А П Загнітко - Лінгвістичні студії - страница 51

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68 

Соціолінгвістичний аспект розгляду білінгвізму поєднує в собі ознаки соціологічного і лінгвістичного дослідження білінгвізму. Цей аспект уможливлює диференціювання рівнів поширення білінгвізму, встановлення площин активного і пасивного білінгвізму з послідовним з'ясуванням соціолінгвістичного статусу мов, охоплення білінгвальними уміннями національно-державного простору та виявом поширення білінгвізму з-поміж прошарків суспільства і розмежування загальногенераційного і частковогенераційного білінгвізму, загальнонаціонального і частковонаціонального білінгвізму. Застосування відповідних методів і методик уможливлює вияв загальної мовної ситуації та її наповнення в окремих адміністративно-територіальних утвореннях, укладання цілісного соціолінгвістичного портрета того чи того населеного пункту,регіону і країни загалом, прогнозування мовної політики. Суттєвим виступає вивчення питання соціальної диференціації мови на усіх ярусах її структури, характер багатоаспектних взаємодії і взаємозв'язку між мовними і соціальними структурами. Аналіз білінгвізму в соціолінгвістичному аспекті ґрунтується на тому, що структура соціальної диференціації мови багатовимірна й охоплює стратифікаційну диференціацію, зумовлену нерівнорядністю (багатовимірністю) структури, і ситуативну диференціацію, зумовлену різноманіттям соціальних ситуацій. Функційне навантаження білінгвізму мотивоване соціальністю і ситуативністю, тому соціолінгвістичне обстеження білінгвізму передбачає сумарне обстеження його соціального і ситуативного навантаження й укладання цілісної мапи білінгвізму. Знаковим постає встановлення контактних сфер активного / пасивного білінгвізму та співвіднесення функційного навантаження мов з визначеними державою й адміністративно-територіальними органами мовно-ціннісних пріоритетів, надання одній з мов певних преференцій.

Педагогічний аспект білінгвізму ґрунтується на: 1) опрацюванні найраціональніших методів вивчення процесів оволодіння двомовністю; 2) з'ясуванні методів навчання двомовності. Педагогічний аспект білінгвізму повинен враховувати особливості побудови оптимальних моделей навчання індивідуумів гостьовій мові з урахуванням набутих знань і сформованих умінь матричної мови. На ґрунті цих моделей опрацьовуються напрями моделювання монологійного і діалогійного мовлення, опрацювання системи вправ, формування в дітей, школярів та інших вікових груп умінь та навичок спілкування другою (гостьовою) мовою. Важливим є встановлення методів, прийомів і методик, що можуть бути використані як найоптимальніші для вивчення другої мови з опертям на матричну мову, можливе застосування експериментальних методик. У навчанні другій мові важливим виступає формування комунікативної настанови мовця, встановлення ступеня емоційної насиченості його мовлення, з'ясування статусного співвідношення реплік. Навчання діалогійному мовленню передбачає насамперед напрацювання в них навичок почергового висловлення реплік-стимулів і реплік-реакцій, що утворюють діалогійну єдність. Для методичної мети укладаються списки типів і видів реплік, засвоєння яких формує навички найпростішого обміну інформацією. Педагогічний аспект білінгвізму передбачає встановлення оптимальних прийомів спрощення й полегшення процесу спілкування для належного використання лаконічності, еліпсованості висловлень, інтонування висловлень, засвоєння модальних та експресивних засобів мови. Використання належних методів, прийомів і методик вивчення другої (гостьової) мови повинно ґрунтуватися на відповідному знанні механізмів породження мовлення рідною і другою мовою, що уможливлює формування навичок лінійного породження висловлення.

Опрацювання білінгвізму у філософському аспекті охоплює з'ясування гносеологічних чинників формування білінгвального простору та визначення впливу останнього на особистість, з простеженням свідомих і позасвідомих компонентів. Особливої активності філософський аспект вивчення білінгвізму набув у зв'язку з поширенням біхевіористських і необіхевіористських концепцій, коли в центрі дослідження постало вивчення не самої людини, а її поведінки, і розуміння особистості як усього того, про що вона думає. Людина -це істота, яка реагує, навчається; вона запрограмована на певні дії, вчинки, реакції, поведінку та ін. Через маніпуляції зовнішніх стимулів можна сформувати в людини різні риси поведінки. Тому важливим постає аналіз зв'язку "ситуація <-> реакція" з відповідними ознаками: 1) вихідний пункт - проблемна ситуація; 2) організм протиставлений їй як ціле; 3) людина активно діє у пошуках вибору; 4) навчається шляхом вправ. Філософське осмислення усіх цих ознак і встановлення функційного розв'язання проблемної ситуації в необхідності вивчення другої (гостьової) мови, протиставлення себе як цілісної особистості мовному дуалізму та характеристика можливих шляхів вибору. Вияв компонентів впливу на особистість, яка повністю залежить від власного середовища, та напрацювання моделей передбачення наслідків своєї поведінки виступають основними завданнями філософського аспекту білінгвізму, особливо через призму відомих різновидів поведінки (перцептивної, захисної, індуктивної, усталеної, утилітарної, рольової, сценарної, моделювальної, урівноважувальної, звільнювальної, атрибутивної, експресивної, автономної, стверджувальної, дослідницької, емпатичної (загалом шістнадцяти)) та їхньої участі в білінгвальних умовах, впливу однієї мовної свідомості на іншу та витворення підсвідомої сфери вербально-невербальної взаємодії. У філософському аспекті білінгвізм також розглядається з опертям на розуміння мови як визначального націєтворчого (мова як основний компонент творення нації) чинника.

Культурологічний аспект дослідження білінгвізму спрямований на встановлення статусної ролі білінгвізму в загальнонаціональному просторі та окреслення параметрів спільного і відмінного маркування культурологічного змісту у матричній мові і гостьовій мові, визначення "культурного" змісту лексем та їхнє співвідношення / неспіввідношення в білінгвальному просторі. Визначальною тезою культурологічного аспекту білінгвізму є теза Мартіна Гайдеґґера: "мова - оселя буття": щоб подія стала явищем культури, вона повинна бути виражена в тексті. Вираження події в культурі опосередковане мовою, де кожна мова має власний інвентар реалізації пізнаного й осмисленого. Культурний простір індивіда вербалізований і через ословеснення він пізнає загальнолюдські і загальнонаціональні цінності. Культурологічний аспект аналізу білінгвізму безпосередньо корелює з лінгвокультурологічним. Лінгвокультурологію витлумачують як дисципліну, що вивчає втілені в живу природну національну мову матеріальну і духовну культури, і це втілення постійно виявляється у формуванні і функціонуванні національно-мовної картини світу. Основним об'єктом лінгвокультурології виступає взаємозв'язок і взаємодія мови і культури, а предметом - національні форми екзистенції суспільства, відтворювані в системі мовної комунікації. Теорія білінгвізму максимально враховує навантаження слова як лінгвокультуреми (слово в його національно-культурних контекстах і навантаженнях) іповний збіг або абсолютна розбіжність останньої в матричній та гостьовій мові. У лінгвокультурології велике силове навантаження має теорія Едварда Сепіра та Бенджаміна Лі Уорфа (Уорта), гіпотеза лінгвістичної відносності, за якою структура мови визначає мислення і спосіб пізнання дійсності. Культурологічний / лінгвокультурологічний аспект вивчення білінгвізму сконцентровує увагу на різних способах подання знань про довкілля матричною і гостьовою мовами, встановлення мовно-ярусної специфіки обох мов, виявлення лінгвокультурологічних особливостей мовленнєвої діяльності, мовленнєвої поведінки, співвідношення значення слова з його енциклопедичним наповненням і відповідними конотаціями. Застосування методів і методик лінгвокультурологічного вивчення білінгвізму уможливлює вияв реальних тенденцій формування бікультурної людини.

З-поміж основних чинників, що виступають взаємопов'язаними і взаємозумовленими, виникнення та розвитку білінгвізму слід виділити: 1) розвиток суспільства і розвиток економічних, політичних, науково-культурних, побутових зв'язків між мовними спільнотами, які користуються різними мовами; 2) територіальна близькість, що сприяє міграційним процесам; 3) суспільні функції кожної зі співвиявлюваних мов, сфери їхнього використання. Білінгвізм - це практика альтернативного використання двох мов, що постало наслідком цивілізованого або волюнтаристсько спрямованого (детермінованого) взаємовпливу чи спрямованого впливу мов (ширше культур). Умови білінгвізму завжди виступають детермінантами мовленнєво-мисленнєвої активності мовців.

У сучасній лінгвістиці поняття білінгвізму вживане у двох значеннях - у вузькому та широкому.

У вузькому значенні білінгвізму - більшою чи меншою мірою вільне володіння двома мовами: рідною і нерідною; у широкому значенні - відносне володіння другою мовою, здатність користуватися нею в певних сферах спілкування. Мінімальним рівнем (порогом) володіння другою мовою виступає рівень, достатній для виконання індивідом мовленнєвих дій. У процесі таких дій реалізуються найнеобхідніші функції другої мови.

За рівнем вияву білінгвальних умінь слід розмежовувати справжній і несправжній (псевдо) білінгвізм. Справжній білінгвізм передбачає майже однакове вільне активне володіння двома і більше мовами. Такий білінгвізм виявлюваний тільки тоді, коли ступінь володіння другою мовою наближений до ступеня володіння першою. Несправжній білінгвізм - це нав'язування спільноті ідеї про вільне володіння членами цієї спільноти двома мовами, в реальності ж наявне повне домінування однієї зі значним відсотком осіб, які не володіють другою мовою.

За умовами засвоєння та ознакою спонтанності формування білінгвальних умінь білінгвізм поділяється на природний і штучний. Таке розмежування білінгвізму є психологічним або психолінгвістичним. Перша з мов білінгва може бути домінантною (основною) і на її основі засвоюється інша спонтанно через різноманітні засоби комунікації - мову засобів масової інформації, різноманітні повсякденні мовні практики. Таким є природний (побутовий) білінгвізм. Він постає без заздалегідь визначеної комунікативної настанови на становлення відповідного білінгвального уміння. Усвідомлення сукупності особливостей мовної системи другої мови може не відбуватися. Білінгвізм природний - засвоєння другої (чужої) мови відбувається у процесі активного безпосереднього спілкування з носіями цієї мови. Штучний білінгвізм передбачає чітко окреслену комунікативну настанову на активне і свідоме формування білінгвального уміння. У цьому разі індивід вивчає другу мову, докладаючи вольові зусилля із застосуванням спеціальних методів, прийомів, методик. За білінгвізму штучного засвоєння другої (чужої) мови відбувається в процесі її вивчення дидактичним шляхом. Білінгвізм штучний, зазвичай, - результат шкільного (вишівського тощо) вивчення іноземних мов.

За особливостями вікового періоду білінгвізм поділяється на ранній і пізній. Перший різновид білінгвізму умотивований перебуванням і життєдіяльністю у двомовному культурному середовищі, коли білінгвальні уміння засвоюються в найбільш ранньому віці. Формування пізнього білінгвізму відбувається у більш пізньому віці, коли засвоєння другої мови відбувається тільки після засвоєння рідної мови.

За кількістю мовленнєвих дій та ступенем володіння мовами диференціюють білінгвізм на рецептивний, репродуктивний і продуктивний. Рецептивний (сприймальний) білінгвізм ґрунтується на задоволенні приблизним володінням іноземною (іншою) мовою, коли людина майже не говорить і не пише цією мовою, а задовольняє тільки елементарні потреби комунікації. Репродуктивний (відтворювальний) білінгвізм відбиває можливість білінгва не лише сприймати (переказувати) тексти іноземної мови, але і відтворювати сприйняте - прочитане і почуте. За продуктивного (породжувального) білінгвізму білінгв розуміє і продукує іншомовні тексти, породжує їх, більш-менш вільно розмовляє, пише тексти, породжує їх. Вивчення продуктивного білінгвізму має опертям те, що підґрунтя будь-якої двомовності становлять мовленнєві механізми матричної мови, але під час білінгвізму вони уможливлюють оволодіння двома мовними системами. Для білінгвізму суттєвим є 1) визначення особливостей оволодіння мовами, що постають спільними і для матричної мови, і для гостьової мови; 2) характеристика тих мовленнєвих механізмів та процесів, що умотивовують процес мовленнєвої діяльності людини безвідносно до використовуваної у відповідному контексті.

За територіальним чинником білінгвізм поділяється на контактний і неконтактний. Білінгвізм контактний - такий вияв білінгвізму, за якого між носіями різних мов і культур у білінгвальному колективі існує природний контакт, тобто білінгв підтримує регулярні зв'язки з носіями рідної і чужої мови та культури. Це особливо постає реальним у разі активних контактів в умовах іншомовного оточення (пор.: ситуацію в нижньолужицькій, верхньолужицькій мовах, носії яких перебувають у постійному контакті з німецькомовнимнаселенням, а самі території розташовані в німецькомовному оточенні). Білінгвізм неконтактний - у цьому разі між носіями різних мов відсутні регулярні контакти. Білінгвізм виникає внаслідок оволодіння іншою мовою у школі, завдяки активним контактам з носіями мови, що мешкають на території інших держав.

За однобічністю / двобічністю розрізняють однобічний білінгвізм і двобічний білінгвізм. Білінгвізм однобічний пов'язаний з оволодінням носіями однієї з контактних мов іншою за умов, що носії іншої мови є одномовними. У цьому разі один з учасників комунікації володіє мовою іншого і використовує її в спілкуванні з ним; інший учасник спілкування володіє лише рідною мовою і послуговується тільки нею. Білінгвізм двобічний - такий вияв білінгвізму, за якого учасники комунікації знають і активно використовують мови один одного. Найчастіше спостерігається на етнічних межах зі змішаним населенням (пор. українсько-польське і польсько-українське порубіжжя; українсько-угорське та угорсько-українське порубіжжя).

За ознакою активності / пасивності розмежовують активний білінгвізм і пасивний білінгвізм. Активний білінгвізм - це білінгвізм, за якого мовець вільно володіє другою мовою в усіх формах її вияву (пор. українсько-російський білінгвізм західних і центральних регіонів України). Білінгвізм активний -простежуваний у тому, що суб'єкт засвоює другу (нерідну) мову в процесах безпосереднього спілкування з носіями цієї мови і більш-менш регулярно звертається до обох мов: рідної та нерідної. Пасивний білінгвізм -такий білінгвізм, коли мовець володіє другою мовою частково: розуміє, але не говорить, інколи навіть погано сприймає іншомовне усне мовлення. Пасивний білінгвізм виявлюваний також тоді, коли суб'єкт, володіючи другою (нерідною) мовою, частіше звертається до однієї з них (найчастіше рідної).

За ступенем екстенсивності білінгвізм має такі різновиди: загальнонародний / масовий, територіальний, корпоративний / груповий, індивідуальний. Білінгвізм загальнонародний / масовий -поширений серед значної частини етносу. Такий білінгвізм мав, наприклад, місце в колишньому СРСР, де поряд з рідною мовою значна частина населення союзних і автономних республік володіла також нерідною -російською, оскільки значна частина офіційно-ділового, наукового, професійно-виробничого та іншого життя передбачала використання не рідної національної мови, а тільки російської (наприклад, військова служба передбачала використання лише російської мови; написання дисертацій на здобуття наукових ступенів кандидата або доктора наук можливе було тільки російською мовою; те саме щодо оформлення офіційних документів на присудження наукових ступенів, вчених звань і под.). Білінгвізм територіальний - різновид білінгвізму, що поширений тільки на певній території використання тієї чи тієї мови, а на інших територіях цієї мови не виявлюваний (наприклад, українсько-румунський - тільки окремі райони Буковини). Білінгвізм корпоративний / груповий - різновид білінгвізму, що охоплює активний вияв білінгвальності лише в межах певного угруповання, тієї чи тієї корпоративної групи (наприклад, дворянське середовище Росії). Корпоративний / груповий білінгвізму охоплює завжди компактну групу населення. За своїм виявом він може бути: віковим (білінгвізм молоді), соціально-груповим (білінгвізм інтелігенції) і под. Білінгвізм індивідуальний - такий різновид білінгвізму, за якого двома мовами користується певний індивідуум. Цей білінгвізм є надбанням окремих носіїв мови, він зустрічається в усіх народів світу, пор., наприклад: українсько -англійський, українсько-французький, українсько-німецький білінгвізм. Загальнонародний / масовий білінгвізм - це поширений білінгвізм, тому що за певних історичних, соціально-економічних, політичних умов двома мовами володіє більша частина населення певних країн (наприклад, колишні республіки Радянського Союзу, коли російська мова була постійним складником білінгвізму в різних його виявах). Територіальний, корпоративний / груповий білінгвізм - це обмежений білінгвізм, коли білінгвальність властива тільки певним прошаркам суспільства. Останнє уможливлює диференціювання в його межах культового, професійного, вікового та інших різновидів.

За ознакою зреалізованості білінгвізм поділяється на реальний і потенційний. Реальний білінгвізм наявний у разі використання другої мови в різних комунікативних ситуаціях з відповідним функційним навантаженням, потенційний білінгвізм характеризує знання людиною тією чи тією мірою другої мови, але користування однією мовою за певних, інколи чітко окреслених, умов.

За характером співвияву навантаження мов білінгвізм диференційований на чистий і мішаний. Чистий білінгвізм наявний у тому разі, коли у свідомості мовця дві мови співіснують ізольовано одна від одної, поза будь-якими порівняннями і паралелями. Такий різновид білінгвізму виникає тоді, коли другу мову вивчають ізольовано від першої. За мішаного білінгвізму обидві мови є легко використовувані в комунікації, але переклад з однієї мови на іншу є ускладненим, пор. вживання російськими аристократами ХІХ ст. російської і французької мов, хоча переклад з однієї мови іншою викликав труднощі. Мішаний білінгвізм припускає паралельний зв'язок еквівалентних засобів двох мов з відповідними для них поняттями, а через них і самих мов. Така рівноеквівалентність засобів двох мов формує потенціал активного білінгвізму, водночас він активізує міжмовну інтерференцію.

За ознакою територіального поширення білінгвізм буває міський і сільський, а за ступенем поширення в межах держави - регіональний білінгвізм і державний білінгвізм. Міський білінгвізм охоплює вияв білінгвізму в межах міста, найактивніше виявлюваний у мегаполісах (пор. українсько-російський білінгвізм міст Харкова, Луганська та ін.; українсько-польський - міст Львова, Івано-Франківська і под.), менш активний - у містечках, селищах. Сільський білінгвізму наявний у сільській місцевості. До цих двох основних різновидів територіального білінгвізму слід додати регіональний білінгвізм і державний білінгвізм. Перший виступає різновидом білінгвізму, за якого дві або більше мов співіснують на обмеженій за адміністративно-державним або географічним принципом території, що населена двома або більшою кількістю народів. Кожнийз них має власну мову і користується у повсякденному спілкуванні тільки однією або переважно однією мовою, пор. ситуативно-територіальний білінгвізм у Канаді, Бельгії, Швейцарії, Індії, Китаї, Індонезії, в яких дві і більше мов мають статус офіційних (крім Китаю, де офіційною є китайська мова). Водночас наявні регіони, де мовці користуються двома мовами, за умов наявності однієї офіційної. Регіональний білінгвізм поширений в Україні - російсько-український, українсько-російський у Східній Україні, українсько-польський, польсько-український, українсько-угорський та інші - у Західній Україні.

Державний білінгвізм - різновид білінгвізму, за якого населення певної країни володіє двома мовами, які визнані в цій країні офіційними. Державний білінгвізм притаманний таким країнам, як Бельгія (офіційні мови - французька, фламандська), Індія (офіційні мови - хінді (гінді), англійська), Індонезія (офіційні мови -бахала, індонезійська), Камерун (офіційні мови - французька, англійська), Канада (офіційні мови - англійська, французька), Фінляндія (офіційні мови - фінська, шведська) та ін. Не менш показовою виступає Швейцарія, де офіційними визнані німецька, французька (якою говорять 18% населення Швейцарії), італійська (не більше 10% населення), ретороманська мови (0,6% населення), - їй притаманний як державний, так і регіональний білінгвізм. У Швейцарії більшість населення говорить трьома основними мовами: німецькою, французькою, італійською, а ретороманською, в межах якої виділяють п'ять діалектів, говорять тільки в кантоні Ґраубюнден. Якщо три основні мови Швейцарії поширені у всій Європі, то ретороманська мова є мікромовою, якою користуються тільки жителі одного регіону. Статус ретороманської мови підвищили 1996 р. З березня 1996 р. ретороманська мова визнана офіційною у відносинах між федерацією та її романомовними громадянами.

За часовим чинником білінгвізм поділяється на тривалий і тимчасовий. Тривалим є такий білінгвізм, за якого дві мови паралельно виконують комунікативні функції в межах тієї самої спільноти протягом тривалого часу - кількох століть. За тимчасового білінгвізму термін володіння двома мовами скорочується до одного покоління, потім одна з паралельних перестає використовуватися в будь-якій комунікативній сфері, і мовець через брак спілкування втрачає навички володіння цією мовою.

За ознакою функційного навантаження мов у білінгвальній ситуації розрізняють симетричний білінгвізм та асиметричний білінгвізм. Білінгвізм симетричний (грець. symmetria - відповідність) виявлюваний у параметрах рівноправних стосунків між учасниками комунікації, коли члени певної спільноти можуть послуговуватися і рідною, і нерідною мовами, не розмежовуючи їхнього функційного навантаження. У цьому разі учасники комунікації та носії мов загалом корелюють у соціально-рольовому аспекті. Білінгвізм асиметричний наявний у разі нерівноправних стосунків між учасниками комунікації, коли один із учасників із різних (насамперед соціальних) причин вимушений постійно послуговуватися нерідною мовою.

За ступенем володіння другою мовою білінгвізм може бути: 1) нормований; 2) однобічно нормований; 3) ненормований. Нормований білінгвізм охоплює дотримання норм усіх мовних ярусів обох мов. Однобічно нормований білінгвізм виявлюваний тоді, коли мовець дотримується норм тільки однієї з двох мов, зазвичай рідної. Ненормований білінгвізм поширений у випадках користування другою мовою з порушенням її норм частково або повністю. У цьому ж руслі за соціально-комунікативним навантаженням білінгвізм диференційовано на ординативний (нормований) та субординативний (однобічно нормований / ненормований). Ординативний (лат. ordinatio - приведення в порядок) (рівноправний) білінгвізм охоплює вияви рівного володіння комунікантами обома мовами. Білінгвізм субординативний (лат. sub - під + лат. ordinatio - приведення в порядок) передбачає, що учасники комунікації володіють однією мовою (зазвичай, рідною) краще, ніж іншою (здебільшого, чужою). Подібний вияв білінгвальних умінь та навичок наявний у розмежуванні збалансованого білінгвізму і незбалансованого білінгвізму. Білінгвізм збалансований - такий різновид білінгвізму, за якого учасники комунікації володіють приблизно однаково обома мовами. Це не виключає певної переваги однієї з мов у різних мовних ситуаціях, наприклад, рідної мови в побуті, нерідної мови - у сферах пріоритетного державного облаштування: науки, виробництва, суспільного життя та ін. Білінгвізм незбалансований охоплює випадки, за яких учасники комунікації володіють неоднаковою мірою обома мовами. Така незбалансованість може виявлятися в різних сферах комунікації - побуті, науці, виробництві тощо.

За ознакою лінійності / паралельності білінгвізм поділяється на лінійний та паралельний. Білінгвізм лінійний постає наслідком одночасного вивчення двох мов, за якого знання однієї з мов є невикінченим. Білінгвізм паралельний - такий вияв білінгвізму, за якого оволодіння однією з мов відбувається з опертям на добре володіння іншою мовою.

Ознака офіційності розмежовує офіційний (культурний) білінгвізм і неофіційний білінгвізм. Білінгвізм офіційний (культурний) виявлюваний в тому разі, коли білінгв користується однією з мов, якими він володіє, лише в офіційній мовленнєвій ситуації (наприклад, перекладач під час роботи з делегацією тощо). Білінгвізм неофіційний - такий різновид білінгвізму, за якого білінгви користуються обома мовами і в офіційній, і в неофіційній сферах.

За ознакою свідомого / несвідомого набуття білінгвальних умінь білінгвізм поділяється на білінгвізм свідомий і білінгвізм автономний (несвідомий). Білінгвізм свідомий - такий вияв білінгвізму, коли друга мова засвоюється свідомо, з послідовним зіставленням з відповідними моделями, конструкціями рідної мови. Білінгвізм автономний (несвідомий) - білінгвізм, за якого мови, якими володіє білінгв, засвоюються без послідовного їхнього співвіднесення між собою.

Ознака національного поширення уможливлює диференціювання білінгвізму на білінгвізм загальнонаціональний та білінгвізм частковонаціональний. Білінгвізм загальнонаціональний - такий виявбілінгвізму, за якого члени однієї національної лінгвокультурної спільноти володіють двома мовами - рідною і нерідною, регулярно використовуючи їх залежно від ситуації спілкування. Білінгвізм часткової іаі (шпальний охоплює такий вияв білінгвізму, коли білінгвальні уміння поширені тільки в межах окремих прошарків національності.

Методами дослідження білінгвізму є: 1) контрастивний аналіз; 2) аналіз помилок; 3) інтроспективні методи.

Контрастивний аналіз уможливлює встановлення рівня формування білінгвальних навичок з визначенням місця і статусу навичок користування рідною (матричною) мовою в оволодінні другою (гостьовою) мовою. Оскільки навички користування рідною мовою є чітко встановленими, вони впливають на набуття нових навичок: навички переносяться з однієї мови в іншу. Такі навички можуть поставати позитивними і негативними (інтерференція навичок). Контрастивний аналіз у вивченні білінгвізму уможливлює простеження: 1) якою мірою наявність розбіжностей між мовами ускладнює оволодіння другою мовою; 2) який порівняльний аналіз мовних систем найдоцільніший у вивченні другої мови з наголошенням спільних та відмінних площин; 3) активно-творчого вияву мовленнєвої діяльності суб'єкта в оволодінні другою мовою з прогнозуванням помилок, яких можна уникнути або не допустити. Застосування таких підходів умотивовує прогнозування труднощів та передбачення можливих помилок. У загальних основах контрастивний аналіз повинен ґрунтуватися на процесах мовленнєво-мисленнєвої діяльності індивіда, визначенні співвідношення останніх зі специфікою перемикання кодів та розгляді особливостей процесів оволодіння мовами через закономірності взаємодії різних мов, що становлять індивідуальне знання суб'єкта діяльності.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68 


Похожие статьи

А П Загнітко - Лінгвістичні студії