І П Булєєв - Вісник донецького університету - страница 61

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65 

Робота психічного апарату водія відбувається наступним чином. Водій органами зору сприймає до 90 відсотків всієї інформації, котра у вигляді сигналів, що трансформуються в електричні імпульси, потрапляє до головного мозку. Мозок відшукує відповідні нейрони, що зберігають інформацію про те, як необхідно діяти в даній ситуації. Відшукані нейрони надсилають відповідний імпульс до спинного мозку. Останній, в свою чергу, надсилає виконавчі імпульси нервовими волокнами до м' язів рук і ніг, котрі виконують відповідні дії з керування автомобілем.

Як і кожна досконала система, психічний апарат водія має дієвий зворотній зв' язок. Сигнали від м' язів рук і ніг, що виконали потрібні дії, повертаються до головного мозку, інформують його про виконану роботу, після чого відповідний нейрон припиняє надсилати збуджуючі імпульси до спинного мозку. Отже передача сигналів у нервовій системі відбувається протягом певного часу, що обумовлює затримку(реакцію) у виконанні дій водія з керування автомобілем. Величина цієї затримки в різних водіїв змінюється в діапазоні від 0,001 до 0,5 секунди.

За наявності достатнього практичного досвіду, затримка буває незначною, операції з керування автомобілем виконуються немовби автоматично. Цей автоматизм заснований на рефлекторних зв' язках, що набуваються відпрацюванням професійної навички. У випадку, коли водій стикається з ситуацією, з якою він ніколи раніше не стикався, нейронів що мали б інформацію на відповідну дію, немає. Якщо ж вони колись і були, внаслідок їх рідкого використання вони відшукуються мозком із великою затримкою, що призводить до уповільнення реакції.

Уникнути ДТП у небезпечній ситуації можна, постійно збагачуючи свою пам' ять інформацією про оптимальну поведінку в конкретній ситуації, тобто постійно підвищуючи професійну майстерність і досвід.

Крім того, водієві необхідно працювати над скороченням центрального моменту реакції, що пов' язаний із пам' яттю. Тобто, необхідно привчити свій мозок швидко відшукувати необхідні нейрони з потрібною інформацією. Це досягається, наприклад, вивченням віршів із подальшим їх декламуванням напам' ять та іншими подібними вправами. Нажаль, в сучасних автошколах над розвитком пам' яті сучасних водіїв професійно ніхто не працює.

За автоматичні дії водія відповідає так званий "старий мозок", що знаходиться в нижній задній частині голови. Він зберігає тисячі правильних рішень тих чи інших ситуацій, що були вирішені раніше. "Старий мозок" - це ніби згусток нейронів - в ньому нейронів більше, ніж у всьому іншому мозку.

"Старий мозок" немовби осторонь спостерігає за процесом вибору рішень іншим мозком, а потім "завантажує" в себе правильні рішення для збереження й подальшого швидкого використання в аналогічних ситуаціях. Неправильні рішення "старий мозок" відкидає.

Отже, як дослідили американські вчені, саме старий мозок остаточно формується в людини приблизно до 25 - 30 років. Тому молодим водіям необхідно оволодівати навичками ідеомоторного тренування.

Найбільш типова реакція водія - новачка в небезпечній ситуації - це переляк: "Ой! Наскочу на стовп". І частіше за все він таки "наскакує" саме на стовп, причому на один єдиний, що був на його шляху.

Науково доведено, що коли людина постійно думає про якийсь рух, то вона його потім і виконує, сама того не помічаючи. Такі рухи називають ідеомоторними. В водіїв - початківців вони зазвичай призводять до помилок в аварійних ситуаціях і до ДТП.

Але ідеомоторні рухи можуть бути й корисними, допомагати вдосконалювати водійську майстерність, якщо їх правильно спрямовувати та використовувати. Автогонщики завжди користуються ідеомоторними рухами. Тобто після кожної гонки вони подумки декілька разів поспіль проходять всю трасу й подумки доводять свої рухи до автоматизму, щоб під час наступної гонки не витрачати на це час. Перед гонкою вони також подумки проходять всю трасу й уявляють собі всі майбутні рухи під час гонки.

Під час підготовки льотчиків, фахівці дійшли висновку, що після польотів, що здійснювались подумки, під час реальних польотів льотчики робили помилки саме там, де ситуацію було важко уявити та програти подумки.

Отже, викладачі автошкіл повинні володіти методикою навчання майбутніх водіїв автотренінгу, пов' язаному з оволодінням корисними ідеомоторними навичками. Учні повинні навчитися заздалегідь подумки проходити увесь майбутній маршрут своєї поїздки, передбачати всі можливі позаштатні ситуації, що можуть виникнути, й свої позитивні дії щодо виходу з них. Такі вміння та навички необхідні кожному сучасному водієві, а така методика підготовки необхідна державі для зниження аварійності на дорогах.

Нажаль у навчальних закладах, що готують водіїв, під час практичних занять основні зусилля викладачів та інструкторів індивідуального навчання водінню спрямовані на підготовку майбутніх водіїв у плані придбання ними високого рівня професійних знань, навичок водія та формування у них елементарних психічних якостей, що забезпечували б безаварійність керування транспортними засобами у будь­яких умовах. Разом з тим, не оцінюється придатність кандидатів у водії до керування транспортними засобами в аспекті їх психологічної готовності.

Сьогодні придатність водія до керування транспортними засобами встановлюється шляхом його медичного обстеження та представленням довідок від нарколога та психіатра про те, що на обліку у наркології та психіатрії водій, чи кандидат у водії, не значиться. Однак, оцінюючи гостроту зору та надійність слуху людини, неможливо отримати дані про особливості її сприйняття, час простої та складної психомоторної реакції, здатність до темнової та світлової адаптації, якості уваги, оперативність мислення та емоційну стійкість. Тобто, проблема є в тому, що окремих людей, які зазделегіть за своїми психофізіологічними якостями не придатні до безпечного керування транспортними засобами, признають придатними, видаючи відповідну довідку, а у деяких випадках і продаючи, а результати навчання у якості водіїв свідчать лише про оволодіння професійними навичками вирішення ситуаційних завдань , що закладені у екзаменаційних білетах, та навичками керування навчальним автомобілем.

У більшості протоколів дорожньо-транспортних пригод фігурує одне й те ж формулювання: "Водій несвоєчасно вжив заходи з гальмування та зупинки автомобіля". Приблизно в 20% ДТП вирішальну роль грають особливості сприйняття водієм дорожньої ситуації, а точніше кажучи - його недостатньо надійні психофізіологічні характеристики.

Учень з інструктором може безаварійно керувати навчальним автомобілем, а склавши успішно іспити у МРЕВ, одержавши посвідчення водія та пересівши за кермо власного автомобіля, потрапляє у ДТП.

Отже, кількість ДТП можна зменшити майже на 20%, якщо не допускати до керування транспортними засобами тих, хто за своїми психофізіологічними характеристиками не придатні до безпечного керування автотранспортом. Це завдання доцільно вирішувати ще до початку навчання на курсах водіїв та до видачі посвідчення водія.

По-перше, медичні комісії, що мають на те право, повинні об' єктивно проводити медичне обстеження кандидатів у водії та додатково впроваджувати тести на час їх простої та складної психомоторної реакції, здатність до темнової та світлової адаптації, якість уваги, оперативність мислення та емоційну стійкість.

По-друге, приймаючи на навчання кандидатів у водії, запровадити тести на увагу та швидкість їх мислення.

Звичайно, що все це необхідно закріпити на законодавчому рівні.

Французькі спеціалісти вивели модель "доброго водія". Це, насамперед, чудово навчена людина (чоловік чи жінка), середнього віку, що живе з дотриманням моральних і правових норм поведінки, тобто ввічлива та люб' язна, має добре здоров' я, керує автомобілем без напруги, веде тверезе життя, не отяжене повсякденними клопотами, не агресивна, не песиміст, але й не через міру оптимістична, що відмінно знає конструктивні особливості свого автомобіля та постійно вдосконалює свою майстерність водія. Це дійсно модель ідеального безаварійного водія.

Добра просторова уява, надійна зорова пам' ять, психологічна врівноваженість, пильність та увага - ті якості, без яких не- можливо стати надійним водієм. А отже для того, щоб наші дороги були безпечнішими, треба ретельно з' ясовувати наскільки ті люди, що бажають отримати посвідчення водія, дійсно придатні за своїми стартовими психофізіологічними якостями до оволодіння професійними навичками безпечного керування автомобілем. Крім того, необхідно створити сучасну методику формування вводіїв необхідних психофізіологічних якостей і навичок безпечного керування автомобілем під час навчання їх в автошколах, а також правове супроводження цих методик.

Результатом дослідження вважаємо накреслення шляхів створення сучасної методики формування в майбутніх водіїв необхідних психофізіологічних якостей і навичок безпечного керування автомобілем, правового супроводження цієї методики.

В якості висновків і пропозицій вважаємо за доцільне запропонувати таке:

1) розробити нормативно-правовий акт, або доповнити нині діючі положенням про те, що викладачі автошкіл повинні проходити спеціальну підготовку в якості фахівців із володіння методикою формування корисних ідеомоторних реакцій, психологічних якостей і навичок;

2) створити робочу групу з вчених і фахівців-психологів щодо створення ними методики формування в водіїв необхідних психофізіологічних якостей і навичок безпечного керування автомобілем;

3) законодавчо закріпити необхідність отримання кандидатами на навчання в якості водіїв медичного висновку щодо наявності в них мінімального набору психофізіологічних якостей для їх подальшого розвитку під час навчання в авто школі;

4) забов'язати працівників МРЕВ ДАІ створювати групи з прийому іспитів за участю фахівців-психологів, спроможних оцінити наявність в кандидата необхідного набору психофізіологічних якостей і навичок.

РЕЗЮМЕ

В статье рассматриваются вопросы правового обеспечения формирования психофизиологических навыков безопасного управления автомобилем

SUMMARY

The article touches upon legal maintenance of formation psychophysiologic skills of safe driving

СПИСОК ДЖЕРЕЛ:

1. Конституція України - Х: Ранок, 1999. - 48 с.

Закон України "Про дорожній рух" від 30 червня 1993 р. // ВВР. - 1993. - № 31. - Ст. 338.

2. Розпорядження Президента № 1289 від 19 грудня 2005 року «Про створення при Президенті Координаційної ради з питань безпеки дорожнього руху».

Душник В.Ф. "Безпека дорожнього руху" - Науково-технічний Вісник № 1(4)-1999.

3. Собакарь А.О., Тараненко С.М., Холмянський Я.Д. та ін. Науково-практичний коментар до Закону України "Про Дорожній Рух" - Донецьк: ДЮІ МВС, 2004. - 300 с.

4. Міленін О.Л. Правосвідомість учасників дорожнього руху / Автореф. канд. юрид. наук. - X., 2001.

5. Гусаров С.М. Адміністративно-правові засади управлінської діяльності Державної автомобільної інспекції України щодо забезпечення безпеки дорожнього руху / Автореф. дис. канд. юрид. наук. — Харків, 2003.

Всеукраїнський журнал „Зустрічна смуга" №3, 2006р.

6. Міленін О.Л. Щоб дороги були безпечнішими // Міліція України.-2003 №2.- с.10, 11.

7. Єгупенко В.В. Заходи запобігання та припинення адміністративних правопорушеньна транспорті органами державної автомобільної інспекції: Автореф. дис. канд. наук.-

Київ, 1997.

8. Новиков В. В. Адміністративно-правові основи профілактики правопорушень правил дорожнього руху: Автореф. Дис. Канд. Юрид. Наук.-Харків, 2002.

9. Холмянський Я.Д. Алгоритм створення теорії правового забезпечення управління найбільш небезпечними зі смертельного травматизму сферами господарювання // Вісник Донецького університету. Серія В: Економіка і право. - Вип. 2. - 2004. - С.300 - 305.

10. Холмянський Я.Д. Напрямки вдосконалення правового забезпечення управління сферою дорожнього руху та його безпеки // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності. - Донецьк: ДЮІ, 2005. - № 3 - С. 115 - 125.

11. Холмянський Я. Д. Історичні передумови та сучасна необхідність створення теорії правового забезпечення управління сферами господарювання з постійним смертельним травматизмом // Вісник Донецького університету. Серія В: Економіка і право. - Вип. 2. -2005. - С.324 - 330.

Надійшла до редакції 29.03.2007р.

УДК 349.6

ПРИПИНЕННЯ ПРАВА КОРИСТУВАННЯ НАДРАМИ ЯК ЕЛЕМЕНТ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ВІДНОСИН

НАДРОКОРИСТУВАННЯ

Хохлова І.В., здобувач Харківського Національного університету внутрішніх справ МВС України

Здійснення суб' єктивного права користування надрами через набуття і реалізацію правових норм у безпосередній формі шляхом додержання, виконання і використання права поєднується з опосередкованою формою реалізації права шляхом правозастосування, спрямованого не лише на виникнення, а й припинення права користування ділянкою надр. Адже у процесі здійснення права надрокористування для одних суб' єктів таке право виникає, для інших - припиняється. Особливість надр як об' єкта виключного права власності народу України передбачає обов' язкову участь органів державної влади та місцевого самоврядування у правовому та інституційно-функціональному забезпеченні реалізації суб' єктивних прав надрокористувачів шляхом нормотворення та правозастосування. При цьому застосування норм права передбачає владно-організуючу діяльність відповідних органів держави чи місцевого самоврядування, спрямовану на припинення права користування ділянкою надр з підстав і в порядку, передбаченими у законі.

Юридична література не дає вичерпних відповідей на низку теоретичних питань, пов' язаних із припиненням права користування надрами. Зокрема не були досліджені питання про юридичні ознаки припинення права користування надрами та його види, співвідношення між припиненням та зміною права надрокористування. Зазначене обумовлює актуальність запропонованої проблеми та необхідність її дослідження, її

© Хохлова І.В., 2007

44розв' язання сприятиме формуванню теоретичних положень щодо припинення права користування надрами, правильного розуміння цього правового явища, удосконалення практики правового регулювання відносин з приводу використання і охорони надр та розвитку науки права надрокористування.

Проблема припинення права користування надрами розглядалась у працях Мухітдінова Н.Б. [1], Шем'якова О.П. [2], Размєтаєва С.В. [3]. Однак автори дають лише загальне уявлення про припинення права користування надрами, обмежуючись лише переліком відповідних підстав.

Таким чином юридична природа припинення права користування надрами як елемента правового регулювання відносин надрокористування залишається недостатньо дослідженою, властиві юридичні критерії не визначені. Цим питанням і присвячена подана стаття.

Як вже було з' ясовано автором попереднім дослідженням [4], припинення, зупинення або обмеження права надрокористування державними органами правомірно розглядати як волевиявлення суб' єкта здійснення права власності на надра через контрольні та управлінські функції цих органів із дотриманням балансу відносин між власником - народом України - і організаційно незалежними суб' єктами підприємницької діяльності - користувачами ділянок надр - для забезпечення раціонального, комплексного використання надр та охорони навколишнього природного середовища.

Значення такого поняття припинення права користування надрами доцільно розглядати в наступних аспектах.

По-перше, оскільки кінцевою метою припинення права надрокористування як волевиявлення державного органу мають бути захист публічних інтересів, в тому числі, державних, захист прав громадян і юридичних осіб, а також суб' єктів підприємницької діяльності - користувачів надр, забезпечення ефективного, раціонального використання і охорони надр та навколишнього природного середовища з одночасним дотриманням вимог безпеки, а також відтворення мінерально-сировинної бази, отже, з таким волевиявленням держави пов' язана сукупність правових наслідків.

По-друге, припинення права користування надрами - це процес, який регулюється системою матеріальних і процесуальних норм законодавства, причому ці норми не завжди узгоджуються між собою і не завжди враховують специфічні особливості надрокористування, наявність яких має обумовлювати встановлений порядок припинення надрокористування. До таких особливостей можна віднести, наприклад, невідновлюваність природного ресурсу - корисної копалини як одного з елементів, що складають систему визначеної ділянки надр, або, як правило, непоправна втрата родовища або суттєве зниження його якості внаслідок несанкціонованого припинення права користування надрами, та деякі інші особливості.

По-третє, припинення права користування надрами являє собою припинення правовідносин, встановлених законодавством України про надра і визначених в спеціальному дозволі на користування надрами та угодою про умови користування ділянкою надр.

Очевидно, що в деяких випадках припинення такого права означає припинення правової пов' язаності суб' єктів підприємницької діяльності і держави. При цьому внаслідок втрати зобов' язань припиняються суб' єктивні права і обов' язки, що складають зміст розглядаємих правовідносин. Однак, в більшості випадків припинення права користування надрами - це виникнення інших правовідносин, які можуть сформуватися:

1) внаслідок переходу права користування надрами при переоформленні спеціального дозволу на підставі п.16 Порядку надання у 2007 році спеціальних дозволів на користування надрами [5];

2) у зв' язку з необхідністю проведення робіт, пов' язаних з приведенням ділянок землі та інших природних об' єктів, порушених при користуванні надрами, в стан, придатний для їхнього подальшого використання;

3) в зв' язку з консервацією гірничих виробок і бурових свердловин, які можуть бути використані при розробці родовищ і (або) в інших господарських цілях, а також ліквідацією в установленому порядку гірничих виробок і бурових свердловин, що не підлягають використанню, у відповідності із ст.54 КУпН.

В процесі припинення права надрокористування уповноваженими державними органами досягається юридично значущий результат, який являє собою форму втілення юридично значущої мети. Значимість такої мети обумовлена захистом публічних інтересів, прав громадян і юридичних осіб, ефективним використанням надр, дотриманням вимог безпеки, охороною надр і навколишнього природного середовища.

Умови користування надрами закріплюються в спеціальному дозволі та в угоді про умови користування надрами, при чому в п.8 Порядку надання у 2007 році спеціальних дозволів на користування надрами [5] перелічені лише деякі спеціальні умови, які мають складати зміст такого дозволу. Вказані умови набувають юридичної сили лише у випадку включення їх до тексту угоди про умови користування надрами, яка на підставі ч.2 п.8 вказаного Порядку [5] є невід' ємною частиною спеціального дозволу на користування надрами, передбаченого ст.16 КУпН, і мають силу протягом оговореного в дозволі терміну або протягом строку дії спеціального дозволу. Зміна цих умов дозволяється лише за згодою користувача надр і державних органів, що надали спеціальний дозвіл, за процедурою, передбаченою п.17 Порядку надання у 2007 році спеціальних дозволів на користування надрами [5].

Відповідно цієї норми умови користування ділянкою надр, визначені у дозволі та в угоді про умови користування ділянкою надр, можуть бути змінені Мінприроди за погодженням з органами, до компетенції яких належить погодження цих умов, у разі: зміни в установленому порядку проектної документації на геологічне вивчення, розробку та облаштування родовища корисних копалин; зменшення площі ділянки надр за ініціативою як надрокористувача, так і відповідних контролюючих органів; виявлення невідомих на час надання дозволу даних про нові види корисних копалин і супутні компоненти, а також про нові властивості або якість корисних копалин після проведення державної експертизи відповідних геологічних матеріалів.

В таких випадках за результатами розгляду заяви протягом 90 днів після її надходження Мінприроди вносить зміни до дозволу та угоди або надсилає надрокористувачу вмотивовану відмову. Самі зміни до угоди про умови користування ділянкою надр оформлюються як доповнення до неї і є її невід' ємною частиною.

З одного боку, змінення таких умов являє собою припинення прав і (або) обов' язків в попередньому обсязі. А саме, по-суті, можна спостерігати заміну одного обсягу зобов' язань іншим. Якщо враховувати, що відповідно з п.6 Порядку надання у 2007 році спеціальних дозволів на користування надрами [5] права і обов' язки користувача надр виникають від дня його реєстрації (якщо в ньому не передбачено інше, але не раніше), а також той факт, що на підставі п.8 вказаного Порядку [5] угода про умови користування надрами є невід' ємною частиною спеціального дозволу, то очевидною є справедливість судження про припинення права користування надрами при зміненні умов надрокористування.

Виходячи з цього, логічним є те припущення, що зареєстровані в тому ж порядку, що й сам спеціальний дозвіл на користування надрами, зміни в угоді про умови користування надрами з дати їх реєстрації стають припиненням права користування визначеною в дозволі ділянкою надр в попередньому обсязі і (або) якості. Саме реєстрація таких змін і буде являтися юридичним фактом, при якому припиняється попередній обсяг прав і обов' язків і виникає новий обсяг прав і обов' язків, хоча б й у того ж самого суб' єкта надрокористування.

З іншого боку, як відмічено в наукових працях О. П. Сергєєва і Ю. К. Толстого [6, с.617], при зміненні умов користування надрами "зберігається юридична сутність попередніх правовідносин, хоча й здійснилось змінення їх суб' єктного складу, предмету, способу, виконання та ін." В такому випадку право користування надрами зберігається як самостійне явище, причому правоспроможність користувача ділянкою надр залишається у того ж суб' єкта господарської діяльності - користувача надр.

Однак в цьому випадку останнє ствердження вступає в протиріччя з п.12 Порядку надання у 2007 році спеціальних дозволів на користування надрами [5], де вказано, що надрокористувач не може дарувати, продавати або іншим чином відчужувати права, надані йому дозволом, будь-якій іншій юридичній або фізичній особі, в тому числі передавати їх до статутних фондів суб' єктів господарювання, що утворюються за його участю, а також до складу майна з метою провадження спільної діяльності. В будь-якому разі потребується переоформлення спеціального дозволу із новою реєстрацією відповідно до п.16 згаданого Порядку. Тобто відбувається припинення права користування надрами в одного суб' єкта і надання права користування ділянкою надр іншому. Таким чином перехід права користування надрами слід розглядати як припинення цього права, оскільки в цьому випадку попередній надрокористувач звільнюється від обов' язків, передбачених спеціальним дозволом.

Наведений приклад дозволяє стверджувати, що в подібних випадках між змінами умов користування надрами і припиненням права користування надрами неможливо провести точної межі. Щоб знайти критерії такого відмежування в подальшому, доцільно, перед усе, вказати основні риси припинення права користування надрами, як елемента правового регулювання відносин надрокористування. Вони, на мою думку, виражені в наступному.

По-перше, такою рисою є особливий порядок екологічно значущої діяльності, яка регулюється нормами права. Слід врахувати, що ця діяльність являє собою найбільш важливий етап в процесі розробки і експлуатації ділянки надр. Крім того, така діяльність пов' язана з підвищеним екологічним ризиком, безпекою для людей і впливом на власність народу України.

По-друге, основною рисою є те, що припинення права користування надрами реалізується в рамках адміністративної діяльності окремих державних органів в межах їх повноважень. Відносини при цьому можуть виникати як за ініціативою користувача надр, так і за ініціативою уповноважених державних органів.

По-третє, припинення права користування надрами має як правоприпиняюче, так і правовстановлююче значення.

По-четверте, припинення права користування надрами є механізмом управління державним фондом надр.

В правозастосовчий практиці найбільші труднощі, що виникають при тлумаченні поняття припинення права користування надрами, відмічені при зміненні умов надрокористування, які закріплені в угоді про умови користування надрами.

Посилаючись на наукове дослідження Н. Б. Мухітдінова, слід підтримати його думку про те, що "учет различия между понятиями "изменение" и "прекращение" -обязательная предпосылка правильного понимания задач и особенностей правового регулирования отношений по пользованию недрами, совершенствования горного законодательства и практики его применения в направлении, максимально обеспечивающем интересы горнодобывающих предприятий" [1, с. 308]. Але ця теза потребує подальшого доопрацювання і розширення, оскільки вказівка на гірничодобувні підприємства в сучасних умовах не відповідає стану розвитку відносин надрокористування.

Підсумовуючи вищевказане, можна зробити такі висновки.

Основними рисами припинення права користування надрами, як елемента правового регулювання відносин надрокористування є:

1) особливий, врегульований нормами права, порядок екологічно значущої діяльності, пов' язаної з підвищеним екологічним ризиком, безпекою для людей і впливом на власність народу України;

2) припинення права користування надрами реалізується в рамках адміністративної діяльності окремих державних органів як за ініціативою користувача надр, так і за ініціативою уповноважених державних органів;

3) припинення права користування надрами має як правоприпиняюче, так і правовстановлююче значення;

4) припинення права користування надрами є елементом механізму управління державним фондом надр.

Відмежування поняття "припинення права користування надрами" від суміжного поняття "змінення умов користування надрами" доцільно проводити виходячи із факту державної реєстрації зміни умов користування надрами. А саме, якщо державна реєстрація таких змін відбулася, то це є припиненням права користування надрами в зв' язку з переходом на інший режим надрокористування. Якщо державної реєстрацій не було, - це означає змінення умов користування надрами. При зміненні існуюче право користування надрами зберігається, але звужується чи розширюється коло прав надрокористувача на певній ділянці. При припиненні ж права надрокористування суб' єкт позбавляється повністю, частково або на певний час того права, яке він має.

Крім того, зміну умов користування надрами в окремих випадках необхідно розглядати як один з видів припинення (зупинення чи обмеження права користування ділянкою надр), оскільки, на мою думку, в цьому разі здійснюється не лише припинення окремих прав і обов' язків, викладених в умовах користування надрами і засвідчених спеціальним дозволом, а й змінюється обсяг таких прав і обов' язків. Цей обсяг буде залежати, наприклад, від проекту консервації або ліквідації гірничих виробок. При цьому зміст і об' єм таких правомочностей буде суттєво відрізнятися від першопочаткового права користування ділянкою надр. Це пов' язано з тим, що в деяких випадках для здійснення геологічного моніторингу необхідно проведення робіт по закладці додаткових гірничих виробок, наприклад, з метою спостереження за гідрологічним режимом підземних вод і за інженерно-геологічними процесами на ділянці надр, право користування якою припинено.

Зважаючи на те, що оскільки перехід права користування надрами необхідно вважати видом припинення такого права, слід законодавче забезпечити обов' язок виконання суб' єктом надрокористування, чіє право припиняється, всіх відповідних робіт з приведення в належний стан гірничих виробок і технологічного обладнання, якене передається новому надрокористувачу. Тобто необхідним є законодавче закріплення норми, у відповідності з якою проведення рекультиваційних, ліквідаційних і консерваційних робіт має здійснюватись в межах правовідносин, встановлених спеціальним дозволом на користування надрами, причому накопичення коштів для проведення цих робіт має також бути вказано в законодавстві про надра як обов' язок суб' єкта надрокористування і вноситися до умов спеціального дозволу на користування надрами. У зв' язку з цим потребує розробки і встановлення у відповідному нормативному акті порядок використання цих коштів, в тому числі й уповноваженими державними органами.

РЕЗЮМЕ

В статье рассматриваются вопросы прекращения права пользования недрами как элемента правового регулирования отношений использования недр.

SUMMARY

In the article questions of the termination of the subsoil use right as an element of legal regulation of the subsoil use relations are considered.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65 


Похожие статьи

І П Булєєв - Вісник донецького університету