В О Дергачов - Вісник донецького національного університету серія в економіка і право - страница 33

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73 

Значительные объемы иностранных инвестиций сосредоточенно на предприятиях промышленности - 8416,2 млн. долл. (25,6% общего объема прямых инвестиций в Украину), в т. ч. перерабатывающей - 7209,5 млн. долл. и добывающей - 1068,2 млн. долл. Среди областей перерабатывающей промышленности существенные объемы инвестиции внесены в производство пищевых продуктов, напитков и табачных изделий - 1696,7 млн. долл., в металлургическое производство и производство готовых металлических изделий - 1615,8 млн. долл., машиностроение - 1057,5 млн. долл., химическую и нефтехимическую промышленность - 915,9 млн. долл.

Что касается регионов Украины, то наибольшие инвестиции поступили в Киев 34,4% , на втором месте Днепропетровская область- 9,2%, Харьковская область - 1481,6 млн. дол. США, Донецкая - 1436,8 млн. дол. США(4,4%).

Но, по исследованию Всемирного экономического форума (ВЭФ) о конкурентоспособности областей Украины, в котором содержатся неожиданные выводы: среди лидеров оказались Закарпатская и Львовская области, тогда как Донецкая область показала невысокую конкурентоспособность. Впрочем, как оказалось, более высокая конкурентоспособность не всегда способствует притоку инвестиций.

Основой любой инновационной деятельности в зарубежных странах являются инвестиции. В современном мировом хозяйстве ТНК являются генератором и центральным звеном в распространении инноваций. По некоторым данным, они владеют более 80% патентов и лицензий на новую технику, технологии и ноу-хау. По оценкам зарубежных специалистов, около 75—80% общемирового объема НИОКР в гражданском секторе осуществляется именно в рамках ТНК, а на 700 крупнейших промышленных фирм мира приходится примерно половина всего объема коммерческого использования изобретений в мире.

В отдельных странах роль иностранных филиалов ТНК в развитии высоких технологий в обрабатывающей промышленности достигает значительных цифр: в Норвегии — 48,6%, Франции — 51,5, Канаде — 52,5, Великобритании — 59,0, Ирландии — 95,6%.[6]

В условиях рыночной экономики одной из основных составных экономического обеспечения инновационной деятельности является достаточность финансовых ресурсов, которая оказывает содействие сохранению научной базы, кадрового потенциала, разработке и освоению наукоемкой конкурентоспособной продукции в разных отраслях промышленности (рис.2). Следует отметить, что структура источников финансирования на протяжении 2000 - 2007 гг. почти не изменилась, главным фактором инновационной деятельности остаются собственные средства предприятий, которые в 2007 г. составляли 7999,6млн. грн., а также констатировать факт, что общее финансирование инновационной деятельности на государственном уровне выполнено вообще на 90,5% . Что же касается ПИИ, то их объем не превышает 1,43% из общего объема в 2007г.,не смотря на не значительный рост.

Выводы. Инновационный путь Украины должен рассматриваться не только в технократическом плане, но и как общественно-политический и социально-экономический процесс в современных условиях финансового кризиса наблюдается спад в поступлении инвестиций в Украинскую экономику, поэтому сегодня для стимулирования дальнейшего экономического развития Украины крайне важно максимально использовать имеющиеся возможности для существенного увеличения притока прямых иностранных инвестиций и повышения эффективности управления ими. Это диктуется характером задач, стоящих перед экономикой страны, вызовом со стороны   усиливающейся    глобализации    мировой   экономики    и обострениемконкуренции стран-реципиентов капитала ресурсов.

на

мировом   рынке инвестиционных

Рис. 2. Источники финансирования технологических инноваций в Украине в 2000­2007 годах [8]

Иностранный капитал может внести в страну достижения научно-технического прогресса и передовой опыт управления. Приток зарубежных капиталовложений жизненно важен для достижения среднесрочных целей, таких, как выход из современного кризисного состояния, начальный подъем экономики. При этом, естественно, украинские общественные интересы не совпадают с интересами иностранных инвесторов, следовательно, важно привлечь капиталы так, чтобы не лишить их владельцев собственных мотиваций, одновременно направляя действия последних на благо общественных целей.

РЕЗЮМЕ

У статті вивчається інвестиційно-інноваційна діяльність України в контексті глобалізації. Автори виконують аналіз впливу ТНК на інвестиційно-інноваційну діяльність.

SUMMARY

In article investment and innovative activity of Ukraine in a globalisation context is studied. Authors carry out the analysis of influence of the multinational corporation on investment and innovative activity.

СПИСОК ИСТОЧНИКОВ:

1. Конкурентний відбір. Давоський форум оцінив інвестиційні перспективи українських областей http://www.kommersant.ua/

2. Нехаев С. А. Основные тенденции развития инвестиционного рынка в эпоху глобализации. www.webplan.ru

3. Шнипко О. Транснаціональні корпораціі та проблеми транснаціоналізаціі українського ринку// Економіст.- 2006.- №11. - С.58-61.

4. Медведкин Т. С. Развитие национальной инновационной сферы Украины в условиях интеграции экономик стран ОЧЭС //Проблемы и перспективы развития сотрудничествамежду странами юго-восточной Европы в рамках черноморского экономического сотрудничества и ГУАМ - Сборник научных трудов. - Ливадия - Донецк: ДонНУ, 2007

. - С.485

5. Макогон Ю.В., Орехова Т.В., Хаджинов И.В. Международный менеджмент / Учебное

пособие.- Донецк: ДонНУ. -2005.-С.40-43,49,50,55

6. UNCTAD, World Investment Report, 2007: Transnational Corporations and Internationalization of R&D New York; Geneva : UN, 2005. — xxxii, 366 p. : tables, graphs, maps

7. World Investment Report 2008: FDI from Developing and Transition Economies: Implications for Development. UNCTAD. - Table 1.1. - P.4.

8. www.ukrstat.gov.ua

9. www.unido.org

Надійшла до редакції 01.10.2008 року

УДК 339.9/332.122+332.14

ЧОРНОМОРСЬКО-БАЛТІЙСЬКЕ СПІВРОБІТНИЦТВО ЯК ЗАСІБ ПІДВИЩЕННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ УКРАЇНСЬКОЇ ЕКОНОМІКИ В УМОВАХ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ІНТЕГРАЦІЇ

Борщевський В.В., кандидат економічних наук, завідувач відділу транскордонного співробітництва та європейської інтеграції Регіонального філіалу НІСД в м. Львові

Прискорення глобалізаційних тенденцій та поглиблення євроінтеграційних процесів на початку ХХІ століття, ставлять на порядок денний економічної політики України завдання пошуку адекватних шляхів та форм участі у світовому поділі праці на основі підвищення конкурентоспроможності національної економіки. В цьому сенсі, одним з основних пріоритетів виступає реалізація нашою державою свого неабиякого геоекономічного потенціалу, насамперед, на основі реалізації регіональних проектів транскордонного характеру в партнерстві з сусідніми східноєвропейськими країнами.

Враховуючи міжнародні економічні реалії сьогодення, а також беручи до уваги дедалі зростаючу потребу глобальної економіки в енергетичних ресурсах на тлі зростаючих проблем, пов'язаних з їх видобутком і транспортуванням, одним з пріоритетів зовнішньоекономічної політики України слід вважати активізацію співробітництва в межах чорноморсько-балтійського регіону, спрямовану на створення надійного шляху транспортування енергетичних ресурсів до країн Західної Європи, покликаного диверсифікувати постачання енергетичної сировини на ринки Євросоюзу та підвищити рівень енергетичної безпеки держав європейського континенту.

Різні аспекти вказаної проблеми досліджувалися в роботах багатьох вітчизняних і закордонних вчених, зокрема В. Будкіна, О. Власюка, А. Гальчинського, В. Геєця, Ю. Макогона, В. Новицького, С. Пирожкова, А. Філіпенка, Л. Хоффмана, Д. Шерра, Ю. Щербака тощо. Водночас, в нинішніх реаліях, коли ціни на енергоресурси ледь не кожного місяця сягають все нових рекордних позначок, а їх дефіцит призводить до загострення не лише економічних криз, але і політичних та навіть військових конфліктів, місце і роль України в системі енергетичної безпеки континенту та її

© Борщевський В.В., 2008значення в системі чорноморсько-балтійського співробітництва набуває нових рис та стикається з новими викликами.

Насамперед, це стосується зростання ролі та ваги чорноморського регіону в глобальних економічних процесах сучасності. Адже чорноморська географічна зона, яку фактично ігнорували за часів холодної війни, сьогодні стає дедалі важливішим ареалом перетину геоекономічних інтересів основних гравців глобального ринку: Росії, ЄС, країн Близького Сходу, США [11; 13]. І якщо для російських інтересів одним з ключових пріоритетів залишається збереження свого домінування у цьому регіоні з метою недопущення будь-якого ослаблення власних позицій на світовому ринку енергоносіїв, то для України, закавказьких держав і країн ЄС, цей регіон стає стратегічним з погляду гострої потреби в диверсифікації джерел постачання енергосировини, в тому числі і за рахунок отримання доступу до близькосхідних нафтових і газових родовищ.

Згідно з оцінками Європейського центру енергетичних досліджень, який відповідає за країни Центральної та Східної Європи, у 2030 році світ буде використовувати на 70% більше енергії ніж тепер. Відбудеться зростання конкуренції за енергетичну сировину між традиційними та новими її споживачами (насамперед Китаєм). Це призведе до ускладнення процесу формування загальної та ефективної європейської енергетичної стратегії, насамперед через значну залежність від Росії, як основного постачальника газу та важливого експортера нафти [6]. Все це створює для України додаткові можливості щодо визначення власного місця у глобальній економіці та входження до числа провідних гравців на енергетичному ринку, незважаючи на відносно незначні обсяги сировини, які видобуваються на її території. Сучасні реалії глобальної економічної конкуренції дозволяють країнам, що є важливими надавачами транзитних послуг на ринку енергетичних ресурсів, розраховувати на зростання своєї ролі в міжнародних господарських процесах.

Європейська енергетична політика сьогодні передбачає диверсифікацію джерел та шляхів постачання енергоресурсів, що відкриває для України принаймні дві стратегічні перспективи, пов' язані з прагненням ЄС наблизитися до Чорноморського геоекономічного ареалу: доступ до джерел Каспійської енергосировини та залучення до спільного розроблення покладів Чорноморського шельфу [8]. В результаті цього наша держава може розраховувати не лише на повне забезпечення власних потреб в енергетичній сировині, але й отримати доступ до потужних родовищ енергоресурсів та створити на основі цього власні експортні потужності.

Такий оптимізм опирається на реальні можливості використання вітчизняної енерготранспортної системи, здатної забезпечувати не лише доставку ресурсів до європейських споживачів, але і створювати необхідні резерви та гасити сезонні коливання у попиті на енергоносії.

Газотранспортна система України (ГТС) відзначається значною протяжністю та складністю споруд, а також наявністю потужних підземних сховищ газу, які дозволяють вирівнювати сезоні нерівномірності у газоспоживанні. Упродовж останніх років за послуги з транзиту газу Україна отримувала близько 30 млрд. м3 газу, за рахунок чого покривала фактичну річну потребу в газі для населення та комунально-побутових підприємств. Проте на сьогодні ця система потребує постійного технічного удосконалення та модернізації, зокрема в частині створення сучасної системи обліку газу, впровадження високоточних засобів та систем вимірювання, оптимізації технологічних процесів транспортування газу тощо [7]. Один лише нафтопровід «Одеса-Броди» дозволяє прокачувати 14 млн. тонн нафти щорічно.

Незважаючи на те, що Україна задіяна лише в одному із семи енергоконекторів, через які до країн ЄС надходять енергоресурси, 40% імпортованого Євросоюзомприродного газу постачається енергомережею України. У разі ж повноцінного розгортання Балто-Чорноморсько-Каспійського енергоконектору з'явиться можливість транспортувати в ЄС до 45 млн. т. нафти і 32 млрд. м газу щорічно [8]. Для цього нафтопровід «Одеса-Броди» має бути добудованим до польського Полоцька, з можливістю подальшого його продовження через Гданськ до північноєвропейських держав.

Фахівці відзначають, що диверсифікація джерел за рахунок реалізації проектів із поставки каспійської нафти через Чорне море і нафтопровід Одеса-Броди-Гданськ є для України важливим козирем у просуванні своїх інтересів на європейському геоекономічному просторі [5]. Адже через глибоководний порт Вільгельмшаффен (Німеччина) цей транзит має всі підстави бути продовжений аж до Північного моря [6].

Сьогодні фактично весь газ який постачається в ЄС через територію нашої держави та значна частина нафти видобуваються в Росії, що суттєво зменшує транзитну роль України, та збільшує енергозалежність західних споживачів від російської монополізації цього ринку, а відтак дозволяє останній чинити відвертий тиск на Україну фактично не рахуючись з її інтересами. Зовсім інша справа коли виникне альтернативне джерело транзиту енергоносіїв через Україну, тоді вона стане значно більш самостійним гравцем на цьому ринку і убезпечить себе від м експансіонізму російської зовнішньоекономічної політики та змусить уважніше ставитися до себе європейських партнерів (які сьогодні займають здебільшого позицію російської сторони).

В ході Енергетичного самміту у Вільнюсі (10-11 жовтня 2007 року) було підписано договір між Державною Нафтовою Компанією Азербайджану, Грузинською нафтовою та газовою корпорацією, Литовською компанією «Клайпедос нафта», нафтотранспортною корпорацією ПЕРН «Приязнь» та ВАТ «Укртранснафта» щодо приєднання до ТОВ МТП «Сарматія» з реалізації проекту «Одеса-Броди-Плоцьк», спрямованого на створення транспортного коридору для транспортування каспійської нафти на міжнародні ринки [13].

Якщо діяльність цієї корпорації набуде очікуваних обертів, то вже найближчими роками Україна отримає змогу суттєво наростити інфраструктуру власної транспортної мережі не лише в частині транзиту енергоносіїв, але й інших важливих ресурсів, включаючи розвиток системи телекомунікацій, автомобільного і залізничного сполучення, освітніх і сервісних послуг тощо.

Енергетичний самміт, який проходив у травні цього року Києві завершився підписанням Київської декларації щодо принципів глобальної енергетичної безпеки; Спільної заяви щодо Каспійсько-Чорноморсько-Балтійського енерготранзитного простору і Спільної заяви Президентів Азербайджанської Республіки, Грузії, Литовської Республіки, Республіки Польща та України щодо проекту Євро-Азіатського нафтотранспортного коридору. Київська декларація чітко визначатиме прозорість світового енергоринку і робитиме неможливим застосування енергоресурсів для політичного шантажу, особливо, якщо в подальшому буде підписаною всіма країнами ЄС і "Великої вісімки" [2].

Таким чином, чорноморсько-балтійське співробітництво в енергетичному секторі є для України тим пріоритетом зовнішньоекономічної діяльності, який протягом найближчих років може принести нашій державі не лише додаткові економічні вигоди, але й безумовні політичні дивіденди в контексті реалізації стратегії європейської інтеграції.

Більше того, є всі підстави вважати, що „український нафтотранзитний маршрут має стати для усіх, хто ним користуватиметься, вигідною та надійною альтернативоютранспортування каспійської, а в перспективі і близькосхідної нафти через Босфор, пропускна спроможність якого є обмеженою" [1].

Водночас, не можна заперечувати точки зору, згідно якої «ЄС не пожертвує своїми стосунками з Росією на користь будь-якої іншої держави, але Україна може вигідно скористатися прогалинами в російсько-європейських відносинах, як, наприклад, в області енергетичного забезпечення ЄС» [5]. Для цього першочерговими кроками української влади повинні стати:

• включення питання транзиту енергоносіїв до пріоритетних сфер інноваційної діяльності в Україні, включаючи законодавче підкріплення необхідних кроків на цьому шляху;

• виконання умов Європейської енергетичної хартії та адаптація її елементів до вітчизняного економічного законодавства;

• повноцінна інтеграція в єдину європейську енергомережу та створення передумов для транзиту не лише енергоносіїв, але й експорту електричної енергії в країни ЄС;

• розвиток системи кадрового забезпечення вітчизняної енерготранзитної мережі, зокрема в частині максимального наповнення її євроінтеграційної складової;

• активізація транскордонного, зокрема євро регіонального співробітництва, спрямованого на максимальну реалізацію енерготранзитного потенціалу нашої держави.

Вказані заходи дозволять Україні максимально повно і в тісній кооперації зі своїми західними сусідами реалізувати власні інтереси в геоекономічній системі сучасної Європи і знайти власне гідне місце в міжнародному поділі праці та глобальній конкуренції ХХІ століття.

РЕЗЮМЕ

Рассматриваются механизмы активизации роли Украины в системе черноморско-балтийского   сотрудничества   в   контексте   повышения конкурентоспособности отечественной экономики в условиях глобализации и евроинтеграции. SUMMARY

Mechanisms of activation of Ukraine role at partnership system which include the regions of Bleak-sea and Baltic area as way for rising competitiveness of domestic economy in globalization and European integration conditions are researching.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ:

1. Вербинський В.В., Земляний М.Г. Російський фактор в євроінтеграційних енергетичних відносинах України // Стратегічна панорама. - 2004. - № 1. - С. 57-64.

2. Енергетичний самміт у Києві завершився створенням єдиного транзитного простору. - http://newsru.ua/finance/23may2008/sammit.html/

3. Інноваційна стратегія українських реформ / Гальчинський А., Геєць В., Кінах А., Семиноженко В. - К.: Знання України, 2004. - 338 с.

4. Новицький В. Економічні ресурси цивілізаційного розвитку: Навч. посіб. - К.: НАУ,

2004. - 268 с.

5. Мартинюк В. Євроінтеграція України крізь призму російсько-європейських відносин. - http://eu.prostir.ua/library/4288.html/

6. Миргородська Л. Значення України для ЄС в Європейській політиці сусідства. -http://www.soskin.info/ea.php?pokazold=200707&n=7-8&y=2007/

7. Саприкін В. «Газовий трикутник» ЄС - Україна - Росія: єдність та боротьба інтересів // Дзеркало тижня. - 2002 (13.04). - http://www.uceps.org/ua/show/113/

8. Снігир О. Співпраця України та нових держав-членів ЄС: перспективні напрями. -http://www.niss.gov.ua/Monitor/Desember/10.htm/

9. Україна на роздоріжжі: Уроки з міжнародного досвіду економічних реформ. - К.: Фенікс, 1998. - 477 с.

10. Філіпенко А. Економічний розвиток сучасної цивілізації. - К.: Знання, 2000. - 174 с.

11. Чорноморська синергія / Матеріали міжнародної конференції. - К.: Фонд Конрада Аденауера, 2007. - 79 с.

12. Щербак Ю. Україна: виклик і вибір. Перспективи України в глобалізованому світі ХХІ століття. - К.: Дух і літера, 2003. - 578 с.

13. http://comeuroint.rada.gov.ua/

Надійшла до редакції 15.07.2008року

УДК 339.924:336.713.2(477)

ІНТЕГРАЦІЯ БАНКІВСЬКОГО СЕКТОРУ УКРАЇНИ В СВІТОВУ ФІНАНСОВУ

СИСТЕМУ

Дорошенко І.В., к.е.н., МВА, докторант КНУ ім. Т. Шевченка

Постановка проблеми. Сучасна світова фінансова система - високоорганізована сфера діяльності, якій належить важлива роль у розвитку глобальної економіки. Характерною рисою сучасної фінансової системи є велика роль транснаціональних банків (ТНБ), які обслуговують операції транснаціональних корпорацій (ТНК).

Виділення невирішеної проблеми. Поява держави Україна як самостійної економічної системи відкрила її світовому економічному товариству. За період незалежності в країні вирішені ключові завдання формування основних атрибутів національної економіки, які визначають економічну інфраструктуру держави, у тому числі національну фінансову систему та її важливу складову - банківську систему. Але наростаючі процеси глобалізації, докорінні трансформаційні процеси, які відбуваються в державі, вступ України до СОТ (однією з ключових умов вступу стала суттєва лібералізація доступу іноземного капіталу в банківський сектор України), оголошені прагнення щодо євроінтеграції потребують подальшого дослідження національного банківського сектору в контексті його інтеграції в світову фінансову систему.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Різноманітні проблеми банківського сектору в економічній системі, широко представлені в роботах закордонних та вітчизняних науковців: Г. Азаренкової, О. Барановського, Т. Вахненко, А. Гальчинского, С. Головань, Е. Дж. Долана, Дж. Кейнса, Д. Колина, Р. Котлера, О. Лаврушина, Р. Міллера, Е. Ріда, Т. Слюніної, Р. Сміта, М. Швайка та інших, наукові здобуття яких використані у рамках даної статті. Активно проводяться дослідження сучасних структурних змін в банківській галузі України, наприклад В. Сухотеплим[1]. Аналітичний огляд присутності іноземного капіталу в банківському секторі України напередодні вступу до СОТ проведено М. Чижевською, Є. Краморенко[2]. Зокрема, питання загальної теорії розвитку банківського сектору в Україні розглянуті О. Панасенко[3]. З питань економічної теорії, пов' язаної з розглядом впливу інтеграційних та глобалізаційних процесів на банківську систему В. Куштима[4] проведено порівняльний аналіз взаємозалежності банківського сектору різних країн, побудований на врахуванні його структури, до речі окремо Україну в ці дослідження не включено. Але, в цілому, в

© Дорошенко І.В., 2008роботах недостатньо розглянуті проблеми теорії, окреслені В. Тарасевичем[5], на думку якого провідними (проривними) напрямками досліджень в ХХІ столітті є розробка і використання теорій інтеграційної економіки та економічної синергетики, де об'єктом є вивчення економіки в контексті інтеграційних і універсумних систем, а предметом є закони, закономірності, механізми і форми економічної самоорганізації і взаємодії. Досліджень щодо синергічних ефектів інтеграції української банківської системи в світову фінансову систему після вступу в СОТ не проводилося. Отже, метою даної роботи є вивчення впливу інтеграції української банківської системи в світову фінансову систему.

Мета наукової статті. Окреслити необхідність інтеграції банківського сектору України в світову фінансову систему.

Результати дослідження. Інституційна теорія виділяє два типа генезису. Перший тип визначається залежністю формування інститутів від траєкторії попереднього розвитку, коли відтворення існуючих інститутів відбувається з поступовим внесенням до них змін. Сформований подібним чином інститут у найбільшому ступені відповідає культурі та суспільному устрою, які його породжують, тобто фактори, що на нього впливають, є переважно об' єктивними. Другий тип інститутів проявляється у радикальній перебудові інституційної системи на основі свідомого замислу активного суб' єкту. У цьому випадку роль суб' єктивного фактору підвищується, а якість перетворення залежить від ступеню врахування існуючих передумов формування нових інституційних структур. Але в обох випадках необхідною є провідна роль активного суб' єкту перетворень, що обумовлено його рефлексивними здатностями оцінювати та змінювати ситуацію.

Фінансові інститути у західних країнах, зокрема банки, виниклі в основному еволюційно. Про їхню діяльність було відомо задовго до появи фінансових теорій. І хоча внаслідок розвитку фінансових теорій, концепцій та розробок економістів західних країн сучасні банки стали інститутами, що функціонують згідно зі встановленими нормами та правилами, вони є, насамперед, породженням фінансової практики.

До 1991 року в радянській Україні формування банківської системи здійснювалося без використання західних фінансових концепцій, побудованих на ринкових засадах. Основною функцією радянських банків було забезпечення перерозподілу грошових коштів через розрахунки. Функція створення грошей та капіталу не реалізовувалася. Так О. Лаврушин[6], коментуючи перехід банківської системи на ринкові механізми господарювання, відмічав: „Банки имеют огромную власть во всем мире, однако в СССР потеряли свою изначально высокую роль... Вся наша теория банков - это фактический пересказ того, какие в стране существуют банки, какие операции они при этом выполняют".

Після 1991 року в банківській системі відбулися докорінні якісні трансформації. Сучасні банки в Україні формуються революційно, багато в чому шляхом імпорту західних фінансових теоретичних розробок та практичних банківських технологій. Але національна банківська система находиться ще у стані формування, її капіталотворча функція реалізується не повністю, оскільки не всі відомі в розвинутих фінансових системах способи створення грошей використовуються в Україні в повній мірі. Так, на даний час близько половини платіжного обігу в Україні припадає на готівкові розрахунки, що в кілька разів перевищує цій показник в розвинутих країнах[7], де розрахунки здійснюються переважно через електронні системи платежів. Розвиток клірингових схем, різних видів взаємозаліку, у тому числі з замінниками грошей та грошовими еквівалентами (високоліквідними цінними паперами), які б могли сприяти реалізації капіталотворчої функції вітчизняної банківської системи, здійснюється повільно через низку проблем, насамперед, політико-економічних.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73 


Похожие статьи

В О Дергачов - Вісник донецького національного університету серія в економіка і право