В О Дергачов - Вісник донецького національного університету серія в економіка і право - страница 68

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73 

Натомість, на думку професора В.С. Венедіктова та ряду інших авторів [7, с. 14­16], поняття «соціальний захист» слід розглядати в двох аспектах: під соціальним захистом у «широкому розумінні» - слід розглядати «...діяльність держави, спрямовану на забезпечення процесу формування і розвитку повноцінної особистості, виявлення і нейтралізацію негативних чинників, що впливають на особистість, створення умов для її самовизначення і ствердження в житті». Відповідно, - указують дослідники, -соціальний захист у вузькому розумінні - це вже «... сукупність економічних і правових гарантій, що забезпечують дотримання найважливіших соціальних прав громадян і досягнення соціально-прийнятного рівня життя конкретної особи» [8, с. 153]. Російський професор О.Є. Мачульська також, констатуючи відсутність єдиної думки серед науковців щодо поняття «соціальний захист», також посилається на загальновизнане його тлумачення в двох аспектах («широкому» та «вузькому») і наголошує, що «...соціальне забезпечення виступає складовою частиною соціального захисту... Разом із тим, соціальний захист включає також ... гарантії щодо охорони праці, здоров' я, оточуючого природного середовища, мінімальної оплати праці та інші заходи, які є необхідними для нормальної життєдіяльності людини і функціонування держави» [9, с. 4]. Схожу точку зору висловлюють і інші вчені [5, с. 4; 10, с. 19; 11, с. 11-12; 12, с. 9-10]. У цьому ж аспекті привертає до себе увагу «розширений» діапазон тлумачення змісту поняття «соціальний захист кадрового персоналу органів внутрішніх справ» вітчизняними дослідниками В.С. Венедіктовим та М.І. Іншиним. Так, зазначені дослідники пишуть: «Соціальний захист... полягає в наступному: відповідно до діючого законодавства працівники ОВС користуються пільгами при розподілі житла, установленні квартирних телефонів, улаштуванні дітей у дошкільні заклади, вирішенніінших питань соціально-побутового забезпечення в порядку, передбаченому законодавством України; жила площа працівникам ОВС, у тому числі працюючим на транспорті, повинна надаватися місцевими радами, відповідними міністерствами та відомствами в першочерговому порядку; особам рядового і начальницького складу та членам їх сімей надається 50-процентна знижка по оплаті жилої площі, комунальних послуг, а також палива; працівники ОВС, які живуть і працюють у сільський місцевості та в селищах міського типу і члени їх сімей, які проживають з ними, забезпечуються безплатно житлом з опаленням, освітленням за встановленими нормами, а також користуються іншими пільгами, передбаченими законодавством; за працівниками органів системи МВС, звільненими зі служби за віком, хворобою або вислугою років, зберігаються право на пільги відповідно до Закону України «Про міліцію»; працівники ОВС мають право на одержання кредитів на індивідуальне і кооперативне житлове будівництво в розстрочку на 20 років з погашенням 50 відсотків наданої позики за рахунок відповідних фондів МВС України і місцевих бюджетів. Місцеві ради... можуть продавати їм на пільгових умовах житло; шкода, заподіяна особі рядового і начальницького складу внаслідок пошкодження здоров' я під час виконання службових обов' язків відшкодовується в повному обсязі незалежно від розміру пенсії, призначеної на даній підставі, за рахунок коштів відповідного бюджету або коштів міністерств, відомств, підприємств, установ, організацій, які уклали договори з органами внутрішніх справ; за працівниками ОВС, звільненими в запас або відставку за віком, через хворобу, скороченням штатів або обмеженим станом здоров' я, які мають вислугу 20 років і більше (в пільговому обчислені) та членами їх сімей зберігається право на медичне обслуговування та санітарно-курортне лікування в медичних закладах, санаторіях і будинках відпочинку системи МВС України; працівники органів, структур та підрозділів внутрішніх справ для охорони своїх професійних, службово-трудових, соціально-економічних прав та інтересів можуть об' єднуватися в громадські організації, діяльність яких здійснюється згідно з законодавством; працівники ОВС підлягають обов' язковому державному страхуванню на суму десятирічного грошового утримання за останньою посадою, яку він займає, за рахунок коштів відповідних бюджетів, а також коштів, що надходять на підставі договорів від міністерств, відомств, підприємств, установ і організацій; у разі загибелі особи рядового чи начальницького складу при виконанні службових обов' язків по охороні громадського порядку та боротьбі із злочинністю сім' ям загиблого або його утриманцями виплачується одноразова допомога у розмірі десятирічного грошового утримання загиблого за останньою посадою, яку він займав, і призначається пенсія у зв' язку з втратою годувальника в розмірі місячного посадового окладу; у разі каліцтва, заподіяного працівникові ОВС при виконанні службових обов' язків, а також інвалідності, що настала у період проходження служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце у період проходження служби, йому виплачується одноразова допомога в розмірі від трирічного до п' ятирічного грошового утримання (залежно від ступеня втрати працездатності) і призначається пенсія по інвалідності; працівникам органів внутрішніх справ, які навчаються в навчальних закладах за заочною чи вечірньою формою навчання, надаються пільги, встановленні діючим законодавством» [8, с. 136-138]. Поділяючи позицію цих авторів щодо складності та багатогранності поняття «соціального захисту», усе ж таки, хотілося б висловити зауваження щодо простоти й головне - лаконічності наведеної дефініції, стилю викладення змісту зазначеного поняття. Відомо, що «однозначність, неускладненість нормативного тексту, його сприйнятливість - важлива умова належної реалізації норм права. Прагнення до глобальності, всеосяжності правової норми інодіспричиняє надто об'ємні формулювання, перевантаженість речень, повторення, що руйнує простоту та доступність тексту. Тому в нормотворчій практиці, доктринальному тлумаченні потрібно знаходити золоту середину: точність і простота нормативного стилю повинні виступати як єдине ціле, доповнювати одне одного, не порушуючи головного в нормативно-правовому акті - його нормативне значення. Простота викладення не означає спрощення викладення змісту правових норм, що може бути наслідком популістської або демагогічної правової політики, зведення її до спрощених формул: «земля - селянам» - що обернулось їхнім фактичним кріпацтвом на довгі роки; «заводи - робітникам» - що насправді призвело до жорсткої експлуатації робітників тощо. Загальновідомо, що чим лаконічніше й компактніше викладено нормативний матеріал, тим краще сприймається, пізнається зміст та застосовуються його приписи» [13, с. 45-46]. На наш погляд, усе наведене повністю стосується не тільки редакцій норм, що містяться в чинному законодавстві про службу в ОВС та їхнього розробки (нормотворчості), а й доктринального тлумачення того чи іншого законодавче використаного поняття. Адже, наука та чинна нормативна база, нормотворчий процес перебувають в «органічній» взаємодії, про це вже достатньо йшлося вище, а також слушно зазначається в літературі [13, с. 65]. Нормотворчість передбачає «максимальне скорочення невиправданих повторень, ефективне структурування відсилочних норм... обережне використання спеціальної, у тому числі юридичної, термінології [13, с. 46]. А деякі дослідники, що, видається, є «крайньою точкою» такого підходу взагалі вважають, що «у законодавстві не повинно бути відсилань до інших нормативних актів» [14, с. 126]. Слушного висновку дійшли В.С. Ковальський і І.П. Козінцев: «Результатом лаконізму і компактності стилю є економічність тексту... усунення його розмитості, декларативності, що сприяє й правозастосуванню» [13, с. 46]. Натомість В. С. Венедіктов і М. І. Іншин у наведеному вище випадку (йдеться про авторське визначення поняття терміну «соціальний захист кадрового персоналу органів внутрішніх справ» [8, с. 136] - прим. авт.), фактично погоджуються з позицією законодавця у Законі «Про міліцію», але водночас прирівнюють заходи «правового захисту» (ст. 21 Закону), до заходів «соціального захисту» (ст. 22 Закону), а потім ще й доповнюють цей перелік вказівкою на заходи, що пов' язані навіть із державним страхуванням та відшкодуванням шкоди в разі загибелі або каліцтва працівника міліції, про які йдеться взагалі в окремій статті - ст. 23 Закону «Про міліцію». Водночас, керуючись такою ж логікою, в іншому дослідженні, ці ж та деякі інші автори, використовують уже декілька інше - «синтезоване» поняття -«соціально-правовий захист», указуючи, що такий захист уявляє собою «... комплексну систему заходів, які застосовуються для забезпечення вільної та належної реалізації суб' єктивних прав і виконання функціональних обов' язків. Соціально-правовий захист включає: забезпечення громадянських прав і свобод; матеріальне забезпечення працівників... і членів їхніх сімей; реальний правовий захист від загроз життю й здоров' ю; медичне та санаторно-курортне оздоровлення; пенсійне забезпечення та державне страхування; юридичні гарантії порядку розгляду службово-трудових спорів» [15, с. 3-4].

Професор О. М. Бандурка вважає, що «соціальне забезпечення» - це передбачена «...законодавством система матеріального забезпечення та обслуговування громадян у старості, на випадок хвороби, повної чи часткової втрати працездатності, втрати годувальника, а також сімей, в яких є малолітні й неповнолітні діти. Основними видами соціального забезпечення в органах внутрішніх справ є: державне обов' язкове соціальне страхування, медичне обслуговування, пенсійне забезпечення, державна фінансова й матеріальна допомога...» [1, с. 230]. Тобто, фактично цей дослідник численні складові механізму «соціально-правового захисту» відносить до іншогопоняття - поняття «соціальне забезпечення». Натомість І. С. Ярошенко декілька інакше визначає зміст, розрізняючі ознаки та особливо застерігає від ототожнення таких понять, як «соціальний захист» та «соціальна захищеність» і пише, що «змішування понять призводить до певної неузгодженості. Соціальний захист визначений Конституцією України лише як одне із соціальних прав. Тому, коли мова йде про захист усього комплексу соціальних прав, доцільно вживати термін «соціальна захищеність», а термін «соціальний захист» - застосовувати, характеризуючи саме право на соціальний захист» [16, с. 23-25]. Можна зустріти й численні інші підходи в сучасній науці права соціального забезпечення [17, с. 381; 18, с. 718; 19, с. 4; 20, с. 137; 21, с. 8].

Отож, термінологічні підходи є досить різними, а інколи навіть діаметрально протилежні. Проте питання щодо термінологічною уніфікації, доцільність використання того чи іншого терміну для позначення чинної в Україні системи заходів, яка направлена на посилений захист працівників органів внутрішніх справ від «чинників», що зумовлені їхньою професійною діяльністю, уже було окремо досліджено в літературі [22, с. 233-234; 23, с. 344-347; 24, с. 328-331; 25, с. 25-37], а тому тут окремо розглядатися не буде. Водночас, слід звернути увагу на ту обставину, що в науці обґрунтовано звертається увага на «вектор» дії, напрям реалізації таких заходів, що є, на нашу думку, вихідним положенням у дослідженні питання про ефективність дії механізму соціально-правового захисту працівників ОВС на практиці, яка залишається, на жаль, невтішною [26, с. 147-162; 27, с. 33-38; 28, с. 90-112; 29, с. 260-284; 30, с. 280-314; 31, с. 58-61; 32, с. 59-60; 33].

РЕЗЮМЕ

В статье анализируются направления усовершенствования научной терминологии и вопрос   нормативно-правовой   структуризации   имеющейся   системы   правовой и социальной защиты работников органов внутренних дел Украины. SUMMARY

In article directions of improvement of scientific terminology and a question of normative-legal structurization of available system legal and social protection of workers of law-enforcement bodies of Ukraine are analyzed.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ:

1. Бандурка О. М. Основи управління в органах внутрішніх справ України: теорія, досвід, шляхи вдосконалення. - Х.: Основа, 1996.

2. Бандурка О.М. Управління в органах внутрішніх справ України. - Х.: Ун-т внутр.

справ, 1998.

3. Методичні матеріали навчальних тем із соціально-гуманітарної підготовки рядового та молодшого начальницького складу органів і підрозділів внутрішніх справ України на 2005-2006 навчальний рік // Іменем Закону. - 2006. - №6.

4. Сільченко С. О. Пільги по-європейськи: шляхи реформування соціального законодавства // Трудове право України в контексті європейської інтеграції: Мат. наук.-практ. конф. (м. Харків, 25-27 травня 2006 р.). - Х.: УАФТП; ХНУВС, 2006.

5. Сирота І.М. Право пенсійного забезпечення в Україні. - К.: Юрінком Інтер, 1998.

6. Логвиненко Б. О. Медичне забезпечення як складова соціального захисту ОВС // Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ. - 2007. - Вип. 3.

7. Собур Г.А. Применение норм социально-правовой защиты сотрудников ОВД. -Домодедово, 1994.

8. Венедіктов В. С., Іншин М. І. Організаційно-правові засади проходження служби в органах внутрішніх справ України. - Х.: НУВС, 2002.

9. Мачульская Е.Е. Право социального обеспечения. - М.: Книжний мир, 1998.

10. Право социального обеспечения / Под ред. Э.Г. Тучковой. - М.: Юрист, 1997.

11. Право социального обеспечения / Под ред. Гусова К. Н. и др. - М.: Проспект, 2000.

12. Практикум по праву социального обеспечения / Под ред. И.В. Гущин. - Мн.:

Амалфея, 2002.

13. Ковальський В. С., Козінцев І. П. Правотворчість: теоретичні та логічні засади. - К.: Юрінком Інтер, 2005.

14. Коростей В. Правові проблеми національної демократії // Право України. - 2003. -

№1.

15. Ануфрієв М. І., Венедіктов В. С., Іншин М. І. Соціально-правовий захист працівників ОВС України. - Х.: Вид-во Ун-ту внутр. справ, 2000.

16. Ярошенко І.С. Соціальний захист як правова категорія // Ставайки съвременна наука - 2007: Мат. за 5-а межд. науч. практ. конф., София, 1-15 октомври 2007 г. -София.: Бял ГРАД-БГ, 2007. - Т. 7.

17. Лібанова Л., Палій О. Ринок праці та соціальний захист. - К.: Основи, 2004.

18. Социальная политика / Под ред. Волгина H.A. - М.: Экзамен, 2002.

19. Мачульская Е.Е. Право социального обеспечения. - М.: МЦФЭР, 1997.

20. Болотіна Н. Б. Право соціального захисту. Становления та розвиток в Україні: Монографія. - К.: Знання, 2005.

21.Чутчева О.Г. Правове регулювання соціального захисту громадян України: Автореф. дис. ...канд. юрид. наук: 12.00.05. - X.: ХНУВС, 2003.

22. Іншин М. І. Правове регулювання службово-трудових відносин в Україні: Монографія. - Х.: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2004.

23. Лавріненко О.В. Звільнення працівників ОВС за вислугою строків служби: проблеми гармонізації трудового законодавства // Вісник Університету внутрішніх справ. -2001. - Спецвипуск.

24. Лавріненко О. В. Питання систематизації законодавства про службу в органах внутрішніх справ // Систематизація законодавства в Україні: проблеми теорії і практики: Мат. міжн. наук.-практ. конф. - К.: Інститут законодавства Верховної Ради

України, 1999.

25. Лавріненко О. В. Гармонізація понятійного апарату загального та спеціального законодавства України про працю: теоретичні аспекти проблеми // Економіка, фінанси, право. - 2005. - №4.

26. Лавріненко О. В. Проблеми реалізації конституційних гарантій права працівників органів внутрішніх справ на щорічну відпустку: аналіз судової практики // Форум

права. - 2007. - №3.

27. Лавріненко О. В. Експлуатація праці в сфері службово-трудових відносин: шляхи її подолання // Наукові дослідження - теорія та експеримент '2007: Мат. III наук.-практ. конф. (м. Полтава, 14-16 травня 2007 р.). - Полтава: ІнтерГрафіка, 2007. - Т. 3.

28. Лавріненко О. В. Теоретико-правовий аналіз практики застосування спеціального трудового законодавства України про порядок та умови грошового забезпечення працівників органів внутрішніх справ // Форум права. - 2007. - №2. - С. 90-112.

29. Лавріненко О. В. Відшкодування моральної шкоди у випадку порушення трудових прав працівників ОВС, що мають спеціальні звання міліції України: теоретико-правовий аналіз загального трудового законодавства та практики застосування спеціального законодавства про службу // Форум права. - 2008. - №1.

30. Лавріненко О. В. Сучасний механізм реалізації конституційних гарантій у сфері трудових відносин працівників органів внутрішніх справ України: теоретико-прикладний аналіз проблемних питань // Форум права. - 2008. - №2.

31. Бесчастний В. М., Лавріненко О. В. Механізм соціального забезпечення працівників органів внутрішніх справ // Віче. - 2007. - №7-8.

32. Лавріненко О. В. Нормування праці в структурі механізму грошового забезпечення працівників органів внутрішніх справ: онтолого-правові й аксіологічні аспекти // Віче. - 2008. - №1.

33. Лавріненко О. В. Сучасні проблеми захисту трудових прав атестованого персоналу ОВС України під час вирішення індивідуальних службово-трудових спорів: Монографія. - Донецьк: ДЮІ ЛДУВС, 2006.

Надійшла до редакції 01.10.2008 р.

УДК 340.68

ОСОБЛИВОСТІ КВАЛІФІКАЦІЇ ЗЛОЧИНІВ, ПЕРЕДБАЧЕНИХ СТ.361-1 КРИМІНАЛЬНОГО КОДЕКСУ УКРАЇНИ

Міхайліна Т.В., ДонНУ

В останні роки очевидним є стрімке зростання кількості злочинів, пов' язаних з незаконним застосуванням засобів комп' ютерної техніки. Такі діяння спричиняють мільярдні збитки підприємствам, установам та фізичним особам. А з розвитком мережі Інтернет розмах комп' ютерної злочинності сягнув небачених масштабів, оскільки саме для діянь, скоєних у віртуальному середовищі, у більшій мірі властиві такі характеристики, як трансграничність та латентність. Глобальна мережа та велика кількість локальних мереж надають додаткові можливості щодо обміну досвідом, організації злочинних угруповань і одночасно ускладнюють процеси виявлення та розслідування протиправних посягань. Особливе місце серед незаконних дій з програмним та технічним забезпеченням посідає створення та розповсюдження шкідливих програм для ЕОМ, бо більшість порушень у роботі комп' ютерів, підключених до певних мереж, спостерігається саме через зараження вірусом чи іншими шкідливими програмами. Так, на початок 2008 року кількість виявлених комп' ютерних вірусів та троянських програм становила вже більше мільйона екземплярів. Експерти зазначають, що обсяги шкідливого програмного забезпечення зростають з надзвичайною швидкістю, оскільки більшість з кодів, які фігурують у списку, було створено за останні дванадцять місяців [1]. Лише у першому півріччі 2008р. кількість інфікованих Інтернет-сайтів зросла втричі. У середньому лабораторіями виявляється 16173 шкідливих сайтів на день [2].

Отже, зважаючи на високий ступінь суспільної небезпечності діянь, пов' язаних зі створенням, використанням та розповсюдженням шкідливих програмних та технічних засобів, обрана тема наукової статті є актуальною і потребує дослідження.

Проблеми комп' ютерної злочинності в цілому, а також безпосередньо створення та розповсюдження шкідливих програмних засобів розглядались у роботах наступних вітчизняних та зарубіжних науковців: В. Голубєва, М. Вєртузаєва, М. Менжеги, М.Дворецького, А.Копирюліна, М.Козир, О.Климчука, С.Ільченка, В.Максимова та інших. Хоча вказаному виду злочинних діянь і приділялася досить велика увага, але слід враховувати особливий динамізм саме комп' ютерних злочинів, внаслідок чого деякі їх особливості завжди залишаються поза межами дослідження.

© Міхайліна Т.В., 2008

Предметом аналізу в науковій статті виступають особливості складу злочину, передбаченого ст.361-1 Кримінального кодексу України (далі - КК України).

Метою ж можна вважати внесення пропозицій та рекомендацій щодо вдосконалення формулювання ст.361-1 КК України, що сприятиме більш ефективній кваліфікації протиправних діянь, на підставі аналізу наукової літератури, юридичної практики та емпіричних матеріалів.

Ст.361-1 КК України встановлює кримінальну відповідальність за створення з метою використання, розповсюдження або збуту, а також розповсюдження або збут шкідливих програмних чи технічних засобів, призначених для несанкціонованого втручання в роботу електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів), автоматизованих систем, комп'ютерних мереж чи мереж електрозв'язку.

Аналізуючи вказану статтю, необхідно розділити шкідливі програмні та технічні засоби, оскільки як ті, так і інші можуть бути засобом скоєння такого злочину. Але їх обов'язковою ознакою є здатність впливати на процес обробки інформації, його спотворення, в результаті чого інформація (її носії) може бути знищена чи перекручена

[3, с.716].

Під комп'ютерною програмою Закон України "Про авторське право та суміжні права" розуміє набір інструкцій у вигляді слів, цифр, кодів, схем, символів чи у будь-якому іншому вигляді, виражених у формі, придатній для зчитування комп'ютером, які приводять його у дію для досягнення певної мети або результату (це поняття охоплює як операційну систему, так і прикладну програму, виражені у вихідному або об'єктному кодах [4]. Шкідливими ж програмними засобами слід вважати спеціальні комп'ютерні програми, які прямо або побічно втручаються у роботу ЕОМ, АС, комп' ютерних мереж чи мереж електрозв' язку: порушують роботу як окремих програм, баз даних, видачі викривленої інформації, так і апаратних та периферійних засобів; порушують нормальне функціонування мереж; дезорганізують процес обробки інформації; сприяють втраті або перекручуванню інформації; копіюють інформацію без збереження первинної копії тощо [5, с.103].

Як бачимо, диспозицію ст.361-1 розширено, порівняно з попередньою редакцією ст.361 КК України, що встановлювала кримінальну відповідальність лише за розповсюдження комп' ютерних вірусів. Можна погодитись з тим, що вживання терміну „шкідливі програмні засоби" є більш вірним, оскільки існує велика кількість програм, які за своєю природою не є вірусами, але здатні спричинити порушення в роботі електронно-обчислювальних машин.

Найпоширенішими різновидами шкідливих програмних засобів, які підпадають під дію цієї статті, є:

1) комп' ютерні віруси - комп' ютерні програми, здатні після проникнення до операційної системи ЕОМ чи до автоматизованої системи порушити нормальну роботу комп' ютера, АС чи комп' ютерної мережі, а також знищити, пошкодити чи змінити комп' ютерну інформацію [6, с.946]. Характерною ознакою вірусів вважається їх здатність до самовідтворення та до модифікації програми, до якої вони приєднуються;

2) програми, призначені для нейтралізації паролів та інших засобів захисту комп' ютерних програм чи комп' ютерної інформації від несанкціонованого доступу;

3) програми-шпигуни, які після їх проникнення до певної АС, комп' ютерної мережі, операційної системи ЕОМ чи окремої комп' ютерної програми забезпечують несанкціонований доступ сторонньої особи до інформації, яка зберігається у ЕОМ, АС, мережі чи програмі або ж непомітно для власника чи законного користувача здійснюють несанкціоновану передачу такої інформації сторонній особі [6, с.946].

Під технічними ж засобами слід розуміти будь-які технічні пристрої, за допомогою яких без використання комп' ютерних програм здійснюється вплив нароботу ЕОМ [7, с.977]. Це різного роду прилади, устаткування тощо, з допомогою яких можливе або безпосереднє підключення до АЕОМ, їх систем або комп' ютерних мереж чи каналів передачі даних, або які здатні шляхом формування сигналів, полів, середовищ створити умови для несанкціонованого доступу до інформації з метою ознайомлення з такою інформацією особами, які не мають права доступу до неї, або з метою впливу на процес обробки інформації в ЕОМ, порушення роботи АЕОМ, їх систем чи комп' ютерних мереж, перекручення або знищення комп' ютерної інформації чи її носіїв [8, с.690].

Предметом аналізованого злочину можуть бути: електронно-обчислювальні машини; автоматизовані системи; комп'ютерні мережі; мережі електрозв'язку.

Об' єктивна сторона зазначеного складу злочину складається з наступних дій:

1. створення з метою використання, розповсюдження або збуту шкідливих програмних чи технічних засобів включає в себе:

а) написання алгоритму з наступним (обов' язковим) перетворенням його у машинну мову [9, с.57]. Причому внесення змін до вже існуючої комп'ютерної програми, внаслідок чого вона набуває ознак шкідливості, або якщо у неї додалися нові шкідливі функції, чи у результаті подібних змін було створено якісно нову шкідливу програму для ЕОМ, також слід вважати створенням;

б) виготовлення відповідного технічного пристрою.

Має значення і мета створення програмного чи технічного засобу, а саме, їх використання, розповсюдження або збут. Тобто, якщо вказане забезпечення було створено, наприклад, виключно з дослідницькою метою, то таке діяння не повинно вважатися караним. Якщо ж мала місце злочинна ціль (будь-яка з перелічених) кримінальна відповідальність повинна наставати за сам факт створення, незалежно від реалізації такої мети;

2. розповсюдження або збут шкідливих програмних чи технічних засобів, призначених для несанкціонованого втручання в роботу електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів), автоматизованих систем, комп'ютерних мереж чи мереж електрозв'язку.

Під розповсюдженням слід розуміти злочинні дії, за допомогою яких скопійовані шкідливі програми чи технічні засоби безпосередньо чи опосередковано пропонуються, доводяться або передаються будь-кому як в платний, так і в безоплатний спосіб. Для розповсюдження є характерним попереднє збільшення на один і більше примірників шкідливих програм та засобів у будь-якій матеріальній формі. Внаслідок його скоєння відбувається поширення копій одного й того ж злочинного продукту.

Збут - будь-яка форма передачі або реалізації шкідливих програмних чи технічних засобів, внаслідок якої вони передаються у володіння або розпорядження інших осіб. Збут включає в себе будь-який засіб відчуження (продаж, дарування, обмін, передачу тощо). На відміну від розповсюдження, під час збуту відбувається незаконне відчуження оригіналів програмних чи технічних засобів.

Розповсюдження та збут можуть вчинятися як особою, що створила шкідливі засоби, так і іншою, яка не приймала участі в їхньому утворенні. Як розповсюдження, так і збут, є закінченими складами злочину з моменту передачі шкідливих програмних або технічних засобів, незалежно від того, чи зміг отримувач ними розпорядитися.

Злочин вважається вчиненим у разі здійснення хоча б одного діяння, вказаного у ст.361-1 КК України. Причому настання шкідливих наслідків не впливає на кваліфікацію, але повинно братися до уваги під час призначення покарання [10, с.111-112]. Тобто, ч.1 ст.361-1 відображає формальний склад злочину.

Слід звернути увагу на те, що диспозицією досліджуваної статті передбачено кримінальну відповідальність за створення шкідливих програмних чи технічних засобів з метою їх використання, але не криміналізовано використання, як таке, що є нелогічним, оскільки безпосереднє використання, вочевидь, має більшу суспільну небезпечність, ніж створення з метою використання. Таким чином, було б доцільно змінити формулювання ч.1 ст.361-1 на „створення з метою використання, розповсюдження або збуту, а також використання, розповсюдження або збут шкідливих програмних чи технічних засобів...".

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73 


Похожие статьи

В О Дергачов - Вісник донецького національного університету серія в економіка і право