В О Дергачов - Вісник донецького національного університету серія в економіка і право - страница 65

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73 

Ця проблематика на сьогоднішньому рівні актуальна, залишається відкритою та достатньо не дослідженою.

Мета наукової статті. Питання щодо економіко-правових аспектів управління та захисту інтелектуальної власності, стратегії управління інтелектуальною власністю в умовах розвитку економіки, ліцензування розглядалися в нашій державі частково, з позицій відомчого регулювання та з врахуванням місця захисту інтелектуальних прав і ліцензування серед схожих правових режимів. Тож мета нашої статті доопрацювання принципів державної політики у сфері управління та захисту прав інтелектуальної власності, ліцензування і правового статусу органів, що здійснюють їх реалізацію.

Результати дослідження. Країни з високим рівнем технологічного розвитку економіки відрізняються розвинутою системою освіти, науки і культури. Рівень цивілізованості суспільства підкреслюється саме його технологічним розвитком. Розвиток будь-якої держави в умовах інноваційної економіки визначається наукою. Саме тут виникає протиріччя ваги та впливу науки: з одного боку - наука полегшує розвиток економіки; з іншого - економіка обмежується правами інтелектуальної власності. Права інтелектуальної власності вагомі для різних видів комерційної діяльності, бо допомагають забезпечити доходи, захищають інвестиції в наукові дослідження та й підтримують не лише бізнес, але й науку. І тут правові аспекти захисту інтелектуальної власності мають першочергове значення, адже завдяки правозастосовчій практиці можна заохочувати інновації, надавати премії та нагороди винахідникам і науковцям, отримувати економічну та соціальну винагороду без вдавання до монополій та незаконних обмежень свободи.

Утворення в Україні Державного департаменту інтелектуальної власності у 2000 році започаткувало суттєві зміни політики нашої держави у сфері інтелектуальної власності. Адже рівень економічного розвитку суспільства потребував не лише здійснення функцій, традиційних для патентного відомства та агентства з авторських і суміжних прав, а й створення у стислі терміни нормативно-правової бази у сфері інтелектуальної власності, що відповідає міжнародним нормам; розроблення ефективних механізмів реалізації правових норм; забезпечення координації діяльності відповідних підрозділів правоохоронних, контролюючих та інших органів державної влади щодо посилення захисту прав інтелектуальної власності; запровадження якісно нової розгалуженої системи підготовки та підвищення кваліфікації фахівців з питань інтелектуальної власності, а також активного сприяння комерційному використанню результатів інтелектуальної праці.

Життєвий цикл об'єкта права інтелектуальної власності в сучасній літературі представляють у вигляді циклу [9] зі стадіями: створення, набуття прав, використання, захист та утилізація. В даному випадку поняття «утилізації» означає перехід об'єкту права інтелектуальної власності в інший стан, тобто коли об' єкт права інтелектуальної власності втрачає права на неї, вона стає загальнодоступною. Життєвий цикл інновації -виникнення інноваційної ідеї, експертиза, розроблення, впровадження та експлуатація. Якщо досліджувати об'єкт права інтелектуальної власності з точки зору проектно-орієнтованого підходу і життєвих циклів проекту, продукту та інновації, то його життєвий цикл можна представити в більш розширеному вигляді ніж в загальноприйнятому підході (рис. 1).

В Україні права на результати інтелектуальної діяльності лише зараз починають розглядати як основу для успішного розвитку бізнесу та класифікувати ОПІВ не лише як предмет бухгалтерського обліку, а й як інтелектуальний капітал компаній. Накопичення цього потенціалу сприятиме збільшенню вартості компаній, підвищенню ефективності їх господарської діяльності та успішній реалізації бізнес проектів. Неможливо розглядати відокремлено в економіці об'єкти інтелектуальної та промислової власності.

Затвердження концепції

Дослідний зрачок

Низиії ішодукт

Об'єкт гтрава IB

100% *

Стратегія Стратегія просування захисту

на ринок

Концептуальна Фаза створеная Апробація фача технології технології

Сторона

Комер­ціалізація Трансфер

Вихід Захист на ринок

Рис. 1. Життєвий цикл ОПІВ. Проектно-орієнтований підхід [10]

Для успішної діяльності на ринку творці об'єктів промислової власності мають володіти знаннями та навичками в розробленні і реалізації комплексу маркетингу: 1) об'єкт промислової власності є товаром; 2) ціна ліцензії, знижки, стратегія ціноутворення; 3) політика розподілу; 4) просування на ринку. Маркетингові дослідження на ринку об'єктів промислової власності залежать від наступних чинників: 1) визначення патентно-ліцензійної ситуації; 2) дослідження рівня конкурентоспроможності об'єкту промислової власності у конкретній сфері діяльності; 3) аналіз тенденцій розвитку науки і техніки; 4) встановлення новизни запропонованого винаходу; 5) визначення патентної частоти об'єкту; 6) логіки розвитку науки та перспективних досліджень; 7) вимог ринку до результатів досліджень; 8) прогнозування майбутніх розроблень в даному скеруванні.

Держава при розробленні стратегії різних видів технологічних моделей, прагнучи розвивати інноваційну діяльність, має використовувати механізми запобігання зловживань та шахрайств з інноваційними проектами. Нова технологічна модель має базуватися на найефективніших механізмах і методах регулювання прозорості інноваційних проектів, які мають бути переведені в площину корпоративної, інтегрованої у світову інноваційну економіку структури зі створенням належних умов діяльності з боку наглядових, контролюючих органів та правовідносин. Держава має можливість прямого бюджетного фінансування таких проектів, купівлі відповідних нематеріальних активів, необхідних для її соціально-економічного розвитку.

Управління інтелектуальною власністю в проектній діяльності слід розглядати в розрізі наступних процесів: 1) планування системи управління інтелектуальною власністю (ІВ) в проекті; 2) створення системи мотивації персоналу; 3) генерування ідей. Планування системи управління інтелектуальною власністю в проекті -визначення концепції управління інтелектуальною власністю, формулювання ключових принципів та підходів до управління інтелектуальною власністю, розроблення стратегії управління ІВ. Створення системи мотивації персоналу - для появи в проекті продуктів інтелектуальної діяльності необхідно сформувати ефективну систему мотивації співробітників: матеріальне стимулювання, створення творчої атмосфери, матеріально-технічної бази та наявність інтересних проектів, де можуть реалізувати свій потенціал спеціалісти.   Генерування   ідей   -   процес   інтелектуальної   діяльності людини;ідентифікації ПІД - визначення на якому етапі життєвого циклу проекту з'являються продукти інтелектуальної діяльності, а також визначення, що саме є цінними результатами інтелектуальної діяльності з загальної маси напрацювань в процесі реалізації проекту; - класифікації ПІД - визначення, до якого типу об'єктів відносяться продукти інтелектуальної діяльності учасників проекту; експертизи інтелектуальної власності, яка може бути кількох видів: експертиза об'єкта права ІВ, який планується використовувати в процесі реалізації проекту, експертиза об'єкта, який отримують в якості результату проекту з перспективою надання йому статусу ОПІВ та експертиза продуктів інтелектуальної діяльності в проекті. планування системи управління інтелектуальною власністю в проекті - визначення концепції управління інтелектуальної власністю, формулювання ключових принципів та підходів до управління інтелектуальною власністю, розробка стратегії управління ІВ [10].

Щоб перевести економіку на інноваційний шлях розвитку має бути створена комплексна розгалужена інфраструктура, а саме: виробничо-технологічна база; об' єкти інформаційного забезпечення; організації з надання освітніх послуг; фінансові установи; експертні центри тощо. Сьогодні складно розглядати це питання в комплексі, адже вся приватизація в Україні пройшла без урахування вартості інтелектуальної власності. А у світі ж її враховують у першу чергу. Зокрема, сама лише торгова марка «Мерседес», «Філіп Морріс» чи «Кока-кола» коштує значно більше, ніж усі виробничі потужності цих компаній. Основні засоби, матеріальні цінності просто не можуть конкурувати з інтелектом. Тому в майбутньому слід враховувати вартість інтелектуальних розроблень для приватизації того, що ще залишилося.

Важливим показником функціонування державної системи правової охорони інтелектуальної власності є забезпечення реалізації ефективних механізмів набуття прав на об'єкти інтелектуальної власності. За статистичними даними, кількість виданих охоронних документів, що засвідчують право інтелектуальної власності на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, торговельні марки, літературні та художні твори, інші об'єкти, збільшилася, порівняно із 2000 роком, у декілька разів. Одночасно майже вдвічі скоротилися терміни розгляду заявок на винаходи, промислові зразки та торговельні марки. Це стало можливим завдяки впровадженню нових принципів організації праці експертів та сучасних комп'ютерних технологій, постійного вдосконалення інформаційного забезпечення процедури набуття прав інтелектуальної власності.

Вітчизняному бізнесу необхідні нові технології, інакше в умовах того ж Євросоюзу йому не вижити з відсталими технологіями. Директори багатьох заводів, на жаль, не думають про те, як удосконалити виробництво і підвищити його ефективність. Багато керівників навіть не намагаються порівняти себе з потенційними конкурентами в Японії, Німеччині тощо. Однак, якщо сьогодні не буде зроблено акцент на високих технологіях, Україна не матиме майбутнього.

Сьогодні наука та бізнес розвиваються відокремлено, а цього робити не можна, бо кому потрібні винаходи, які не реалізовуються у практичному господарюванні. Необхідно заповнити вакуум, який існує між бізнесом і наукою. Зокрема, у Фінляндії працює понад 2 тис. організацій, які допомагають оцінювати економічну ефективність запропонованих нових технологій, перевіряти їх на практиці, впроваджувати у виробництво. Самого патенту на винахід недостатньо - треба довести його ефективність і вигідність для бізнесу, надати бізнес-план, розрахунки. Сьогодні цифри далекі від наших генераторів інноваційних рішень, вони не бачать бізнесу, а бізнес не бачить їх. Підприємець готовий сприймати не ідею, а конкретний бізнес-план. Для цього має бути організована підготовка та перепідготовка спеціалістів-практиків,зокрема, працівників держдепартаменту інтелектуальної власності, які могли б розраховувати прибутковість проектів і пропонувати їх бізнесу.

Розглянемо законодавство, яке регулює правовідносини у сфері захисту прав інтелектуальної власності і надамо короткий огляд норм цивільного, адміністративного, кримінального, митного законодавства та спеціальних законів у сфері інтелектуальної власності, які передбачають судовий та адміністративний способи захисту прав інтелектуальної власності, а також встановлюють цивільну, адміністративну та кримінальну відповідальність за порушення цих прав. Питання про застосування судом тих чи інших цивільно-правових способів захисту прав інтелектуальної власності та інтересів, які охороняються законом, відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України вирішується передусім у залежності від характеру порушеного права.

Відповідальність за правопорушення у сфері господарювання визначена в Господарському кодексі України, відповідно до якого застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції [5].

У спеціальному законодавстві України з питань інтелектуальної власності також визначено чимало способів захисту прав інтелектуальної власності. Здебільшого, власник порушених прав інтелектуальної власності може скористатися якимось конкретним способом захисту цих прав, визначеним спеціальною нормою закону або згідно з характером вчиненого правопорушення. Частіше власнику прав інтелектуальної власності надається можливість вибору способу його захисту.

Кримінальним кодексом України встановлено кримінальну відповідальність за порушення прав інтелектуальної власності у вигляді штрафу, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, виправних робіт, конфіскації майна, обмеження або позбавлення волі на певний строк. З лютого 2006 р. значно посилено відповідальність за злочини проти прав інтелектуальної власності, що дозволить забезпечити надійний правовий механізм захисту цих прав згідно вимог

Угоди ТРІПС.

Враховуючи, що розгляд певної категорії спорів, пов' язаних з правами інтелектуальної власності, віднесено до компетенції загальних судів, має бути забезпечена спеціалізація суддів таких судів чи створені колегії в судах, які розглядають спори стосовно інтелектуальної власності.

Для забезпечення ефективного захисту прав інтелектуальної власності в адміністративному порядку на реалізацію державної політики в означеній сфері спрямована діяльність таких органів державної влади, як Міністерство освіти і науки України, Міністерство внутрішніх справ України, Служба безпеки України, Державна митна служба України, Антимонопольний комітет України та інших. Ці державні органи в межах своєї компетенції вирішують питання, пов' язані із захистом прав інтелектуальної власності в адміністративному порядку, забезпечують створення та ефективне функціонування механізмів захисту прав інтелектуальної власності та контролю за дотриманням норм законодавства в цій сфері.

Програма взаємодії цих органів дала можливість запровадити на регіональному рівні ефективну систему співпраці правоохоронних і контролюючих органів та забезпечити більш ефективний контроль за дотриманням законодавства у сфері інтелектуальної власності.

Висновки пропозиції. Отже, без розв' язання основних проблем регулювання та управління прав інтелектуальної власності та їх захисту в умовах розвитку інноваційної економіки України не можуть бути впроваджені економічно-правові механізми розповсюдження   нововведень   та   ноу-хау,   економічне   зростання інноваційногонапрямку, інтеграція наукомісткого і високотехнологічного сектору економіки у світову економіку. Для подолання системної кризи, що стала наслідком трансформаційних процесів в Україні, та оптимізації соціального простору має бути розроблена концепція «інтелектуальний капітал державного управління», яка змінить стан інтелектуального капіталу шляхом науково обґрунтованих діагностик; допоможе науковцям та практикам спрямувати взаємопов'язану взаємодію символів соціуму для встановлення та вирішення проблем; застосує концепцію стратегічного управління інтелектуальним капіталом; зробить органи державної влади сферою застосування науково обґрунтованих соціальних технологій з метою визначення невикористаних потенціалів інтелектуального капіталу суспільства.

Головна проблема, на наш погляд, полягає у відсутності довгострокової стратегії наукового та інноваційного розвитку держави, яка водночас має стати головним індикатором ефективності витрат на науку і концептуально визначити національні інноваційно-інтелектуальні напрями розвитку на перспективу.

РЕЗЮМЕ

В статьи раскрыты вопросы управления интеллектуальной собственностью в течение жизненного цикла проекта, как отдельные процессы в системе управления интеллектуальной собственностью в проектах. Сосредоточенно внимание на экономико-правовой регуляции управления интеллектуальной собственностью, лицензирования, защите информационного пространства лицензирования и интеллектуального потенциала. SUMMARY

In the articles exposed of question of intellectual property management during the life cycle of project, as separate processes in control the system by intellectual property in projects. Concentrated attention on the економіко legal adjusting of intellectual property management, licensing, defence of informative space of licensing and intellectual potential.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ:

І.Цибульов П.М., Чеботарьов В.П., Зінов В.Г., Суіні Ю. Управління інтелектуальною власністю / За ред. Цибульо-ва: монографія. - К.: «КІС». 2005. -448 с. 2.Власність інтелекту (збірник статей) / Л.Й. Глухівський. - К.: Державний департамент інтелектуальної власності, 2002. - 140 с.

3. Живко З.Б., Живко М.О., Войтович Ю.В. Інформаційне забезпечення ліцензування підприємницької діяльності в ОВС як напрямок забезпечення економічної безпеки держави // Збірник наукових статей «Управління розвитком» №6' , 2008. - Харьків: Вид-во ХНЕУ. - С. 108 - 111. - (152 с.).

4. Живко З.Б., Живко М.О., Руда О.І. Проблема ліцензування підприємницької діяльності в системі економічної безпеки // Y Міжнародна науково-практична конференція «Соціально-економічні реформи у контексті інтеграційного вибору України»: Збірник наукових праць. - Том 4. - Дніпропетровськ: ПДАБА, 2008. - С.56-59. (91 с.)

5. Господарський кодекс України //Офіційний вісник України. - 2003. - № 11.

6. Україна. Закон. Про внесення змін до Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності": Прийнятий 27 квіт. 2007 р. № 994 // Уряд. кур'єр. -2007. - 14 черв. (№ 104). - С.18.

7. Україна. Закони. Закон України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» : За станом на 27 жовт. 2006 р. / Верхов. Рада України. - Офіц. вид. -К.:

Парлам. вид-во, 2006. - С. 29.

8. Про затвердження переліку органів ліцензування // Постанова Кабінету Міністрів України № 1698 від 14 листопада 2000 року // Урядовий кур' єр.-№228 від 7 грудня

2000р.

9.Інтелектуальна власність: Навчальний посібник / За ред.. д.т.н. Цибульова П.М. - К. УкрІНТЕІ, 2006. - 276 с.

10. Кальніченко О. В., Казарінов Ю. І. Проектний підхід в управлінні інтелектуальною власністю // http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/PSPE/2007-2/Kalnichenko 207.htm

Надійшла до редакції 01.10.2008 р.

УДК 343.121.4

ОСОБИ, ЯКІ ДОПУСКАЮТЬСЯ ДО УЧАСТІ У КРИМІНАЛЬНІЙ СПРАВІ У ЯКОСТІ ЗАХИСНИКА

Борзих Н.В., ад'юнкт кафедри кримінального процесу Донецького юридичного інституту Луганського державного університету внутрішніх справ

Основні принципи, що стосуються ролі юристів, прийняті восьмим Конгресом ООН з питань попередження злочинності і поводження з правопорушниками 27 серпня - 7 вересня 1990 року, передбачають, що кожна людина має право звернутися до будь-якого юриста за допомогою для захисту і відстоювання своїх прав та захисту їх на всіх стадіях кримінального судочинства, жодний суд чи адміністративний орган, в якому визнається право на адвоката, не відмовляється визнавати права юриста відстоювати в суді інтереси свого клієнта, за винятком тих випадків, коли юристу було відмовлено в праві виконувати свої професійні обов' язки відповідно до національного права і практики та цих принципів [1. с.5].

Наведений міжнародно-правовий акт передбачає право кожного обвинуваченого захищати себе особисто або через вільно обраного ним на власний розсуд захисника з-поміж юристів, які можуть надати ефективний правовий захист.

Питання застосування інституту захисту, зокрема визначення кола осіб, які можуть бути допущені до участі у кримінальній справі в якості захисника досліджувались у працях таких видатних юристів та наукових діячів, як О. М. Пасенюк, В.М. Тертишник, А. Задніпровський, А. Черненко, В. Потапенко, В.Н. Клисак, Т.В. Омельченко, А.М. Титов, В. Агеєв, А. Арбатський. Однак, практика застосування в Україні правових норм, що передбачають право особи на правову допомогу та регламентують реалізацію цього права, висвітлила неоднозначність розуміння самого поняття правової допомоги не лише науковцями в галузі права, а й державними органами і їх посадовими особами.

Йдеться про відоме рішення Конституційного Суду України № 13-рп/2000 від 16 листопада 2000 року, згідно з яким Конституційний Суд скасував положення ч.1 ст.44 КПК України, відповідно до якого як захисники допускались лише особи, які мали свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, як положення, що не відповідають Конституції України, і роз' яснив, що захисником у кримінальному процесі може бути будь-який фахівець в галузі права, якщо за законом він має право (може бути допущеним, відсутні обставини для його відводу) на надання правової допомоги особисто чи за дорученням особи [2. с.201].

© Борзих Н.В., 2008

Відтепер ст.44 КПК України визначає, що захисником може бути будь-яка особа, яка запрошена й уповноважена самим обвинуваченим (підозрюваним, підсудним, засудженим) чи призначена відповідно до закону здійснювати захист прав і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого та надавати їм необхідну юридичну допомогу при провадженні у кримінальній справі [2. с.201].

Конституційний Суд України у своєму Рішенні зазначив, що «Конвенція про захист прав людини і основних свобод... передбачає право кожного обвинуваченого захищати себе особисто або використовувати правову допомогу захисника, вибраного ним на власний розсуд» [3].

Проте в цьому випадку йдеться про право обвинуваченого самому вибирати захисника, а не про право кожного бути захисником. І ці положення потрібно чітко розмежувати [4. c.261]. Справді, чи слід розуміти право вільного вибору захисника таким чином, що коло осіб, з яких може бути вибраний захисник, нічим не обмежене? Вочевидь це коло обмежене, що визнає сам Конституційний Суд України, трактуючи його як «фахівців у галузі права», які «за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи». Якщо коло осіб, з-поміж яких можна вибирати захисника, обмежене, то що це за обмеження і чим (ким) вони встановлені? Безперечно, такі обмеження встановлюють виключно Конституція або закони (у тому числі міжнародні договори, які мають силу закону). Конституція ж чітко не обмежує коло осіб, які мають право бути захисниками, але вказує, що для здійснення цієї функції в Україні діє адвокатура. Закон (а саме ст. 44 КПК України і ст. 268 КпАП України) такі обмеження встановлював, що виглядало досить логічно. До того ж цілком відповідно до Конституції (ст. 59) закон вказує, що захисниками можуть бути адвокати (а в кримінальному процесі - також близькі родичі, опікуни чи піклувальники). Як відзначає В. Агеєв, якщо Суд визнає необхідність обмеження кола осіб, які мають право на захист, чому він водночас вважає, що такі обмеження мають бути іншими, ніж це встановлено законом [5]? Якщо ж іти за логікою Конституційного Суду, то кожен вільний у виборі захисника своїх прав, і захисником може бути навіть не адвокат і не «фахівець у галузі права», адже про це ст. 59 Конституції України мовчить, а будь-хто, навіть знайомий двірник обвинуваченого, який, на думку останнього на потрібному рівні забезпечить його захист.

Між тим, в Постанові Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 р. № 8 «Про застосування законодавства, яке забезпечує право на захист у кримінальному судочинстві» зазначається, що «при вирішенні питання про наявність у фахівців у галузі права повноважень на здійснення захисту в кримінальній справі належить також з' ясовувати, яким саме законом їм надано право брати участь у кримінальному судочинстві як захисникам» а також «визнати правильною практику тих судів, які за відсутності спеціального закону не допускають таких фахівців до здійснення захисту в кримінальних справах» [6. с.53].

В.М. Тертишник слушно наголошує, що цитовані новели не підлягають застосуванню, як такі, що не відповідають міжнародним правовим актам і рішенням Конституційного Суду України. Він звертає нашу увагу на те, що в рішенні Конституційного Суду України стверджується, що «як захисники допускаються... фахівці у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи». За законом, отже за чинним, діючим на цей час законом. І саме в чинному законі, а не якомусь віртуальному чи майбутньому спеціальному законі (проекті) слід шукати відповідь на питання щодо кола осіб, які вправі надавати юридичну допомогу. Пленум допускає підміну терміну «за законом» терміном «за майбутнім спеціальним законом», що некоректно [6. с.53].

Вказане рішення Конституційного Суду України й досі залишається предметом численних гострих дискусій. Ми підтримуємо авторів, які вважають, що зазначене рішення Конституційного Суду України суперечить визнаним у світі стандартам, обов' язковим для осіб, які виконують функції захисників у кримінальних справах [5; 7 - 11; 12. с.30 - 35; 13. с.9].

Участь як захисника на досудовому слідстві будь-якої особи за обранням підозрюваного чи обвинуваченого не завжди є виправданою. Захисником за певних обставин може стати особа, яка не має необхідних професійних навичок, що суперечить завданням правосуддя та обов' язком держави гарантувати кожному кваліфіковану юридичну допомогу. До того ж адвокат, на відміну від іншого захисника, має певні гарантії і права, закріплені в Законі України "Про адвокатуру", а також обмежується нормами професійної адвокатської етики, що є визначальним у вирішенні справи [14. с.359].

Центр громадських зв' язків МВС України з урахуванням думки МВС виклав таке коло питань, що потребують вирішення на законодавчому рівні:

- надання права особі, яка проводить дізнання, слідчому, прокурору чи суду у невідкладних випадках призначати відповідним процесуальним актом захисниками повноважних на здійснення таких функцій фахівців без обмежень, а не тільки через адвокатське об' єднання і його керівника;

- забезпечення законного порядку притягнення до захисту малозабезпечених осіб - юристів, які мають відповідний кваліфікаційний рівень;

- встановлення та визначення порядку притягнення до відповідальності осіб, які повинні виконувати, але не виконують функції захисника за призначенням;

- створення спеціалізованих державних установ при управліннях юстиції або при місцевих держадміністраціях із надання правової допомоги населенню, в тому числі з функціями захисту особи від обвинувачення та надання правової допомоги у вирішенні справ у судах та інших державних органах за призначенням [15].

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73 


Похожие статьи

В О Дергачов - Вісник донецького національного університету серія в економіка і право