В О Дергачов - Вісник донецького національного університету серія в економіка і право - страница 64

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73 

З огляду на вищеозначене пропонуємо нову редакцію ч.1 ст. 206 КК України:

Протидія законній господарській діяльності, тобто протиправна вимога припинити займатися господарською діяльністю чи обмежити її, укласти угоду або не виконувати укладену угоду, виконання (невиконання) якої може заподіяти матеріальної шкоди або обмежити законні права чи інтереси того, хто займається господарською діяльністю, або поєднана з погрозою насильства над потерпілим або близькими йому особами, пошкодження чи знищення їхнього майна, або майна, що перебуває в їхньому віданні чи під охороною, або розголошення відомостей, які потерпілий чи його близькі особи бажають зберегти в таємниці за відсутності ознак вимагання;

- частину другу пропонуємо викласти у такій редакції:

Ті самі дії, вчинені повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або з погрозою вбивства чи заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, або поєднані з насильством, що не є небезпечним для життя і здоров' я або з пошкодженням чи знищенням майна, або майна, що перебуває в їхньому віданні чи під охороною.

Таким чином, редакції частин першої та другої ст. 206 КК повинно доповнити такими необхідними формами об' єктивної сторони злочину, як погроза або пошкодження чи знищення майна, що перебуває в їхньому віданні чи під охороною, або розголошення відомостей, які потерпілий чи його близькі особи бажають зберегти в таємниці.

Вважаємо, що ці доповнення до редакції ст. 206 КК України сприятимуть подальшому її вдосконаленню та більш широкому застосуванню у практичній діяльності органів дізнання та досудового слідства по виявленню та розслідуванню цієї категорії злочинів.

РЕЗЮМЕ

В статье анализируется содержание и элементы состава преступления, предусмотренного ст. 206 Уголовного Кодекса Украины, путём сравнительного анализа с содержанием статьи 155-8 Уголовного Кодекса Украины (в редакции 1960 г.) и вносяться предложения по усовершенствованию содержания данной правовой нормы.

Maintenance and elements of corpus foreseen to the item 206 of Criminal Code of Ukraine delict is analysed in the article, by the comparative analysis with maintenance of the article 155-8 of Criminal Code of Ukraine ( in the release of 1960) and is made suggestions on the improvement of its maintenance.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ:

1. Конституція України. // Відомості Верховної Ради України. - 1996 р. №30, Ст.21. Розділ II.

2. Міллер А.Й., Шапченко С.Д. Відповідальність кримінальна // Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко (голова редкол.) та ін. - К.: "Укр. енцикл.", 1998. - Т.1: А-Г. - С. 434.

3. Фролов Ю.М. «Економічні права і свободи людини і громадянина в Україні: конституційно-правовий аспект». Монографія. Маріуполь: Видавництво «Азов'є», 2006

- 260с.

4. Озерський И.В. «Организованная экономическая преступность в Украине как инструмент взаимодействий властных структур» // Економіка. Фінанси. Право.

2004 р. № 4, С.25-27.

5. Господарський Кодекс України. Офіційні тексти. / Міністерство юстиції України. К. Юрінком Інтер, 2003. - 252 с.

6. Уголовный Кодекс Украины. Научно-практический комментарий. //Киев. АСК. 2003. - 1088 с.

7. Андрушко П. П. Коментар до ст.155-8 КК України // Юридичний вісник України.-2001.-№ 14. С.35-37.

8. Стрельцов Є.Л. Господарські злочини: Глава VI Кримінального Кодексу України з науково-практичним коментарем. - // Одесса.,1998. - 150 с.

9. Скора Л. „Службова особа як суб' єкт протидії законній господарській діяльності (ст.206 КК України ) // Підприємство, господарство і право. 2006 р. № 7, С.42-46.

10. Уголовный Кодекс УССР.// ВВР УССР, 1961, № 2.

Надійшла до редакції 01.10.2008 р.

УДК 94(477)

ГЕНЕЗИС ІДЕЇ ПРАВОВОЇ ДЕРЖАВИ

Терзі О.С., к.і.н., доц. Колесник О. С.

Протягом багатьох століть розвивалося і вдосконалювалося суспільство, виникали нові форми співіснування індивідуумів, змінювалися погляди людей щодо взаємодії між собою. Ще з давніх часів існували прогресивні ідеї утворення людської спільноти, а потім і побудови держави на засадах справедливості, гуманізму та законності. В середні віки до цих вимог додалися верховенство права, рівність перед законом, розподіл владних повноважень, і з' явилася назва держави, яка б мала такі риси, - правова держава.

© Терзі О.С., Колесник О.С., 2008

Зараз значно розвинулася правознавча думка, що дало змогу на основі досягнень минулих поколінь розвинути сучасну теорію правової держави та перевести це вчення в якісно новий ракурс. Останнім часом все більше уваги приділяється не теоретичному розвитку правової держави, а питанням, вирішення яких дало б змогу побудувати таку державу в реальному житті.

Багато держав поставили собі за мету побудувати правову державу, але жодна з них не досягла цього. При цьому у більшості країн виникають аналогічні проблеми на етапі державного будівництва. Не є виключенням і Україна. Тому вивчення історії ідеї правової держави є надзвичайно важливим для сучасного розвитку української правової думки.

Теорія правової держави формувалась протягом великого історичного періоду розвитку людства. Через це існує багато наукових досліджень, у яких ця проблема піддається аналізу і які охоплюють поетапний розвиток теорії правової держави від стародавніх часів до сучасності.

Серед сучасної літератури слід відзначити навчальний посібник Є. Ф. Безродного, Г. К. Ковальчука, О. С. Масляного. Зібрання основних світових ідей в одному посібнику допомагає проаналізувати зміни, що виникали в поглядах щодо теорії правової держави, та порівняти сучасний розвиток теорії правової держави з досягненнями минулих поколінь [1]. Велике значення при цьому мають і роботи професора Нерсесянца, в яких подаються не лише історичні дослідження, але й розробки самого автора [2].

Поняття "правова держава", основні принципи правової держави ми можемо знайти в підручнику "Правознавство" М. Настюка та в "Правознавстві" авторського колективу під керівництвом А.М.Колодія [4]. Хоча слід відзначити, що у різних джерелах поняття "правова держава" подається по-різному, відсутня єдина трактовка і у визначенні принципів правової держави.

Тому вважаємо за необхідне розкрити поняття правової держави, виявити шляхи формування та вдосконалення ідеї правової держави від минулого до сучасності, дослідити розповсюдження ідеї правової держави в Україні.

Поняття "правова держава" [8, с.67] поширене в юридичній науці, зокрема, конституційному праві. Ідеї правової держави знайшли своє відображення в конституціях багатьох країн світу: Німеччини, Іспанії, Італії, Франції, України, Росії, Білорусі, Болгарії, Чехії, Угорщини, Словенії [9, с.82]. Однак це поняття не уніфіковане. У наш час, як і в минулі часи, політики, філософи, юристи - представники різних ідеологій і політичних уподобань - вбачають у ньому різну сутність.

Ідея правової держави в розумінні верховенства чинних законів сягає в далекі часи античного світу. Аристотель, Платон, Геракліт, Цицерон у пануванні законів бачили запобігання свавіллю держави.

Платона можна вважати одним з перших давньогрецьких філософів, який у систематичній формі подав своє розуміння держави. Суспільно-політичним питанням Платон присвячує два найбільших своїх твори - "Держава" та "Закони" [10]. Платон висунув власний проект ідеальної держави, який є першою соціальною утопією в історії суспільства. Ідеальна держава, згідно з філософією Платона, повинна бути заснованою на засадах справедливості. Але Платон передбачав жорстку ідеологічну диктатуру влади. Платонівська держава - це теоретична схема утопічної держави, в якій життя суспільства підпорядковується державному контролю [10, с.52].

Ідеї піднесення ролі права в Стародавній Греції, Стародавньому Римі та інших рабовласницьких країнах були позбавлені гуманістичної основи. Це були ідеї, що відбивали інтереси лише панівної частини тогочасного суспільства - рабовласників. Доля ж сотень тисяч рабів майже не бралася до уваги.

Найбільш яскравим прихильником рабовласницької держави античного світу був Аристотель. Відхиляючи "ідеальну державу" Платона, він пропонує свою теорію держави, засновану на рабовласництві. Ця держава, на думку Аристотеля, являє собою найкращу форму людської спільноти. В ній влада має належати не багатим і бідним, а середньому прошарку рабовласників. "У кожній державі ми зустрічаємо три класи громадян: дуже заможні, дуже бідні й треті, які стоять в середині між тими та іншими [11, с.115]." Рабство як явище Аристотель вважав існуючим від природи. Найкращими формами держави Аристотель називав: монархію, аристократію, політію. Внутрішній взаємозв' язок права і держави філософ сформулював так: "Поняття справедливості пов' язане з уявленням про державу, оскільки право, що служить критерієм справедливості, є регуляційною нормою політичного спілкування [11, с.117]."

Античні філософи та правознавці зв' язували державу правом і показували необхідність існування в державі правових законів, що панували б над державними структурами, були б мірилом справедливості дій держави та її чиновників і регулювали політичні відносини.

Важливий крок у напрямку формулювання теорії правової держави зробив давньоримський вчений Марк Тулій Цицерон. Він писав: "Закон - опора того високого становища, яким ми користуємося у державі, основа свободи, джерело правосуддя: розум, душа, мудрість і сутність держави зосереджені у законах [12, с.215] ". Філософ розглядав державу як публічно-правову спільність, як справу народу. На його думку, народ - це не всяке об' єднання людей, зібраних докупи хоч би в який спосіб. Народ -це об' єднання багатьох людей, зв' язаних між собою згодою в питаннях права і спільності інтересів [12, с.59]. Перевершивши своїх учителів: Платона, Аристотеля, Полібія, Цицерон показав державу як правову форму організації загальної справи. Право, за Цицероном, є необхідним джерелом державності [12, с.67]. Згідно з концепцією цього мислителя, держава є правовою не тому, що її органи дотримуються своїх же законів, а через те, що держава, власне, це право - природне право народу, узгоджене і впорядковане. З його концепції випливає вимога про відповідність державних законів природному праву. Тільки такі закони, з погляду Цицерона, є справедливими. Вчений вважав, що законами слід закріплювати не тільки міру влади, а й міру підкорення. Він сформулював дуже важливий принцип права, стверджуючи, що чинність закону поширюється на всіх. Цицерон відстоював формальну правову рівність усіх громадян, рівність їхніх прав і водночас відкидав фактичну майнову, розумову, службову та іншу рівність. Він визначав державу як загальний правопорядок. Захист свободи громадянина, його прав як складової правопорядку та всієї державності - це не приватна, а загальна справа держави.

Поширення християнства в Європі спричинило певні зміни в оцінці ролі права. Видатний християнський теолог IV-V ст. н. е. Аврелій Августин піддає гострій критиці право рабовласницького Риму як таке, що суперечить праву, наділеному "божественною благодаттю" [1, с.47]. Згодом ці ідеї знайшли яскравий прояв у трактаті християнського мислителя Фоми Аквінського [1, с.50], у якому стверджувалася ідея держави і права як тих, що є елементом Божого управління Всесвітом і засобом сприяння загальному благу. Отже, закладається ідея не просто значущості права в житті держави, а права як інструменту забезпечення добра і справедливості для всіх людей.

Відомий філософ Гоббс вважав, що державній владі має підпорядковуватись і церковна влада [13, с.8]. Гоббс відстоював теорію сильної централізованої влади, створеної шляхом суспільного договору. Така влада забезпечує політичний порядок і виживання людства. Суспільний договір дає мир "лише одним шляхом, а саме шляхом зосередження усієї влади й сили в одній людині, або в зборах людей, які більшістюголосів могли б звести всі волі громадян в єдину волю [13, с.10-24]." Необмежена влада держави розповсюджувалась Гоббсом як на поведінку, так і на світогляд людини. Хоча Гоббс був монархістом, він визнавав можливість існування необмеженої державної влади в різних формах.

Таким чином, ми бачимо, що ідеї про правову державу античних класиків розвинули й доповнили мислителі середньовіччя і нового часу. Вони помітно вплинули на становлення і розвиток таких прогресивних теорій, як поділ влади, конституціоналізм, правова державність, відіграли значну роль у критиці феодальної нерівності, привілеїв і беззаконня, в подоланні середньовічних теологічних концепцій про державу і право, у ствердженні ідей формальної рівності та свободи людей.

У ХVIII ст. розвиток ідеї правової держави в Європі значною мірою обумовлюється прагненням протидіяти всевладдю чиновницько-бюрократичних апаратів тогочасної монархії. Так, Локку належить заслуга висунення вперше в історії політичної думки ідеї розділу верховної влади на законодавчу, виконавчу і федеративну, оскільки за умов їхньої взаємної незалежності можна забезпечити права особистості. Суб' єктивні права він вважав такими, що встановлені з волі держави і полягають у тому, щоб кожна людина мала постійні правила для життя і спілкування в суспільстві, встановлені законодавчою владою, що утворена в державі. Філософ розглядав ці права як свободу діяти згідно з власним бажанням у всіх випадках, коли це не заборонено законом, і не бути залежним від постійної невизначеної, невідомої самовладної волі іншої людини [1, с. 95]. Локк фактично виступає як теоретик конституційних режимів, за яких закон і виконавча влада підпорядковані правосуддю і природному праву. Політична система стає поєднанням народу і держави, в якому кожен з них повинен грати свою роль в умовах рівноваги і контролю. Вчений не тільки констатував поділ влади, а й установив ієрархічність її гілок, вважаючи законодавчу владу верховною (але не абсолютною), запропонував нормативне закріплення стримань і противаг. Ці ідеї філософа були покладені в основу буржуазного конституціоналізму, що виник у ХVII століття.

Ідею Джона Локка про розподіл влади розвинув інший відомий філософ та юрист Шарль Луї де Монтеск' є. Він вважав, що розподіл влади має бути за будь-якої форми правління, як при монархії, так і при демократії. Спираючись на вчення Локка, Монтеск'є обґрунтував необхідність у демократичній державі поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову гілки, які повинні бути незалежними одна від одної. Законодавча влада має належати парламенту, виконавча - королю, судова -незалежному суду присяжних. Кожна з названих гілок влади повинна мати стримання і противаги з метою недопущення узурпації однією владою інших владних повноважень [14]. Лише за таких умов існування самостійних, незалежних одна від одної гілок влади людина може отримати повну свободу, бути вільною у виборі певного варіанта поведінки в межах чинних у державі законів. Якщо в суспільстві не забезпечено реалізації прав і свобод людини та громадянина, не проведено поділу влади на вищезгаданих засадах, це суспільство не має конституції і не може вважатися демократичним. Монтеск' є розглядав поділ і взаємне стримання гілок влади як головну умову забезпечення політичної свободи. Тільки подібний державний устрій, в якому всі ці влади розділені, може забезпечити таке положення: за якого нікого не будуть примушувати робити те, до чого його не зобов' язує закон, і не робити того, що закон йому дозволяє [14, с.100-105]. Концепція поділу влади у Монтеск'є, що стала основою буржуазного конституціоналізму і теорії правової держави, вирізнялася, порівняно з попередніми теоріями поділу влади, значною новизною, а саме: він об' єднав ліберальне розуміння свободи з ідеєю конституційного закріплення самого механізму поділу влади, а в систему влади ввів ще й судову владу як незалежну. Ця концепція Монтеск' ємала великий демократичний зміст і не втратила свого значення до цього часу.

Значний вклад у розвиток ідеї правової держави зробив видатний німецький філософ Емануїл Кант. У правовій філософії Канта - одного з перших авторів, який обґрунтував буржуазний лібералізм, - яскраво вирізняється конфлікт ліберальних і естетичних нотаток. Він - прихильник справедливості, а водночас не залишає людині можливості відстоювати справедливість, протистояти тиранії: справедливою організацією суспільства, на його думку, повинно бути встановлення "вічного миру"[15, с.200]. Досягти цього в майбутньому можна завдяки утворенню федеративного союзу незалежних рівноправних держав республіканського типу. У такому суспільстві, на думку Канта, особі буде забезпечено реалізацію повної свободи й недоторканості. Правова держава, за Кантом, характеризується не як емпірична реальність, а як ідеальна теоретична модель, що нею слід керуватися, як вимогою розуму і метою наших зусиль у практичній організації державно-правового життя. Концепція філософії Канта спрямована проти феодалізму та абсолютизму.

Термін "правова держава" [1, с.67] введено до наукового обігу німецьким юристом першої половини ХІХ ст. Р. фон Молем. Теорія правової держави стала підсумком багатовікового розвитку політичного життя і правової думки цивілізованих країн.

У Росії ідея правової держави набуває розвитку з ХІХ ст., але ще у другій половині XVIII ст. професор права Московського університету, член Російської Академії наук С.Десницький та вчений і дипломат В.Малицький відстоювали ідею рівності права усіх людей і націй, верховенство права, засуджували кріпацтво [2, с.67]. Ідеї правової держави розроблялись відомими юристами М. Коркуновим і П.Новгородцем [2, с.195]. Значну увагу ролі права у державі приділяв філософ В. Соловйов, вбачаючи в ньому поєднання інтересів "особистої свободи і загального блага [2, с.69]", необхідною умовою для подолання зла, "щоб світ не перетворився на

пекло [2, с.69]".

Глибокі розробки питань становлення правової держави на початку ХХ ст. здійснено українськими вченими-юристами Б. Кістяківським і С. Котляревським. Після революції 1905 р. Б. Кістякіський у відомому збірнику "Вехи" публікує статтю "На захист права", в якій виступає переконаним прибічником непорушності права і застерігає інтелігенцію, яка у своїй революційній діяльності вважала за можливе не зв' язувати себе правовими нормами і навіть боротися проти "деспотизму закону [2, с.300]", про можливі непередбачені наслідки таких поглядів. Це положення було покладено Б. Кістяківським в основу докторської дисертації, яку він захистив у 1917 р. і став деканом юридичного факультету Київського університету.

Таким чином, слід зазначити, що:

- історія вчення про правову державу охоплює систему ідей, думок, концепцій, без знань і врахування яких є неможливою теоретична розробка концепції правової держави;

- без теоретичної моделі ідею правової держави неможливо втілити в практичне життя під час розбудови державності й правової системи України;

- використовуючи метод історизму, слід зважати на досвід минулого, його позитивні та негативні аспекти, щоб не припускатися помилок під час розбудови правової соціально-відповідальної держави в Україні.

РЕЗЮМЕ

В статье рассмотрен генезис идеи правового государства. SUMMARY

In article we consider problems of genesis idea of jural state.

1. Безродний Є.Ф., Ковальчук Г.К., Масляний О.С. Світова класична думка про державу і право: Навчальний посібник. - К.: Юрінком Інтер, 1999. - 391 с.

2. Нерсесянц В.С. История политических и правовых учений. - М.: Юрид. литература, 1995. - 300 с.

3. Правоведение: Учебник / Пер. с укр. Под ред. М.Настюка. - Львов: Свит, 1995. - 288 с.

4. Правознавство: Підручник / Керівник авторського коллективу А. М. Колодій. - К.:

Юрінком Інтер, 2002. - 736 с.

5. Шульженко Ф.П. Соціально-правова держава в Україні: проблеми становлення та модернізації./ Ф.П Шульженко; М-во освіти і науки України, Держ. вищ. навч. закл.« Київ. Нац.. екон. Ун-т ім. В.Гетьмана» - К.:КНЕУ, 2007.-390 с.

6. Тимченко С. М. Громадянське суспільство і правова держава в Україні - Запоріжжя: Юрид. ін.-т МВС України, 2002. - 193 с.

7. Агафонов С. Проблеми реалізації принципів правової держави в Україні та шляхи їх вирішення // Юридичний журнал. - 2006. - № 1.

8. Котюк В. Основи правознавства: Підручник. - К., 2002. - 390 с.

9. Селиванов А. Проблемы законотворчества и Конституционный Суд Украины // Голос Украины. - 2004. - 7 сентября.

10. Платон. Собрание сочинений в 4-х т. - М., 1990. - Т.3. - 450 с.

11. Аристотель. Сочинения в 4-х т. - М., 1978. - Т.1. - 350 с.

12. Цицерон. Диалоги о государстве и законах. - М., 1966. - 250 с.

13. Гоббс Т. Сочинения. - М., 1992, т.1-2. - 450-390 с.

14. Монтескье. Избранные произведения. - М., 1955. - 280 с.

15. Кант И. Сочинения в 6-ти т. - М., 1965. - Т.2. - 300 с.

Надійшла до редакції 01.10.2008 р.

УДК 347.77.025: 330.341.1. (045)

ЕКОНОМІКО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ УПРАВЛІННЯ ТА ЗАХИСТУ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ В УМОВАХ ІНТЕГРАЦІЇ ТА БЕЗПЕКИ

БІЗНЕСУ

Живко З.Б., к.е.н., доцент, професор кафедри економічної безпеки ЛьвДУВС

Питання інтелектуального освоєння соціального простору та його цінностей, створення інтелектуальним капіталом державного управління механізмів вирішення протиріччя між особистістю та суспільством є вирішальним у визначенні та обґрунтуванні оптимізації соціального простору в Україні початку ХХІ століття. Україна докладає значних зусиль на шляху інтеграції до Європейського Союзу, адже вступ до ЄС є пріоритетним напрямком зовнішньої політики нашої країни. Європейський Союз завжди надавав допомогу іншим країнам щодо полегшення процесу їхньої адаптації до європейських стандартів та вимог. Зокрема, у 1991 році Європейський Союз розробив та започаткував програму TACIS, призначену для нових незалежних країн СНД та Монголії. Метою проекту є надання допомоги Україні у досягненні адекватного рівня правової охорони прав інтелектуальної власності, а також

© Живко З.Б., 2008сприяння відповідним органам державної виконавчої влади у створенні в Україні сприятливого середовища для ефективного захисту прав інтелектуальної власності та скорочення обсягів контрафактної діяльності та піратства.

Проблематика дослідження захисту інтелектуальної власності та ліцензування полягає в тому, що в теоретичних надбаннях цьому інститутові, та його інформаційному забезпеченню приділялася недостатня увага.

Аналіз останніх досліджень. Україна, яка не володіє достатніми запасами природних ресурсів, що могли б служити не тільки гарантом стабільності економіки держави, але й експортуватись на європейський та світовий ринки, вимушена шукати інші шляхи свого розвитку та ринки збуту. Аналіз рівня розвитку різних галузей свідчить про те, що на сьогоднішній день значна кількість підприємств практично ліквідовані чи на грані банкрутства, насамперед це стосується підприємств наукомістких галузей. Тож стоїть питання впровадження технологічного прогресу, який перетворився в третій основний фактор економічного зростання та підвищення добробуту людства.

Аналіз літератури [1-6] показав, що значна увага приділяється питанням захисту та охорони інтелектуальної власності, в той час як комплексна ув'язка процесів управління інтелектуальною власністю із питаннями її захисту практично не розглядаються. Сьогодні захист прав інтелектуальної власності - це передбачена законодавством діяльність уповноважених державою органів виконавчої та судової влади щодо визнання, поновлення та усунення перешкод, які заважають суб' єктам права інтелектуальної власності реалізації їх прав та законних інтересів. Забезпечення належного рівня правової охорони прав інтелектуальної власності було обов' язковою умовою вступу України до Світової організації торгівлі, тому Європейською Комісією було прийнято рішення надати відповідну допомогу Україні в рамках програми TACIS.

Науковими дослідженнями питань обґрунтування впроваджень і використання підприємствами інновацій та інтелектуальних ресурсів займалися Г. Андрощук, В. Геєць, О. Лищишин, Є. Крикавський, І. Михасюк, Л. Петрович, І. Тивончук, А.Шеваріхін, В.Яцкова та інші.

Однак, в економіко-правовому регулюванні управління інтелектуальною власністю, ліцензування, захисті інформаційного простору ліцензування - недостатня системність, є недоліки, які вказують на необхідність комплексного наукового дослідження проблем ліцензування, його інформаційного забезпечення та економіко-правової основи.

Виділення нерозв'язаної проблеми. Економічне зростання все більше залежить від здатності отримувати нові знання і впроваджувати їх у практичну діяльність. Тому одним із вагомих чинників економічного розвитку на сьогоднішньому етапі інтеграції держави є інтелектуальне виробництво, а його формою - інтелектуальна власність. Впровадження інноваційної моделі розвитку України, закріплення права на різноманітність форм і видів власності вимагає сталої системи управління знаннями, а значить і розроблення, модернізації та реалізації стратегії захисту інтелектуальної власності.

Одним із найважливіших завдань у напрямку застосування ліцензій, винаходів, міжгалузевої інформації, ноу-хау та впливу їх на безпеку як підприємницької діяльності, так і держави загалом є посилення міжнародної конкуренції, створення технологічних парків, забезпечення сталого розвитку та прибутковості підприємств від впровадження стандартизації та уніфікації продукції, зміни технологій виробництва сучасних підприємств згідно з міжнародними вимогами, забезпечення екологічної безпеки виробництва.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73 


Похожие статьи

В О Дергачов - Вісник донецького національного університету серія в економіка і право