А П Загнітко - Лінгвістичні студії - страница 6

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68 

На сучасному етапі розвитку лінгвістичної думки валентність визначають як „властивість віртуального знака, детермінована тим когнітивним і семантичним смислом, який закладений в ньому" [Загнітко 1990: 15], як здатність одиниці мови сполучатися з іншими, створювати довкола себе визначену кількість відкритих позицій, що повинні або можуть бути зайняті облігаторно або факультативно елементами з відповідними змістовими і формальними характеристиками. Тобто теорія валентності вийшла за межі вербоцентричної концепції Л. Теньєра, згідно з якою лише актанти перебувають з дієсловом у валентних відношеннях. Тепер вона інтерпретується більш широко: по-перше, як „сполучувальний потенціал", властивий не тільки дієслову, але й всім одиницям мови (щодо вербатива, то валентними визнаються також відношення з вільними поширювачами (сирконстантами); по-друге, як не лише формально-граматична, морфолого-синтаксична категорія, але й як явище логіко-поняттєвого, семантичного плану, оскільки сполучувальні властивості мовних елементів зумовлені передовсім їх значенням. Валентність знаходиться у точці перетину складних реляцій, які існують між явищами дійсності, їх відображенням у свідомості індивідів й репрезентацією у мові. „Загальне співвідношення між реальністю, свідомістю і мовою знаходить свою реалізацію у взаємозв'язку між логічною, семантичною та синтаксичною валентностями" [Степанова, Хельбиг 1978: 159], які переплетені, доповнюють один одного й синкретично беруть участь в організації тих чи інших лінгвоструктур, зокрема на основі переходу одного типу сполучуваності в інший можна описати ономасіологічний процес формування висловлювання, що корелює із породженням похідного слова. Дериват мотивується не безпосередньо баземою, а семантикою цільнооформленої конструкції, у якій твірне слово реалізує одне із властивих йому значень і займає відповідну синтаксичну позицію. Похідне корелює із семантично еквівалентною йому перифразою: основі або основам похідного слова у його дефініції повинні відповідати лексеми з ізоморфним коренем, а його афіксам - слова, що пояснюють їх значення [Кубрякова 1981: 13], наприклад: „той, хто знищує" знищувач (більш детально про типи валентностей і їх роль у дериваційних процесах, зокрема девербативних, див: [Пославська 2003]).

Валентність як домінантний детермінант словотворчої активності вербативів дериваційно реалізується в похідних іменниках, прикметниках, дієсловах, прислівниках, континуум словотвірних значень яких передбачений аргументно-актантною рамкою твірного. Можливість словотвірної трансформації вихідного дієслова зумовлюється: 1) семантико-синтаксичною позицією вербатива у синтаксичній конструкції, тобто як валентність базової одиниці реалізується у реченні чи словосполученні (лексемою з конкретним значенням, синтаксемою чи прислівником); 2) семантичною природою валентності, яку детермінує значення твірного [Морозова  1982:  401].  У зв'язку  з цим розрізняють  субстанційну (предметну:  суб'єктну, об'єктну,результативну, інструментальну тощо), пропозитивну (непредметну, що реалізується підрядним реченням або його трансформами), векторну (репрезентує можливість дії розгортатися у просторі, що на лінгвальному рівні становить поєднання дієслова з локативними прислівниками вверх, вниз, збоку, довкола), темпоральну (передбачає часові параметри тривання дії, що забезпечується сполучуваністю дієслова з прислівниками довго, швидко, а також із вербативами почати, завершити), ступеня інтенсивності і міри виконання дії (визначають кількісні модифікації дії й актуалізуються у зв'язках дієслів із прислівниками сильно, легко та багато, недостатньо, мало) валентності.

Так, вербативи деструкції як складові континууму дієслів КФД характеризуються субстанційною, векторною, темпоральною, ступеня інтенсивності і міри виконання дії валентностями, які прогнозують та зумовлюють дериваційну поведінку твірних, їх здатність продукувати похідні різних семантичних позицій, при цьому субстанційна валентність визначає появу іменників, прикметників та дієслів, інші типи сполучуваностей - вербативів. Наприклад, у субстантивному блоці типової словотвірної парадигми дієслів із семою руйнування засвідчено похідні зі СЗ „виконавець дії" (душитель, палій), „об'єкт - результат дії" (ламань, пошкодження), „знаряддя дії" (довбало, різак), у ад'єктивному „який виконує або може виконувати дію" (знищувальний), „на який поширюється дія або який придатний для виконання дії" (спустошуваний), „який має відношення до дії" (свердлильний), „який становить собою результат дії" (битий), „який призначений для виконання дії" (бомбардувальний), у вербальному - „довести дію до результату" (зламати, знищити). Названі семантичні позиції становлять дериваційну актуалізацію актантної рамки твірних, що має такий вигляд: S-D-O(r)-I, де S - це суб'єкт, що здійснює деструктивний вплив, у ролі якого здатні виступати живі істоти, стихійні сили природи, різноманітні технічні прилади, D - деструктивна дія, спрямована на руйнацію кого-, чого-небудь, O(r) - об'єкт-результат, тобто об'єкт, на який поширюється руйнівний вплив і який виникає внаслідок реалізації дії як її результат, I - інструмент, знаряддя, за допомогою якого досягається руйнівна мета відтак грубші кінці ножиком чехолю, складаю, в'яжу, держаки стружу - кипить робота (І. Франко); Він вмів вправно відрізувати шматки навіть від черствої хлібини своїм ножем (П. Гірник). При цьому лівобічна суб'єктна та правобічна об'єктно-результативна валентності є облігаторними, інструментальна - факультативна, пор.: Він сів за стіл, відрізав скибку хліба і грубо посолив її (М. Коцюбинський), Молодий хлопець стрепенувся і почав завзято рубати гору (Леся Українка). Облігаторні актанти більш продуктивні в дериваційному аспекті.

Окрім актантної рамки, дієсловам поля деструкції характерна також сирконстантна формула, що визначає просторові, часові та кількісні модифікації руйнівної дії. Так, векторно-об'єктна валентність дієслів руйнування знайшла реалізацію у семантичних позиціях „поширювати дію на поверхню, невелику частину, довкола, з усіх боків об'єкта" (оббити), „виконуючи дію, відокремлювати частину від цілого, виймати що-небудь з чогось або ділити об'єкт на частки" (відбатувати), „спрямовуючи дію, проникати всередину, робити отвір, заглибину або пропускати один об'єкт крізь інший" (продавити); темпоральна - „почати виконувати дію" (задряпати), „виконувати дію якийсь час" (погризти), „завершувати виконувати дію" (допиляти); ступеня інтенсивності і міри виконання дії - „кількісний вияв дії" (накришити), „дистрибутивність дії" (повішати), „виконувати дію з надмірною інтенсивністю" (нашмагати), „виконувати дію недостатньо інтенсивно" (підранити), „однократність дії" (рвонути), „виконувати дію ще раз, повторно, заново або по-іншому" (переділити), „виконувати дію час від часу" (пощипувати). Як засвідчує типова словотвірна парадигма дієслів деструкції, не завжди актантно-сирконстантна рамка знаходить реалізацію на словотвірному рівні. Так, із 522 твірних із семою руйнування об'єкта похідні зі СЗ „виконавець дії" утворили 67 (12,8 %), незважаючи на облігаторність суб'єкта дії. Хоча валентність визначає принципову можливість появи деривата, проте у мові, крім правил, існують ще й елементи, які не виступають компонентами системи [Милославський 1980: 179], тобто на дериваційну поведінку дієслів також впливають нормативні чинники. До найбільш типових супровідних факторів належать: показник частотності вживання твірних у мовленні, стилістична маркованість, складність дериваційної структури, багатозначність / однозначність, належність баземи до ядра чи периферії ЛСГ тощо.

Таким чином, словотворча поведінка дієслів регулюється їх лексико-граматичними й валентними характеристиками. Однак сприятливі системні чинники не завжди забезпечують появу похідного, оскільки на процеси мотивації впливають також нормативні чинники, подальший аналіз яких як дериваційно релевантних параметрів дієслів видається перспективним.

Література

Авилова 1976: Авилова, Н.С. Вид глагола и семантика глагольного слова [Текст] / Н. С. Авилова. - М. : Наука, 1976. - 327 с.

Бачку 2002-2003: Бачкур, Р.О. Словотвірна парадигма як об'єктивація лінгвальних та екстралінгвальних чинників словотворчої спроможності твірних слів (на матеріалі українських назв тварин та рослин) [Текст] / Роман Бачкур // Українознавчі студії. - 2002-2003. - № 4-5. - С. 39-46.

Блягоз 1975: Блягоз, З.У. Зависимость словообразовательной активности глаголов от характера их лексического значения [Текст] / З. У. Блягоз // Актуальные проблемы русского словообразования I. Ученые записки. - Ташкент : Укитувчи, 1975. - С. 402-409.

Вихованець, Городенська 2004: Вихованець, І.Р., Городенська, К.Г. Теоретична морфологія української мови [Текст] / І. Р. Вихованець (ред.). - К. : Унів. вид-во „Пульсари", 2004. - 398 с.

Гайсин 1982: Гайсина, Р.М. К вопросу о специфике значения глагола [Текст] / Р. М. Гайсина // Известия АН СССР. Серия литературы и языка. 1982. - № 1. - С. 59-64.

Гайсина 1992: Гайсина, Р.М. Соотношение семантики и синтагматики глагола [Текст] / Р. М. Гайсина // Исследования по семантике. Семантические единицы и их парадигмы : межвузовский научный сборник. - Уфа, 1992. - С. 41-48.

Грамматика 1970: Грамматика современного русского литературного языка [Текст] / Н. Ю. Шведова

(ред). - М. : Наука, 1970. - 767 с.

Ґрещук 1995: Ґрещук, В.В. Український відприкметниковий словотвір [Текст] / В. В. Ґрещук. - Івано-Франківськ : Плай, 1995. - 208 с.

Долинина 1982: Долинина, И.Б. Маркировка субъектно-объектных отношений у валентностных категорий английского глагола [Текст] / И. Б. Долинина // Категория субъекта и объекта в языках различных типов. - Л. : Наука, 1982. - С. 65-101.

Загнітко 1990: Загнітко, А.П. Структура та ієрархія валентних значень дієслова [Текст] / А. П. Загнітко. -К. : НМК ВО, 1990. - 64 с.

Зверев, Дащенко 1982: Зверев, А.Д. Дащенко, О.И. О словообразовательных парадигмах в русском языке [Текст] / А. Д. Зверев, О. И. Дащенко // Актуальные проблемы русского словообразования : сборник научных трудов. - Ташкент : Укитувчи, 1982. - С. 104-107.

Кильдибекова 1985: Кильдибекова, Т.А. Глаголы действия в современном русском языке: Опыт функционально-семантического анализа [Текст] / Т. А. Кильдибекова. - Саратов : Изд-во Саратовск. ун-та, 1985. - 160 с.

Лексико-семантические 1989: Лексико-семантические группы русских глаголов [Текст]. - Иркутск : Изд-во Иркутск. ун-та, 1989. - 180 с.

Манучарян 1974: Манучарян, Р.С. К типологии словообразовательных значений [Текст] / Р. С. Манучарян // Известия АН СССР. Серия литературы и языка. - 1974. - № 6. - С. 516-526.

Милославский 1980: Милославский, И.Г. Вопросы словообразовательного синтеза [Текст] / И. Г. Милославский. - М. : Изд-во Московск. ун-та, 1980. - 296 с.

Морозова 1982: Морозова, Т.С. Отражение валентностей производящего глагола производными разных частей речи [Текст] / Т. С. Морозова // Актуальные проблемы русского словообразования. - Ташкент :

Укитувчи, 1982. - С. 401-405.

Пославська 2003: Пославська, Н.М. Валентність як один із домінантних детермінантів дериваційної активності дієслів [Текст] / Н. Пославська // Семантика мови і тексту : збірник статей VIII Міжнародної наукової конференції (22-24 жовтня 2003 р.). - Івано-Франківськ : Плай, 2003. - С. 418-423.

Пославська 2007: Пославська, Н.М. Дієслова із семою руйнування об'єкта як база продукування похідних [Текст] / Н. Пославська // Вісник Прикарпатського національного університету імені Василя

Стефаника. Філологія. - Івано-Франківськ : ВДВ ЦІТ, 2007. - Випуск XV-XVIII. - C. 265-270.

Соколова 2003: Соколова, С.О. Префіксальний словотвір дієслів у сучасній українській мові [Текст] / С. О. Соколова. - К. : Наукова думка, 2003. - 285 с.

Степанова 1978: Степанова, М.Д. Части речи и проблема валентности в современном немецком языке [Текст] / М. Степанова, Г. Хельбиг. - М. : Высшая школа, 1978. - 259 с.

СУЛМ 1997: Сучасна українська літературна мова [Текст] / Грищенко А. П. (ред.). - К. : Вища школа, 1997. - 493 с.

УМ 2000: Українська мова : енциклопедія [Текст]. - К. : „Укр. енциклопедія", 2000. - 752 с.

Уфимцева 1974: Уфимцева, А.А. Типы словесных знаков [Текст] / А. А. Уфимцева. - М. : Наука, 1974. -

206 с.

Янценецкая 1979: Янценецкая, М.Н. Семантические вопросы теории словообразования [Текст] / М. Н. Янценецкая. - Томск : Изд-во Томск. ун-та, 1979. - 242 с.

Яррулина 1980: Яррулина, Т.С. Словообразовательные возможности русских непроизводных глаголов (К вопросу взаимодействия грамматики и словообразования) [Текст] : автореф. дис. ... канд. филол. наук : 10.02.01. - Москва, 1980. - 28 с.

В статье описаны семантико-валентные признаки глаголов как их деривационно релевантные параметры. Выяснены семантические особенности глаголов как производящей базы, на примере глаголов конкретного физического действия отображено значение семантики и валентности в отглагольной деривации.

Ключевые слова: глагол, семантика, валентность, девербатив, словообразовательный потенциал, словообразовательная парадигма, словообразовательное значение.

In the article the semantic-valency sings of verbs are described as the word-formation meaningful parameters. The semantic features of verbs are found out as a formative base, the dominant role of semantics and valency is shown in verbal processes of word-formation, based on the verbs of concrete physical action.

Keywords: verb, semantics, valence, verbal form, derivative potential, word-forming paradigm, word-forming meaning.

Надійшла до редакції 11 серпня 2012 року.

РОЗДІЛ ІІІ. АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ МОРФОЛОГИ

Олена Ачилова

УДК 811.161.2'366.58

ОПОЗИЦІЙНИЙ ХАРАКТЕР ФУНКЦІЙНО-СЕМАНТИЧНОЇ КАТЕГОРІЇ КРАТНОСТІ

В СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ

У статті висвітлено теоретичні питання, пов'язані з визначенням кратності, виділено її основні ознаки. Кратність розглянуто як функційно-семантичну категорію, яка ґрунтується на бінарній опозиції «однократність / багатократність».

Ключові слова: багатократність, кратність, однократність, опозиція, функційно-семантична категорія.

Поняття кількості є одним з основних понять, вираження яких притаманне мові. Кількість є поняттєвою категорією, її розглядають як систему семантичних компонентів або окрему ознаку певного універсального значення безвідносно до ступеня їх граматикалізації та способу вираження в мові.

Категорія кількості є абстрактною та логічно самостійною, співвідносною з такими загальними поняттями, як множинність, величина, міра, ступінь і збірність, які виступають субкатегоріями кількості.

Категорія кількості як одна з фундаментальних філософських категорій корелює з граматичною категорією числа (насамперед, іменника), із семантикою числівника, а також із дієслівною категорією кратності, яка виражає дії (події, ситуації), розчленовані на необмежено повторювані окремі акти.

У мові такі категорії виявляються в процесі взаємодії засобів їхнього вираження. Ці засоби можуть належати до різних мовних рівнів, при взаємодії яких утворюються семантичні комплекси функційно-семантичного плану. Тому ці категорії прийнято називати функційно-семантичними категоріями, або ФСК [ТФГ 1987]. «Критерієм для виділення таких категорій є спільність семантичної функції елементів різних мовних рівнів, що взаємодіють, наявність відомого семантичного інваріанта в диференційних семантичних ознаках цих елементів» [Бондарко 1967: 18]. Зауважимо, що на сучасному етапі лінгвісти застосовують польовий метод під час дослідження кратності, тобто розглядають кратність як функційно-семантичне поле (ФСП) [ТФГ 1987; ТФГ 1996 та ін.].

Проблема кратності як ФСК, що ґрунтується на опозиції однократність / багатократність, має ядерні і периферійні засоби вираження на різних мовних рівнях, співвідноситься з іншими семантичними категоріями, передусім категорією аспектуальності, ядром якої є граматична категорія виду та семантико-словотвірна категорія РДД - ще не зазнала комплексного дослідження в сучасній українській мові. Отже, актуальність цієї розвідки зумовлена необхідністю аналізу кратності як ФСК.

Мета роботи полягає у вивченні ФСК кратності та встановленні специфіки семантичних ознак, які формують опозицію багатократність / однократність. Відповідно до мети визначено такі завдання: 1) дослідити ФСК кратності на основі її опозиційного характеру; 2) схарактеризувати повторюваність та однократність як основні структурні елементи опозиції.

Варто зауважити, що кратність є ФСК, тому що їй притаманна загальна диференційна ознака -семантичний інваріант, репрезентований двочленною опозицією (однократність / багатократність), яка об'єднує систему різнорівневих компонентів мови на основі спільності їхніх семантичних функцій. У свою чергу, ФСК кратності як підкатегорія входить у більш загальну функціонально-семантичну надкатегорію аспектуальності.

Як відомо, опозиція є найсильнішим типом поєднання компонентів певної категорії, коли значення компонентів передбачають одне одного, тому вивчення ФСК кратності поза опозиційних відношень не дає повного уявлення про неї як складне аспектуально-семантичне явище, адже повторюваність дії не може відбуватися без зв'язку з її одиничним виявленням.

На опозиційному принципі побудована теорія фазовості, розроблена О.М. Соколовим, що виводить чотири значення граматичної фазовості, одне з яких характеризується як «багаторазове / одноразове» [Соколов 1985: 50]. Причому відношення між повторюваністю й цілісністю одиничної дії взаємозумовлені. Розглядаючи співвіднесеність сем одноактності / повторюваності, науковець виділяв особливий тип фазової межі, коли початкова та завершувальна фази зливаються в єдине ціле. Зміна уявлення про характер (більш або менш тривалий) межі сприймається як закінчений акт, що корелює з повторюваністю в часі, на зразок: случиться -случаться, встретить - встречать, прыгнуть - прыгать тощо (пор.: укр. трапитися - траплятися, зустріти - зустрічати, стрибнути - стрибати) [Соколов 1997: 89-90].

Л.Д. Чеснокова відзначає, що категорія кількості є системою елементів, а основою систематизації виступає елемент із семантикою «один». Множинність репрезентує собою сукупність елементів, отже, елемент «один» протистоїть множинності як недискретна величина дискретній [Чеснокова 1992: 8].

Домінантним значенням для категорії кратності також запропоновано вважати рахованість / нерахованість предметів, ознак і дій. На лінгвістичному рівні ознаку захованості / нерахованості розуміють як здатність / нездатність форм входити до опозиції однина / множина [Бронікова 2004: 7].

© Ачилова О., 2013

«Незважаючи на формальну невираженість, багатоактність тим не менш об'єктивно виявляється в певному семантичному співвідношенні з одноактністю. Ці два значення взаємозумовлені, і одне виявляється на тлі іншого. Значення розчленованої дії у багатоактного дієслова найчастіше обумовлене наявністю лексично співвідносного з ним одноактного дієслова» [Яковлев 1975: 101].

Отже, семантична ознака множинності ситуацій реалізується в сукупності двох взаємозв'язаних значень: багатократності та однократності, які посідають полярні позиції в семантичному просторі кратності.

Лінгвісти характеризують категорію кратності за різними критеріями. Так, Л.М. Рощина тлумачить багатократність (або множинність, кратність, повтореність) як аспектуальне значення, яке виражає неоднократне відтворення дії в часі й просторі, безвідносно до числа повторень [Рощина 1977]. О.К. Грекова розкриває це поняття як процес відтворення тієї самої дії [Грекова 1979]. За М.Ю. Чертковою, повторюваність -це низка однорідних повторюваних дій, що співвідносяться з певним часовим відрізком їх перебігу. Крім того, між моментами повторення є незаповнені дією інтервали. Повторювані дії можуть характеризуватися протяжністю або одноактністю (моментальністю) і відновлюватися як через однакові, так і через різні проміжки часу [Черткова 1996]. У свою чергу, Л.І. Париляк пропонує розглядати категорію кратності («ітеративності») як таку мовну категорію, «в основі якої лежить філософське визначення повторюваності як такої, повторюваності «взагалі», повторюваності безвідносно до присутності / відсутності повторюваного» [Париляк 2008: 1]. Ю.П. Князєв описує багатократну ситуацію, виражену дієслівною формою НДВ, із синхронної позиції, паралельно її перебігу, але зазначає, що її референт займає не один безперервний період часу, а репрезентує низку точок або відрізків [Князев 2007: 75].

На думку О.Я. Титаренко, багатократність («повторюваність») може бути внутрішньою й зовнішньою, тобто виявлятися на рівні слова або на рівні висловлювання [Титаренко 1985]. Внутрішню повторюваність актуалізують, наприклад, дієслова «складної дії», які В.В. Виноградов описав як «складний процес, складну дію, стан, що складається з повторюваних або взагалі багатьох актів, рухів» [Виноградов 1972: 135]. О.М. Ремчукова зазначає, що такі дієслова називають складну дію, здійснювану в кілька прийомів, розчленовану на однорідні акти, кожний з яких може дорівнювати або певній частині дії, або дії загалом, що зумовлює вираження повторюваності [Ремчукова 1986: 54].

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68 


Похожие статьи

А П Загнітко - Лінгвістичні студії