І П Булєєв - Вісник донецького університету - страница 27

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65 

Видобуток нафти з газоконденсатом за межами України прогнозується за оптимістичним сценарієм у 2010 р. 3,7 млн.т., 2015 - 4,2 млн.т., 2020 - 5,8 млн.т. та в 2030 р. - 9,9 млн.т., за песимістичним - зросте з 3,3 млн.т. у 2010 р. до 7,7 млн.т. у 2030 році, а за базовим сценарієм - у 2010 р. 3,6 млн.т., 2015 - 4,0 млн.т., 2020 - 5,6 млн.т. та в 2030 р. - 9,2 млн.т.[5]

Таким чином, активне освоєння закордонних ресурсів нафти та переробка їх на НПЗ України з виходом світлих нафтопродуктів не нижче 90%, дозволить забезпечувати ринок їх споживання, починаючи з 2010 року на рівні 16 і до 18% у 2030 році. Разом з використанням власних запасів сировини цей показник становитиме 42 та 36% відповідно.

У табл. 1 подано основні техніко-економічні показники конкретних проектів, опрацьованих НАК „Нафтогаз України".

Таблиця 1

Техніко-економічні показники проектів видобутку нафти _НАК „Нафтогаз України" за межами України [5]_

Показник

Країна

 

Росія

Єгипет

Лівія

Іран

Ресурс нафти, млн. тонн

20,5

18,1

63

55

Очікуваний видобуток нафти, млн. тонн

18,2

16,6

53,1

54,6

Вартість проекту, млн. дол.

Загальна

Укр. інвестора

 

 

 

 

 

834

744

1937

939

 

834

744

867

39

Грошовий потік, млн. дол.

705,6

552,9

1690,1

7044,5

Дисконтований грошовий потік, млн. дол.

194,6

186,1

404,6

1432,6

Термін окупності, роки

6

5

7

10

Слід зазначити, що фінансування розробки російських та єгипетських родовищ передбачено тільки українською стороною, а загальна вартість проектів щодо видобутку нафти закордоном буде становити майже 2,5 млрд. дол.

Однією з перешкод диверсифікації постачань є існуюча застаріла технологія переробки нафти на українських нафтопереробних заводах, які були спроектовані для переробки сирої нафти марки Urals з високим виходом топкового мазуту.

Попит на сиру нафту в Україні формують шість нафтопереробних заводів. Українській державі належить 43 %, 25 % і 26 % акцій відповідно в Кременчуцькому, Дрогобицькому і Надворнянському нафтопереробних заводах. Цими акціями розпоряджається «Нафтогаз України». Однак варто вказати, що іноземні інвестори контролюють чотири із шести українських нафтопереробних заводів, потужністю 45,3 млн. т. на рік (близько 88 %). Починаючи з 2001 р. переробка сирої нафти зростала високими темпами і досягла понад 21 млн. т. , коли Україна стала чистим експортером нафтопродуктів (табл. 2).

Таблиця 2

Виробництво і споживання нафтопродуктів в Україні, 2005-2006 р., тис. т.[8]

Продукти

Виробництво

Споживання в Україні

 

2005 р.

2006 р.

2005 р.

2006 р.

Бензин

5209,1

4648,3

4990,5

4761,3

Дизельне паливо

6458,7

5373,2

5586,7

5159,1

Мазут

7761,0

5832,3

714,7

584,5

У 2006 р. як постачання сирої нафти, так і виробництво на нафтопереробних заводах знизилося. Українські нафтопереробні заводи переробили лише 17,4 млн. т. сирої нафти, чи на 28 % менше, ніж за останні два роки .

Українські нафтопереробні заводи мають надлишкову потужність: вони фактично переробляють лише 17-21 млн. т. (124-153 млн. бар.) сирої нафти на рік, у той час як їхня проектна потужність складає близько 51 млн. т (372 млн. бар.) на рік. На початку 2006 р. наявна потужність знизилася приблизно до 44 млн. т. (321 млн. бар.) на рік через закриття в середині 2005 р. Одеського нафтопереробного заводу «ЛУКОЙЛ» для проведення трирічної програми по ремонте і модернізації [9]. Херсонський нафтопереробний завод також був зупинений на реконструкцію в серпні 2005 р. Кілька інших нафтопереробних заводів не працювали повний час у 2005 р.

Останні роки нафтопереробні заводи в Україні працювали з незначними прибутками, або ж, взагалі, зі збитками. Це обумовлено трьома факторами: високі експортні мита в Російській Федерації; низькі податки і митні збори на імпорт перероблених продуктів і неможливість продавати на ринки з більш високою ставкою прибутковості через низьку якість продукції (високий зміст сірки). Нафтопереробні заводи повинні платити ПДВ на імпортовану сиру нафту. Разом з тим податкові органи повинні відшкодовувати ПДВ на нафтопродукти, що експортуються.

Українські нафтопереробні заводи не відповідають вимогам міжнародних стандартів. Ступінь очищення нафти при отримані світлих продуктів коливається від 47 % на Херсонському і 54 % на Одеському нафтопереробних заводах до 70% на Лисичанському і Кременчуцький (станом на 2006 р.). Для порівняння, цей відсоток складає 75 % у Бєларусі і близько 90 % у західних країнах. Крім того продукти часто не відповідають вимогам щодо якості основних експортних ринків. Нині велика частина нафтопродуктів не відповідає стандартам EURO 1 (встановлені в 1992 р.), не говорячи вже про стандарти EURO 2.

Для забезпечення належної якості уряд періодично накладав обмеження на вміст сірки, а робота над прийняттям міжнародних стандартів і гармонізація законодавствапросувається повільно. Більше того, усього кілька лабораторій мають можливості для проведення потрібних аналізів [10].

Хоча процес йде повільно, ситуація змінюється. «ТНК-BP» провело модернізацію Лисичанського заводу. Програма «ЛУКОЙЛ» по модернізації Одеського нафтопереробного заводу є ще одним прикладом прогресу: у той час, як потужність заводу не зміниться, планується підвищити глибину переробки з 54% до 80 %. Отримані в результаті продукти будуть відповідати стандартам ЄС, і частка світлих нафтопродуктів у загальному обсязі продукції зросте з 43 % до 65 %. Енергетична стратегія до 2030 р. передбачає підвищення середньої глибини переробки в секторі до 73-75 % до 2015 р. і до 85 % до 2025 р.[5].

Існуюча імпортно-експортна політика розроблена так, що скасовує стимули для експорту і реекспорту сирої нафти і нафтопродуктів. Обмеження також є частиною міжурядових угод, підписаних з Росією щодо імпорту і транзиту сирої нафти. Іншою основною політичною метою є забезпечення важливого потоку доходів у бюджет від митного й акцизного зборів. У 2006 р. митні й акцизні збори, що стягувалися із сирої нафти і нафтопродуктів (як імпортованих, так і місцевих), генерували близько 70 % доходів у спеціально створеному фонді державного бюджету.

Ціни на сиру нафту і нафтопродукти в Україні не регульовані, хоча внутрішній ринок сирої нафти не є цілком конкурентним. Внутрішній ринок нафти визначеною мірою захищений через обмеження на експорт і реекспорт. Крім того, велика частина сирої нафти експортується в Україну компаніями, що входять до складу вертикально інтегрованих компаній, залученими до переробки і розподілу, таких як «ТНК-BP», «ЛУКОЙЛ» і «Альянс». Отже, ціни на сиру нафту встановлюються компаніями відповідно потребам бізнесу (оптимізація прибутку і податків), а не самим ринком. Власні нафтопродукти не є виключенням; вони повинні продаватися на аукціонах. Однак НКРЕ регулює ціни на нафту, що продається компаніям, які входять до складу «Нафтогазу України».

Крім зазначених одним з чинників високого попиту на нафту і нафтопродукти є енергоємність економіки. За даними Міжнародного енергетичного агентства енергоефективність в Україні складає лише одну третину середньої енергоефективності в індустріалізованих країнах (рис. 2).

ОЕСР Світ       Польща     Чеська    Білорусь      Росія Україна

Європа Республіка

Рис. 2 . Енергоємність в Україні та інших країнах у 2004 р. [11]

Високі показник енергоємності української економіки зумовлені низькими цінами  на  енергію,  що  не  стимулює  ефективне її  використання; домінуванняенергоємної промисловості (виробництво чавуну, сталі, цементу, хімічних речовин); використання застарілих технологій в більшості галузей промисловості [11].

Таким чином, характеризуючи кон'юнктуру внутрішнього ринку нафти і нафтопродуктів в Україні слід визначити такі чинники її формування:

- пропозиція формується переважно за рахунок імпорту сирої нафти з високим вмістом сірки;

- монопольний принцип встановлення цін на експортовану в Україну нафту;

- диверсифікація постачань нафти на український ринок вимагає ремонту та модернізації більшості НПЗ, а також значних коштів для фінансування проектів щодо розробки нафти закордоном;

- застарілі виробничі потужності зі значним відставанням від світового науково-технологічного рівня у нафтопереробній галузі;

- високий попит на нафту та нафтопродукти формується переважно за рахунок енергоємності окремих секторів економіки (комунально-побутове господарство, виробництво чавуну, сталі, хімічної продукції тощо);

- державне стимулювання експорту та реекспорту продуктів нафтопереробки.

РЕЗЮМЕ

Рассмотрено факторы формирования коньюнктуры внутреннего рынка нефти и нефтепродуктов в Украине. Установлено влияние объемов собственной добычи, импорта сырой нефти, производственных мощностей на формирование предложения нефти на украинском рынке. Продемонстированы основные направления спроса на данном рынке.

SUMMARY

Is considered the factors of formation of a conjuncture of a internal market of oil and petroleum in Ukraine. The influence of volumes of own production, import of row oil, industrial capacities on formation of the offer of oil in the Ukrainian market is established. The basic directions of demand in the given market are demostrated.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ:

1. Розміщення продуктивних сил. Антонюк В.І., Ковальчук В. А., Кононенко В. Д., Бабець Є.К., Стасюк В.П. - К., ВД „Професіонал", 2006. - 224 с.

2. Сазонець І.Л., Джинджоян В.В., Чубар О.О. Розміщення продуктивних сил. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 320 с.

3. Дорожкіна М. Ринок нафти та нафтопродуктів України: проблеми розвитку та регулювання // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. - 2006. - № 85. - С. 8-11.

4. Стасенко А. Стабільна робота нафтогазового комплексу як запорука економічної та енергетичної безпеки держави // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. - 2006. - № 90. - С. 41-43.

5. Наказ Мінпаливенерго України від 8.09.2006 р. № 328 "Про виконання плану заходів на 2006-2010 роки щодо реалізації Енергетичної стратегії України на період до 2030 року // www.mpe.energy.gov.ua/

6. USGS (United States Geological Survey) (2000), World Petroleum Assessment 2000, United States Geological Survey, http://pubs.usgs.gov/dds/dds-060/

7. http://www.mpe.energy.gov.ua/

8. Підсумки роботи паливно-енергетичного комплексу у 2005 році, веб-сайт Міністерства палива та енергетики http:// mpe.kmu.gov.ua,

9. Приватизація не вирішить усіх проблем вугільної промисловості // Київ: Вісник Центру, (МЦПД - Міжнародний центр перспективних досліджень, 2005.- № 15 (274).

10. http://www.state.gov.ua/doc.htm

11. Україна. Огляд енергетичної політики // Міжнародне енергетичне агентство ОЕСР.

Надійшла до редакції 09.10.2007року

УДК 332.564(477)

ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЕКСПОРТНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

УКРАЇНИ

Приз О.В., Дніпропетровський національний університет

I. Вступ

Зовнішньоекономічна, і, зокрема, експортна політика України, маючи на меті забезпечення конкурентноздатності економіки країни на зовнішніх ринках, все більше лібералізує відносини із зовнішнім світом. Стан експортної діяльності впливає не тільки на розвиток внутрішнього ринку, рівень збалансованості економіки, але й є каталізатором інституціональних перетворень та фактором включення України до світового торговельно-економічного співробітництва, що призводить до зростання власної економіки.

Питання здійснення та державного регулювання експортної діяльності України має місце в роботах провідних українських вчених-економістів, таких, як, А. С. Гальчинський, В.М. Геєць, Ю.В. Макогон, О.А. Кириченко, А. І. Кредісов, В.Є. Новицький, А.П. Румянцев, М.Г. Нікітіна, та інші, роботи яких виявили, що особливістю державної системи регулювання експортної діяльності є її комплексний характер, що включає в себе правові, економічні, адміністративні, валютно-фінансові ті фіскальні важелі регулювання, які взаємодіють і взаємодоповнюють один одного, проте, незважаючи на законодавче забезпечення реалізовані програми розвитку експорту, вітчизняні підприємства не в змозі ефективно конкурувати на зовнішніх розвинених ринках, що призводить до необхідності поліпшення якості та ефективності державного регулювання.

II. Результати

Державна підтримка експортної діяльності є однією з найголовніших складових зовнішньоекономічної діяльності держави у рамках державної політики економічного і соціального розвитку країни, що спирається на Конституцію України, Господарський кодекс України, Цивільний кодекс України, Процесуальне законодавство та законодавчу базу і охоплює всі сфери торгівельних відносин з іноземними країнами-партнерами, групами країн та міжнародними організаціями. Тому розглядаючи експортну політику держави, перш за все, слід аналізувати зовнішньоекономічну політику, яка в основі має забезпечувати збалансованість економіки та рівноваги внутрішнього ринку України; створення найбільш сприятливих умов для залучення економіки України в систему світового поділу праці та її наближення до ринкових структур розвинених зарубіжних країн; стимулювання прогресивних структурних змін в економіці; збереження національного суверенітету та національної безпеки країни, стабільності платіжного балансу; забезпечувати створення     рівних можливостей

© Приз О.В., 2007захист інтересів та недискримінацію суб' єктів зовнішньоекономічної діяльності та обирати курс широкої географічної диверсифікації зовнішньої торгівлі, заохочуючи конкуренцію та ліквідуючи монополізму виходячи з наявних ресурсів та можливостей виробництва маючи на меті забезпечення експортоорієнтованої стратегії зовнішньої торгівлі [1].

Зовнішньоекономічній політиці Україні притаманна лібералізація зовнішніх зв' язків із зростаючою доступністю внутрішнього ринку для іноземних експортерів, що є наслідком гармонізації законодавства згідно домовленостей Уругвайського раунду 1994 р. в контексті вступу України до СОТ та виконання підписаної у червні 1994р. угоди «Про партнерство та співробітництво» з ЄС. При цьому завданнями зовнішньоекономічної політики залишаються підтримка та сприяння конкурентноздатності вітчизняного товаровиробника на зовнішніх ринках, захист внутрішнього ринку, підтримка галузей виробництва та сприяння зростанню обсягів виробництва [2, с. 319-321].

Традиційний протекціонізм у зовнішніх відносинах поступається відкритості ринку та стосується, перш за все, імпортованих товарів з метою недопущення на територію України неякісних та заборонених законодавством товарів, а також недопущення демпінгу та сприяння насиченню внутрішнього ринку товарами вітчизняного виробництва разом із забезпеченням стабільності валютного ринку. Разом з тим, імпортна політика стає все більш ліберальною у зв' язку з необхідністю ввезення товарів, виробництво яких потребує більших витрат, ніж ввезення з-за кордону чи тих, що потребують ресурсів, що є дефіцитними. Наразі велика кількість товарів ввозиться з пільговими ставками мита через необхідність виконання підписаних двосторонніх та багатосторонніх міжнародних угод та в контексті регулювання законодавства до виконання умов ГАТТ.

Меншу роль держава відіграє при здійсненні експортних операцій, надаючи суб' єктам господарської діяльності можливість самостійно обирати та здійснювати зовнішньоекономічну діяльність в межах законодавства України. Також Україна яка держава, що зацікавлена в збільшенні обсягів експорту, а не в його зменшенні, виконує певні функції щодо сприяння та стимулювання росту експортної діяльності, зокрема, забезпечуючи політичними методами вихід вітчизняних виробництв на зовнішні ринки, прийняття активної участі у міжнародних економічних відносинах, збільшення обсягів іноземних інвестицій в розвиток галузей економіки, сприяння спільній з іноземними партнерами виробничій та комерційній діяльності, а також набуття та використання закордонного досвіду та новітніх технологій та отримання доступу до патентів, ліцензій та ноу-хау. Обмеження експорту має місце лише у випадках необхідності збереження ресурсів та забезпечення національної безпеки, а також, як і при імпорті, в контексті виконання міжнародних договорів.

Нарощування експорту країни на світовому ринку, збільшення або, принаймні, збереження його питомої ваги у світовій торгівлі, залежить від:

- географічного середовища та географічної спрямованості експорту;

- напрямку зовнішньоекономічної діяльності та рівня державної підтримки експортерів враховуючи захист національних товаровиробників;

- активної участі в міжнародних організаціях економічного типу, підписання та виконання двосторонніх та багатосторонніх угод про економічну співпрацю із торгівельними партнерами;

- відстоювання інтересів національних виробників на закордонних ринках;

- науково-технічної політики країни, яка підлягає трансформації та модернізації;

- розроблення стратегій просунення товарів на зовнішні ринки та забезпечення найліпших умов діяльності на зовнішніх ринках.

Виходячи із цілей та особливостей здійснення зовнішньоекономічної політики можна стверджувати, що експортна політика держави - це комплексний механізм політичних, економічних, валютно-фінансових, адміністративних, податкових, митно-тарифних та правових заходів, спрямований на створення та розвиток конкурентноздатного на зовнішніх ринках виробництва товарів та послуг, що включає в себе наступне (рис. 1):

Експортна політика України

Рисунок 1- Складові експортної політики держави.

Державна підтримка експортного сектору впроваджується через програми діяльності Ради експортерів Міністерства економіки України, затвердження положень розвитку експорту у стратегії економічного і соціального розвитку України (2004-2015 рр.), в щорічних планах соціального та економічного розвитку держави, та в контексті реалізації торгівельно-економічних місій, а також на законодавчому рівні в межах дії Постанови КМУ «Про сприяння зовнішньоекономічній діяльності», Закону України «Про державну підтримку страхування та кредитування експорту» та інших нормативних актів, що регламентують здійснення зовнішньоекономічної діяльності. Проте, аналізуючи стан експортної діяльності України, зокрема, торгівельне сальдо, яке станом на 1 січня 2007 року є від'ємним та складає 6,67 млрд. дол. США, домінування продукції з низьким рівнем доданої вартості в структурі експорту. В експортних поставках традиційно домінують недорогоцінні метали та вироби з них (40,9%), мінеральні продукти (13,8%), хімічна продукція (8,7%) [3]. І навіть у цих галузях переважає продукція низької стадії переробки.

Поміж основних важелів, які мають негативний вплив на рівень конкурентоспроможності національної економіки, таких, як висока енергоємність промислової продукції, низька конвертованість національної валюти та гостра залежність від імпорту енергоносіїв, кольорових металів, лісу, бавовни й іншої сировини [4], вагомий вплив на стан експортної діяльності мають невідповідність системи стандартизації та сертифікації світовим вимогам, недосконалість податкової бази тощо.

Щодо інвестиційної ситуації в країні, слід зазначити, що позитивна динаміка зростання фінансування іноземними компаніями та світовими організаціями галузей економіки країни недостатньо впливає на створення високотехнологічної продукції, чи, при наймі, продукції з високим рівнем доданої вартості: у 2005 році домінуючою складовою в структурі прямих іноземних інвестицій припадали на обробну промисловість (28,7%) та оптову торгівлю та посередництво у торгівлі (10,8%) в той час як на галузі економіки, які мають забезпечувати створення інноваційної продукції, як машинобудування, хімічна та нафтохімічна промисловість, металургія припадало 4,2%, 3,6% та 7,5% відповідно. Щодо інноваційної діяльності, коштами іноземних інвесторів було профінансовано лише 2,7% інноваційної діяльності [3]. Звичайно, інвесторів все ще стримує відсутність політичної і правової стабільності держави, незахищеність діяльності інвесторів на українському ринку та несприятливий імідж України на міжнародній арені. Проте існують причини низької активності інвесторів, які на законодавчому рівні вважаються вирішеними та все ще мають місце в діяльності іноземних компаній на території України. Так, наприклад, більшість інвесторів мають скарги до роботи митних органів держави, які не повертають, або, при наймі, несвоєчасно повертають ПДВ при експорті іноземними суб'єктам господарювання товарів, що не тільки погіршує імідж України, а й примушує інвесторів обмежувати та скорочувати свою діяльність в Україні.

Вагомою причиною неконкурентоспроможності української продукції на світових ринках є невідповідність виробничої інфраструктури світовим вимогам: застаріле технічне оснащення виробничих підприємств та невідповідність техніко-економічних вимог європейським та світовим стандартам створює бар'єри при входженні на нові ринки та унеможливлює одержання якісної продукції світового рівня, що на даний час має високотехнологічний устрій. Так, річний обсяг реалізації високотехнологічної продукції на світовому ринку у 2002 році склав 1,5 трлн. дол. США, а за прогнозом В.П. Онищенко, у наступні 15 років цей показник складе 3,5-4 трлн. дол. США порівняно із зростанням експорту до 10 трлн. дол. США [5].

Проте, інноваційна складова системи державного регулювання експорту показує не тільки низький рівень інноваційних витрат у промисловості (у 2005 році на дослідження та розробки припадало 10,6%, а на придбання нових технологій 4,2% від загального обсягу витрат) та негативну динаміку зміни кількості промислових підприємств, що впроваджували інновації (в 2000 році було зареєстровано 1491 підприємство, а в 2005 - 810), а й недостатній рівень освіти та кваліфікації персоналу. В той час, як світова спільнота вже акумулювала зусилля щодо розвитку власної економіки та перейшла до стану «суспільства, заснованого на знаннях», науковий потенціал України втрачає свої позиції не тільки як генератора провідних висококваліфікованих спеціалістів в окремих галузях знань, втрачається загальних рівень висококваліфікованих науковців. Так, в 1990р. кількість працівників та спеціалістів, які виконують наукові та науково-технічні роботи складала 494,2 та 313,1 тис. чоловік відповідно, а вже в 2005 році ці показники становили 170,6 та 105,5 тис. чоловік відповідно [3].

Ця динаміка пояснюється тим, що з першого року визнання України незалежною державою внутрішній попит потребував виробництва побутових, нетехнологічних продуктів, що, разом із недостатньою увагою до становища високотехнологічних галузей з боку держави призвело до знецінення наукової складової у виробництві товарів. Ситуацію погіршила лібералізація зовнішньої торгівлі в перші роки незалежності, коли внутрішній ринок став відкритим для іноземних конкурентів, що погіршило становище вітчизняних виробників, державна програма захисту яких, впроваджена після насичення ринку іноземними товарами, лише в останні роки намагається забезпечити пріоритетне становище вітчизняної продукції.

Аналізуючи вище викладене, випливає, що розвиток експортного сектору з високою часткою доданої вартості повинен складати комплексну систему державного регулювання, яка включатиме в себе наступне:

1.Виокремлення наукоємних галузей та високотехнологічних товарів та послуг, таких, як інформаційні продукти, ринок телекомунікацій, ринок космічних послуг, літакобудування та ракетно-космічна галузь, послуги програмного забезпечення, медицина та медичне обладнання, ринок озброєння, нано-технології, тобто тих товарів, які матимуть попит на зовнішньому ринку, включаючи проведення маркетингового аналізу існуючих конкурентів, існування вільних ніш та виявлення можливостей виходу на нові ринки.

2. Створення програми підготовки висококваліфікованих спеціалістів обраної галузі з використанням закордонного досвіду як шляхом розробки центрів підготовки спеціалістів в межах країни, залучаючи іноземних спеціалістів, так і впроваджуючи систему пільгового закордонного навчання та стажування.

3. Створення та державне стимулювання підприємств, що діятимуть у галузі, надаючи не тільки пільги в оподаткуванні, кредитуванні, страхуванні та субсидуванні, а й допомагаючи в роботі з міжнародними фондами з розвитку інноваційної діяльності, надаючи гарантії для отримання кредитів від міжнародних установ та активізуючи використання таких інноваційних програм та компаній, як EURECA та Українська державна інноваційна компанія. При цьому слід робити акцент на створенні кластерів як запоруки використання здобутків галузей, що підтримують.

4. Розробка системи збуту товарів та послуг шляхом підписання міжнародних (бажано довгострокових) договорів про співпрацю та державної підтримки закордонної тендерної діяльності, прийняття участі держави самостійно та забезпечення інформаційної підтримки вітчизняних підприємців щодо можливості участі в міжнародних тендерах.

III. Висновок

Отже, експортна політика України як складова зовнішньоекономічної політики виконує функції захисту вітчизняного виробника та забезпечення конкурентних переваг на зовнішніх ринках, спираючись на значну законодавчу базу, а також на політичні, економічні, адміністративні, податкові та правові методи регулювання. Проте, враховуючи динамічність розвитку світового ринку та технологічну складову розвитку світової торгівлі випливає, що Україна матиме задовільну експорту ситуацію лише за умов інтегрування у світову спільноту як учасник інноваційного ринку, здатний не тільки імпортувати новітні розробки та технології для внутрішнього споживання, а й створювати на базі придбаних нововведень власні інноваційні та високотехнологічні продукти та послуги, що задовольнятимуть потреби міжнародного споживчого ринку, швидко адаптуватимуться до мінливих умов та створюватимуть продукт та послугу, який не поступатиметься якістю та технологічністю виробникам розвинених   країн,   для   чого  державна   програма   підтримки   експорту повиннаакумулювати власні сили, використовувати міжнародну допомогу як на стадії створення, так і впровадження інновацій та тісно кооперувати власне з виконавцями програми, надаючи інформаційну підтримку щодо можливостей обрання ринку та продукту чи послуги, який потрібно створювати, консультуючи, наскільки може коливатися попит на ринку, що потрібно робити, щоб продукт був інноваційним та допомагаючи створенням висококваліфікованого наукового персоналу та забезпечуючи системою пільг в процесі розвитку підприємства. При цьому акцент повинен робитися на міжнародній кооперації як в процесі створення організації (в тому числі виникнення стратегічних альянсів, консорціумів, промислово-фінансових груп та спільних підприємств), так і на етапі продажу товарів за кордон (приймаючи участь у міжнародній тендерній діяльності, підписуючи двосторонні та багатосторонні договори про співпрацю).

РЕЗЮМЕ

Предметом написания статьи является анализ государственной политики в сфере экспортной деятельности.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65 


Похожие статьи

І П Булєєв - Вісник донецького університету