Mode= Article&ID=440 ( The Economist 22.06.2000).

Надійшла до редакції 20.11.2007року

УДК 338.266.2 (5-011)

ИНДИКАТОРЫ МИРОВОГО РАЗВИТИЯ НА ПРИМЕРЕ СТРАН СРЕДНЕГО ВОСТОКА И СЕВЕРНОЙ АФРИКИ

ЮсефММБригит, Аспирант ХНУ імені В.Н. Каразіна

В настоящее время Мировым банком создана обширная база данных по индикаторам мирового развития (World Development Indicators), которая из-за ее закрытости не введена в широкий научный оборот. На WEВ-сайте этой организации1 в свободном доступе имеются только данные по шести индикаторам, отвечающих на интеграцию с глобальной экономикой [1], которые в отечественной научной литературе не анализировались. В пояснениях к этому классу данных указывается, что растущая интеграция обществ и экономик помогает преодолевать бедность: в период с 1990 по 2000 гг. численность бедных людей, живущих менее чем на 1 долл. США в день, уменьшилась на 137 миллионов человек. В то же время отмечается, что хотя глобальная интеграция является

© Юсеф М М Бригит, 2007

1 http://www.worldbank.org (август 2004 г.)мощной силой в сокращении бедности, необходимы большие усилия в борьбе с ней, так как около 2 млрд. человек рискуют стать маргиналами в мировой экономике.

Показателями усиления глобальной экономической интеграции являются все возрастающая важность торговли и потоков капиталов. Торговля в рассматриваемом классе индикаторов мирового развития представлена четырьмя индикаторами, а потоки капитала - двумя. Этими индикаторами в базе данных Мирового банка охвачено 152 страны.

Под торговлей товарами в этой базе данных понимается внешнеторговый оборот (сумма экспорта и импорта), который рассчитан как в процентах от ВВП, так и в процентах от товарной доли ВВП. Торговля коммерческими услугами (транспорт, туризм, финансы, страхования, роялити, коммуникации, строительство, культурные связи) имеет все возрастающее значение в глобальной интеграции. Различие между ростом торговли товарами и услугами и ростом ВВП помогает идентифицировать экономики, которые интегрируются в глобальную экономику посредством либерализации торговли, понижения барьеров для иностранных инвестиций и вовлечения избыточной рабочей силы, чтобы получить конкурентные преимущества в трудоинтенсивном производстве товаров и оказании услуг [1].

Денежные показатели по потокам товаров, услуг и капиталов в базе данных Мирового банка конвертировались в доллары США на основе среднего официального обменного курса, рассчитываемого ежегодно МВФ. В качестве общих потоков частного капитала (gross private capital flows) рассматривается сумма абсолютных значений прямых, портфолио и других поступающих (inflows) и выбывающих (outflows) потоков инвестиций, записанных в платежных балансах финансовой отчетности, исключая изменения в активах и пассивах государственных финансовых институтов и правительств. Общие прямые иностранные инвестиции (gross foreign direct investment) вычисляются аналогичным образом и являются частью общих потоков частного капитала. Данные по товарной торговле заимствуются у Всемирной Торговой Организации, данные по фактической торговле, ВВП и его росту ВВП берутся из базы данных по национальным счетам Мирового банка, конвертируемых в доллары США по официальному обменному курсу, данные по общим потокам капитала и прямым иностранным инвестициям берутся из базы данных МВФ по балансам платежей (IMFs Balance of Payments Database).

В нашей работе мы решили проанализировать динамику этих индикаторов на примере стран Среднего Востока и Северной Африки (Middle East and North Africa, MENA), учитывая тот факт, что в последнем всеохватывающим докладе об экономических трендах в регионе MENA [2] эти индикаторы не рассматривались. Кроме этого, очевидно, что для дальнейшего экономического роста стран MENA очень важна их интеграция в мировую экономику. Все вышесказанное говорит об актуальности данного исследования.

Постановка задачи

Целью исследования являлся анализ структурной динамики индикаторов мирового развития, отвечающих за интеграцию с глобальной экономикой, на примере стран MENA.

В качестве методов исследования использовались количественные балансовые соотношения для расчета долей товарного производства и услуг в ВВП и количественные межстрановые сравнения.

Основные результаты исследования

Из базы данных Мирового банка по индикаторам мирового развития, отвечающих за интеграцию с глобальной экономикой мы выбрали все страны, относящиеся к региону MENA, а также ряд стран для сравнения. Дополнительно мы привели данные по группам стран с различными уровнями доходов и укрупненным регионам мира. Все эти данные представлены в таблице 1.

ВІСНИК ДОНЕЦЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ, СЕР. В: ЕКОНОМІКА І ПРАВО, ВИП.2, 2007

гч"

го

 

 

 

 

г-

го"

«і

So"

 

го"

о

 

гч гч"

oo

о

 

 

 

 

гч

in

о

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65 


Похожие статьи

І П Булєєв - Вісник донецького університету