А П Загнітко - Лінгвістичні студії - страница 24

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68 

Не викликає заперечення той факт, що морфологічним ядром експлікації синтаксичної модальності є категорія способу. Водночас модальність має ширшу семантику, ніж спосіб. Із цього приводу слушну думку висловлює В.Г. Гак: «Синтаксична категорія модальності ширша від морфологічної категорії способу дієслова. Вона різноманітніша щодо форм вияву й гами виражених нею значень» [Гак 1986: 58-59]. На різноманітності формального вияву синтаксичної модальності також наголошує О.С. Мельничук: «Так званий загальний зміст речення, який забезпечує можливість прямої знакової віднесеності речення до певного явища дійсності і до фактів свідомості, знаходить своє вираження як у лексико-фразеологічній, так і в синтаксичній сторонах природи речення» [СУЛМ 1972: 11].

Ґрунтовне вивчення синтаксичної модальності передбачає вирізнення підпорядкованих їй корелятивно взаємозалежних граматичних значень, що мають спеціалізовані морфологічні засоби вираження. Керуючись різними кваліфікаційними параметрами, учені виділяють неоднакову кількість її грамем. На нашу думку, структурна схема аналізованої категорії, яку визначає кількість протиставлених рядів форм з однорідним значенням, і яка полягає в протиставленні реальних дій, процесів, станів діям, процесам і станам ірреальним (гіпотетичним, передбачуваним, бажаним (із семантикою волевиявлення)), безпосередньо пов'язана з комплексною категорією комунікативної настанови. За спостереженнями М.В. Мірченка, «надкатегорія настанови орієнтована загальною комунікативною функціональною властивістю речення і спрямовує його (речення) в інші (не мовні, а мовленнєві) параметри. За такого функціонального регулювання активізується комунікативна перспектива реченнєвих моделей, переважає комунікативна функція мови, підтверджуванакомунікативно-граматичними можливостями нереченнєвих мовних одиниць, із яких формується речення» [Мірченко 2004: 322]. На нижчому рівні членування категорія настанови, що відбиває реалізацію прагматичних намірів мовця, охоплює вісім величин - розповідність, питальність, спонукальність, бажальність, умовність, стверджувальність / заперечність, вірогідність і переповідність, відповідно до цього виокремлюємо й вісім модальних значень - розповідну, питальну, спонукальну, бажальну, умовну, стверджувальну / заперечну, вірогідну й переповідну модальності. Узявши за основу тезу про різноманітність засобів оформлення кожної з них, комунікативну мету висловлення, а також формальне представлення в ньому предиката, наголошуємо на центральності грамем категорії способу дієслова. Умовна модальність корелює з умовним способом, спонукальну модальність маркують відмінні з погляду вираження функційної сфери апеляції форми наказового й спонукального способу, дієслова бажального способу структурують конструкції з бажальною модальністю.

Найпоширеніший комунікативний тип становлять структури з розповідною модальністю - грамемою категорії синтаксичної модальності, що виражає граматично оформлену семантику реальних для мовця дій, процесів чи станів, які відбуваються в об'єктивній дійсності або відбудуться в майбутньому. Засобами її формального вираження слугує граматична категорія часу: Громадський контроль здійснюють громадські організації відповідно до закону («Відомості Верховної Ради України», 2012); Одного разу ми зібралися біля млина на леваді (В. Скуратівський); Озветься луна з-за гірського висо'ччя... (П. Мах).

Питальна та спонукальна модальності за сукупністю комунікативно-прагматичних ознак виявляють деяку спільність, що полягає в дослідженні питальних і спонукальних конструкцій у ракурсі «мовець -адресат». Проте питальна семантика притаманна реченнєвим побудовам, які відображають тільки мовленнєві дії, а спонукальна - структурам, що відбивають категоричність і комплекс мовленнєвих і немовленнєвих дій, зумовлених спонуканням співрозмовника до виконання наказів, прохань тощо. Питальне модальне значення передають відповідні засоби - питальна інтонація; порядок слів, який полягає в переміщенні слова, пов'язаного з питанням, на початок речення; питальні частки (невже, хіба, чи); питальні займенники (хто, що, котрий, скільки, чий, який і под.): Це ваш чоловік? (В.О. Шевчук), Це ваш чоловік? Це ваш чоловік?; Невже звичайній хустині тут надають такого значення? (П. Загребельний); Хіба не цвіт Цей білий сніг? (Г. Чубач); І чим же, чим ви будете карати моє смутне, зацьковане дитя? (Л. Костенко). Питальна модальність виражає граматично оформлену питальну семантику про предмети, явища, дії, процеси, стани тощо, розчленовану на загальнопитальне, частковопитальне й невласне-питальне значення. Найточніше питальну семантичну специфіку відтворюють загальнопитальні конструкції, що зорієнтовують адресата на ствердну, заперечну відповіді чи їхні модифікації, та частковопитальні синтаксичні одиниці, які ґрунтуються на відображенні потреби адресанта в розширенні його інформації про певні предмети, події, явища тощо, пор.: Може, підсобити? (Г. Тютюнник) і .коли, чого і для якой причини таке незбожне діло учинила? (Л. Костенко). Інші реченнєві побудови (з уточнювально-перепитувальним (Зітхнули райці. Обізвався первий: - Та тут таке! Козак у нас погиб. - Погиб? Козак? (Л. Костенко)), уточнювально-зустрічним (- Є докази, що це вона дала пиття? - А хто ж би ще труїв Бобренка Гриця? Кому він ще так знівечив життя? (Л. Костенко)) значеннями, питально-заперечні синтаксичні одиниці (- Це ти випустив бугая, Хомо? - Ти що? Здурів? (Г. Тютюнник); Куди вже там співать про молоду? Куди вже там ходить на вечорниці, як я до церкви ледве вже іду? (Л. Костенко)), конструкції з додатковим нашаруванням бажальної семантики що, якби знайшлася хоч одна, - в монастирі десь або на горищі? Якби вціліла в тому пожарищі - неопалима - наче купина? (Л. Костенко); -Ех, до цих би книшів та ще вишкварок, правда, хлопче? (Ю. Мушкетик); ...а що, коли б згуртуватися? (Р. Іваничук)), питально-альтернативні структури (Вінок пливе, зникає за ночами... Чи десь його прибило між корчами, чи десь лежить, примулений піском?.. (Л. Костенко); І де він зараз: у пеклі, в раю? (Ю. Мушкетик)) становлять різноманітні модифікації загальнопитальних і частковопитальних речень. До вузькоспеціалізованих засобів експлікації питальної модальності належать питальні риторичні конструкції з послабленою прямо питальною інтенцією та порушеною кореляцією «питання - відповідь»: .як платити злочином за злочин, то як же й жити, люди, на землі? (Л. Костенко).

Функційно-семантична специфіка спонукальної модальності ґрунтується на узагальненому значенні волевиявлення, розчленованому на значення власне-спонукальності та значення, що контамінує волевиявлення й бажаність, пор.: Козаки, складайте оружжя, виходьте всі у степ (Ю. Мушкетик) і Ішов би ти, Павле, додому... (Г. Тютюнник); ...нехай би погасла мука разом із світом (Ю. Мушкетик). Центральну ланку становлять речення з предикатами у формі імператива: Візьми булаву, батьку! (Ю. Мушкетик). Комунікативно-прагматичний підхід до вивчення висловлень цього модального типу дає змогу постулювати, що в спонукальній ситуації завжди присутні адресант (називає спонукальну дію) та адресат (від нього очікують виконання цієї дії). З огляду на таку особливість, а також спираючись на погляди К. Бюлера, пов'язані з корелятивним протиставленням функцій репрезентації та апеляції, М.С. Скаб висунув положення про «наявність у мові специфічної функціональної сфери апеляції, яка представлена предикатною та предметною частинами змісту» [Скаб 2002: 7]. Дотримуючись поданої концепції, поділяємо думку дослідника про те, що «ядерним реченням апеляції слід уважати таке двоскладне утворення, де матеріально вираженими є особа, якій адресоване мовлення, та предикат із значенням волевиявлення (спонукання до дії)» [Скаб 2002: 24]. Синтаксична модальність зазначених одиниць експлікує бажання мовця домогтися від співрозмовника виконання певної дії, що забезпечить відповідність між основним змістом спонукальної структури та дійсністю. Реалізацію спонукального змісту також забезпечують синтаксичні одиниці, структуровані дієсловами спонукального способу та неспеціалізованими формами маркування волюнтативності, які значеннєво тяжіють

РОЗДІЛ !V. ТЕОРЕТИЧНІ ПИТАННЯ СИНТАКСИСУ

до власне-імперативних компонентів - дієсловами майбутнього, теперішнього й минулого часу, інфінітивами й невербалізованими компонентами: Ваша світлосте, замкнули б ви його на ніч у порожнім вітряку... (Ю. Мушкетик); Хай би так добув Болеслав своє королівство! (П. Загребельний); А попереду йти дозволяю. Ждана візьмеш (= візьми) провідником. Тільки будь обережний!.. (В. Малик); - Княже, іншого виходу немає. <■■■> Тікаємо (= тікаймо) негайно! (В. Малик); - А нині пішли (= ходімо) спати... (В. Малик); Із бойового ряду нікому не виїжджати! (В. Малик); - Дружино, за мною! Вперед! (В. Малик); - По конях! - гукнув Кончак (В. Малик); Коня мені! (В. Малик); Тс-с-с! (В. Малик).

Нівеляція апелятивності й позначення бажаних для мовця дій, процесів чи станів характерні для грамеми бажальної (оптативної) модальності, що виражає граматично оформлену семантику бажаних для мовця дій, процесів чи станів, реалізація яких пов'язана із самим мовцем. В українській мові на експлікації бажальної семантики спеціалізовані прості з формально-синтаксичного боку побудови з дієсловами у формі бажального способу: Послухати б - хоч краєм вуха - козацькі думи, спогади... (В.А. Шевчук); Хай би ми хоч раз заговорили громом так, як веснянії хмари! (М. Олійник). Ознаками периферійності позначені двоскладні речення зі складеними іменним присудком та еліптичні конструкції: Ах, якби його життя було довге! (П. Загребельний); Хоч би деревце яке, хоч би пеньок поблизу.  (Є. Гуцало).

Синтаксична умовна модальність - грамема категорії синтаксичної модальності, що надає основному змістові речення граматично оформленого значення ірреальної, передбаченої, потенційної дії, процесу чи стану й виступає носієм додаткових суб'єктивних конотацій мовленнєвого акту. Центральна сфера її вияву - складні синтаксичні одиниці з підрядними умовними частинами, які репрезентують умови виконання певної нереальної дії, вираженої в головній частині, і приєднані сполучниками аби, коли б, якби: .аби здобув грамоту, мав би поважний писарський уряд (Ю. Мушкетик). Менш поширені складні безсполучникові та сполучникові складносурядні речення з потенційною умовністю, а також прості семантично ускладнені конструкції: Жив би простим козаком, може, зазнав би щастя (Ю. Мушкетик); Можна було б і присісти, але зі східців скрапувала вода (Ю. Мушкетик); разі перевірки можна було б їх законно списати (О. Гончар).

Модальність ствердження / заперечення, семантичний діапазон якої ґрунтується на відображенні стверджувальної чи заперечної з погляду мовця інформації про події, процеси або стани, реалізують членовані та нечленовані синтаксичні одиниці, пор.: Дивиться місяць в розквітле вікно. (В. Сосюра) і Так; Так точно! (Г. Тютюнник); У свідки більш ніхто не зголосився (Л. Костенко) і Ні.

Комунікативне призначення синтаксичних одиниць із вірогідним модальним значенням полягає в маркуванні ймовірного вияву предметів, явищ, дій, процесів, станів об'єктивного світу, зокрема семантики можливості, невпевненості, припущення з погляду мовця. Основну ланку засобів вираження вірогідності становлять модальні модифікатори - окремі вставні одиниці й частки: Глас вопіющого в пустині, напевно, був чутніший, як у нас (Л. Костенко); Платон навряд чи стане за долю краю рідного... (В.А. Шевчук).

Грамемну парадигму синтаксичної модальності завершує переповідна модальність, що надає основному змістові речення граматично оформленого значення непрямого відтворення висловлень інших осіб, узагальнено або конкретно вказуючи на іншого автора чи джерело повідомлення, й виступає носієм додаткових суб'єктивних конотацій мовленнєвого акту. Її формальна експлікація пов'язана зі службовими слова-морфемами та модальними синтаксемами: Люди різне кажуть... Нібито Кочубей і старий Чуйкевич уже й гетьмана просили, щоб їм дітей повінчати дозволив (Б. Лепкий); А небіж, кажуть, прилітав з Нью-Йорка... (В. Лазарук).

Отже, синтаксична модальність - комунікативно зорієнтована категорія речення, що, реалізуючи інтенцію мовця, має суб'єктивне спрямування, репрезентує витлумачене як реальне чи ірреальне, об'єднує вісім грамем (розповідну, питальну, спонукальну, бажальну, умовну, стверджувальну / заперечну, вірогідну й переповідну), вияв яких пов'язаний із певним планом вираження. Порушені в статті проблеми перспективні для детального вивчення кожної із грамем категорії синтаксичної модальності.

Література

Бондаренко1979: Бондаренко, В.Н. Виды модальных значений и их выражение в языке [Текст] / В. Н. Бондаренко // Науч. докл. высш. шк. Филол. науки. - 1979. - № 2. - С. 54-61.

Вихованець 1993: Вихованець, І.Р. Граматика української мови. Синтаксис : [підручник] [Текст] / І. Р. Вихованець. - К. : Либідь, 1993. - 368 с.

Гак 1986: Гак, В.Г. Теоретическая грамматика французского языка : синтаксис [Текст] / В. Г. Гак. - [2-е изд., исправ. и доп.]. - М. : Высшая школа, 1986. - 221 с.

Ермолаева 1977: Ермолаева, Л.С. Типология системы наклонения в современных германских языках [Текст] / Л. С. Ермолаева // Вопросы языкознания. - 1977. - № 4. - С. 97-106.

Загнітко 2001: Загнітко, А.П. Теоретична граматика української мови. Синтаксис : [монографія] [Текст] /

А. П. Загнітко. - Донецьк : ДонНУ, 2001. - 662 с.

Мірченко 2004: Мірченко, М.В. Структура синтаксичних категорій : [монографія] [Текст] / М. В. Мірченко. - [2-е вид., переробл.]. - Луцьк : РВВ „Вежа" Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2004. -

392, [1] с.

Скаб 2002: Скаб, М.С. Функціональна сфера апеляції в українській мові (семантика, граматика, прагматика, стилістика) [Текст] : автореф. дис. ... доктора філол. наук : 10.02.01 / Інститут української мови НАН України. - К., 2002. - 34 с.

СУЛМ 1972: Сучасна українська літературна мова : синтаксис [Текст] / [за заг. ред. І. К. Білодіда]. - К. : Наук. думка, 1972. - 515 с.

В статье осуществляется комплексное изучение грамматической категории синтаксической модальности, представлена ее дефиниция, выяснена специфика и граммемное выражение, описана система классификационных признаков, лежащих в основе выделения всех синтаксических модальных значений, охарактеризованы формальные средства их реализации.

Ключевые слова: категория синтаксической модальности, повествовательная модальность, вопросительная модальность, побудительная модальность, желательная модальность, условная модальность, утверждающая/отрицательная модальность, вероятная модальность, модальность пересказывания.

In the article a comprehensive study of grammatical categories of syntactic modality is given, its definition is presented, specificity and number of grammatical meanings of syntactic modality are found, the system of classificative features, underlying the selection of the analyzed linguistic phenomena are described, the formal means of their implementation are characterized.

Keywords: syntactic category of modality, narrative modality, interrogative modality, imperative modality, willing modality, conditional modality, asserting/negative modality, the likely modality, modality retelling.

Надійшла до редакції 1 серпня 2012 року.

Нина Курмакаева

УДК 811.161.1'367.332

БЕЗЛИЧНЫЕ НОМИНАТИВНО-СУБСТАНТИВНЫЕ ПРЕДЛОЖЕНИЯ В РУССКОМ ЯЗЫКЕ

Досліджено одну з периферійних зон поля безособовості; з 'ясовано і детально описано репрезентацію сегмента безособових номінативно-субстантивних речень; охарактеризовано обсяг і динаміку розвитку моделей; уточнено функціонально-граматичний статус головного компонента в них.

Ключові слова: дальня периферія поля безособовості, номінативно-субстантивні речення, неспеціалізовані словоформи, омосинтаксеми, функціональна парадигма.

Необходимость обращения к одной из групп современных безличных предложений (далее БП), которые в рабочем порядке называем «номинативно-субстантивными» [Курмакаева 2010: 15], продиктована рядом взаимосвязанных причин. Прежде всего - это неудовлетворительная представленность в учебной литературе, неоднозначная квалификация базового компонента, отсутствие комплексного описания в системе простых предложений. Имеются в виду такие конструкции, как Пора на отдых; Там тоже не мед было; В мире не без добрых людей; Ему не до разговоров; Им не по пути; Уж к осени было и др.

Так, в большинстве современных учебников для вузов по синтаксису простого предложения данный подвид либо вовсе отсутствует [Костомаров, Максимов 2003], либо ограничивается упоминанием о конструкциях с предикативами (предикативными наречиями) пора, лень, охота обычно с инфинитивом [Диброва 2001 : 340] или о конструкциях с отрицательной частицей НИ при существительном в родительном падеже и отрицательным местоимением в предикатной позиции: Ни звука; Никого [Валгина 1991 : 177].

Такой подход освящен еще в начале ХХ века трудами А.А. Шахматова и А.М. Пешковского, содержавшими на тот момент наиболее полные и подробные классификации БП, однако без выделения номинативно-субстантивного подтипа, поскольку их место было определено в группе наречных [Шахматов 2001: 115-117]. Кстати сказать, А.М. Пешковский признает, что слова типа лень, охота, время, смех «еще почти существительные, даже и в безличных оборотах» [Пешковский 2001 : 330]. А.М. Пешковский, а вслед за ним и авторы Академической грамматики 1954 года этот класс слов предложили именовать вместе со словами на «предикативными наречиями», поскольку они представляют собой «застывшие формы имен существительных, обозначающие состояние или имеющие значение долженствования, необходимости, возможности и т. п.» [Грамматика-54: 28]. В работах В.В. Виноградова и его последователей имена существительные, устойчиво употребляющиеся в предикативной функции, получили обоснование как «категория состояния».

Против такой квалификации присвязочных предикативных компонентов в БП периодически слышатся возражения (один из аргументов А.А. Камыниной: «Употребление при связке не изменяет частеречной принадлежности словоформы» [Камынина 1999: 23], а также см. [Лущай 2010: 143-144]), что лишь усиливает дискуссионность грамматической категории безличности в целом и безличных предложений в частности. Обсуждения морфологического статуса репрезентанта грамматической основы БП не получили завершения. Одновременно диапазон дискуссионных проблем значительно расширился, захватив структурный, семантический, коммуникативный и даже этнонациональный аспекты, о чем свидетельствуют публикации последних двух десятков лет [Вежбицкая 1996; Тарланов 1998, Луценко 2001, Курмакаева 2011; Лущай 2010 и

др]­© Курмакаєва Н., 2013

РОЗДІЛ !V. ТЕОРЕТИЧНІ ПИТАННЯ СИНТАКСИСУ

Как справедливо указывает Г.А. Золотова, «принципы классификации простого предложения - одна из ключевых и, вместе с тем, дискуссионных проблем современной грамматической науки» [Золотова 2004: 102]. Наблюдаемая нынче динамика подходов к трактовке сущности феномена безличности и безличных предложений как ее речевых репрезентантов в значительной мере соотносится с общими тенденциями развития современной лингвистической мысли - многовекторностью, разноаспектностью, переключением внимания на человеческий фактор в языке.На разных этапах развития лингвистической науки БП получили освещение в русле самых разных подходов и направлений: от формально-грамматического (А.М. Пешковский) до этнолингвистического (А. Вежбицкая). И каждый раз с возникновением новых аспектов изучения данного языкового явления возникала необходимость уточнить или пересмотреть связанные с ним понятия, расширить или сузить поле исследуемого объекта, выявить ядерные и периферийные элементы.

Формально-грамматический подход к БП в русле традиционного учения о членах предложения, как известно, привел к ряду серьезных противоречий, что побуждало синтаксистов искать другие опоры. В 60-х годах ХХ в. утверждается новое направление в анализе простого предложения, при котором приоритет отдается изучению модели или, в других трактовках, структурной схемы предложения. Создаются закрытые списки базовых структурных схем русских предложений, где свое место находят и безличные субстантивные конструкции. Однако в решении проблемы схемной репрезентации безличных предложений исследуемого нами типа Н.Ю. Шведова, автор разделов о простом предложении в Академических грамматиках 1970 и 1980 годов, осталась в пределах традиционного, весьма спорного подхода. С отнесением основной массы этих конструкций (кроме схемы НИ N2, которую мы здесь тоже не затронем: она требует отдельного исследования) к наречному классу как регулярных реализаций исходной схемы Praed [Грамматика-70: 565; Русская грамматика 1980, т.2: 379] не все ученые согласны.

В концепции В.А.Белошапковой субстантивный подтип БП рассматривается на уровне структурных схем в «однокомпонентном блоке» «связочном классе», где «предикативный центр предложения - комплексный» [Белошапкова 1989: 640], т.е. состоит из безличной формы связки (Cop3s/n) и присвязочной части, выраженной именем существительным в косвенном падеже (N2 pr). Он выделен в отдельную структурную схему, хотя и подается в общем блоке с наречными конструкциями (Cop3s/n Advpr), что обозначает их функционально -синтаксическое «родство», а не морфологическое.

Таким образом, закрепленные традицией и в составе БП, и в списке структурных схем русских предложений бесподлежащные конструкции с номинативно-субстантивным компонентом в предикате не получили в русской синтаксистике системного описания и требуют уточнения ряда существенных параметров.

Цель данной статьи - в русле полевого подхода выявить и с достаточной детализацией описать представительство зоны дальней периферии поля безличных предложений, единственным главным членом которых выступает имя существительное (или его субститут) в одной из падежных (предложно-падежных) форм.

Заявленная цель предполагает решение следующих задач:

1) уточнить место исследуемых структур в общем поле безличных предложений с опорой на принцип функциональной эквивалентности в заполнении позиционного состава предложения; 2) обосновать функционально-грамматический статус господствующего компонента; 3) выявить представительство и объем группы.

Решение этих задач обусловлено по меньшей мере тремя факторами: утвердившейся в лингвистике тенденцией к системности в научных изысканиях; поиском наиболее надежных критериев и принципов в изучении закономерностей функционирования языковых единиц во внутренней структуре языка; стремлением к полноте и цельности описания языкового факта.

В рамках системного подхода к простому предложению, наметившегося в трудах классиков и закрепленного в академических грамматиках, номинативно-субстантивные бесподлежащные предложения стали рассматриваться в основном как некоторые разновидности безличных (но не бесспорно) предложений.

Однако, как известно, системный подход предполагает изучение объекта как целого, в совокупности взаимодействующих и взаимообусловленных его элементов, с определением системообразующих связей. Последнее выводит на поиски критериев, позволяющих установить эти связи и отношения. В современной лингвистике этот поиск сводится к обнаружению инварианта - общего элемента системы, который воспроизводится в каждом представителе системы. Для категории безличности, образуемой безличными предложениями, общим элементом является абсолютизация позиции предиката при полной закрытости позиции подлежащего и обусловленное дистрибуцией значение стихийности, самопроизвольности, инволюнтивности действия / состояния / бытия природы, среды, или человека. Инвариантная структура БП закреплена в структурной схеме Vqs, а семантика предложена нами в семантической схеме «(тогда-то, там-то /тому-то, с тем-то) таково делается /происходит» [Курмакаева 2010: 10].

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68 


Похожие статьи

А П Загнітко - Лінгвістичні студії