А П Загнітко - Лінгвістичні студії - страница 21

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68 

The paper summarizes the views of linguists on the morphological identity of the main component of generalized-personal sentences. The language nature of the main component of its simple structure in the Ukrainian language is interpreted. The system of structural subtypes of the main component of simple generalized-personal sentences based on the analysis of the interaction of verbal categories of mood, time, aspect, person (gender), and number is allocated.

Keywords: the main component of generalized-personal sentence, formal-grammatical component of simple structure, a structural subtype of main component of simple generalized-personal sentence.

Надійшла до редакції 1 серпня 2012 року.

Ірина Компанієць

УДК 811.161.2'367

РЕПРЕЗЕНТАЦІЯ ОЦІННИХ ЗНАЧЕНЬ У РЕЧЕННЯХ ІЗ ВІДНОШЕННЯМ НОМІНАЦІЇ

У статті розглядається питання про вираження оцінних значень у реченнях із відношенням номінації, вивчаються засоби репрезентації цих значень у їхній структурі. Виконане дослідження підтвердило вихідну гіпотезу про можливість ускладнення семантики таких речень оцінним компонентом смислу. Було виявлено специфічні особливості вираження оцінних значень у структурі речень із відношенням номінації.

Ключові слова: речення з відношенням номінації, оцінний компонент смислу, іменний компонент, предикат, раціональна та емоційна оцінка.

Речення з відношенням номінації не ставали раніше об'єктом лінгвістичного опису з погляду репрезентації в них додаткових лексичних значень, разом із тим характерною рисою цих речень є ускладнення їхньої семантики оцінним компонентом смислу, що пов'язано з уживанням у їхньому складі аксіологічної лексики.

Першу спробу виділити й схарактеризувати речення з відношенням номінації було зроблено Н. Д. Арутюновою. На думку авторки, відношення номінації поєднують об'єкт та його ім'я, тобто елемент предметного світу й елемент мовного коду, а також поняття (властивість, подію) та спосіб його позначення в мові: Цю дівчинку звуть Оленка. Ця квітка - фіалка [Арутюнова 1976: 18].

Відомо, що важливим чинником формування семантики речення є характер лексичного наповнення його синтаксичних позицій, передусім позиції предиката як його організаційного центру, а також взаємодії предиката з іншими реченнєвими компонентами. Тому виникає потреба в лексико-семантичному аналізі речень із відношенням номінації, ускладненими іншими значеннями, передусім оцінними. Цим і зумовлено актуальність обраної теми та її новизну.

Мета цієї розвідки - проаналізувати особливості вираження оцінних значень у реченнях із відношенням номінації. Заявлена мета передбачає розв'язання таких завдань: 1) визначити місце та роль оцінного компонента в семантичній структурі речень із відношенням номінації; 2) з'ясувати особливості ускладнення змістового відношення номінації оцінним значенням; 3) вивчити засоби вираження оцінного значення в структурі досліджуваних речень. Новизна роботи мотивована тим, що вперше досліджується роль оцінного компонента в структурі речень із відношенням номінації.

Оскільки речення з відношенням номінації відображають ситуацію найменування мовцем реалій дійсності, у них уживаються предикатні лексеми та вирази на зразок звати(ся), називати(ся), носити назву, отримати назву, об'єднувати(ся) під назвою, позначати(ся) терміном, визначати(ся) словом, ховатися під словом, бути відомим під назвою, таїтися під назвою (словом), таїть назва (слово), знаходить вираження у слові (словах), оголосити, охрестити, обізвати, наректи тощо, наприклад: Звали її Лепестиною, була то, кажуть, невеличка з себе жіночка (В. Земляк); Називає вона моїх лобурями... а у неї нестеменний лобур! - і дивиться усе спідлоба (П. Мирний); Мене ж і ті, і другі "меживірком" дражнили, та й тепер молодики так само називають за те, що я з твого наказу, батько, здаюсь байдужим до змагань за

© Компанієць І., 2013віру (Л. Українка); Мешкання було нове, із зручним чорним ходом, який Катерина відразу охрестила дискретним (І. Вільде). Ці предикатні лексеми беруть участь у формуванні диктумного компонента цих речень, відіграючи важливу роль у вираженні їхнього смислу: саме вони визначають тип логіко-граматичного відношення як відношення номінації, указуючи на зв'язок між знаком (ім'ям) та об'єктом дійсності, за яким закріплено цей знак. У структурі речень із відношенням номінації ім'ям об'єкта дійсності стає іменний компонент, що вводиться предикатною лексемою. Уживання ж у позиції іменного компонента лексем, значення яких забарвлене семантикою оцінки, збагачує основне значення додатковим оцінним смислом.

За Н.Д. Арутюновою, номінація пов'язує денотат та його "мовний індекс", відповідно комунікативна інтенція висловлень із відношенням номінації визначається наміром мовця повідомити про слово, а не про сам факт дійсності, який названий цим словом, наприклад: Одеса захворіла на кіноманію і величала себе "Голівудом на березі Чорного моря" (М. Бажан); Місто назвали Прип'яттю по імені повноводної красуні річки, яка, примхливо звиваючись блакитною стрічкою, єднає білоруське та українське Полісся, і несе свої води до сивого Дніпра (Ю. Щербак).

Проте, як зазначає Н.Д. Арутюнова, "назвати означає пізнати" [Арутюнова 1999: 111], тому вибір імені предмета дуже часто базується на основі виділення його суттєвих властивостей, наприклад: Був це хлопець жвавий, за що і прозивався в школі непосидою, розбитним (В. Канівець); Це була маленька келія з трьома ліжками, причепленими до стін. Келія на три особи. Ії називали "тройником", а цілий цей тюремний сектор називався - "тройники" (І. Багряний). При цьому в мовленні відбиваються не тільки об'єктивні ознаки предметів, які дійсно належать предмету або особі, а й і суб'єктивні, які можуть і не належати їм, а надаватися самим мовцем. Саме останні виражають суб'єктивне відношення до дійсності у вигляді оцінок, що становить один зі способів відображення світу, пізнаючи який, людина виражає своє ставлення до нього. Світ, що пізнається, завжди оцінюється, оцінка - свідчення ступеня його пізнаності [Космеда 2000: 92].

Головними компонентами оцінного судження є суб'єкт оцінки, її об'єкт та оцінний предикат: "будь-яке оцінне судження передбачає суб'єкт судження, тобто ту особу (індивідуум, соціум), від якої виходить оцінка, і його об'єкт, тобто той предмет або явище, до якого оцінка ставиться" [Вольф 2002: 22]. Особливістю об'єкта оцінки є його здатність позначати не тільки предмет, але й ситуацію в цілому, дію або факт.

У лінгвістиці загальноприйнятим є положення про те, що засобом вираження оцінних значень слугує певна частина лексики. Оскільки в мові виражається та фіксується здійснювана мовцем суб'єктивна оцінка предметів та їхніх ознак, то категорія оцінки - це передусім категорія іменників, прикметників і прислівників [Никитевич 1960: 83]. У реченнях із відношенням номінації оцінним компонентом є, як було показано, іменний компонент їхньої структури. У позиції цього компонента представлені іменники та прикметники, які можуть мати у своїй семантиці оцінну сему, наприклад: Страшно називати 23-річну жінку вбивцею свого дитяти, але саме цю наругу над живою душею вона вчинила в ніч з 8 на 9 листопада (З газети); Його обличчя можна б назвати гарним, якби не холодний блукаючий погляд великих сірих очей (О. Кобилянська)

Як відомо, суб'єкт, здійснюючи акт оцінки, наділяє той чи інший об'єкт (предмет) ціннісними ознаками: оцінюючи предмет та окремі його якості, він порівнює його з тими зразками у своїй свідомості, які вважає нормою або ідеалом, та на підставі їх відхилення від норми дає свою оцінку. Відповідно до цього оцінний компонент лексичного значення слова пов'язується з вираженням або позитивної, або негативної оцінки. Позитивна оцінка сприймається як норма, а негативна - як відхилення від неї. На думку лінгвістів, "оцінна шкала не любить рівноваги, і норма збігається з позитивною частиною шкали... Негативна оцінка сигналізує про аномалії, про порушення певного порядку" [Крысанова 1999: 18].

У структурі речень із відношенням номінації для вираження позитивного ставлення до об'єкта оцінки вживаються позитивнооцінні лексеми, тобто ті, що характеризуються позитивним забарвленням і містять відтінки захоплення, схвалення, співчуття тощо (герой, геній, добрий, сміливий, талановитий), наприклад: Володимира Кличка назвали першим красенем України (З газети); Боже борони, Гайдаш ніколи не розповідав нам про синову загибель, не любив, коли хтось називав Романа героєм, "борцем за наш світлий день", він мовби остерігався, що хтось таки скаже вголос або ж тільки подумає, що, мовляв, дивіться, старий Гайдаш хоче щось мати від совітів, хоче схіснувати за те, що виховав сина на комуніста (Р. Федорів); У рецензії М. Коцюбинського названо талановитим, великим художником, висловлено подяку за організацію, редагування і видання збірника (О. Карабінська).

Засобами вираження негативної оцінки в структурі речень досліджуваного типу виступають негативні оцінні лексеми, які наділені яскраво вираженим негативним забарвленням і мають відтінки осуду, зневаги, презирства, а саме: боговідступник, ледащо, пустун, паскудний), наприклад: Та він давно вже повитрушував свої кишені, витрусив і материну скриню. На селі скрізь почали звати Романа голодрабом, ледащом (Б. Грінченко); А бачить він - чиниться гріх. Уже і єпископ Балабан (та коли б не він, чи стояв би тут друкарський верстат?) на проповіді в соборі Юра назвав успенських братчиків боговідступниками (Р. Іваничук).

Для аналізу оцінних значень важливим є вирізнення таких двох видів оцінки, як інтелектуально-логічна та емоційна, які належать відповідно до денотативної та конотативної семантики. Раціональна оцінка пов'язується з поняттєвим ядром, із предметно-логічним компонентом лексичної семантики слова і входить, таким чином, у денотативний аспект значення. Така оцінка передбачає осмислення об'єктів щодо їх відповідності нормі або стандарту (приємний - неприємний, красивий - некрасивий, добрий - злий, великий -малий, цікавий - сумний) і трактується як когнітивна, смислова інтерпретація основних характеристик

РОЗДІЛ !V. ТЕОРЕТИЧНІ ПИТАННЯ СИНТАКСИСУ

предметів та явищ. Слушним є твердження, що раціональна оцінка зорієнтована на відносно об'єктивну шкалу норм та стандартів.

У реченнях із відношенням номінації раціональна оцінка реалізується за допомогою слів, які містять у своїй семантиці оцінні семи цього типу (мошенник, багатство, убожество, злиденність, рай, відродження, деградація, мудрість, нерозумний, талановитий, багатий, заможний, небагатий та ін.) і становлять іменний компонент їхньої структури, співвіднесений із предикатом на позначення відношення номінації, наприклад: Все життя мовби тільки тепер відкривається тобі в своїх найістотніших зв'язках і достоїнствах. Може, це й є те, що звуть мудрістю? Думка ясна, мозок світиться, як казав улюблений його художник (О. Гончар). Тоді війною звали братовбійство Во ім'я правди, волі, віри, честі, А кроволиття звалося геройством; Убожеством там звали смерть голодну, Багатством - награбовані маєтки, Простотою - темноту безпросвітну, Ученістю - непевнеє блукання, Бездушну помсту звано правосуддям, А самоволю деспотичну -правом (Л. Українка).

Раціональна оцінка становить високоефективний засіб впливу на адресата з метою сформувати в нього певне ставлення до зображуваних подій, явищ дійсності, станів речей, наприклад: Те, що нікому не приносить шкоди, а саме щастя, те звемо добром (І. Огієнко). У цьому прикладі мовець апелює до моральних приписів, які мають універсальний загальнолюдський характер.

Уживання раціональної оцінки є цілком можливим для здійснення впливу, у тому числі й маніпулятивного. Як стверджує Т. ван Дейк, маніпуляція передбачає "здійснення неправомірного впливу за допомогою дискурсу: маніпулятори змушують інших вірити в те, що відповідає інтересам маніпулятора й суперечить найкращим інтересам об'єкта маніпуляції" [Dijk 2006: 360]. Мистецтво маніпуляції полягає в тому, щоб пустити процес уяви в потрібне русло, але так, щоб людина не зауважила прихованого впливу [Кара-Мурза 2001: 99]. Для маніпулятивному дискурсу характерна перевага оцінок над фактами, впливу над інформуванням. Дослідження засвідчило, що раціональна оцінка як засіб інтелектуальної маніпуляції, а саме нав'язування людині певних думок, поглядів застосовується і в реченнях із відношенням номінації, наприклад: Зміна якості світогляду веде за собою зміни власних проявів щодо зовнішнього світу, і саме наявність змін викликає зацікавленість. І чи не їхню відсутність часто називають деградацією? (З газети). У наведеному прикладі риторичне запитання, ускладнене раціональною оцінкою, слугує для залучення читацької аудиторії до процесу роздумів, для актуалізації у її свідомості важливих для адресанта думок, для налаштовування на певні дії.

Типовим для раціональної оцінки є її використання як засобу маніпуляції для формування у людини певних ідеалів та цінностей, наприклад: Чи єсть у бога люте зло, Що б у тій хаті не жило? А хату раєм називають! Не називаю її раєм, Тії хатиночки у гаї... В тім гаю, У тій хатині, у раю, Я бачив пекло... (Т. Шевченко). У аналізованому уривку, який можна визначити як контекст осуду, раціональну оцінку використано не тільки для вираження негативного ставлення автора, носія певних ціннісних уявлень, до описуваних реалій, а також для зміни ціннісного ставлення до нього читача - адресата мовлення.

Особливість емоційної оцінки полягає в тому, що вона, як правило, перебуває на перетині інтелектуальної та емоційної сфер психіки й виявляє їхню тісну взаємодію. Цей тип оцінки ґрунтується на оцінних переживаннях, відчуттях, емоціях, тому така оцінка орієнтована на емоційне ставлення суб'єкта до об'єкта оцінки. Відповідно емоційна оцінка корелює із суб'єктивною системою цінностей, із психологічними особливостями сприйняття конкретних предметів та явищ окремим індивідом.

Вираження емоційної оцінки пов'язано з уживанням лексики з конотативним значенням. Засобами вираження емоційної оцінки в структурі речень із відношенням номінації є емоційно-експресивно забарвлені лексеми, ужиті в позиції іменного компонента, які залежно від характеру ускладнення номінативної функції оцінним смислом класифікуються на чотири групи: 1) однозначні слова, у яких оцінний компонент настільки чітко виражений, що не дозволяє використовувати слово в інших значеннях (базікало, ідіотський, нелюдок, паскудний, шлюха), наприклад: За ці дні близнята поміж собою прозвали свого старшого нелюдком, і їм це прізвисько дуже сподобалось, бо так воно ловко вимовлялось: Левко - нелюдько. (М. Стельмах); - Ніхто не знає про себе, хто він такий. Але цю штуку з телефоном ти... - Перестань уже зі своїм телефоном! І не смій мене називати отим паскудним іменем! (Ю. Андрухович); Серьога нишком прозвав пані Ївгу "шлюхою в хустці" і зненавидів її всією силою своєї вільнолюбної душі (В. Підмогильний); 2) багатозначні слова, які отримують яскраву оцінність тільки в переносному значенні (ганчірка, свиня, стовбур), наприклад: Невже якийсь харпак посмів не уві сні, а насправді назвати свинею пана Сулятицького? (С. Тельнюк); 3) слова, оцінність яких утворюється шляхом афіксації (донечка, солов'ята, відмочка, брехун), наприклад; А де ж тепер Ганнуся, її човник і весло? І де той отряхуватий парубійко, який хоч і називає дівчину відмочкою, та все одно побоюється її (М. Стельмах); Нагадала [Настечка] братику, що всю рідню їхньої матері по-вуличному звали Соловейками, і не раз, коли мати тулила до себе її і маленького Левка, називала їх солов'ятами і казала, що вони будуть так співати, як і їхній дід (М. Стельмах); 4) слова, оцінне значення яких виходить назовні в окремих контекстах (провісник, вітія), наприклад: М. Міхновського можна назвати першим провісником української незалежної держави (З газети).

Отже, аналіз речень із відношеннями номінації свідчить, що в їхній структурі можемо спостерігати поєднання основної семантики, а саме значення найменування, та оцінних значень. Репрезентація оцінних смислів у реченнях із відношенням номінації відбувається за допомогою лексичних одиниць із оцінною семантикою - іменного компонента при предикатах найменування.

Перспективним видається вивчення особливостей ускладнення семантичної структури речень із відношенням номінації іншими семантичними типами відношень.

Література

Арутюнова 1976: Арутюнова, Н.Д. Предложение и его смысл : Логико-семантические проблемы [Текст] / Н. Д. Арутюнова ; АН СССР, Ин-т языкознания. - М. : Наука, 1976. - 383 с.

Арутюнова 1999: Арутюнова, Н.Д. Язык и мир человека [Текст] / Н. Д. Арутюнова. - М. : Языки русской культуры, 1999. - 896 с.

Вольф 2002: Вольф, Е.М. Функциональная семантика оценки [Текст] / Е. М. Вольф. - М. : Едиториал

УРСС, 2002. - 280 с.

Кара-Мурза 2001: Кара-Мурза, С.Г. Манипуляция сознанием [Текст] / С. Г. Кара-Мурза. - М. : Изд-во

ЭКСМО-Пресс, 2001. - 832 с

Космеда 2000: Космеда, Т.А. Аксіологічні аспекти прагмалінгвістики : формування і розвиток категорії оцінки : [монографія] [Текст] / Т. А. Космеда. - Львів : ЛНУ ім. І. Франка, 2000. - 349 с.

Крысанова 1999: Крысанова, Т.А. Высказывания, содержащие отрицательную оценку адресата, в современном английском языке (коммуникативно-прагматичный аспект) : дис. ... канд. филол. наук : 10.02.04 [Текст] / Т. А Крысанова - Луцк : Волынский гос. ун-т, 1999. - 182 с.

Никитевич 1960: Никитевич, В.М. К вопросу о категории оценки в русском языке [Текст] / В. М. Никитевич // Филологические науки. - 1960. - № 3. - С. 81-91.

Dijk 2006: Dijk, T. A. van. Discourse and manipulation [Техі] / Teun A. van Dijk // Discourse and society. -London : SAGE Publications, 2006.- Pp. 359-383.

В данной статье рассматривается вопрос о выражении оценочных значений в предложениях с отношением номинации, изучаются способы репрезентации этих значений в их структуре. Проведенное исследование подтвердило исходную гипотезу об осложнении семантики таких предложений оценочным компонентом смысла. Были выявлены специфические особенности выражения оценочных значений в структуре предложений с отношением номинации.

Ключевые слова: предложения с отношением номинации, оценочный компонент смысла, именной компонент, предикат, рациональная и эмоциональная оценка.

The article focuses on the research of evaluative meanings and means of their representation in the sentences with relation of nomination. The research proves that the semantics of the sentences with relation of nomination may be complicated with evaluative component of sense. The specific peculiarities of the representation of evaluative meanings in the structure of the sentences with relation of nomination are investigated.

Keywords: sentences with relation of nomination, evaluative component of sense, nominal component, predicate, emotional and rational evaluation.

Надійшла до редакції 25 вересня 2012 року.

Мария Конюшкевич

УДК 808.26-5

ПРЕОБРАЗОВАНИЕ ПРЕДЛОЖНО-ПАДЕЖНОЙ СИНТАКСЕМЫ В ПРЕДИКАТИВНУЮ ЕДИНИЦУ: КОРРЕЛЯЦИЯ ПРЕДЛОГА И ПОКАЗАТЕЛЯ СВЯЗИ СЛОЖНОГО ПРЕДЛОЖЕНИЯ

Шляхом деноміналізації (перетворення іменної синтаксеми на предикативну одиницю) встановлюється інвентар показників зв'язку в складному реченні. На матеріалі білоруської мови, зокрема синтаксем із прийменником аб, доводиться взаємозалежність значення синтаксеми і номіналізатора (показника зв'язку), визначаються чинники вибору номіналізатора.

Ключові слова: синтаксема, предикативна одиниця, номіналізація, деноміналізація, номіналі затор, прийменник, показник зв'язку, Т-слова, К-слова.

І. 0. В одной из наших публикаций был представлен опыт полипараметрической атрибуции предлога на материале белорусского языка [Конюшкевич 2007]. Одним из параметров атрибуции является корреляция предлога и союза, которая обнаруживает достаточную объяснительную и диагностическую силу при выявлении предложной функции слова или сочетания. Например:

- адносна (адносна рамонта) - адносна таго што: Жыхары Камсамольскай вуліцьі г. Слоніма пісалі у рэдакцыю адносна таго, што трэба адрамантаваць і асвятліць вуліцу (газ.);

- ад часу (ад часу хваробы) - ад часу, калі: - Ад часу, калі я хварэу, прайшло ужо год і сем месяцау

(К. Чорны).

Кроме атрибутирующей функции данный параметр способствует также выявлению многих союзных средств, которые не только не получили детального рассмотрения в имеющихся грамматиках белорусского

© Конюшкевич М., 2013

РОЗДІЛ !V. ТЕОРЕТИЧНІ ПИТАННЯ СИНТАКСИСУ

языка (равно как и русского), но даже не зафиксированы ни в эмпирической базе синтаксических исследований, ни тем более в лексикографических источниках1.

Как действует данный параметр для выявления союзного потенциала языка, мы покажем на небольшом фрагменте, ограниченном белорусским предлогом аб. Однако предварительно следует сделать беглый обзор проблематики, связанной с современным состоянием науки о сложном предложении и союзных средствах, его формирующих. Это необходимо, во-первых, для представления хотя бы минимальной теоретической базы в наших рассуждениях и, во-вторых, для упреждения определенного круга вопросов, которые могут возникнуть у читателя при знакомстве с предъявляемым языковым материалом. Основные положения, необходимые для наших дальнейших рассуждений, следующие.

1. Мы солидарны с мыслью Т.В. Шмелевой о том, что "идею о противопоставлении простого и сложного предложения как фундаментальном положении, определяющем состав синтаксической науки и композицию синтаксических курсов, исследовательскую стратегию и саму синтаксическую оптику, - следует считать преувеличением, данью традиции и истории формирования синтаксической науки. Сложное предложение - это частный случай технического решения языкового воплощения полипропозитивной семантической структуры" [Шмелева 2010: 122] (выделение автора. - М.К.).

Выявление синтаксемообразующей функции предлога как форманта синтаксемы (подробнее см. [Конюшкевич 2006]) наводит на мысль о том, что лексический компонент синтаксемы может быть выражен не только морфологической формой, но и оборотом, и предикативной единицей, но в каждом случае это лишь разные технические решения заполнения одной и той же синтаксической позиции в высказывании. Так, никто не станет оспаривать, что в предложении (1) сочетание па метадзе выполняет функцию предлога, а вместе с флексией служит формантом синтаксемы, лексическим компонентом которой является лексема Каратков-:

(1) АЦ вымяраюць з дапамогай ртутнага сфігмаманометра ці танометра у міліметрах ртутнага слупка па метадзе Караткова з рэгістрацый гукавых фенаменау, эквівалентных максімальнаму і мінімальнаму ціску (Асновы медьщьшскіх ведау).

В примере (2) лексический компонент синтаксемы представлен сложным словосочетанием и однородным рядом, а формантом синтаксемы остается тот же предлог, но уже без флексии:

(2) Для штучнай жспіраторнай вентыляцып лёгтх па метадзе з рота у рот або з рота у нос пацярпелага укладваюць на спіну на цвёрдую паверхню (Асновы мед. Ведау).

В предложении (3) лексический компонент трансформирован в развернутую причастную конструкцию:

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68 


Похожие статьи

А П Загнітко - Лінгвістичні студії