А П Загнітко - Лінгвістичні студії - страница 12

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68 

Литература

Голобородько 2001: Голобородько, К.Ю. Поэтическое творчество и проблемы идиостиля : Монография [Текст] / К. Ю. Голобородько. - Херсон : Олди-плюс, 2001. - 161 с.

Ионова 1988: Ионова, И.А. Морфология поэтической речи [Текст] / И. А. Ионова. - Кишинев : Штинца, 1988. - 164 с.

Кронгауз 2001: Кронгауз, М.А. Семантика : Учебник для вузов [Текст] / М. А. Кронгауз. - М. : Рос. гос. гуманит. ун-т, 2001. - 399 с.

Очерки 1993: Очерки истории языка русской поэзии ХХ века : Грамматические категории. Синтаксис текста [Текст] / М. Л. Гаспаров, Ж. А. Дозорец, И. И. Ковтунова, Н. А. Кожевникова и др. - М. : Наука, 1993. -

240 с.

Потебня 1968: Потебня, А.А. Из записок по русской грамматике [Текст] / А. А. Потебня. - М. : Просвещение, 1968. - Т. ІІІ. Об изменении значения и заменах существительного. - 551 с.

Поэтическая 2005: Поэтическая грамматика. Т. 1 / РАН. Институт русского языка им. В.В. Виноградова [Текст] / И. И. Ковтунова, Н. А. Николина, Е. В. Красильникова (отв. ред.) и др. - М. : ООО Издательский центр «Азбуковник», 2005. - 429 с.

Тынянов 1965: Тынянов, Ю.Н. Проблема стихотворного языка. Статьи [Текст] / Ю. Н. Тынянов. - М. : Советский писатель, 1965. - 304 с.

Эткинд 1974: Эткинд, Е.Г. Ритм поэтического произведения как фактор содержания [Текст] / Е. Г. Эткинд // Ритм, пространство и время в литературе и искусстве. - Л. : Наука. ЛО, 1974. - С. 104-121.

Охарактеризовані особливості актуалізації нормативних морфологічних форм і значень в поетичному тексті; виділені регулярні засоби граматичної актуалізації: співположення, атракція та селекція; розглянуті різновиди граматичної атракції та співположення в поезії. Описана граматична домінанта та поетико-морфологічні мотиви як результат граматичної селекції в ліричному творі.

Ключові слова: поетична морфологія, граматична категорія, атракція, домінанта, поетико-граматичний мотив.

Pe^Uanties of normative morphologwal forms and meanmgs' actuaHzation in poetical text are characterized. Regular means of grammatical actualization are distinguished: juxtaposition, attraction and selection. Forms of grammatical attraction and juxtaposition in poetry are considered. Grammatical dominant and poetic and morphological motifs as a result of grammatical selection in lyrics are described.

Keywords: poetical morphology, grammatical category, attraction, dominant, poetic and morphological motif.

Надійшла до редакції 27 вересня 2012 року.

Світлана Соколова

УДК 811.161.2'366.587

ФАЗОВИЙ ХАРАКТЕР ВИДОВОГО ПРОТИСТАВЛЕННЯ В СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ

У статті проаналізовано різні підходи до визначення сутності видового протиставлення та пошуку інваріанта значення доконаного і недоконаного виду в російській та українській граматичній традиції. Визнано, що ці підходи не суперечать один одному, характеризуючи явище з різних боків. Доведено фазовий характер границі, якою обмежена дія, позначена дієсловами доконаного виду, що вказують на початок, кінець (завершення) або початок і кінець дії одночасно і відповідно утворюють із дієсловами недоконаного виду опозиції: початково-процесну, процесно-результативну або багатократно-однократну. ©Соколова С, 2013

Ключові слова: категорія виду дієслова, інваріант, видове протиставлення, внутрішня межа (границя), фазовість, результативність, починальність.

Граматична категорія виду слов'янського дієслова посідає особливе місце серед інших елементів аспектуальності, оскільки вона ґрунтується на регулярному суто граматичному протиставленні, яке може існувати за збереження лексичної тотожності. Дослідники по-різному визначають семантичну сутність видової опозиції, але фактично всі визначення можна звести до кількох стандартних. Найпростіші з них орієнтовані на те, щоб елементарно навчити носіїв мови відрізняти один вид від одного (за умови, що вони правильно вживають їх практично). Саме такі визначення знаходимо у сучасних шкільних підручниках та посібниках для вступників до вишів: «Дієслова можуть означати дію завершену і незавершену. Залежно від цього вони поділяються на дієслова недоконаного і доконаного виду» [Козачук 1995: 145]. «Дієслова недоконаного виду означають дію не завершену, не обмежену в часі. Крім того, вони можуть вказувати на додаткові ознаки: повторюваність дії (пританцьовувати, відсовувати), протяжність дії (їхати, везти, іти та ін.). Дієслова доконаного виду означають дію, завершену в минулому або таку, що обов'язково відбудеться у майбутньому: напишу - написав, впорю - впорав. Дієслова доконаного виду можуть вказувати ще на початок дії (заспівати, зашуміти), тривалість дії (почитати, попрацювати), раптовість дії (грюкнути, крикнути) тощо» [Українська мова 2003: 147]. У цьому визначенні перелічені основні семантичні ознаки дієслів недоконаного (НДВ) та доконаного виду (ДВ), проте не сформульована сутність опозиції НДВ-ДВ, яка виявляється саме у видовій парі - парі дієслів, що різняться видом, але тотожні за лексичним значенням. Таку спробу здійснено в іншому визначенні: «Вид - граматична категорія дієслова, що виражає характер динамічної ознаки у відношенні до її розвитку в часі. Категорія виду передає дію або як постійну чи в процесі її розгортання, становлення, або як повністю реалізовану чи спрямовану на реалізацію» [Сучасна 1996: 71]. Отже, основною ознакою ДВ називають передусім завершеність (реалізованість) дії, її обмеженість у часі на противагу незавершеності (нереалізованості), необмеженості в часі НДВ. Пошуки семантичного інваріанта видового протиставлення тривають і досі, попри те, що його існування належить до числа класичних спірних питань граматичної теорії, що й зумовлює актуальність пропонованого дослідження.

Саме тому виникла потреба дослідити конкретні типи видових протиставлень дієслів НДВ-ДВ з метою встановлення їхнього конкретного семантичного наповнення, що є метою статті. Заявлена мета зумовлює необхідність розв'язання таких завдань: 1) проаналізувати семантичні відношення у суфіксальних видових парах з урахуванням причиново-наслідкових відношень між їхніми компонентами; 2) створити типологію цих семантичних типів; 3) довести фазовий характер межі у видовому протиставленні; 4) порівняти висновки з висновками, одержаними на матеріалі російської мови.

У середині минулого століття в східнослов'янському мовознавстві (передусім російському) панувало визначення сутності видового протиставлення через поняття внутрішньої межі дії. Його остаточно сформулював В.В. Виноградов у монографії, яку тривалий час використовували як навчальний посібник із теоретичної граматики російської мови: «. основна функція ДВ - обмеження або усунення уявлення про тривалість дії, зосередження уваги на одному з моментів процесу як його межі. Позначення дії в її тривалості, не стиснутій думкою про межу процесу загалом, - головне, загальне значення НДВ» [Виноградов 1947: 498]. Аналогічної думки дотримується Ю.С. Маслов: «Одна з найбільш вивчених видових опозицій - опозиція доконаний : недоконаний вид (у міжнародній термінології перфектив : імперфектив) у російській та інших слов'янських мовах. Її реальною основою, або семантичною базою, є протиставлення досягнення : недосягнення внутрішньої межі дієслівної дії"' [Маслов 1984: 15]. Деякі дослідники віддають перевагу ознаці граничності (наявності межі) як найзагальнішій і дотепер [Бондар 1996: 98], навіть маючи змогу порівняти цей підхід із тими, що з'явилися в мовознавстві пізніше. Пор.: «Саме визнання основою видової опозиції ознаки "досягнення vs недосягнення межі дії" ... претендує на більш імовірну інтерпретацію семантики виду»

[Калько 2008: 29-30].

Саме поняття внутрішньої межі дії найчастіше виокристовують піручники і посібники для вищих навчальних закладів. Вона була представлена насамперед у курсі лекцій із сучасної російської мови за редакцією В.В. Виноградова (автор розділу - П.С. Кузнецов) [Современный 1952: 309]. Досить поширений такий підхід і в українській методичній літературі для вишів: «Семантичною ознакою категорії виду є протиставленість двох форм - доконаної і недоконаної - за ознакою обмеженості і необмеженості тривання дії» (автор розділу - В.М. Русанівський) [Безпояско 1993: 193]. Пор. також: «Категорія виду (аспект) -відношення дії, названої дієсловом, до внутрішнього обмеження (межі, рубежу)» [Горпинич 2004: 170]. Традиція намагатися визначити, конкретизувати характер межі в українській мовознавчій дидактиці, щоправда на матеріалі російської мови, розпочата Л.А. Булаховським, який виділяв для ДВ такі видові відтінки: 1) охоплення тривалості, 2) настання початку в тривалості явища, 3) досягнення результату в процесі, 4) миттєвість дії; відповідно НДВ вказує на: 1) повторюваність, 2) незавершеність, 3) нерегулярну повторюваність, 4) нерегулярну повторюваність у далекому минулому [Булаховский 1952: 180-181], останній семантичний відтінок не притаманний українській мові. Відтоді подібні визначення знаходимо в українських підручниках: «Категорія виду є основною граматичною категорією дієслова. Видові значення, в основі яких лежить поняття внутрішньої межі дії, вказують на її результативність / нерезультативність, тривалість / обмеження, завершеність / незавершеність» [Сучасна 1994: 262]. Дієслова ДВ «вказують на початок, кінець або одноразовість дії (тобто виражають обмежовану в часі ознаку)». Дієслова НДВ «не вказують ні напочаток, ні на кінець дії або ж означають повторювану дію (тобто виражають не обмежовану в часі ознаку)» [Ющук 2004: 371]. Спроби конкретизації абстрактной семантики граничності знаходимо в найновіших підручниках: «Вид дієслова інтерпретують як граматичну категорію, що виражає відношення дії, процесу, стану до внутрішньої межі на протиставленні значень обмеженості / необмеженості, результативності / нерезультативності, завершеності / незавершеності, тривалості / нетривалості, багаторазовості / однократності [Плющ 2010: 247].

Ще однією ознакою видового протиставлення називають ознаку комплексності (цілісності) / некомплексності (нецілісності) дії, яка, однак, не заперечує й важливості ознаки граничності: «ДВ подає процес як цілісну, зімкнену подію. НДВ позбавлений цього додаткового значення» [Исаченко 1969: 136]. Саме такий підхід до сутності видового протиставлення реалізований О.В. Бондарком у відомому посібнику 1967 року із посиланням на позиції А. Достала і Ю.С. Маслова: «Доконаний вид позначає дію як неподільне ціле, тоді як недоконаний не містить у своїй семантиці вказівки на цілісність дії» [Бондарко 1967: 31]. В українській академічній граматиці 1969 року (автор розділу «Дієслово» - В.М. Русанівський) також вказано на одну з найголовніших властивостей дієслова як частини мови, зосереджену в категорії виду - «вираження динамічної ознаки або в процесі її розгортання, становлення, або як цілісного комплексу, повністю реалізованого чи спрямованого на повну реалізацію в процесі виконання» [Сучасна 1969: 337]. Пор.: «Видове протиставлення доконаних :: недоконаних дієслів грунтується на ознаці комплексності (цілісності) дієслівної дії, причому маркований член протиставлення - доконане дієслово - сигналізує сприйняття дії, вираженої дієслівною основою, як комплексної. Структурне значення немаркованого члена протиставления - недоконаного дієслова -полягає в позначенні дії, вираженої дієслівною основою, безвідносно до ознаки її комплексності.» [Русская граматика 1979 (1): 215]. Аналогічно потрактовано видову опозицію в монографії І.Р. Вихованця, К.Г. Городенської: «Ознаку неподільної цілісної дії виражає доконаний вид, ознаку процесної, нецілісної дії -недоконаний вид» (автор розділу - К.Г. Городенська) [Вихованець 2004: 224].

Обидва визначення - через внутрішню межу та поняття цілісності (комплексності) фактично не суперечать одне одному, подекуди їх використовують ті самі автори як такі, що дублюють та пояснюють одне одного: «Категорія виду - це система протипоставлених один одному двох рядів форм дієслів: ряду форм дієслів, що позначають обмежену границею цілісну дію (дієслова ДВ), і ряду форм дієслів, що не мають ознаки обмеженої границею цілісної дії (дієслова НДВ). Обмеження дії границею означає обмеження дії абстрактною, внутрішньою границею, що подає дію як цілісний акт, на відміну від уявлення дії як процесу в його тривалості або повторенні» (автор розділу - Н.С. Авилова) [Русская грамматика 1980: 583]. Ю.С. Маслов у вже цитованій праці вбачає категорійне значення виду в ознаці неподільної цілісності ДВ як семантично маркованого й інтенсивного члена опозиції на противагу невираженості цієї ознаки в НДВ як немаркованого та екстенсивного [Маслов 1984: 15]. Саме таке визначення подає О.В. Бондарко в монографії, яка узагальнює його погляди на функціональну граматику: «Ми дотримуємося того погляду, що ДВ виражає категорійне значення, яке грунтується на ознаках "цілісність дії4' і "обмеженість дії границею"...» [Бондарко 2002: 367]. Про сумісність понять граничності (обмеженості) і цілісності свідчить і трансформація поглядів на вид в того самого дослідника: «Семантичною ознакою виду є протиставленість двох форм дієслів - за ознакою обмеженості (доконаний вид) і необмеженості (недоконаний вид) тривання дії» [Русанівський 2004]4. Синтетичний підхід до визначення сутності видового протиставлення характеризує й погляди А.П. Загнітка: «Структуру категорії виду дієслова витворюють дві грамеми (док. в. і недок. в.): сильний (маркований - док. в.) компонент   вже   на   віртуально-парадигматичному   рівні   позначений   наявністю   вираження значення

комплексності (цілісності), почасти досягнутої межі дії.

Для слабкого компонента (недок. в.) властивою є некомплексність (нецілісність) дії» [Загнітко 2011: 202]. Саме так тлумачать дієслівний вид і деякі підручники для вишів, у яких сутність категорії виду визначено через протиставлення двох значень: «1) повністю реалізованої, обмеженої граничним виявом, цілісної процесуальної ознаки; 2) неповністю реалізованої, не обмеженої граничним виявом, нецілісної процесуальної ознаки» [Сучасна 1997: 407-408]. Підсумовуючи результати пошуку інваріанта видового значення в науковій літературі, І.Б. Шатуновський зауважує: «Якщо, з одного боку, усі визначення ДВ частково неадекватні, то, з іншого боку, усі вони в якомусь аспекті, в якомусь наближенні правильні» [Шатуновский 2009: 31].

Отже, можемо визнати, що завершеність / незавершеність дії відображає лише окремий випадок видового протиставлення, тобто це визначення є неповним, спрощеним, а теоретичні визначення через внутрішню межу та цілісність цілком придатні як наукові поняття, однак їх важко застосувати на практиці, особливо під час навчання мови як нерідної, саме внаслідок їхньої абстрактності, внаслідок чого практичні граматики намагаються їх конкретизувати. Пошуки семантичного інваріанта видового протиставлення тривають і досі5, попри те, що його існування «належить до числа класичних спірних питань граматичної теорії» [Зализняк 200: 35]. Саме тому виникла потреба дослідити конкретні типи видових протиставлень дієслів НДВ-ДВ з метою встановлення їхнього конкретного семантичного наповнення.

Одним з найпоширеніших типів семантичної опозиції НДВ-ДВ є опозиція дія - результат, що й покладено в основу найпростіших формулювань сутності видового протиставлення: записувати - записати,

4 Пор. з наведеними вище виначеннями в академічній граматиці 1969 р. та підручнику 1993 р.

5 Див. стислий огляд [Зализняк, Шмелев 200: 31-43].розраховувати - розрахувати, розташовувати - розташувати, виконувати - виконати, писати - написати листа, вантажити / навантажувати - навантажити корабель та багато ін. Однак далеко не всі видові пари вкладаються у цю семантичну формулу. Як видові пари багато джерел наводять такі дієслова, як бачити -побачити, вірити - повірити, подобатися - сподобатися, розуміти - зрозуміти, чути - почути, володіти -оволодіти, знати - зазнати, кортіти - закортіти, ненавидіти - зненавидіти й навіть дружити - здружити, які різняться не лише видом, а й сполучуваністю. Називати ці джерела немає сенсу, тому що однотипні приклади трапляються в багатьох українських та російських виданнях, особливо у підручниках та посібниках різних років видання. Однак багато дослідників, зокрема ті, хто намагається пояснити слов'янські аспектуальні категорії неслов'янам, підкреслює доцільність розмежовувати за РД пари типу рос. писать - написать, з одного боку, та видеть - увидеть, понять - понимать - з іншого.

Видовою парою (видовими корелятами) вважають пару дієслів різних видів (точніше, їхніх окремих лексико-семантичних варіантів - ЛСВ), які повністю тотожні за своїм лексичним значенням. Найчастіше у таких відношеннях перебувають префіксальне дієслово ДВ та відповідне йому дієслово вторинного НДВ з суфіксом вторинної імперфективації (зайти - заходити, розпитати - розпитувати, вичитати - вичитувати та ін.).

Більше того, на думку Ю.С. Маслова, історично передумовою можливого виникнення значення ДВ в префіксальних дієслів є «виникнення протиставлених їм утворень із тим самим префіксом і тим самим значенням граничності, але таких, що зображують цю дію як процес у перебігу і незавершений» [Маслов 1984: 17]. Незважаючи на те, що не завжди між спільнокореневими префіксальним дієсловом ДВ і префіксально-суфіксальним НДВ можна однозначно встановити відношення прямої словотвірної похідності (пор: пописати (трохи) - пописувати (час від часу), витанцювати, виспівати (приз) - витанцьовувати, виспівувати (натхненно) та ін.), загалом суфіксацію можна вважати регулярним засобом творення видових пар, саме тому вони передусім є тим матеріалом, на якому вивчають конкретні семантичні типи видового протиставлення.

Опозиція 'дія, спрямована на досягнення певного результату - результат цієї дії' - основна для суфіксальних видових пар, однак навіть у навчальних посібниках натрапляємо й на вказівку на інші типи семантичних відношень між НДВ та ДВ. Щоправда у такому визначенні не має межі між сутовидовою опозицією й опозицією, ускладненою додатковою семантичною відмінністю, тобто такою, що відповідає родам дієслівної дії (РДД). Саме сприйняття РДД у межах опозиції з так званими "базовими" (непохідними у межах дієслова) дієсловами, а також із дієсловами вторинного НДВ дає змогу розглянути в одній площині усі типи протиставлень і лише після цього намагатися їх диференціювати на корелятивні (суто видові) та дериваційні.

Саме такий підхід до типології бінарних дієслівних мотиваційних опозицій з урахуванням причиново-наслідкових відношень між їхніми компонентами дав змогу виділити чотири основні семантичні типи таких опозицій: 1) відношення початку дії до її наступного перебігу; 2) відношення процесу до його кінцевої фази зі значенням реального результату; 3) відношення процесу до його одноразової реалізації; 4) відношення процесу до його обмеженого прояву в часі [Соколов 1971: 20], що обґрунтовує фазовий характер межі у видовому протиставленні [Соколов 1985].

Фазова семантика покладена в основу класифікації семантичних типів видового протиставлення в російській мові у концепції М.Я. Гловінської [Гловинская 1982; 2001: 91-125], яка виділяє чотири їх стандартні типи (із підтипами), щоправда не використовуючи термін фазовість, окрім як на позначення фазових дієслів на зразок начинать, продолжать, кончать. Порівняльне дослідження аспектуальних систем східнослов'янських мов свідчить, що семантичний тип видового протиставлення у конкретній мові не залежить від способу його вираження й однаковий для семантично еквівалентних дієслів різних мов [Соколова 2004], тому результати семантичного дослідження, виконаного на матеріалі російської мови, загалом можна застосовувати й до української, безперечно не залишаючи поза увагою специфіку мовного матеріалу, яка може полягати в тому, що російській суфіксальній парі відповідає українська суфіксальна і навпаки. Отже, за М.Я. Гловінською маємо такі семантичні типи видових протиставлень: 1) 'починати(ся) - почати(ся)': рос. возникать - возникнуть, исчезать - исчезнуть, засыхать - засохнуть, приближаться - приблизиться, окрасить - окрашивать цілеспрямованому та нецілеспрямованому значеннях), погружать - погрузить; укр. виникати - виникнути, зникати - зникнути, засихати - засохнути, наближатися - наблизитися, фарбувати - пофарбувати, занурювати - занурити та ін.; 2) 'ставати - стати': рос. улучшаться - улучшиться, расширяться -расшириться, продвигаться - продвинуться, расти - вырасти та ін.; відповідно укр. кращати - покращати і покращуватися - покращатися, ширшати - поширшати і розщирюватися - розширитися; просуватися -просунутися; рости - вирости і зростати - зрости; 3) 'діяти з метою - мету реалізовано': рос. добиваться -добиться, отдыхать - отдохнуть, дожидаться - дождаться, заставлять - заставить та ін.; відповідно укр. домогатися - домогтися, відпочивати - відпочити, чекати - дочекатися, змушувати - змусити та ін.; 4) 'перебувати у стані - почати бути у стані і бути в ньому': рос. любить - полюбить, возглавлять - возглавить, заниматься - заняться, загораживать - загородить, понимать - понять, пытаться - попытаться, сохранять - сохранить (молодость) та ін.; відповідно укр.: любити - полюбити, очолювати - очолити, займатися - занятися, перегороджувати - перегородити, розуміти - зрозуміти, пробувати - спробувати, зберігати - зберегти та ін. [Гловинская 2001: 90-120]. Незважаючи на розмаїття конкретної семантики дієслівних пар перших трьох груп, їх об'єднує спільна семантична риса - усі дієслова НДВ у цих парах граничні, тобто їхня семантика передбачає певну внутрішню межу, із досягненням якої дія себе вичерпує, це стосується навіть дієслів із лексичною семантикою початку дії (виникати - виникнути), тому семантичнаопозиція дієслів НДВ - ДВ може бути зведена до формули 'процес - кінцева фаза процесу (результат)'. У дієсловах другої групи межа може бути відносною, оскільки після її досягнення дія (або процес) може відбуватися на новому якісному рівні (рости - вирости до певного розміру й рости далі), але загальна семантична формула залишається тією самою. У четвертій групі дієслова НДВ позначають стан, тобто не можуть мати семантичної ознаки граничності і, за твердженням М.Я. Гловінської, формують два підтипи опозицій: а) 'перебувати в стані', 'мати властивість', 'діяти' - 'почати бути в стані і бути в ньому', 'почати мати властивість і мати її', 'почати діяти і діяти' [Там само: 110]; б) 'перебувати в стані', 'діяти' - 'почати бути в певному стані, бути в ньому і припинити', 'почати діяти, діяти і припинити діяти' [Там само: 115] із проміжним між ціми двома підтипами.

Спробуємо розглянути це детальніше на матеріалі української мови.

1) 'починати(ся) - почати(ся)': Наближувалася зима з морозами — усе здавалося якось нудно, якось докучливо... (Марко Вовчок); Аж наблизивсь для всіх нас відродження час, і життя знов поплинуло спільно (Леся Українка);

2) 'ставати - стати': Маю надію, що відтепер буде стан хворої скоро поліпшуватися (О. Кобилянська) - Незважаючи на реформи Иосифа ІІ і знесення паншини в 1782 р. суспільне становище сільського населення зовсім не поліпшилось (І. Франко);

3) діяти з метою - мету реалізовано': Знаходив [Герман] час лазити особисто по ямах та досліджувати <...>, де би можна надіятися багатших покладів воску (І. Франко) - Експедиція остаточно дослідила протоку між Азією і Північною Америкою (СУМ, т. ІІ: 385); Вона кинулась чай заварювати, стакани мити (Панас Мирний) - Ївга тим часом поставила на вогонь чайник і, коли він закипів, заварила липовий цвіт (О. Донченко).

У цих реченнях усі дієслова НДВ вжиті в актуальному значенні і граничні, оскільки позначувана ними дія спрямована на досягнення внутрішньої межі, яку фіксує відповідне дієслово ДВ. Отже, відношення між НДВ і ДВ можна схарактеризувати як 'дія / процес' - 'результат'.

4) Аналіз причиново-наслідкових відношень між подіями, позначеними ДВ та НДВ, свідчить, що ДВ нерідко вказує на зміну ситуаціїї, яка стає початковою фазою стану, позначеного НДВ або на початок сприйняття цього стану спостерігачем. У цій групі видових пар дієслова НДВ неграничні і позначають стан суб'єкта або об'єкта, тоді як ДВ фіксує увагу на моменті, коли цей стан почав виявлятися: Присутність славетної Заньковецької та висока майстерність самого Садовського привабили мене (Минуле укр. театру) -Робота цих дівчат [ткаль] Тоню найбільше приваблює (О. Гончар); Крім вогневої Брянського, тут розмістився командний пункт батальйону (О. Гончар) - В цегляному двоповерховому будинку, де розміщалися всі служби, було темно (Григорій Тютюнник); Вони <...> так нічого одне одному не сказали, тільки відчули, що полюбились навіки (С. Скляренко) - Матроси не бачили берегів, але відчували їх близькість (В. Кучер). Пор.: Соломії не так жалко було себе, як Остапа; вона уявляла (пор. уявила) собі, як він тепер лежить, хворий і самотній у пущі й вигляда її з очеретів (М. Коцюбинський); Вся ця деревина псується, гниє, захаращує (пор. захарастила) ліс (М. Чабанівський). У межах цього типу фактично поєднані два різновиди семантичних відношень - 'початок стану - власне стан' та 'стан - одноразовий вияв цього стану', які подекуди можна диференціювали лише у контексті, а подекуди ця диференціація неактуальна. Причина такої двозначності зумовлена тим, що більшість дієслів "називають не конкретну дію суб'єкта, а інтерпретацію якоїсь дії або дій, їхню оцінку як типу поведінки" [Гловинская 2001: 108], тому форми обох видів можуть стосуватися як дії, що вже відбулася, так і сітуації, що триває у момент мовлення або спостереження. Отже, в таких випадках ми маємо справу із так званою нейтралізацією видової опозиції: Старий визнав (пор.: визнає) її [невістку], проте сорочки сам собі пере (О. Гончар); очолити / очолювати; заповнити / заповнювати; приховати / приховувати та ін.

Фактично, у суфіксальних видових парах (як і префіксальних) наявні три типи семантичних відношень: 'дія / процес - результат цієї дії / процесу', 'початок стану - власне стан' та 'стан - одноразовий вияв цього стану', між останніми двома не завжди можна провести чітку межу. Початок і кінець є фазами дії (процесу), тому останнім часом усе більше дослідників схиляються до думки, що видове протиставлення має фазовий характер, принаймні стосовно ДВ поняття «початок дії», «кінець дії» використовують регулярно. Як зауважує І.Б. Шатуновський: «Іноді (це залежить від типу дієслова) зручніше говорити в термінах початку, а іноді в термінах кінця, а іноді, і дуже часто, особливо у випадку складних подій, - у термінах цілісної дії - початок, середина і кінець разом» [Шатуновский 2009: 32]. У дієсловах ДВ, що входять до опозиції 'стан - одноразовий вияв цього стану' присутні одночасно початкова та кінцева фази, які максимально зближені у часі. Фазова межа присутня також у кожній опозиції мотиваційно пов'язаних дієслів ДВ і НДВ незалежно від "обтяження" цих опозицій відмінностями лексичного характеру [Соколов 1985]. Особливо яскраво це виявляється у ділянці РДД, протиставлених за видом. Зважаючи на велику кількість РДД, дослідники намагаються їх певним чином систематизувати і передусім практично всі серед РДД ДВ виділяють окрему групу фазових (фазисних), або часових РДД: часові, або фазові (І.Р. Вихованець, К.Г. Городенська), часові (Н.С. Авілова, А.П. Грищенко), фазові (В.М. Русанівський), термінативно-часові (М.О. Шелякін), фазово-часові (Т.В. Попова), фазісні тафазісно-результативні (Русская грамматика 1979)6. Саме тому О.М. Соколов називає поняття фазової межі супутньою ознакою будь-якої видової опозиції.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68 


Похожие статьи

А П Загнітко - Лінгвістичні студії