В О Дергачов - Вісник донецького національного університету серія в економіка і право - страница 8

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73 

Следует также подумать об установлении льготного налогообложения. Правительствами ряде стран (Турция, Казахстан, Тунис, ОАЭ и др.) разработаны специальные программы в соответствии, с которыми всем фирмам, занятым в сфере иностранного туризма, даются соответствующие льготы [3, c.13]: льготные налогообложение инвестиций, таможенные и валютные льготы. Кроме того упростить процедуру получения разрешения на отводы земли под туристические объекты, а также на право занятий туристическим бизнесом. Надо больше спрашивать с чиновников, которые отвечают за соответствующие секторы туристического бизнеса. Организовывать обучение персонала с обязательным изучением передового опыта, как в Украине, так и за рубежом с обязательной поездкой в соответствующие страны (ОАЭ, Египет, Турции и др.).

Реализация всего перечисленного создаст необходимые стартовые условия для успешного развития туристической индустрии, даст возможность повышения уровня туристического обслуживания, что приведет к увеличению потока как иностранных, так и отечественных туристов, будет способствовать поступлению валюты, развитию инфраструктуры туризма в Украине.

Розглянуті існуючі проблеми індустрії туризму в Україні. Наведені приклади позитивного вирішення цих проблем за кордоном. Запропоновані заходи для підвищення ефективності туристичного бізнесу.

SUMMARY

They Are Considered existing problems to industry of the tourism in Ukraine. Cite an instance satisfactory conclusion of these problems abroad. The Offered actions on increasing of efficiency of the tourist business.

СПИСОК ИСТОЧНИКОВ

1. Катушева З. «На туристической карте мира Украина, по-прежнему, остается тэрра инкогнита»/ Киевский вестник, №88(6499),18 сентября 2008г.

2. Петрашивський В.П. Рутинський М. И. Туристичне краєзнавство: Навч. посібник/ Під ред. Ф.Д. Заставного. - К.: Знання,2006. - 575с.

3. Розвиток туризму в Україні. Проблеми й перспективи. Збірник наукових статей. - К.: ИВЦ «Слов'янсьний діалог», 1995. - 244с.

4.Экономика и организация международного туризма: сокр. пер. с болг./ Сост. и автор предисловия В. И. Азар. - М.: Экономика, 1984, - 168с.

Надійшла до редакції 08.10.2008 року

УДК 339.9:65.01.009.12

РОЗРОБКА ДЕРЖАВНОЇ СТРАТЕГІЇ ПІДВИЩЕННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ПРОДУКЦІЇ В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ

Гавриленко С.М., к.е.н., доцент, Донецький державний університет, доцент Дегтярьова В.М., к.е.н., ст.н.с., Інститут економіки промисловості НАН України, зав. сектору

СолодМ.А., к.е.н., ст.н.с., Інститут економіки промисловості НАН України, ст.н.с.

Конкурентоспроможність національного промислового сектора є одним з головних показників, що віддзеркалюють стан економіки країни і перспективи її економічного зростання. В сучасних умовах прискореного розвитку науково-технічного прогресу і великомасштабного трансграничного переміщення капіталу, глобалізації ринків і виробництва конкурентоспроможність товарів, підприємств і країн все в більшому ступені визначається здатністю національної економіки генерувати і впроваджувати нові технології.

У спадщину від адміністративної системи Україна одержала науково-технічний потенціал, значною мірою відсталий від закордонних технологій, фактично непридатний до промислового застосування. За умови нестачі коштів і браку уваги держави до інноваційної сфери процес старіння техніки і технологій продовжувався, і на сьогоднішній день у більшості високотехнологічних галузей вітчизняні компанії не просто відстають від провідних центрів виробництва інновацій, але відстають на кілька поколінь. І очевидно, що з урахуванням обсягу ВВП країни - більш низького, ніж бюджет багатьох транснаціональних корпорацій, - це відставання по всьому спектру технологій перебороти буде неможливо. В цих умовах основну увагу варто зосередити

© Гавриленко С.М., Дегтярьова В.М., Солод М.А., 2008на високотехнологічних галузях, де в нашої країни ще є можливість конкурувати, а також налагоджувати кооперацію з іноземними компаніями.

Швидка інтеграція світового господарства, вільний рух капіталу, лібералізація торгівлі - характерні риси сучасного етапу розвитку - вивільняють потужні конкурентні сили. При цьому дедалі все більше стає зрозумілим, що якщо вони не будуть приборкані, то можуть призвести до знищення існуючих соціально-економічних структур і навіть до соціального хаосу [1]. Адже конкуренція, якщо її не регулювати, має тенденцію до самознищення. Проте конкуренція, коли її правильно спрямовувати й при цьому вживати належних запобіжних заходів, може суттєво стимулювати економіку завдяки заохоченню інновацій, відкриттю нових можливостей, створенню сприятливого підприємницького й інвестиційного клімату, може зменшувати наслідки соціально-економічної нерівності і прискорювати розвиток економіки в цілому.

Необхідність підтримки умов справедливого конкурентного середовища в умовах глобалізації обумовлена тим, що конкуренція є фундаментальною передумовою ефективного функціонування ринкової економіки. Проте ставлення до конкуренції як до центрального елементу економічної системи не означає, що ринок як такий має функціонувати абсолютно самостійно.

Основною метою статті є дослідження сучасних тенденцій розвитку конкурентних відносин, визначення шляхів формування системи державного регулювання конкурентного середовища нової якості.

Головною зміною, яка спостерігається в останнє десятиріччя в більшості країн світу, як у розвинених країнах, так і в країнах, що розвиваються, є впровадження реформ, що мають ринкове спрямування і передбачають: поступове усунення керованого державою ціноутворення та лібералізацію цін у більшості країн; дерегулювання секторів, які раніше перебували під контролем держави, зокрема секторів надання основних послуг, та відкриття їх для нових компаній, для вітчизняних та іноземних прямих інвесторів; велику хвилю приватизації, яка зумовлює розширення приватного сектора й одночасне звуження державної економіки.

Ці події супроводжувалися одночасною лібералізацією торгівлі товарами й послугами та інвестиціями, що спонукає підприємства всього світу конкурувати між собою дедалі сильніше. Хвиля транснаціональних корпоративних злиттів, що посилилася в 90-і роки, додає особливої актуальності проблемі підтримки відкритого конкурентного характеру міжнародної торгівлі і світової економіки в цілому. Все більше усвідомлюється необхідність обмежити і контролювати акти недобросовісної конкуренції на світових ринках, установити хоча б мінімальні стандарти регулювання конкурентних відносин.

Варто зазначити, що, незважаючи на важливість проблеми, за період після другої світової війни не було підписано жодного багатостороннього договору, спрямованого на регулювання конкуренції на міжнародному рівні [2]. Спостерігалися лише численні спроби врегулювати гострі питання міжнародної конкуренції, насамперед розмежувавши компетенцію національних відомств і органів.

В той же час національні системи регулювання конкуренції дотепер є фактично неспроможними ефективно контролювати транснаціональну конкуренцію, зокрема, процеси злиття корпорацій, що діють у декількох країнах, а також методи їхньої конкурентної поведінки [3]. Основні причини цього полягають у тому, що правова й організаційна конкуренторегулююча система однієї держави не може запобігти недобросовісній конкуренції на чужій території, більш того, жодна держава і не ставить перед собою задачу захисту економічної системи іншої держави від негативних наслідків.

На сучасному етапі розвитку держава може і повинна робити самий активний вплив на створення дієвих механізмів реалізації збереженого інноваційного потенціалу. Проваджувана ж на практиці державна інноваційна політика є вочевидь недостатньо ефективною.

В сучасних умовах державна інноваційна політика визначається, насамперед, двома групами факторів, пов'язаними, з одного боку, з незавершеним процесом формування ринкових відносин, що обумовлює неоптимальний рівень інвестицій у науково-технічні розробки. З іншого боку, необхідним є вирішенням нагальних системних проблем, коли держава має взяти на себе відповідальність і контроль за формування ефективної інноваційної системи. Проте, більшість пріоритетних напрямів, таких як охорона інтелектуальної власності, створення національної інноваційної системи, структурна перебудова за рахунок інновацій, наближення системи стандартизації і сертифікації до міжнародних вимог, створення інтегрованих науково-технічно-освітніх структур, збереження і розвиток кадрового наукового потенціалу, розвиток фундаментальної і прикладної науки, носить поки скоріше декларативний характер, оскільки відсутні механізми їхньої реалізації. Рух у зазначених напрямах є необхідним і для того, щоб конкурентні переваги України, які ще залишились на сьогодні, не стали її конкурентними недоліками.

Одним з важливих кроків на шляху вироблення міжнародних стандартів регулювання конкурентних відносин став "Комплекс принципів і правил ООН у сфері конкуренції" [4], який був прийнятий Генеральною асамблеєю ООН у 1980 році. Цей документ містить заклик, призначений для всіх держав, прийняти відповідне законодавство з регулювання конкуренції та співпрацювати для забезпечення ефективного виконання такого законодавства. Однією із зазначених цілей "Комплексу принципів і правил ООН у сфері конкуренції" є забезпечення такого стану справ, при якому антиконкурентна практика не утруднює й не унеможливлює реалізацію переваг, які мають стати наслідком лібералізації тарифних і нетарифних бар'єрів, що впливають на світову торгівлю. Він також спрямований на захист соціального добробуту в цілому й на захист інтересів споживачів і на сприяння їхнім інтересам.

Диференційоване ставлення до країн, що розвиваються, є одним із важливих принципів, які містить " Комплекс принципів і правил ООН у сфері конкуренції". Це дає змогу країнам, що розвиваються, не застосовувати правила конкуренції до певних секторів з причин, пов'язаних із розвитком таких країн.

" Комплекс принципів і правил ООН у сфері конкуренції" містить також заклик до Конференції ООН з питань торгівлі і розвитку (ЮНКТАД) надавати спільно з іншими відповідними організаціями технічну допомогу й, у зв'язку з цим, він містить прохання до ЮНКТАД підготувати й постійно оновлювати типовий закон або закони з питань конкуренції.

" Типовий закон", який містив в собі основні положення, що мають бути в будь-якому законі про конкуренцію, був поданий для розгляду на першій сесії Міжурядової групи експертів, яку було створено в 1981 році для здійснення контролю за виконанням " Комплексу принципів і правил ООН у сфері конкуренції". Скоро стало очевидним, що єдиного зразка бути не може. Це зумовило необхідність наявності вибору "типових законів", які країни могли б адаптувати до своїх потреб залежно від реальних обставин, у тому числі залежно від їхньої судової системи, залежно від того, мають вони малу чи велику економіку, їхня промисловість нерозвинена чи розвинена, їхній державний сектор великий чи малий, їхній приватний сектор є більше або менше концентрованим. Також необхідно було взяти до уваги національну культуру, бізнесовий менталітет і традиції, яких дотримуються. Звідси випливає висновок, що конкурентне законодавство необхідно "виготовляти для спеціального використання" для кожноїкраїни відповідно до потреб і бажань національних органів влади. Тому в першій частині чинного варіанта типового закону викладено головні питання, які охоплює будь-який сучасний закон про конкуренцію. До них належать: назва закону, визначення термінів, основні заборони, можливість включення положень щодо здійснення контролю за злиттями та щодо повідомлень про злиття, правовий статус захисту інтересів споживачів, склад та повноваження органу влади з питань конкуренції, санкції та апеляції. Закон також містить главу, присвячену зв'язкам між органами влади з питань конкуренції та органами влади, що здійснюють регулювання в секторах економіки. Друга частина типового закону містить детальний коментар того, як такі положення втілюються в різних існуючих системах законодавства світу. Також зроблено спробу окреслити головні тенденції нещодавно прийнятих законів та висвітлити найліпшу практику, пов'язану з сучасними законами про конкуренцію.

Проте виявилося, що жодний типовий закон не може задовольнити потреби всіх країн одночасно і що в цій сфері перевагу потрібно віддавати підходу, який ґрунтується на "виготовленні закону для спеціального використання" і при якому є можливість у подальшому вносити поправки й поліпшувати. Тому зрозуміло, чому багато країн, зокрема країн, що розвиваються, висловлюють занепокоєння і навіть повне неприйняття, коли справа доходить до відкритих дискусій щодо спільної " багатосторонньої конкурентної системи", яка може вийти за межі суто добровільного характеру "Комплексу принципів і правил ООН у сфері конкуренції". Отже, якщо добре розроблена конкурентна політика є корисною для всіх країн, питання полягає в тому, щоб знайти спосіб погодити погляди всіх країн для участі в багатосторонній системі, яка дозволить малим і слабким торговельним партнерам справедливо вирішувати будь-які спори у сфері конкуренції, які пов'язані з торгівлею і які вони можуть мати з великими торговельними партнерами, що також дасть їм змогу підвищувати економічну конкурентоспроможність, а не спостерігати, як їхні фірми автоматично витісняються іноземними фірмами, що дотримуються антиконкурентної практики. У цьому разі питання полягає в тому, наскільки заходи, спрямовані на захист малих і середніх підприємств або певних національних секторів, є виправданими й придатними до вживання в умовах дії правил конкуренції.

Зараз країни, у тому числі розвинені, вилучають цілі сектори, наприклад сільське господарство або гірничу промисловість, зі сфери застосування своїх національних правил конкуренції. Якщо буде досягнуто домовленості щодо багатосторонньої системи, то чи потрібно буде дозволяти робити й далі такі вилучення-винятки і наскільки потрібно буде дозволяти країнам, що розвиваються, робити власні винятки з причин, пов'язаних із розвитком таких країн. Багато експертів вважають, що з міркувань справедливості потрібно домовитися про певний рівень гнучкості дій країн, що розвиваються. Цей погляд відображено в "Комплексі принципів і правил ООН у сфері конкуренції", який містить заклик дотримуватися у сфері конкуренції " особливого або диференційованого ставлення" до країн, що розвиваються. Питання гнучкості дій, пов'язаної з розвитком країн, також розглядалося Європейським Союзом у його пропозиціях щодо багатосторонньої конкурентної системи в межах Світової організації торгівлі. Також можна передбачити застосування Спеціальних і Диференційованих Підходів ГАТТ/СОТ для країн, що розвиваються, які використовуються у галузі конкурентної політики. Прикладом є Спеціальні і Диференційовані Підходи в Уругвайському раунді багатосторонніх торговельних переговорів, які пов'язані з обіцянкою надавати технічну допомогу країнам, що розвиваються, і з застосуванням до них певних перехідних періодів (п'ятирічного періоду - до країн, що розвиваються, і десятирічного періоду - до малорозвиненихкраїн) доти, доки вони не будуть зобов'язані виконувати правила так само, як і їхні розвинені партнери.

На сьогодні процес залучення країн з перехідною економікою до системи міжнародної торгівлі залишає багато питань: який перехідний період був би доцільним; чи варто було б уникати застосування транснаціональних перехідних періодів до всіх секторів чи були б якісь сектори, які можна було б узагалі вилучити зі сфери застосування, оскільки відповідна країна вважала б за необхідне здійснювати безпосереднє втручання й захищати певний сектор, про що було б належним чином повідомлено секретаріату Світової організації торгівлі й усім торговельним партнерам? Ці аспекти потребують ретельного дослідження з метою розробки способів, в які можна було б застосовувати міжнародні угоди з питань конкуренції до країн, що розвиваються, у тому числі шляхом пільгових або диференційованих підходів для створення та реалізації конкурентного права й конкурентної політики.

У зв'язку із прискоренням глобалізації та лібералізації торгівлі посилюється необхідність розглядати на глобальному рівні питання, що пов'язані з конкуренцією, у тому числі міжнародні картелі та мегазлиття [5]. В цьому відношенні національне законодавство має власні обмеження, за певним винятком дуже небагатьох торговельних партнерів, наприклад Сполучених Штатів і Європейського Союзу.

Наступна проблема полягає в тому, що країни, які перебувають на різних рівнях економічного розвитку, почувають себе незручно через перспективу прийняття правил, однакових для всіх. Чи повинна відповідна угода містити однакові принципи й передбачати для слабших торговельних партнерів певну гнучкість або диференційовані підходи? Чи є певні сектори, які можна або потрібно вилучити зі сфери застосування правил конкуренції?

Крім того, чи повинна багатостороння система намагатися встановити основні принципи й дозволити національним правовим системам виявляти ініціативу щодо розслідувань справ і процедурних питань? Наскільки була б ефективною багатостороння система з погляду прийняття рішень про справедливе застосування відповідної угоди в разі правового спору, якби вона не мала того чи іншого механізму врегулювання спорів?

Не менш важливе питання пов'язане з тим, що багато країн, які розвиваються, не мають чіткої думки про те, що включала б "багатостороння конкурентна система". Тому важливо бути в змозі конкретизувати якомога чіткіше, якою могла б бути така угода, щоб країни, які розвиваються, могли виважувати "за" й "проти" різних альтернатив і вирішувати, які положення були б суттєвими для них, якби така угода стала реальною. Вони також повинні мати можливість ліпше оцінювати негативний вплив, який, на їхній погляд, могла б зумовити така угода.

Стосовно до переважної більшості галузей промисловості державну інноваційну політику необхідно будувати як доповнення державної інвестиційної політики, яка, в свою чергу, повинна бути спрямована на залучення інвестицій, що несуть сучасні технології, здатні в поєднанні з вітчизняними кваліфікованими кадрами і науково-технічними розробками порівняно швидко підвищити міжнародну конкурентоспроможність української економіки. Державна інноваційна політика також має бути тісно пов'язана з промисловою і інвестиційною політикою в контексті єдиної національної стратегії розвитку країни.

Отже, метою державної інноваційної політики має стати створення ефективних механізмів використання вітчизняного інноваційного потенціалу, а також залучення сучасних іноземних технологій, що разом з наявними ресурсами і науково-технічним потенціалом  здатні  якісно  покращити загальну  конкурентоспроможність країни.

Умовою такого розвитку має стати, по-перше, виділення декількох основних крапок росту серед вітчизняних конкурентоспроможних високотехнологічних галузей.

Іншим напрямом державної інноваційної політики, спрямованим на створення сприятливого інноваційного клімату в Україні, могла б стати співпраця з іноземними транснаціональними компаніями, які займаються впровадженням нових технологій, призначених для підвищення ефективності використання наявних природних і людських ресурсів з метою їхнього перетворення з потенційних конкурентних переваг в реальні. Виходячи з цього, було б доцільно вважати пріоритетним завданням державної політики залучення в країну іноземних компаній, що володіють сучасними технологіями виробництва продукції високої якості і високого ступеня переробки.

Серед інструментів реалізації державної політики в сфері інновацій на сучасному етапі реформ в Україні мають бути як заходи, обумовлені недосконалістю ринку (наприклад, захист технологій і ноу-хау через систему патентування; субсидії і податкові пільги для проведення науково-дослідних і проектно-конструкторських робіт), так і заходи, спрямовані на вирішення системних проблем (такі, як створення сприятливого клімату для інноваційної діяльності. розвиток системи освіти, сприяння дифузії знань в економіці, зокрема, стимулювання кооперації між науково-освітніми установами і промисловим сектором).

Глибокі соціально-економічні і політичні перетворення, що відбуваються в Україні за роки незалежності, суттєвим чином вплинули на становлення і розвиток конкурентного середовища. При цьому найбільш важливою представляється трансформація поведінки підприємств у результаті радикальної зміни загальних умов господарювання. Саме від цього в кінцевому рахунку залежить адекватність реакції підприємств на ті або інші прийняті у світовій практиці форми і методи державного регулювання економічних процесів.

На початку реформ недержавні, у тому числі приватні, підприємства формувалися здебільшого в торговій і фінансовій сферах. Саме тут найбільш інтенсивно відбувалися процеси первісного накопичення недержавного капіталу. Тому, якщо, наприклад, у легкій промисловості, у виробництві складної побутової техніки тощо конкурентне середовище на ринку формувалося значною мірою завдяки імпорту, то в сфері фінансів і товарного обігу таким рушійним чинником розвитку конкуренції виступала сама наявність на ринку нових, більш активних і комерційно орієнтованих підприємств. При цьому, як правило, в минулому державні підприємства в цих секторах економіки мали певні стартові переваги у вигляді наявної матеріально-технічної бази, стабільного кола клієнтів і каналів одержання інформації. Проте нові комерційні структури, будучи з самого початку свого функціонування більш ефективно організованими, виступили в якості повноцінних конкурентів державних і приватизованих підприємств, що в цілому сприяло бурхливому зростанню цих інфраструктурних галузей економіки.

Результати досліджень показують, що приблизно для п'ятої частини приватизованих підприємств сьогодні характерний цілком ринковий тип поведінки. Він втілюється в прагненні до диверсифікації виробництва і розширення ринків збуту, в здійсненні інвестицій у нові виробництва, в обмеженні приросту заробітної плати і темпів росту відпускних цін. Керівники підприємств цієї групи, як правило, достатньо чітко представляють перспективи розвитку своїх фірм. Водночас чималу частку складають підприємства з яскраво вираженим консервативним типом поведінки. Їм притаманна орієнтація на "проїдання" зароблених коштів, завищення цін на свою продукцію і послуги незважаючи на скорочення попиту і втрату ринків. Нарешті, найбільший відсоток державних і приватизованих підприємств поки складає третю, перехідну групу. Як правило, їхній директорат впроваджує ті або інші цілком " ринкові"кроки, спрямовані на пристосування до нових умов господарювання. Проте робиться це, скоріше, під тиском зовнішніх обставин, ніж у рамках цільової стратегії розвитку, як у випадку з підприємствами першої групи.

В сучасних умовах вплив інституціональних перетворень на розвиток конкуренції в перехідних економіках набуває нових рис. Для ринково орієнтованих підприємств характерне прагнення до монополії. Проте розвинена ринкова економіка має певні механізми, що протидіють подібним тенденціям. Навпаки, перехідний характер економіки з достатньо тісними для неї зв'язками директорату великих підприємств із владними структурами нерідко перешкоджає становленню і розвитку конкуренції. Досвід ринкових реформ в країнах з перехідною економікою показує в цілому, що вплив інституціональних перетворень на формування конкурентного середовища більш ефективний в тому випадку, якщо вони поєднуються з процесами цілеспрямованого активного державного формування конкурентного середовища і демонополізації.

Аналіз безпосереднього взаємозв'язку між посиленням конкуренції і інноваційною активністю підприємств дозволяє зазначити, що в цілому вплив посилення конкуренції на інновації оцінюється позитивно: більшість керівників підприємств вважає, що посилення конкуренції буде стимулювати інновації на їхньому підприємстві, приблизно третина думає, що це приведе до неоднозначних наслідків, і лише менше десяти відсотків респондентів вважають, що подальше посилення конкуренції буде знижувати інноваційну активність.

Аналіз показує, що стимулююча роль посилення конкуренції для інновацій частіше відзначається керівниками підприємств, які реалізують інновації в рамках стратегії підвищення конкурентноздатності бізнесу, а не ситуативно; характеризуються більш високим рівнем інвестиційної активності; більш великі за розміром. Наявність у підприємства стратегії інновацій говорить про те, що фірма зрозуміла не тільки необхідність інновацій взагалі, але й те, які саме інновації потрібно здійснити. Саме тому наявність у фірми стратегії інновацій визначає більш позитивну оцінку впливу посилення конкуренції. Підприємства, що вже знаходяться в умовах сильної конкуренції як із закордонними, так і вітчизняними компаніями, частіше оцінюють вплив конкуренції як неоднозначний.

Таким чином, посилення конкуренції є важливим чинником росту інноваційної активності, однак при цьому можливий несприятливий структурний ефект, пов'язаний з більш значними проблемами для невеликого бізнесу. Необхідно також зазначити, що зв'язок між рівнем конкуренції й інноваційною активністю не є прямолінійним, посилення конкуренції виявляється в зростанні інноваційної активності підприємств значною мірою через зміну стратегії розвитку фірми. Останнє значною мірою залежить не тільки від системи корпоративного управління, менеджменту у фірмі, але й від наявності в галузі інноваційного укладу, інноваційного середовища.

Діяльність антимонопольних органів у перехідних економіках в сучасних умовах, порівняно з діяльністю конкурентних органів у розвинених країнах, несе додаткове значне навантаження, пов' язане з процесами трансформації та розвитку ще остаточно не сформованої ринкової економіки. Це викликає необхідність постійного пошуку шляхів удосконалення як законодавства, так і механізмів його впровадження. Забезпечуючи захист та розвиток конкуренції, антимонопольні органи країн з перехідною економікою, на відміну від конкурентних відомств розвинених країн, часто опиняється на передньому краю боротьби з тими чи іншими кризовими явищами. Прикладом цього є ситуація перманентних криз, що характеризують розвиток промисловості України протягом останніх років.

Стан конкурентного середовища в промисловості України суттєвим чином пов' язаний із загальною ситуацією в країні, розвитком внутрішнього і світового ринків. Порівняльний аналіз українського та закордонного досвіду розвитку конкуренції свідчить, що в Україні на сьогоднішній день вже закладено основи побудови ефективної системи захисту конкуренції. Проте недостатнє наповнення методологічної бази і нестача практичних рекомендацій щодо розвитку конкурентних відносин призвели до певних ускладнень процесу формування конкурентного середовища в українській промисловості. Економічними наслідками цього стали, з одного боку, високий рівень монополізації промислового комплексу країни [6], з іншого боку -спроби за будь-яку ціну розукрупнити існуючі монопольні утворення, що часто веде до зниження ефективності виробництва і погіршення конкурентних позицій вітчизняних виробників.

Слід зазначити, що нагальні поточні завдання реформування системи захисту справедливої конкуренції і забезпечення розвитку конкурентного середовища в Україні, які висвітлює сучасна економічна ситуація, суттєвим чином збігаються з необхідністю гармонізації українського конкуренторегулюючого законодавства зі світовими і, насамперед, європейськими стандартами.

На початковому етапі реформування національної економіки проблемам створення адекватного механізму забезпечення справедливих умов конкуренції і захисту прав споживачів не надавалося належної уваги. Останнім часом розуміння значущості сучасної ефективної конкурентнорегулюючої державної політики відчутно зросло. Це відбивається також в підвищенні активності національного антимонопольного органу - Антимонопольного комітету України в контексті виконання завдань зміцнення економіки країни. Подальший розвиток інституційного та організаційного забезпечення процесів формування конкурентного середовища, посилення координації діяльності державних органів, відповідальних за різні аспекти реалізації конкурентної політики потребує особливої уваги.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73 


Похожие статьи

В О Дергачов - Вісник донецького національного університету серія в економіка і право