В О Дергачов - Вісник донецького національного університету серія в економіка і право - страница 55

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73 

По-друге, зобов' язання боржника щодо звернення з заявою про порушення справи про банкрутство виникає в разі якщо орган боржника, уповноважений відповідно до установчих документів або законодавства прийняти рішення про ліквідацію боржника, прийняв рішення про звернення в господарський суд з заявою про порушення справи про банкрутство. Відповідно до пункту ї) частини п' ятої статті 41 Закону України «Про господарські товариства» таким органом є загальні збори господарського товариства. Тому, в цьому випадку очевидним є існування конфлікту інтересів між власниками корпоративних прав боржника та його менеджментом, адже менеджмент боржника може бути не зацікавлений у такому зверненні та в будь-який спосіб протистояти цьому.

3. Розглянемо, яким чином вирішується питання своєчасного звернення боржника до суду із заявою про порушення справи про банкрутство у світовій практиці.

Спонукання до такого самостійного подання регулюється в площині регламентації корпоративного управління боржника щодо виявлення ознак неплатоспроможності, зворотного зв' язку із вищими органами товариства та встановлення відповідальності посадових осіб боржника за приховування відомостей про фінансовий стан та набуття зобов' язань у ситуації, коли це веде до неплатоспроможності. Так, французьке законодавство встановлює відповідальність за дії, що наражають майно боржника на небезпеку або зменшують його, здійснені з метою запобігти або відстрочити конкурсний процес. Закон визначив такими діями «засоби одержання грошей, що розорюють» та деякі інші «виверти» суть яких полягає втому, що особа продає майно за нижчою ціною, яка дозволяє їй не припинити платежі, однак погіршує майнове становище. Для кримінального переслідування банкрута достатньо початку судових оздоровчих заходів. Розвинуте законодавство щодо відповідальності керівництва несумлінного боржника й у США та Великій Британії. У США при покладанні на керівників відповідальності за недбале керування компанією застосовується правило комерційної доцільності, а для порушення провадження у справі про банкрутство за власною заявою боржник навіть не повинен відповідати будь-яким критеріям неплатоспроможності та приводити обґрунтування заяви [4, 49­64; 5].

Найбільш наближені до об'єктивних передумов підстави порушення провадження у справі про банкрутство, на нашу думку, присутні в німецькому законодавстві. Такими підставами є:

неплатоспроможність;

загроза неплатоспроможності;

надмірна заборгованість.

Перша підстава є «зовнішньою» ознакою неможливості виконати грошові зобов' язання, що настали, та надає право звернутись із заявою як кредитору так і боржнику. Друга та третя підстави є тільки «внутрішніми». Друга пов' язується з майбутньою недостатньою ліквідністю коштів боржника і надає йому право звернення до суду. Третя присутня у випадку, якщо вартість майна боржника не перевищує суми його зобов' язань, та має наслідком обов' язок боржника звернутись із заявою [6, 86­104]. До того ж абзац 2 § 92 Закону про акціонерні товариства передбачає, що якщо товариство стає неплатоспроможним, то правління не пізніше трьох тижнів після настання неплатоспроможності подає заяву про порушення провадження у справі про неспроможність. Це правило застосовується відповідним чином, якщо встановлено перевищення активів над пасивами [7, 309]. Порушення вимог цього абзацу членом правління карається штрафом або позбавленням волі на строк до трьох років [7, 445].

Вважаємо, що саме така збалансованість зовнішніх та внутрішніх ознак порушення провадження у справі про банкрутство, а також обов' язок порушення правлінням питання звернення до суду мають бути відображені й у вітчизняному законодавстві. Тільки в цьому разі можна буде стверджувати про те, що «дійсно ефективний механізм інституту неспроможності є необхідним гарантом платіжної дисципліни» [1,200].

4. У впровадженні таких внутрішніх ознак неплатоспроможності, установленні відповідальності менеджменту за недобросовісні дії, що призвели до нагромадження боргів, повинні бути зацікавлені не тільки кредитори, а і власники корпоративних прав підприємства, адже тільки при таких умовах вони матимуть відомості справжній стан справ, а менеджмент буде орієнтований на раціональне ведення справ компанії, запобігання та подолання кризових явищ.

З метою запобігання зменшенню чистих активів та ініціювання за потреби без зайвих витрат часу початку процедури банкрутства власники корпоративних прав боржника повинні захищати свої права через прийняття внутрішніх корпоративних положень.

Бажано, щоб усі корпоративні права і обов' язки по цій проблемі були зосереджені в одному внутрішньому нормативному акті, який повинен так і називатися: «Про неплатоспроможність товариства», максимально заповнюючи всі зазначені вище законодавчі прогалини.

Щодо ознак неплатоспроможності, то це положення повинно містити такі вимоги:

1. періодичність ринкової оцінки основних активів;

2. реальне відображення всіх активних статей балансу у відповідності з ринковою вартістю;

3. врахування всіх потенційних додаткових витрат (штрафи, пені, неустойки, соціальні гарантії та зобов'язання та інше);

4. форму зберігання коштів резервного фонду;

5. перелік швидко ліквідних непрофільних активів;

6. спосіб та терміни повідомлення органів управління та акціонерів про реальний стан справ та інше.

На основі цієї інформації товариство повинно визначити в зазначеному положенні систему узагальнюючих показників, які б виконували функцію раннього попередження при несприятливому розвитку подій, що дозволить зробити дієвими норми статті 7 Закону щодо самостійного подання боржником заяви про порушення справи про банкрутство.

Вочевидь, ці функції можуть бути покладені на членів ревізійної комісії або на спеціально створену групу фахівців з різних напрямків діяльності підприємства. В межах системи корпоративного управління механізми отримання цієї інформації повинні супроводжуватись механізмами зворотного зв' язку щодо доведення цієї інформації до загальних зборів або органу, уповноваженого загальними зборами на звернення до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство.

5. Крім цього, з метою встановлення на стадії порушення провадження у справі про банкрутство наявності або відсутності неоплатності також необхідно визначення додаткових критеріїв оцінки фінансової спроможності підприємства, що ґрунтуються на ринковій вартості активів.

Так, зокрема, у випадках, якщо боржник сам подає заяву на банкрутство, він зобов' язаний надати відомості про наявність у боржника майна (частина друга статті 7 Закону). Якщо ж кредитор подає заяву про порушення провадження у справі про банкрутство, то до дати проведення підготовчого засідання боржник зобов' язаний надати відзив, який також повинен містити «... відомості про наявне у боржника майно...» (частина третя статті 11 Закону).

Пропонується ці два пункти Закону доповнити словами: «. оцінене по ринковій вартості суб' єктом оціночної діяльності з виділенням коштів резервного фонду та ліквідних активів».

Ринкова оцінка дозволить наповнити реальним змістом додаткові критерії платоспроможності, доходності та ліквідності, оцінити стан підприємства з урахуванням співвідношення боргових зобов' язань та вартості чистих активів і прийняти виважені рішення.

Крім захисту добросовісних кредиторів, зазначене сприятиме підвищенню прозорості та визначеності показників фінансового стану на момент відкриття банкрутних процедур, а отже, підвищенню довіри до боржника, що є умовою надання йому прав щодо залишення в ході процедур банкрутства керівництва боржника та встановлення пріоритету реорганізаційних процедур над ліквідаційними. Серед таких можливих прав, які б дозволили удосконалити алгоритм процедур банкрутства, відмітимо наступні:

1). Редакція статті 14 Закону до набрання чинності змінами від 07.03.2002 надавала боржнику право при проведенні процедури розпорядження майном одночасно задовольнити вимоги кредиторів відповідно до реєстру вимог кредиторів, що, вочевидь, не порушує інтересів кредиторів щодо повернення боргів.

Проведення ж незалежної оцінки фінансового стану боржника дозволило б довести відсутність неоплатності, а отже, підтвердити наявність можливості погашення вимог кредиторів без проведення додаткових судових процедур. Наслідком цьогомогло б бути повернення боржнику права при проведенні процедури розпорядження майном одночасно задовольнити всі вимоги кредиторів у випадку, якщо незалежна оцінка доводить перевищення вартості майна боржника над сумою вимог до нього.

2). Запровадження реальної оцінки фінансового стану дозволило б удосконалити алгоритм обрання процедур банкрутства, адже сьогодні Закон визначає прийняття рішення про обрання процедур виключною прерогативою кредиторів. У той же час, відсутність неоплатності, тобто встановлення факту наявності майна на суму, більшу за суму вимог, що є об' єктивною підставою можливості відновлення платоспроможності боржника, повинна мати наслідком:

запровадження незалежно від волі кредиторів санації боржника, що, як передбачає постанова Вищого господарського суду України від 14.12.2005 у справі № 32-24/292-03-9660 [8, 435], уводиться з метою запобігання визнання боржника банкрутом і його ліквідації та має пріоритет перед процедурою ліквідації;

подання до засідання суду, що проводиться за підсумками процедури розпорядження майном, плану санації, розробленого боржником (учасниками господарського товариства-боржника);

обов' язок кредиторів іти на певний компроміс щодо строків сплати зобов' язань. Граничні терміни погашення боржником вимог кредиторів згідно з таким планом санації, відхилення від яких можливе лише за погодженням кредиторів, повинні бути встановлені законом.

Висновки та пропозиції Удосконалення корпоративного управління щодо порушення провадження у справі про банкрутство, введення реальних показників платоспроможності й опора на них при обранні процедур банкрутства, розробці плану санації, дозволить знизити ступінь використання недосконалості положень Закону в якості важелів майнового конфлікту, позбавити недобросовісних учасників відносин неспроможності можливостей для зловживань та посилити реабілітаційну складову Закону.

Безумовно, що вся ця робота повинна базуватись на гарантованих Конституцією України принципах юридичної рівності та захисту законних інтересів всіх учасників провадження у справі про банкрутство.

РЕЗЮМЕ

Статья посвящена проблемам возбуждения производства по делу о банкротстве по заявлению должника, организованного в форме хозяйственного товарищества. На основании опыта стран с развитым корпоративным управлением предлагаются меры по усовершенствованию механизма подачи заявления о банкротстве должником и отражения оснований для этого в положениях корпоративного управления. SUMMARY

The article is devoted to problems of opening of bankruptcy proceedings with filing bankruptcy petition by company debtor. Measures for development of filing bankruptcy petition by debtor and implementation of them in corporate governance provisions according to experience of the countries with developed corporate law are offered.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ:

1. Джунь В.В. Інститут неспроможності: світовий досвід розвитку і особливості становлення в Україні. Монографія. - Видання друге, виправлене і доповнене. - К.: Юридическая практика, 2006. - 384 с.

2. Поляков Б. М. Право несотоятельности (банкротства) в Украине. - К.: Концерн „Видавничий дім «Ін Юре»", 2003. - 440 с.

3. Поляков Б.М. Закон Украины „О восстановлении платежеспособности должника илипризнании его банкротом": Научно-практический комментарий/ Под общей редакцией Д.Н. Притыки. - К.: Концерн „Издательский Дом «Ин Юре»", 2003. - 272 с.

4. Грек Б.М. Банкрутство. Цивільний та кримінально-правовий аспекти: Монографія. -К.:Прецедент, 2006. - 303 с.

5. Законодательство США о банкротстве // http://www.duma.gov.ru

6. Трушников С.С. Возбуждение производства по делам о несостоятельности в России и Германии. - СПб.: Издательский дом С.-Петерб. гос. ун-та, Издательство юридического факультета СПбГУ. - 2006. - 200 с. ISBN 5-9654-0053-6.

7. Федеративная республика Германии. Законы. Торговое уложение Германии. Закон об акционерных обществах. Закон об обществах с ограниченной ответственностью. Закон о производственных и хозяйственных кооперативах.: пер. с нем. - М.:Волтерс Клувер, 2005. - 624 с. - Парал. тит. л. нем. - ISBN 5-466-00090-6.

8. Господарське судочинство в Україні: Судова практика. Застосування законодавства про банкрутство./Упоряд. Б.М.Поляков; Відп. ред. В.С.Москаленко. - Вип. 2. - К.:

Праксіс, 2006. - 544 с.

Надійшла до редакції 20.02.2008 року

УДК 334.726: 001.895

ПРОГРАМНО-ЦІЛЬОВІ ЗАСАДИ ІНВЕСТИЦІЙНО-ІННОВАЦІЙНОГО ПРОЦЕСУ У ВІДКРИТИХ ЕКОНОМІКАХ В КОНТЕКСТІ СУЧАСНОГО НТП

Сьомик В.А., здобувач Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України

Сучасна логіка комерційної діяльності при інноваційному інвестуванні, так само, як і механізм віддачі від вкладення капіталу в інноваційний процес, є принципово відмінними від традиційних мотивацій господарювання. В результаті порядок отримання доходів, які отримуються у зв' язку із науково-технічним розвитком, має мало спільного з гарантованими виплатами позикового відсотка на капітал в банку або дивіденду на закуплені акції та навіть із «звичайною», неризикованою комерційною діяльністю. Так, при вдалій реалізації інноваційного процесу віддача може виявитися дуже великою, але при невдачі позитивний ефект від комерційної діяльності може бути відсутній зовсім, більш того, може взагалі загинути весь вкладений капітал.

У цьому зв'язку великого значення набувають механізми державного втручання в інвестиційні процеси, здатність інститутів суспільства забезпечити інноваційні пріоритети розвитку засобами програмно-цільового регулювання, а також пошук нових моделей державно-корпоративної взаємодії при реалізації інноваційних програм.

Різними авторами висловлюються достатньо відмінні точки зору на проблематику державного втручання та інституційного регулювання. Одна з точок зору представлена думкою про те, що надмірне втручання уряду в економіку не сприяє досягненню високого рівня конкурентоспроможності, а державна політика, що опікується неефективними галузями й підприємствами, передбачає високий рівень

© Сьомік В.А., 2008оподаткування, перерозподіл засобів ефективно функціонуючих підприємств на користь нерентабельних підприємств і дренаж економіки закордонним капіталом не є ефективною. Крім того, «негативний вплив на рівень конкурентоспроможності справляють надмірно розвинуті соціальні функції держави, внаслідок чого все менша кількість населення стає професійно активною, тоді як все більша кількість людей бере участь у перерозподілі ВВП через пенсії і різного роду допомоги» [1, c. 69]. Інші автори, відповідно до більш «про-інституційних» пріоритетів вбачають за необхідне наголосити на конструктивній ролі втручання в ринкові процеси, відзначаючи не тільки необхідність коригування обмеженої ринкової логіки, але й доцільність оптимізації самого ринкового середовища.

З цього приводу В.Кондрат'єв відзначає, що взагалі у чистому виді галузевої промислової політики не існувало ніде - за виключенням короткого періоду післявоєнного економічного відновлення у Франції. Так, «у 1950-і роки в політиці французького уряду були чітко виражені галузеві пріоритети - чорна металургія і цементна промисловість (в цілях модернізації господарства в цілому), сільськогосподарське машинобудування (заради підйому сільського господарства), автомобільна промисловість (для залучення валютних резервів в економіку)», але «найважливішою умовою такої політики був надзвичайно високий ступінь одержавлення промисловості. Частка державного сектора в середньому ш) промисловості складала більше 50%, а в деяких галузях набагато вище: у чорній і кольоровій металургії 60-70%, вуглевидобуванню 90%, електроенергетиці 98%», причому «повністю в приватному секторі залишалися лише суднобудування і легка промисловість» [2, с. 79—103].

В науковій теорії дедалі вагоміше постають завдання осмислення того, що у практиці інституційного будівництва США, Канади, Великобританії, Франції, Японії а останнім часом і найбільш успішних країн з економікою трансформаційного типу, як відзначається в економічній літературі, помітним є прагнення розвивати інфраструктуру та системи фінансування фундаментальної науки і культури через національні, регіональні і галузеві фонди. При цьому вітчизняний бізнес в усіх названих та в інших країнах не залишається осторонь прогресивних перетворень та тенденцій, що потребує окремої уваги.

Як безумовну істину сприймають тезу про те, що для виходу на передовий світовий рівень в дослідженнях та прикладних розробках, пов'язаних з інформатикою та інформаційними технологіями необхідне створення умов, при яких бізнес виявиться зацікавленим в інвестиціях в прикладні дослідження та доступні для нього дослідження фундаментального плану.

Деякі автори пишуть у цьому зв' язку про своєрідне поле застосування інституціоналізму, яке «пов'язано із його внутрішньо вмонтованою здатністю пасувати природі НТП, інноваційного розвитку, стимулювати прогрес виробництва» [3, с. 51]. Таким загальним вимогам відповідають специфічні національні підходи. Так, політика

1. Поплавська Ж. Моделі конкурентоспроможності національних економік України та Польщі у механізмах транскордонного співробітництва // Вплив маркетингу на підвищення ефективності транскордонного економічного співробітництва з країнами-членами ЄС / Міжнародна науково-практична конференція. - МТІ, 24-25 жовтня. - Мукачево: МТІ. - C. 67—71.

2. Кондратьев В. Государство и корпорации в стратегии глобальной конкурентоспособности // Национальная промышленная политика конкурентоспособности. Опыт Запада - в интересах России. М.: ИМЭМО РАН, 2002. - С. 79—103.

3. Боргова політика в контексті задач інституційного забезпечення фінансової стабільності та міжнародної конкурентоспроможності // Фінансові інструменти забезпечення міжнародної конкурентоспроможності в інституційній моделі: Монографія / За ред. В.Є.Новицького. - К.: Арістей, 2006. - С. 48—57.державного втручання у Франції органічно включала вирощування «національних лідерів економіки». Так, у цій країні «в кожній галузі були створені одна-дві великі компанії, які повинні були об'єднати навколо себе дрібний бізнес і конкурувати із зарубіжними фірмами на світових ринках». Причому ««лідери» визначалися на основі високого рівня технологічної досконалості в певних товарних нішах». У ФРН застосовувалися прогресивні кредитно-фінансові підходи: в 1950-ті рр. державні банки там «перейшли від кредитування конкретних галузей до рефінансування приватних банків, що мали стійкі зв'язки з промисловими компаніями» [1, с. 79—103].

У цьому зв'язку в економічній літературі відзначається комплексність взаємодії «технологічних змін, виникнення корпоративних стратегій, націлених на діяльність у глобальному середовищі, та проведення реформ у окремо взятих країнах». Водночас дещо спрощеною можна вважати позицію О. Килимника щодо того, що «у останні півтора десятиліття відбулося нечуване за обсягами та темпами відкриття та модернізація економік в усіх регіонах, що передбачали реалізацію протилежних за змістом та характером процесів та практичних акцій: дерегуляцію економіки та впровадження програмно-цільових підходів, демонополізацію, приватизацію, зниження та спрощення тарифів а також одночасне зростання не тільки ролі національних держав, але й їхніх так або інакше оформлених об'єднань, утворених ними міжнародних організацій та структур, які уособлюють волю діючих суб'єктів системи міжнародних економічних відносин» [2, с. 288]. Адже такі тенденції дерегуляції та лібералізації не є виключною характеристикою базової тенденції у взаєминах держав та інститутів-регуляторів із комерційними агентами-об'єктами регулювання.

Традиційно під промисловою політикою розуміють систему заходів прямого (адміністративного) і непрямого (фінансово-економічного) державного регулювання економіки, які спрямовуються на стимулювання розвитку промисловості, підвищення національної конкурентоспроможності й ефективності виробництва за рахунок технологічної модернізації, удосконалення керування, рішення інфраструктурних і соціальних проблем в інтересах добробуту населення й забезпечення національної безпеки країни [3]. Тому в економічній літературі справедливо вказується на те, що «реалії інформаційного, технологічного поступу зумовлюють дедалі більшу значущість функції «втручання» порівняно до функції «саморегуляції». Більше того: детермінованість економічних кроків, яка може бути подана на рівні цифрових матриць, за умов прогресу комп' ютерної техніки поступово отримує вираження у вигляді планування сучасного зразка («сучасного» - читай - «стимулюючого, спрямованого на уникнення нераціональних рішень, навіть на створення конкурентних господарських систем, на відміну від суто адміністративного, інколи кваліфікованого, а інколи неандертальського планування радянської доби»)» [4, с. 57].

Національні моделі сприяння інноваційному процесу та інституційної структури НТП характеризуються значною диверсифікацією та істотними взаємними відмінностями. Так, американська, і взагалі - англо-саксонська інноваційна система

1. Кондратьев В. Государство и корпорации в стратегии глобальной конкурентоспособности // Национальная промышленная политика конкурентоспособности. Опыт Запада - в интересах России. М.:

ИМЭМО РАН, 2002. - С. 79—103.

2. Килимник О.І. Міжнародно-інституційний фактор національної інвестиційно-інноваційної стратегії // Стратегія розвитку України (економіка, соціологія, право): Наук.журнал. - Вип. 1-2.- К.: Книжкове

видавництво НАУ, 2007. - С. 288-294.

3. Конкурентоспособность и промышленная политика: концепция РСПП / III Приволжский форум «Стратегии регионального развития». -http://hoster.metod.ru:8086/regionforum/section/business/oil/materials/15.

4. Новицький В. Інформаційне трактування класичних підходів в економічній науці // Економіка України. - 2004. - №4. - С. 53—63.відрізняється особливо широкою автономією підприємництва та грунтовною проробкою авторських прав винахідників, власників патентів, ноу-хау тощо. Розгалужене патентне право США та Великої Британії законодавчо закріплює права винахідників на відкриття, интелектуальную власність, причому у формі достатньо жорсткої монополії автора на науково-технічну розробку чи технологічне рішення. За своїм економічним змістом така монополія нагадує «інноваційну ренту», оскільки передбачає платню за користування запатентованим винаходом.

Слід відзначити, що таке положення, яке позитивно позначається на активності наукової роботи в країні, доповнюється таким важливим фактором економічного розвитку, як військово-промисловий комплекс. Ця особлива область, яка є сферою, в якій народжуються військові технології, стимулюється шляхом вкладання державних коштів і містить найбільш значущі, з точки зору держави, технологічні пріоритети. Причому інноваційне регулювання виходить з розуміння того, що як фундаментальні, так і прикладні результати наукової діяльності ВПК, а також числені побічні продукти військових інновацій стають важливим джерелом інновацій для цивільних секторів.

Відмінною рисою японської моделі є активне формування технологічних пріоритетів, причому при цьому упор робиться на конкретні технології. Це пов'язано як із традиційно меншим впливом ВПК на соціально-економічне життя після Другої світової війни (в цьому плані важливе значення має 9-та стаття Конституції), так і з «фронтальністю» технологічного регулювання, яка пов'язана із високим авторитетом влади, дисциплінованістю господарських суб'єктів щодо виконання директив та рекомендацій з боку влади. Іншими словами, стає можливою ситуація, за якої на державному рівні визначаються технологічні пріоритети, яких слід дотримуватися, причому така «дисциплінованість» це й стимулюється фінансово, а досягнуті результати, нові технології переносяться на всі сфери національного господарства. Характерно, що для Японії, як і для інших країн регіону ПСА (Китай, В'єтнам та ін.), типовим є визначення загальнодержавних проектів, що має безпосереднє значення як на національному, рівні, так і в діяльності комерційних структур, усіх інститутів. Так, історія стимулювання відкритої економіки Японії, «пам'ятає» цілі десятиліття, які були позначені гаслами будівництва великих танкерів, десятиліття технологій виготовлення роботів та ін. (інша справа, що ці «гасла» підкріплювалися ефективними програмно-цільовими підходами, правовими та іншими нормативними актам, які є вельми різноманітними і торкаються багатьох областей впливу на інноваційну політику, регулятивними заходами).

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73 


Похожие статьи

В О Дергачов - Вісник донецького національного університету серія в економіка і право