В О Дергачов - Вісник донецького національного університету серія в економіка і право - страница 56

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73 

Не можна не зазначити й дедалі більш виразного формування єдиної інноваційної політики на рівні держав-членів ЄС. Беручи початок від «просто» погодження економічних дій, посилюючись заходами, спрямованими на створення пільгового оподаткування витрат на НДДКР, вироблення спільних критеріїв застосування системи прискорених амортизаційних відрахувань (вони фактично є безпроцентними позиками на придбання новітньої техніки), стимулювання співпраці університетської науки і компаній, що проводять наукоємку продукцію, на формування єдиного антимонопольного законодавства, розвиток дрібного наукоємкого бізнесу, навіть пряме фінансування підприємств для прискорення нововведень в областях новітніх технологій, інноваційна політика Євросоюзу поступово набуває ознак цілісного механізму програмно-цільових регуляторів.

Специфічні підходи до організації інноваційної політики та програмно-цільових регулятивних підходів формуються за умов нестабільних, трансформаційних ринкових систем, н аціональних економічних комплексів, які здебільшого користуються не досвідом власного ринково-інституційного розвитку, а зарубіжними зразками   та   інколи   нав'язуваними   лібералізаторськими   схемами структурнихперетворень. Лише протягом останніх років почали поширюватися розробки та здійснюватися спроби виробити науково обгрунтовані засади державного регулювання. Так, згідно типової позиції російських фахівців, на даному історичному етапі держава повинна проявляти зацікавленість у підтримці:

• корпоративних структур, що забезпечують національну безпеку й економічну незалежність країни;

• транснаціональних корпорацій і вертикально-інтегрованих структур - для постійного збільшення їхньої частки на світовому ринку й розширення обсягу участі в міжнародному поділі праці,

• регіональних компаній - з метою постійного збільшення їхні частки на внутрішньому ринку й перетворенню в промислові структури загальнонаціонального масштабу з перспективою виходу на світовий ринок з конкурентною продукцією;

• інноваційно активних підприємств малого й середнього бізнесу, що вирішують завдання інституціонального забезпечення економіки знань, а зусилля, що також концентрують свої, на проривних напрямках технологічного прогресу

[1].

Важливу роль у структурній політиці відіграє фінансове забезпечення цільових програм. Воно повинне включати:

• розвиток спеціалізованої фінансової інфраструктури, що забезпечує реалізацію науково-промислової політики;

• виділення бюджетних асигнувань на розвиток перспективних організацій;

• звільнення від сплати мита на устаткування, ввезене для технічного переоснащення організацій і яке не має вітчизняних аналогів;

• звільнення від сплати податку на частину прибутку, одержуваного від виконання робіт із цільових програм, а також тих, що направляються на технічне переозброєння й розширення виробництва;

• надання податкових канікул новим організаціям, створюваним для реалізації пріоритетних програм;

• реструктуризацію боргів бюджету підприємств - учасників пріоритетних програм [2].

Здатність ефективно залучати інвестиції з-за кордону та навіть «зберігати» власні на національній території, тісно пов' язана із порівняною ефективністю національної економіки. Остання достатньо рель' єфно відображається у міжнародних статистичних та аналітичних рейтингах.

Україна традиційно посідає не вельми високі позиції в міжнародних рейтингах глобалізованості та відкритості, причому особливо низькими позиції України є у тих випадках, коли йдеться про реальні здобутки у ході реформ та створення ефективних високо конкурентних виробництв. Наприклад, згідно рейтингу журналу Foreign Policy, який опублікував традиційний, вже сьомий «Рейтинг Глобалізації» (Globalization Index) (він охоплює дані по 72 країнах світу, що представляють 88% населення земної кулі і більше 97% світової економіки), в якому з пострадянських держав враховувалися лише Росія, Україна і Естонія, наша держава посіла лише 42-е місце (рік тому — 39-е) [3; 1].

1. Конкурентоспособность и промышленная политика: концепция РСПП / III Приволжский форум «Стратегии регионального развития». -http://hoster.metod.ru:8086/regionforum/section/business/oil/materials/15.

2. Гаджиев Ш. Международная миграция капитала в контексте современных тенденций мировой экономики // Стратегія розвитку України (економіка, соціологія, право): Наук. 5курн. - К., 2005. - №1. -C. 16—23.

3. Washington ProFile. - http://www.washprofile.org.

TOP 20 найбільш глобалізованих країн плюс Україна_

Місце у рейтингу

Країна

1.

Сінгапур

2.

Гонконг

3.

Нідерланди

4.

Швейцарія

5.

Ірландія

6.

Данія

7.

США

8.

Канада

9.

Йорданія

10.

Естонія

11.

Швеція

12.

Великобританія

13.

Австралія

14.

Австрія

15.

Бельгія

16.

Нова Зеландія

17.

Норвегія

18.

Фінляндія

19.

Чеська Республіка

20.

Словенія

42.

Україна

Джерела: Washington ProFile. - http://www.washprqjile.org.; Foreign Policy. -http://www.foreignpolicy.com.

При цьому країна увійшла до десятки найбільш глобалізованих країн по одному критерію «членство в міжнародних організаціях». Відзначимо, що саме остання позиція держави ще більше посилилася після довгоочікуваного вступу до СОТ, що, разом з тим, аж ніяк не означає просування по інших, більш важливих для країни, позиціях.

Згідно експертних оцінок, причому навіть офіційних, відомо, що притік іноземних інвестицій практично не впливає на параметри інноваційного розвитку та на реальне зростання української економіки, а отримувані фінансові кошти (адже такий капітал, що надходить, власне і залишається у фінансовому секторі не стаючи «капіталом» у «конструктивному» розумінні) здебільшого витрачаються на поглинання компаній фінансового сектору й закупівлю нерухомості, в той час, як лише 10% коштів вкладається в основний капітал підприємств [2, с. 10]. Це, на нашу думку, пов'язано з повною відсутністю виражених програмно-цільових регулятивних підходів і опортуністичним характером макроуправлінських дій. Як відзначається експертами, «стратегічні питання економічного розвитку залишаються нерозв'язаними», причому навіть «у 2007 р. економічна політика проводилася без будь-яких урядових програм

дій» [3, с. 40].

22. Инвесторы игнорируют вложения в основной капитал // Экономические известия. - 2007. - 12

декабря. - С. 10.

3. Ukrainian Economy: Competitiveness for Sake of Social Welfare // Ukraine: Processes, Results, Prospects / International Forum "Europe - Ukraine". - National Institute for Strategic Studies. - K., 2008. - C. 39—86.

Описаний спекулятивний та екстенсивний характер іноземного інвестування, як і інвестування взагалі, слабка технологічна база залишкового потенціалу провідних галузей вітчизняної економіки, створили не тільки залежність України від світового ринку інвестиційних ресурсів, але в доступному для огляду майбутньому практично виключають становлення ефективної моделі національної участі у системі міжнародного поділу праці. Сьогодні технічне відновлення базових галузей в рази відстає від західних конкурентів, що робить галузі української промисловості малоконкурентними на світових товарних ринках. Тому хоча у деяких галузях відкритої економіки України реально існують-таки можливості впровадження нових технологій і підвищення ефективності, здебільшого на території країни сконцентровані виробництва з низьким рівнем доданої вартості, які не є визначальними з погляду розвитку сучасної економіки, і опора на них не може дати ключ до стійкого економічного росту.

Ефективним фактором залучення інвестицій з-за кордону є система державної підтримки власного національного виробництва та тих відтворювальних систем, які вже реально існують на національній території. І надзвичайно важливим інструментом у цьому плані є система державного замовлення, яка дедалі більшою мірою визначає конкурентоспроможність таких країн, як США, Канада, Франція та ін. І хоча відповідні показники в Україні останнім часом зростають, дана позитивна динаміка скоріше відповідає «технічній» зміні моделі фінансування офіційної науки, причому все це відбувається на вкрай низьких абсолютних рівнях.

Важливим інструментом у цьому контексті слід вважати державне замовлення. Детальніше, державне замовлення в Україні реалізується, згідно фактично виділених коштів Міністерством фінансів, по таких пріоритетних напрямах:

• підготовка фахівців, науково-педагогічних та робітничих кадрів;

• підвищення кваліфікації та перепідготовка кадрів (післядипломна освіта);

• у сфері культури;

• на поставку дорогоцінних металів;

• одержання приросту запасів корисних копалин, топографо-геодезичні та сейсмічні роботи;

• поставка продукції медичного та соціального призначення;

• проведення земельної реформи та забезпечення охорони земельних і водних ресурсів;

• на найважливіші новітні технології за пріоритетними напрямами розвитку науки і техніки та фінансову підтримку технічного забезпечення наукової бази;

• на випуск друкованої продукції;

• на закупівлю зерна та інших продовольчих товарів.

Неважко помітити, що наведений перелік статей державного замовлення в Україні має опортуністичний та ситуативний характер, на який більшою мірою впливають «минуле» та тактичні цілі, регулятивні механізми, що склалися та відбивають завдання товарного балансування економіки, ніж інтереси «майбутнього» та довгострокові, стратегічні пріоритети інноваційного розвитку. Тому, не зважаючи на риторику про те, що «державне замовлення на виконання науково-технічних програм та наукових частин державних цільових програм, галузевих програм спрямоване на реалізацію державної політики по пріоритетних напрямах розвитку держави, окремих галузей економіки та адміністративно-територіальних одиниць, забезпечення концентрації фінансових, матеріально-технічних, інших ресурсів, виробничого та науково-технічного   потенціалу,   а   також   підвищення   ефективності державногоуправління шляхом впровадження інформаційних та комунікаційних технологій», навіть сам перелік напрямів державного замовлення на найновітніші новітні технології за пріоритетними напрямами розвитку науки і техніки, а також фінансової підтримки технічного забезпечення наукової бази1 виглядає як своєрідна ремінісценція пріотитетів «прискорення» та «перебудови» пізньорадянських часів.

Сказане підтверджує мізерність фінансових сум, про які йдеться, а також нестабільність курсу. Так, державне замовлення для проведення інформатизації та комп' ютеризації професійно-технічних та вищих навчальних закладів, забезпечення професійно-технічних і вищих навчальних закладів сучасними технічними засобами навчання з природничо-математичних і технологічних дисциплін у 2006 році було затверджене в обсязі 21782,5 тис. гривень, загальною кількістю 155 одиниць.

Пріоритетним завданням держави є створення загальних сприятливих стимулюючих умов для науково-технічної діяльності ринкових суб'єктів-національних фірм, яка, в свою чергу, істотно збільшує їхні експортні можливостей, підвищує стійкість по відношенню до імпорту, покращує умови міжнародно-інвестиційної, міжнародно-коопераційної діяльності.

Україна поки що має можливості забезпечити конкурентні переваги по ряду напрямів НДДКР, маючи й фахівців, і необхідні заділи, але має істотні проблеми із попитом на устаткування, оскільки масова продукція дуже часто в основному закупляється за рубежем, а внутрішній ринок став дуже малим. У цьому зв'язку слід відзначити, що справа підтримки національного товаровиробника характеризується комплексністю та системністю. Так, сільськогосподарське машинобудування не тільки потребує активної політики конкретних машинобудівних підприємств, але й державної підтримки агропромислового комплексу, включаючи пільгові кредити під оборотні кошти і лізинг сільгосптехніки. Якщо взагалі говорити про формування ефективних механізмів підтримки для усіх галузей промисловості, то знову ж таки надзвичайно важливе питання - це фінансові можливості споживача, щоправда тоді, коли стимулювання попиту не означає механічного розширення імпорту.

Фінансування наукової, науково-технічної і інноваційної діяльності в Україні слід розглядати в якості пріоритетного напряму державної фінансової та бюджетно-податкової політики. У фінансово-технічному плані кошти, які належить витратити для фінансування наукової, науково-технічної і інноваційної діяльності, повинні використовуватися на такі цілі, як:

• безпосереднє проведення фундаментальних і прикладних наукових досліджень у відповідності до встановленої процедури витрачання бюджетних коштів на дослідницькі цілі;

• розвиток матеріально-технічної бази наукових установ і організацій;

• виконання визначених у встановленому порядку програм науково-технічного розвитку в державі (загальнодержавний, регіональний рівні);

• проведення наукових досліджень і розробок, направлених на науково-технічне забезпечення діяльності міністерств, відомств, регіональних органів влади, інших органів державного управління;

• навчання дипломованих фахівців, професійну підготовку, підвищення кваліфікації, а також атестацію наукових кадрів;

1. В якості таких напрямів називаються проблеми демографічної політики, розвитку людського потенціалу та формування громадянського суспільства; збереження навколишнього середовища (довкілля) та сталий розвиток; новітні біотехнології; діагностика і методи лікування найпоширеніших захворювань; нові комп'ютерні засоби та технології інформатизації суспільства; новітні технології та ресурсозберігаючі технології в енергетиці, промисловості та агропромисловому комплексі; нові речовини і матеріали.

• укладання та реалізація міжнародного науково-технічного співробітництва на основі міжнародних (міждержавних, міжурядових) договорів в рамках сумісних досліджень та міжнародно-коопераційних проектів;

• фінансову підтримку інвестиційно-інноваційних проектів в частині організації і проведення наукових досліджень і розробок, зокрема в рамках державних капітальних вкладень, пов'язаних з науковою науково-технічною і інноваційною діяльністю;

• забезпечення інформатизації усієї соціально-економічної сфери, розвитку телекомунікаційних мереж, функціонування науково-інформаційних комп'ютерних мереж, зокрема розвиток державної системи науково-технічної інформації, підтримку мережі науково-технічних, інформаційних бібліотек та баз даних, підготовку і видання науково-технічної і науково-методичної літератури (зокрема масових періодичних видань);

• проведення комплексу заходів на кшталт наукових і науково-практичних конференцій, семінарів, симпозіумів, виставок і т. ін.,

• пропаганду прогресивних форм функціонування інформаційної економіки, поширення наукових і науково-технічних знань;

• реалізацію соціальних потреб освітньо-наукових установ, суспільних організацій і об'єднань учених у зв'язку з їхньою науковою, науково-технічною, а також інноваційною діяльністю та інші цілі.

РЕЗЮМЕ

Исследуются механизмы государственного вмешательства в инвестиционные процессы, способность институтов общества обеспечить инновационные приоритеты развития средствами программно-целевого регулирования, новые модели государственно-корпоративного взаимодействия при реализации инновационных программ. SUMMARY

Mechanisms of the state intervention in investment processes, ability of institutes of a society to provide innovative priorities of development by means of the program-target regulation, new models of state-corporate interaction are investigated at realisation of innovative programs.

Надійшла до редакції 09.10.2008 року

УДК 330.341.1:336:332.1:519.86

КОНЦЕПЦИЯ МОДЕЛИРОВАНИЯ СТРАТЕГИИ ФИНАНСОВОГО ОБЕСПЕЧЕНИЯ ИННОВАЦИОННОЙ ДЕЯТЕЛЬНОСТИ В РЕГИОНЕ

Дудка А.И., к.э.н., доцент кафедры экономической кибернетики ДонНУ Черных С.С., аспирант кафедры экономической кибернетики ДонНУ

В настоящее время в инновационной сфере наблюдаются негативные тенденции, конкурентоспособность отечественной продукции находится на очень низком уровне, уступая при этом импортной, произведенной на основе инновационных технологий.

© Дудка А.И., Черных С.С., 2008

Для развития инновационной деятельности в Украине финансовое обеспечение инновационных процессов необходимо осуществлять в рамках эффективной и обоснованной стратегии. Такая стратегия должна быть сформирована для Украины в целом и ее регионов. Одной из основных составляющих стратегии инновационного развития регионов является финансовое обеспечение инновационной деятельности.

Среди отечественных ученых, которые работают над решением проблем инновационной деятельности можно выделить Павленко И.А., Пересаду А.А., Федоренко В.Г., Аньшина В.М., Дагаева А.А., Крылова Э.И., Ильяшенко С.М., Гольдштейна Г.Я., Егорова П.В [1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8]. Проблематике инновационного развития регионов посвящены работы Бузни А.Н., Румянцева А.А., Ильина В.А Амитана В. Н. [9, 10, 11, 12].

В настоящее время разрабатывается разного рода программы, целью которых является инновационное развитие регионов. Они включают в себя меры по стабилизации и устойчивому развитию народнохозяйственного комплекса региона и государства в целом на основе максимального использования научно-технического потенциала области, привлечения интеллектуальных ресурсов отечественной науки к созданию, производству и реализации конкурентоспособной наукоемкой продукции и технологий, уменьшение безработицы, оздоровление экологической ситуации, повышение жизненного уровня населения [13]. Существует ряд разработок в области финансирования и стимулирования инновационной деятельности в регионах, которые рассматриваются в работах экономистов, а также местными властями регионов.

Несмотря на значительное количество работ по проблемам инновационной деятельности, проблемы разработки стратегии финансового обеспечения инновационной деятельности в регионе недостаточно изучены.

Целью статьи является разработка концепции моделирования стратегии финансового обеспечения инновационной деятельности в регионе.

Под стратегией финансового обеспечения инновационной деятельности в регионе будем понимать комплексный план действий, направленный на достижение наибольшей эффективности вложения финансовых средств в инновационную деятельность в регионе, в котором бы предусматривалось оптимальное и своевременное обеспечение финансовыми ресурсами перспективных инновационных проектов.

Стратегия направлена на достижение поставленных целей: развития инновационной деятельности в регионе и ее выход из кризиса, а в соответствии с ними определены ресурсы и средства достижения этих целей. Стратегия финансового обеспечения формируется в рамках программы инновационного развития регионов, а ее финансирование будет осуществляться поэтапно.

Построение стратегии финансового обеспечения заключается в эффективном распределении имеющихся, а также привлечении дополнительных средств для финансирования инновационной деятельности в регионе в соответствии с существующими программами развития инновационной деятельности.

Формирование стратегии должно начинаться с анализа текущего состояния объекта исследования, определения целей, а на основе этого определяться средства и ресурсы достижения целей. Поэтому концепция стратегии финансового обеспечения должна включать в себя все эти этапы.

В первую очередь проводится предварительный анализ состояния инновационной системы региона, определяются направлений развития РИС в перспективе. В результате анализа состояния РИС (региональной инновационной системы) могут быть получены следующие параметры, описывающие существующее состояние РИС: количество инновационных предприятий в регионе, объем инновационной продукции,прибыль инновационных предприятий, ресурсы источников финансирования, потребности инновационных предприятий, объемы финансирования по различным направлениям и т.п., а также количественное значение параметров. Значения данных параметров находятся в настоящее время на очень низком уровне, поэтому стратегия финансового обеспечения развития РИС должна быть направлена на значительное увеличение этих показателей.

Обозначим текущее (начальное) состояние РИС S0 = C°,...,j"0) (S0sS), где

S - множество состояний РИС; S0 - текущее состояние РИС;

gj - текущее (начальное) значение /-ого параметра РИС (l = 1, п); n - количество параметров РИС.

После чего определяется множество желаемых состояний РИС в последующие периоды с использование тех же параметров. Обозначим множество состояний РИС в

будущие периоды S' = Сg'n где

gj - желаемое значение 1-ого параметра РИС в t-ый период, (l = 1, п ); S' - желаемое состояние РИС в t-ый период.

Тогда желаемое состояние РИС в пространстве состояний можно представить некоторой точкой Сg'n ^.

В рамках построения концепции моделирования стратегии финансового обеспечения нужно использовать такие инструменты моделирования, чтобы перевести РИС из состояния S0 в St или наиболее близкие к нему. Таким образом, необходимо найти Y (Y: S0^St, t=1...T),

где Т - горизонт планирования.

В работе для нахождения Y осуществим построение и реализацию комплекса экономико-математических моделей финансового обеспечения инновационной деятельности в регионе. В данный комплекс будут входить следующие модели и методы, представленные на рис. 1.

В результате реализации моделей будет получена РИС, отражающая множество

состояний в будущие периоды Smt = ^g1"!tgmt^, при t=1...T.

Показатели ^g1mtдолжны превосходить S0 = ^jj0,...,^) за счет достижения высоких результатов при сравнительно небольших затратах ресурсов. Значения должны приближаться к S' (S' =(jjСп) ) при t=1...T.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73 


Похожие статьи

В О Дергачов - Вісник донецького національного університету серія в економіка і право