А П Загнітко - Лінгвістичні студії - страница 56

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68 

Вивчення щоденникового дискурсу, що активізувалося в останні роки в українському мовознавстві характеризується низкою наукових єдностей та практикою міжкультурної комунікації, що з'ясовано у третьому розділі монографії «Жанр щоденника і його статус у традиційній і новій парадигмах гуманітарних знань. Формування діаріумології (щоденникознавства): постановка проблеми» (сс. 110-152) у детальному розгляді щоденника як жанру. Як доводять наукові пошуки Т. Космеди, осмислення щоденникового жанру сягають ще античних часів (домашні бухгалтерські книги, промови сенаторів). Яскраві зразки щоденників залишила епоха Середньовіччя, французька література, англійський роман доби Просвітництва, класична російська література. У традиції української літератури XIX століття одним з найяскравіших зразків є «Журнал» Т. Шевченка (1857­1858 рр.). Із плином історії жанр щоденника змінився: від єдиної «довіреної особи», способу вираження творчої потреби у фіксації прикметних фактів особистого життя і суспільних подій до щоденникової форми, оригінальної композиційної структури прозових текстів сучасних письменників, і навіть до комерційних джерел. З'ясування статусу щоденника в системі сучасних жанрів віднайшло своє місце в аналізованій науковій праці. Т. Космеда розглядає специфіку виявів жанру щоденника в різні часові епохи і зазначає, що «зміст щоденникового жанру є полісемантичним», оскільки щоденникові тексти можуть демонструвати певні варіації змістових елементів: особисто-суспільних чи суспільно-особистих (с. 122). З історичного погляду жанр щоденника вимагає кваліфікувати його не тільки як формально-літературний жанр, а й як жанр мовлення, автокомунікації. Таке твердження підкріплене виділеними чотирма історичними періодами в розвитку девіаріумології, що висвітлюють тісний взаємозв'язок літератури та лінгвістики в реалізації щоденника.

У жанровій системі дослідниця пропонує розглядати щоденник як текст 1) вторинний; 2) здійснений унаслідок інтимізованої індивідуальної (приватної, напівприватної) чи офіційної (урядової, службової) діяльності; 3) інформативно-фатичної скерованості; 4) нерегламентований чи регламентований частково (офіційна щоденникова діяльність) (пор. також «Щоденник» / «Щоденники» Олеся Гончара). Але через накопичену систему різновидів щоденникових жанрів постає питання опрацювання самостійної теорії у межах цього дослідження.

З опертям на заявлене Т. Космеда ґрунтовно характеризує параметри дослідження щоденникового жанру в літературознавстві початку XXI ст., адже, незважаючи на яскраву його репрезентацію у XIX ст. (Т. Шевченко, О. Кобилянська, В. Винниченко), на думку дослідниці, у світлі сучасної наукової парадигми жанр щоденника залишається досі недостатньо дослідженим. Наукові доробки таких дослідників як О. Галича, Н. Стахнюк, О. Єгорова, І. Даровської, А. Ільків, А. Харченко, Є. Заварзіної, А. Кочетової, К. Танчин та Н. Момот стали надівйним підґрунтям для фундаментального вивчення жанру щоденника в запропонованій роботі (сс. 135-148). Різнобічні класифікації жанру щоденника в літературознавстві надали змогу авторці виокремити власні різновиди щоденника, залежно від авторської інтенції: 1) щоденник як «авторська майстерня»; 2) щоденник як «сповідь перед собою» (діалог Ego та Alter Ego); 3) «щоденник - самоувічнення»; 4) «щоденник -самоспоглядання» (с. 146). Реалізація комунікативного наміру автора дає можливість виокремити такі типи: 1) щоденник як обдумані записи з розрахунком на публікацію; 2) записи інтимного плану, що не розраховані на публікацію; 3) записи як нотатник.

Розглядаючи сучасні дослідження щоденникового тексту в мовознавстві, Т. Космеда аналізує лінгвістичні дослідження тексту щоденника таких дослідників як Л. Мацько, М. Степаненко, А. Прийменко, Т. Радзієвська, М. Міхєєв та В. Харченко. Зважаючи на міждисциплінарність об'єкта дослідження слушними можна вважати такі завдання для дослідження щоденників з урахуванням відповідних галузей знань: 1) вивчення біографії щоденникаря; 2) виокремлення відомостей про реальних людей, події і обставини, що відображені в щоденниках; 3) набуття інформації щодо будови людської свідомості; 4) розуміння відповідного типу комунікативної діяльності й типу тексту (сс. 171-172). Суттєво доповнює розгляд проблеми визначення характерних ознак щоденникового жанру, з-поміж яких є: 1) його автор є одночасно й адресатом; 2) він є одночасно й оповідачем; 3) щоденник є нефукційним текстом; 4) він не має єдиного авторського смислу; 5) це текст про себе; 6) це в основному текст про плинні події; 7) щоденникові записи мають метатекстову дату, що відповідає даті запису, а не даті події (с. 173). Це дозволяє Т. Космеді стверджувати про доцільність виокремлення наукової дисципліни девіаріумології, що цілком умотивовано через виділення низки її складників: 1) історія її становлення та розвитку; 2) теорія (методологія, система методів і методик, метамова); 3) щоденникова генологія (типологія жанрів); 4) щоденникова дискурсивна практика (с. 173).

Четвертий розділ «Щоденник Т. Шевченка в оцінці сучасних дослідників. Характер і форма відображення в ньому діалогу Ego і Alter Ego. Проблема вибору мови» (сс. 174-239) відбиє ґрунтовне опрацювання тексту «Журналу» Т. Шевченка Т. Космедою в інтерпретації сучасних наукових концепцій. Щоденникова діяльність українського письменника постала сьогодні потужним синкретичним джерелом для наукових студіювань. Водночас подано критичний аналіз методологічних засад літературознавчої парадигмидослідження щоденникового тексту Тараса Шевченка у концепції Н. Момот. Завдяки виконаному дослідженню в записах щоденника проілюстровано контекст часу написання, окреслені характерні жанрові риси письменницького стилю, передача репрезентації близького оточення Тараса Шевченка в записах (відтворення переживань, що пов'язані із коханням, інтимними почуттями). Написання щоденника мотивоване причиною заглибитися в себе, «вербалізувати діалог Ego та Alter Ego». Звідси Т. Космедою виконано проекцію положень Т. Радзієвської на щоденникову діяльність Т. Шевченка, у якій виділена система принципів «шевченківських записок» та низка характерних ознак. Але, на противагу цьому, в аналізі шевченківської автокомунікації виринають суперечливі питання, що вербалізуються у дихотомії «свій-чужий». Одним із важливих питань постає таке: для чого саме писав свій щоденник великий Кобзар? В інтерпретації цього питання знаходимо, що Шевченко писав щоденник для фіксації біографії, самопізнання, для «вгамування спраги письменника», для своїх друзів.

«Журнал» багатожанровий за своїм текстом, оскільки тут і фіксація подій, і спогади, роздуми, характеристики тощо. З'ясування внутрішнього «Я» у діалозі «Ego - Alter Ego» простежувано крізь риторичні питання, специфіку синтаксису, багату та яскраву лексику, що сама по собі символічна. Багаті в Тараса Шевченка й асоціативні ряди, що уміщують українізми. Особливо значуща інформація виділена авторським шрифтом. Тексти письменника-засланця сповнені патріотизму. Щоденник ілюструє еволюцію поглядів автора, що змінюються після «розмови із самим собою», а російськомовний текст відбиває громадянську самоідентифікацію Шевченка як бікультурної особистості.

З останнього твердження наріжним каменем постає питання: чому Тарас Шевченко писав свій «Журнал» російською мовою? Т. Космеда заторкує гостру проблему сьогоднішнього суспільства, що вже тоді постала в щоденнику видатного українця, та встановлює цілий комплекс можливих причин, що спонукали письменника до цього.

Засновник української літературної мови, геній слова, відобразив у своєму «творі» український національний характер та ідею, що простежено авторкою в п'ятому розділі «Ключові фрагменти концептосфери щоденника Т. Шевченка та його інтертекстуальність» (сс. 240-330). Т. Космеда визначає послідовність виникнення концептосфери у творі Тараса Шевченка крізь призму його внутрішнього мовлення, тобто діалогу його Ego з його ж Alter Ego: внутрішнє слово — внутрішній лексикон (сукупність концептів) — внутрішнє мовлення і складників концептосфери: уявлення та смисли (репрезентація змісту досвіду та знання, узагальнення досвіду діяльності людства) — вербалізація уявлень та смислів — слово-концепт (мовне оформлення) — концептосфера. Власне, тут дослідницею не досить чітко визначене зіставлення уявлень свідомості та їхньої вербалізації та вимагає детальнішого і послідовнішого опрацювання. Незрозумілим постає використання поняття концептуальна система: чи це синонімічне поняття до концептосфери, чи є ширшим за нього?

Саме в концептосфері Тараса Шевченка виявлювана специфіка вживання власних назв, зокрема таких як графиня Настасия Ивановна Толстая, Мостовской, Кольцов, Лермонтов, Даль тощо, у яких, як стверджує дослідниця, наявне прагматичне наповнення.

Важливим для аналізу тексту Шевченка постає детальний розгляд концепту місто, що у мовній свідомості письменника відбито як русский город. Авторка ілюструє це фрагментами з щоденника, де вбачається то позитивна, то негативна оцінка російських міст, крізь семантичні поля «Люди», «Архітектура», «Фантазія». Позитивної оцінки набуває у щоденнику концепт Москва, що «мотивується ставленням письменника до мешканців міста: «гостеприимная Москва», «просвещенные москвичи», суперечливим до архітектури: «красавец Кремль», «О Москва! О караван-сарай!». Та все ж Москва постає містом, куди поет прагне».

Водночас концепт Петербург, який вербалізує Тарас Шевченко, постає бінарним (у «Кобзарі» Петербург зображено з негативного боку). Якщо оцінювати його крізь семантичне поле «Люди», «Архітектура», «Мрії», то Тарас Шевченко репрезентує це як місто, де він хоче побувати, сюди він прагне як до культурного осередку, що виражене кличними конструкціями: «. О, столица!», вживає такі лексеми як Ермітаж, Літній Сад, Академія, Пасаж, друзі, знайомі, приятелі тощо. Все це дає підстави стверджувати, що в момент написання щоденника автор позитивно оцінював Петербург.

Але передусім Тарас Шевченко пов'язаний своїм корінням з Україною, яка постає найвагомішою частиною концептосфери письменника. Т. Космеда стверджує, що концепт Україна розкривається у щоденнику за допомогою супідрядних концептів верба, украинская песня, земляк (українець), землячка (українка). Незважаючи на російськомовний текст твору, чітко виражається українська ментальність автора, українська мовна свідомість. Своє ставлення до України Шевченко виражає: «. моя прекрасная бедная Украина». Окрім того, дослідницею виявлені архетипні, й індивідуально-авторські складники семантичного поля Україна, у якому переважають позитивні конотації. Україна у мовній свідомості Шевченка є концептуальним комплексом, як стверджує Т. Космеда, і варто погодитись, адже цей комплекс відображає особливість світосприйняття, світобачення та світорозуміння українського письменника.

Проекція суб'єктивного знаходить також своє місце у щоденнику українського митця на постать Володимира Даля, що в аналізованій монографії постає як образ-концепт мовної картини світу Тараса Шевченка. На сторінках щоденника Т. Космеда зустрічає негативну оцінку цієї постаті: «Казак Луганский», негативно забарвлені концепти «фантазия», «досуг», русский солдат» тощо. Пізніше можнаспостерігати зміну ставлення Тараса Шевченка до В. Даля, що простежується у фрагментах записів. Сам текст щоденника засвідчує, що відношення між двома діячами культури були суперечливими, а ставлення Тараса Шевченка до Володимира Даля - неоднозначним. Отже, Т. Космеда умотивовує, що Владимир Даль як власна назва виступає концептом-стимулом вербальних реакцій асоціативно-вербальної мережі Тараса Шевченка.

Прагматичні смисли, що знаходять своє відбиття в щоденнику Тараса Шевченка, пов'язані, насамперед, з носієм мовної особистості. Підтвердженням того, що Тарас Шевченко мав глибоке мовне чуття та викінчений мовний смак є його апеляція до культурних концептів російської мови: посиделки, самовар, чай. Ці образи-концепти досить вдало використав письменник у своєму щоденнику, засвідчивши високий рівень культурної компетенції. Та на противагу цьому у свідомості Шевченка вони фіксуються як негативні, бо є чужими, характерні для російської культури. Т. Космеда описує процес концептуалізації тексту Тараса Шевченка засобами індивідуально-авторських оказіоналізмів та українізмів. Тут активна життєва позиція мовної особистості Тараса Шевченка яскраво виділяється у тексті щоденника через оказіоналізми письменника, які, як зазначає Т. Космеда, творяться на базі словосполучень підрядного характеру: страстно-чувственно-электризующей красоты, неумолимо-говорливой сестрице, премиленький, Гульвиса, Ледащо, водевильчик тощо. Окрім цього, Т. Космеда виділяє експліцитні й імпліцитні елементи в тексті Тараса Шевченка, що є ознакою інтертекстуальності як однієї з граней автокомунікації. Тарас Шевченко використовує низку прецендентних феноменів, російських та українських паремій, цитат чи алюзій. Яскравою постає російська фразеологія в щоденниковому дискурсі Тараса Шевченка, що вміло трансформована та використана в тексті: «.я совершил прогулку вокруг города с удовольствием и не без пользы».

Авторка рецензованої праці виявила глибоке й всебічне знання проблематики, предмета її аналізу, історії досвіду, володіння різноманітними й сучасними процедурами дослідження мовного матеріалу, а також поняттєво-термінологічним апаратом для теоретичного осмислення дослідження. Усе це дозволило Т. Космеді одержати внаслідок ґрунтовного аналізу важливі й переконливі теоретичні й практичні результати. Аналізована монографія є вагомим внеском у розбудові лінгвістичних студіювань, пов'язаних з різними спектрами дискурсивних практик та реалізацій мовної особистості. Важливим є не тільки узагальнення попередніх досліджень «Журналу Шевченка», але й теоретичні міркування Т. Космеди. Немає сумніву, що запропонована наукова праця може вимагати глибинного і детального аналізу сучасних, уже почасти сформованих, блогів-щоденників в інтернет-ресурсах.

Цінним постає ілюстративний матеріал тексту Щоденника, який дослідниця вводить до наукового розгляду під концептуальним вектором дослідження.

Монографія Т. Космеди засвідчує високий рівень наукової думки дослідниці та її лінгвокультурологічну орієнтацію, використання цього дослідження сприятиме вирішенню багатьох комунікативно-прагматичних питань у сучасній лінгвокультурології, етнолінгвістиці та дискурсології.

Анатолій Загнітко, Ольга Левічева (Павлович) (Донецьк, Україна)

Надійшла до редакції 20 вересня 2012 року.

найновіші досягнення в граматиці

Рзцзнзія на накову працу : Загнітко А.П. Теоретична граматика сучасної української мови. Морфологія. Синтаксис. -Донецьк : ТОВ «ВКФ «БАО», 2011. - 992 с .

Рэцэнзаваная манаграфія А.П. Загнітка - канцэптуальна закончаная праца, у якой асэнсаваны агульнатэарэтычна і агульнадастасоуныя питанні, што так істотна для сучасна лінгістьгчнай навукі. Даследчык прасочвае нп>грокі абсяг сучасных лшгвютычных тэорый, прапануе уласнае тлумачэнне (цалкам арыгшалье і найноушае) шэрагу пытанняу моунай структуры ды «стэмы, разглядае суадносыны мовы ы мислення, мовы, маулення і мауленчай дзейнасці. Пранаваны аналіз з'яуляецца фундаментальным, таму што аутару удалося падаць цалкам аргументаванае тэарэтычнае асэнсаванне розных тыпау сінтаксічных сувязяу ды іхніх формау, семантычна-сштакачных адносінау, выявыць асаблывасщ сучаснай сінтаксічнай паэтыкі, успершыню ахарактарызаваць кваліфікаційн^ія параметры словазлучэннеутваральных і сказаутваральных сінтаксічных сувязяу.

А.П. Загнітко вылучае асаблівасці класічнага і найноушага падыходау у сінтаксісе, устаноулівае специфіку граматыкі з акрэсленнем самога панацця функцыя ды высвятлення спецыфікі функцьіі як выкакрыстання і функцьі як уживання, прасочвае праяуленне функцьі і узнікненне дьісфункцьіі. Упершыню ва украінскім мовазнаустве ахарактарызаваны заканамернасці відазмяненняу сінтаксічных формау падпарадкавальнай прыслоунай сінтаксічнай сувязі у словазлучэнні, сказе і тэксаце з паслядоуным аргументаваннем крытэрыяу такіх відазмяненняу.

Вычарпальна прааналызаваны усе значэннев^1я тыпы сштакачных сувязяу ды формау іх выражэння. У той час А.П. Загнітко грунтоуна кваліфікує асаблівасці злучальнай, падпарадкавальнай йсувязяу як сказаутваральных і сказамадыфікацыйных з акрэсленнем асаблівасцяу іхніх сінтаксічных формау.

© Рагауцоу, В., 2013

Канчаткова развязаны питанні тыпалоги семантыганых-сштакичных адносінау у межах словазлучэння, простага сказа і складанага (складназлучанага і скадназалежнага) сказа, складанага сінтаксічнага цэлага і тексту. Асабліва важкім з'яуляецца розгляд спецыфікі сучаснага аналітизму з кваліфікацыяй асноуных / неасноуных заканамернасцяу яго унутрысказавага праяулення. Аутар цалкам свідома не унікае востра дыскусшных падыходау, што датычыць і фунцыйнага аналітызму з усласцівымі яму унутрысказазвымп і пазасказавымі разнавіднасцямі, і дынампа навуукова-лшгвютычных парадыгмау.

Аналіз структуры і пыпау фармальнага ускладнення простага сказа грунтуецца на прынцыповым размежаванні семантычнай элементaрнaсці / неэлементaрнaсці, што дазваляе даследчыку не толькі выявщь статус паупрэдыкатыуных, удакладняльных, пабочных, устауных канструкцый, але і виразна дыферэнцыяваць функцыйныя нагрузкі уласна-апелятыуных і адносна апелятыуных кампанентау, паняццяу раду і аднароднасці.

Вычарпальна разгледжаны асаблівасці цструктурацып тэксту, прасочана іерархія тыкстaвa-дыскурсіуных катэгорый - катэгорып падзельнасці і звязнасці, кaтэгорыі кантынууму, кaтэгорыі лакунарнасці ды інш., дадзены вычарпальны коментар пяці вызначальных тэкставых катэгорый: удзельнікау падзей, часу, прасторы, падзі, aцэнкі, пракаментаваны заканамернасці і накірункі унутрысказавай aктуaлізaцыі, фунщыйна-эстэтычныя метамарфозы украінскага сказа у мастацкім стылі.

Манаграфія сведчыць, што сучасна тэартычная лінгвістка узбагацілася фундаментальнаю працю па тэорып марфалогіі і сінтаксісу, шырэй - граматычнай тэорыі. Даследаванне заставкова апрабавана, пацвярджэннем чого з'яуляецця его выкарыстанне у практыцы вышэйшай школы. Рэцэнзаванай працы уласціва сістэмнaсці і выразная структура, дасканаласць канцэпцып. Праця актуальная, мае істотнае значэнне для сучаснай лінгвістичнай тэорыі.

Васіль Рагауцоу (Магілеу, Беларусь) Надійшла до редакції 15 вересня 2012 року.

OPPOSITIONAL CHARACTER OF FUNCTIONAL-SEMANTIC CATEGORY OF FREQUENCY IN THE MODERN UKRAINIAN LANGUAGE Olena Achylova

Department of Ukrainian Language Culture in Vernadsky Tavrian National University Simferopol, the Crimea, Ukraine

Available 17 September 2012.

Abstract Relevance

The category of number as one of the fundamental philosophical categories can be related to the category of frequency of verbs which expresses actions (events and situations), that are divided into infinitely repeating different acts. In a language such categories are identified in the process of interaction among the different ways of their expression. These ways may belong to different language levels, which can interact and form semantic systems of functional-semantic type. That is why these categories are called functional-semantic categories or FSC. "The criterion for the determination of such categories is a community of semantic features of elements in different language levels which interact, and a presence of known semantic invariant in differential semantic features of these elements" [Bondarko 1967: 18].

The problem of frequency as FSC is based on the opposition semelincident / frequentative, and it has different ways of expression in different language levels. The problem is also correlated with other semantic categories (first of all, the category of aspectuality), where the grammatical category of the type and semantic-derivative category RDD is the core and it has not been studied complexly yet in modern Ukrainian language. So, the topicality of the research is caused by the need to analyze the frequency as FSC.

Purpose

The purpose of the paper is in studying the frequency as FSC and determination of the specialty of semantic features, which form the opposition semelincident / frequentative.

Tasks

Due to the objective of the article some tasks are determined such as: 1) to research FSC of frequency on a base of its oppositional character; 2) to describe frequentative and semelincident frequencies as the main structure elements of opposition.

Conclusion

So, the category meaning of the frequency is characterized by semantic referring frequentative and semelincident. It also causes the opportunity of determining the frequency in a separate FSC. The category of frequency can be characterized due to different semantic features, but the presence of the specified opposition is just a base for realization these features.

Perspective

The further studying frequency and other aspectual meanings with their ways to express in other Slavic languages is perspective.

Research highlights

► The article deals with the theoretical issues related to the definition of the category of frequency, its main features are highlighted. Frequency represented as a functional-semantic category, based on the binomial opposition "semelincident / frequentative".

Keywords: functional-semantic category, frequency, opposition, frequentative, semelincident.

References

Beloshapkova, T. V. (2007). Kognitivno-diskursivnoe opisanie kategorii aspektual'nosti v sovremennom russkom jazyke. Moskva.

Bondarko, A. V. (1967). K problematike funkcional'no-semanticheskih kategorij. Voprosyjazykoznanija, 2, 18­31.

Bronikova, S. A. (2004). Funktsional'no-semantychne pole kvantytatyvnosti v suchasniy ukrayins'kiy movi. Avtoref. dys. ... kand. filol. nauk. Odesa.

Vasil'ev, L. M. (1981). Semantika russkogo glagola. Glagoly rechi, zvuchanija i povedenija. Ufa.

Vinogradov, V. V. (1972). Russkij jazyk (grammaticheskoe uchenie o slove). Moskva: Vysshaja shkola.

Gajdukov, V. G. (1989). Znachenie odnokratnosti dejstvija i sredstva ego vyrazhenija v sovremennom russkom jazyke. Avtoref. diss. ... kand. filol. nauk. Moskva.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68 


Похожие статьи

А П Загнітко - Лінгвістичні студії