В О Дергачов - Вісник донецького національного університету серія в економіка і право - страница 60

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73 

18. Колбасин Д. А. Гражданское право. Общая часть: Учеб. пособ. - Мн.: Акад. МВД

Респ. Беларусь, 2004. - 360 с.

19. Апанасенко К.І. Правовий режим майна, що є в комунальній власності: Дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.04 / Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка. - К., 2006. - 200 с.

20. Ткачук І. Економічні передумови самостійного регіону // Розбудова держави. - 1994. -№ 1. - С. 14-19.

21. Иванов А. Публична собственост според Конституцията на Республика България // Правен Преглед. - 1996. - № 1. - С. 47-51.

22. Сосна С.А. О концепции общественного достояния // Государство и право. - 1996. -

№2. - С. 55-64.

23. Талапина Э.В. Управление государственной собственностью. - СПб, 2002. - 455 с.

24. Устименко В. А. Собственность территориальной громады города (хозяйственно-правовые аспекты): Дисс. . докт. юрид. наук: 12.00.04 / Институт экономико-правовых исследований НАН Украины. - Донецк, 2007. - 596 с.

25. Скрипник В. Бассейн и джакузи в... райсовете // Голос Украины. - 2006. - 8 декаб. (№

233). - С. 3.

26. На Нивках 16 детсадов находятся в аренде // Голос Украины. - 2007. - 15 март. (№

45). - С. 1.

27. Манько Н. Детсады возвратят громаде // Голос Украины. - 2007. - 22 февр. (№ 33). -

С. 3.

28. Батанов О. В. Конституційно-правовий статус територіальних громад в Україні / За заг. ред. В.Ф. Погорілка. - К.: Ін Юре, 2003. -512 с.

29. Муніципальне право України: Підручник / Кол. авт.; За ред. В.Ф. Погорілка, О.Ф. Фрицького. - К.: Юрінком Інтер, 2006. - 592 с.

30. Батанов О. В. Функції муніципальної влади: поняття та класифікація // Бюлетень Міністерства юстиції України. - 2006. - № 11. - С. 17-30.

31. Грудницкая С. Н. Проблемы методологических основ развития хозяйственной правосубъектности // Науковий вісник Ужгородського університету. Серія Право. - 2008. - Вип. 9. - С. 352-356.

32. Устименко В. А. Власність територіальної громади міста (господарсько-правові аспекти): Автореф. дис. ... докт. юрид. наук: 12.00.04 / НАН України. Ін-т екон.-правових дослідж. - Донецьк, 2007. - 33 с.

33. Соловьев С. Г. К вопросу об управлении имуществом муниципального образования // Государственная власть и местное самоуправление. - 2007. - № 12. - С. 6-9.

34. Управление развитием города (экономико-правовые аспекты) / Под ред. В.К. Мамутова, В.В. Финагина, А.М. Серебрякова и др. - К.: Наук. думка, 1986. - 207 с.

Надійшла до редакції 20.02.2008 року

УДК 159.922:316.64:165.242.2

ПІДХОДИ ДО ВИВЧЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ МАСОВОЇ ПРАВОВОЇ

СВІДОМОСТІ

Дмитрієнко Ю.М., член-кор МАНЕБ, доктор філософії, професор Харківського економіко-правового університету, здобувач наукового ступеня доктора юридичних наук Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Постановка проблеми. Масова правова свідомість в історичній перспективі стала об'єктом наукового осмислення порівняно недавно, ледве більше сторіччя тому. Вітчизняна правова наука виділила широко дане соціальне явище як самостійний об'єкт дослідження ще пізніше - у другій половині ХХ століття. При цьому в XIX-XX вв., як й у новітній час феномен «масовості» правосвідомості людей і пов'язані з ним явища одержали настільки широке поширення, що стали глобальним чиником, який у значній мірі формує визначальну природу сучасної правової цивілізації в цілому [1]. Процеси правової масовизації, механізми їхнього виникнення, зміни вимагають цілеспрямованого вивчення та наукового пояснення, оскільки розуміння їхньої ролі та функцій, впливу на зміни правового соціуму стають сьогодні вирішальними умовами успішної законодавчої, правозастосувальної та правореалізаційної діяльності.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Аналіз наукової літератури показав, що вітчизняні та зарубіжні дослідники, що займаються вивченням масової та етнонаціональної правосвідомості, поки не змогли одержати систематизованих результатів в описі цих надзвичайно різноманітних і динамічних соціальних феноменів. Особливістю сучасної наявної ситуації в даній галузі теоретичного, практичного та філософсько-правового знання є недостатнє використання принципу системності в

© Дмитрієнко Ю.М., 2008підходах фахівців, суперечливість, фрагментарність, однобічність суджень. Загальна теоретична та емпірична недослідженість даного явища багато в чому пов'язана з тим, що вона, за мірою своєї масштабності та всеосяжності, як й раніше являє собою новий предмет для соціальної та правової філософії, незважаючи на більш ніж 150-літню історію вживання самого терміна «масова свідомість» та «масова правосвідомість», фактично, у міждисциплінарному значенні. Найчастіше неадекватно застосовується термінологія, що призводить до такої ситуації, коли глобальний соціальний айсберг нормативних функцій правосвідомості виявляється просто розірваним на безліч дрібних підфункцій, ідентифікованих у тих фрагментах-термінах, що довільно виокремлюють будь-яку її зовнішню сторону: «масова правова комунікація», «правові судження некомпетентних», «колективні правові рішення», «правосвідомість юрби», «колективна правова воля», «народний дух», «масова правова культура», «масові правові інстинкти», «суспільно-правова думка», «суспільно-правові настрої», «суспільна мораль» та ін., - ось приблизно ті еквіваленти найменувань масової правової свідомості, що дійшли до нашого часу. Аналізуючи вияви масовості правової свідомості, багато вчених вказують на гострий дефіцит досліджень, що дозволяють виявити конкретні зв'язки між динамікою різних форм масової, суспільної правосвідомості та особливостями становлення та розвитку індивідуальної правосвідомості. Об'єкт дослідження наукової статті - масова правосвідомість як дискретна динамічна регулятивна система, що є необхідним регулятивним компонентом сучасної ідейно-світоглядної та нормативно-правової структури суспільства.

Досліджень, присвячених конкретно масової української правосвідомості як такої - виявити не вдалось.

Мета наукової статті. Виходячи з об' єкта дослідження наукової статті - метою статті є вивчення масової української правосвідомості та підходів до її дослідження.

Результати дослідження. Процеси нормативно-правового функціонування правових рефлексій, що зароджуються в надрах сучасної української масової правосвідомості, знаходять своє вираження в різних суспільних виявах, у тому числі й таких, як соціальна апатія та агресія, соціально-політична байдужність, правова етнофобія, ксенофобія, правовий нігілізм, масові правові культи, правові психози, правова антикультура. Без виявлення закономірностей і сутнісних рис масової та етнонаціональної правосвідомості неможливо адекватно описати та зрозуміти глибинні процеси, що протікають у сучасному перехідному українському суспільстві. У зв'язку із цим більше пильна увага сучасних дослідників стала приділятися не тільки формально-інституціональній стороні суспільно-правових явищ, але й феноменам духовного порядку. Висловлюється багатьма думка про істотну роль особи в правовому бутті, базову роль чуттєво-свідомих явищ у правовому соціумі. Даний підхід змушує розглядати ці суспільні феномени в якості об'єктів спеціального теоретичного, методологічного та філософсько-правового вчення.

Однією з головних причин початку швидких темпів новітньої української реформації стали кардинальні зміни в масовій українській правосвідомості. При цьому за умов різкої зміни всієї традиційної структури (традиційної форми првосвідомості) суспільної свідомості, пострадянське суспільство багато в чому повернулося до базових етнонаціональних і етнорелігійних форм правосвідомості, які ми відносимо до типових природних. Саме вони для широких мас первинних суб' єктів правосвідомості (фізичних осіб), виробників масових форм правосвідомості, що трансгресивно (з виходом за звичайні розвиткові межі позитивного права та правознавства) трансформуються у активному русі, стають головним способом правового усвідомлення   й   пояснення   нестабільного   та   непередбаченого, синергетичноналаштованого навколишнього світу. Слід зазначити, що гуманітарні та правові науки на сьогоднішній день поки не змогли запропонувати цілісну теоретичну модель, за допомогою якої можна було б визначити новітні інтенції масової української правосвідомості та права в пострадянському суспільстві та зрозуміти їх сутність (ми ж пропонуємо у якості такої теоретичної моделі синергетику правосвідомості та права). Це пов'язане з тим, що процеси взаємозв'язку масової, етнонаціональної та етнорелігійної правосвідомості поки ще, на жаль, не є пріоритетними для вітчизняної української правової науки, філософії права, правосвідомості та соціальної філософії. Недооцінка важливості феномена «масовості» української правової свідомості, яка є перехідною (марігнальною, ілюзорною, девіантною) у нелінійних процесах типово синергетичного, самоорганізаційно детермінованого існування та розвитку сучасного правового соціуму поки не дозволяють вийти за межі наукових розвідок на широкий науковий аналіз закономірностей масової правосвідомості, які не підпадають у сферу лінійних інтересів позитивного права та правознавства у зв' язку їх конкретно-історичною обмеженістю, що змінюється лише разом зі старим позитивно-правовим мисленням, носіями цього мислення, побудованим за старими правовими ідеями радянського правового марксизму, яким не відбулось збутись у світовому мірилі. Фрагментарність нормативних знань про глибинні основи змін, що відбуваються у активних світових правових рефлексіях як основах масової правосвідомості, яка б свідчила про стійку розвиткову спрямованість світових змін правосвідомості українців, найчастіше не дають можливості дослідникам об'єктивно оцінити правову реальність, зробити вірні висновки про характер і тенденції розвитку соціально-правових процесів у новітню епоху, що здійснюються не за колишніми конкретно-історичними, а світовими зразками прогресивних правоперетворень. У зв'язку з викладеним вважаємо, що «масовість» (та «етнонаціональність» як її вияв) української правосвідомості та права, є глобальним соціально-правовим феноменом, що заслуговує на те, щоб стати об'єктом пильного вивчення для правових і суспільних наук та, особливо, філософіії права, правосвідомості та соціальної філософії. Існують дві найбільш серйозні труднощі, з якими зіштовхуються дослідники масової правосвідомості. По-перше, це недолік джерел, що розглядають поняття «масова», «етнічна», «карнавальна», «національна» правосвідомість із різноджерельних, методологічних, філософсько опосередкованих позицій, при їх широкому використанні в прикладних гуманітарно-правових дослідженнях й, навіть, за істотних апеляцій до повсякденної свідомості. По­друге, це - величезна кількість підходів до визначення поняття «масовості» у правосвідомості, що ставить дослідника перед проблемою вибору, верифікації вибору та ідентифікації його істинності.

Розглядаючи історію питання, слід зазначити, що ціла низка підходів до розрізнення феномена «загального» у правосвідомості була закладена вже в роботах Сократа, Платона, Аристотеля, Геродота, Фукидида, Марка Аврелія, Гребля. Антична філософія зуміла розрізнити правосвідомість не тільки самого конкретного мислителя, індивіда, але й надіндивідуальну, у тому числі, безпосередньо, суспільні форми правосвідомості. Описуючи суспільство та людину в правових поняттях і термінах свого часу, античні правознавці та філософи, проте, зуміли в певній формі висловити такі правові ідеї, що передбачили низку концептуальних основ розуміння суспільної та масової правосвідомості філософами Нового й Новітнього часу. Мислителі Нового часу вже більш чітко розуміли, що при дослідженні феномена правової свідомості людей вони найчастіше мають справа не з індивідуальною правосвідомістю, але з правовою свідомістю конкретно-історичної «епохи», «суспільства в цілому», свідомістю, розподіленою одночасно безліччю історичних і реальних первинних (фізичні особи) і вторинних (юридичні особи) її суб'єктів. Проблема реальної масової свідомості, їїособливого носія, масову людину з її широкими життєвими стереотипами поведінкової активності, виникає в житті, а потім і в науці на рубежі XVIII-XIX століть. Особливо поняття «масова свідомість» як родове правове поняття, а звідси й поняття «масова правова свідомість» (у різному значенні: масова нормативна, регулятивна свідомість, тому що у прямому значенні масової правової свідомості як такої, на заході таке поняття прямо не вживалось, але ми вважаємо, що воно з'явилось разом з поняттям «масова свідомість» у науковому світі) як видове правове з точки зору загальної теорії пізнання та правового пізнання, поширилось до кінця ХХ сторіччя завдяки класичними працям Г. Тарда, Г. Лебона, І. Сигеле та У. Макдауголла, ураховуючи нашу точку зору стосовно виключно правової етимології поняття «свідомість» як родового правового для всіх наук. Хоча в цей період дані терміни формувались як більш описові, скоріш образні, в основному лише підкреслюючи масштаби виявів (але на жаль, не впливів) «масовості» свідомості та правосвідомості. У цьому аспекті акцентуємо увагу на нашому давньому зауваженні про те, що терміни «свідомість» та «правосвідомість» у їх широкому значенні мають, фактично, або де-факто, одне й те ж значення. Ці два терміни, що позначають одну й ту ж найголовнішу функціональну дію людського мозоку та самої люднни як універсальної розумової істоти соціального світу, світу та Всесвіту, а саме, дію розумового, осмисленого відношення до світу, права, закону, природи, до себе та інших людей, живої та неживої природи, а також до світу та Всесвіту, що, у першопринципі керується апріоріями постійного осмисленого відношення до усіх, хто її оточує, кого вона знає, або кого чи щось поважає, не поважає особисто. Тобто, коли людина приймає особисті свідомі, вони ж і правосвідомі водночас рішення стосовно формування відношення до природи, права, закону, та іншої людини, світу та Всесвіту, їх об' єктів, суб' єктів та предметів, користуючись особистою моралюю, власними життєвими принципами, реалізуючи при цьому власні природні властивості як родові правові, але як розумна, людина не може мати відношення до іншої людини, світу та Всесвіту неправове, або таке, що порушує чинну законодавчу базу. У широкому контексті неправове відношення до іншої людини, світу та Всесвіту може бути лише за наявності певних медичних умов, коли людина має або невиліковану душевну, іншу хворобу чи патологію, що офіційно за певним діагнозом засвідчена офіційно на медичному рівні, але не засвідчена у судовому порядку, тобто така людина не обмежена у правоздатності та дієздатності ні де-факто, ні де-юре, хоча здається, що де-факто обмежена за формальними та фактичними показниками. Іншими словами говорячи, у широкому контесті, людина відноситься до іншої людини, світу та Всесвіту за особистісною, індивідуальною, сперсоніфікованою, немасовою правовою свідомістю як належністю родової еволюційної правової природи. На соціальному ж рівні людина реалізує властивості свого розуму, своєї свідомості як типово правові, тобто за громадською мораллю, чинним правом і законом, або іншими слоами говорячи, за закономірностями масової правової свідомості як типово конкретно-історичної, видової правової природи, що має певні масові нормативно-правові стереотипи конкретно-історичного світовідношення, яке властиве певному періоду конкретно-історичного становлення та розвитку правової свідомості як процесуального права, маючого свій початок та кінець, тобто вона є епохальною, змінюється, модернізується та зникає як певна домінанта конкретно-історичної форми правосвідомості, замінюючись на іншу, більш прогресивну. За нашими уявленнями цей період є конкретно-історичним циклом соціальної активності певної національної правосвідомості, який становиться та розвивається історично. За випадку розгляду правосвідомості у широкому значенні остання презентує еволюційний розвиток права, свідомості, людини, суспільства та держави, що не має розвиткових меж у реальномуконкретно-історичному часо-просторі: така правосвідомість знакає масово разом з її носіями, та є, цивілізаційною.

Серйозний внесок у розвиток теорії «масової свідомості», «масової правової свідомості» внесли Е. Дюркгейм, його учні та послідовники, серед яких у першу чергу треба назвати М. Мосса, К. Леві-Строса, М. Грані, Л. Леві-Брюля. Слід зазначити, що у Німеччині під впливом ідей Гегеля про «світовий дух», або «світовий розум» (у нашому контексті світова індивідуальна правосвідомість), що керує нормативно-правовим розвитком цивілізації та суспільства відповідно до діалектичної логіки, розроблена концепція «народної психології» філософа правосвідмості М. Лацаруса та мовознавця Г. Штейнталя, яку ми ідентифікуємо складовою частиною будь-якої народної правосвідомості. У дослідженнях народної правосвідомості основоположник правового еволюціонізму в Німеччині A. Бастіан дійшов висновку, що однаковість (подібність, тотожність) людської психіки (природного елементу правової психології -структурного компонента правової свідомості) виражається в елементарних правових ідеях (шлюбні ритуали та ін.), подібні у різних народів, що зумовлюють тим самим єдність людської культури та правової культури, свідомості та правосвідомості. За ідеями Л. Фробеніса кожна правова культура як феномен масового правового явища, процеса та як істотній стрктурно-системний елемент правової свідомості, має власний характер, зумовлений специфікою нормативної системи світосприйняття відповідної національної правосвідомості, власною «культурною душею», що накладає найістотніший відбиток на кожний її окремий елемент, компонент, ідею та їх реалізацію. Про специфіку нормативної реальності та своєрідності феномена масової, групової та колективної свідомості та правосвідомості (які не є тотожніми), на відміну від особистісної, індивідуальної, писав і B. Вундт.

Наприкінці XIX - початку XX в. ведеться активний дослідницький пошук рушійних сил, що визначають активну соціальну поведінку як типово правову. Характерною рисою багатьох робіт цього періоду було виділення того або іншого домінуючого чиннику при аналізі даної проблематики. Подібне спрощення зводило основи всіх соціально-психологічних явищ до єдиного пояснення або чинника. Так У. Баджот і Г. Тард називали в якості такого чиннику спадкоємність правосвідомості (дослідження механізму спадкоємності стали предметом спеціальної теорії спадкоємності, розробленої Н. Міллером, Д. Доллардом та А. Бандурою), Г. Лебон -можливість пристосування, У. Джемс - звичку, У. Макдауголл та У. Троттер - інстинкт, Е. Дюркгейм і Л. Леви-Брюль - «колективну правосвідомість». Додамо, що у нашому контексті колективна правосвідомість - не є масовою. Масова правосвідомість - це така правосвідомість, яка охоплює великі соціальні прошарки, котрі ми виділяємо за тим чи іншим широким електоратом - великою частиною населення, що підтримує велику політичну силу під час тих чи інших виборних компаній (вони ж залишаються й після виборів аж до нових виборів): у цьому сенсі можна говорити про масову правову та ідеологічну (політичну) свідомість західного населення України, підтримуючого «помаранчевих», масову правову та ідеологічну (політичну) свідомість східного населення України, підтримуючого «блакитних» та ін., тобто масову правосвідомість виділяємо за психолого-ідеологічним (політичним) критерієм.

Продовжуючи далі, зазначаємо, що думка про первинність «колективної правової психіки» за відношенням до індивідуальної висловлювалася 3. Фрейдом, що пов'язував архаїчність правової свідомості широких верств, утримання несвідомого «Воно» з «масовою психікою», а більше пізні, «Я» та «Понад-Я», з індивідуальною. К. Юнг, досліджуючи сферу «колективного правового несвідомого», описує архетипи правових рефлексій як якісь аналоги апріорних форм конкретно-історичної правосвідомості, що утримуються в трансцендентальній правосвідомості суб'єкта І.

Канта, але, у порівнянні з Кантом, юнгіанская сфера правоусвідомленої апріорності володіє більшим ступенем свободи волі, тому що ґрунтується на принципі спонтанності своїх проявів. Великий представник правосвідомості неофрейдизму Е. Фромм, відкинув біологізм правової свідомості Фрейда та спробував погодити психологічні чинники правосвідомості із соціальним процесом. Питання про «масовість» правової свідомості зайняло одне із центральних місць у філософсько-правовій концепції марксизму. Не випадково, в багатьох сучасних роботах з питань суспільнї та масової свідомості ім'я К. Маркса згадується серед авторів, що зробили великий внесок у розробку даної проблеми. Ключова ідея марксизму стосовно природи правосвідомості полягає у тезі про те, що при аналізі свідомої правової діяльності людини не можна виходити з правової свідомості як такої. Сама правова свідомість формується в результаті практичної правової діяльності та втілює в собі суспільно-історичний та правовий досвід людства, тобто процес становлення та розвитку правосвідомості носить соціально зумовлений характер, містячи в собі процес правової комунікації між людьми.

Питання суспільно-правової свідомості з марксистських позицій розглядалися також Г. В. Плехановим, В. І. Леніним, А. Лабриолою, П. Лафаргом, Ф. Мерингом, А. Бебелем, К. Каутским, І. В. Сталіним, А. Грамши та ін. У роботах вітчизняних правознавців, філософів і філософів права термін «масова свідомість» одержав перманентного, не завжди контекстуального поширення із другої половини XX в., термін "масовва правова свідомість" у галузь українського правознавства до нашої роботи не був запропонований. У марксистській вітчизняній літературі правознавчі, філософські та філософсько-правові проблеми, пов'язані з вивченням масової та суспільної правосвідомості, досліджували Б.А. Грушин, А.К. Уледов, В.Ж. Келле, М.Я. Ковальзон, Г.М. Гак, В.В. Журавльов, Е.В. Соколов, Г.К. Ашин, А.Г. Спиркин, М.К. Мамардашвили та ін. Гадаємо, що при дослідженні сучасної української правосвідомості допоможуть висновки вітчизняних дослідників етнічної правосвідомості Г.Г. Шпета, Л. Карасева, С.М. Арутюняна, А.С. Прангішвіли, Н.Д. Джандільдина.

Психологічні основи розуміння сутності феномена масової правової свідомості закладені в працях В.М. Бехтерева, П.П. Блонского, М.А. Рейснера, В.А. Вагнера, Л.Н. Войтоловського. В вітчизняної психології та правовій психології уявлення про масовий характер правової свідомості як регулятивного філогенетичного явища - як типово первинного стосовно індивідуального розглядались в роботах К. А. Абульханової-Славской, Л.С. Виготського, А.Н. Леонтьєва, Б.Ф. Ломова, B.C. Мухіної, Б.Ф. Поршнєва, С. Л. Рубінштейна. Системні уявлення про масову правову психологію розроблені в сучасних дослідженнях Г. М. Андрєєвої, Д. В. Ольшанського. Серед робіт закордонних дослідників, що суттєво вплинули на низку основних філолофсько-світоглядних аспектів становлення та розвитку української правосвідомості, варто назвати роботи Г. Лебона, Г. Тарда, 3. Фрейда, К. Юнга, Э. Фромма, У. Баджота, У. Джемса, У. Троттера, А. Тэшфела, X. Ортеги-і-Гассета, С. Московичи, Д. Міда. Особливо необхідно виділити значення робіт сучасних вітчизняних філософів Т. Н. Брисіної, В. А. Михайлова.

Джерельною основою виникнення масової правової свідомості стали ідейно-світоглядні архетипи теорії «маси» і «масового суспільства», висунуті й розроблені Е. Берком, Ж. Местром, М. Лебоном, Г. Тардом і М. Вебером, X. Ортегой-і-Гассетом, а також Ф. Ницше, Р. Парком, Г. Блумером, Ф. Юнгером, Г. Зиммелем, К. Маннгеймом, Д. Рисменом, Р. Мілсом, Е. Ледерером, X. Арендтом, Л. Мамфордом, Г. Шишковим, Р. Гвардіні, Д. Беллом, Е. Шилзом.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73 


Похожие статьи

В О Дергачов - Вісник донецького національного університету серія в економіка і право