В О Дергачов - Вісник донецького національного університету серія в економіка і право - страница 42

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73 

31,0

25,1

5. Японія

13,9

11,9

5. Малайзія

29,4

16,5

6. Сінгапур

8,9

9,2

6. Тайвань

16,8

15,6

7.Південна Корея

10,6

8,9

7. Південна Корея

14,9

11,5

8. Тайвань

8,9

8,4

8. Канада

11,7

9,8

9. Гонг Конг

7,8

7,8

9. Сінгапур

10,1

9,3

10. Малайзія

8,5

7,4

10. Таїланд

9,1

-

Всього на світовому ринку

220,2

214,3

Всього на світовому ринку

322,1

322,6

складено

автором на основі [9].

Аналіз статистичних даних, які приведені в таблиці 3 свідчить про те, що позиції американських компаній на ринку високих технологій останнім часом погіршилися. По-перше, в порівняні з 2006 роком на три відсотки зменшилися обсяги експорту високотехнологічної продукції, по-друге, спостерігається зростання дефіциту торгового балансу у сфері високих технологій (- 118,3 млрд. дол. у 2007 році), по-третє, мають місце негативні тенденції у якості імпорту високих технологій. Як показав аналіз, в структурі імпорту на ринок США все більше надходить товарів з таких країн як Китай та Мексика, а з країн-лідерів у сфері високих технологій - Японії та окремих країн Західної Європи, обсяги торгівлі скорочуються.

Реакцією уряду США на такі зміни на ринку високих технологій стала система заходів щодо лобіювання інтересів американських компаній на державному, федеральному та міжнародному рівнях, для забезпечення їх доступу до ринку капіталу і розширення бізнес-можливостей на глобальному ринку високих технологій. Окрім того, протягом двох останніх років інтенсивно впроваджуються інструменти державного впливу для зменшення імпорту китайських товарів.

Аналіз державних програм розвитку Японії, провідних країн Західної Європи свідчить про наявність національних стратегій міжнародної інноваційної діяльності і в тому числі у сфері високих технологій.

IV. Висновки та пропозиції. Проведені дослідження показали, що в умовах зростаючої глобалізації загострюється конкурентна боротьба між країнами і це примушує держави розробляти стратегії розвитку національних економік у напрямку утримання та завоювання нових конкурентних переваг. В новому тисячолітті, не лише країни з високим рівнем розвитку, а й багато інших, успішно конкурують на глобальних ринках високихтехнологій за рахунок ефективного використання інформаційних технологій та інтелектуального капіталу. Інформація, інвестиції та інтелект стали головними факторами успіху крупних ТНК світу, вплив яких на економіки держав все більше посилюється. Спостерігається зростання концентрації капіталів у найбільших ТНК країн США, Японії, Євросоюзу.

Розвиток високих технологій та широке застосування інформаційних технологій у всіх сферах життєдіяльності, для більшості успішних країн стали головними стратегічними напрямками для забезпечення конкурентних переваг на світових ринках. Для цих країн характерною спільною ознакою є ефективна державна інноваційна політика, яка ґрунтується на застосуванні дієвих механізмів фінансування та стимулювання інноваційної діяльності широкого кола суб'єктів ринку. Окрім того, в країнах створенні національні інноваційні системи, сприятливе підприємницьке середовище, що є головними передумовами ефективної взаємодії влади, бізнесу і науки у напрямку формування конкурентоспроможної економіки. Зростання вартості науково-дослідних фундаментальних досліджень посилило розвиток міжрегіональної кооперації в науково-технологічній сфері. Розвиток та диверсифікація форм і видів міжнародного науково-технологічного обміну - створюють передумови для посилення транснрегіональних процесів. В цих умовах в ієрархічній системі інноваційної діяльності посилюється роль мезорівня: інноваційна діяльність регіонів з інтенсивним розвитком високотехнологічних підприємств все більше набуває ознак гіперрівня.

Стан розвитку інноваційної діяльності в регіонах України на сучасному етапі не відповідає світовим тенденціям. Дослідження інноваційної активності суб' єктів ринку, показали що практично у всіх регіонах спостерігається низький рівень інноваційної діяльності. Аналіз важелів впливу на галузевий розвиток регіонів показав, що держава впливає на ці процеси опосередковано, а більш дієвий вплив здійснюють певні фінансово-промислові групи.

Аналіз розвитку інтегрованих корпоративних структур України показав, що вони швидкими темпами нарощують економічний вплив на регіональну економіку (особливо в регіонах концентрації активів великих ФПГ), формують власну державну еліту та набувають ознак транснаціональних корпоративних структур. Вихід українського капіталу на світові ринки поклав початок інтеграції корпоративних структур в глобальний економічний простір, створив умови для інтенсифікації інтеграційних економічних процесів в Україні і передумови виходу інноваційної діяльності на гіперрівень

Аналіз ролі міжнародних інтегрованих корпоративних структур в національних та світовій економіці та порівняння ролі ФПГ України в економічному розвитку держави, дозволяють дійти висновку, що для українських ФПГ характерними є ті ж механізми та інструменти впливу, що й для метакорпорацій розвинених держав світу. Таким чином, це дозволяє зробити припущення, що саме інтегровані корпоративні структури України в перспективі забезпечуватимуть інноваційний розвиток національної економіки, як важливу необхідну умову забезпечення міжнародної конкурентоспроможності держави. Щодо ролі держави, то основними механізмами впливу на технологічний розвиток промисловості є державні програми пріоритетного розвитку галузей промисловості та наукоємних технологій. Детальний аналіз змісту програм, інструментів та механізмів їх реалізації показав, що програми охоплюють практично всі галузі промисловості, що не сприяє концентрації зусиль та фінансових ресурсів на особливо важливих напрямах розвитку високотехнологічного виробництва. В державному управлінні розвитком промисловості збереглися методологічні підходи, які притаманні планово-розподільчій системі управління.

Державна політика у відношенні ФПГ потребує змін, адже активна діяльність корпорацій  вигідна  і  для  держави.  По-перше,  вирішується  проблема скеруваннябанківського капіталу в промисловість; по-друге, збільшується надійність банківської системи як важливого сектора національної економіки, удосконалюється її структура; по-третє, підсилюється конкуренція: між банками усередині ФПГ за обслуговування найбільш вигідних учасників групи, між ФПГ - за залучення нових великих компаній.

Із урахуванням сучасних проблем інноваційного розвитку регіонів України представляється доцільним скористатися досвідом формування регіональної інноваційної політики європейських країн, де цілі, напрямки, політичні заходи розробляються для груп регіонів у відповідності до їх класифікації. Необхідною передумовою для виходу економіки України на шлях стійкого зростання є впровадження ефективної регіональної інноваційної політики, яка буде спрямована на вирішення проблем регіональної соціально-економічної нерівномірності через створення сприятливого середовища для активізації інноваційної діяльності в регіонах, залучення їх у міжнародний інноваційний простір. У разі відсутності суттєвих змін в державній інноваційній та промисловій політиці ( і взагалі у стратегії розвитку національної економіки), можна лише передбачати, що міжнародна конкуренція буде спонукати українські ФПГ до впровадження високих технологій, що, як наслідок, приведе до підвищення соціально-економічного розвитку регіональних економік і економіки держави в цілому.

Стратегії реалізації інноваційних моделей розвитку економік провідних країн світу потребують подальшого дослідження та теоретичного обґрунтування.

РЕЗЮМЕ

Сформированы   основные   направления   совершенствования   политики   стран с

переходной экономикой в контексте интеграции в мировую экономику.

SUMMARY

Basic directions of perfection of policy of countries with a transitional economy in the context of integration in a world economy are formed.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ:

1. Дагаев А. Рычаги инновационного роста // Проблемы теории и практики. - 2000. -№5. - С. 70—76.

2. Дагаев А. Венчурный бизнес: управление в условиях кризиса // Проблемы окружающей среды и природных ресурсов. - 2003. - №3. - С. 74 - 80.

3. Иванов В.В., Колдаева Н.Т. Российская инновационная система: территориальный подход // Инновации. - 2000. - № 9 - 10.

4. Иванов В.В., Петров Б.И., Плетнев К.И. Территории высокой концентрации научно-технического потенциала в странах ЕС - М.: Сканрус, 2001. - 267с.

5. Макогон Ю.В., Ляшенко В.І, Кравченко В.О. Регіональні економічні зв'язки і вільні економічні зони: Підручник. - Донецьк: Альфа-прес, 2004. - 512 с.

6. Макогон Ю. В. Зовнішньоекономічна діяльність підприємства. Навчальний посібник. - ЦУЛ, 2006. - 424 с.

7. Яценко Н, Сколотяный Ю. Инновационное развитие: венгерский опыт и украинские реали // Зеркало недели № 5 (634) 10 — 16 февраля 2007./ zn.ua2000202055829.html

8. http://circuitsassembly.com/cms/cms/content/view/7210/95/

9. http://www.innovation.gov.uk/downloads/2007_rd_scoreboard_analysis.pdf

УДК 339.92:620.91(045)

СУЧАСНІ СИСТЕМИ ЕНЕРГЕТИЧНОЇ БЕЗПЕКИ В КРАЇНАХ СВІТУ

МітюшкінаХ.С., ст. викладач кафедри міжнародної економіки МДГУ

Постановка проблеми. Енергетична безпека є однією з важливих складових національної безпеки, необхідною умовою забезпечення сталого розвитку держави. В останні роки поняття енергобезпеки сильно розширилося. Високі ціни, невизначеність прогнозу на тривалість періоду високих цін, надійність і достатність інфраструктури доставки енергоносіїв, надійність постачальників - все це питання величезної важливості для світової енергетичної безпеки.

Під енергетичною безпекою розуміють здатність держави в особі її органів управління забезпечити кінцевих споживачів енергією в необхідному обсязі та належної якості у звичайних умовах, а також під час дії дестабілізуючих факторів (надзвичайних ситуацій) внутрішнього чи зовнішнього характеру у межах гарантованого покриття мінімального обсягу найважливіших потреб країни, окремих її районів, міст, селищ чи об'єктів у паливно-енергетичних ресурсах.

Дослідженню проблем, пов' язаних із енергетичною безпекою нашої держави присвячені роботи відомих вітчизняних вчених, таких як: О. І. Амоша, О. Г. Білорус, В.Г. Федоренко, Б.Г. Губський, Д.Г. Лук'яненко, Ю.В. Макогон, А.І. Шевцов, А.К. Шидловський та інші. Стан й перспективи забезпечення світової економіки енергетичними ресурсами вивчали: І. І. Александрова, Г. А. Безмельницина, Н. М. Байков, Р. Н. Гринкевич, О. В. Телєгіна, В. Д. Пісарев.

Однак, не зважаючи на чисельність досліджень, розгляд особливостей сучасних систем енергетичної безпеки окремих країн світу в умовах підвищення цін на вуглеводну сировину та темпів економічного росту не знайшов достатнього висвітлення у вітчизняній та зарубіжній економічній літературі.

У зв'язку з цим, метою дослідження є визначення актуальних підходів щодо забезпечення енергетичної безпеки в промислово розвинутих країнах - найбільших імпортерах енергетичних ресурсів.

Результати дослідження.

В останні роки поняття енергобезпеки сильно розширилося. Якщо звернутися до висловлювань і думок різних сторін з питань енергобезпеки, стане ясно, що під цим поняттям зараз зібрані всі стратегічні цілі й проблеми, що існують в енергетичній сфері на національному й міжнаціональному рівнях. Фактично енергобезпека зараз визначається як усунення погрози того, що енергетичний аспект стане потенційною перешкодою для економічного росту країни в довгостроковому періоді. Якщо у великих країн нетто-імпортерів недолік енергії може стати перешкодою до підтримки достатніх темпів росту, то для країни, у якої розвиток і економічний ріст сильно пов'язані з експортом енергоносіїв, це фактори, що обмежують видобуток і експорт.

Специфіка країн грає велику роль і в проведенні енергетичної політики. Наприклад, при раптовому зльоті експортних цін деякі країни виявляються не готові до нових доходів і не можуть знайти їм розумного застосування в рамках політики розвитку. Багато країн-експортерів нафти створюють портфельні фонди для вкладень коштів, отриманих від експорту нафти, в закордонні цінні папери.

Теоретичний аналіз доводить, що певним видом енергетичної безпеки є та

© Мітюшкіна Х.С., 2008частина відповідних потенціалів, яка реально функціонує й істотно впливає на соціально-економічні процеси залежно від конкретних умов її використання державними інститутами [1].

Істотним фактором впливу на пошук оптимальних національних моделей енергетичної безпеки продовжує залишатися науково-технологічний прогрес, що передбачає подальшу модернізацію промислового виробництва. Надійність системи енергетичної безпеки залежить від сучасних технологічних досягнень, обміну зразками новітнього обладнання між галузями та промисловими підприємствами, а на макрорівні - між країнами. Отже, систему енергетичної безпеки країни слід розглядати як поєднання потенціалів (економічного, політичного, техніко-технологічного, ресурсного, енергетичного) та факторів (наукового, географічного, організаційного, управлінського)[1].

Для аналізу енергобезпеки різних країн світу та дослідження впливу різних економічних показників на рівень енергетичної залежності країн можна використати певні параметри та статистичні характеристики. В якості результативних ознак пропонуються такі: імпортна квота; енергомісткість ВВП; споживання ресурсів на душу населення. До системи факторних ознак можна включити наступні: ВВП на душу населення; виробництво енергоресурсів на душу населення; споживання ресурсів на душу населення; імпорт ресурсів на душу населення та інші (табл.1).

Таблиця 1

Система показників оцінки енергетичної безпеки розвинутих країн світу

Показники енергетичної безпеки на 2006 рік

Країна

ВВП на

душу населенн я, дол. США

Виробниц

тв-во ресурсів на душу населенн , тонн

споживанн ресурсів на душу

населенн , тонн

імпорт ресурсів на душу населенн , дол.

енегро-місткість

ВВП, т/1000

дол.

США

імпорт -на

квота, %

США

44380,43

5,50

7,89

1164,28

0,18

2,62

Канада

34092,43

10,77

7,30

854,34

0,21

2,51

Великобритані

39397,28

3,39

3,88

896,25

0,10

2,27

Франція

35958,25

2,18

4,40

1250,81

0,12

3,48

Німеччина

35178,62

1,63

4,18

1353,23

0,12

3,85

Італія

31573,57

0,47

3,16

920,40

0,10

2,92

Японія

34376,24

0,78

4,15

1264,55

0,12

3,68

Іспанія

28225,97

0,70

3,35

1193,69

0,12

4,23

Австрія

39099,64

1,19

4,17

2251,06

0,11

5,76

Швеція

42394,80

3,85

5,78

1745,35

0,14

4,12

Австралія

37524,23

13,24

5,96

856,68

0,16

2,28

Греція

27850,99

0,93

2,79

1096,77

0,10

3,94

Данія

51435,79

5,77

3,62

919,94

0,07

1,79

Так, можна констатувати, що сукупність країн не є однорідною за показником виробництва енергетичних ресурсів на душу населення. Це свідчить про те, що серед промислово розвинутих країн, лише Канада та Австралія є нетто-експортерами. Задоволення потреб в паливній сировині іншими країнами здійснюється переважно за рахунок імпорту. Отже, країнам потрібні ефективні моделі енергетичної безпеки, щоповинні враховувати не тільки національні особливості умов розвитку, але й бути здібними до інтеграції з аналогічними моделями інших країн.

Розглянемо існуючу модель енергетичної безпеки найбільшого споживача вуглеводної сировини - США. Сполучені Штати з енергетичної точки зору є унікальною країною, одночасно будучи найбільшим споживачем нафти й досить значним її виробником. Зі споживанням нафти в 943,1 млн. т, або майже 24% від світового рівня в 2007 р., США посідають перше місце у світі. Америка з кожним роком стає все більш залежною від імпорту нафти (рис.1). Збільшивши її споживання до чверті від світового показника, США все менше видобувають нафти в себе. У США в 2007 р. було видобуто 311,5 млн. т, нафти, що становить 8% від світового видобутку [2].

1000 -, 900 -800 -700 -600 -500 -400 -300 -200 -

100 0

1980     1990     2000     2001      2002     2003     2004     2005     2006 2007

□ споживання нафти, млн.т □ імпорт нафти, млн.т

Рис. 1 Динаміка споживання та імпорту нафти США у 1980-2007 рр.

Об'єктивна реальність така, що на тлі росту обсягів споживання нафти в США, значно швидше росте частка її імпорту. Якщо обсяг споживання з 1980 по 2007 р. збільшився на 20,9%, то обсяг імпорту за той же період виріс більш ніж у два рази. Частка імпорту при цьому змінилася з 37,2% в 1980 р. до 70,8% в 2007 р.

На думку більшості фахівців, тенденція до росту імпорту нафти в США збережеться. Тим часом доведених запасів у країні, за прогнозами, вистачить у кращому випадку на 11 років, якщо не вдасться зупинити ріст її споживання. Крім того, Америка сильно залежить від постачань енергоносіїв з нестабільних регіонів світу. Структура імпорту нафти в США у 2007 році виглядає таким чином: трохи більше третини (38%) нафтового імпорту доводиться на країни ОЕСР, а саме - на Канаду (18%), Мексику (12%) й країни Європи (8), далі йдуть поставки із країн Ближнього й Середнього Сходу й Африки (17% і 20% відповідно). На частку країн колишнього СРСР, в основному Росії, доводиться 3% американського імпорту нафти[3].

Найбільшими країнами-експортерами нафти в США є Венесуела, Канада, Мексика й Саудівська Аравія, сукупно вони забезпечують 60% усього імпорту нафти в

США.

Отже, спонукальними мотивами перегляду й реалізації нової енергетичної політики США є наступні моменти: збільшення світової напруженості; високі темпи росту й величезні обсяги споживання одного з базових енергоносіїв - нафти, що створює потенційну погрозу суспільству, якщо джерелами її надходження є країни

Ближнього й Середнього Сходу; необхідність продовжувати дослідження з розробки більш дешевих, екологічно прийнятних альтернативних джерел енергії. З 2001 р. на ці мети вже було витрачено більше 10 млрд. дол. США, асигнування Міністерству енергетики для продовження цих досліджень планується збільшити на 22%[4].

Аналіз прогнозних даних щодо збільшення нафтовидобутку в країнах -традиційних постачальниках нафти в США показує, що найбільш імовірним кандидатом на збільшення розміру поставок при зниженні залежності від країн Близького Сходу може стати Канада, прогнозований приріст видобутку в якій в 2025 р. у порівнянні з 2007 р. повинен скласти більше 176 млн. т. Північний сусід США претендує на цю роль ще по цілому ряді показників, найважливішими з яких є географічна близькість і історично налагоджені торговельні зв'язки. Підтримуючись тієї самої логіки, іншою цікавою для США країною буде Мексика, де приріст видобутку за той же період прогнозується в розмірі 157 млн. тонн на рік.

При виборі постачальника окрім політичних переваг необхідно враховувати також вартість видобутку й транспортування нафти. В умовах обмеженого попиту на нафту в Європі Росія, що нарощує нафтовидобуток, може бути зацікавлена в американському ринку. Але поки цей напрямок російського нафтового експорту виправдує себе лише на тлі високих світових цін: при існуючих схемах транспортування вартість доставки нафти з родовищ Західного Сибіру до узбережжя США становить не менш 4,4-4,6 дол./бар. Поки ці поставки не грають якої-небудь істотної ролі: в 2007 р. вони склали всього 22,6 млн. т, або 4% сумарного російського нафтового експорту.

Уряд США у січні 2006 р. поставив завдання: до 2025 р. скоротити потреби США в близькосхідній нафті більш ніж на 75%, до 2025 р. імпорт нафти із країн Ближнього й Середнього Сходу повинен скласти лише 30,5 млн. т у рік[4]. Але, крім подолання залежності від близькосхідної нафти є й інші завдання щодо забезпечення енергетичної безпеки країни.

Незадовільний стан інфраструктури. Нинішня пропозиція палива обмежується незадовільним розвитком транспортної інфраструктури й нафтоперегінних потужностей. За останні три десятиліття в США не було побудовано жодного нового нафтопереробного заводу. Обсяги резервних нафтопереробних потужностей скорочуються, також скорочуються резервні потужності танкерного флоту, що грають важливу роль при транспортуванні нафти з-за кордону.

Низька якість правової бази. Національні нафтові компанії контролюють 58% світових нафтових і газових запасів. Згідно законодавству багатьох нафтовидобувних країн, значні пакети акцій нафтовидобувних компаній повинні бути у власності або контролюватися національним урядом. Таке положення призводить до того, що багатоміліардні доларові інвестиції в нафтові компанії в забезпечених нафтою регіонах є дуже ризикованими через невизначеність дій уряду, недостатнього дотримання правових норм і поганої захищеності прав власності.

Поганий інвестиційний клімат. У багатьох нафтовидобувних країнах існуючі закони досить умовні, вони характеризуються «вибірковим» оподатковуванням, що суперечать цивілізованим законам. Уряди цих країн часто відмовляються від підтримки законного виконання існуючих контрактів, погіршуючи й так несприятливий інвестиційний клімат. Діяльність, пов'язана з націоналізацією нафтовидобувних компаній, робить негативний ефект на інвесторів.

Непередбачуваність міжнародних подій. На безперебійну пропозицію нафти сильний вплив можуть робити політичні й етнічні конфлікти, особливо тероризм на Близькому Сході, в Африці, Каспійському регіоні, а також Південній Америці. Реальність така, що трубопроводи неможливо провести в обхід нестабільних регіонів,тому ще до етапу будівництва необхідно ретельно проробляти міжнародні угоди щодо транзиту.

Слабість фінансових інститутів. У більшості нафтовидобувних країн розвиток фінансових інститутів перебуває на досить низькому рівні, що при непомірно високих податках на нафтовидобувну галузь не дозволяє здійснювати які-небудь значимі інвестиції. Як слідство, обсяг коштів, які компанії можуть направити на розробку нових родовищ і збільшення виробництва, досить обмежені.

Перераховані вище неекономічні бар'єри заважають інвесторам забезпечити ріст пропозиції незважаючи на постійно зростаючий попит. Отже заходи, які США повинні почати для забезпечення енергетичної безпеки в найближчому майбутньому, містять у собі

[4]:

• розробку всеосяжної стратегії щодо зміні інвестиційного клімату в нафтовій промисловості. У розробку такої стратегії під керівництвом Ради по національній безпеці повинні бути залучені Державний департамент США, міністерства енергетики й фінансів. Основні країни-споживачі нафти, включаючи країни «Великої вісімки», повинні використовувати економічні й дипломатичні кошти для надання тиску на країни ОПЕК і інші країни-виробники, що не входять у картель, для лібералізації законодавства в області іноземних інвестицій, поділу державних монополій і згортання надмірного державного втручання;

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73 


Похожие статьи

В О Дергачов - Вісник донецького національного університету серія в економіка і право