В О Дергачов - Вісник донецького національного університету серія в економіка і право - страница 72

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73 

Через недосконалість існуючих методик визначення масштабів кризового стану окремих підприємств виробники підсвідомо намагалися фінансово реанімувати свої підприємства, практикували елементи стабілізації за рахунок внутрішніх джерел, санації. Підприємців лякала процедура банкрутства і вони бажали оголосити про власну самоліквідацію. Безумовно, добровільна ліквідація має низку переваг: по-перше,

© Жуков С.В., 2008ліквідаційна комісія самостійно управляє реалізацією майна та поверненням боргів; по­друге, в ситуації, коли підприємство визнає борги, порушення справи про банкрутство судом - майже неймовірне. За своєю суттю ліквідація переслідує декілька цілей: позбавлення економічного простору від неефективних господарюючих суб' єктів, які не в змозі раціонально вести власну підприємницьку діяльність; припинення негативного впливу збиткового підприємства на інших суб' єктів господарювання; допомога окремим господарюючим суб' єктам вийти з ринку без завдання надмірної шкоди контрагентам, державі, без порушень нормативних актів. Остання мета переважно досягається шляхом проведення добровільної ліквідації.

Ліквідація компанії може викликатися різними причинами, що обумовлено самим середовищем існування компанії - підприємницька діяльність. Проте, чинне законодавство, припускаючи інші мотиви, до причин відносить закінчення терміну, на якій було створено юридичну особу (термін передбачається у статутних документах); з причин досягнення цілей, заради яких підприємство було створене. Статут підприємства може мати вказівку на певні ціль, заради якої створений суб' єкт.

Згідно цивільного законодавства, будь-яка юридична особа може бути ліквідована за рішенням своїх засновників, учасників або уповноважених органів юридичної особи, а також за рішенням суду. Тобто, йдеться про добровільний та / чи примусовий вихід з ринку. Основною проблемою для окремих суб' єктів підприємництва, особливо представників «малого бізнесу», є саме проблема добровільного (юридично оформленого) уходу бізнесу з ринку. У свою чергу, дана проблема породжує іншу - підприємство, яке не має можливості швидко та легально піти з ринку «де юре», робить це «де факто», «кидає фірми», перестає звітувати у органи податкової адміністрації, статистики, тощо. Накопичення таких суб' єктів створює проблему для органів влади - примусово вивести їх з ринку. Якщо суб'єкт господарювання брав участь у незаконних схемах отримання прибутку, то його добровільна ліквідація може викликати увагу з боку правоохоронних органів, ретельної перевірки, що призведе до виявлення порушень законодавства. Крім того, якщо суб' єкт створювався із порушенням (наприклад, за фіктивним и паспортами), то такого суб' єкта іноді взагалі неможливо добровільно ліквідувати, адже засновники не поставлять підписи під відповідними документами. Крім того, до причин, що впливають на вибір між добровільною та примусовою ліквідацією, можна віднести наявність боргів перед державою та кредиторами з боку суб' єкта.

Загальні підстави ліквідації визначені ст.59 ГК України. Припинення шляхом ліквідації за юридичними підставами буває двох видів: добровільним та примусовим. Як і у випадку припинення юридичної особи шляхом правонаступництва, ЦК України передбачає дві групи підстав ліквідації юридичної особи - добровільну та примусову, причому примусова ліквідація можлива у формі визнання суб' єкта банкрутом.[2]

Встановлюючи загальні принципи ліквідації, ГК та ЦК України не передбачають детальних процедур. Тому на практиці уповноважені органи та особи вимушені самостійно вводити деталізацію процедур ліквідації, взаємоповязувати ці алгоритми із зняттям юридичної особи з обліку.

В науці спосіб розглядається як практична сторона діяльності, система об' єктивних та суб' єктивних детермінант, функціонально пов' язаних з місцем, часом, засобами досягнення мети. Вибір способу ліквідації підприємства залежить від роду його діяльності, стадії, на якій уповноваженим органом чи особою прийнято рішення про ліквідацію, переваг, вимог, досвіду, форм майнових активів. Таке розуміння демонструє залежність способу від ознак діяльності, серед яких суттєву роль відіграютьстадії такої діяльності. Завдяки цьому, спосіб та стадія (етап) відрізняються. Спосіб - є дією (системою дій), що використовується при виконанні певної роботи, здійсненні чого-небудь. Стадія розглядається як період, ступінь у розвитку.[3] Спосіб припинення уточнює саму процедуру, сприяє конкретизації її меж - початкового та кінцевого моментів, важливих для встановлення стадій. Його метою є можливість пояснити причини ліквідації, шляхи вирішення долі підприємства, його майнового комплексу, задоволення вимог кредиторів з посиланням на законні підстави набуття шляхом проведення сукупності дій.

Спосіб припинення є визначеним законодавством порядок припинення діяльності юридичної особи, який визначає право відповідного органу приймати рішення про припинення діяльності підприємства.[4] Відповідно, ліквідація виступає способом припинення юридичної особи, який має кінцевий характер, без переходу прав та обов' язків порядку правонаступництва до інших осіб.[5]

Добровільна ліквідація відбувається за ініціативою власника суб' єкта чи уповноваженого органу, у зв' язку із закінченням строку, на який підприємство було створене, у разі досягнення мети за статутом, через зміну профілю діяльності, конкурентні тенденції на ринку товарів та послуг.

Типовими помилками під час ліквідації підприємств слід вважати прийняття рішення про ліквідацію особою чи органом, які не мали відповідних повноважень. Трапляються випадки, коли рішення про ліквідацію або створення ліквідаційної комісії приймають директор, голова правління, інші особи, які не є власниками підприємства.[6] Якщо засновники суб' єкта вирішили обрати добровільну ліквідацію, законодавець пропонує процедуру ліквідації, яка складається з декількох етапів:

1. Прийняття рішення про добровільну ліквідацію.

У такому випадку рада директорів скликає акціонерів та інших учасників та ставить у порядок денний питання стосовно прийняття рішення про ліквідацію та призначення ліквідаційної комісії. З моменту ухвалення винесених питань фактично починається процес ліквідації.

2. Прийняття заходів з виявлення кредиторів та отримання дебіторської заборгованості. На ліквідаційну комісію покладається обов' язок виявлення всіх кредиторів та їх вимог.

3. Складання проміжного ліквідаційного балансу.

Із завершенням терміну отримання вимог від кредиторів комісія повинна скласти проміжний баланс, який містить відомості про склад майна суб' єкта, що ліквідується та характер вимог кредиторів. Характеристика майнового комплексу ліквідованого суб' єкта отримується внаслідок вивчення бухгалтерської документаціях та проведення інвентаризації. Також до проміжного балансу фахівці радять включати відомості про всі зобов' язання відносно кожного боржника та кредитора у розділах балансу; бухгалтерську звітність на останню звітну дату; права та обов' язки сторін; зобов' язання суб' єкта перед бюджетом; ліцензії суб' єкт, якщо його статутна діяльність вимагає ліцензії; результати інвентаризації.

4. Задоволення вимог кредиторів.

Порядок задоволення вимог кредиторів визначений ст.112 ЦК України та спеціальними законами. Виплати кредиторам починаються з моменту затвердження проміжного ліквідаційного балансу загальним зібранням акціонерів. У процесі погашення боргів перед кредиторами можливі конфліктні ситуації стосовно процедури погашення. У такому випадку закон передбачає право кредитора звернутися до суду з позовом до ліквідаційної комісії.

5. Оформлення остаточного ліквідаційного балансу.

Після завершення розрахунків з кредиторами ліквідаційна комісія складає такий баланс, який узгоджується з державним органом.

6. Розподіл майна ліквідованого суб' єкта між його учасниками.

Остаток майна після погашення вимог кредиторів розподіляється пропорційно участі акціонерів у статутному капіталі. Причому пропорційність дотримується у випадку недостатності виплати майна у підприємства.

7. Внесення відомостей      про ліквідацію у Єдиний державний реєстр. Ліквідація вважається завершеною після внесення про це відповідного запису у

ЄДР.

Після прийняття рішення про добровільну ліквідацію, керівники чи засновники повинні негайно повідомити про це реєстраційні органи, які вносять у ЄДР дані про те, що юридична особа вступає у процес ліквідації. Після цього засновники чи керівники призначають ліквідаційну комісію або ліквідатора та встановлюють відповідно до ГК строки та порядок процедури. З цього моменту ліквідаційна комісія бере на себе повноваження органу управління особою та висапує від імені особи в суді.

В ЦК йдеться про форми ліквідації особи, яка є платоспроможною. Якщо майнового активу особи недостатньо для продовження діяльності, погашення боргів перед кредиторами, то процедура ліквідації відбувається в порядку відновлення платоспроможності особи або визнання її банкрутом (ч.3 ст.110 ЦК). До того ж, ліквідація окремих господарюючих структур регулюється окремими законними та підзаконними актами (Зокрема, Закони «Про банки та банківську діяльність», «Про страхування», «Про холдингові компанії в Україні»)

Так, при ліквідації страховика, у разі, коли учасники страховика прийняли таке рішення і страховик немає зобов' язань перед бюджетом, страхувальниками, уповноважений орган приймає рішення про виключення страховика з ЄДР страховиків та пере страховиків (ст.43 Закону). Ліквідація холдингової компанії передбачається у випадку ліквідації всіх корпоративних підприємств всієї компанії та залишення у її статутному фонді корпоративного пакета акцій лише одного корпоративного підприємства (ст.10 Закону «Про холдингові компанії в Україні»).

На практиці не завжди можна з достовірністю встановити підприємницький характер діяльності юридичної особи. В літературі зазначається, що цьому перешкоджають низький рівень правової культури установчих документів багатьох суб' єктів господарювання, загальний стан нашого господарського законодавства.1 Враховуючи це, президія Вищого арбітражного суду Украни в роз' ясненні «Про деякі питания практики застосування закону України «Про банкрутство» від 15 квітня 1993 року визначала, що у разі, коли в установчих документах юридичної особи чітко не зазначений зміст діяльності, господарський суд повинен враховувати положения чинного законодавства про те, що державна реєстрація суб' єктів підприємницької діяльності проводиться відповідно до вимог ст. 8 Закону України «Про підприємництво», ст.6 Закону «Про підприємства в Україні» та п.1 статті Положенняпро місцеву державну адміністрацію. Дані про державну реєстрацію повідомляються органам державно статистики, які, згідно зі ст.12 Закону України «Про державну статистику», встановлюють коди і ведуть Державний реєстр звітних (статистичних) одиниць України, серед яких є і суб' єкти підприємницької діяльності.

Добровільна ліквідація здійснюється на підставі рішення її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це статутними документами. Причини прийняття рішення про ліквідацію різні, Закони не можуть їх передбачити. До локальних документів, що можуть передбачати цей перелік можна віднести статутні документи.

Ст. 105 ЦК встановлює загальні правила припинення юридичних осіб, які поширюються на випадки добровільної ліквідації. Через відсутність правонаступників при ліквідації не відбувається переходу прав та обов' язків. Тому основним завданням процедури ліквідації є пошук кредиторів та забезпечення їх прав та інтересів. Відповідно до ч.1 ст.111 ЦК ліквідаційна комісія становить проміжний ліквідаційний баланс, до якого включають склад майна юридичної особи, що ліквідується, перелік кредиторських вимог, результати розгляду вимог кредиторів. На етапі затвердження проміжного балансу нерідко з' ясовується питання про достатність вартості всього майна для задоволення вимог кредитора. З моменту його затвердження починається процедура розрахунків з кредиторами в порядку черговості, закріпленої ст.112 ЦК України.

Важливим етапом у ліквідаційній процедурі є реалізація майна підприємства. Досвід вчить, що це доцільно робити під контролем комітету кредиторів чи суду (якщо йдеться про примусовий порядок ліквідації). Ст. 30 Закону «Про відновлення платоспроможності ...» забезпечує прозорість у реалізації майна, можливість кредиторам та ліквідатору відстежувати процес реалізації, змінювати його. За змістом цієї ж норми, ліквідатор повинен використовувати тільки основний рахунок юридичної особи в банківській установі. Поточні рахунки закриваються ліквідатором, залишки на них коштів переказуються на основний рахунок боржника. Поступово, із накопиченням коштів на основному рахунку, ліквідатор починає задовольняти вимоги кредиторів у порядку черги. Цей процес - вирішальний у процедурі, встановлює можливість після призначення ліквідаційної комісії чи ліквідатора закриття всіх рахунків підприємства, крім одного, (вказується - поточного), на вибір комісії чи ліквідатора, який надалі використовується під час ліквідаційної процедури.

Останнім етапом ліквідації на добровільних підставах є складання остаточного ліквідаційного балансу, що затверджується таким же чином, як і проміжний. Але ліквідаційний баланс потребує ще і нотаріального засвідчення. Вимоги кредиторів, що є спірні, повинні бути подані у позовній формі до суду до затвердження ліквідаційного балансу. По суті, ці кредитори утворюють ще одну чергу кредиторів,[7] і у випадку визнання судом цих вимог, вони задовольняються із залишку майна юридичної особи.

Таким чином, етапами здійснення загальної процедури добровільної ліквідації за ініціативи власника є: створення ліквідаційної комісії (відповідно до ст. ст. 105,110 ЦК); затвердження ліквідаційного балансу учасниками юридичної особи або органом, який прийняв рішення про ліквідацію юридичної особи.

Слід зазначити, що незалежно від того, обтяжене підприємство боргами чи ні, на процедуру ліквідації це не впливає. Але значна кількість суб' єктів господарювання, навіть, не обтяжених боргами чи зобов' язаннями на момент начала процедури ліквідації, підлягають узагальненому механізму ліквідації. Переважно цей механізм не містить законодавчо встановлених строків ліквідаційних процедур.

У представленій таблиці у спрощеному вигляді представлена послідовність, етапність та строковість процедур добровільної ліквідації юридичної особи, складеній н підставі норм Господарського Кодексу, Цивільного Кодексу, інших нормативно-

правових актів:

№ п/п

Етапи ліквідації юридичної особи

Встановлені правовими актами строки

1

Зібрання засновників та прийняття рішення про ліквідацію

Не встановлено

2

Повідомлення    про    ліквідацію    орган, що реєструє юридичні особи

Негайно   (ч.1   ст.105 ЦК; ч.ч.1-8 ст.34, ст.38 Закону України    «про державну реєстрацію юридичних осіб та      фізичних      осіб -підприємців»)

3

Повідомлення про ліквідацію Фонд соціального та медичного страхування

Негайно

4

Особа-платник податків письмово повідомляє у податковий   орган   за   місцем   обліку про ліквідацію

Триденний термін (пп.8.1.1 п.8 Інструкції про прядок обліку платників податку)1

5

Заява у Пенсійний Фонд про ліквідацію

10-денний     термін для господарських товариств

6

Призначення   засновниками   ліквідатора чи ліквідаційної комісії, встановлення порядку та строків процедури

Не встановлено

7

Узгодження       ліквідаційної       комісії з реєстраційним органом

Не встановлено

8

Публікація   повідомлення   про  ліквідацію у спеціальному друкованому органі

Не встановлено

9

Стягнення дебіторської заборгованості

Не встановлено

10

Прийняття заходів для виявлення кредиторів та їх вимог

Не   менше   2   місяців з моменту публікації(ч.2 ст.60

ГК)

11

Складання проміжного ліквідаційного балансу

Не встановлено

12

Затвердження          проміжного балансу засновниками

Не встановлено

13

Задоволення   вимог   кредиторів   у порядку черговості за ст.112 ЦК України

Не встановлено

14

Проведення інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів

Не встановлено

14

Складання остаточного ліквідаційного балансу

Не встановлено

15

Затвердження        ліквідаційного балансу остаточного

Не встановлено

16

Закриття рахунків у банках - до зняття з податкового обліку

Не встановлено

17

Здача печаток та штампів до органів МВС з отримання відповідної довідки

Не встановлено

18

Внесення запису  про ліквідацію юридичної особи у Єдиний державний реєстр

Не встановлено

1 Наказ Державної податкової адміністрації України від 19.02.1998 р. №552

Представлена таблиця демонструє спрощений варіант ліквідації підприємства, незалежно від організаційно-правової форми. При цьому закон не зовсім зрозуміло дає відповідь на питання, що робити суб'єкту, який отримав відмову реєструючого органу про ліквідацію, кому висувати свої претензії та що робити із строками. Як свідчить практика, добровільна ліквідація у самому скромному вигляді має тривалість до 2-3 років. Що, звичайно, неприйнятне для суб' єктів малого бізнесу. Дослідникам також очевидно, що чинне господарське законодавство не має умов, в рамках яких ефективний порядок добровільної ліквідації юридичних осіб неможливий. У таблиці вказані кроки, які пов' язані з реєструючим органом.

Щодо добровільного подання заяви про ліквідацію, то існують плюси, адже сам цей факт захищає юридичну особу та її кредиторів. Але можуть виникнути і мінуси. Деякі автори звертають увагу на те, що можливі випадки навмисної самоліквідації підприємств, під яким приховуються неправові, навіть злочинні оборудки.[8] Саме через це у місячний строк з дня повідомлення ДПС про намір ліквідуватися, податковий орган приймає рішення про проведення документальної перевірки. Згідно п.8.2 р.8 Інструкції про порядок звіту платників податків така перевірка не проводиться, якщо підприємство не знаходиться за місцем реєстрації, не подає до ДПС звітності протягом одного року. Виходить так, що підприємствам, що прийняли рішення ліквідуватися через причини, пов' язані із здійсненням певних фінансових правопорушень легше порушити вимоги щодо дотримання власного місцезнаходження, ніж підлягати перевірці податковими органами.

Відповідно до п.8 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження» провадження закінчується передачею органам ДВС виконавчого документа ліквідаційної комісії у разі ліквідації боржника - юридичної особи або арбітражному керуючому у разі виконання провадження у справі про банкрутство.[9] Платник податку - філія ліквідується тільки у тому випадку, коли відбувається або закриття рахунку, або втрати ним статусу платник податків. Такі суб' єкти беруться на податковий облік і у випадку закриття рахунку ними, вони автоматично ліквідуються. Непогашені боргові зобов' язання та податковий борг погашаються за рахунок юридичної особи. Тобто водночас з ліквідацією філії юридична особа повинна погасити всі її борги. Так, певна специфіка, наприклад, існує у задоволенні претензій кредиторів підприємства сільськогосподарського комплексу. Задоволення їх відбувається за рахунок майна такого підприємства, яке формується шляхом проведення паювання такого майна між членами такого підприємства.

Рішення про добровільну ліквідацію може бути прийняте: власником підприємства; бути зумовлене чинним законодавством. Імперативність закону стосується окремих організаційно-правових форм господарювання суб' єктів. Так, якщо вартість чистих активів ТОВ стає менше визначеного законом мінімального розміру статутного капіталу, таке товариство ліквідується (ч.4 ст.144 ЦК). Аналогічна вимога стосується АТ (ч.3 ст.155 ЦК). Повне товариство повинне ліквідуватися, якщо в ньому залишається один учасник (ч.1 ст.132 ЦК) за правилами, встановленими ст.110 ЦК України. Згідно ст.139 ЦК командитне товариство ліквідується при вибутті всіх вкладників.

Слід пам' ятати, що наявність рішення про добровільну ліквідацію суб' єкта господарювання не виключає можливості звернення до суду з позовом про його примусову ліквідацію, якщо для цього є підстави, передбачені законодавством.

В Україні не рідкість факти, коли керівництво підприємства приймає рішення про застосування процедури ліквідації, щоб відтягти порушення справ про банкрутство. Самоліквідація є виправданим заходом, якщо підприємство має рентабельне дочірнєпідприємство, виключається за таких умов ризик виконання процедури ліквідації без урахування інтересів прибуткового дочірнього підприємства. Питання про включення такого підприємства до ліквідаційної маси вирішується ліквідаційною комісією. За наявності факту розділу підприємства, внаслідок чого хоча б одне з виділених виробництв є прибутковим, то у головного підприємства є можливість перевести активи на цей підрозділ. При банкрутстві розділ визнається недійсним.

Практика знає приклад звернення прокурора до суду із позовом про примусову ліквідацію господарського товариства у зв' язку із порушенням закону під час діяльності. Суд встановив, що рішення про добровільну ліквідацію було прийняте на загальних зборах членів підприємства, тому у позові відмовив. Безумовно, рішення засновників чи органу управління юридичною особою у такій ситуації є підставою для порушення процедури ліквідації. Загальним зібранням учасників підприємства таке рішення було прийняте. Але ліквідаційна комісія призначена не була, порядок процедури не визначений. Безумовно, з таких умов апеляційна інстанція винесла рішення задовольнити позов прокурора та ініціювати примусову ліквідацію.[10] Слід зазначити, що невиконання рішення засновників юридичної особи чи органу управління нею не є підставою для примусової ліквідації, якщо в діяльності такої особи не будуть встановлені ознаки грубого порушення законів та підзаконних актів.

Висновки та пропозиції. Вище нами були наведені підстави ліквідації підприємства. На перший погляд, закони підприємницької діяльності не ставлять успішне завершення процедури ліквідації в залежність від того, чи повністю розрахувалося підприємство з кредиторами, бюджетами. Захищають інтереси кредиторів, як відомо, ст.112 ЦК, ст. ст. 7, 51 Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Якщо вартості майна недостатньо для погашення боргів, ліквідаційна комісія повинні ініціювати питання про визнання боржника банкрутом за загальним правилом. Невиконання цієї вимоги є підставою для відмови у внесенні запису про ліквідацію в ЄДР. невиконання такої вимоги є підставою для настання солідарної відповідальності по незадоволених вимогах за грошовими зобов' язаннями та зобов'язаннями щодо сплати обов'язкових платежів до бюджетів. Отже, добровільна ліквідація може логічно перетворитися у вимушену.

РЕЗЮМЕ

Исследовано    содержание    понятия    добровольной    ликвидации    предприятий в хозяйственной   деятельности   и   сделаны   выводы   относительно   расширения его законодательного понятия. Проанализированы способы защиты имущественных интересов субъектов хозяйствования на момент возникновения процесса ликвидации. SUMMARY

The author managed to research the context of voluntary organization liquidation definitionв іп business activity as well as to make conclusions regarding the broading of its legislative essence. There had been analyzed the methods for protection of property interest for agent of management at the moment of liquidation process launching. There had been defined general criteria and rules in the sphere of voluntary organization liquidation appliance.

УДК 340.12 «17» (470+571+477)

ПРОБЛЕМА КРІПАЦТВА У «СУДЖЕННІ ПРО СТАНОВИЩЕ КРІПОСНИХ СЕЛЯН...» ДЕПУТАТА Я.П. КОЗЕЛЬСЬКОГО

Олейников В.В., викладач кафедри теорії та історії держави і права Донецького юридичного інституту ЛДУВС

Середина вісімнадцятого століття характеризується розвитком Просвітництва в Росії. Розвиток ремесел, побудова міст, зміцнення авторитету держави на міжнародній арені - всі ці заходи потребували великої кількості підготовлених кадрів. Відомо, що значна їх частина в ті часи надходила з-за кордону. Але «німці» як тоді називалися всі іноземці, для народу були глибоко ненависні, чому частково сприяло зневажливе ставлення останніх до всього слов' янського. Не дивлячись на наявне сприяння уряду просуванню іноземців в усіх сферах діяльності держави та галузях господарства, все більш і більш зрозумілою ставала необхідність в формуванні кадрів з вихідців Батьківщини. Деякі вчені, такі як С. Ю. Десницький та Ю. А. Третьяков, отримали освіту за кордоном. Інші ж повністю були підготовлені в навчальних закладах рідної країни. Деяких вітчизняних вчених тих часів, таких як Г. С. Сковорода та, певною мірою, М. В. Ломоносов, виховала Києво-Могилянська академія.

Всі просвітники, так чи інакше, критикували кріпосне право. Діячі вказували на негуманне відношення до кріпаків з боку панів, на їхні зловживання владою стосовно своїх селян. Але більшість з них так і не змогли піднятися до висновку про необхідність повного викоренення цього явища. Тим не менш, хоча фактично в II половині XVIII століття кріпосне право в Росії продовжувало активно поширюватися, вже тоді кожне слово, спрямоване на захист прав простого народу, що лунало з трибуни Комісії по складанню проекту Нового Уложення, або доходило до читача зі сторінок прогресивної літератури розхитувало його похмуру споруду.

До числа видатних українських просвітителів належать і брати Козельські. Протягом тривалого часу вважалося, що автор «філософічних пропозицій[11]» інженер-капітан Яков Павлович Козельський (після 1725 - після 1793) та депутат Комісії по складанню проекта нового Уложення, прем' єр-майор Яків Павлович Козельський (роки народження та смерті не відомі) - одна й та сама особа. Такі думки були викладені, на

2*3*

приклад, в творах І. С. Бака , І. Я. Щіпанова та ін. Але ще у 1910 році про існування трьох братів Я. П. Козельських стверджував В. Л. Модзалевський[12]. В своєму «Малоросійському родословнику» він вказує на існування Я. П. Козельського - середнього - інженер-капітана, статського радника (з 1791 року) та Я. П. Козельського - молодшого, що був «майор, депутат від шляхетства Дніпровського пікінерного полку в Комісії по складанню проекту Нового Уложення (1767); депутат дворянства Лубенського повіту, секунд-майор (1784)» [[13], с.392]. Далі, в 50-ті роки з'явилася низка статей, що переконливо довели

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73 


Похожие статьи

В О Дергачов - Вісник донецького національного університету серія в економіка і право