І П Булєєв - Вісник донецького університету - страница 15

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65 

Таким чином, розвиток освіти та питання інформатизації, у розумінні насичення технічними засобами передачі та обробки інформації всіх сфер життєдіяльності, є ключовими у інформаційному розвитку будь-якої країни.

Аналіз інформаційного розвитку найбільш успішних країн світу, як лідерів, таких як Японія та США, що входять до першого десятку у світовому рейтингу конкурентоспроможності, так і таких, що розвиваються, як Китай та Індія (темпи зростання ВВП у 2000 р. склали у Китаї 8,4% та 5,3% у Індії, а у 2006 р. - 10,7% та 9,2% відповідно [5]), можна виділити загальну закономірність їхнього розвитку (табл. 1).

Таблиця 1

Етапи інформаційного розвитку

Етап І ІІ ІІІ ГУ

Зміст

Створення первинних мереж на основі мідних

кабелів та повітряних ліній зв' язку

Впровадження інформаційних систем та технологій у науковому та державному секторі

Проникнення інформаційних систем та технологій у комерційну сферу

Широке використання кому нікаційних

систем та технологій всім суспільством

Слід зауважити, що деякі країни вступили на шлях інформаційного розвитку раніше ніж інші, тому реалізація деяких проектів, як, наприклад, електронний уряд (e-government), може зустрічатись в різних країнах на різних етапах. Наприклад, у США проекти електронного уряду почали реалізовуватись у середині 1990-х рр., тоді ж у 1994 р. мережа Internet вийшла з під контролю урядових організацій, що відповідає четвертому етапу розвитку, що стало початком її бурхливого розповсюдження серед населення, в Японії ж активна реалізація проектів електронного уряду розпочалась у 2001 р., що співпало з впровадженням телекомунікаційних систем третього покоління та системи мобільної торгівлі та розрахунків „i-Mode", що також повністю відповідає четвертому етапу. Для порівняння у Китаї початок реалізації проекту електронного уряду мав місце у 1999 р., при цьому у 1996 р. була створена найбільша комерційна мережа „CHINAGBN" (China Golden Bridge Network), що відповідає третьому етапу [6, c. 75]. Така невідповідність не є свідченням лідуючого положення Китаю над США та Японією, а є наслідком того, що Китай включився до активного процесу інформаційного розвитку набагато пізніше ніж США і Японія. В підтвердження цього можна привести статистичні дані з дослідження компанії „comScore": мережею Internet в 2006 р. в Японії користувалось 49% населення, а у той же час у Китаї цей показник склав лише 9% [7]. Таким чином, з' явившись, концепція електронного уряду почала реалізовуватись, але при цьому країни-лідери, такі як США та Японія вже знаходились на четвертому етапі розвитку, а країни, що розвиваються ще не досягши його, все ж мали необхідні технічні можливості для її реалізації.

Тою граню після котрої можна стверджувати про настання нового етапу в інформаційному розвитку країни є ступінь проникнення комунікаційних мереж та інформаційних технологій у суспільство. Так починаючи з першого етапу де звичайнийдротовий телефон був розкішшю будь-яка країна поступово просувається вперед до четвертого етапу, де комунікації є доступними кожному члену суспільства. Таким чином, впродовж всього процесу інформаційного розвитку комунікації стають дешевшими та масовішими, що потребує постійного зростання потужності комунікаційних мереж. Отже, саме впровадження нових комунікаційних систем в країні може слугувати прямою ознакою настання нового етапу в її інформаційному розвитку. Такими системами на першому етапі є телеграфні мережі, на другому етапі -перші системи бездротового (радіо) зв'язку, перші кабельні мережі, на третьому етапі -це системи бездротового зв'язку другого покоління (2G, найчастіше стандарту GSM), перші оптоволоконі мережі, а на четвертому - це системи бездротового зв' язку третього покоління (3G, найчастіше стандарту CDMA та WCDMA) та удосконалені оптоволоконі мережі. Слід відмітити, що для Китаю та Індії процес впровадження телекомунікаційних систем проходив дещо скоріше і основою інформаційного розвитку на другому та третьому етапах в них були системи бездротового зв' язку другого покоління та оптоволоконі мережі, що також пояснюється пізнішим залученням цих країн до процесів інформаційного розвитку та, як наслідок, наявністю можливостей використання світового досвіду та технологій наявних на той момент.

З всього вищезгаданого можна зробити висновок про визначну роль розвитку комунікаційних мереж в процесі наближення країни до інформаційного суспільства, але одно з основних особливостей інформації як продукту полягає в тому, що зі сторони споживача необхідні зусилля для її споживання. Іншими словами людина повинна мати необхідний рівень підготовки, для того щоб, наприклад, працювати з різного роду програмними продуктами чи спеціалізованою літературою.

Таким чином, постає питання про роль освіти в інформаційному розвитку країни, як процесу, що дозволяє сформувати соціум здатний працювати в умовах інформаційного суспільства та сприймати всі переваги, що надає глобальне впровадження комунікаційних мереж та інформаційних технологій. Освіті надається різне значення різними країнами, що виражається у зазначені освіти, як одного з пріоритетів розвитку країни та в баченні людського ресурсу у якості основного ресурсу економічного зростання. В США становлення освіти серед пріоритетів розвитку країни є процесом, що проходив поступово починаючи з 1800 рр. і по сьогоднішній день без особливого втручання з боку держави. Це пояснюється тим, що в США в перше в світі з' явились технопарки (1951 р. - при Стенфордському університеті), що продемонструвало ефективність сполуки „бізнес-наука-освіта" і, як наслідок, роль освіти завжди зростала разом з бурхливим розвитком економіки США. Якщо ж виділяти конкретний документ, що б акцентував увагу на освіті, то можна назвати закон 1996 р. про комунікації, що передбачав введення державних дотацій на впровадження Internet у школах, бібліотеках та сільській місцевості (так звана ставка „E-Rate"), що відповідає четвертому етапу інформаційного розвитку США. В Японії державним документом, що сконцентрував увагу на освіті стала „Програма розвитку до 2020 р.", що була прийнята в кінці 1990 рр. та затвердила основним державним пріоритетом розвитку створення людини-новатора шляхом реалізації концепції „Знання - перш за все", а пуск в Японії у 1999 р. електронної системи торгівлі та платежів „i-Mode" дає можливість асоціювати цю програму з четвертим етапом інформаційного розвитку країни. В Китаї ж такими документами стали програма 1989 р. "Ляоюань", що передбачала масову підготовку технічних кадрів та програма 1994 р. "Ста вожаків", що була направлена на підготовку управлінців. Початок здійснення цих програм можна віднести до другого етапу інформаційного розвитку Китаю, що асоціюється з впровадженням комунікаційної мережі другого покоління на початку 1990-х. рр. тастворенням першої наукової мережі „NCFC" у 1992 р. В Індії уряд приділяв та приділяє велику увагу розвитку освіти і першими кроками в цьому напряму стали створення мережі технічних ВНЗів у 1950-1960 рр. та програма неформальної освіти 1979 р., що була покликана залучити до освітнього процесу віддалені та бідні райони країни. Ці заходи можна віднести до першого етапу інформаційного розвитку Індії, що характеризується масштабним створенням первинних мереж. Для ілюстрації зростання ролі освіти в інформаційному розвитку країн звернемось до рисунку 1.

Виокремивши етапи інформаційного розвитку США, Японії, Китаю та Індії за вищезгаданим принципом впровадження телекомунікаційних систем та відповідно до загальної характеристики кожного з них наведеній у таблиці 1, нанесемо їх на вісь часу (Т), розташувавши їх колонками під датою початку процесу інформаційного розвитку у зазначених країнах. Відмітимо ті етапи в часовий проміжок яких попадають дати встановлення освіти, як пріоритету розвитку в кожній з держав.

початок ХІХ ст.

 

середина

ХІХ ст.

 

 

 

 

США, І етап

 

Японія, І етап

США,

ІІ етап

 

Японія, ІІ етап

США,

ІІІ етап

 

Японія, ІІІ етап

США, УІетап

(кінець 1980-х рр. -...)

 

Японія, УІ етап

(кінець 1990-х рр. -...)

початок 1930-х рр.

кінець 1970-х. рр.

Індія, І етап

(середина ХХ ст. - середина 1980-х рр.)

Індія, ІІ етап

Індія, ІІІ етап

Рисунок 1. Зростання ролі освіти у процесі інформаційного розвитку

Лінія, що сполучає відмічені етапи представляє собою графік, що ілюструє зростання значущості саме освітнього фактору в інформаційному розвитку в залежності від часу залучення країни до цього процесу. Спад на графіку від першого етапу Індії до другого етапу Китаю пов' язаний в першу чергу з стратегічними цілями, що переслідували країни. Китайський уряд переслідував мету активного розвитку високотехнологічного виробництва у країні. Очевидно, що для цього окрім створення висококваліфікованої робочої сили потрібно створення виробничих потужностей, що й зумовило на першій стадії пріоритетність залучення інвестицій та розвитку матеріальної бази виробництва. Індія ж встановила своїм пріоритетом розвиток нематеріального виробництва, а саме виробництво ІТ-технологій. У цьому виробництві більш важливу роль відіграють кадри та їх освіченість, що й зумовило пріоритет освіти у індійському сценарії інформаційного розвитку починаючи з першого етапу. Отже не слід сприймати спад на графіку буквально, як зменшення ролі освіти в процесах інформаційного розвитку.

На основі проведеного аналізу можна виділити чотири етапи в інформаційному розвитку, що є характерним для будь-якої країни, незалежно від її політичних, національних, культурних чи релігійних особливостей. Для кожного з етапів є характерним розвиток процесу інформатизації в конкретній сфері суспільства. Так, для першого етапу є характерним устрій первинних мереж на основі мідних кабелів та повітряних ліній зв' язку, для другого етапу - процеси інформатизації у державній та науковій сферах, для третього етапу - розгортання процесу інформатизації у діловій сфері країни, а четвертий етап можна асоціювати з самим поняттям „інформаційне суспільство", оскільки на цьому етапі комунікації стають масовими та входять до життя кожного члену суспільства країни. Якщо ж виділяти якийсь фактор, що б прямо вказував на настання кожного наступного етапу, то таким можна назвати еволюцію комунікаційних систем у країні. Результати проведеного дослідження свідчать, що впровадження, наприклад, телекомунікаційної системи третього покоління (3G) не є однозначною ознакою переходу від третього етапу до четвертого, а є скоріш передумовою такого переходу, оскільки надає технічних можливостей для реалізації більш масових комунікаційних проектів. Наприклад, аналіз інформаційного розвитку Китаю дозволяє виокремити три етапи, і хоча впровадження комунікаційних систем третього покоління відбулось у 2003 році, але, впровадження комунікаційних мереж та інформаційних технологій ще не набуло масового характеру, що й не дозволяє вести мову про настання четвертого етапу.

Проведений аналіз чітко виявив зростання значення освіти, як фактору інформаційного розвитку для Індії та Китаю, що залучились до процесу інформаційного розвитку набагато пізніше Японії та США. Якщо освіта стає пріоритетом державного розвитку у США та Японії на четвертому етапі, то для Китаю та Індії - на другому та першому відповідно, що є безумовним свідченням її значущості в сучасних умовах розвитку. Це виражається не тільки у здатності саме освіти сформувати соціум, що здатен повністю сприймати та використовувати всі переваги, що надає глобальне впровадження комунікаційних мереж та інформаційних технологій, якими характеризується становлення інформаційного суспільства, але й підвищенні її значення для економічного розвитку країни, оскільки тільки освіта здатна сформувати прошарок висококваліфікованої робочої сили, без котрої розвиток економіки будь-якої країни в сучасних умовах не можливий.

РЕЗЮМЕ

В статье рассмотренное информационное развитие ряда стран мира и с помощью аналитических исследований первоисточников выделены этапы этого процесса и определенная роль образования, как ведущего фактора информационного развития.

SUMMARY

In article the considered information development of some the countries of the world and with the help of analytical researches of primary sources stages of this process and the certain role of education, as conducting(leading) factor of information development are selected.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ:

1. Knowledge-Based Economy OECD (1996), Paris [Електрон. ресурс] - Спосіб доступу: URL: http://www.oecd.org

2. Задорожний Г., Бервено О. Неоэкономика как интеллектономика// Экономическая теория на пороге ХХ! века - 5: Неоэкономика/ Под ред. Ю. М. Осипова, В. Г. Белолипецкого, Е. С. Зотовой - М., 2001.

3. Кондрашова-Діденко В. Концептуальні засади інтелектономіки// Вісник КНЕУ. -2005 - №75-76. С. 68-70.

4. Маршалл А. Принципы економической науки - Т. 1 - М., 1993.

5. World Economic Outlook Database, April 2007 [Електрон. ресурс] - Спосіб доступу: URL: http://www.imf.org/external/pubs/ft/weo/2007/01/data/index.aspx

6. Ткачёва Н. Информационные стратеги стран Восточной Азии в условиях рыночных реформ. - М.: РИП-холдинг, 2003.

7. [Електрон. ресурс] - Спосіб доступу: URL: http://www.comscore.com/press/release.asp?press=1520

Надійшла до редакції 10.10.2007року

УДК 629.735.081: 658.152(045)

АНАЛІЗ ФАКТОРІВ РОЗВИТКУ ІНВЕСТИЦІЙНОГО ПОТЕНЦІАЛУ АВІАПІДПРИЄМСТВА В РИНКОВИХ УМОВАХ

Вовк О. М., магістр Національного авіаційного університету

Постановка проблеми. Процеси які відбуваються в економіці України та авіаційній галузі, низький рівень матеріально-технічної бази, неефективність управління авіапідприємствами, недостатній рівень інноваційних процесів на них вимагають комплексного підходу до стратегічного управління авіапідприємством в ринкових умовах. Одним з найважливіших завдань є розробка та впровадження інвестиційної стратегії. В основу дослідження покладено проблему відсутності єдиного наукового визначення інвестиційного потенціалу підприємства. Внаслідок цього виникає необхідність в проведенні досліджень даного питання з метою розробки рекомендацій щодо ефективного управління інвестиційною діяльність, розвитку інвестиційного потенціалу авіапідприємства(ІПА) в ринкових умовах.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Поняття «інвестиційний потенціал» розглядалось багатьма вченими-економістами, зокрема, А.І. Єгоров розглядав процеси формування та реалізації інвестиційного потенціалу в перехідній економіці, крім того ці питаня аналізували Р.М. Бойчук О.В. Пирог, Ж.А. Новицька, О.В.Лепьохін. Економічна категорія «інвестиційний потенціал» переліченими науковцями розлядається як інвестиційні ресурси, забезпеченість підприємства, його привабливість[1]. Аспекти ефективності та зростання інвестиційного капіталу в українській економіці досліджували І. К. Бистряков, А. С. Гальчинський, В. М. Геєць, С.Д. Дзюбик, Ю.М. Пахомов, І.О. Бланк, П.І. Гайдуцький, М.Т. Чумаченко, Н.П. Гончаров та ін.

Виділення невирішеної проблеми Названі вчені не спрямовували свої дослідження на аналіз інвестиційного потенціалу авіапідприємств. Багато проблем, пов'язаних з практикою розробки та стратегії управління інвестиційним потенціалом підприємства в умовах ринкової економіки, залишилися недослідженими.

Метою дослідження є узагальнення теоретичних положень, аналіз особливостей і розробка рекомендацій щодо управління інвестиційним потенціалом авіапідприємства з метою його подальшого розвитку та удосконаленням класифікації джерел формування.

Для досягнення зазначеної мети необхідно вирішити наступні завдання:

© Вовк О.М., 2007

• узагальнити теоретичні підходи до визначення і розвитку економічної категорії "інвестиційний потенціал підприємства" та його місця в системі управління авіапідприємством,

• проаналізувати основні фактори, які впливають на формування і розвиток ІПА та економічно обгрунтувати їх класифікацію,

• виявити та класифікувати джерела розвитку ІПА.

Викладення матеріалу. Дослідженню потенціалу, як економічної категорії, науковцями приділяється велика увага та значення, оскільки проблема підвищення ефективності використання потенціалу є актуальною та центральною в економічній науці. В літературі набули великого поширення такі поняття як "економічний потенціал", "виробничий потенціал", "трудовий потенціал", "науково-технічний потенціал" тощо. Аналіз цих категорій дозволить знайти підхід до визначення інвестиційного потенціалу, як економічної категорії та визначити його місце і роль в стратегічному управлінні авіапідприємством.

Досліджуючи структурні елементи поняття «потенціал»[2,3,4], можна відмітити спільні ознаки та характеристики. Такими ознаками є:

• кожна категорія потенціалу (економічного, виробничого, науково-технічного) містить в собі певний запас ресурсів, а в ринковій економіці - й майбутні перспективи;

• в категорії "потенціал" простежується цільова визначеність, спрямованість на досягнення певної цілі;

• категорія "потенціал" передбачає раціональне (ефективне) використання наявних ресурсів.

Спираючись на наведені дослідження, можна дати наступне визначення поняттю інвестиційний потенціал авіапідприємства. Інвестиційний потенціал авіапідприємства — це організована сукупність внутрішніх та зовнішніх економічних можливостей, які створюють умови для розвитку та реалізації стратегічних і тактичних цілей авіапідприємства в сфері інвестиційної діяльності.

Використовуючи системний підхід, категорію "інвестиційний потенціал" можна представити у вигляді відкритої системи, яка має певну сукупність взаємопов' язаних елементів та всі ознаки відкритої системи: інерційність, можливість адаптації до зовнішнього середовища. Згідно з науковим дослідженням Р. М. Бойчука в процесі господарської діяльності відтворення всіх елементів виробничої структури підприємства та накопичення ресурсів формує його інвестиційний потенціал[5]. Проте на сьогоднішній день діяльність авіапідприємств в ринкових умовах вимагає більш змістовного тлумачення досліджуваної економічної категорії. При дослідженні факторів, які впливають на ІПА, розглянемо внутрішнє та зовнішнє середовища авіапідприємства (таб. 1).

Сукупність факторів внутрішнього інвестиційного потенціалу на авіапідприємстві може бути подана як система, що складається з таких підсистем:

• Підсистема інформаційно-аналітичного забезпечення, яка включає в себе: наявність інформаційного забезпечення підтримки прийняття інвестиційних рішень, особливості облікової політики підприємства; методики оцінки ефективності альтернативних інвестиційних проектів та алгоритми прийняття інвестиційних рішень.

• Підсистема стратегічних і тактичних інвестиційних цілей підприємства. Важливість цієї підсистеми визначається цільовою орієнтацією інвестицій, намаганням досягнути стратегічних переваг в конкурентній боротьбі.

Основні фактори розвитку інвестиційного потенціалу авіапідприємства_

Зовнішні фактори

Внутрішні фактори

1.

Макроекономічні фактори

 

◊   стан інформаційного

тривалість економічного циклу;

 

забезпечення підприємства

стан політичного клімату;

 

 

рівень інфляції;

 

◊   методи управління

фіскальна політика держави;

 

підприємством;

грошово-кредитна політика НБУ;

 

 

система законодавчого регулювання інвестицій;

 

◊   організаційна структура

стан ринку цінних паперів і т. д.

 

підприємства ;

2.

Регіональні фактори

 

 

рівень розвитку інвестиційної інфраструктури в регіоні;

 

◊   рівень фінансового управління

рівень купівельної спроможності населення регіону;

 

підприємством;

наявність регіональних інвестиційних програм, стратегій;

 

 

регіональні механізми сприяння інвестиціям

 

◊   рівень маркетингу на

наявність   ресурсного   забезпечення   в регіоні

для

підприємстві;

реалізації інвестицій та рівень відносних цін на них

 

 

3.

Галузеві фактори

 

◊   рівень управління виробництвом;

динаміка розвитку НДР в галузі;

 

 

стан   життєвого   циклу   в   галузі   та ступінь

її

◊   професійні якості осіб які

кон юнктурності;

 

приймають інвестиційні рішення.

 

наявність фінансово промислових груп

 

 

4.

Ринкові фактори

 

 

співвідношення   між   попитом   та пропозицією

на

 

інвестиційниму ринку;

 

 

привабливість авіапідприємства;

 

 

динаміка технологічних та інноваційних процесів;

 

 

рівень конкуренції тощо.

 

 

• Фінансово-ресурсна підсистема інвестиційного потенціалу, яка в себе включає склад, наявність та розміщення майна і фінансових ресурсів підприємства, які можуть бути трансформовані в інвестиційні ресурси, можливості мобілізації додаткових зовнішніх джерел для реалізації реальних та фінансових інвестиційних проектів;

• Організаційно-економічна підсистема реалізації інвестиційних проектів визначає форми взаємодії учасників інвестиційних проектів, зафіксовані в проектних матеріалах підприємства з метою забезпечення реалізації проекту і можливості виміру витрат і результатів кожного учасника, пов'язаних з реалізацією проекту.

• Особиста складова інвестиційного потенціалу (людський фактор), яка визначає сукупність характеристик суб' єктів прийняття інвестиційних рішень.

Таким чином, внутрішній інвестиційний потенціал підприємства виступає середовищем прийняття інвестиційних рішень, реалізації фінансових та реальних інвестицій, джерелом розвитку авіапідприємства.

При аналізі зовнішніх факторів, які впливають на ІПА, важливо відокремити макроекономічні, регіональні, галузеві та ринкові чинники формування та розвитку інвестиційного потенціалу. Це дозволить побачити на різних рівнях розвиток підприємства авіаційної галузі та стан його інвестиційного потенціалу в даний момент часу, а також спрогнозувати подальший розвиток ІПА в ринкових умовах.

Особливе місце серед факторів розвитку ІПА мають макроекономічні чинники. Це викликано тим, що вони впливають на всі підприємства, підвищують ймовірність їх банкрутства і є одним з головних інструментів інвестиційної політики держави. І хоча Україна визнана міжнародною спільнотою як країна з ринковою економікою, насьогоднішній день залишився економічно не обгрунтованим вплив держави на інвестиційну активностіь авіапідприємств. Позитивними тенденціями є активізація політики сприяння залученню іноземних інвестицій. Державне регулювання інвестиційної діяльності має спрямовуватись на збільшення обсягів інвестицій у виробництво як за рахунок державних конштів, так і власних інвестиційних ресурсів суб' єктів господарювання, а також залучення іноземних інвестицій в економіку України[5].

Одним з вагомих факторів розвитку ІПА є стан інвестиційного потенціалу галузі та регіону. Інвестиційний потенціал регіону розглядається як комплексна характеристика, що складається не тільки з наявного інвестиційного капіталу в регіоні, але і як сума об' єктивних передумов для інвестицій.

В ринкових умовах розвитку підприємств авіаційної галузі досить важливо проаналізувати вплив ринкових факторів на розвиток ІПА. Одним з найважливаших факторів виступає інвестиційна привабливість. Рівень привабливості авіапідприємства визначає його ринкову вартість та надає конкурентні переваги на ринку: потенційний інвестор вкладатиме кошти лише в перспективний проект. Наведена класифікація спрямована на досягнення старатегічно важливих інвестиційних цілей авіапідприємства та дозволяє проаналізувати сучасний стан ІПА.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65 


Похожие статьи

І П Булєєв - Вісник донецького університету