Н В Гудима - Взаємовідносини між регулюванням та оподаткуванням страхової діяльності - страница 1

Література

1. Балашова М. В. Маркетинг: підручник для студентів вищих на­вчальних закладів, що навчаються за економічними спеціальностями / М. В. Балашова та ін; під заг. ред. Н. М. Кондратенко. — М.: Юрайт, 2011.

2. Баранцев В. П. Управління інноваціями: підручник / В. П. Баран­цев та ін; під заг. ред. Є. В. Сарафанова. — М.: Юрайт, 2011.

3. Портал дистанційного консультування податкового підприємни­цтва: Інноваційна діяльність МП / Посібник. [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.dist-cons.ru/modules/innova/section1.html.

4. Портал працевлаштування студентів: Інновації / Посібник. [Елек­тронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.mjob.by/innov-proj/134.

5. Електронний навчальний посібник з логіки: Логіка / Посібник.

{Електронний ресурс]. — Режим доступу: ttp://www.kgau.ru/distance/resources/sergius/lek3.html.

6. Портал econominfo. Стаття. Економічні блага, їх властивості та класифікація. [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://econominfo.ru/.

Статтю подано до редакції 12.10.2012 р.

УДК 336.76

Гудима Н.В., здобувач кафедри страхування, ДВНЗ «КНЕУ імені Вадима Гетьмана»

ВЗАЄМОВІДНОСИНИ МІЖ РЕГУЛЮВАННЯМ ТА ОПОДАТКУВАННЯМ СТРАХОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

АНОТАЦІЯ. У статті розглянуто питання взаємовідносин між регу­люванням та оподаткуванням страхової діяльності. Визначено особливості оподаткування страховиків в Україні.

КЛЮЧОВІ СЛОВА: страхова діяльність, страховий ринок, регулю­вання, оподаткування, інвестори, фінансова система.

АННОТАЦИЯ. В статье рассмотрены вопросы взаимосвязи между регулированием и налогообложением страховой деятельности. Опре­деленны особенности налогообложения страховщиков в Украине.

КЛЮЧЕВЫЕ СЛОВА: страховая деятельность, страховой рынок, ре­гулирования, налогообложения, инвесторы, финансовая система.

ANNOTATION. The article discussed the issue of relations between regulation and taxation of insurance. The features of the taxation of insurers in Ukraine.

KEY WORDS: msurance activities, insurance markets, regulation, taxation, investors, financial system.

© Н. В. Гудима, 2012

95

Постановка проблеми. Стан страхового ринку багато в чому визначається процесами, що відбуваються в економіці країни.

Незважаючи на поліпшення ситуації в страховому секторі, зо­крема сприятливу динаміку основних показників діяльності стра­ховиків, його стан не можна переоцінювати. Актуальними зали­шаються проблеми, пов'язані з бюрократичними перешкодами, які завдають значних втрат і зменшують конкурентоздатність і платоспроможність вітчизняного страховика, що стає перешко­дою загальним процесам інтеграції страхового ринку України до світового ринку страхування і створення сучасної моделі ефектив­ного управління страховими резервами.

У процесі фінансово-господарської діяльності українські страховики стикаються з безліччю проблем. Вони виникають на всіх етапах створення прибутку страхової компанії. Особливо ве­лика кількість таких проблем виникає на стадіях розподілу і ви­користання прибутку. Оподаткування прибутку страховиків, зда­ється, — найсуперечливіше із всіх діючих в Україні.

Страхові компанії являються суб' єктами страхових відносин і представляють собою особливий фінансовий інститут. Страхові операції характеризуються визначеною специфікою, саме тому досить часто виникають труднощі тлумачення їх з позиції подат­кового обліку.

Проблема оподаткування страхових організацій і взагалі стра­хових операцій мають постійний характер. Об' єднання страхови­ків, зокрема, Ліга страхових організацій України та представники страхового ринку готують пропозиції, обговорюють їх із пред­ставниками органів виконавчої влади та вносять зміни до діючо­го законодавства з метою удосконалення системи оподаткування операцій страхування.

В основному, уряд будь-якої країни зацікавлений у регулю­ванні чотирьох аспектів фінансових операцій фінансових уста­нов. Серед них:

• створення фінансової установи;

• операційна діяльність фінансової установи;

• відносини із суспільством;

• поведінка фінансової установи під час інвестування інвесто­ваних коштів.

Аналіз останніх джерел і публікацій. Серед вітчизняних учених і науковців ближнього зарубіжжя особливою значущістю з питань особливостей оподаткування страхової діяльності є ро­боти таких авторів, як В.Д. Базилевич, К.С. Базилевич, О.І. Бара-новський, О.В. Віцин, Н.М. Внукова, Т.А. Говорушко, O.A. Гвоз­денко, А.Г. Гойхбарг, В.Б. Гомелля, Зубець, Є.В. Коломін, В.В. Корнєєв, В.П. Крюков, С.А. Навроцький, Л.В. Нечипорук, В.М. Опарін, Л.А. Орланюк-Малицька, С.С. Осадець, К.Є. Тур­біна.

Постановка завдання. Метою дослідження є виявлення проб­лемних питань взаємовідносин між регулюванням та оподатку­ванням страхової діяльності.

Виклад основного матеріалу дослідження. Принциповою метою регулювання фінансових установ є захист коштів інвесто­ра шляхом забезпечення адекватності капіталу для виконання зо­бов' язань. Державне регулювання страхової діяльності — це сис­тема засобів і методів, здійснених на правовій основі з метою визначення рамок і правил функціонування страхового ринку та діяльності страхових компаній на ньому [1].

Відповідно, фінансові установи, які для отримання коштів звертаються до ринку капіталу, зазвичай стикаються з менш жор­стким регулюванням, ніж ті, які отримують кошти від дрібних інвесторів.

Важливим є те, що регуляторний режим має бути міцним для забезпечення впевненості інвестора. Це є основою для посеред­ницької функції і є необхідним для формування ринку капіталу таким чином, щоб він міг виступати мостом між різними особа­ми, що мають заощадження, та великими позичальниками.

Питання створення установи можуть регулюватися цілою ни­зкою законів. Уповноважений орган, на який покладено здійс­нення державного нагляду за страховою діяльністю здійснює лі­цензування, тобто видачу страховим організаціям дозволів (ліцензій) на право здійснювати страхову діяльність за конкрет­ними видами страхування на основі документів, що засвідчують дотримання страховиками, вимог, що висуваються законодавст­вом України до суб' єктів, що здійснюють страхову діяльність [2]. Окремі закони можуть передбачати окремі аспекти для установ, які є притаманними лише їм та які відображають певні політичні цілі. Наприклад, може бути встановлено мінімальну вимоги до інвестованого капіталу для забезпечення захисту прав страхуваль­ників шляхом забезпечення суттєвої економічної та фінансової стійкості підприємства. Інші правила можуть обмежувати участь іноземного капіталу або частку окремого акціонера з метою гаран­тування, що компанія має широке коло власників.

Регулюючі закони також міститимуть вимоги до керівників компанії у відношенні до їх призначення та звільнення, їх обов' язків і повноважень. Закони також містять обмеження щододіяльності керівників компаній із метою запобігання виникненню конфлікту інтересів і ситуацій, коли керівник отримує прибуток від операцій з компанією, над якою в нього є вплив або контроль. Також менеджерам забороняється займатися інсайдерськими тор­говими операціями з цінними паперами, якщо прибуток отрима­ний завдяки знанням, які є частиною його обов' язків.

Функціонування страхового ринку в межах законодавчого по­ля вимагає прозорості дій страховика та доступу його (страхови­ка) до достовірної та повної інформації про страхувальника [3]. Закон також визначає вимоги до ведення обліку та звітів. Для фі­нансових установ, які підлягають регулюванню, такі умови, за­звичай, містяться у спеціальному регуляторному акті. В ньому наводиться вичерпний перелік інформації, яка має бути подана у формі звітів, форми та зміст проведення обліку та в більшості випадків методологію ведення обліку. Правила ведення бухгал­терського обліку в деяких моментах відрізняються від стандарт­них правил, якими користуються звичайні компанії. Саме в сфері бухгалтерського обліку виникають найбільші накладки між пра­вилами оподаткування та правилами регулювання.

Супровідна документація повинна містити інформацію щодо гонорарів керівництва та доходів засновників, а також природу інтересу інвесторів у даній установі, можливості інвесторів щодо торгівлі правами власності та повноваженнями установи щодо викупу прав власності. На кінець, звіти повинні розкривати інве­сторам інформацію щодо результатів інвестицій.

Набагато важливішими є правила, що стосуються того, якими видами діяльності може займатися фінансова установа та правила захисту коштів страхувальників.

Режими оподаткування та регулювання мають спільну мету, яка полягає у забезпеченні економічного благоустрою та міцності фінансових установ: по-перше, щоб визначити податкову міст­кість установ, по-друге, щоб забезпечити сталість фінансового здоров' я установи. Відповідно, вони займаються багатьма одна­ковими питаннями, зокрема у сфері ведення бухгалтерського об­ліку. Якщо регуляторний режим правильно побудований та ефек­тивно функціонує, то він дає можливість використовувати його і в деяких податкових цілях також. Регуляторний режим часто пе­редбачає спеціальну систему бухгалтерського обліку, яка більше відповідає потребам галузі, ніж загальні правила ведення обліку. Ці правила можуть у певних аспектах відрізнятися від тих, що за­звичай використовуються податковими адміністраціями. Регуля­тори діяльності фінансових установ зазвичай мають більше спе­ціальних знань у розуміння галузі, наприклад у питаннях визна­чення ступеня сумнівної та безнадійної заборгованості. Це може бути важливим для країн, які лише розвивають фінансової ринки, в межах урядових і неурядових програм, у яких дуже імовірною є нестача кваліфікованих фінансових аналітиків.

Проте основною метою регуляторів діяльності фінансових установ є забезпечення збереження коштів інвесторів і гаранту­вання міцності балансів установ. Ця мета досягається за рахунок контролю рівня ризику, який приймає фінансова установа, встанов­лення вимог до фінансових установ щодо розкриття інформації щодо діяльності та операцій у стандартній формі, підтримки вимог щодо мінімального капіталу фінансових установ. Ця мета також переслідується у правилах щодо оцінки ризикованості інвестицій, коефіцієнта достатності капіталу, консервативної оцінки активів, створення спеціальних резервів для покриття зобов' язань наступ­них періодів і підрахунку прибутків, які можуть бути виплачені інвесторам. Прибуток у кінці року не є основним показником і на­справді регулятор може віддати перевагу правилам, які б дозволя­ли вирівнювання доходу впродовж ділових циклів.

На відміну від цього, основною метою системи оподаткування є отримання відповідних відрахувань від прибутку за поточний рік. Для досягнення цієї мети у спосіб, який забезпечує мінімаль­ність ухилення від оподаткування, податкові органи віддають пе­ревагу чітким правилам, які не залежать від додаткових оцінок.

Тому цілі регуляторів та системи оподаткування не завжди співпадають, а умови функціонування цих двох систем можуть суттєво відрізнятися. Обидві системи намагаються бути чіткими, проте правила регулювання спрямовані на те, щоб доходи, а від­повідно і активи, не були переоцінені, а податкові органи стурбо­вані тенденцією мінімізації прибутків, зазначених у звітах.

Різниця між цими цілями полягає в наступному:

• регуляторні правила концентрують увагу на точному підра­хунку чистого капіталу, а не чистого прибутку;

• регуляторні правила щодо підрахунку прибутку, врахову­ють вимоги для консервативної оцінки активів (тобто за заниже­ною вартістю або ринковою) та спеціальні резерви для виконання зобов' язань наступних періодів (тобто загальні резерви або ре­зерв коливання прибутку); відповідні податкові правила переоцін­ки вартості активів і відмови від зменшення на суму умовних ре­зервів;

• форма та зміст обліку та звітів будуть відрізнятися, тому що різняться основні моменти, на які звертається умова під час аудиту.

Наступною проблемою є те, що багато важливих податкових питань не знаходять свого відображення у законах про регулю­вання, оскільки не є принциповими для діяльності регуляторів. Правила достатності капіталу можуть дозволяти врахування в капіталі спеціальних видів боргових зобов' язань, таких як субор-диновані борги або консолідовані борги. Їх можна розглядати як капітал, що необхідний для регуляторних потреб, проте це при­зводить до виплати відсотків, які вираховуються з бази оподатку­вання, на відміну від дивідендів. Регулятори можуть більше зосе­реджувати свою увагу на забезпеченні того, що у компанії вистачить активів для покриття майбутніх збитків і вимог, які виникають із діяльності компанії, а не на розміщенні кожного типу доходів у різних юрисдикціях.

Відповідно всі співвідношення між податковими та регулято­рними правилами повинні бути детально досліджені та детально прописані. Явним є те, що створення міцного фінансового секто­ра, для чого важливим є чітке регулювання, — фундаментальна задача економічної політики та важлива умова безперервного економічного росту. Хоч податкова система і не повинна заважа­ти цій цілі, для податкової системи не є обов' язковою адаптація до всіх аспектів правил та обмежень, що встановлені регулятор­ним режимом.

Правила податкової системи можуть подолати проблемні пи­тання обліку при регуляторному режимі. Наприклад, повинні бу­ти вироблені умови врахування витрат. Включаючи списання безнадійної заборгованості, про які повідомлено регулятор, під­вищує зацікавленість установи у співпраці з регулюючим орга­ном. З іншого боку, дозвіл на врахування загальних резервів, які розраховуються за формулами, призводить до виникнення подат­кових привілей, які не завжди є затратними для установи, без підвищення заохочення для кращого розкриття інформації.

І нарешті, завжди будуть певні відмінності між регуляторним обліком і податковим обліком. Податкові правила можуть част­ково базуватися на регуляторному обліку, проте з спеціальними допусками, наприклад підрахунок прибутку в більшості випадків повинен бути іншим і мають бути застосовані чіткі правила щодо специфічних факторів. При визначенні, які ж розбіжності можуть бути допустимими, важливу роль відіграють окремі припущення.

По-перше, податкові органи особливо у перші роки станов­лення фінансових ринків можуть відчувати нестачу досвіду щодо складних операцій всередині фінансового середовища. У тій мірі, в якій цей досвід є у регулятора, податкова адміністрація можесподіватися в розумних межах на довіру до даних, отриманих ре­гулятором. У цьому випадку, розбіжності будуть виникати через відмову від деяких видів спеціальних резервів, наприклад, скорі­ше ніж при незалежній оцінці втрат від позик, яка проведена по­датковим інспектором.

Наступне припущення — узгодженість позицій між установа­ми, яка необхідна для співіснування двох окремих планів рахун­ків. у тих рамках, де ці плани рахунків співпадають, необхідність узгодження відпадає.

Регуляторні режими по відношенню до фінансового секто­ра відіграють важливу роль у створенні міцного та ефектив­ного фінансового ринку. З іншого боку, регуляторні режи­ми — суттєва частина забезпечення доходів держави. Обидва режими одночасно відносяться до багатьох аспектів економіч­ної поведінки на фінансовому ринку. у той самий час, як по­винно бути вжито всіх можливих заходів для зменшення не­обхідності узгодження та адміністрування, деякі розбіжності є неминучими, якщо брати до уваги розбіжності у цілях цих двох систем.

Висновки з проведеного дослідження. Унікальна природа галузі означає, що специфічні знання про її функціонування час­то сконцентровано у компаніях, які з недовірою відносяться до зовнішніх податківців, ніж інші галузі економіки. Ефектом цього є той факт, що для розробників податкової політики важко досяг­ти практичного розуміння розрахунку доходу в галузі страхуван­ня. Тому виникають труднощі у розробці ефективної системи оподаткування страховика.

Звичайні правила оподаткування прибутку погано адаптують­ся до фінансового ринку. Часто галузь є предметом спеціального режиму обліку, який створюється під наглядом регулятора та який повинен суттєво відрізнятися від звичайних правил обліку, наприклад вимоги до активів та пасивів страховика. Галузь має свої специфічні продукти, такі як страхові поліси, які потребують точної математичної специфікації. Відповідно, галузь повинна мати окремі правила оподаткування.

Література

1. Страхування: Навчальний посібник для студентів економічних спеціальностей. — Тернопіль: Джура, 2004. — 280 с. — С. 84—96.

2. Страхування: Підручник / За редакцією В.Д. Базилевича. — К.: Знання, 2008. — 1019 с. — С. 56—563.

3. Базилевич К. Об'єктивна необхідність і межі державного регулю­вання страхової діяльності // Вісник Київського національного уні­верситету імені Тараса Шевченко. Сер. Економіка. — К., 2006. — С. 81—82.

Статтю подано до редакції 10.10.2012 р.

УДК 334.012.82:336.7

Дибань О.Л., здобувач кафедри менеджменту

банківської діяльності, ДВНЗ «КНЕУ імені Вадима Гетьмана», головний спеціаліст третього інспекційного відділу на ринку страхування департаменту страхового регулювання

та нагляду Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг

РОЛЬ БАНКІВ І СТРАХОВИХ ОРГАНІЗАЦІЙ НА ФІНАНСОВОМУ РИНКУ УКРАЇНИ

АНОТАЦІЯ. Досліджено роль банків і страхових організацій на фі­нансовому ринку України; визначено взаємовідносини продавців і покупців на фінансовому ринку; проаналізовано кругообіг фінан­сових ресурсів на фінансовому ринку.

КЛЮЧОВІ СЛОВА: банки, страхові організації, фінансовий ринок, ринок фінансових послуг, фінансові інститути.

АННОТАЦИЯ. Исследована роль банков и страховых организаций на финансовом рынке Украины, определены взаимоотношения продавцов и покупателей на финансовом рынке; проанализиро­ван круговорот финансовых ресурсов на финансовом рынке Украины.

КЛЮЧЕВЫЕ СЛОВА: банки, страховые организации, финансовый рынок, рынок финансовых услуг, финансовые институты.

ANNOTATION. The role of banks and insurance companies in the financial market of Ukraine defines the relationship between buyers and sellers in the financial market cycle analysis of financial resources in the financial market.

Keywords: banks, insurance companies, financial market, financial services, financial institutions.

© О. Л. Дибань, 2012

102

Похожие статьи

Н В Гудима - Взаємовідносини між регулюванням та оподаткуванням страхової діяльності