В О Дергачов - Вісник донецького національного університету серія в економіка і право - страница 28

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73 

Кувейт

8

20

995

10

20

1 152

Объединенные Арабские Эмираты

5

10

618

7

10

587

Оман

10

22

821

10

26

1 037

Пакистан

9

24

611

8

18

680

Саудовская Аравия

5

17

681

5

18

678

Судан

6

35

2 050

6

49

2 900

Тунис

5

17

733

7

23

858

6. Неэффективная региональная интеграция. Восемь стран БВСА - Алжир, Египет, Иордания, Ливан, Марокко, Сирия, Тунис и Палестина - вступили в зону свободной торговли с ЕС. Три страны, Бахрейн, Иордания и Марокко, также установили соглашения о свободной торговле с США. Пока у соглашений с ЕС былислабые результаты, частично потому что они исключили продукты сельского хозяйства. Большинство стран БВСА - подписали Большое арабское Соглашение о свободной торговле. Однако, результаты региональной интеграции пока незначительны. Внутрирегиональная торговля чрезвычайно низка, из-за схожести в торговых структурах и политических проблемах экономик. Существует потребность в углублении сотрудничества для согласования политики и административных процедур посредством широкого диапазон и действий, касающихся таможенных операций, стандартов продукта, связанных с безопасностью и здоровьем, лицензирования, наблюдения за финансовыми услугами, конкуренции и антимонопольного законодательства. Проходящие переговоры с ЕС по вопросу услуг и сельского хозяйства, так же как Новом Экономическом Сообществе со странами БВСА дают хорошую возможность для проведения более глубоких реформ. Недавнее соглашение "открытое небо", подписанное между ЕС и Марокко, является иллюстрацией этого. У Ливана также есть подобное соглашение.

Выводы. XXI век характеризуется невиданным усилением всех глобальных процессов и проблем развития. С ускорением процесса глобализации растет и взаимозависимость различных стран друг от друга во многих сферах международной жизни. Чтобы не оказаться на обочине мирового развития, страны Ближнего Востока должны адаптироваться к протекающим процессам, интегрироваться в систему международных экономических отношений, подчиненную рыночным критериям, что подчас вступает в противоречие с определенными экономическими и политическими интересами отдельных стран.

Для стран Ближнего Востока и Северной Африки торговля и частные инвестиции необходимы для обеспечения новых источников роста и динамики, это позволит уменьшить бедность, создать больше рабочих мест, и улучшить квалификацию и производительность рабочей силы. Большинство стран региона уже начали предпринимать необходимые реформы. Однако, по сравнению с остальной частью мира, торговые реформы и реформы инвестиционного климата в регионе были однозначно недостаточно эффективными. Необходимо выполнение следующего:

Снижение входных барьеров, открытие экономики (ослабление таможенного контроля), новые ориентированные на экспорт действия

• Осуществление отмены госконтроля в области инвестирования, чтобы способствовать входу и работе новых производителей.

• Учреждение компенсационных механизмов для фирм, которые могут реструктурировать производство.

• Поддержание конкурентоспособных обменных курсов.

Постепенное введение реформ с макроэкономическим циклом.

РЕЗЮМЕ

Стаття присвячена дослідженню зовнішньої торгівлі країн Близького Сходу, її географії й структурі, а також пошуку можливостей рішення існуючих проблем й інтеграції у світове господарство відповідно до вимог глобалізації. SUMMARY

This article is devoted to a problem of research of export-import transactions of the countries of the Middle East and the North Africa.

СПИСОК ИСТОЧНИКОВ:

1. Trade, Investment and Development in the Middle East and North Africa Engaging with 1he World, 2003The International Bank for Reconstruction and Development / The World Bank

2. http://www.unctad.org/Handbook of Statistics

3. World Economic Outlook 2008

4. http://russian.doingbusiness.org/ExploreTopics/TradingAcrossBorders/

Надійшла до редакції 15.11.2008 року

УДК 330.341.42

ГАЛУЗЕВІ КЛАСИФІКАЦІЇ В ЕКОНОМІЦІ ЗНАНЬ

Савоськіна О.М., аспірант Донецького національного університету, заступник начальника управління-начальник відділу з питань інноваційного розвитку та інтелектуальної власності управління науково-технічного та інноваційного розвитку головного управління промисловості та розвитку інфраструктури Донецької облдержадміністрації

Сьогодні в розвинених в індустріальному і технологічному відношенні країнах на передній план при оцінці результатів економічної діяльності виступають не масштаби продукції, що випускається, а її якість і структура, мінливість по відношенню до попиту, який постійно змінюється. Останнє ж у вирішальному ступені визначається рівнем науково-технічного розвитку і конкурентоспроможністю виробництва. Рівень науково-технічного розвитку багато в чому залежить від витрат на наукові дослідження і дослідно-конструкторські розробки, насиченості економіки ученими, винахідниками, інженерами, активістами нововпроваджувального процесу, від частки високотехнологічного сектора в галузевій структурі промислового виробництва. Галузі, що знаходяться в сильній залежності від природних ресурсів, не формують основу розвиненої економіки.

Науково-технічний прогрес особливо впливає на галузеву структуру машинобудування, завдяки якому створюються та впроваджуються у виробництво високоефективні машини та обладнання, ЕОМ та робототехніка. В рамках машинобудування одержують розвиток такі галузі, як електротехнічна, приладобудівна з підгалузями: виробництво засобів обчислювальної техніки, приладів контролю і регулювання складних технологічних процесів, роботів та ін. Створено нові підгалузі в металургійній, хімічній та інших галузях промисловості. У структурі промисловості стрімко зростає частка новітніх наукомістких галузей. В цілому в останні десятиріччя науково-технічний прогрес в основному проявляється в так званих функціональних зрушеннях усередині галузевої та виробничої структури, що склалася.

Один з відносно популярних інструментів, який учені використовують для аналізу комплексу промислових структур і тенденцій промислової динаміки, - це галузеві класифікації. Хоча основна мета різних авторів при складанні галузевих класифікацій не однакова, загальним є те, що дані класифікації допомагають їм розробляти, аналізувати, описувати або пояснювати міжгалузеві відмінності в структурі галузей промисловості.

Враховуючи все зростаючу роль науково-технологічного та інноваційного чинника в розвитку світової економіки, різними ученими була розроблена низка класифікацій галузей залежно від їхньої технологічної складової. Мета розробки даних класифікацій - формування найбільш ефективної соціально-економічної політики

© Савоськіна О.М., 2008держави, диференційованої для різних секторів економіки, в умовах динамічних технологічних змін.

В ході вивчення наукової літератури був проаналізований ряд класифікацій [0, 0,

0, 0, 0, 0, 0, 0, 0, 0]:

1. Класифікація Павітта (K. Pavitt)

2. Класифікація ОЕСР (V. Acha, N. von Tunzellman)

3. Модель життєвого циклу Уттербека и Абернаті (Utterback, Abernathy)

4. Класифікація Бреши (Breschi та ін.)

5. Класифікація Ніосі (J. Niosi)

6. Класифікація Пенедера (M. Peneder)

7. Класифікація Марсилі (O. Marsili)

8. Класифікація Хіршмана (Hirschman)

9. Класифікація Саттона (J. Sutton)

10. Класифікація Фагерберга (J. Fagerberg та ін.)

11. Класифікація Лала (S. Lall)

12. Класифікація Парка і Кіма (Y. Park, M. Kim)

13. Класифікація Йонга і Марсилі (J. Jong, O. Marsili)

14. Класифікація Мустара (P. Mustar та ін.)

Найпростіший спосіб класифікації компаній полягає в угрупуванні їх залежно від розміру, вимірюваного, наприклад, за чисельністю зайнятих. Причина, за якої ця класифікація важлива, - в еволюційній перспективі, оскільки великі й малі підприємства мають різні технологічні «ролі». Невеликі компанії звичайно є гнучкішими і тому здатними використовувати нові виникаючі технології або нові ринкові ніші швидше. Крупні компанії, з іншого боку, часто розцінюються як важкі експортозорієнтовані технологічні та економічні локомотиви, які мають кращий доступ до капіталу і систематично здійснюють дослідження.

Компанії, розташовані в сільській або міській місцевості, також можуть здійснювати свою діяльність по-різному, і представники деяких економічних шкіл стверджували, що розвиток компанії залежить від місця її розміщення [0]. Теорія регіональних кластерів, наприклад, стверджує, що підприємства, які здійснюють послідовні виробництва і розташовані в межах одного регіону, показують кращі результати, ніж окремі підприємства. Деякі учені вважають, що місце саме по собі має деякі якісні особливості; наприклад міста є більш інноваційними, ніж сільські райони, внаслідок наявності культурного міксу, швидкості розповсюдження інформації і більшої частки кваліфікованого персоналу. По-третє, деякі вчені стверджують, що глобальний розподіл праці залежить від місця виробництва на технологічній траєкторії (в рамках життєвого циклу технології): нові галузі промисловості є наукомісткими і вимагають високої кваліфікації персоналу, і тому розташовуються в місцях з вільним доступом до таких ресурсів. Стандартизоване звичайне виробництво розташовується в місцях з доступом до дешевої робочої сили.

З цієї класифікації виходить, що політика повинна диференціюватися залежно від часу і місця і в основному фокусуватися на розвитку або стимулюванні інноваційних кластерів.

Один із способів включити технологію і ринки в класифікацію підприємств полягав в тому, щоб підрозділити підприємства за продукцією, яка виробляється ними. Міжнародні статистичні дані по промисловості збираються і сортуються з використанням раніше згаданих стандартів класифікації (ISIC, NACE).

При формуванні промислової політики слід мати на увазі, що кожна галузь промисловості характеризується певним технологічним устроєм, вимогами до робочої сили, технологічною і виробничою траєкторією.

Класична класифікація підприємств була розроблена Кітом Павіттом, який досліджував дані про інноваційно активні підприємства Великобританії в період з 1945 по 1979 роки. Метою класифікації є пояснення джерел і напряму технічних змін. К. Павітт підрозділив підприємства на чотири групи [0]:

1. галузі постачальників (supplier-dominated) (наприклад, послуги і сільське господарство);

2. галузі інтенсивного розміру (scale intensive) (наприклад, харчова промисловість і виробництво автомобілів);

3. галузі спеціалізованих виробників (specialized suppliers) (наприклад, виробники комплектуючих комп'ютерної техніки);

4. галузі, засновані на науковій базі (science-based) (наприклад, фармацевтика та електроніка).

Дана класифікація говорить про те, що, хоча деякі галузі промисловості виробляють різну продукцію, у них можуть бути загальні особливості інноваційного процесу і, отже, загальні інноваційні потреби.

У той же самий час (середина 80-х ХХ сторіччя), Організація економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР) ввела власну класифікацію, що припускає підрозділ підприємств на три групи: високотехнологічні, середньотехнологічні й низькотехнологічні, залежно від науко місткості [0]. При цьому наукомісткість була визначена як відношення внутрішніх витрат на НДДКР до вартості продажів або доданої вартості. Промислові сектори з наукомісткістю понад 4 % були класифіковані як високотехнологічні; від 1 до 4 %- середньотехнологічні; менше за 1 %-низькотехнологічні. Після застосування даної схеми класифікації виник список високотехнологічних секторів, який став канонічним.

Ускладнюючи класифікацію з метою детальнішого охоплення реальності, в 1994 році учені розширили її до чотирьох категорій: високотехнологічні, середньовисокотехнологічні, середньонизькотехнологічні і низькотехнологічні.

Як наслідок, виникла думка, що необхідно підтримувати інноваційні, високотехнологічні галузі промисловості і разом з тим дозволяти низькотехнологічним галузям поступово відмирати. Проте цей підхід є дуже спірним.

По-перше, він повністю ігнорує роль ринків. Хоча немає ніякого очевидного зв'язку між високою наукомісткістю, з одного боку, і розміром або розвитком ринків, з іншої, дане розмежування приводить до думки, що наукомісткі галузі більш важливі за інші.

По-друге, все частіше вчені стверджують, що наукомісткість галузі - дуже простий показник, щоб охопити складність і системність поведінки компанії в інноваційних процесах. Показник наукомісткості ігнорує, що галузі можуть використовувати досить складну базу знань в інноваційному процесі - і бути достатньо інноваційними - не витрачаючи багато засобів на НДДКР.

Ще одна модель була запропонована Уттербеком і Абернаті [0]. Ця динамічна модель безпосередньо не говорить про класифікацію галузей, проте може бути використана як така. Ця модель стверджує, що кожна галузь проходить три стадії, а саме, неузгодженість, сегментарність і системність. У перший період ні продукція, ні процес виробництва не є стандартними. Підприємства на цій стадії прагнуть максимізації показників виробництва. На другій стадії, продукція, а потім і процес стандартизовані. На цій стадії підприємства прагнуть максимізації продажів. Нарешті на третій стадії, і виріб, і процес стандартні. Підприємства на цій стадії прагнуть мінімізації витрат. В даному випадку одиницею аналізу є навіть не підприємство, а виробничий процес.

Бреши, Малерба і Орсеніго (Breschi, Malerba, Orsenigo) запропонували іншу промислову класифікацію [0]. Їх пропозиція - розвиток ідеї Шумпетера про Марк I і Марк II. Проте вони спробували додати пояснюючі змінні до класифікації Шумпетера.

Таксономія складається з двох класів: Марк I і Марк II Шумпетера. Щоб віднести ринок до одного з цих класів, як показники можуть бути використані норма концентрації інноваційної діяльності, ступінь стабільності в ієрархії інноваційних фірм, технологічний вхід і вихід. Вони спробували пояснити ці структури, базуючись на своїй ідеї про технологічні режими. У своєму дослідженні вони намагаються знайти взаємозв'язок між описовими і пояснювальними чинниками. Деякі чинники розглядаються на рівні підприємств (наприклад, стабільність в ієрархії інноваційних підприємств), деякі - на рівні галузі промисловості (наприклад, концентрація інноваційної діяльності).

Щоб доповнити або розширити цю класифікацію, Ніосі спробував інтерпретувати традиційну дихотомію Шумпетера динамічним способом. Іншими словами, він диференціював початкову і подальшу еволюцію галузей промисловості; тому він виділив два інші типи галузей. Він назвав перший тип Калдор-Дэвид-Артур (Kaldor-David-Arthur) або галузі з віддачею, що динамічно зростає, а другий - галузі з інтенсивними змінами і виділив деякі чинники, які створюють ці види динаміки.

Марсилі (Marsili) також запропонувала іншу промислову класифікацію [0]. Вона розвинула класифікацію Павітта і збільшила число класів до п'яти. Її класифікація базується на перегляді емпіричних даних по інноваційних фірмах. Ця класифікація, подібно класифікації Павітта, двомірна. Марсилі підрозділила підприємства на п'ять груп, а саме:

1. галузі, засновані на науці (science-based);

2. галузі фундаментального процесу (fundamental process);

3. галузі комплексної системи (complex (knowledge) system);

4. галузі з розробки продукції (product engineering);

5. галузі безперервного процесу (continuous process).

Вона описала кожен клас, використовуючи технологічні бар'єри входу, здатність підприємств до доступу до нових знань, складність і кумулятивність.

Сучасна література з питань інновацій виділяє декілька аспектів в інноваційних процесах підприємств: інноваційні процеси є системними, залежать від специфіки ринку, навчання виконує важливу роль в інноваційній діяльності, а технологічні зміни є основним питанням в процесі впровадження інновацій та економічному розвитку підприємства.

Норвезькі дослідники Браадланд і Екеланд [0] запропонували класифікацію підприємств, засновану на вказаних характеристиках. Вони підрозділили галузі залежно від частки висококваліфікованого інженерного персоналу в загальному числі працівників і схильності підприємств до інноваційної співпраці. Таким чином, виникли чотири групи галузей:

- системні галузі (systemic),

- робочі галузі (craft-based),

- галузі зі складними технологічними системами (complex technological systems),

- галузі, орієнтовані на дослідження (research-oriented).

У червні 2000 р. в рамках Міжнародної конференції по інноваційній політиці і технологіям в Бразилії була запропонована наступна типологія інноваційних кластерів

[0]:

Класифікація інноваційних кластерів_

Тип інноваційного кластера

Опис

1.

«Залежний або усічений» кластер

Складається з ланок технологічно взаємопов'язаних підприємств, іноді значно розрізнених територіально, діяльність обмежена набором типових функцій (видобуток ресурсів, обробка, збагачення, відправка). Вживані технології є достатньо сучасними, але не передовими. Нові технології поступають на виробництво у вигляді готового до негайного використовування продукту.

2.

Індустріальні

Група спільно працюючих компаній, які виробляють типові продукти або послуги. Використання нових технологій обмежене сферою контролю якості й управління персоналом.

3.

Інноваційно -індустріальні

Група спільно працюючих компаній, які виробляють продукти і послуги, що вимагають постійного оновлення, поліпшення якості, впровадження нових функціональних можливостей. Постійні і стійкі зв'язки з науково-дослідними центрами, освітніми установами.

4.

Про-інноваційні

Інноваційний кластер компаній, націлених на провідні світові стандарти. Звичайно націлені на швидке придбання необхідних знань і технологій з метою поліпшення поточної конкурентоспроможності.

5.

Інноваційно-орієнтовані

Кластер компаній, який визначає промислову, інвестиційну, соціальну структуру регіону. Створює динамічні групи компаній, що використовують передові знання і технології, залучує талановиті трудові ресурси зі всього світу, є споживачем і генератором венчурного капіталу, визначає напрями наукових досліджень університетів і освітніх установ.

Поява економіки знань і важливість інноваційного процесу для успішної конкуренції вимагає прийняття до уваги відмінностей між галузями промисловості з точки зору виробництва, розповсюдження і використання економічно корисного знання. Проте ринкові сили не здатні в достатній мірі управляти процесами, пов'язаними із знаннями, що вимагає формування грамотної державної політики.

Хоча ідея про урядове втручання в діяльність, пов'язану із знаннями, виправдана цим теоретичним аргументом, без урахування відповідної класифікації уряду важко сформувати політику, направлену на підтримку знань в різних галузях промисловості.

Паралельне використання декількох класифікацій для аналітичної мети може збагатити розуміння економічних процесів. Проте варто звернути увагу на те, що нескоординоване одночасне застосування різних класифікацій різними органами державної влади може викривити очікувані результати реалізації державної політики.

РЕЗЮМЕ

В работе проанализированы разносторонние отраслевые классификации, разработанные с учетом технологической составляющей производств. Исследовано ихвозможное применение при формировании государственной промышленной политики,

их позитивные аспекты и недостатки.

SUMMARY

The author made an analysis of many-sided sectoral taxonomies, developed taking into account a technological constituent of productions. The research showed their possible application in state industrial policy formation, their advantages and disadvantages.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ:

1. Braadland T.E., Ekeland A. Innovation in Norwegian industries - testing a new taxonomy.

- 2001

2. Castellacci F. The interactions between national systems and sectoral patterns of innovation. A cross-country analysis of Pavitt's taxonomy. - 2005

3. http://www.oecd.org

4. Castellacci F. Technological paradigms, regimes and trajectories. Manufacturing and service industries in a new taxonomy of sectoral patterns of innovation. - 2007

5. Malerba F. Sectoral Systems of Innovation and Pproduction. - 2002

6.4th International Conference on Technology Policy and Innovation. Scott Tiffin, Institute for Latin American Business Studies, Babson College, Boston USA// http://in3.dem.ist.utl.pt/curitiba2000

7.Guerrieri P. Trade Patterns, FDI, and Industrial Restructuring of Central and Eastern Europe. Working Paper. - 1998

8.Shahid Alam M. Hirschman's Taxonomy of Industries: Some Hypotheses and Evidence// Economic Development and Cultural Change, Vol. 32, No. 2. - 1984. - 367-372

9. Baldwin J.R., Gellatly G. Are There High-Tech Industries or Only High-Tech Firms?

10. Evidence From New Technology-Based Firms. - 1998

11. Walter I., Nutley S., Davies H. Developing a Taxonomy of Interventions Used to Increase the Impact of Research. - 2003

Надійшла до редакції 30.09.2008 року

УДК 338.45:622.333:519.711

МОДЕЛЮВАННЯ ЖИТТЄЗДАТНИХ СИСТЕМ У ВУГІЛЬНІЙ ПРОМИСЛОВОСТІ НА ПРИКЛАДІ ДП "СЕЛИДІВВУГІЛЛЯ"

Середа Л.О., аспірант кафедри "Міжнародної економіки" ДонНУ, провідний економіст ДП "Селидіввугілля"

Сучасні тенденції розвитку міжнародних енергетичних ринків дійсно впливають на розвиток і стабільність енергетичного, зокрема вугільного ринку України. Підвищення результативності його діяльності забезпечує зростання економічного потенціалу держави і навпаки - виникнення кризових явищ на енергетичному ринку негативно відбувається на реальному економічному секторі у цілому.

Важливою базовою галуззю економіки для України у цілому і особливо для Донецького регіону, була і залишається вугільна промисловість. Важко оцінити значення вугільної галузі для країни, бо вугілля є основним вітчизняним енергоносієм,

© Середа Л.О., 2008а Донецький регіон на цей час забезпечує в Україні половину обсягу вуглевидобутку та майже три чверті - коксівного вугілля.

Для будь-якої країни енергоносії й відповідні ринки - гарантія національної безпеки. Сьогодні внаслідок об' єктивної необхідності включення України у світове господарство актуальність вище названої теми як ніколи зросла. Крім того, актуальність обраної теми обумовлена, ще тим, що господарський механізм нашої держави неухильно рухається у напрямку створення само регульованої економіки, використання різних форм власності та ринкових важелів.

Передусім, як відомо до революції підприємства вугільної галузі України знаходились у приватній власності. Значна частка крупних вугільних підприємств, належала в основному іноземним капіталістам (англійським, бельгійським, німецьким, французьким).

Після націоналізації 1918 року 320 шахт та рудників Донбасу, у 1920 році було проголошено усі кам' яновугільні рудники національною власністю [1, с. 20].

За радянських часів вітчизняна вугільна промисловість майже не приносила прибутків державі. На сучасному етапі лише п' ята частина шахт працюють прибутково, інші ж - зазнають збитків, випускаючи неконкурентоспроможну за ціною продукцію, потребуючи постійної державної підтримки та поновлення застарілих технологій виробництва [2, с. 7].

Тоді, по суті, діяла жорстка командно-адміністративна модель системи управління галуззю. Самостійність шахт було обмежено. Достатньо зазначити, що у 90-і роки лише приблизно третина шахт [3, с.16] мали статус юридичної особи. Інші багато у чому залежали від перерозподілу коштів від реалізації продукції та дотацій за допомогою внутрігалузевих розрахункових цін на вугілля. У цій ситуації шахти не були зацікавлені у поліпшенні кінцевих результатів роботи. Вугільна промисловість стала збитковою, у результаті скорочення видобутку вугілля майже вдвічі [3, с.16]. Виявилося, що інтереси галузі практично випали з державної, промислової та інвестиційної політики, хоча цінова політика стосовно вуглевидобутку не дозволяє шахтам ефективно працювати без бюджетної підтримки.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73 


Похожие статьи

В О Дергачов - Вісник донецького національного університету серія в економіка і право