В О Дергачов - Вісник донецького національного університету серія в економіка і право - страница 23

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73 

Adaptation of the tax system is a necessary precondition of the effective functioning of the single economic market as the imbalance of the national demands lead to the unfair competition and the violation of the main principles of the game. The competitiveness of the Ukrainian economy directly depends on the active tax policy and policy of investment. In the article considerable attention is given also to the tax system as an economic regulator of the international competitiveness, peculiarities of its development.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ:

1. Антонюк Л. Л. Міжнародна конкурентоспроможність країн: теорія та механізм реалізації. Монографія. - К.: КНЕУ, 2004, - с.104-105.

2. Гальчинський А., Геєць В., Кінах А., Семиноженко В. Інноваційна стратегія українських реформ. - К.: Знання України, 2002. - с. 324.

З.Загоруйко Ю.   Рейтинг   конкурентоспособности:   двигатель   прогресса или ярмарка тщеславия?// «Зеркало недели», № 45 (573) суббота, 19-25.11 2005 4.Захарін   А.В.   Удосконалення   механізму   податкового   регулювання сталого економічного розвитку, Фінанси України, № 2 - 2005.

5. Єфименко Т. Про основні напрями реформування податкової системи України: проблеми теорії і практики//Збірник наукових праць НДФІ. - 2003. - №4. -с.З.

6. Лагцак В.В. Удосконалення системи прямого оподаткування в Україні. Фінанси України, №11 - 2004.

7. Лук'яненко І.Г. Напрями реформування бюджетно-податкової системи в Україні, Економіка, фінанси, право, № 2 - 2004.

8. Melnikas B. The National Economy and its Efficiency: Specialization, Economic «Oases» and Regional Clusterization // Ekonomika. — 2004.— № 66. — Р. 1-20.

9.IMD World Competitiveness Yearbook 2007. www.02.imd.ch/wcy/methodology

10. The World Economic Forum. Report 2003 - 2004.

11. http://compete.org.ua/index.php?option=com_content&task=view&id=106&itemid=51

Надійшла до редакції 15.11.2008 року

УДК 339.924

ВИЗНАЧЕННЯ РЕГІОНАЛЬНОЇ СКЛАДОВОЇ В ІНТЕГРАЦІЙНОМУ ПРОЦЕСІ

КРАЇНИ

Калмыкова Н.М., асистент кафедри теоретичної та прикладної економіки, Донецький університет інформатики і штучного інтелекту

Міжнародна економічна інтеграція є глибинним процесом, який дозволяє стимулювати структурні зрушення в країні, і вона є тим сполученням, за допомогою якого економіки різних країн об'єднуються, зближаються з метою формування взаємовигідного єдиного господарського комплексу.

© Калмикова Н.М., 2008

Вивчаючи процеси міжнародної економічної інтеграції, необхідно відмітити, що значний внесок у встановленні даної галузі привнесли праці представників класичної економічної думки як А. Сміт, Д. Рикардо, Мак-Куллох, які свої вчення заснували на вивченні угоди між Португалією і Англією, яка була укладена у 1703 року про взаємні торгові преференції та прийшли до висновку, що воно несе в собі загрозу для вільної торгівлі.

Проблемами інтеграції у середині XX століття займались такі дослідники як де Бірс і де Байє, саме вони були засновниками теорії митних союзів, і заклали основу для розвитку економічної інтеграції. Також теорією митних союзів займалися Ліст, Грегорі, Габерлер, Джонсон, Купер, Массел, О'Брайєн та інші вчені.

Сучасні як вітчизняні, так й іноземні наукові мислителі продовжили дослідження своїх попередників й внесли нові концепції, моделі в теорію і практику міжнародної економічної інтеграції. Серед вітчизняних дослідників необхідно виокремити таких як А. Филипенко, О. Беларуса, Д. Лук' яненка, А. Мокія, Ю. А. Гохберга, В. Коломийчука, В. Макогона тощо.

Метою даної статті є обґрунтування важливості регіону як системоутворюючого елементу держави в інтеграційному процесі країни.

Наукові дослідження і практика вступу країни в інтеграційне об' єднання показує, що ефективність розробки механізму інтегрування і управління визначається ступеню готовності країни інтегруватися і взаємозв' язками між внутрішніми та зовнішніми процесами.

Економіка будь-якої країни є складовою частиною світового господарства, де кожна система, підсистема, елементи знаходяться в тісному взаємозв' язку, і інколи в достатньо суперечливому. Саме протиріччя, взаємозалежність, допомагають країнам розвиватися, співпрацювати тим самим, доповнюючи одне іншого і створюючи нові відтінки зовнішньоекономічних відносин. Вплив світогосподарських процесів накладає певний відбиток і на саму країну, таким чином, спрямовує її зовнішньоекономічну діяльність і підштовхує відповідно до внутрішніх структурних зрушень. Змінюючи, вдосконалюючи внутрішньоекономічні процеси, держава тим самим переходить на нову хвилю свого розвитку, змінюючи весь уклад життя самого населення. Безумовно, значущість світових господарських процесів достатньо велика в трансформації економіки, але провідна роль належить діям, політиці, функціям держави та його суб' єктам. Тому, принципово важливо роздивитись державу не як окрему одиницю, а як цілісність, яка складається з елементів, в даному випадку регіонів.

Достатньо обґрунтовано і аргументовано, ця думка виражена у сформованих п' яти напрямків, які визначають місце держави в інтеграційному процесі.

В процесі формування теоретичних засад міжнародної економічної інтеграції сформувалися п' ять шкіл або напрямків, а саме: ринкова, ринково-інституціональна (неоліберальна), структурна, федералістська та неофункціональна.

Ринкова школа виходила з того, що держава не в змозі регулювати економіку, а тим більш інтегровану, і ринок є кращим регулятором в даному випадку. Таким чином «... сутність концепції ринкової школи полягає в тому, що в інтегрованій економічній системі повинні виконуватись також умови для руху факторів виробництва, як і в національної ринкової середи. Міжнародна економічна інтеграція в такому випадку є тим глибше чим більша дія ринкових сил і менше регулюючий вплив держави.» [3, с.81]. Тобто, чим повніше буде проходити лібералізації торгових відносин країн, що інтегруються, тим сам процес формування і функціонування єдиного ринкового простору досягне тієї широти дій, при якій відпаде сама необхідність втручання державного регулювання.

Неоліберальна школа навпаки заперечує положенню ринкової школи і дотримується необхідності державного втручання з метою вирівнювання умов для тих національних економік, що інтегруються. Представники даної концепції (М. Алле, Б. Балаша, Г. Хейлперин, М. Байє, Г. Кремер) обґрунтували можливість оптимального відношення державного регулюючого втручання і дії ринкових сил. Була зроблена змога зв' язати ринкові і державні регуляторні механізми, за допомогою якої інтеграція національних господарств була б досягнута шляхом з' єднання політико-правових аспектів і ринкових механізмів.

Але вище зазначені розбіжності між двома школами є не тільки теоретичними, але й засновані на практичному досвіді. Початковим моментом, з якого витікають наступні висновки і обґрунтування тих або інших позицій в даних теоретичних школах, є вивчення причин і невдач при створенні Ліги Націй. Так англійський дослідник Мітрані стверджує, що це об' єднання розпалось як інтеграційне, тільки тому, що держави боялися втратити свій суверенітет. І в противагу створенню глобальних організацій він пропонував сприяти тому, щоб держави співпрацювали в рішенні економічних, соціальних, науково-технічних і інших проблем.

В зв' язку з цим американський вчений Balassa у «The theory of Economic Integration» пропонує розрізняти інтеграцію та звичайну співпрацю «. Наприклад, міжнародні угоди про торгову політику відносяться до сфери співпраці, тоді як усунення існуючих бар' єрів - до інтеграції» [1, с.2].

Існуючи протиріччя дали поштовх для подальшого розвитку теорії міжнародної економічної інтеграції, і підтвердженням того є виникнення третьої течії або напрямку, яке отримало назву «структурна школа». Провідні представники даної школи (Я. Тінберген, А. Філіпп, А. Маршаль, Ф. Перру) обґрунтували модель інтеграції, в якій визначну роль грають суб' єктивні фактори. Загальна парадигма цієї школи полягає в обґрунтуванні визначаючого значення політичних факторів і в прагненні відокремити структурний аспект інтеграційних процесів.

Концепція федералізму заснована на тому, що утворення політичних союзів є двигунами інтеграції, оскільки відбувається кооперація країн при рішенні загальних проблем.

У представників неофункціоналізму (Е. Хаас, Ф. Шміттер, Д. Най)ключовим моментом в їх теорії є те, що через протиріччя і конфлікти відбувається розвиток інтеграційної взаємодії країн. При цьому роль держави роздивляється як необхідна умова рішення різних проблем інтегруючих країн.

Відображені теоретичними школами підходи до визначення місця і ролі держави в інтеграційному процесі підкреслюють не тільки її важливість, але і необхідність у формуванні того самого процесу. В даному випадку механізм інтегрування будь-якої держави торкається мікро та макро рівня, а регіон у складі підприємств, інституційних інвесторів та інших суб' єктів ринкового господарства уявляє собою мікрорівень, тому мікроінтеграція є тим стрижнем, який розвиває макроінтеграцію, що в свою чергу призводить до формування глобальної інтеграції.

Важливим аспектом життєдіяльності регіону є ті функції, які він повинен виконувати в сучасних умовах. Виокремлюють наступні важливі функції [2, с.45]:

1. Інституціональні, які з одного боку визначають економічну самостійність, з іншого - політико-економічну єдність країни і гарантують конституційні права населення на вільне проживання, забезпечення законності та правопорядку.

2. Економічні, спрямовані на забезпечення економічної безпеки країни і створення умов і можливостей для вільного виконання економічної діяльності.

3. Соціальні (гарантують права та можливості соціального розвитку населення, забезпечення економічного потенціалу регіону).

4. Екологічні (забезпечують повноцінну середу життєдіяльності населення, виконують природоохоронну і інші заходи відносно оздоровлення навколишнього середовища).

5. Етнопсихологічні (благосприяють реалізації етнокультурних потреб населення).

Регіон в нових умовах функціонування з врахуванням зовнішніх і внутрішніх факторів несе в собі поліструктурний характер, безумовно під регіоном буде розумітися територія, яка володіє певними характеристиками, але під ним будемо також розуміти певну цілісність, яка включає просторові зв'язки, котрі впливають на розвиток і діяльність самої території. Схематично поліструктурний характер регіону відображено на малюнку 1.

Функції регіону:

ч

Я И

о m

Міжнародна економічна інтеграція

Глобалізація у всіх її проявах

Інформатизація

Трансгранична співпраця

Інтернаціоналізація світового господарства

інституційна економічна соціальна екологічна

Засоби державного регулювання

Рис. 1. Полі структурний характер регіону Виходячи з даного малюнку, на розвиток регіону впливає велика кількість факторів, які можна підрозділити на дві групи: внутрішні та зовнішні. Основними факторами, які забезпечують економічний ріст регіону, вважаються природнокліматичні умови, етнічні і культурні характеристики, чисельність населення, промисловий і сільськогосподарський потенціал, інтелектуальний потенціал, фінансовий капітал, стан ринкової середи, організація господарського життя і управління, система суспільних відносин і політичні реформи. До зовнішніх факторів відносять: стан світового господарства, глобалізація у всіх її проявах, міжнародна економічна інтеграція, трансграничне співробітництво, інформатизація. Тому для ефективного і стабільного функціонування регіону, а також для його розвитку,необхідно, щоб держава застосовувала низку заходів, які забезпечують даний стан. Такі дії включають до себе: забезпечення проведення на цієї території економічної політики держави, сприяти здійсненню засобів щодо зміцненню фінансово-кредитної системи, розробку і здійснення засобів щодо забезпечення комплексного економічного і соціального розвитку території. Саме регіон як частина цілого, частина території країни володіє певними соціально-економічними, природньо-кліматичними, національно-культурними характеристиками, промисловим і сільськогосподарським потенціалами. Географічні, історичні, соціально-економічні умови сприяли на рівень розвитку регіонів, обумовили нерівномірність їх розвитку. В зв' язку з тим, що регіони відрізняються один від одного як внутрішніми, так і зовнішніми факторами, явно, що державні засоби повинні також бути пристосовані до різних регіонів. Тому регіональна політика повинна бути спрямована на розвиток депресивних територій, на стирання регіональних диспропорцій, забезпечуючи високий рівень конкурентоспроможності їх економік.

Таким чином, роздивляючись регіон (регіони) як підсистему, необхідно відмітити, що їх сукупність утворює певну цілісну систему - державу, яка володіє низкою властивостей, які випливають з її роботи. До них відносять: відносність, складність, ділимість, структурованість. Хоча властивості є достатньо різними за своїм змістом, наприклад, ділимість - це значить, що система складається з відносно самостійних частин - підсистем, при цьому кожна з них може роздивлятися як окрема система, але в цей же час властивість цілісності вказує на узгодженість мети функціонування всієї системи з цілями функціонування її підсистем і елементів. Ніякий елемент не порушує роботу іншого елементу , одночасно виконуючи своє призначення, і відповідно працює вся система в цілому. Виходячи з даного твердження, можливо виокремити ще одну властивість - це органічність. Достатньо переконливо цей механізм функціонування демонструє існування такого явища як держава. Ще одним не менш важливим аспектом вивчення держави як системи є поняття відкритості та закритості. Але важко дати абсолютне визначення відкритості або закритості системи, так як вони є такими лише відносно, в залежності від потоку інформації та схем її проходження. Кордони є тим бар' єром, який або перешкоджає проходженню інформації, або є причиною виникнення бар' єрних ефектів, зміст яких полягає в готовності прийняти і спрямувати в необхідне русло абсолютно будь-які потоки, які входять, а результатом буде кінцевий підсумок роботи системи. Причому кордони можуть роздивлятися як з точки зору регіону, так і держави в цілому. У зв' язку з цим достатньо важко прослідкувати не тільки за реакцією реагування на потоки інформації, але і на взаємодію внутрішніх процесів регіону і зовнішнього світу. Взаємозв' язок і взаємодія внутрішніх і зовнішніх процесів є ключовою при розробки певних рекомендацій для побудови інтеграційної стратегії країни. Узгодженість дій регіонів і державної стратегії призводить до формування ефективної співпраці країни з членами інтеграційного об' єднання як стрижня її подальшої інтеграції в це об' єднання.

РЕЗЮМЕ

В   статье   рассмотрены   основные   стратегические   направления государственной региональной политики Украины, которые должны формироваться с учетом не только общегосударственных, но и региональных интересов и возможностей. SUMMARY

In the article there were determined strategically directions of state regional policy in Ukraine, that should be formed on the basis of not just state, but also regional interests and opportunities.

1. Balassa B. The Theory of Economic Integration. - Homewood, 1961. - p.8.

2. М.І. Долішній Регіональна політика на рубежі XX-XXI століть: нові пріоритети - К.: Наукова думка, 2006 - 512с.

З.Чистилин Д. Эволюционное развитие мировой экономики и интеграция Украины // Экономика Украины. - 1999. - № 1. - С. 80-87.

Надійшла до редакції 15.11.2008 року

УДК 332.143:339.9

ІНФОРМАЦІЙНІ ТЕНДЕНЦІЇ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ: МІЖНАРОДНИЙ, НАЦІОНАЛЬНИЙ ТА КОМЕРЦІЙНИЙ РІВНІ

Калюсь О.О., здобувач, Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України

Виявлення та аналіз сучасних закономірностей міжнародних економічних процесів, які пов' язані з поширенням інформаційних технологій, є важливою теоретичною проблемою та ключовим практичним завданням для виявлення перспектив розвитку відкритих економік в умовах зростаючої відкритості, посилення глобальної конкуренції і диверсифікації ринкових стратегій під впливом інформатизації та імперативів інноватизації розвитку як безумовного фактору не тільки успіху, але й виживання.

Вплив інформатизації на процеси глобалізації полягає ще в тому, що відбувається значний прогрес в області передачі даних. Так, комунікаційні можливості стануть практично необмеженими при настільки суттєвому зниження витрат передачі, що вони практично не матимуть жодного значення для господарюючих суб'єктів. Така тенденція, у кінцевому підсумку, веде до ефекту «смерті дистанції», коли час і витрати подолання відстаней втрачають значення як фактор обмеження у області комунікації.

Етап науково-технічної революції, що розпочався в 70-х - 80-х рр. ХХ ст., вніс нові істотні моменти до економічного розвитку індустріальних країн. У них спостерігається настільки бурхливе зростання комплексу наукоємких галузей промисловості, викликане потребами широкомасштабної модернізації всього виробничого апарату в народному господарстві країн, що вже майже одразу виникли підстави казати про виникнення суспільства постіндустріального, а потім - й інформаційного типу.

Цей п'ятий (з моменту початку промислової революції) технологічний устрій (який, згідно традиційних трактувань нещодавньої економічної та технологічної історії) починав розвиватися з середини 70-х рр. XX століття і базувався на електроніці, обчислювальній техніці, телекомунікаціях, маловідхідних і наукоємких виробництвах. Він носив риси як індустріального, так і постіндустріального способів виробництва, і за самим визначенням мав перехідний характер. Сьогодні ж вже можна казати про настання найновішого, шостого технологічного укладу, ядром якого є наноелектроніка, генна (навіть не стільки клітинна) інженерія, нетрадиційна енергетика.

Тому дедалі частіше до проблематики поширення інформаційних технологій привертається увага науковців та фахівців. Зокрема можна відзначити роботи таких авторів, як В.Іноземцев [1, с. 109-113], М.Інтрилігейтор [2, с. 128—139], В.Кудров [3],

© Калюсь О.О., 2008

О.Макєшин [4, с. 7—37] та ін. Серед українських авторів, які досліджували питання поширення інформаційних технологій та пов'язану з ними проблематику глобальної конкурентоспроможності, слід назвати В.Будкіна [5, c. 136—141], В.Новицького [6, с. 53-63], Ю.Пахомова [7, c. 17-20] та ін.

Функціональні аспекти глобальної інформатизації пов' язані як з численними інформаційно-технологічними факторами, які діють в глобальному конкурентному середовищі, так і з соціально-економічними наслідками НТП, які зумовлюють зміни та навіть колапс традиційних укладів. Тому можна погодитися із твердженням про те, що «інформаційні технології зумовлюють значні зрушення в житті соціальних систем, в механізмах влади та реалізації як економічних, так і духовних інтересів» [8, с. 4].

Причому йдеться не тільки про зовнішні символи прогресу та видимі риси новизни. Відбуваються глибинні зрушення в принципах організації відтворювальних систем, у механізмах реалізації відносин власності, розподілу цінностей та присвоєння благ у суспільстві. Причому як держрегулювання, так і підприємництво характеризуються обов'язковою наявністю інформаційного моменту, або інноваційної детермінанти — будь то розробка програмно-цільових установок розвитку національної економіки, формування бюджету інноваційного розвитку, виробництво нового товару, зміна профілю діяльності або підстава для створення нового підприємства, запровадження нової системи управління виробництвом якістю, впровадження нових методів організації виробництва або нових технологій.

Поширення інформаційних технологій відбувається за умов існування єдиного структурованого глобального економічного простору, який сам відчуває на собі впливи з боку НТП та через новітні інформаційні можливості. «Дематеріалізація» відтворювального процесу спричиняється до того, що сукупний продукт на ринку стає дорого проводити, але дешево відтворювати, що відбувається через природні властивості виробництва інформації. Йдеться про те, що виробництво інформаційного продукту пов'язано з високими постійними витратами, але з низькими граничними витратами, що практично означає високі, навіть вельми значні витрати виробництва першої одиниці інформаційного продукту при низькій, навіть мізерній вартості подальших копій (витрати репродукції). Причому низька вартість редуплікації відкриває доступ до нових виробничих можливостей для комерційних агентів у будь-якій країні, у будь-якому регіоні світу.

Сказане стосується не тільки «чистої інформації», яка підлягає легкій редуплікації (граничні витрати випуску інформаційних блоків, починаючи з другого, взагалі близькі до нуля), навіть без використання додаткових технічних пристроїв та витрат, але й інформаційно містких товарів та послуг, оскільки витрати на інновацію також характеризуються значно більшими абсолютними та часовими показниками, ніж витрати на виробництво стандартної продукції. Відтам доводиться констатувати істотні зрушення в структурі витрат підприємств у бік переважання постійних витрат. Причому глобальний конкурентний успіх власне і означає здатність ефективно переносити виробничі процеси у сфери, в яких домінуючими є постійні витрати на інформаційну містку інноваційну продукцію.

В плані галузевого аналізу відзначимо, що тенденція переважання постійних витрат є універсальною, але найбільш яскраво проявляється у сфері високих технологій, телекомунікацій та виробництва програмного забезпечення. Так, при виробництві електронних чіпів, питома вага постійних витрат типово перевищує 90%.

Не дивно, що комп'ютеризація і поява віртуального простору, які не тільки сприяли оптимізації технологічних систем та процесів виробництва, торкнулися сфер власності, привласнення, і тому постали важливим аспектом наукових дебатів. Так, деякі учені говорять про виникнення якісно нових механізмів усуспільнення в усіхпідсистемах суспільства, що характеризують сучасний капіталізм як «віддалення» від класичного приватного способу привласнення.

Більше того, в економічній науці поступово перетворюються на домінуючі наукові підходи, які раніше (передусім у 80-ті рр.) трактувалися як «технократичні» та такі, що «підміняють» аналізом відносин «людина—машина» власне предмет суспільних наук - відносини «людина—людина». Сьогодні фактично є загально визнаним (Див., наприклад: [9, 640 с.; 10, 784 с.]), що ключові напрями сучасного НТП (інформатика і електроніка, розвиток біотехнології, а власне клітинної та генної інженерії, створення нових матеріалів і технологій обробки матеріалів, використання ефекту надпровідності, робототехніка і створення штучного, машинного інтелекту, поширення над-гнучкого автоматизованого виробництва тощо) ведуть не тільки до диверсифікації товарної маси, появи нових послуг, радикального перетворення технологічних процесів, але й до формування нового технологічного способу виробництва, що приходить на зміну індустріальному і спочатку позначався як постіндустріальний, а потім дедалі частіше називається інформаційним. У цьому зв'язку В.Новицький пише про те, що в обіг економічних відносин не просто входять все нові інформаційно насичені товари та послуги: «чиста» інформація, на його думку, «перетворюється на все більшу цінність, витісняючи інші, „грубі" матеріальні цінності. Вона ж опосередковує основні виробничі відносини», причому «інформаційна цивілізація підкоряється логіці саморозвитку, створюючи нові реалії виробничих та міжособистих відносин» [11].

Важливим напрямом формування нових моделей виробничих відносин є й формування нової суб' єктності відтворювального процесу. Йдеться про виникнення нового типу власників капіталу, якому властиві й відмінні від тих, що існували раніше, комерційні інвестиційні стратегії. У відповідності до таких новітніх практичних реалій можна констатувати подальшу еволюцію наукової думки, виникнення теорій «людського капіталу», які оперують термінами «інвестицій в людину» і «виробництва людського капіталу». В теоретичному плані ідеї, які закладені у цих концепціях, зводяться до того, щоб функції праці пов' язуються з логікою обігу капіталу, що має своєю прикладною аплікацією нове призначення інвестицій та перенесення капіталу на прибуток у площину прибутковості висококваліфікованої праці.

Фактично виникає ситуація, коли підприємці, капіталістичні фірми, держава, а також фізичні особи, згідно специфічних власних мотивацій, беруть участь у вкладеннях в «людський капітал». Зрозуміло, що на «функціональних» етапах стосовно циклу життя про інвестованих носіїв капіталу в інтелектуальній формі на свою частку від використання продуктивних здібностей фахівців можуть претендувати як самі люди, так і капіталісти, а також держави. Причому необгрунтованим спрощенням було б вважати, що підприємці лише вкладають частину свого капіталу (змінний капітал) в оплату праці найманих робітників (як про це, наприклад, писав у ХІХ ст. К. Маркс), а носії робочої сили тією ж заробітною платнею як своїм капіталом інвестують формування своїх творчих здібностей. Формування висококваліфікованого людського капіталу є для «традиційних» носіїв капіталу засобом підвищення власної конкурентоспроможності в сучасному глобальному ринковому середовищі. Крім того сама держава, яка також виступає агентом глобальної конкурентної боротьби, з вилученого до бюджету створеного працею додаткового продукту інвестує не тільки освіту, охорону здоров'я, але й здійснює свій власний «внесок» до людського капіталу через цілеспрямоване інвестування розвитку кадрового потенціалу, формування перспективних видів інформаційно місткої виробничої діяльності з великим вмістом доданої вартості.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73 


Похожие статьи

В О Дергачов - Вісник донецького національного університету серія в економіка і право