І П Булєєв - Вісник донецького університету - страница 28

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65 

SUMMARY

Subject of a writing of the article is the state policy analysis in export business sphere. СПИСОК ДЖЕРЕЛ:

1. Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» № 959-XII від 16.04.91 р., зі змінами і доповненнями ВВР, 1991, № 29, ст. 377 // http://zakon.rada.gov.ua/ .

2. Кириченко О. А. Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності: Навчальний посібник. - К.: Знання-Прес, 2002. - 384 с.

3. Статистичний щорічник України за 2005 рік.

4. Кухарська Н.О. Експортно-імпортна політика: роки незалежності // Регіональна економіка. - 2005р. - №1. - с.32-39.

5. Онищенко В. П. Україна на світових ринках високотехнологічної продукції // Зовнішня торгівля: право та економіка. - 2007р. - №1(30). - с.5-16.

Надійшла до редакції 09.10.2007року

УДК 331. 556. 4

ВИЗНАЧАЛЬНІ ФАКТОРИ СУЧАСНИХ МІЖНАРОДНИХ МІГРАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ

Ромащенко Т.І., аспірант кафедри міжнародної економіки Донецького національного університету

В умовах посилення процесів глобалізації небувалих масштабів набула міжнародна трудова міграція. За останні 50 років лише країни Європи, Азії та Північної Америки прийняли 162 млн. мігрантів, тобто понад 80% їх загальної кількості [1].

Активізація міграційних процесів, яка, на думку деяких вчених, є початком "нового великого переселення народів" [2, 97], не могла не привернути до себе увагу вітчизняних і зарубіжних дослідників. Серед них слід виокремити напрацювання таких західних учених, як Т. Андерсен, Р. Брубейкер, В. Ісаїв,    Г. Крігер, В. Сатцевіч,

© Ромащенко Т.І., 2007

Дж. Солт, О. Старк, К. Уоллес, Дж. Уолперт та ін. Не залишилися осторонь дослідження світових міграційних процесів російські науковці Г. Вітковська, А. Вишневський, Ж. Зайончковська, В. Іонцев, А. Кирєєв, В. Орєшкін, І. Цапенко. Вагомий внесок у вивчення причин і соціально-економічних наслідків міжнародної міграції населення та участі в ній України зробили українські вчені В. Будкін, А. Гайдуцький, Е. Лібанова, Ю. Макогон, О. Малиновська, А. Поручник, А. Румянцев, А. Філіпенко, О. Хомра.

Здобутки згаданих учених у сфері аналізу сучасних міграційних процесів дають змогу встановити історичну періодизацію міграційних хвиль, визначити рушійні сили міжнародної міграції населення, оцінити існуючі масштаби досліджуваного явища, встановити або передбачити соціально-економічні наслідки міжнародного переміщення людей. Разом з тим аналіз наукових праць дає підстави стверджувати, що сьогодні існує потреба й надалі продовжувати дослідження міжнародної міграції, зокрема факторів, що її спричиняють, особливо з огляду на активну участь у ній України.

При цьому передусім варто зазначити, що якщо до середини минулого століття країни поділяли на тих, що акумулюють міжнародні потоки мігрантів, і тих, що їх продукують, то сьогодні подібний розподіл, як нам думається, був би досить умовним. Адже країни, що донедавна вважалися традиційними центрами імміграції, поступово формують власні ресурси для еміграції. Так, наприклад, у середині XX століття 150 тис. італійських мігрантів щорічно вирушали у Швейцарію і Францію. У свою чергу Франція в середині 60-х років щорічно приймала 170 тис. іспанців і близько 50 тис. португальців. Ненабагато меншими в цей період були обсяги іспанських та португальських мігрантів у Швейцарії - 80 і 48 тис. чоловік відповідно [3, 50]. Сьогодні активно виїздять у більш заможні країни ЄС громадяни нових членів цього інтеграційного об' єднання. Хоча ці останні самі залишаються бажаним пунктом кінцевого призначення для вихідців із країн, що не входять до складу ЄС, зокрема мігрантів із республік колишнього СРСР, держав Азії та Африки.

Змінилася ситуація і в країнах, що традиційно виступали експортерами людських ресурсів. Нині вони є реципієнтами міжнародних мігрантів. Показовим у цьому відношенні є приклад нових індустріальних країн (НІК) - Гонконгу, Індонезії, Малайзії, Південної Кореї і Тайваню. Пояснення такого перетворення лежить у площині стрибкоподібного економічного розвитку згаданих країн. На думку англійського вченого Дж. Солта, саме завдяки бурхливому розвитку своїх економік НІК сьогодні стають центрами притягання міжнародних мігрантів [4, 1099].

Перетворення країн-донорів у країни, що приймають потоки мігрантів, і навпаки, свідчать про зміни в самій системі факторів, що змушують людей мігрувати. Щоправда, систематизація спонукальних чинників міжнародної міграції населення видається надто проблематичною, оскільки долучення тієї чи іншої людини до лав міжнародних мігрантів формується під впливом факторів, які можуть мати як внутрішню (суб' єктивну), так і зовнішню (об' єктивну) природу. Внутрішній характер міграційних мотивів полягає в бажанні людини задовольнити власні потреби. Як зазначають зарубіжні вчені, людина зважується на переїзд тому, що має певні потреби, які прагне задовольнити. На їхній погляд, природа цих потреб може бути економічною, соціальною чи психологічною [5, 36].

Зовнішня обумовленість міграційних чинників не залежить від бажань окремо взятої людини. Тут діє сила, що змушує людину шукати шляхи для переїзду в іншу країну. До таких сил можна віднести політичну нестабільність у країні, економічні кризи, військові конфлікти, стихійні лиха тощо. Слід зауважити, що зазвичай бажання людини емігрувати є результатом дії не кожної окремо взятої групи факторів

(суб' єктивних чи об' єктивних), а їх сукупності. Як правило, особа зважується на подібний крок задля вирішення власних потреб, які формуються під впливом зовнішніх чинників. На думку окремих вчених, у подібних ситуаціях між людиною і навколишнім середовищем виникає, так би мовити, певний конфлікт. Закономірним результатом якого, на переконання О. Хомри, є формування у людини особливої потреби - потреби мігрувати [6, 41-43].

Проте дослідники все ж таки виокремлюють основні групи причин, що впливають на виникнення і розвиток світових міграційних процесів. Ними насамперед є економічні, демографічні, політичні, технологічні та екологічні чинники.

Серед них провідне місце посідають причини економічного характеру. Саме різниця в рівнях економічного розвитку країн (бідність одних і відносне благополуччя інших) виступає тією рушійною силою, яка підіймає величезні маси людей, змушуючи їх шукати кращого життя для себе та своїх рідних за кордоном. Про це свідчать передусім напрями основних потоків емігрантів. Так, щорічні обсяги мігрантів, які спрямовуються в Північну Америку, складають близько 1,4 млн. чоловік, Європу - 1,1 млн. чоловік, Австралію та Океанію - 0,1 млн. осіб. Головними постачальниками людських ресурсів для згаданих регіонів світу є найвідсталіші держави Азії, які кожного року відпускають за кордон майже 1,3 млн. чоловік, Латинської Америки і Карибського басейну - 0,8 млн. осіб, а також найбідніші країни Африки - близько 0,5 млн. чоловік [1].

Щоправда, є й винятки з правил, адже можна навести приклади, коли економічний розрив між країнами-реципієнтами міграційних потоків і країнами-донорами, не є надто відчутним. Скажімо, в таких країнах, як Швеція, Бельгія, Швейцарія, Норвегія, Великобританія і Данія виробництво ВВП на душу населення не істотно відрізняється від аналогічного показника країн, що надають їм людські ресурси [7, 5]. Цей факт наштовхує нас на думку, що, крім різниці в рівнях економічного розвитку, існують й інші чинники соціально-економічного характеру, що сприяють активізації сучасних міграційних процесів.

Одним з них є відмінність між країнами в рівні розвитку людини, який визначається за допомогою індексу розвитку людського потенціалу (ІРЛП). Цей індекс, окрім інформації про ВВП на душу населення, містить очікування тривалості життя при народженні, рівень освіти дорослого населення в країні та деякі інші показники. Як свідчить статистика, відмінності в ІРЛП можуть бути досить суттєвими, сигналізуючи про прірву, яка існує в соціально-економічній площині між окремими групами країн. Зокрема середньостатистичний житель Норвегії, яка в рейтингу ІРЛП посідає перше місце, багатший за пересічного жителя Нігеру (останнє місце) в більш ніж 40 разів. Тоді, коли норвежець має практично необмежений доступ до усіх рівнів освіти, лише кожний п' ятий представник Нігеру може похвалитися хоча б якоюсь освітою. Тривалість життя в Норвегії майже вдвічі перевищує цей показник в африканській державі. Загалом же для 31-ї країни, що належать до групи держав з низьким рівнем розвитку людини, середня очікувана тривалість життя при народженні складає 46 років, що на 32 роки менше, ніж у країнах з високим ІРЛП [8, 264]. На наше переконання, такі розбіжності в ІРЛП в цілому, а також у їх окремих показниках можуть у значній мірі зумовлювати активізацію міжнародних міграційних процесів.

На їх посилення суттєвий вплив спричиняють й очікування мігрантами більш високих доходів у країні прибуття, у порівнянні з країною, звідки вони переїхали. За даними міжнародних організацій за умов однакової кваліфікації середня заробітна плата працівника в країні з низьким рівнем доходів може бути в 5 разів нижчою за аналогічну в країні з високими доходами. Досить часто подібний розрив можевимірюватися десятками разів [7, 4]. Тому й не дивно, що мігранти сподіваються значно покращити своє матеріальне становище.

Скажімо, в українських мігрантів рівень заробітної плати за кордоном на сільськогосподарських і підсобних роботах є вищим у 2-3 рази, в будівництві, сфері послуг і автотранспорті - у 10-12 разів, на морському транспорті, в галузі комп' ютерних технологій, у сфері освіти та охорони здоров' я - у 15-40 разів [9, 85]. Потрапляючи в іншу країну, українські вчителі, науковці та медики планують кожного місяця отримувати заробітну плату еквівалентну 1800 доларам США, студенти - 1700, керівники підприємств - 1400, робітники, пенсіонери та самозайняті - не менше 1000 [10, 44]. Зрозуміло, що не всі сподівання наших співвітчизників стосовно високої заробітної плати за кордоном справджуються. Більшість із них працевлаштовується не за фахом і на нелегальній основі, що зумовлює зменшення їх середньомісячної зарплати. Однак, яким би це зменшення не було, оплата їхньої праці за кордоном буде набагато вищою, ніж на батьківщині.

Аналізуючи економічні мотиви міжнародного руху людських ресурсів, цікавим видається той факт, що не завжди бідність одних країн, а відповідно і їх населення, обов' язково змушує ці держави активно долучатися до світових міграційних процесів. Як доводить практика, найбідніші країни, економічна відсталість яких від найрозвиненіших країн є найбільш відчутною, не є основними гравцями в системі світових міграційних процесів. Це можна пояснити тим, що в цих країнах ще не склалися такі соціально-економічні умови, за яких місцеве населення могло б активно включатися в міжнародні міграційні потоки. Однією з таких умов є створення внутрішніх транспортно-комунікаційних шляхів. Саме їх сьогодні не мають найвідсталіші держави Африки та Азії. Міграція населення з цих регіонів ускладнюється ще й тим, що у людей просто не вистачає коштів, які необхідно витратити для того, щоб благополучно залишити батьківщину і хоч якось протриматися в країні прибуття, поки не буде знайдена робота. Перелік подібних стримуючих факторів можна продовжити. Це і відсутність міжнародних угод, які б гарантували представникам найбідніших країн працевлаштування у заможних державах; відсутність нормативно-правової бази, яка б регулювала на державному рівні виїзд місцевого населення за кордон, а також інформаційної бази даних про те, які категорії працівників і в яких країнах є найбільш бажаними.

Наступною групою причин, що впливають на формування й активізацію міжнародних міграційних процесів, є розбіжності в рівнях демографічного розвитку окремих держав. Наприкінці XX століття населення Землі щорічно збільшувалося майже на 100 млн. чоловік. Подібний приріст людських ресурсів насамперед став можливим завдяки демографічному вибуху в країнах, що розвиваються. За прогнозами окремих учених, до 2030 року населення Південної Азії зросте удвічі, а в Африці -втричі [11, 947].

В той час, коли у найменш розвинутих регіонах світу спостерігається демографічний вибух, в розвинутих країнах, навпаки, набирає обертів демографічна криза. За підрахунками вчених, до середини XXI сторіччя питома вага розвинутих країн в загальній чисельності населення зменшиться на 6% (з 19,6 до 13,6%) і складатиме для Європи - 7,2% (-4,8%), Північної Америки - 4,8% (-0,2%), Австралії та Океанії - 0,52% (+0,01%) [7, 8].

Таким чином, подібні відмінності в демографічному стані країн не можуть не позначатися на розвитку міжнародних міграційних процесів. Національні економіки слаборозвинутих держав нездатні адекватно реагувати на різке збільшення чисельності населення, тобто вони не зможуть забезпечити робочими місцями всіх бажаючихпрацювати, а відтак відсутність роботи буде змушувати людей шукати застосування своїй праці за кордоном.

Західні країни, навпаки, вже сьогодні відчувають гостру нестачу як висококваліфікованих фахівців, так і некваліфікованих робітників, які потрібні для виконання важкої низькооплачуваної роботи, що є непривабливою для місцевого населення. Так, на початку нового тисячоліття в Австралії брак фахівців у галузі інформаційних технологій було оцінено у 28 тис. осіб. Крім того, ця країна також потерпає від постійної нестачі некваліфікованих сезонних працівників. У Нідерландах наприкінці минулого століття на національному ринку праці особливо бажаними були слюсарі, зварювальники, будівельники та працівники харчової промисловості [12, 32].

Сукупність політико-правових факторів в окремих випадках також може зумовлювати міжнародне переміщення великих мас людей. Політична нестабільність у країнах, громадянські війни, етнічні міжусобиці, панування авторитарних режимів, які зневажають демократичні права й свободи своїх громадян, - все це може не лише ускладнювати перебування в таких країнах, але й приховувати в собі реальну загрозу життю людей. За таких обставин міжнародна міграція населення має здебільшого вимушений характер. Щоправда, відомі приклади, коли часткове ослаблення дії означених факторів породжує зворотну реакцію, даючи змогу частині мігрантів (біженцям або депортованим) повернутися на свою історичну батьківщину.

На розвиток сучасних міграційних процесів певний вплив робить технологічний прорив останніх десятиліть, особливо у сфері транспорту, інформаційно-комп' ютерних технологій та комунікацій. Так, розвиток транспортних комунікацій між державами, а також поява нових швидкісних видів транспорту безпосередньо полегшують сам процес переміщення міжнародних мігрантів, роблячи його швидким, доступним і комфортним. Завдяки збільшенню числа користувачів Інтернету в усіх регіонах світу, потенційні мігранти можуть оперативно дізнаватися, у яких країнах і які професії є найбільш бажаними в даний момент, хто з іноземних роботодавців може запропонувати найбільш вигідні умови праці тощо. Більше того, процес спілкування засобами всесвітньої мережі дає змогу суттєво полегшити перебування мігранта на чужині.

У системі міжнародної міграції людських ресурсів дедалі вагомішого значення набувають причини екологічного характеру. Несприятлива екологічна ситуація в регіоні - забруднення навколишнього середовища промисловими викидами підприємств, неконтрольована урбанізація, катастрофічні посухи та повені змушують сьогодні тисячі людей залишати неблагополучні райони свого поселення та шукати безпечнішого місця для життя деінде. Щоправда, як зазначає американський учений Р. Брубейкер, міграція населення, викликана екологічними чинниками техногенного походження, зазвичай носить внутрішній характер. На підтвердження такої тези дослідник наводить приклад аварії на Чорнобильській АЕС, результатом якої стало переселення людей у середині республіки за межі території, ураженої радіаційним забрудненням. Однак, якщо мова йде про екологічні катастрофи природного характеру, які до того ж мають звичку повторюватися (засухи в Африці та сезонні повені в Азії), то, на думку американця, екологічна міграція населення перетинає національні кордони держав [11, 947].

Зрозуміло, що міжнародний рух людських ресурсів може спричиняти різні наслідки для країн світу. В країнах імміграції переселенці заповнюють непривабливі робочі місця; підвищується конкуренція на ринку праці, що веде до здешевлення робочої сили; більш швидкими темпами розвивається НТП, а також зростає виробництво ВВП і національного доходу. Відомі випадки, коли іммігранти ввозять з собою значний фінансовий капітал,  що також позитивно  впливає на розвитокекономіки приймаючої країни. За рахунок іноземців країни-реципієнти можуть частково вирішити власні демографічні проблеми. Однак масова й неконтрольована імміграція може стати причиною виникнення соціальної напруги в країні прибуття, оскільки іммігрантський тиск на ринок праці таїть загрозу викликати безробіття серед місцевого населення, погіршення умов реалізації соціальних програм тощо. Непоодинокі випадки, коли із збільшенням числа іммігрантів, в державі зростає рівень злочинності.

Для країн-донорів наслідки еміграції також можуть носити суперечливий характер. З одного боку, в результаті виїзду людей в країні послаблюється соціальна напруга, знижується рівень безробіття й відбувається притік значного міграційного капіталу у вигляді грошових переказів з-за кордону. Крім того, у разі повернення на батьківщину, дехто з мігрантів везе з собою цінний професійний досвід. З іншого боку, країна еміграції втрачає найцінніший людський капітал. Це призводить до скорочення виробництва ВВП і національного доходу. Втрата державою її інтелектуального потенціалу також суттєво гальмує розвиток НТП.

З огляду на різне місце в міжнародних міграційних процесах країни мають діяти в напрямі послаблення чи посилення згадуваних нами факторів. Держави, що приймають людські ресурси, повинні надавати мігрантам такі ж права і свободи, які є у місцевого населення, і водночас не допускати виникнення соціальної напруги. Країнам еміграції варто дбати про вирішення невідкладних соціально-економічних проблем, адже їх подолання не лише дасть змогу зменшити число бажаючих виїхати за кордон, але й сприятиме поверненню частини мігрантів додому.

Отже, здійснений нами аналіз дає підстави стверджувати, що в ієрархії рушійних сил міжнародної міграції працівників чільне місце посідають економічні, демографічні, політико-правові, технологічні та екологічні. Хоча у різний час і в різних регіонах світу їх вплив на міжнародну міграцію може суттєво відрізнятися. Їх знання дає змогу державі формувати виважену міграційну політику, спрямовану на убезпечення країни від можливих негативних наслідків міжнародного переміщення людських ресурсів.

РЕЗЮМЕ

В статье проанализированы основные факторы современных международных миграционных процессов, в том числе причины экономического характера, которые являются главными при формировании международных миграционных потоков, а также установлено влияние международной миграции населения на развитие отдельных групп стран.

SUMMARY

In the article the main factors of modern migration processes are analyzed. The author pays special attention to economic reasons that are crucial in the international migration flows formation. The emphasis is also made on the international migration consequences for countries' development.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ:

1. International Migration 2006. United Nations. Department of Economic and Social Affairs (http://www.un.org/esa/population/publications/2006Migration Chart/Migration2006.pdf).

2. Пальников М. Новое переселение народов: фатальный вызов? //МЭиМО. - 2006. -

№7. - С. 97-108.

3. Сапего Г. Иммигранты в Западной Европе //МЭиМО. - 2006. - №9. - С. 50-58.

4. Salt J. The Future of International Labor Migration //International Migration Review, vol.26/4. - 1992. - P. 1077-1111.

5. Bohning W. Elements of a Theory of International economic Migration to industrial Nation States // Global Trends in Migration: Theory and Research on International Population Movement / Ed. by M. Kritz, C. Keely, S. Tomasi. - Staten Island : Center for Migration Studies, 1981. - P. 28-43.

6. Хомра О. Миграция населения: вопросы теории, методики исследования. - К.: Наук.

думка, 1979. - 146 с.

7. Цапенко И. Движущие силы международной миграции населения //МЭиМО. - 2007.

- №3. - С. 3-14.

8. Доклад о развитии человека 2006. - М.: Весь Мир, 2006. - 422 с.

9. Ромащенко Т. Актуальні проблеми сучасної української трудової еміграції //Економіка України. - 2007. - №8. - С. 84-89.

10. Мельник С. Мотивація населення України до міждержавної трудової міграції //Україна: аспекти праці. - 2002. - №1. - С. 42-46.

11. Brubaker R. International Migration: A Challenge for Humanity //International Migration Review, vol.25/4. - 1991. - P. 946-957.

12. Цапенко И. Роль иммиграции в экономике развитых стран //МЭиМО. - 2004. - №5.

- С. 27-39.

Надійшла до редакції 08.10.2007року

УДК 339.13:332.6 (477)

ОГЛЯД РИНКУ НЕРУХОМОСТІ УКРАЇНИ У 2006-2007 РОКАХ

Співак Р.В. Аспірант кафедри Міжнародних валютно-кредитних і фінансових відносин Інститут Міжнародних Відносин ім. Тараса Шевченка

Постановка проблеми. Повноцінне функціонування ринкової економіки неможливе без ринку нерухомості, оскільки він істотно впливає на численні економічні процеси, і насамперед на: заощадження, нагромадження, інвестування. Ринок нерухомості перебуває в міцному взаємозв' язку з ринком споживчих товарів, ринком цінних паперів і ринком капіталів. Тільки в єдності вони можуть забезпечити нормальне функціонування ринкової економіки.

Аналіз останніх досліджень і публікацій.

Фундаментальні питання формування та розвитку світового ринку нерухомості вивчали такі відомі західні фахівці, як М.Майлс, Дж.Адендорф, Д.Даймонд, Т.Флемінг, Дж. Юнг, Д. Фрідман. Серед українських дослідників проблематики розвитку іпотечного ринку можна відзначити таких авторів, як В. Кравченко, М. Савлук, В. Поляченко, О.Євтух, О.Грищенко, М.Коваленко, О.Чилій, Ю.Тимофєєв.

Ринок офісних приміщень

У 2006-2007 роках на ринку офісних приміщень збереглась тенденція останніх років - наявність незадоволеного попиту, нова пропозиція ринку повністю поглиналась одразу ж після введення проектів в експлуатацію. Таким чином, показник вакантності на ринку залишався стабільно низьким, що в свою чергу призводило до подальшого зростання орендних ставок. Такі тенденції свідчать про те, що ринок офісної нерухомості залишається достатньо привабливим для інвесторів. За останній рік нова пропозиція на офісному ринку склала біля 300 000 кв.м. Таким чином на кінець 2007 року кумулятивна пропозиція якісних офісних приміщень складатиме біля 1 млн. кв. м.

© Співак Р.В., 2007

В новій пропозиції офісних приміщень більше 30% складають офісні приміщення класу А, біля 50% - приміщення класу В і менше 20% - офіси класу С.

На сьогодні на ринку офісних приміщень спостерігається тенденція до збільшення долі проектів нового будівництва, а в свою чергу, значному зменшенню частки проектів реконструкції існуючих об' єктів нерухомості. На мою думку вищезазначений ринковий тренд свідчить про зростаючий рівень зрілості ринку. Наявні статистичні данні підтвержують це твердження - якщо у 2005 році на ринку пропозиція нового будівництва складала лише 30%, то у 2006 р. вже 50%, а у 2007 році - цей показник склав більше 90%. На основі аналізу ринкового тренду можна зробити прогноз, що у 2008 р. ситуація істотно не зміниться і ринок нового будівництва буде зростати темпами 2007 р..

Аналізуючи поточний рівень розвитку ринку, незважаючи на достатньо високий існуючий попит на офісні приміщення, можна зробити висновок, що рівень поглинання в значній мірі обмежений існуючим рівнем пропозиції. 2007 рік став переламним з точки зору відношення споживачів до рівня якості приміщень. Більше 40% приміщень, які були об' єктом операції купівлі-продажу або оренди склали офіси класу А, 45%-класу В і лише 10% класу С. Такий розподіл попиту на ринку дозволяє зробити висновок, що орендатори та покупці зацікавлені в значному покращенні якості пропозиції. Такі тенденції на ринку дозволили насамперед зберегти темпи зростання орендних ставок на рівні 25%, а також досягти дуже низького показника вакантності -лише 2%.

Очікування на 2008 р.

• З урахуванням зростаючого попиту - орендні ставки мають тенденцію к подальшому сталому зростанню;

Збільшення попиту на оренду великих приміщень - 4000-5000 кв. м, що свідчить про зростання ділової активності та темпів економічного розвитку;

• Розробка та реалізація проектів розвитку та розбудови великих офісних центрів;

Зміна акцентів забудови на регіональному рівні. Ринок житлової нерухомості

• Низька активність ринку. У другому півріччі 2007 року ринком зафіксовано мінімальну кількість угод в порівнянні з останніми двома роками. Ціни пропозицій досягли рівня, при якому значно скоротився попит.

• Зниження попиту на комерційне житло, в цілому не посприяло зниженню цін продавцями, але посприяло скороченню обсягу пропозицій операторами ринку. Лише на околиці столиці ціни на низькоякісне житло знижувались в процесі торгу.

• Спекулятивний рівень, особливо відслідковується у районах, де будується багато "інвестиційного" житла. Бажання інвесторів збільшити обсяги продажів при слабкому попиті, наблизили ціну квадратного метра 2-хкімнатних квартир до ціни однокімнатних.

• Різких змін у цінах на протязі 2007 року не відбувалось. Середній темп по Києву склав 16%. Такий показник майже в 2,5 рази менший ніж в попередньому

році.

Більший темп зростання за типом житла припав на сегмент дореволюційних будівель, так як їх пропозиція взагалі обмежена. В розрізі розташування - центральна частина міст України показала найбільший темп зростання середнього показника -25%, в який закладено окрім загальної тенденції зміни ціни ще й престижність місця і підвищення обсягу пропозицій більш якісного житла.

У Києві шостий рік поспіль здається в експлуатацію понад 1 млн. кв. м житла, причому ці обсяги збільшуються щорічно. За даними Держкомстат у м. Києві в 2007 році забудовники столиці ввели в експлуатацію 1,3 млн. кв.м житла (14 672 квартири), що на 8% більше показника позаминулого року.

Обсяги введеного за перші дев'ять місяців 2007 року житла в деяких містах склали:

• в Дніпропетровську - 300 тис. кв. м.

• в Харкові - 181 тис..

• в АР Крим - 284,45 тис. кв.м.

• в Чернігові - 93 тис. кв. м.

• в Ровно - 85,1 тис. кв. м.

За обсягами будівельних робіт Харківська область серед регіонів України посідає п'яте місце, попереду м. Київ, Донецька, Дніпропетровська та Львівська області.

На даному етапі в Києві в процесі будівництва знаходяться близько 200 житлових об' єктів, більша частина яких розташована у Шевченківському і Дарницькому районах міста (39%). Найменша частка обсягу житла, що будується, знаходиться у Деснянському районі і на Оболоні - 8%.

В Києві зареєстровано 204 компанії-забудовники. Найкрупніша столична компанія - ХК "Київміськбуд", в I півріччі 2007 р. ввела в експлуатацію 800 тис. кв. м житла, в 2006 р. компанією було освоєно капвкладення у 3,8 млрд. грн. - 10% від загального обсягу по Україні. ХК "Київміськбуд" веде будівництво житла і соціальних об'єктів в Києві і низці обласних центрів - Запоріжжі, Полтаві, Житомирі, Чернівцях та ін. В подальшому у рейтингу великих компаній столиці стоять "Київ Житло-Інвест", "Новобудова", "Познякижилбуд", "Укоінвестбуд", "Гранит", "ІБК-Столиця", в сегменті елітного житла - "Житло ХХІ століття", ТММ і "Міракс". Основний обсяг нового житла в 2007 році був введений забудовниками ХК " Київміськбуд" і "Київ Житло-Інвест".

В Харкові будівництвом житлової нерухомості займається більше 25 компаній. Найкрупніші і  відомі  будівельні  організації Харкова - АТ "Житлобуд-1", АТ

"Житлобуд-2, АТЗТ "ФК Авантаж", АТЗТ "Агросервіс-Україна", "Макрокап

Девелопмент Україна", ТММ.

В Дніпропетровську великих будівельних компаній близько 20. Основні з відомих - АТЗТ "НПО Созидатель", "Алеф Істейт", "Перспектива", Домострой", "Майстер", "Ратибор", "Консоль", "Механіка"та інші. Частка дорогого житла високої якості в загальному обсягу пропозицій зростає, забудовники все більше розраховують на заможного споживача, тому в пошуках більш дешевого житла доводиться звертатись до вторинного ринку, що підтримує, відповідно, тенденцію в рості цін.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65 


Похожие статьи

І П Булєєв - Вісник донецького університету