А П Загнітко - Лінгвістичні студії - страница 43

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68 

За Н. Арутюновою, нестабільність ідеалізованої моделі світу, порівняно зі світом реальності, зумовлює те, що «оцінні судження не тільки беруть участь у її створенні, вони сприяють також її пізнанню. У цьому пізнанні, як і у пізнанні дійсності, немалу роль відіграє інтуїція: через відчуття добра людина впізнає ідеальне в реальному» [Арутюнова 1988: 60]. Поняття добра та норми нерозривно пов'язані. В оцінних висловленнях нормальне позиціонується як бажане, відповідно його наявність схвалюється, а відсутність або недотримання норми кваліфікується як негативне. Оцінка, розташована в зоні норми, супроводжується предикатами хотіти, прагнути тощо: (7) Я хочу жити у повноцінній країні, розмовляти повноцінною мовою і гарантувати це моїй дитині на майбутнє (Л. Костенко. Записки українського самашедшого)). Оскільки «норма відбиває ознакові характеристики стереотипу оцінюваного об'єкта» [Вольф 2006: 54], традиційними реалізаторами позитивної оцінки в зоні норми є прикметник нормальний і прислівник нормально, а також слова із семантикою еталона: (8) Рада, що йому там нормально. Не зле, не добре, а нормально (Г. Тарасюк. Мій третій і останній шлюб). Виразником відповідності нормі може бути і прикметник добрий, що вказує на відповідність стандарту. Наприклад, добрий господар, де добрий вжито у значенні нормальний. Проте в деяких випадках подібні засоби стають виразниками оцінки негативної, засвідчуючи недостатню для схвалення міру вияву стереотипних ознак об'єкта, що можна визначити лише за контекстом: (9) Цілком нормальний фільм, нічого особливого.

Слід зазначити, що незважаючи на градуальний характер оцінної шкали, зона норми має чіткі межі та позбавлена градації (можна сказати кращий або зовсім поганий, але не можна сказати нормальнішій або дуженормальний). Оскільки норма є своєрідним мінімальним значенням в зоні позитивного на оцінній шкалі, то саме вона детермінує подальшу градацію оцінки в цьому напрямі, розгортання позитивної оцінки починається з норми. Градація негативної оцінки на шкалі зумовлена мірою відхилення від норми: (10) Їхній Тінейджер абсолютно некомунікабельний (Там само). Водночас відхилення від норми внаслідок збільшення ознаки, як позитивної, так і негативної, у мові може перейти до сфери негативної оцінки [Вольф 2006: 55]: (11) Виховувала мене тітка, батькова сестра. Стара діва, нудна, безбарвна, без запаху, чиста, як одноразовий шприц (П. Загребельний. Гола душа). В оцінному висловленні норма може бути реалізована як безпосередньо (зокрема в нормативному висловленні ((12) - Дитину не можна бити, - сказав я. - Дитина є самостійний суб'єкт права (Там само)), так і випливати зі змісту повідомлення загалом ((13) - Ти якийсь інтроверт, - мало не плаче дружина. - Пішов з дому, не сказав, куди. Чи просто пройтися, чи у справах, чи до коханки, чи повіситись - по тобі ж не видно. Я боюсь! (Там само); Пор.: Не можна йти з дому, не сказавши, куди). Аналіз мовного матеріалу засвідчує домінування імпліцитної реалізації норми у висловленнях зі значенням негативної оцінки: не схвалюється порушення норми, а сама норма не називається. Так, у наведеному прикладі норма як елемент структури оцінки наявна, проте експліковано безпосередньо оцінку як наслідок її порушення: (14) Теж мені, мужчини! (Там само).

У логіці [Горский 1991; Ивин 1970] нормативне висловлення розглядають як особливий випадок оцінного висловлення, що дозволяє визначати «обов'язково» через «добре»: висловлення «Обов'язково А» рівносильне висловленню «А позитивно цінне, і добре, що ухилення від А призводить до покарання». Наприклад: (15) Так уже природа задумала, таку програму заклала в мужчину, - він має бути сильний і мужній, має бути опертям для сім'ї (Там само), іншими словами: Чоловікові обов'язково бути сильним і мужнім, опертям для сім'ї, що оцінюється позитивно, і добре, що відсутність цих якостей спричиняє осуд. Дослідники кваліфікують норми як соціально апробовані та соціально закріплені оцінки, та наголошують, що позитивна оцінка стає нормою за допомогою загрози покарання, або санкції [Горский 1991: 124].

Порівнюючи деонтичні теорії в етиці й у логіці норм з аксіологічними концепціями та логікою оцінок, Н. Арутюнова [Арутюнова 1988] зазначає, що в перших за основу береться концепт нормативності, обов'язковості, з якого виводиться поняття цінності, а в інших первинним вважається концепт цінності, добра, а поняття обов'язковості виводиться з нього. Якщо аксіологічні поняття утворюють ціннісні судження, то деонтичні - нормативні. Відмінність між нормою та цінністю полягає в тому, що цінність завжди є бажаною для самої особистості ((16) А я, може, хочу іномарку меланжевого кольору, а не цей твій помальований рекламою драндулет (Там само)), тоді як дотримання норм засноване на переконанні ((17) Треба мислити глобально, а діяти локально (Там само)). Водночас до сфери суб'єктивних цінностей певної особистості може належати й те, що не належить до сфери норм (Воно, звичайно, було би добре, щоб мати тепер коня до роботи (М. Матіос. Москалиця)) або суперечить загальновизнаним нормам. Наприклад, герої п'єси М. Соколян «Душогуби і дух капіталізму» позиціонують стандарти поведінки, які не відповідають закріпленим у суспільстві нормам поведінки:

(18) Мефісто (примруживши око): Що це ти вбралася, мов до сповіді? Що за несмак, справді?

Аза (глузливо): Ой-йой-ой! Теж мені, поборник блуду! А як сам торік бабці в трамваї місцем поступився?! З тебе тоді вся контора просто вмир-рала!

Мефісто (підхоплюється): Здуріла?! Та за таке - індульгенції мало! Із записом до трудової! Ні, ну треба ж! Я - якійсь бабці...

Аналізуючи кореляцію оцінних і дескриптивних висловлень, К. Бриньов стверджує, що «описові висловлення відбивають те, що відбувається в реальному світі, оцінні висловлення - конструюють новий можливий світ» [Бринев 2007: 47]. Такий можливий світ спирається на норму як на уявлення про ідеальний стан речей, норма ж стає відправним пунктом для оцінювання, а оцінні висловлення являють собою «твердження про можливий світ, що описує стани предметів, явищ і відношень між ними, якими вони мають бути в тому сенсі, що ці стани визнаються нами цінними або бажаними» [Там само: 51]. У такий спосіб норма детермінує і позитивну (відповідність нормі схвалюється: (19) Цілком нормальна людина. Скромна, мовчазна, ввічлива, зайвий раз не подзвонить (Л. Костенко. Записки українського самашедшого)), і негативну оцінки: порушення норми оцінюється негативно ((20) Сергійку, знаєш, якщо раніше я сумнівалася, то тепер просто впевнена - ти ненормальний! Ти зовсім божевільний... (І. Роздобудько. Ґудзик)).

Досить часто норма покликана аргументувати оцінку шляхом відкриття мотивації суб'єкта. В опозиції «нормальне - ненормальне» нерідко вказівка на норму щодо іншого об'єкта засвідчує негативну оцінку шляхом відкритого або прихованого порівняння: -(21) Нормальні люди давно вже знайшли себе у новій реальності! -кричить вона. Борьчин батько процвітає у бізнесі. Твій друг працює в Каліфорнії. А ти? Хто ти?! (Л. Костенко. Записки українського самашедшого).

Специфічною ознакою аксіологічної норми постає її динамічність, оскільки норми здатні змінюватися з часом. Під впливом ряду чинників зазнають змін оцінні стереотипи, як слушно зауважує Н. Арутюнова, «світогляд і світосприйняття, соціальні інтереси та мода, престижність і некотируваність формують і деформують оцінки» [Арутюнова 1988: 6]. На думку О. Вольф, динаміку оцінки можна виявити на рівні тексту, оскільки «оцінна позиція мовця експлікується згідно з канонами, властивими відповідній епосі, за текстами можна вивести узагальнену ціннісну орієнтацію даного соціуму» [Вольф 2006: 208].

Аналізуючи мовну оцінку в етнокультурному аспекті, В. Кононенко зазначає, що етнолінгвістичні основи оцінювання (загальновизнані аксіологічні норми та стандарти) виявляються «в процесі встановлення,вибору мотивації і критеріїв оцінки» та зумовлюють несуперечливість оцінних суджень [Кононенко 2002: 172]. Саме на цих основах ґрунтується розуміння оцінних висловлень: (22) Ось тепер уже все по-людськи (Там само); (23) Все ж добре. Чоловік як чоловік (Г. Тарасюк. Мій третій і останній шлюб). Не слід забувати, що норма національно специфічна, а категорія оцінки є втіленням національної системи цінностей у мові, згадаємо, наприклад, традиції спілкування українців (повага до співрозмовника, повага до старших, ввічливість тощо). Розуміння оцінних висловлень часто спирається на однакове уявлення про норму обох комунікантів. Характерним реалізатором подібних оцінок постає прикметник справжній: (24) Він все-таки у мене справжній мужчина, - з ніжністю сказала про свого чоловіка молода жінка, не те що деякі, хто від життєвих стресів впадає в депресію і лягає на диван. Ти, мабуть, і сама знаєш таких! (Є. Кононенко. Нема раю на всій землі).

Цікавими для аналізу постають приклади реалізації оцінки у висловленнях із порушенням категорії кількості кооперативного принципу спілкування (висловлення повинно містити не менше інформації, ніж потрібно для виконання поточних цілей діалогу [Грайс 1985: 222]). Досить поширеними виразниками оцінки в українській мові є конструкції типу ХєХ, ХякХ, що вказують на норму та демонструють її зв'язок з оцінними стереотипами. Наприклад: (25) Потім ще траплялося чимало всілякого, бо фронт є фронт (Б. Сушинський. Білий кінь у сивій долині); (26) Був день як день, як дні усі буденні (Л. Костенко. Річка Геракліта). Важливо, що такі конструкції є достатньо інформативними, у певному контексті суб'єкти можуть приписувати їм особливі значення через загальне уявлення про норму.

Отже, норма посідає особливе місце у системі оцінки. На оцінній шкалі зона норми не збігається із зоною нейтрального для оцінки, а постає своєрідним мінімальним виявом позитивної оцінки. Основними ознаками норми оцінки є суб'єктивно-об'єктивний характер, позитивність і динамічність. Норма соціально зумовлена та має національну специфіку. Проблема формування та вияву суб'єктивних норм оцінки потребує глибокого осмислення, перспективним для подальших досліджень видається комунікативно-прагматичний аспект категорії оцінки.

Література

Антологія 2007: Антология концептов [Текст] / Под ред. В. И. Карасика, И. А. Стернина. - М. : Гнозис, 2007. - 512 с. - Бібліогр. : с. 507-511.

Арутюнова 1988: Арутюнова, Н.Д. Типы языковых значений : Оценка. Событие. Факт [Текст] /

Н. Д. Арутюнова. - М. : Наука, 1988. - 341 с. - Бібліогр. : с. 332-339.

Бачинин 2005: Бачинин, В.А. Философия [Текст] : [энциклопедический словарь] / В. А. Бачинин. - СПб. : Изд-во Михайлова В. А., 2005. - 288 с. - Бібліогр. : с. 281-287.

Бринев 2007: Бринев, К.И. Разграничение оценочных и дескриптивных высказываний (при производстве лингвистических экспертиз по защите чести и достоинства личности) [Текст] / К. И. Бринев // Филологические науки. - 2007. - № 3. - С. 47-54. - Библиогр. : с. 54.

Вольф 1978: Вольф, Е.М. Грамматика и семантика прилагательного. На материале иберо-романских языков [Текст] / Вольф Е. М. - М. : Наука, 1978. - 199 с. - Бібліогр. : с. 189-195.

Вольф 2006: Вольф, Е.М. Функциональная семантика оценки [Текст] / Вольф Е. М. - [изд. 2-е, доп.]. -М. : Едиториал УРСС, 2006. - 280 с. - Библиогр. : с. 247-256. - ISBN 5-484-00400-4.

Горский 1991: Горский, Д.П. Краткий словарь по логике [Текст] / Горский Д. П., Ивин А. А., Никифоров А. Л. - М. : Просвещение, 1991. - 208 с.

Грайс 1985: Грайс, Г.П. Логика и речевое общение [Текст] / Г. П. Грайс // Новое в зарубежной лингвистике. - Вып. 16. Лингвистическая прагматика. - М. : Прогресс, 1985. - С. 217-237. - Библиогр. : с. 237.

Дробницкий 1974: Дробницкий, О.Г. Понятие морали [Текст] / Дробницкий О. Г. - М. : Наука, 1974. -388 с. - Бібліогр. : с. 375-384.

Ивин 1970: Ивин, А.А. Основания логики оценок [Текст] / Ивин А. А. - М. : МГУ, 1970. - 230 с. -

Бібліогр. : с. 219-227.

Кононенко 2002: Кононенко, В. Мовна оцінка в етнокультурному аспекті [Текст] / В. Кононенко // Мовознавство : Доповіді та повідомлення IV Міжнародного конгресу україністів / відп. ред. В. Німчук. - К. : Пульсари, 2002. - С. 172-176. - Бібліогр. : с. 176.

Космеда 2000: Космеда, Т. Аксіологічні аспекти прагмалінгвістики : формування і розвиток категорії оцінки [Текст] / Космеда Т. - Львів : ЛНУ ім. Івана Франка, 2000. - 350 с. - Бібліогр. : с. 312-336. - ISBN 966­613-131-5.

Статья посвящена анализу нормы в структуре категории оценки. Рассмотрено соотношение оценочных и нормативных высказываний. Охарактеризированы особенности выражения аксиологической нормы в украинском языке.

Ключевые слова: норма, оценка, оценочный стереотип, ценность, шкала оценки.

The article is sanctified to the analysis of norm in the structure category of estimation. Correlation of evaluation and normative expressions is considered. The features of expression of norm of axiology are described in Ukrainian. Keywords: norm, estimation, evaluation stereotype, value, scale of estimation.

Надійшла до редакції 12 вересня 2012 року.

Тетяна Нікішина

УДК 81.111 -26:34

СПЕЦИФІКА ВИРАЖЕННЯ КОНЦЕПТУ "FREEDOM"' У ПОЛІТИЧНІЙ СИСТЕМІ ВЕЛИКОБРИТАНІЇ (НА МАТЕРІАЛІ ПРАВОВИХ ДОКУМЕНТІВ)

У статті зроблено спробу аналізу політичної системи Великобританії як феномену демократичної форми правління, на базі якого відбувається дослідження специфіки вираження лінгвокультурного концепту "freedom " у нормативних документах зазначеної держави, які характеризують стан вираження свободи в англійському суспільстві.

Ключові слова: політичний дискурс, концепт, демократія, незалежність, монархія.

Розвиток і творення будь-якої держави залежить від рівня еволюції суспільства, від представників народу в правлячих колах. Мета кожного політика - отримати та вберегти владу, змушуючи електорат ввірити свою волю обранцю. Основою політичних стратегій і засобів маніпуляції зазвичай є ораторське мистецтво, тобто слово.

Обрана форма правління країни наносить динамічний відбиток на політичні погляди населення. Будь-який концепт розвивається в мовному середовищі, залежачи від досвіду й умов проживання багатьох поколінь. Частотність уживання концепту визначає його актуальність і важливість у суспільному житті, показуючи волю та бачення громадянами у визначенні політичного розвитку своєї країни. Відштовхуючись від прагнень електорату, політики формують, складають промови, агітаційні програми, законодавчі проекти, акти, державоутвреджувальні документи, використовуючи умотивовані концепти, одним з найголовнішим з яких є "FREEDOM", зокрема для вестмінстерської політичної системи Великої Британії, що і становить актуальність даної розвідки.

Глобалізація політичних процесів і підвищення ролі політики в житті громадян і кожної особистості поступово почали привертати увагу до концептів, якими вдало оперують і користуються в політичному дискурсі. Вивченням концепту взагалі в когнітивній лінгвістиці за різними аспектами (логіко-філософський (Дж. Кемені, Ч. Пірс, Г. Фреге), власне-філософський (Ж. Дельоз, Ф. Гаватарі), лінгвістичний (В. Гак, В. Звегінцев, Л. Резніков, О. Тараненко, П. Чесноков), лінгвокультурологічний (А. Вежбицька, Д. Гудков, І. Захарченко, Л. Іванова, В. Іващенко, В. Красних, В. Маслова), когнітивний (В. Дем'янков, О. Кубрякова, З Попова, І. Стернін), психолінгвістичний (О. Залевська, О. Селіванова, В. Старко, О. Цапок, І. Штерн, Л. Лисиченко) і літературно-культурологічний (Л. Грузберг, Л. Іванова, О. Кагановська)) розпочато новий виток у розумінні природи мови як соціального витвору. Політичний дискурс як рушійна сила у формуванні свідомості електорату, напрямок руху держави неодноразово підлягав детальному аналізові. Так, певні питання політичного дискурсу тією чи іншою мірою піддавались вивченню і дослідженню в працях науковців різних країн. Зокрема, зустрічаємо сучасні роботи вітчизняних і зарубіжних учених у лінгвістиці тексту й теорії дискурсу (Р. Водак, Т. ван Дейк, П. Серіо, В.В. Богданов, Б.М. Гаспаров, М.Л. Макаров, В.І. Карасик, А.Г. Баранов, В. Дікман, У. Холлі), когнітивній лінгвістиці (Дж. Лакофф, Ч. Філлмор, О.С. Кубрякова, А.Н. Баранов, В.В. Червоних), соціолінгвістиці (Л.П. Крисін, Н.Б. Мечковська), лінгвокультурології (Ю.О. Сорокін, Є.М. Верещагін, В.Г. Костомаров, Н.А. Купина, В.І. Жельвіс) та ін. Незважаючи на наявність значної кількості спеціальних досліджень і певних здобутків у розв'язанні завдань теоретичного і практичного характеру, багато аспектів політичного дискурсу залишаються дискусійними.

Дослідження концепту посідає визначне місце в розумінні й аналізі політичного дискурсу. Керуючись визначенням В.Ф. Новодранової [2006; 389], розуміємо концепт як культурно-марковану і світоглядно-орієнтовану смислову одиницю, яка є продуктом колективного мислення, що зберігається у свідомості мовної особистості та об'єктивована за допомогою мовних засобів. На нашу думку, це визначення широко розкриває суть поняття і пояснює природу виникнення досліджуваного явища, акцентуючи увагу на тому, що в процесі пізнання інформація про навколишню дійсність узагальнюється (концептуалізується) до рівня концепту.

Отже, виходячи з вищесказаного, зазначимо мету нашого дослідження, а саме - аналіз специфіки вживання концепту "FREEDOM" у політичному дискурсі Великої Британії, його вплив на розвиток Вестмінстерської політичної системи на матеріалі законодавчих документів. Поставлена мета передбачає виконання відповідних завдань: 1) розгляд фактичного матеріалу (частотністьвживання концепту "FREEDOM" у правових документах); 2) аналіз Вестмінстерської системи правління, її специфіки; 3) визначення специфіки вираження концепту "FREEDOM" у політичному дискурсі Британських островів.

Визначення концепту "свобода" за давніх часів хвилювало багатьох філософів, лінгвістів і кожну особистість. Англійський відповідник "FREEDOM" і його основні синонімічні еквіваленти "liberty", "democracy", "independence" і похідні від них у тлумачних словниках пояснюються як "the condition of being free of restraints,; personal liberty, as from slavery, bondage, serfdom, etc." [Collins Harper 2003: 236], а отже, позначення вільного стану (не рабом чи ув'язненим); мати свободу дій і законні чи політичні права як громадянин; бути політично незалежним від зовнішнього домінування; права чи свободи, які гарантовані конституцією; мати право і можливість робити, що хочеш, без контролю чи обмежень з боку будь-кого; певне

© Нікішина Т., 2013законне право (як, наприклад, свобода слова) [Hornby 2001; Longman Pearson 2000; Webster's Collegiate Dictionary 1986].

Зв'язок тлумачення досліджуваного явища зі специфікою вираження в політичній системі (а саме - у нормативних документах, передвиборчих агітаціях), його побутування у свідомості громадянина як ключового концепту становить значний інтерес як для маніпулятивних стратегій у політиці, так і для окреслення концептуальної картини світу англійців загалом. Багаторічні історія та традиція англійської держави продукували неоднозначний вид політичної системи - парламентську монархію. Незважаючи на повну назву країни (Об'єднане королівство Великої Британії та Північної Ірландії), яка налаштовує на сприймання її як федерації, чинне законодавство регламентує її як унітарну державу. Так, система була найменована Вестмінстерською й обрана за форму правління іншими країнами.

Цікавим фактом у політичній системі Британських островів є відсутність єдиного конституційного документу, який би увібрав у себе чинні права, свободи та обов'язки громадянина королівства. Розділяють лише законодавчі акти, серед яких є писані (Акти Парламенту та судейські рішення) та неписані (конституційні звичаї). Головним аргументом сучасних партій у передвиборчому дискурсі стає об'єднання, формулювання та закріплення у письмовому вигляді конституційного статуту. Зустрічаємо в ліберал-демократів: "Introduce a written constitution. We would give people the power to determine this constitution in a citizens' convention, subject to final approval in a referendum" [The Liberal Democrat Manifesto 2010: 88], а також у нинішніх лідерів країни -консерваторів: "Unlike other European countries, the UK does not have a written constitution. We will introduce a United Kingdom Sovereignty Bill to make it clear that ultimate authority stays in this country, in our Parliament" [The Conservative manifesto 2010: 98]. Таким чином, вбачаємо піднесення демократичного рівня розвитку суспільства у формуванні державного устрою та намагання організації об'єктивної, закріпленої правовими документами, форми правління.

Головою держави та символом Британії, беззаперечно, є монарх (зараз - Королева Елизавета ІІ), який поєднує у собі всі гілки влади - судову, виконавчу й законодавчу. Обов'язки керманича полягають в обранні лідера партії, яка отримала більшість місць у Палаті громад, і наданні йому посади прем'єр-міністра. Теоретично допускається призначення на зазначений пост будь-якого громадянина, навіть такого, який не перебуває у складі партій і Палаті лордів. Усі представленні парламентом законодавчі акти візуються Королевою, якій також надається право розпуску парламенту, без згоди прем'єра. Взагалі, роль монарха в нинішній Британії дуже обмежена, більшою мірою наділена церемоніальними функціями. Монарх як носій суверенітету держави інформується про політичні справи кожен тиждень, зустрічаючись з прем'єром-міністром та іншими членами Кабінету. Таким чином, офіційним лідером країни є прем'єр-міністр, який несе функцію представника держави в зовнішній політиці і є головним діячем у внутрішній, на відміну від королеви, яка царює, але не керує.

Як ми зазначали вище, монарх формально уособлює в собі всі три гілки влади, але також існує певне розмежування. Так, вищим законодавчим органом є парламент, у складі якого є королева, Палата громад і Палата лордів. Для нашого дослідження актуальним є розгляд Палати громад, оскільки саме вони складають політичний дискурс, який відбувається при виборі громадянами певної партії. Самобутньою є також партійна система Об'єднаного королівства, початок створення якої сягає XVII століття. У цей час сформувалася парламентська опозиція, найменована вігами (англ. whigamore - прізвисько шотландських селян), політичний курс якої відбивав погляди торговельно-промислових шарів суспільства та дворянства. У подальшому цей політичний напрямок трансформувався в одну з головних партій - Ліберальну партію Великої Британії (The Liberal Party).

Противагу описаній партії склали прибічники короля, які отримали назву торі (від ірландського toraidhe - розбійник, бандит). Охрещені в подальшому Консервативною партією (The Conservative Party), спочатку торі виступали з консервативних позицій, підтримуючи владу монарха й англіканське духовенство, відбиваючи першочергово інтереси земельної аристократії.

Зазначені політичні партії домінували на державній арені до 1920 року, коли внутрішні розлади призвели до занепаду Ліберальної партії. Тоді на зміну їй прийшла Лейбористська партія (The Labour Party), яка презентувала інтереси робочого класу. Членом партії може стати будь-який громадянин Об'єднаного королівства Великої Британії та Північної Ірландії від 21 року народження, окрім членів Палати лордів, духовенства, душевнохворих, не поновленних у правах банкротів та осіб, засуджених за певні види злочинів. Голосування є тайним і відбувається в одномандатних виборчих дільницях кожні 5 років. Для перемоги кандидат потребує лише більшість голосів. Система голосування надає додаткові місця партії задля ефективного втілення передвиборчої кампанії. Цікавим моментом є організація передвиборчої кампанії політичних діячів, а саме - випуск єдиного маніфесту, у якому розкриті пункти й напрямки подальшого розвитку держави. Поданий документ являє собою зафіксований план дій, де вказані приблизні строки виконання і яким надалі користується правляча партія, розвиваючи й доповнюючи його, адже "...the planning system is vital for a strong economy, for an attractive and sustainable environment, and for a successful democracy" [The Conservative manifesto 2010: 73]. Проілюструємо маніфест Ліберальної партії останньої передвиборчої кампанії: "Those four changes are spelt out in detail in this manifesto. They will make Britain the fair country people want it to be. They are:

Fair taxes that put money back in your pocket.

A fair chance for every child.

A fair future, creating jobs by making Britain greener.

A fair deal for you from politicians [The Liberal Democrat Manifesto 2010: 9].

This manifesto is not limited to these four structural changes. It is a full programme for a Liberal Democrat government, setting out our approach to all public services, to fiscal discipline, and to Britain's place in the changing

world" [The Liberal Democrat Manifesto 2010: 11].

Палата громад (House of Commons, повна назва - The Honourable the Commons of the United Kingdom of Great Britain and Northern Ireland in Parliament assembled), до якої обираються партії, становлять ядро політичного життя країни - саме серед її членів обираються прем'єр-міністр та міністри. До 1911 року дві існуючі палати були рівноправними, але з 1911 року правління лібералів Парламентським актом закріпило верховенство Палати громад і значно обмежило владу Палати лордів.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68 


Похожие статьи

А П Загнітко - Лінгвістичні студії