В О Дергачов - Вісник донецького національного університету серія в економіка і право - страница 49

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73 

Самый низкий удельный вес разработок про созданию новых видов техники и технологий в общем количестве разработок в регионах Крымского научного центра -от 1,4% до 20,64%. Немного выше были значения указанного показателя в регионах Западного научного центра - от 7,95% до 23,88%, причем данный показатель на протяжении всего рассматриваемого периода был значительно ниже, чем в целом по Украине. Не намного лучше положение в г. Киеве: удельный вес разработок по созданию новых видов техники и технологий в общем количестве разработок в период 2000-2004 гг. составил от 14,99 до 24,85%, что существенно ниже, чем в целом по Украине, и лишь в 2006 г. почти достиг среднего значения по Украине, а в 2005 г. даже превысил его.

Количество разработок новых видов техники и технологий на 1 млн. грн. в целом по Украине ежегодно снижалось с 4,42 ед. в 2000 г. до 2,63 ед. в2005 г., затем увеличилось до 3,4 ед. в 2006 г., так и не достигнув уровня 2000 г.

По всем регионам Украины также отмечалось уменьшение в течение 2000-2006 гг. количества разработок новых видов техники и технологий на 1 млн. грн. Наиболее высокие значения данного показателя у регионов Донецкого научного центра от 4,63 до 6,70 ед. В течение всего рассматриваемого периода анализируемый показатель был выше, чем в целом по Украине в регионах Северо-Восточного и Западного научных центров и центральных областей. И, наоборот, в г. Киеве, регионах Крымского научного центра количество разработок новых видов техники и технологий на 1 млн. грн. в период 2000-2006 гг. было ниже, чем в целом по Украине.

Анализ показателей результативности выполненных научных и научно-технических работ подтверждает тот факт, что их финансирование не связано с результативностью. Финансирование в г. Киеве составляет около 40% всего финансирования научных и научно-технических работ в Украине, а показатели результативности здесь самые низкие. В регионах Донецкого научного центра финансирование составляет 9,7-6,5%, а результативность самая высокая.

Развитие инновационной деятельности является основой обеспечения производства качественной высокотехничной продукции, конкурентоспособной как на внутреннем, так и на внешнем рынках.

Анализ доли финансирования инновационной деятельности в валовом региональном продукте показал следующее В целом по Украине доля финансирования инновационной деятельности в ВРП выросла за 2001-2005 гг. с 1,08 до 1,30%. В регионах Донецкого, Западного, Крымского научных центров и г. Киеве также происходил рост доли финансирования инновационной деятельности в ВРП. В остальных регионах указанный показатель в начале анализируемого периода возрастал, а в 2005 г. и в некоторых регионах в 2004 г. снизился ниже уровня 2000 г.

Наиболее высокой доля финансирования инновационной деятельности в ВРП была в регионах Донецкого научного центра (в 2001, 2003, 2005 гг. в 2 раза выше, чем в целом по Украине). Высокие значения рассматриваемого показателя в регионах Северо-Восточного научного центра. Выше средних по Украине были значения данного показателя в регионах Приднепровского научного центра (за исключением 2004 и 2005 гг.) и Южного (за исключением 2005 г.) научных центров.

Низкая доля финансирования инновационной деятельности в ВРП в центральных областях, в регионах Западного и Крымского научного центров, а также в г. Киеве, где лишь в 2004 и 2005 гг. названные показатели сравнялись с показателями в целом по Украине.

Для оценки результативности инновационной деятельности проанализированы следующие показатели:

1) доля реализованной инновационной продукции в регионах научного центра в общем объеме реализованной инновационной продукции в промышленности;

2) доля реализованной за пределы Украины инновационной продукции в регионах научного центра в общем объеме реализованной за пределы Украины инновационной промышленной продукции;

3) доля реализованной инновационной продукции, претерпевшей существенные изменения, в регионах научных центров в общем объеме реализованной инновационной продукции, претерпевшей существенные изменения, в промышленности.

По этим показателям за 2000-2006 гг. были определены рейтинги региональных научных центров. Для этого сравнивались вышеуказанные показатели по годам ипоказатели в среднем за семь лет. В результате все региональные научные центры были сгруппированы по рангам: высокий, выше среднего, средний, ниже среднего, низкий. По первому показателю высокий ранг получили регионы Донецкого научного центра. Ранг выше среднего - регионы Приднепровского научного центра; средний - регионы Северо-Восточного научного центра; ниже среднего - г. Киев, центральные области и регионы Западного и Южного научных центров; низкий ранг - регионы Крымского научного центра.

Высокий ранг с большим отрывом от остальных, как и по первому показателю, получили регионы Донецкого научного центра. Ранг выше среднего - регионы Приднепровского научного центра; средний ранг - регионы Северо-Восточного научного центра; ниже среднего - регионы Южного научного центра и центральные области; низкий - регионы Западного и Крымского научных центров и г. Киев. По третьему показателю высокий ранг у неизменного лидера - регионов Донецкого научного центра; выше среднего - у регионов Северо-Восточного научного центра; средний - у регионов Приднепровского научного центра; ниже среднего - у г. Киева, центральных областей и регионов Западного научного центра; низкий - у регионов Южного и Крымского научных центров .

Анализ показал, что в тех регионах научных центров, где доля финансирования инновационной деятельности в ВРП была выше (Донецкий, Северо-Восточный и Приднепровский научные центры), там и результативность инновационной деятельности выше. И, наоборот, в регионах Западного и Крымского научного центров и г. Киеве доля финансирования инновационной деятельности в ВРП низкая и низкая результативность инновационной деятельности.

Выводы

1. Региональные инновационные системы формируются под эгидой региональных научных центров Национальной академии наук Украины. Они имеют достаточный опыт координации научных исследований в регионах, связи науки с производством.

2. Лидирующее положение по величине показателей, характеризующих научно-технический потенциал, занимает г. Киев.

3. В сфере международного сотрудничества наиболее активно работают научные организации г. Киева, регионов Северо-Восточного и Западного научных центров. Что касается регионов Донецкого, Приднепровского и Южного научных центров, то они характеризуются быстрыми темпами роста проанализированных показателей международного сотрудничества.

4. Величина финансирования научных и научно-технических работ не связана с величиной валового регионального продукта. Например, величина ВРП в г. Киеве и регионах Донецкого научного центра приблизительно равная в рассматриваемый период, а величина финансирования научных и научно-технических работ в г. Киеве в 4, а в конце периода - в 6 раз больше.

5. Анализ показателей результативности выполненных научных и научно-технических работ подтверждает факт отсутствия связи и между величиной их финансирования и результативностью. Финансирование в г. Киеве составляет около 40% всего финансирования научных и научно-технических работ в Украине, а показатели результативности здесь самые низкие. В регионах Донецкого научного центра финансирование составляет 9,7-6,5%, а результативность самая высокая.

6. Анализ инновационной деятельности показал, что в тех регионах научных центров, где доля финансирования инновационной деятельности в ВРП была выше (Донецкий, Северо-Восточный и Приднепровский научные центры), там и результативность инновационной деятельности выше. И, наоборот, в регионах Западного и Крымского научных центров и г. Киеве низкая доля финансированияинновационной деятельности в ВРП и ее результативность также значительно ниже средней по Украине.

7. Координацию научно-технической и инновационной деятельности в центральных областях поручить Инновационному центру Национальной академии наук Украины.

8. Основная проблема в развитии РИС состоит в ликвидации формализма в координации научных исследований и усилении экономических рычагов по всей цепочке «образование-наука-производство-рынок».

РЕЗЮМЕ

Статтю   присвячено  аналізу   науково-технічного  потенціалу  та результативності науково-технічної та інноваційної діяльності в регіонах, що належать до сфери впливу наукових центрів НАН України. SUMMARY

The article is devoted the analysis of scientific and technical potential and effectiveness of scientific and technical and innovative activity in regions, included in the sphere of influence of scientific centers НАН Ukraine.

СПИСОК ИСТОЧНИКОВ:

1. Інноваційний розвиток економіки: модель, система управління, державна політика / За ред.. д-ра екон. наук, проф. Л.І. Федулової. - К.: «Основа», 2005. - С. 45.

2. Патон Б. Є. Науково-технологічний та інноваційний потенціал економічного розвитку України: Матеріали наук.-практ. конф. "Утвердження інноваційної моделі розвитку економіки        України".        -        Київ:        НТУУ        „КПІ",        2003. -

С. 37.

3. Статистичний щорічник України за 2006 р. / Державний комітет статистики України. - К.: «Консультант». - 2007. - 547 с.

4. Зовнішня торгівля України товарами та послугами. Стат. зб. / Держкомстат. - К. - Т. 1. - 2006. - 156 с.

5. Наукова та інноваційна діяльність в Україні. Стат. зб. / Держкомстат. - К. - 2007. -

350 с.

Надійшло до редакції 11.07. 2008 року

УДК 334.726

ЕВОЛЮЦІЯ ТЕОРІЙ ВНУТРІШНЬОФІРМОВОГО МЕНЕДЖМЕНТУ ТНК В УМОВАХ ТРАНСНАЦІОНАЛІЗАЦІЇ

ЧорноусоваМ.О., ассистент кафедри «Міжнародна економіка», ДонНУ

Актуальність. Внутріфньофірмове керівництво є важливою і неодмінною компонентой управління економікою фірми. Система управління підприємством у ринкових умовах розглядається як своєрідний механізм прийняття та реалізації управлінських відносин, що включає в себе: закони управління, взаємозв'язки між елементами системи управління, які забезпечують її цілісність і дійовість; функції та методи управління, тобто конкретні форми і прийоми цілеспрямованого впливу органів

© Чорноусова М.О., 2008.управління на інтереси й умови життєдіяльності учасників колективної праці; інформацію, тобто сукупність даних про соціальні й виробничі процеси; інструментарій і важелі такого впливу, як плани, рішення, державні замовлення, норми і нормативи, форми матеріального і морального стимулювання; організаційну структуру, тобто внутрішню будову систему управління, що відображає особливості суспільного поділу праці та її кооперації, специфіку виконання конкретних функцій і методів управлінської діяльності; технічні засоби збору, опрацювання і збереження інформації, що підвищують продуктивність управлінської праці; кадри управління, тобто керівників, фахівців, допоміжний персонал.

Ступінь дослідження. Методологічні засади дослідження формування внутрішньофірмового менеджменту ТНК закладено в роботах З. Аміна, П. Баклі, Дж. Даннінга, Дж. Стиглиця, Р. Кейвза, Ю. Козака, Р. Коуза, Ю. Макогона, В. Новицькиого, Т. Орєхової, М. Портера, Є. Савельєва, Б. Смітієнко, А. Філіпенко та ін.

Метою дослідження є аналіз еволюцію теорій внутрішньофірмового менеджменту ТНК в умовах транснаціоналізації

До області внутрішньофірмового управління слід відносити в першу чергу наступні наочні напрями:

- формування виробничо-сбутової програми ТНК, яка представлена в розрізах асортименту або типажу вироблюваної продукції, термінів завершення етапів виробництва продукції, об'ємних показників і інколи - замовників і показників якості. Виробничо-сбутова програма ТНК відштовхується від маркетингового прогнозу і кореспондується з ф'ючерсними контрактами і портфелем твердих замовлень;

- оперативно-календарне (операційно-календарне) планування і технологічна маршрутизація, які визначають часовий графік завантаження конкретних виробничих потужностей ТНК, виконання конкретних технологічних операцій відносно конкретної продукції, що забезпечує виконання виробничо-сбутової програми фірми;

- ресурсне управління, яке керує питання диспетчерізації витрачання матеріальних ресурсів (енергоносіїв, енергетичних ресурсів, сировини, матеріалів, комплектуючих і так далі) в процесі здійснення конкретної виробничо-господарської діяльності, тобто їх споживання в процесі здійснення виробничо-господарської діяльності;

- управління витратами виробництва та собівартістю товарної продукції, в основному замкнуте на планову калькуляцію, відстежування і віднесення (проводку) фактичних витрат - у розрізах норм і нормативів, а також абсолютних витрат, виходячи з питомих витрат і об'ємних показників потенціалу або об'ємів виробленої продукції;

- управління технічним обслуговуванням і ремонтом технологічного устаткування, будівель і споруд;

- управління персоналом, що полягає у встановленні системи оплати праці і персональному призначенні працівників;

- управління організационно-штатною структурою фірми, що визначає розмежування управління кадровою складовою потенціалу фірми;

- управління реалізацією інвестицій і інновацій на самій фірмі з точки зору конкретних фізичних операцій (зміна комунікацій, приймання і випробування технологічного устаткування і тому подібне);

- спеціальне внутріоб'ектовє управління (сюди входить контроль якості продукції між підрозділами, забезпечення внутріоб'ектової безпеки і тому подібне) (рис. 1.).

Мезо- та макроінституційне середовище

Мікроінституційне середовище

Внутрішньофірмові інститути корпоративного управління

Економічні агенти

Формальні

Траст-фонди

Норми Правила Умови

Неформальні

І

Пенсійні фонди

Корпоративна культура

Органи корпоративного менеджменту

Страхові фонди

Договора

Правління

Ради робітників

Загальний збір акционерів

Комітет при Раді

 

Рада

директорів

 

директорів

Контракти

Внутришньо-фірмові документи корпоративного права

Статут

Рис. 1. Внутрішньофірмові інститути корпоративного управління:

механізми взаємодії

Н. Вінер зазначав, що економіка є частиною науки управління. Керівники (менеджери), спираючись на пізнані економічні закони, використовують як елементи економічного механізму управління, так і конкретні форми виробничих відносин, виражені в таких категоріях, як заробітна плата, ціна, премії, кредит та ін. Ці категорії, відображаючи істотні об'єктивні зв'язки, як правило в економічній науці, розглядаються як незалежні від управління, але на практиці керівному персоналу підприємства доводиться їх враховувати. Такі зв'язки мають свої рухливі й відносно самостійні форми, і саме ці їхні властивості використовуються органами управління для впливу на інтереси суб'єктів управлінських відносин — учасників виробництва. Наприклад, ціна як ключова категорія ринкових відносин має свою об'єктивну основу — вартість, величина якої визначається витратами праці. Однак ціна як конкретна форма економічних відносин може відхилятися (і відхиляється) від свого змісту — вартості, що використовується органами управління для посилення впливу цін на виробників і споживачів. Це допомагає стимулювати зростання продуктивності праці, економію ресурсів, вирішення ряду соціальних питань. У такій ролі ціна, як і інші форми виробничих відносин, використовується в системі управління як економічний стимул.

Найважливішими елементами організаційного механізму системи менеджменту на підприємстві - це мета, принципи, функції, методи, кадри, техніка і технологія, інформація, організаційна структура управління та ін. Якщо в цій системі якийсь елемент виявиться малоефективним, то вплив недосконалості цього елемента буде відчувати вся система управління і, відповідно, вона буде менш результативною. Тому дуже важливо періодично звіряти міру відповідності один одному елементів системи менеджменту і в разі потреби вносити корективи.

Економічний механізм управління ґрунтується на системі економічних законів, принципів, методів управління і таких важелів виробництва, як ціна, прибуток, фонди стимулювання, розвиток відносин власності та ін.

Можна вилілити наступні механізми внутришньофірмового менеджменту:

- організаційний механізм керівництва,до якого можна віднести: функції управління; організаційні структури управління; кадри управління; управлінські рішення; техніка і технологія управління; наукова організація управлінської праці; правові основи управління; ірраціональні фактори управління та ін.

- економічний механізм, який значно впливає на формування і функціонування складових організаційного механізму. У практичній діяльності вони невіддільні один від одного і реалізуються у формі загального управління підприємством, управління виробництвом, управління персоналом.

У період докорінної зміни економічного базису постсоціалістичних країн, розширення масштабів і частоти технологічних, організаційних та інших нововведень переваги мають ті підприємства, керівництво яких здатне швидше критично оцінити стан справ і прорахунки, відійти від багатьох стереотипів ефективного управління в минулому і сформувати нове бачення майбутнього своїх організацій і їхнього персоналу. Для розуміння і вірного вибору шляхів подальшого розвитку економіки важливе значення має вивчення світової економічної спадщини в управлінні комерційними підприємствами.

Ефективність функціонування системи управління ТНК забезпечується внутрішньофірмовим менеджментом ТНК, під під яким пропонується розуміти концепції управління складовими внутрішнього середовища ТНК, основним змістом яких є комплекс наукових принципів і методів координації, розподілу та використання ресурсів ТНК з метою досягнення тактичних та стратегічних цілей компанії. Також необхідно зазначити, що в сучасних умовах розвитку глобальних економічних структур формується    нова    стадія    внутрішньофірмового    менеджменту    - глобальнийвнутрішньофірмовий менеджмент, як система наукових принципів і методів внутрішньофірмового менеджменту, яка передбачає глобальний підхід до формування філософії, бачення, місії, стратегії компанії, політики інтеграції та координації її ресурсів і можливостей з метою охоплення глобальних ринків та отримання ефектів глобального синергізму.

Розрізняють три види внутрішньофірмового менеджменту: генеральний; менеджмент виробничо-господарської діяльності (лінійний); менеджмент персоналу.

До складу генерального менеджменту належить управлінський персонал, відповідальний за формування стратегії, розробку політики, планування, організацію, контроль і управління підприємством.

Якщо говорити, про менеджмент виробничо-господарської діяльності, то необхідно підкреслити, що його здійснюють управлінці, які забезпечують постановку мети і завдань щодо реалізації загальної стратегії фірми, формування структури, розподіл обов'язків, урегулювання трудових конфліктів, виконання плану, стимулювання якісної роботи, координацію виробничого процесу в рамках підрозділів, роботу необхідних комунікацій і зв'язку.

Основною метою менеджменту персоналу виступає прагнення зосередити зусилля працівників на розробці завдань, що випливають із стратегії підприємства; забезпечити ефективне використання інтелектуальних і фізичних можливостей зайнятих, реалізацію їхнього потенціалу, підвищення якості життя, виходячи з вимог корпоративної культури; сприяти зміцненню трудових відносин у дусі співробітництва і поліпшення морального клімату в професійних та соціальних групах персоналу підприємства.

Усі три види внутрішньофірмового менеджменту мають один спільний об'єкт — людину, від ступеня використання потенціалу якої в діяльності підприємства залежить кінцевий результат.

Управління персоналом — це безперервний процес, спрямований на цільову зміну мотивації праці працівників, щоб добитися від них максимальної віддачі, а отже, досягнення високих кінцевих результатів.

Пріоритетність менеджменту персоналу порівняно з менеджментом виробничо-господарської діяльності виявляється в плані стратегічної мотивації працівників, спрямованої на формування та досягнення генеральної мети підприємства. Головним завданням роботи з персоналом є забезпечення максимального зближення очікувань суспільства, підприємства та його працівників.

Механізм внутрішньофірмового управління в цілому базується на трьох головних елементах: розробці стратегії підприємства щодо досягнення мети його діяльності; системі внутрішньофірмових планів і контролі за їхнім виконанням; внутрішньофірмовому комерційному розрахунку.

В таблиці наведена економічна структура внутрішньофірмового управління (табл. 1.).

Стратегія фірми як елемент механізму внутрішньофірмового управління — це своєрідна програма обґрунтованих дій, що визначає їхню послідовність для досягнення головної мети. Вибір стратегії визначається шляхом зіставлення можливостей і ресурсів корпорації з очікуваним (прогнозованим) ступенем ризику.

Мета компанії і вибір основних напрямів її господарського розвитку вирішальною мірою залежать від соціально-економічного середовища, в якому функціонує компанія. Вочевідь, що діяльності основних сфер компанії переплетені і залежать один від одного і від зовнішнього середовища. Таким чином, можна казати, що концепції внутрішньофірмового менеджменту визначається такимси факторами, як: особливість  виробничого  процесу  та  характер  зовнішнього  середовища фірми.

Причому, в сучасних умовах діяльності компаній значення другого фактора постійно зростає (рис. 2.)

Таблиця 1.

Систематизація економічних основ та планових показників

Рівень організації

Економічна основа діяльності

Головні планові показники

Корпорація

Незалежна підприємницька

Девіденд на акцію

Стратегічний господарський центр

Бюджет

Обсяг продажів

Виробничій підрозділ

Центр прибутку

Прибуток

Підприємництво

Центр витрат

Собівартість

Робоча група

Центр якості

Якість

Практика свідчить, що прибуток і зростання, як і раніш, є головними завданнями та мотивами діяльності підприємства в ринкових умовах. Поряд із ними до найважливіших завдань фірми можуть належати: зростання обсягу продажу, прискорення реалізації товарів, проникнення на інші ринки виробництва і збуту, підвищення якості виробництва і товару, більш повне використання виробничих потужностей, досягнення ритмічності виробництва, забезпечення окупності капітальних вкладень тощо.

Рис 2. Основні інформаційні та матеріальні потоки у внутрішній і зовнішній сферах компанії

У процесі розробки стратегії мета детально описується і формулюється в межахусіх важливих сфер діяльності фірми. За сформульованою і прийнятою до виконання метою визначаються кількісні характеристики або показники, що дають змогу визначити ступінь досягнення поставленої мети. Проте розробка загальної стратегії фірми не вирішує проблеми конкретної реалізації встановленої мети. Ця проблема вирішується у межах внутрішньофірмового планування: хто робить, що і коли, які ресурси будуть потрібні.

Система внутрішньофірмових планів як механізм управління включає: комплекс планів (виробничі, фінансові, капітальних вкладень, збутових, НДДКР, організаційного розвитку та ін.), складених з урахуванням стратегії і мети фірми, її виробничого профілю і специфіки діяльності на ринку, взаємозв'язок між ними; шляхи розв'язання завдань, що випливають із цих планів і необхідних для цього засобів.

В основу внутрішньофірмового планування покладено такі підходи: всебічне відображення у планах усіх взаємозв'язків між виробничою, збутовою й обслуговуючою діяльністю фірми; ієрархія планів — від стратегічного до індивідуального; послідовне проходження планової документації від керівництва фірми до робочого місця і навпаки.

До контрольних показників виробничих планів підприємства, як правило, входять: співвідношення фактичного і планового випуску готової продукції в натуральному та вартісному вираженні; відхилення прямих фактичних витрат від нормативних; рівень накладних витрат; рівень використання капітальних вкладень; обсяг матеріальних ресурсів; обсяг потужностей; рівень браку; рівень економії матеріальних ресурсів тощо.

Збутові плани контролюються за допомогою таких показників: обсягу продажів; прибутків від продажів; динаміки обсягів замовлень; динаміки виконання замовлень тощо. Фінансові плани (бюджет), як правило, передбачають той або інший рівень витрат, капітальних вкладень, порівняння фактичних результатів із плановими.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73 


Похожие статьи

В О Дергачов - Вісник донецького національного університету серія в економіка і право