І П Булєєв - Вісник донецького університету - страница 62

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65 

СПИСОК ДЖЕРЕЛ:

1. Мухитдинов Н.Б. Правовые проблемы пользования недрами. - Алма-Ата.: Наука,

1972.- 334 с.

2. Шем'яков О.П. Правове регулювання використання та охорони надр: Дис... канд. юрид. наук: 12.00.06. - Харків, 2002. - 194 с.

3. Экологическое право Украины: Учебное пособие // Анисимова А.В., Гетьман А.П., Гордеев В.И., Разметаев С.В. и др. / Под ред. профессоров Гетьмана А.П., Шульги М.В. - Х.: ООО "Одиссей", 2007. - 464 с.

4. Хохлова І. В., Шем' яков О. П. Проблеми забезпечення принципу балансу суспільних і приватних інтересів при припиненні права користування надрами. // Держава і право. -

Київ, 2007. - № 37.

5. Порядок надання у 2007 році спеціальних дозволів на користування надрами. Затверджено постановою КМУ від 14 березня 2007 р. № 480 / Урядовий кур' єр. - 4

квітня 2007. - № 60.

6. Цивільне право // Під ред. О.П. Сергєєва, Ю.К. Толстого. - М., 2007. - С.617.

Надійшла до редакції 12.10. 2007року

УДК 343.121.4

АДВОКАТ ЯК СУБ'ЄКТ ЗАХИСТУ ТА ЙОГО ПОВНОВАЖЕННЯ

Борзих Н. В., ад'юнкт кафедри кримінального процесу ДЮІ ЛДУВС

Особливе місце в захисті прав і свобод громадян посідає інститут захисників у кримінальному процесі України, який спрямований на захист прав і свобод громадян, а також допомагає здійсненню правосуддя та додержанню законів.

© Борзих Н.В., 2007

Проблеми діяльності інституту захисників у кримінальному процесі, місця захисників у суспільстві, професійні права й обов'язки захисників досліджувались ще у кінці ХІХ - початку ХХ ст. (І. Бентам, Є.В. Васьковський, М. Джаншиєв, О.Ф. Коні, М. Молло, Е. Пікар, І.Я. Фойницький). Вагомий внесок в розробку проблеми зробили такі науковці-процесуалісти, як Т.В. Варфоломеєва, В.В. Медведчук, М.М. Михеєнко, О.Д. Святоцький, В.М. Тертишник, Ю.І. Стецовський, М.С. Строгович, М.О. Чельцов, І.Ю. Гловацький, Я.П. Зейкан, Д.П. Фіолевський та ін.

Незважаючи на наявність наукових праць із питань, пов' язаних з міжнародними стандартами діяльності захисників у кримінальних справах (В.В. Медведчук, М.М. Михеєнко, О. Д. Святоцький), ця проблема потребує глибокого вивчення, враховуючи зміни, яких зазнало кримінально-процесуальне законодавство України. Цілий ряд аспектів правового становища захисника у кримінальному процесі не втрачає своєї актуальності і вимагає додаткового вивчення. [1. с.4].

Положення частини другої статті 59 Конституції України про те, що "для забезпечення права на захист від обвинувачення ... в Україні діє адвокатура", треба розуміти як одну із конституційних гарантій, що надає підозрюваному, обвинуваченому і підсудному можливість реалізувати своє право вільно вибирати захисником у кримінальному судочинстві адвоката - особу, яка має право на заняття адвокатською діяльністю. [2. с.16].

Не буде перебільшенням твердження того, що стан адвокатури як правозахисної інституції свідчить про ступінь демократії в будь-якій країні, а Комітет Міністрів Ради Європи, наголошуючи на важливій ролі адвокатів у забезпеченні захисту прав і свобод людини, розглядає діяльність адвокатів складником розбудови верховенства права. Нажаль, українська адвокатура вже багато років потерпає від невирішених як на законодавчому, так і на виконавчому рівні проблем, пов' язаних з адвокатською діяльністю, що вочевидь негативно впливає на виконання адвокатурою її конституційних завдань [3. с.208].

Зрозуміти сутність і значення адвоката неможливо без розуміння сутності адвокатури.

Адвокатура - найдавніша і в той же час загальнолюдська інституція. Саме слово «адвокатура» походить від латинського кореня «advocare», «advocatus» («закликати», «запрошений») [4. c.167; 5. c.1, 47 - 48].

М. А. Чельцов, ототожнював адвокатуру з державними органами, оскільки, на його думку, "адвокат здійснює функцію державного представництва прав й законних інтересів окремих громадян, що виступають як підсудні, позивачі й відповідачі у кримінальному й цивільному процесах" [6. с.36].

Відомий російський адвокат В. П. Тесленко у своїй промові на урочистому зібранні московської присяжної адвокатури з нагоди 50-річчя діяльності так сказав про роль адвокатури: "Без неї (адвокатури) неможливо здійснення основних законів, які говорять про права громадянина, оскільки адвокатура - незалежна й непідкупна - є тлумачем і помічником в охороні і застосуванні цих прав...". Безумовно, що меч "часто виявляється сильнішим за слово, принаймні на короткий час. Але метою захисників прав людини, де б вони не перебували, є виконання давньої й почесної місії - доносити справедливі істини до влади" [7. с.78].

Ось як сказав П.А. Александров у промові по справі Сарри Модебадзе про служіння адвоката не лише приватній особі, а суспільству в цілому: "Я бажав би виконати мій обов' язок не лише як захисника, але і як громадянина, бо не має сумніву, що на нас, як суспільних діячах, лежить обов' язок служити не лише інтересам тих, когоми захищаємо, але і вносити свою лепту, якщо є можливість, із питань суспільного інтересу" [7. с.79].

"Только в этой профессии сохранилось мужество истины; только она была школою гражданских добродетелей, где таланты и доблесть научались выступать в защиту интересов народ перед законодателем", - так говорив про адвокатуру розтрощувач монархій Робесп'єр [8. с.190].

І.Я. Фойницький стверджував, що "засудження невинуватого суперечить (завданням правосуддя. - І. Г.) стільки і навіть більше, ніж виправдання винуватого. Чим надійніше у зв' язку з цим охоронена невинуватість, тим більше забезпечено інтереси правосуддя" [9. с.53].

Ось чому для належного захисту громадян від безпідставних звинувачень держави необхідна адвокатура, яка б, за словами Ю. Стецовського, не була тихим, слухняним знаряддям волі адміністрації. Існування незалежної адвокатури невигідно лише тій частині державного апарату, яка або не розуміє самого призначення у суспільстві цього інституту, або яка звикла порушувати норми прав, не несучи за це жодної відповідальності [9. с.53].

Насправді, завжди знаходились і знаходяться зараз письменники, які стверджують, що адвокатура не тільки зайвий, але навіть прямо шкідливий інститут, і що було б краще, якщо б її взагалі не існувало. Так, наприклад, відомо, що Платон у своїй ідеальній державі не відвів місця адвокатам. Так само й Томас Мор вигнав їх з Утопії. "Они не имеют адвокатов, - каже він про мешканців Утопії, - так как считают их классом таких людей, которые придают ложный вид делам и извращают законы; поэтому, они считают лучшим, чтобы каждый защищал свое дело лично и доверял его судье, подобно тому, как в других странах клиент доверяет его адвокату" [8. с.29].

"Они мятежники, виновники преступлений и измен, - я желал бы урезать язык всякому из тех, кто употребит его против правительства", - говорив про адвокатів Наполеон І [8. с.190].

Закон України "Про адвокатуру" сформулював поняття інституту адвокатури у ст.1: "Адвокатура України є добровільним професійним громадським об' єднанням, покликаним згідно з Конституцією України сприяти захисту прав, свобод та представляти законні інтереси громадян України, іноземних громадян, осіб без громадянства, юридичних осіб, подавати їм іншу юридичну допомогу" [10].

З таким формулюванням поняття адвокатури багато хто з вчених не погоджується і слушно піддає критиці. На нашу думку, така критика є справедливою.

Насамперед, як вже було зазначено вище, адвокатура України - це добровільне професійне об' єднання, а близько половини з 32-х тисяч адвокатського корпусу займаються приватною практикою, до жодних об' єднань не входять та ні про яке об' єднання чути не бажають [11. с.58]. З наведеного можна зробити висновок, що зазначена кількість адвокатів вважає, що це слабким та нежиттєздатним потрібні підпорки у вигляді єдиної всеукраїнської асоціації адвокатів. Сильні ж індивідууми самі прокладуть собі шлях та зможуть відстояти свої інтереси. Виходить повна відповідність принципам ринкової економіки: ініціатива, заповзятливість та опора тільки на свої сили. Московські юристи пропонують навіть прийняти заходи законодавчого порядку по захисту ринку юридичних послуг по захисту від посягань з боку іноземного капіталу [11. с.58]. А перехід до такої термінології означає, що адвокатську діяльність потрібно буде визнати підприємницькою, а адвокатів вважати підприємцями. Чи варто було стільки років доводи всім, зокрема податковим службам, що юридична допомога - це не вид підприємницьких послуг, що гонорар - це заробітнаплата адвоката, яка залишається у нього після сплати прибуткового податку та інших загальнообов' язкових платежів, та що, нарешті, адвокатські об' єднання - це не некомерційні, непідприємницькі структури?

Також критиці слушно піддається визначення адвокатури, як громадської організації. Розробники Закону про адвокатуру швидше виходили з того, що громадська ознака випливає з організаційного будівництва колегій: добровільність, членство, виборність органів колегій тощо. Те, що адвокатура - це громадська організація, стверджують багато вчених. А деякі юристи навіть зараховують адвокатуру до громадських правоохоронних організацій. Головною помилкою цих авторів, на нашу думку, є те, що при віднесенні адвокатури до громадських організацій, вони не брали до уваги те, що громадськими організаціями не можуть бути об' єднання, які займаються професійною діяльністю, спрямованою на виконання конкретної державно-правової функції [7. с.74].

Дехто громадський характер адвокатури вбачає у тому, що винагороду за свою роботу адвокати отримують не від держави, а від громадян і юридичних осіб. Але ж не слід забувати при цьому, що громадські організації, як правило, не вимагають за свою діяльність жодної оплати. Крім того, частину плати адвокати отримують безпосередньо від держави. Щоправда, частина вчених - незначна - заперечує проти віднесення адвокатури до громадських організацій, посилаючись на те, що колегії адвокатів не входять і до системи державних органів, хоча діють під загальним керівництвом держави. Тому колегії адвокатів називають недержавними, професійними, добровільними об' єднаннями.

Не менше непорозумінь породила відсутність у Законі про адвокатуру вказівки про те, що адвокатура не є комерційною організацією. Це спричинило тривалу дискусію на сторінках правових видань: чи має адвокатура оподатковуватися подібно до організацій, метою діяльності яких є отримання прибутку й надприбутку. Тривалий час податкова служба, як вже було зазначено вище, діяльність адвокатури безпідставно зараховувала до підприємницьких організацій. Лише після роз' яснення Головної державної податкової інспекції у 1996 р. цю помилку було виправлено [7. с.75].

На підставі викладеного можна зробити висновок, що найбільш вдалим визначенням адвокатури буде наступне поняття: "Адвокатура є професійним співтовариством адвокатів й як інститут громадського суспільства не входить до системи органів державної влади й органів місцевого самоврядування". Крім того, у Законі також необхідно зазначити, що адвокатська діяльність не є підприємницькою.

Актуальні питання участі адвоката в кримінальному судочинстві завжди були в центрі уваги юридичної науки і правозастосовчої практики, що пояснюється надзвичайною важливістю цього напрямку кримінально-процесуальної діяльності. Однак багато питань, пов' язаних із забезпеченням участі захисника-адвоката у кримінальній справі, обсягом його прав, є досить дискусійними, а деякі з них потребують нормативного регулювання або відповідного судового чи авторитетного доктринального тлумачення з метою уніфікації правозастосовчої практики, усунення правоінтерпретаційних помилок.

З положень ч.1 ст.2 Закону України "Про адвокатуру" випливає, що адвокатом в Україні може бути особа, яка одержала в Україні свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та прийняла Присягу адвоката України [10].

Стаття 6 Закону України "Про адвокатуру" встановлює, що при здійсненні професійної діяльності адвокат має право: представляти й захищати права та інтереси громадян і юридичних осіб за їх дорученням у всіх органах, підприємствах, установах,організаціях, до компетенції яких входить вирішення відповідних питань; збирати відомості про факти, які можуть бути використані як докази в цивільних, господарських, кримінальних справах і справах про адміністративні правопорушення. З цією метою адвокат може: запитувати і отримувати документи або їх копії від підприємств, установ, організацій, об' єднань, а від громадян - за їх згодою; ознайомлюватися на підприємствах, в установах й організаціях з необхідними для виконання доручення документами і матеріалами, за винятком тих, таємниця яких охороняється законом; отримувати письмові висновки фахівців з питань, що потребують спеціальних знань, опитувати громадян; застосовувати науково-технічні засоби відповідно до чинного законодавства; доповідати клопотання й скарги на прийомі у посадових осіб та відповідно до закону одержувати від них письмові мотивовані відповіді на ці клопотання й скарги; бути присутнім при розгляді своїх клопотань й скарг на засіданнях колегіальних органів і давати пояснення щодо суті клопотань й скарг; виконувати інші дії, передбачені законодавством [10].

Відповідно до ч.3 ст.44 КПК України, повноваження захисника на участь у справі підтверджуються:

1. Адвоката - ордером відповідного адвокатського об' єднання;

2. Адвоката, який не є членом адвокатського об' єднанння - угодою [12.

с.200].

На нашу думку, вищенаведене положення ст.44 КПК України, яке регламентує повноваження захисника на участь у справі потребує змін. Такий поділ адвокатів за ознакою членства в адвокатських об' єднаннях з питання представлення повноважень на участь у справі, здається недостатньо аргументованим та необгрунтованим та потребує відповідних змін, що можна підтвердити наступними міркуваннями:

- угода (договір, контракт) з клієнтом на ведення справи, яку повинен представити адвокат в якості підтвердження своїх повноважень на участь у справі, є предметом адвокатської таємниці, що передбачено ст.9 Закону України «Про адвокатуру» та не може надаватися в якості документа, який підтверджує повноваження адвоката на участь у справі [10].

(Саме таким чином це питання вирішино в Законі Російської Федерації «Про адвокатську діяльність та адвокатуру в Російській Федерації», ст.2) [13. с.12].

Слід зауважити, що у законопроекті В. Онопенка, внесеному на розгляд Верховної Ради України від 12.09.2000 р., про внесення змін і доповнень до Закону "Про адвокатуру", у ст.54 також пропонується для підтвердження своїх повноважень на участь у справі адвокатам, які не є членами адвокатських об' єднань, пред' являти угоду. Щоправда, упущено вказівку щодо свідоцтва про право на надання правової допомоги

[7. с.88].

Вища кваліфікаційна комісія адвокатури при Кабінеті Міністрів України затвердила у 1999р. для всіх адвокатів України як тих, що входять, так і тих, що не входять до адвокатських об' єднань, єдиний зразок ордера, який підтверджує повноваження адвоката на участь у справі [13. с.12].

При цьому ордер адвоката - члена адвокатського об' єднання, підписується керівником цього об' єднання та скріплюється печаткою об' єднання.

Адвокат, який не входить до адвокатського об' єднання, сам підписує ордер та скріплює його особистою печаткою [13. с.12].

Вищенаведене дає підстави для висновку про те, що ч.3 ст.44 КПК України підлягає зміні із зазначенням того, що єдиним документом, який підтверджує повноваження адвоката на участь у справі є ордер, зразок якого встановлений для всіхадвокатів України Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури при Кабінеті Міністрів України.

Серед вчених-процесуалістів та практиків, протягом усього періоду дії Закону України "Про адвокатуру" не склалося однакових уявлень, щодо процесуального становища захисника-адвоката у кримінальному процесі.

Низка проектів Закону України: "Про адвокатську діяльність і адвокатуру" / народний депутат С. Соболєв/; "Про адвокатуру" / народний депутат Демьохін/; проект нової редакції Закону України "Про адвокатуру" / Спілка адвокатів України з урахуванням пропозиції міжнародних експертів, зауважень комітетів Верховної Ради України/; проект Закону України "Про адвокатуру" / народний депутат, голова комітету ВР України, В. Онопенко / не визначає меж самостійності адвоката стосовно формування правової позиції підзахисного, при виявленні так званої колізії [3. с.98].

Чинне законодавство, дещо обмежує професійного захисника - адвоката у здійсненні захисту. Мова йде, про обмеження участі адвоката - захисника в слідчих діях, скасуванні його права ставити запитання під час проведення слідчої дії (ст.48 КПК України). Відсутній перелік науково-технічних засобів, котрі адвокати-захисники можуть використовувати при участі в слідчих або судових діях, більш того їх використання залежить від волі посадових осіб, які здійснюють провадження в кримінальній справі (ст.48 КПК України) [12. с.210-212]. Правоохоронним органам, суду дано право, з підстав, передбачених ст.61 КПК України, усунути захисника від участі у справі (ст.61-1 КПК України) [12. с.260, 261]. У ч.4 ст.61 КПК України, зазначено, що не може бути захисником особа, яка зловживаючи своїми правами, перешкоджає встановленню істини в справі, затягує розслідування чи судовий розгляд, порушує порядок у судовому засіданні, не виконує розпоряджень головуючого.

Слід підкреслити, що усі ці підстави носять суто оцінюючий зміст, який залежить від внутрішнього переконання суду, прокурора, слідчого, особи, яка провадить дізнання. Постанова судді про усунення захисника від участі у справі, оскарженню не підлягає. Таким чином, професійний захисник - адвокат нічим не відрізняється від захисника непрофесійного, з точки зору обмеження його професійних та процесуальних прав. Тому, в новому КПК України, Закону України "Про адвокатуру", слід усунути всі зазначені обмеження професійної адвокатської діяльності, стосовно захисту прав та законних інтересів підзахисного. Надати можливість захиснику одночасно оскаржити до суду будь-яке рішення органів досудового слідства, та рішень суду в апеляційному порядку, які обмежують його професійні та процесуальні права, що повністю відповідає ст. ст.16-22 "Основних положень про роль адвокатів", які передбачають обов' язок урядів забезпечити адвокатам: можливість здійснювати свої професійні обов' язки без залякування, перешкод, завдання турботи й недоречного втручання; недопущення ідентифікування адвокатів з клієнтами та їх справами у зв' язку з виконанням професійних обов' язків; визнання й додержання конфіденційності зв' язків адвоката з клієнтом у рамках відносин, пов' язаних із виконанням ним своїх професійних прав та обов' язків; виключення можливості покарання або погрози його застосування чи можливості обвинувачення за дії, виконувані відповідно до професійних обов' язків, стандартів та етичних норм [3. с.99].

Законодавчого уточнення потребують положення п.3 ч.2 ст.48 КПК України, які регламентують об' єм матеріалів кримінальної справи, з якими має право знайомитися захисник після його допуску до участі у справі [12. с.210-212].

Вказана норма Закону дозволяє захиснику знайомитися з матеріалами, якими обгрунтовуються   затримання   підозрюваного,   обрання   запобіжного   заходу абопред' явлення обвинувачення.

Однак, які конкретно матеріали справи слідчий повинен представити захиснику для ознайомлення, в законі не зазначено.

Таке положення Закону дає можливість слідчому на свій розсуд встановлювати, якими матеріалами обгрунтовується затримання, обрання запобіжного заходу та пред' явлення обвинувачення та, як наслідок, які матеріали представляти захиснику на цій стадії процесу.

Мають місце випадки, коли навіть постанову про порушення кримінальної справи слідчий відмовився представити захиснику для ознайомлення, що є безумовним та грубим порушенням права обвинуваченого на захист.

Вказане дає підстави для висновку про те, що п.3 ч.2 ст.48 КПК України варто доповнити переліком матеріалів, з якими захисник має право ознайомитися після його допуску до захисту.

Здається необгрунтованим положення ч.6 ст.48 КПК України, яке зобов' язує захисника:

«Не перешкоджати встановленню істини в справі шляхом вчинення дій, спрямованих на те, щоб схилити свідка чи потерпілого до відмови від показань або до дачі завідомо неправдивих показань, схилити експерта до відмови від дачі висновку чи дачі завідомо неправдивого висновку, іншим чином сфальсифікувати докази у справі або затягнути розслідування чи судовий розгляд справи. Він також повинен дотримуватися встановленого порядку при розслідуванні та судовому розгляді справи» [12. с.210-212].

Таке законодавче закріплення «обов' язків» для захисника є зайвим. Воно входить у суперечність зі ст.7 Закону України «Про адвокатуру», яка такого роду «обов' язків» не передбачає [10].

Крім того, якщо буде встановлено, що адвокат здійснив одне з дій, перерахованих у першому реченні ч.6 ст.48 КПК, то він може бути притягнутий до кримінальної відповідальності згідно до ст. ст.27, 384 КК України, за підбурювання до дачі завідомо неправдивих показань свідка (потерпілого) або завідомо неправдивого висновку експерта [14. с.76-77, 800-801].

Дотримання порядку при розслідуванні та судовому розгляді справ регламентується ст.48 та 271 КПК України [12. с.210-212, 796], у зв'язку з чим посилання на зазначені у ч.6 ст.48 КПК України обов' язки захисника є зайвими.

Однією з новел Кримінально-процесуального кодексу України є також положення п.2 ч.7 ст.48, яке передбачає для адвоката-захисника, після його допуску до участі у справі, можливість відмовитися від виконання своїх обов' язків у випадку, якщо він свою відмову мотивує недостатніми знаннями або некомпетентністю.

Дана новела дискредитує як самого адвоката, так і інститут адвокатури в цілому.

У відповідності до ст.10 Правил адвокатської етики адвокат повинен володіти високим рівнем професійної підготовки, фундаментальним знанням діючого законодавства, практики його застосування, володіти тактикою, методами та прийомами адвокатської діяльності, ораторським мистецтвом [13. с.11].

У випадках, коли для досягнення необхідного рівня компетентності адвокату необхідна спеціальна підготовка, яка виходить за межі звичайної підготовки до ведення справи, адвокат повинен до прийняття доручення попередити клієнта про необхідність такої підготовки.

Таким чином, всі питання, які пов' язані з визначенням рівня знань та компетентності   адвоката   по   веденню   справ   відповідної   категорії складності,визначаються адвокатом за узгодженням з клієнтом до прийняття доручення по справі.

Якщо адвокат прийняв доручення клієнта, визначивши рівень своїх знань та компетентності як достатній для його виконання, то відмова від виконанння своїх обов' язків з причини недостатніх знань або некомпетентності для адвоката є неприпустимою.

Наявність в Законі зазначеного положення дає можливість окремим адвокатам з різних причин відмовлятися від виконання доручення по справі.

Здається, що при встановленні у адвоката недостатніх знань або некомпетентності, питання про можливість подальшого перебування такої особи в адвокатурі повинен вирішуватися атестаційною палатою кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури. Ми вважаємо, що дане положення повинно бути виключено з КПК України. Крім того, аналіз діючого кримінально-процесуального законодавства з питання відмови адвоката від виконання своїх обов' язків у зв' язку з недостатніми знаннями або некомпетентністю, спонукає до одного висновку, що це право може стосуватися тільки так званих фахівців в галузі права, і не може стосуватися професійного захисника - адвоката.

Відповідно до ст.48 КПК України захисник зобов' язаний використовувати передбачені в даному Кодексі та інших законодавчих актах засоби захисту з метою з' ясування обставин, які спростовують підозру чи обвинувачення, пом' якшують чи виключають кримінальну відповідальність підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого та надавати їм необхідну юридичну допомогу. Захисник - адвокат повинен організувати захист так, як вважає за доцільне, використовуючи різні тактико-психологічні прийоми. Однак, при цьому він повинен діяти у межах закону, не допускати порушень норм адвокатської етики. Певні наукові спроби у вивченні тактики захисту в кримінальному судочинстві мали лише фрагментарний характер.

Тактика захисту передбачає обрання оптимальної позиції (лінії поведінки) захисника, доцільних прийомів її реалізації під час слідчих та судових дій. Свого часу були рекомендовані такі прийоми захисту: 1) демонстрація доказів (демонстраційний спосіб надання і розробки доказів повинен незмінно додаватися захистом, що має докази; захисту ж, що не має зовсім доказів, залишається шукати порятунку поза сферою доказів, у сфері моральності чи права взагалі); 2) вагомий доказ (не нападайте на супротивника, якщо у Вас не має у руці сильного знаряддя; неспроможні витівки проти обвинувачення підривають довіру до захисту; краще мовчати, ніж виявляти сердите безсилля); 3) найбільш зручний порядок надання доказів захистом [15. с.67-70].

Захисник може використувати "слабкі місця" обвинувачення. Однак неприпустимим є "свавілля захисту" недобросовісних адвокатів, які використовують протиправні й аморіальні засоби. "Захистити клієнта будь-якими засобами", "захист-вседозволеності" не можна підносити до рангу принципів діяльності адвоката [3. с.112-

113].

Окремою проблемою є використання адвокатів в діяльності організованих злочинних груп з метою протидії розслідування. В останні роки у науковій літературі було звернуто увагу на протидію розслідуванню з боку захисника. Захист організованих груп від викриття, пов' язаний із діяльністю різного роду юристів (адвокатів), які надають допомогу лідерам і членам угруповання (консультативна допомога, представництво інтересів, розробка платформ захисту, миттєвий захист від впливу правоохоронних органів, тощо) [16. с.28, 70]. Така позиція може виявитися: у затягуванні процесу розслідування; у зриві слідчих дій; у фальсифікації доказів, створенні неправдивого алібі; у негайному для розслідування впливі на потерпілого,свідка, співробітників правоохоронних органів та інших осіб, що мають відношення до розслідування по справі; у наданні послуг посередника між обвинуваченим (підозрюваним) і іншими особами; в інформуванні про хід розслідування зацікавлених осіб, створення громадського "ажіотажу" навколо розслідування [17. с.158].

Тактичні засоби професійного захисту повинні бути допустимими. Критеріями допустимості прийомів, методів та засобів є: законність, науковість, вибірковість, етичність і пізнавальна цінність. Виходячи із цих критеріїв захисник не повинен свідомо шкодити своєму клієнту, необхідно_засновувати свій захист на правдивій інформації, дотримуватись професійної (адвокатської) таємниці.

Тому, тактичні засоби захисту не повинні:

а) виправдовувати само вчинення злочину;

б) перешкоджати вільному бажанню підзахисного визнати свою вину;

в) залишати в непоінформованості підзахисного про всі правові аспекти його справи;

г) базуватися на використанні завідомо неправдивих свідчень;

д) необгрунтовано підривати авторитет слідчих і судових органів [18. с.81, 82]. Л.Є. Владимиров писав, що кримінальний захисник повинен бути vir bonus et

aequus (з лат. - муж добрый и справедливый), озброєний знанням і глибокою чесністю, поміркований у висновках, безкорисливий у матеріальному відношенні, незалежний у судженнях, стійкий у своїй солідарності з товаришами. Він повинен бути лише правозаступником обвинуваченого, а не його повіреним [15. с.58].

Абсурдними виглядають випадки визнання справи "секретною" і вимагання у зв'язку з цим від адвоката допуску "до секретів". Це нагадує практику колишнього КДБ, коли певні адвокати вносились у відповідні списки, що начебто давало їм право брати участь у політичних процесах. Матеріали досудового розслідування є державною таємницею, і адвокат не вправі розголошувати ці дані в силу закону. Вважаю, що навіть у випадках, коли виникає проблема секретності, то пріоритет повинен віддаватись інтересам прав людини. Крім того, адвокати і без цього працюють у режимі державної таємниці, адже їм забороняється розголошувати дані, які стали їм відомі на досудовому слідстві. Оцей "бутерброд" з подвійної таємниці несумісний із самим поняттям захисту і повертає адвокатів до пріснопам' ятних часів, коли до захисту правозахисників і дисидентів допускались тільки особи, які були у відповідних списках КДБ. На жаль, у проекті КПК передбачена саме така норма [19. с.27].

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65 


Похожие статьи

І П Булєєв - Вісник донецького університету