XX ст ст (на прикладах художньої культури) - Взаємовпливи історико-культурних процесів заходу і сходу в XVIII - страница 1

Страницы:
1  2  3  4  5 

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ КУЛЬТУРИ І МИСТЕЦТВ

КУЧМЕНКО Елеонора Миколаївна

УДК 7.034(4/8)+7.035(4/8)+7.036(4/8)

ВЗАЄМОВПЛИВИ ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНИХ ПРОЦЕСІВ ЗАХОДУ І СХОДУ В XVIII - XX ст.ст. (на прикладах художньої культури)

17.00.01 - теорія та історія культури

А В Т О Р Е Ф Е Р А Т

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук

Київ - 1999

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Національному педагогічному університеті ім. М.П. Драгоманова, Міністерство освіти України, м. Київ

Науковий консультант -   доктор історичних наук, професор

завідувач кафедри історії України

Національного педагогічного університету ім. М.П.Драгоманова

Борисенко Володимир Йосипович Офіційні опоненти - доктор історичних наук, директор

Інституту біографічних досліджень НАН України

Чишко Віталій Сергійович,

доктор історичних наук, професор кафедри історії України Національного аграрного університету Яремченко Борис Петрович,

доктор філософських наук, завідувач сектором південно-східних стратегічних досліджень Національного інституту стратегічних досліджень

Парахонський Борис Олександрович.

Провідна установа - Інститут історії України, НАН України, відділ історії культури українського народу, м. Київ.

Захист відбудеться "29 "жовтня 1999 р. о 15 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.807.02 в Київському національному університеті культури і мистецтв Міністерства культури і мистецтв України (252133, м. Київ, вул. Щорса, 36).

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Київського національного університету культури і мистецтв ( 252133, м. Київ, вул. Щорса, 36).

Автореферат розіслано "28" вересня 1999 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Булатова Е.І.

1.ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність та доцільність дослідження пояснюється насамперед важливістю значення духовної спадщини, що включає і художню, для сучасного розвитку культури, бо все краще, що створене діяльністю попередніх поколінь ( представників різних національних культур ), засвоюється сучасною культурою, перестає бути для неї чужим. На сучасному етапі, коли молода українська держава наполегливо намагається утвердити себе геополітично й культурно -цивілізаційно, особливого значення набуває наявність високого рівня сформованості наукової картини світу. Вивчення історії культури, її традицій сприяє формуванню світоглядних та духовних засад. І при цьому уявлення про культуру, культурність і культуротворчі процеси, про взаємовплив різних культур, їх зустріч і діалог - найбільш сприятливий грунт для усвідомлення і самоусвідомлення культури. "Старе" і "нове", "своє" і "чуже" не має в культурі постійних оцінюючих характеристик. Ніщо із узятого у діалозі не залишається незмінним, воно здобуває риси свого, але і культура, яка це засвоює, змінюється, що дає можливість відчуженого погляду на власну культуру у її минулих станах. На сьогодні такий науковий розгляд не менш важливий, ніж прогнозування майбутнього розвитку культури, зокрема і художньої. Об'єднання цих двох спроб дає більш чи менш коректні наслідки, і саме історичний огляд, на наш погляд, може висвітлитипевні контакти і тенденції в цьому процесі. Встановлення ліній спадковості допомагає розрізнити і відгалуження змін в ньому. Проте сучасна традиційна система методики дослідження та аналізу історико-культурної спадщини не наголошує на діалозі культур, зокрема Заходу і Сходу, в сукупності усіх соціально-економічних і політичних особливостей розвитку людського суспільства; не надає належного значення історіографічному дослідженню та вивченню цієї проблеми, що унеможливлює визначення місця історії культури України, і зокрема художньої як складової загального історико-культурного процесу, в культурній спадщині минулого, а також загострює суперечність між суспільними вимогами до рівня сформованості наукової картини світу та реальним станом речей.

В роботі розглядаються взаємовпливи історико-культурних процесів, в тому числі і художніх, народів Заходу і Сходу; історіографія історичної, культурологічної, філософської, мистецтвознавчої та іншої наукової думки, що є важливою для розуміння проблеми історико-культурного, художнього розвитку країн Заходу та Сходу в новий час, їх діалогу. Під кутом взаємовпливів культурно-історичних процесів, що виникають як їх наслідок, ми досліджуємо взаємовплив культурних традицій та сучасності.

Діалектика спадковості і змін не залишилась поза увагою дослідників і досить широко вивчається. Але унікальність культури полягає в тому, що, увібравши в себе властивості попередніх культурно-історичних періодів, вона не відкидає, не замінює їх повністю, а стає спадкоємцем та партнером. Як зазначається в праці В.Біблера [Культура. Диалог культур. /Опыт определения/ //Вопросы философии.-М.,1989.-№6.-С.38.], культура - це форма одночасного буття і спілкування людей різних - минулих, сучасних і майбутніх - культур, форма діалогу і взаємовпливів цих культур .

Враховуючи це, слід зазначити, що культурна спадщина - живий учасник культурного процесу і піддається змінам відповідно загально-історичним процесам, а на запити сучасності кожного разу відповідає по - різному, залежно від змісту і формулювання запиту даного етапу історичного розвитку.

Прикладом може бути зміна нашого уявлення, що відбулася за останні декілька десятиліть про культуру європейського середньовіччя, значно розширилися фонди, з яких сучасна культура готова черпати знання та досвід для подальшого свого розвитку. Ще більш разючі зміни відбуваються з культурною спадщиною Сходу - як у його діалозі з культурою Заходу, так і у спілкуванні з близькими культурами сьогоденних Азії і Африки, де більш чітко можна дослідити як по-різному відповідає спадщина на питання, що надходять від них , беручи при цьому до уваги, що спілкування між партнерами може бути не тільки інтелектуальним, але і чуттєвим, не тільки збагнутим, але і ірраціонально - містичним. І саме у процесі діалогу культур, її взаємовпливу відбувається не тільки розкриття вище зазначених процесів, але і (насамперед) пізнають одна одну та самі себе.

Контрапункт голосів всередині культури - тема відносно нова. Спадковість і зміни також відносяться до числа протидіючих, але таких принципів, що не живуть один без одного і потребують свого подальшого визначення та дослідження. На наш погляд, ця тема чітко прослідковується у питанні про роль і значення тхеравади у сучасному суспільстві Бірми, Кампучії, Таїланду, Лаосу і Шрі-Ланки, де можна дослідити уміння буддійської символіки і доктрини адаптуватися до змін у суспільстві, а також здатність тхеравади поширювати свій вплив на всі сфери сучасного життя - економіку, політику, класоутворення, стати активним учасником процесу модернізації [Агаджанян А.С. Буддизм как символ и источник самобытности (на примере общества тхеравады в ХХ в).- Культурное наследие: преемственность и перемены. Вып.2.-М.:Наука, 1991.-С.17-63.].

Стає очевидним, що єдина релігійна традиція, незважаючи на все, по-різному відповідає на вимоги сучасності у різних країнах. І це зрозуміло, бо тхеравада розвивалась в них у відповідності з національними умовами, де спадковість і зміни зумовлені еластичністю базових тем і кодів, із яких складається культура.

Що ж стосується нееластичної системи, то вона пов'язана із закритими соціальними структурами, які перешкоджають проникненню нового і які не здатні до адаптації, в силу чого усуспільствах із жорсткою політичною системою постійно відбуваються кризи, заколоти, перевороти, виникають радикальні ухили різних напрямів.

На прикладі еволюції західних досліджень буддизму тхеравади слід звернути увагу на діалог між різними культурами (Заходу і Сходу). При цьому визначається, що спочатку відбувалося вивчення так званої великої традиції (канону) палійського буддизму при повному ігноруванні практичної релігії, і що на зміну цьому підходу прийшов протилежний, при якому велика традиція майже повністю відійшла у тінь, була заступлена практикою сьогодення, яка різко відхилялася від канону. І, нарешті, тенденція буддології останнього десятиріччя полягає в тому, щоб розглядати зв'язок великої традиції з актуальною практикою, або, навіть поставити під сумнів плідність розподілу цілісної системи культури на велику і малу традиції. Нам здається, що еволюція західної буддології завдячує не тільки саморуху творчої думки, не тільки зрушенням у європейській культурі, але і здатності культури засвоювати відповіді на задані чужій культурі питання. Характер питань змінюється залежно як від отриманих відповідей, так і поглядів, що змінюються, на власну культуру. А погляди ці можуть змінюватися лише при надходженні певної зовнішньої інформації, яка здатна примусити по-новому усвідомити проблему: що є культура, у вивченні якої Схід на сьогодні відіграє першорядну роль.

Джерельна база дослідження: при висвітленні теми дисертації нами були використані архівні джерела, друковані матеріали, які зберігаються в архівах і бібліотеках України, і в широкий обіг здебільшого вводяться уперше, збірники документів і матеріалів.

Так, для визначення ролі національної культури і ставлення держави, зокрема СРСР, до творчої інтелігенції були використані фонди Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України (ЦДАВО України) - Празький архів, в якому зберігаються документи, творча, наукова, громадська, культурна спадщина представників інтелектуальної та громадської еліти України, що змушені були виїхати за кордон і там пропагувати історію та культуру України; Центрального державного архіву громадських об'єднань України ( ЦДАГО України) - [Ф.1, Ф.39, Ф.263], матеріали яких свідчать про ставлення до української творчої інтелігенції радянських органів влади; Збірник документів і матеріалів "У лещатах тоталітаризму: Перше двадцятиріччя Інституту історії України НАН України (1936-1956рр.).У двох частинах. Частина І (1936-1944рр.); Частина П (1944 - 1956рр.)". - К.- 1996р. мовою документів розповідає про перше двадцятиріччя діяльності провідної науково-дослідницької установи історичного профілю республіки - Інституту історії України НАН України.

Значний культурний пласт документів знаходиться в архіві Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології НАН України ( ІМФЕ України) - [Ф.42], архіві Державного музею театрального, музичного та кіномистецтва України ( ДМТМІК України ) - [інв.№10336,9131], в яких зберігається творча спадщина українських митців культури, аналізуючи яку можна зробити висновок про значний внесок української культури в загальний світовий культурний процес та про місце української культури в діалозі культур Заходу і Сходу.

Джерельною базою слугували також наукові праці західноєвропейської та східноєвропейської думки, які довгий час зберігалися у спецфондах - О.Шпенглера, Ф.Ніцше, М.Данилевського, В.Богораз-Тана, О.Чижевського, В. Соловйова та ін., а також українських дослідників з діаспори - М.Семчишина, Є.Маланюка, Н.Полонської-Василенко, І.Огієнко, О.Субтельного та ін.

Історіографія проблеми. Методологічні питання вивчення світових культурних контактів розглядаються у працях Є.Рашковського [Востоковедная проблематика в культурно-исторической концепции А.Дж.Тойнби.-М.:Наука,1976; Науковедение и Восток.-М.:Наука,1980], Д.Чеснокова [Критика буржуазных культурологических теорий циклического развития.-М.:Знание,1973], А.Кримського [Історія Туреччини. - К.-Львів:"Олір",1996], Я.Дашкевича [Україна на межі між Сходом і Заходом (ХІУ-ХУШ ст.) // Записки наукового товариства ім.Т.Шевченка. - Львів.- 1991. -Т.222.- С.37-47] , С. Артановського [Историческое единство человечества и взаимное влияние культур. Философско-методологический анализ современных зарубежных концепций. -Л.:Просвещение,1967;Методологические вопросы изучения мировых культурных контактов. // Методологические проблемы исследования истории культуры. - Л.: ЛГИК, 1982.- С.44-56], Є. Баллера

[ Преемственность и развитие культуры. - М.:Наука, 1969] , Е. Соколова [Культура и личность. -Л.: Наука, ЛО, 1972], Г. Чайлда [ У истоков европейской цивилизации.-М.:Иностранная литература, 1952], Дж.Коккьярда [История фольклористики в Европе. -М.: Изд-во иностр.литературы, 1960], Б.Малиновського [The Dinamics of Culture Chage. An Inquiry into rase reltions in Africa. - New Haven.-1945], В.Парето [Les systemes socialistes. 2 vol. - Paris.- 1902, 11, p.405; Sociological writings. - N.Y., Praeger,1966; The mind and Society. - N.Y. -1935,vol.4,p.2029,2031; Trattato di sociologia generale. -Vol.1-3,Florence. -1916], Г.Ріккерта [ Науки о природе и науки о культуре. -М.: Изд-во "Республика", 1998] А.Дж.Тойнбі [ Дослідження історії. В 2 т. - К.:Основи,1995], О.Шпенглер [Закат Европы. Очерки морфологии мировой истории.В 2 т.-М.:Мысль,1998], Л.Москвіна [Разрядка и социальный прогресс. -М.;Наука,1980 ] та ін. Автори цих праць головну думку зводять до того, що стародавні, як сама історія, світові культурні зв'язки підтримуються усією логікою історичних подій і невіддільні від людського розвитку в цілому з чого можна зробити висновок в доцільності дотримання традицій та їх значення в розвитку будь-якої країни.

Історія Японії є яскравим прикладом цієї думки. Це одна з найпривабливіших для сучасного світу країн Сходу. Вона викликає інтерес як практичний, так і глибоко науковий. Модернізація, що так нечувано відбулася в цій країні, викликає приголомшення, інколи заздрість і майже повсюдне нерозуміння. Успіхи над індустріалізації - всупереч чи завдяки традиційній культурі? Єдина східна країна, яка успішно змагається із Заходом і часом отримує переконливу перемогу, -що це: унікальність культури чи можна очікувати, що й інші народи Сходу зуміють у найближчому майбутньому досягти подібних результатів? І у чому причина успіху - в умінні пристосуватися до вимог сучасності і адекватно засвоїти домінантні західні впливи, чи ж причина у прихильності японців до віянь сьогодення і саморуху культури? Інтерес до економічних досягнень приводить до постановки специфічно культурологічних проблем, вирішення яких потребують знання з історії цієї країни, цього регіону. Ці проблеми стають настільки актуальними, що потребують нагального їх вирішення, тому що вони мають життєво важливе значення як для країн Сходу, так і для країн Заходу, не говорячи вже про саму Японію. Тут доречно згадати розробки М.Корнілова [ Япония, Восток и Запад (Проблема "общего" и "особенного" в зарубежных культурологических исследованиях).- Культурное наследие: преемственность и перемены.Вып.2.-М.:Наука,1991.-С.65-111], Г.Гессе [Паломничество в страну Востока.-М.:Радуга,1984]. Вчені висловлюють найрізноманітніші думки і часто полярні, які можна об'єднати у дві групи. По-перше, Японія - не Схід і не Захід і, по-друге, Японія - і Схід, і Захід. При цьому кожна з точок зору підкріплюється найпереконливішими соціологічними, історико-культурними,   культурно-психологічними та іншими підставами.

Теорії "винятковості", особливого значення "партикуляризму" у культурі, специфічного "психосоціального гомеостазу", веберіанської "протестантської етики" намагаються і не можуть дати однозначної відповіді на питання про характеристичність розвитку Японії. Проте вже зараз ясно, що сфера, в якій ведуться пошуки відповіді, вибрана правильно: це культура - її константи та її динаміка, її самототожність і її діалоги. І, звичайно ж, дослідження японської культури, як в самій Японії, так і на Заході, можна розглядати як репліки у діалозі Сходу і Заходу, до того ж репліки партнерів які уважно слухають один одного, хоча лінгвістичні помилки є в обох сторін, і згоди буде досягнуто не скоро.

В сучасному Китаї розуміють, що модернізація не може торкнутися лише науки і техніки, не роблячи глибоких змін у культурі. В широкому розумінні поняття модернізацію можна уявити як пожвавлений і зацікавлений діалог культур. Для з'ясування питання про те, як полегшити подібний діалог, китайські вчені часто звертаються до досліджень історичної взаємодії індійської і китайської культур, відзначаючи при цьому процес "одомашнення" чужорідних елементів, зокрема буддизму. Цінності китайської культури не повинні і не можуть бути придушені чи насильно витіснені модернізацією, яка з цієї причини не може бути простою вестернізацією.

Культурологічна думка Китаю має давню історію [Атеисты, материалисты, диалектики древнего Китая.-М.:Наука,1969; Ян Хин-шун.Древнекитайская философия.Собрание текстов.В 2-х т.-М.:Мысль,1972-1973; Материалистическая мысль в древнем Китае.-М.:Наука,1984] і сучасніфахівці однаково обтяжені та оснащені науковою і термінологічною традицією, яка робить мудрим, але в той же час втомлює погляд. Дискусія, на думку самих її учасників, поки що не спроможна здійснити ніякого впливу ні на процес прийняття політичних рішень, ні на народні маси, як вважають дослідники [ Алексеев В.М. Наука о Востоке.-М.:Наука,1982; Дробижева Л.М. Традиции в современном обществе: Исследование этнокультурных

процессов.-М.:Наука,1990;Зарубежный Восток и современность: Основные проблемы и тенденции развития стран зарубежного Востока. В 3-х т.- М.:Наука,1981;Зинин С.В. Религиозная эротика в китайской культуре.- Культурное наследие:преемственность и перемены. Вып.2. - М.: Наука, 1991. - С. 112-149; Арбанова Е.В . Психологические проблемы творческой активности в чаньской практике.Тринадцатая научная конференция "Общество и государство в Китае".-М.:Наука,1982;Малявин В.В. Китаистика."Другая культура" и проблема стиля./Пятнадцатая научная конференция "Общество и государство в Китае".-М.:Наука.1984].

У поняття "Схід" і "Захід" вкладають рівнозначний зміст. Так, виділяють у цій антитезі географічний аспект, чи визначають регіони, що приблизно співпадають з Азією і Європою чи на які ділиться Євразійський континент. Або висловлюючись про Схід і Захід, мають на увазі розвинені капіталістичні держави Європи, а також США, Канаду, Японію і ін. - з одного боку, і країни, що розвиваються, - Азії і Африки, - з другого. Таким чином вони підкреслюють економічний аспект [Бабій Л.Т. Діалектика розвитку історичних типів культури : (Філос.-соціал.пробл.).-Львів,1991; Баркова Э.В. Проблема целостности культуры: становление, развитие, теоретическое содержание // Автореф. канд. дис. - Саратов.-1984;Богораз-Тан В.Г.Распространение культуры на Земле.-М.:Госуд.изд-во,1923; Вико Дж. Основания новой науки об общей природе наций.-Л.:Госполитиздат,1940; Ганжа А.Г. Природная среда и эволюция человеческой культуры.-Культура средних веков и нового времени.-М.:МГУ,1987.-С.3-14; Культура и природа. - М.: Знание, 1989]. Нас же цікавлять взаємовідносини та взаємовпливи культурних процесів в сукупності з художньою культурою, їх динаміка на протязі усієї історії, і, зокрема, нового часу. В естетично-художньому відношенні в антитезі "Схід - Захід" закладена діалектика особливого, де культура виступає як загальне, загальнолюдське, а культура національна - як одиничне, конкретне.

Культура ж Заходу і Сходу пов'язує загальне з конкретним і тому виступає як специфічна форма загальносвітової культури, як зазначають дослідники [История эстетической мысли. В 6-и т.- М.:Искусство,1985-1989, Иэнага Сабуро. История японской культуры.-М.:Прогресс,1972; Кавабата Ясунари. Избранные произведения. М.:Радуга,1986; Ойзерман Т.И. Эмпирическое и теоретическое: различие, противоположность, единство //Вопросы

философии.-1985.-№12.-С.49-61;1986.-№1.-С.74-86;Философия и культура: Тезисы к ХУШ Всемирному филос.конгр./Монреаль,1983/.-М.:Б.п.-1983].

В основі різниць культур Заходу і Сходу лежать, з одного боку, різниці природних умов, які породили різні форми праці і побуту людей, що в них проживають, а з іншого - нерівномірність економічного розвитку суспільства. З розвитком капіталістичних відносин в країнах Заходу, Схід і Захід разюче стали відрізнятися один від одного в соціально-економічному плані. Схід начебто застиг у своєму розвитку, а Захід встиг далеко піти вперед в економічному, науково-технічному відношенні. Різні темпи економічного розвитку привели до різниці у рівні і формі соціальних процесів, а це знайшло відбиток у свідомості народів, їх культурі. На думку Б.Єрасова , саме у різниці ритмів і динаміки історичного процесу на Заході і в східних цивілізаціях виявляються найбільш суттєві розбіжності між ними, які певним чином відбилися і на долях духовного

стану [Ерасов Б. С. Социально-культурные традиции и общественное сознание в развивающихся странах Азии и Африки.-М.:Наука,1982; О задачах изучения духовного наследия восточных цивилизаций. Актуальные проблемы философской и общественной мысли зарубежного Востока.-М.:Наука,1983].

Докорінні зміни, що відбуваються на земній кулі, сприяють і перегляду поглядів на взаємовідносини та взаємовплив культур Заходу і Сходу, що потребує ще свого подальшого дослідження. У історіософській літературі, яка охоплює період нового часу, ця проблемависвітлювалась, як правило, лише поряд з більш загальними - взаємовідносин і взаємовпливів Сходу і Заходу, де головна увага приділялася опису тих чи інших зв'язків: торговельних, економічних, військових, культурних та ін. Взаємозв'язок регіонів не осмислювався належним чином, незважаючи на те, що ще у стародавні часи існувала уява про Схід і Захід не тільки у географічному, але і у політичному, ідеологічному і культурному відношенні [Бонгард-Левин Г.М.,Карпюк С.Г. Буддизм в античной и раннехристианской литературе. Древняя Индия: /Историко-культурные связи/.-М.:Наука,1982; Брагинский И.С. Изучение вклада народов Востока в мировую эстетическую мысль.Проблемы теории литературы и эстетики в странах Востока.-М.:Наука,1964; Взаимосвязи литератур Востока и Запада.-М.:Изд-во восточ.литературы,1961; Шевченко І. Україна між Сходом і Заходом.-Дух і літера. -№ 1-2.-К.: Факт, 1997.-С.88-99. ;Шкуринов П.С. Мировоззрение

Страницы:
1  2  3  4  5 


Похожие статьи

XX ст ст (на прикладах художньої культури) - Взаємовпливи історико-культурних процесів заходу і сходу в XVIII