І П Булєєв - Вісник донецького університету - страница 44

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65 

5167,9

+116,28

8444,8

+63,41

Отноше ние затрат на сбыт к

чистому доходу

0,083

0,065

-21,69

0,026

-60

0,057

+119,23

0,094

+64,9

Данные таблицы 4 показывают, что в 2004 г. произошло резкое снижение расходов на сбыт. Как известно, в их составе имеются дискреционные расходы, например, такие как расходы на рекламу. Размер дискреционных расходов может устанавливаться произвольно, но неоправданное их сокращение означает снижение качества прибыли, поскольку такие расходы необходимы для развития бизнеса. По данным таблицы видно, что сокращение затрат на сбыт коррелирует со снижением объема продаж в последующих периодах. И это косвенно подтверждает, что компания отказалась от некоторых затрат, а не переклассифицировала их в расходы будущих периодов. Вместе с тем, резкий рост расходов на сбыт в 2005-2006 гг. не сопровождался увеличением объема продаж. Поэтому аудитору необходимо разобраться в маркетинговой политике компании с тем, чтобы выяснить фактически имели ли место затраты на сбыт и насколько они оправданны.

Показательным в выявлении неверного признания продаж и риска завышения прибыли является изучение соотношения дебиторской задолженности и объема продаж (табл. 5).

Таблица 5

 

2003 г.

2004 г.

2005 г.

2006 г.

Изменение объема продаж последующего периода к предыдущему (%)

+8,79

+37,47

-1,54

-0,60

Изменение дебиторской задолженности последующего периода к предыдущему

(%)

+72,72

+32,33

+11,3

+126,0

Оборачиваемость дебиторской задолженности

6,08

5,68

4,65

2,69

Отношение дебиторской задолженности к объему продаж

0,16

0,18

0,22

0,38

По данным таблицы видно, что рост продаж в кредит намного опережает объем продаж и происходит даже в случае падения объема продаж (2005 - 2006 гг.). Обычно наращивание продаж в кредит приводит к увеличению сомнительных долгов, но компания «М. В.» резерва сомнительных долгов не создает. И в этом кроется существенный риск завышения прибыли. Тем более, что в 2006 г. дебиторская задолженность сроком от 3 до 6 месяцев составляла 71%, а свыше 6 месяцев - 11%. Увеличение периода погашения дебиторской задолженности требует изучения особых дебиторов. Анализ показал, что компания «М. В.» отгружает готовую продукцию связанным лицам. На их долю приходится примерно 95% отгрузки. В этих условиях возможны нарушения правил признания продаж, наличие фиктивных продаж. Относительно признания продаж ситуация осложняется, если покупателем выступает самостоятельное предприятие неформального холдинга, которое продает продукцию через дистрибьютерскую сеть.

Компания «М. В.» на протяжении последних двух лет не перекрывает прибылью от операционной деятельности финансовые затраты (проценты по кредитам). Чистый убыток в 2006 г. составил 8,3% от чистого дохода. В условиях, когда отношение заемных средств к собственным составляет 2,2:1 повышается риск завышения прибыли с помощью бухгалтерских приемов.

В дальнейшем использование аналитических процедур по существу может продемонстрировать в зонах риска, обнаруженных на стадии аналитического обзора,различные причины искажения элементов финансового отчета о прибылях и убытках: непонимание бухгалтерами положений национальных стандартов, неверные профессиональные суждения в части признания доходов, стремление снизить давление существующей системы налогообложения, ошибки в расчетах себестоимости реализованной продукции и оценке незавершенного производства и готовой продукции, искусственное занижение резерва сомнительных долгов, ошибки в учете и отражении отсроченных налогов и др.

Здесь уместно также отметить, что описанный нами, с помощью относительных показателей, финансовый отчет о прибылях и убытках в значительной мере представляет собой типичную картину для субъектов хозяйствования, чей бизнес осуществляется в условиях переходной экономики, где среди других ее характеристик отмечается стремление к минимизации налоговых платежей. С большой долей вероятности можно даже предположить, что финансовый отчет компании «М. В.» прошел аудит, в ходе которого аудиторы начали проверку со статей баланса и позиций отчета о финансовых результатах, отслеживая в основном соответствие информации аналитического учета, Главной книги и отчетных данных, уделяя внимание конспективному соблюдению положений национальных стандартов учета и смещая главные акценты проверки в сторону контроля налогообложения. Именно такой подход не позволил им обнаружить информационные риски в финансовой отчетности в полном объеме.

Выводы. Проведенное нами исследование сделало возможным сформулировать ряд принципиально важных утверждений и рекомендаций относительно применения аналитических процедур:

- современный подход к аудиту на подтверждение финансовой отчетности требует применения аналитических процедур на всех стадиях аудиторской проверки. Такая постановка вопроса способствует выработке аудиторского суждения на основе всесторонней осмысленной информации;

- аналитические процедуры на стадии планирования следует признать эффективным аудиторским инструментом поиска зон риска не только применительно к отлаженному бизнесу в устойчивой экономической среде, но и в отношении бизнеса, работающего в условиях переходной экономики, для которой характерна общая нестабильность и часто изменяющиеся направления деятельности. Создание экономико-правовой среды, в которой мотивированными станут интересы украинских компаний к капитализации, подтолкнет аудиторов к более масштабному применению аналитических процедур.

- аналитические процедуры на стадии планирования обеспечивают начальное представление о возможном наличии существенных искажений в части таких качественных характеристик информации как полнота и точность;

- приоритет в ходе предварительного аналитического обзора целесообразно отдавать анализу относительных показателей. Предложенный в работе перечень относительных показателей позволяет решить главную задачу аналитических процедур на стадии планирования, а именно идентифицировать направления искажения отчетных данных.

РЕЗЮМЕ

У роботі наведено системний погляд на аналітичні процедури, обґрунтована доцільність їх використання на всіх етапах аудиторської перевірки, наведен перелік відносних показників, які дозволяють ідентифікувати можливі напрямки перекручування звітних даних щодо прибутків та збитків.

In this summary the system of looks is presented to analytical procedure. Ground of the expedient uses on all of the stages of public accountant activity/ The list of relative indexes? Allowing tj identify possible directions of distortion of current information about pryabylyakh and losses is resulted/

СПИСОК ИСТОЧНИКОВ:

1. Адамс Р. Основы аудита: - М.: Аудит, ЮНИТИ, 1995. - 398 с.

2. Аренс А., Лоббекс Дж. Аудит. - М.: Финансы и статистика, 1995. - 560 с.

3. Аудит Монтгомери /Ф.Л. Дефлиз, Г.Р. Дженик, В.М. О'Рейлли, М.Б. Хирш; - М.:

Аудит, ЮНИТИ, 1997. - 542 с.

4. Гутцайт Е.М. Аудит: концепция, проблемы, эффективность, стандарты. - М.: ЭЛИТ-

2000, ЮНИТИ - ДАНА, 2002. - 400 с.

5. Додж Р. Краткое руководство по стандартам и нормам аудита: - М.: Финансы и

статистика; ЮНИТИ, 1992. - 240 с.

6. Кармайкл Д.Р., Бенис М. Стандарты и нормы аудита: - М.: Аудит, ЮНИТИ, 1995. -

527 с.

7. Петрик О. А. Аудит: методологія і організація: Монографія/ О.А.Петрик. - К.: КНЕУ, 2003. - 260 с.

8. Робертсон Дж. Аудит. М.: КРМG, Аудиторская фирма «Контакт», 1993. - 496 с.

9. Скабара В.В. Аудит: методология и организация. - М.: Издательство «Дело и

Сервис», 1998 г. - 576 с.

10. Шеремет А.Д., Суйц В.П. Аудит: - М.: ИНФРА - М., 1995. - 240 с.

Надійшла до редакції 05.11.2007року

УДК:339.727

ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ФІНАНСОВОГО РИНКУ В УМОВАХ

ГЛОБАЛІЗАЦІЇ

Слободяник С.П., к.е.н., доц. «Європейського Університету»

Розвиток фінансової глобалізації забезпечується розширенням кредитно-інвестиційної діяльності транснаціональних корпорацій і банків та механізмами міжнародних фінансових ринків. Вона проявляється у високій мобільності, зростаючій масштабності, диверсифікованості й інтеграції міжнародних фінансових ресурсів і потоків. Фінансова глобалізація, як якісно нова тенденція розвитку, виявилася в 1970-і роки, коли обсяг міжнародної ліквідності й незбалансованість поточних платежів різко зросли. Це відбулося в результаті скасування золото-девізного стандарту й фіксованих валютних курсів, нафтових "шоків" і багаторазового збільшення світових цін на нафту, нагромадження "нафтодоларів" і поповнення євровалютних ресурсів, розширення міжнародного банківського кредитування й емісії цінних паперів на міжнародних ринках.

Важлива риса глобалізації економіки - вільний рух коштів, які працюють в глобальному масштабі і в реальному часі, і що важливо, що саме там вони реалізуються

© Слободяник С.П., 2007

316в глобальну фінансову сферу, а також інвестуються та нагромаджуються. Саме з цих мережних взаємопов'язаних структур відбувається приплив інвестицій у всі сфери і галузі господарської діяльності: обробну промисловість, сільське господарство, сферу послуг, інформаційний сектор, охорону здоров'я, освіту, торгівлю, туризм, культуру, раціональне використання довкілля тощо. І не залежно від того, що саме і де саме вони забезпечують прибуток (виробництво, споживання, технології, природа чи інститути), являють собою мега мережу фінансових потоків, в якій будь-які грошові ресурси зрівнюються, стають своєрідним продуктом. У класичній інтерпретації гроші - це засіб для досягнення мети, а не сама мета. Вони являють собою цінність виключно у сфері обміну економічними ресурсами, а не є істинною цінністю. Але в глобальній капіталістичній економіці успіх вимірюється грошовим еквівалентом а тому «домінуючою цінністю» є прагнення усіх суб'єктів світової економіки до збільшення акумульованої в їх руках грошової маси. У сьогоднішній капіталістичній системі відбулися відчутні зрушення на користь орієнтації на максимальний прибуток і відповідне зростання тиску конкуренції, та як наслідок зменшення уваги неокапіталізму на соціальну сторону підприємництва. Існує глибоке протиріччя між цінностями постіндустріального стану розвитку, змінами у мотиваційних чинниках з одного боку і тим, що «відмінною ознакою сучасної форми глобального капіталізму, рисою, що відрізняє її від попередніх версій, є успіх що набуває дедалі більших масштабів: інтенсифікація мотивації прибутку та її проникнення до сфер, в яких раніше панували інші пріоритети. Глобальна фінансова сфера - це «всесвітнє казино», яким «управляють» комп'ютери, одні власники капіталу та коштів розцвітають, інші банкрутують, визначаючи при цьому долю корпорацій, заощаджень домогосподарств, національних валют і регіональних економік, і цілий світ зменшується до розмірів екрану монітора».

Ті, що виграли і ті, що програли в ньому змінюються щорічно, щомісяця, щосекундно і ці зміни відбиваються на компаніях, робочих місцях, зарплатах, податках, суспільних інститутах, тобто на «реальній економіці», що стимулює інтенсивність світових фінансових потоків, які в сучасному світі починають відігравати домінуючу роль, а всі інші види діяльності виступають або в якості основи для отримання необхідних вільних коштів, які б можна було використати, як глобальні фінансові потоки, або в якості результату вже вкладених сюди коштів та інвестицій.

Показником рівня розвитку глобалізації фінансів може служити капітал, що функціонує за межами країн походження в обсязі накопичених іноземних активів. До складу іноземних активів включаються прямі й портфельні інвестиції (акції й боргові цінні папери), вимоги по банківських позичках і позикам по міждержавних кредитах і т. п. До початку нового сторіччя обсяг функціонуючого за кордоном капіталу зрівнявся зі світовим валовим продуктом. В 2001 р. іноземні активи в розвинених країнах склали майже 28 трлн. дол., у країнах, що розвиваються й перехідних країнах в обсязі боргових зобов'язань перед приватними кредиторами й прямих іноземних інвестицій оцінюються в 2,5-3,0 трлн. дол.

Фінансова глобалізація стала головною рушійною силою розвитку світової економіки, рівень якої досяг певної зрілості, про що свідчать, зокрема, валютно-фінансові кризи 1997-1998-х pp., які відгукнулися у всіх країнах, тим самим підтвердивши високий рівень фінансової взаємозалежності. Яскравим свідченням прискореного розвитку фінансової глобалізації є висока динаміка й зростаючий обсяг валютних і євровалютних ринків, банківських депозитів в іноземній валюті, коштів, притягнутих з міжнародного фінансового ринку, сукупних ресурсів інституціональних інвесторів, частки іноземних ресурсів у соціально-економічному розвитку окремихкраїн і т. д. Наприклад, денний оборот світового валютного ринку збільшився з 60 млрд. дол. в 1983 р. до 1,5-2 трлн. дол. в 2001 p. Чистий обсяг євровалютного ринку в банківських зобов'язаннях в іноземних валютах збільшився з 1985 р. по 1999 р. в 3,1 рази й склав більше 6 трлн. дол.; його валовий обсяг, що включає й міжбанківської операції, перевищив 10 трлн. дол. Розмір річного міжнародного синдикованого кредитування збільшився з 1990 р. по 2000 р. в 7,5 разів і склав майже 1,5 трлн. дол.

Річна емісія міжнародних боргових цінних паперів зросла за 1994-2000 р. в 2,6 разів і склала 939,2 млрд. дол.; при цьому обсяг ринку міжнародних боргових цінних паперів в 2000 р. перевищив 6 трлн. дол. Про масштабність міжнародних фінансових потоків найбільше яскраво свідчить глобальний ринок фінансових деривативів, що обслуговує управління валютними, відсотковими й іншими ризиками, що виникають при здійсненні фінансових операцій; до 2000 р. він досяг майже 110 трлн. дол. Розвиток фінансової глобалізації забезпечується величезними ліквідними ресурсами, що шукають прибутковості. Сукупний обсяг ресурсів тільки інституціональних інвесторів, у число яких входять страхові, трастові, фондові, інвестиційні компанії, пенсійні, взаємні, хеджингові й інші фонди переважно розвинених країн, в 1994 р. оцінювався в 20 трлн. дол., до 1998 p. він досяг 32,8 трлн. дол. В умовах більше відкритих, ніж коли-небудь раніше, національних економік і з використанням сучасних Інтернет-технологій, ці ресурси вільно перерозподіляються між резидентами різних країн через міжнародні фінансові ринки. Розвиток фінансової глобалізації стимулюється нерівномірністю економічного розвитку й розподілу фінансових ресурсів; неврівноваженістю поточних платіжних балансів, гострою нестачею в більшості країн власних ресурсів для здійснення інвестицій, покриття бюджетних дефіцитів, проведення соціально-економічних перетворень, здійснення злиття і поглинання компаній і банків, виконання боргових зобов'язань по внутрішніх і зовнішніх запозиченнях, а також впровадженням сучасних електронних технологій, що дозволяють проводити операції в режимі реального часу. На розвиток фінансової глобалізації впливає прискорена лібералізація світогосподарських зв'язків і фінансових потоків у рамках стратегії відкритої економіки. Процес лібералізації й перетворення фінансової сфери почали США з 1974 р. і Великобританія з 1979 p., потім до нього приєдналися й інші розвинені країни; до середини 1990-х років у розвинених країнах він в основному завершився. Ціль цих перетворень полягала в скасуванні твердих обмежень в області руху капіталу, які обмежували його відтік й дозволяли встановлювати низькі відсоткові ставки для забезпечення урядів і економіки дешевими позиковими ресурсами.

З іншого боку, перетворення були спрямовані на створення ринку банківських послуг, ринку державних боргових цінних паперів і ринку корпоративних цінних паперів, яких у той період не було. Лібералізація економіки й фінансової сфери охопила й країни, що розвиваються, а потім і перехідні країни. В 1990-х роках значно збільшилося число міждержавних угод по інвестиційних питаннях, у яких закріплювалися умови допуску іноземних компаній на ринки й захист інтересів закордонних інвесторів.

Основний акцент у міжнародному економічному співтоваристві змістився від переважно торгівельних відносин до фінансово-промислових і інвестиційних процесів з формуванням досить самостійної сфери - міжнародної фінансової економіки. У центрі процесу глобалізації перебувають і є його основною рушійною силою ТНК і ТНБ (транснаціональні банки), а також міждержавні інтеграційні об'єднання на регіональному, субрегиональном і міжрегіональних рівнях. Робочими органами знову утвореної світової правлячої еліти є наднаціональні інститути типу МВФ, ВТО. Алевиникли й нові проблеми, зокрема, поширення наслідків локальних і навіть місцевих ринкових збоїв на інші країни (азіатська фінансова криза 1997/98 p.), небезпека для національних валютно-фінансових систем у результаті впливу транскордонних переливів короткострокових капіталів, цілеспрямовані дії міжнародних фінансових спекулянтів. Пріоритет винятково ринкових стимулів і принципів без реальних стримуючих механізмів веде до поглиблення нерівності у світовому господарстві на всіх рівнях (міждержавному, національному, особистісному й т. д.), що викликає ріст міжнародної й внутрішньо національної напруженості. Можлива деградація національних конкурентних переваг перед міжнародними фінансово-промисловими гігантами, деіндустріалізація національних господарств, банкрутство підприємств, зникнення молодих галузей промисловості, втрата робочих місць, погіршення умов для утворення й удосконалювання інтелектуального потенціалу, переростання національної організованої злочинності в міжнародну.

Зростання світових фінансових ринків в умовах глобалізації здійснюється в декількох формах: позичкового капіталу, міжнародних кредитів (міжбанківських, міжурядових та ін.). Формою, яка переважає у темпах та абсолютному обсягу серед можливих є портфельні інвестиції, які за своїми обсягами перевищують прямі іноземні інвестиції. Бурхливе зростання в останні роки портфельних інвестицій зумовлено сек'юритизацією кредитних відносин, які все більше здійснюються в формі вільної купівлі-продажу цінних паперів, а не як раніше за допомогою кредитних договорів. Основна причина даної тенденції є широкі можливості вторинного ринку цінних паперів, за допомогою якого цінний папір може переміщуватись між інвесторами залежно від їхніх інтересів та потреб. Статистика темпів розвитку фондових ринків набагато більша, ніж розвиток міжнародних кредитних відносин. В основі прискорення розвитку фондових ринків лежить декілька факторів: це поширення інвестиційних фондів, вкладниками, яких є здебільшого фізичні особи, значні накопичення страхових компаній, пенсійних фондів, приватизаційні процеси в країнах, внаслідок чого фондові ринки поповнюються новими цінними паперами. Міжнародні фондові ринки здебільшого поповнюються борговими цінними паперами (державними та приватними), але в останні роки міжнародні випуски акцій щорічно збільшуються майже на чверть і з національних ринків акції все більше потрапляють на ринки інших країн та у позабіржовий обіг. Але глобальні процеси дуже повільно впливають на великі акціонерні компанії (передусім ТНК), які вважають за краще випускати власні боргові зобов'язання замість додаткових емісій акцій, що може призвести до нестабільності у сформованому балансі сил та влади у компанії.

Розвиток фінансових ринків виражається у стрімкому зростанні загального розвитку міжнародних операцій з цінними паперами. Інноваційні процеси останніми десятиліттями не обминули і фінансові ринки та призвели до виникнення безлічі дуже складних і виточених фінансових інструментів. Однією з найбільших подій в галузі інтеграції світових фінансових ринків капіталу стала реалізація Європейського валютного союзу й введення єдиної валюти країн - учасників цього союзу - євро. Це докорінно змінило європейську грошову й валютну систему й, на думку багатьох експертів, дозволило перебороти валютну роздробленість у Європі. Держави -учасники Союзу остаточно зафіксували обмінні курси своїх валют, а національні емісійні банки відмовилися від свого грошово-політичного суверенітету на користь нового органа - Європейського центрального банку, що тепер визначає грошову політику валютного союзу. Введення євро означає, що на глобальних фінансових ринках з'явилася нова світова валюта, що вже кардинально змінило позицію й роль європейських фінансових ринків у міжнародній валютно-фінансовій системі.

Початок дії валютного союзу й фіксація валютного курсу євро стосовно всіх валют припадає на січень 1999 р. У результаті відбулася рішуча зміна структури валютних операцій на глобальних ринках у бік збільшення частки операцій, деномінованих у євро. Вага євро значно підвищилася насамперед на міжнародних ринках боргового капіталу - міжбанківський грошовий ринок, ринок міжнародних синдикованих кредитів, ринок державних боргових зобов'язань, емісії іноземних облігацій у країнах -учасницях союзу і єврооблігацій і т. п. Інтеграція валютних систем у Німеччині, Франції, Австрії, країнах Бенілюксу, Фінляндії, Ірландії, Португалії й, можливо, інших приведе до вирівнювання процентних ставок, зниженню інфляції, підвищенню економічної ефективності й відкритості ринків, а отже, до нових можливостей запозичення й кредитування, тобто до посилення міжнародних фінансових ринків капіталу.

Таким чином розвиток та глобалізаційні процеси на фінансових ринках є однією з головних тенденцій у сучасній відкритій економіці. Ці процеси та їхня проблематика широко розглянуті в роботах вітчизняних та зарубіжних авторів. Серед них хотілося б виділити таких: Фукуджамі Ф., Стігліца Дж., Сороса Дж., Сакса Дж., Бхагваті Дж., Чухна А., Пахомова Ю., Гальчинського А., Рогача О.

Серед основних, які впливають на подальший розвиток фінансових ринків та людства в цілому є тенденції розвитку інформатики та науково-технічного прогресу.

Не можливо не звернути увагу на вплив глобалізаційних процесів на економіки країн і як наслідок на тенденції розвитку фінансових ринків напряму пов'язаних з цими країнами. Так Дж. Стігліц в ряді своїх праць звинувачує МВФ за надмірну жорсткість, з якою він нав'язав перехідним економікам основні вимоги Вашингтонського консенсусу: дерегуляцію економіки, скорочення господарських функцій держави, політику приватизації, монетаристську політику (1). Аналогічні думки розвиває Дж. Сакс (2,3) та Дж. Сорос (4). К. Омає вказує на похмурі перспективи, які проявляються в процесі глобалізації (5). П. Кругман попереджує про можливу кризу в реальній економіці США та ослабленню інструментів антикризової політики країни. Вже зараз можна сказати про недооцінені раніше наслідки відкритості та глобалізації економік, які проявилися фінансовою кризою 1997-1999 p.p. Зростаюча нестійкість і неузгодженість економічних процесів, надмірний розмах спекулятивних переливів капіталу, ріст нелегальних операцій, різкий, необгрунтований спалах ринку фінансових послуг, а ці процеси мали дуже руйнівний потенціал, які вдалося певною мірою стримати.

У міру назрівання з кінця 2000 р. Кризових явищ в економіці США, характер обговорення проблем глобалізації помітно змінюється. Якщо в минулому її тлумачення виходили в основному з презумпції безкризового розвитку світогосподарських центрів і відповідно визначалися її плюси та мінуси, то сьогодні на фоні рецесивних явищ в економіках США, Японії, низьких темпів росту в Європі, баланс позитивних і негативних наслідків істотно змінюється і доводяться до уваги зовсім нові обставини. Нестійкий стан фондових ринків і падіння темпів росту економіки США, відтік іноземних інвестицій в Аргентині і оголошення нею небаченого в світі дефолту державного боргу в розмірі майже 150 млрд. дол., фінансова криза в Уругваї, падіння курсу бразильського реала і загроза дефолту державного боргу в 264 млрд. дол. і надання Бразилії МВФ безпроцентного кредиту на суму в 30 млрд. дол. - все це, по великому рахунку, наслідки глобалізації в її неоліберальному варіанті(6). Як ми бачимо нові тенденції розвитку ринків капіталів та спрямованості руху грошових коштів в умовах відкритості економік, що веде до непередбачуваних насідків, які неможливо ні проаналізувати, ні спрогнозувати, поступово зникає основа для розробки економічноїполітики. Помітно зростає критика діяльності СОТ, МВФ, підсилюються рух громадських організацій, які протестують проти різних аспектів сучасного життя: відсутність уваги до країн, які розвиваються, загострення соціальних проблем (зокрема питання національної терпимості, питання влаштованості емігрантів у розвинутих країнах, озброєні конфлікти на релігійному підґрунті), деградація довкілля. Всі питання стійкого розвитку, боротьби з голодом та бідністю, які постійно підіймаються на Всесвітніх форумах ООН починають сприйматися світовою громадськістю, як прикриття тих програм і задач, котрі реально ставляться Організацією Об'єднаних Націй. Більшість гуманітарних питань залишаються на папері, а уряди і великі компанії нездатні виконати взяті на себе обов'язки, керуючись егоїстичними мотивами прибутку. Розвиток капіталізму привів до його зміни, він носить всесвітній характер; розвивається в умовах небаченої швидкості комунікацій; будується навколо мережі фінансових потоків, і ці зміни в майбутньому ставатимуть значнішими, перш за все завдяки новітнім технологіям.

Якщо проводити виважену політику, глобалізація фінансових ринків може створити замкнуте коло, у рамках якого ринкова дисципліна буде підсилюватися, тим самим посилюватиметься значимість фінансових систем що розвиваються та "перехідних" держав. На даний момент, однак, мають місце значні розбіжності в застосуванні тих або інших методів керування національними фінансовими системами згаданих країн, а також інформаційні прориви в ланцюзі самих глобальних ринків. Оскільки глобалізація як економічне явище дуже цікавить міжнародних інвесторів, що регулюють фінансові органи, економічну еліту й уряди практично в усьому світі - це, безсумнівно, може сприяти прийняттю суворих правил по зміцненню фінансової стабілізації, перш за все через створення жорстких інституціональних механізмів регулювання фінансових ринків у національних економіках. У період становлення глобальної фінансової системи, державам необхідно відмовитись від дерегулювання національних економік та фінансових ринків.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65 


Похожие статьи

І П Булєєв - Вісник донецького університету