А П Загнітко - Лінгвістичні студії - страница 7

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68 

За характером і засобами вираження внутрішня багатократність не є однорідним явищем. Вона може бути експліцитною й імпліцитною, а найважливішим критерієм внутрішньої багатократності є наявність співвідносної одиничності дії [Титаренко 1985: 26]. Внутрішня експліцитна повторюваність є результатом семної взаємодії в лексичній семантиці дієслова, коли відбувається поєднання сем префіксів і суфіксів із семами кореневих морфем, наприклад: перекидати (всі речі), постріляти (всіх качок) тощо. Привертає увагу обов'язкова наявність множини об'єктів (або суб'єктів) дії, які зумовлюють актуалізацію повтореності та неможливість утворення опозиції.

До дієслівних форм з імпліцитною семантикою багатократності зараховують дієслова різноспрямованого руху або моторно-кратні дієслова на зразок ходити, носити, літати тощо. Вони виражають дію, яка багато разів здійснюється в різних напрямах.

З урахуванням опозиційного характеру категорійної семантики кратності логічною є пропозиція О.Я. Титаренко ввести до складу дієслів з імпліцитною багатократністю такі лексеми, як повторять, встречать, случаться, появляться тощо (укр. повторювати, зустрічати, траплятися, з'являтися). Особливість цих дієслів полягає в їхній природній здатності виражати багатократну дію. Такі дієслова НДВ означають процес повторення дії, названий однократним корелятом ДВ: повторить, встретить, случиться, появиться (пор.: укр. повторити, зустріти, трапитися, з'явитися) [Титаренко 1985]. Зазначимо, що ці дієслова виражають недискретні повторювані дії, а тому їхні відповідники ДВ репрезентують дію як окремий закінчений акт.

З іншого боку, багатократність характеризується потенційною дискретною членованістю структури, де кожний елемент семантично не відрізняється від попереднього й наступного [Сильницький 1973]. Це означає, що багатократна дія складається з тих самих повторюваних квантів дії, на зразок: ахати - ахнути, кидати -кинути тощо. Тобто дієслова із семою повторюваності в своєму наборі семантичних ознак здатні виражати в мовленні значення імпліцитної повторюваності. Проте ці семи не завжди актуалізуються в процесі мовлення, пор.: Хлопець стрибав по доріжці. - Спортсмен стрибав у воду. У першому прикладі сема повторюваності актуалізована, у другому - ні, хоча її можна встановити за допомогою контексту.

Як зауважує О.Я. Титаренко, ступінь розчленованості може бути різним. На зразок, «дієслова идти, бежать також означають ітеративну розчленованість (переміщення ніг), але цього ще недостатньо для того, щоб можна було говорити в такому випадку про імпліцитну повторюваність. Необхідною умовою для цього є наявність одиниці виміру, лексично вираженої в мові, тобто експліцитної однократності або одноактності, наприклад: прыгать - прыгнуть, носить - нести тощо» [Титаренко 1985: 33] (пор.: укр. стрибати -стрибнути, носити - нести).

Отже, лінгвісти трактують багатократність через зв'язок з однократністю, зазначаючи, що багатократна дія складається з низки однократних дій.

Дія може членуватися на акти, кожний з яких дорівнює частині дії або дії загалом. У першому випадку йдеться про багатоактну повторюваність. Дієслова із семантикою багатоактної повторюваності лінгвісти пропонують класифікувати як семантичні групи з ідентичною аспектуальною характеристикою, виділені на основі спільної семантики, або семантичних ознак. Так, В.М. Яковлєв розподіляє їх за чотирма семантичними групами: дієслова звучання (айкать, гавкать, чихать), дієслова конкретних фізичних дій (рубить, грести),дієслова руху (махать, вертерться, порхать), дієслова фізичних явищ (капать, мигать) [Яковлев 1975] (пор.: укр. айкати, гавкати, чхати, рубати, гребти, махати, вертітися, пурхати, капати, мигтіти). Л.М. Васильєв диференційовано підходить до вивчення дієслів зі значенням мовлення, звучання й поведінки. Автор виділяє дієслова, які характеризують звучання неживих предметів (шушукать, шелестеть, стучать, тенькать тощо), дієслова, що передають звуки істот (мурлыкать, рычать, щебетать, стрекотать тощо) та дієслова, які характеризують звуки, пов'язані з мовленнєвою діяльністю людини (гаркать, лепетать, сопеть, чавкать тощо) [Васильев 1981] (пор.: укр. шушукати, шелестіти, стукати, тенькати, мурчати, гарчати, щебетати, стрекотати, гарикати, лопотати, сопти, чавкати). Ми погоджуємося, що всі ці дієслова мають семантичну ознаку багатократності, проте ці класифікації не є повними, адже багатократними можуть бути й дієслова зі значенням руху (махати - махнути, виляти - вильнути тощо), і зі значенням фізичного впливу на суб'єкт або об'єкт (рубати - рубнути, чесати - чеснути тощо) та інші.

На рівні контексту багатоактні дієслова реалізують семантичну ознаку повторюваності. Проте подекуди в контексті може відбуватися процес нейтралізації, коли ці дієслова виражають одноактні дії (і тут виявляється щільний зв'язок між дефініціями «багатократність» і «однократність»). Пор.: Під час уроку Ваня колов свого сусіда булавкою. - Він саме коле його руку. У першому прикладі семантика кратності актуалізована, а в другому ця семантика стирається.

Незалежно від критеріїв визначення багатократності, в основі її диференціації лежить семантична опозиція багатократність / однократність, нерозривний зв'язок між цими поняттями, де однократність виступає як повноцінний член опозиції. Однократність «передає кількісну характеристику дії шляхом вказівки на одиничність її виявлення» [Белошапкова 2007: 84-85]. З погляду семантичної організації значення однократності є елементарним, а з погляду структурної організації - складним. Як і багатократність, однократність може бути схарактеризована за різними ознаками.

На думку Г.О. Золотової, у повідомленнях про одиничні конкретні події виражається безпосереднє сприйняття дійсності, а повідомлення про багатократні події відповідають вищому ступеню абстракції - «рівню знань» [Золотова 1973: 179-185]. У межах опозиції багатократність / однократність поняття одиничної дії є вихідним, а тому первісно зрозумілим, проте з позиції логіки поняття одиничної дії менш витлумачене й визначене, що зумовлює необхідність його детальнішого розгляду.

Значення однократності може передаватися як словом, так і реченням. Проте можливість модифікації дії в бік однократності визначається передусім семантичними властивостями вихідного дієслова або його лексико-семантичного варіанта (ЛСВ). ЛСВ трактуємо як одне зі значень мовної одиниці. «Значення дієслова може бути взагалі неспорідненим з ідеєю кратності (протиставлення ознак однократності й повторюваності є не релевантним для таких ЛСВ дієслів) . або сумісним з кількісною характеристикою дії. У другому випадку дія в значенні дієслова може бути репрезентована як однократна ., повторювана або невизначена з погляду кратності...» [Гайдуков 1989: 3]. До першого випадку автор зараховує дієслова типу любити (музику), мешкати, виходити (вікна виходять у двір) тощо; до другого - форми на зразок сказати, написати, прийти тощо (зі значенням однократності), недосипати, переїдати та інші (із семантичною ознакою узуальної повторюваності), а також говорити, пропонувати, писати та под. (індиферентні щодо кратності).

Важливо відзначити, що однократність може виявлятися в значенні модифікованої одиниці як основний (семантика такої одиниці відрізняється від семантики вихідного дієслова лише указівкою на одиничність дії) або супровідний результат модифікації (коли ознака однократності перетинається з іншими семантичними ознаками, наприклад, результативністю, фазовістю тощо) [Гайдуков 1989: 3].

Однократну дію можна розглядати, з одного боку, як точкову, одноактну, а з іншого боку, як таку, що характеризується тривалістю. Точкова одноактна дія виражається в словах на зразок махнути, відступити, вдарити тощо, а також на рівні речення: Відчинилися двері, і увійшов він. Коли йдеться про тривалу однократну дію, враховується зв'язаність у семантиці дієслова ознак обмеженої тривалості та однократності дії, тобто на думку В. Г. Гайдукова, «обмежено-тривала дія на словотвірному рівні може бути репрезентована лише як однократна», на зразок погуляти, почитати, продзвеніти тощо [Гайдуков 1989: 4]. Ми вважаємо такий погляд на однократність і тривалість дещо неоднозначним, адже делімітативні дієслова ДВ (погуляти, почитати) не містять семи однократності в своєму значенні, вона може випливати лише з контексту: Учора Остап погуляв лише один раз, і однократність дії зумовлена лексичним показником однократності. Лінгвіст також зазначає, що тривала однократна дія може бути виражена на рівні речення на зразок Учора на зборах він говорив цілу годину. На нашу думку, говорити про однократність у подібних випадках можливо лише за умови вираженої опозиції однократність / багатократність, в інших випадках актуалізації семи однократності не відбувається: Учора на зборах він говорив цілу годину, а раніше завжди мовчав. Тобто описаний факт є одиничним у зіставленні з тим, що відбувається завжди.

О.М. Соколов, М.О. Шелякін та інші дослідники вказують на необхідність розрізняти дієслова одноактної та одиничної дії. «Одні з цих дієслів можуть позначати дії, виконувані в один прийом, інші -короткочасність, однократність. По суті, майже будь-яке дієслово ДВ може виражати цілісну у своїй завершеності дію, співвіднесену з її регулярною повторюваністю: заговорить - заговаривать, прочитать -прочитывать (пор.: укр. заговорити - заговорювати, прочитати - прочитувати). Для такого усвідомлення досить мати відповідник у вигляді дієслова багатократного значення або відповідні контекстуальні умови» [Соколов 1997: 140]. Тобто одноактна дія є одним фрагментом із серії багатоактних дій (охнути - охати), а однократна - самостійною дією, що здатна повторюватися (повторити - повторювати).

Проте уявлення про однократність може не пов'язуватися з певною кількісно-часовою характеристикою дії, а тільки із самим лексичним значенням дієслів [Гайдуков 1989: 5]. Наприклад: насмілитися, радити -порадити, хитрити - схитрити тощо.

Диференційними семантичними ознаками однократності є конкретна часова локалізованість та безперервність дії в межах одного періоду, який можна уявити як точку. Проте наявність цих ознак є необхідною та достатньою умовою для вираження однократності дії лише тоді, коли для дієслівної семантики є актуальним смислове протиставлення за ознакою одиничність / повторюваність. Так, у реченні В детстве ему нравилась эта игра (пор.: укр. У дитинстві йому подобалася ця гра) дія обмежена в часі, але значення однократності не актуалізується, тому що семантика предиката не співвідноситься з ознакою повторюваності

[Гайдуков 1989: 5].

Отже, категорійне значення кратності характеризується семантичним протиставленням багатократності та однократності, що й зумовлює можливість виділення кратності в окрему ФСК. Категорія кратності може бути схарактеризована за різними семантичними ознаками, проте саме наявність зазначеної опозиції є підставою для реалізації цих ознак. Перспективним є подальше дослідження кратності та інших аспектуальних значень і засобів їхнього вираження в різних мовах.

Література

Белошапкова 2007: Белошапкова, Т.В. Когнитивно-дискурсивное описание категории аспектуальности в современном русском языке [Текст] / Т. В. Белошапкова. - М., 2007. - 328 с.

Бондарко 1967: Бондарко, А.В. К проблематике функционально-семантических категорий [Текст] /

A. В. Бондарко // Вопросы языкознания. - 1967. - № 2. - С. 18-31

Бронікова 2004: Бронікова, С.А. Функціонально-семантичне поле квантитативності в сучасній українській мові [Текст] : автореф. дис. ... канд. філол. наук : 10.02.01 / - Одеса, 2004. - 17 с.

Васильев 1981: Васильев, Л.М. Семантика русского глагола. Глаголы речи, звучания и поведения [Текст] / Л. М. Васильев. - Уфа, 1981. - 71 с.

Виноградов  1972:  Виноградов, В.В.  Русский язык (грамматическое учение  о  слове)  [Текст] /

B. В. Виноградов. - М. : Высшая школа, 1972. - 616 с.

Гайдуков 1989: Гайдуков, В.Г. Значение однократности действия и средства его выражения в современном русском языке : автореф. дисс. ... канд. филол. наук : 10.02.01 / М., 1989. - 19 с.

Грекова 1979: Грекова, О.К. Виды значений повторяемости и средства их выражения [Текст] / О. К. Грекова // Вестник Моск. ун-та : Сер. Филология, 1979. - № 2. - С. 37-48.

Золотова 1973: Золотова, Г.А. Очерк функционального синтаксиса русского языка [Текст] / Г. А. Золотова. - М. : Наука, 1973. - 351 с.

Князев 2007: Князев, Ю.П. Грамматическая семантика : Русский язык в типологической перспективе [Текст] / Ю. П. Князев. - М. : Языки славянских культур, 2007. - 704 с.

Париляк 2008: Париляк, Л.І. Структура функціонально-семантичного поля ітеративності в сучасній українській мові : автореф. дис. ... канд. філол. наук : 10.02.01 / Івано-Франківськ, 2008. - 20 с.

Ремчукова 1986: Ремчукова, Е.Н. Существительные с семантическим компонентом «сложное действие» в современном русском языке [Текст] / Е. Н. Ремчукова // Филологические науки. - 1986. - № 6. - С. 53-59.

Рощина 1977: Рощина, Л.М. Способы выражения повторяемости действия в современном русском языке : автореф. дисс. ... канд. филол. наук : 10.02.01 / Ташкент, 1977. - 24 с.

Сильницкий 1973: Сильницкий, Г.Г. Семантические типы ситуаций и семантические классы глаголов [Текст] / Г. Г. Сильницкий // Проблемы структурной лингвистики. - М. : Наука, 1973. - С. 373-392.

Соколов 1985: Соколов, О.М. Фазовое варьирование в видовых оппозициях русских глаголов [Текст] / О. М. Соколов // Филологические науки. - 1985. - № 4. - С. 46-52.

Соколов 1997: Соколов, О.М. Основы имплицитной морфологии русского языка / О. М. Соколов. - М. : Изд-во Российского университета дружбы народов, 1997. - 204 с.

ТФГ 1987: Теория функциональной грамматики : Введение. Аспектуальность. Временная локализованность. Таксис [Текст] / Под ред. А. В. Бондарко. - Л. : 1987. - 348 с.

ТФГ  1996:  Теория функциональной грамматики:  Качественность.  Количественность / Отв. ред.

А. В. Бондарко. - СПб. : Наука, 1996. - 264 с.

Титаренко 1985: Титаренко, Е.Я. Повторяемость действия в системе аспектуальных категорий русского глагола : дисс. ... канд. филол. наук : 10.02.01 / Симферополь, 1985. - 205 с.

Черткова 1996: Черткова, М.Ю. Грамматическая категория вида в современном русском языке [Текст] / М. Ю. Черткова. - М. : Изд-во МГУ, 1996. - 172 с.

Чеснокова 1992: Чеснокова, Л.Д. Категория количества и способы её выражения в современном русском языке [Текст] / Л. Д. Чеснокова. - Таганрог, 1992. - 250 с.

Яковлев 1975: Яковлев, В.Н. Многоактность как способ глагольного действия / В. Н. Яковлев // Научные доклады высшей школы : Филологические науки. - 1975. - № 3. - С. 97-105.

В статье освещены теоретические вопросы, связанные с определением категории кратности, выделены ее основные признаки. Кратность представлена как функционально-семантическая категория, в основе которой лежит двучленная оппозиция «однократность /многократность».

Ключевые слова: функционально-семантическая категория, кратность, оппозиция, многократность, однократность.

The article deals with the theoretical issues related to the definition of the category of frequency, its main features are highlighted. Frequency represented as a functional-semantic category, based on the binomial opposition "semelincident / frequentative".

Keywords: functional-semantic category, frequency, opposition, frequentative, semelincident.

Надійшла до редакції 17 вересня 2012 року.

Тетяна Космеда, Оксана Халіман

УДК 81'366.5

ЯВИЩЕ ПРЕЦЕДЕНТНОСТІ В АСПЕКТІ ГРАМАТИКИ ОЦІНКИ (на прикладі аналізу граматичного значення минулого часу)

У статті на прикладі аналізу граматичного значення минулого часу описано способи моделювання граматичних ігрем для вираження значення оцінки. Аргументовано використання поняття «граматична прецедентність», що пов'язано з уживанням граматичних одиниць в оцінних функціях як прецедентних.

Ключові слова: оцінка, ігрема, граматичне значення, минулий час, «граматична прецедентність».

У світлі сучасної лінгвістичної парадигми все більшу увагу привертають функційні особливості мови, що експлікуються в комунікативному процесі, мовленнєвій діяльності. Вивчення мови як засобу комунікативних взаємодій, аналіз механізмів функціювання мовних одиниць із урахуванням як структурно-семантичних, так і комунікативно-прагматичних особливостей, що здійснюється в соціальному контексті, дає змогу виявити прагматичні норми їх використання. Це передбачає вивчення зв'язку мови з мисленням людини, її емоційним світом, загальнолюдськими та національно-культурними цінностями.

Учені констатували, що неможливо пізнати природу й сутність значення засобами лінгвістичної семантики, залишаючись у межах статичного уявлення про мову як замкнену систему. Для цього необхідно врахувати різноманітні контексти вживання мовних знаків [Сусов 2009]. У сучасних лінгвістичних працях домінує думка про те, що неможливо пізнати сутність і природу мови без звернення до людини, людського чинника в мові. Переживши свій «прагматичний поворот», наука про мову поставила в центр дослідження саме людину як носія неповторних комунікативних смислів [Бацевич 2010].

«Прагматичний поворот» означав, що тепер у центрі уваги - жива мова в дії, в усій різноманітності її функцій і соціально-функційних варіантів. Абстрактний, ідеальний мовець поступився місцем конкретному, реальному мовцю, що здійснює своє спілкування кожного разу в новому комунікативно-прагматичному просторі. Прагматика не може не спиратися на розуміння «мови як системи засобів і правил, але вона робить акцент на комунікативних процесах і контекстуально залежних принципах використання цієї системи» в різноманітних актах мовного спілкування [Сусов 2009: 37].

У момент породження дискурсу в комунікантів наявні спільні фонові знання, що ґрунтуються на відомій співрозмовникам картині комунікативної ситуації й загальному інформаційному фонді адресата й адресанта. Наявність такого спільного фонду знань необхідна індивідові для сприйняття смислу, що є адекватним авторському задуму. Це забезпечує зокрема й сприйняття певної інформації як прецедентної.

Прецедентні феномени мовознавці почали розглядати саме в руслі прагматики. Ними можуть бути як ім'я, так і ситуація, цілий текст (див. про це: [Селіванова 2006]). Прецедентні висловлювання є актуалізаторами підтекстової інформації, що міститься у відповідних прецедентних текстах (термін Ю. Караулова) й необхідна для правильної інтерпретації авторського задуму.

Ознакою прецедентних одиниць є інтертекстуальність — «співвіднесеність одного тексту з іншими, діалогічна взаємодія текстів у процесі їх функціювання, що забезпечує прирощення смислу» [Стилистический 2003: 104]. Інтертекстуальність виявляється у використанні прецедентних текстів (Г. Слишкін): компонентів знань, позначення та зміст яких «добре відомі представникам певної етнокультурної спільноти» [Селіванова 2006: 492]. Прецедентний знак може апелювати до будь-якого колективного чи мікрогрупового концепту. Прецедентними знаки стають, а не зберігаються як такі в когнітивній базі соціуму чи індивіда. Зберігаються ціннісні, значущі для життя суспільства концепти, що акумулюють пізнавальну діяльність людського розуму. Як тільки такі концепти активізуються за нових умов, матеріалізуються в нових текстах, вони стають прецедентними, як і знаки, що їх втілюють [Найдюк 2006: 55]. «При цьому не тільки автор навмисно й свідомо включає у свій текст фрагменти інших текстів, але й адресат правильно визначає авторську інтенцію й сприймає текст у його діалогічній співвіднесеності» [Стилистический 2003: 105]. У процесі використання прецедентних знаків прагматичною пресупозицією мовця для успішної комунікації є передбачення того, що відповідний концепт міститься в концептуальній системі читача чи слухача. За умови порушення цієї прагматичної пресупозиції прагматичний знак є не тільки неінформативним, але й не призводить до порозуміння комунікантів, тобто прецедентні феномени орієнтовані на адресата, що спроможний упізнати інтертекстуальне посилання й адекватно розуміти авторську інтенцію.

© Космеда Т., Халіман О., 2013

Функційно-прагматична спрямованість лінгвістичних розвідок відкрила можливості для дослідження нових аспектів мовних знаків, зокрема саме вивчення функційної специфіки граматичних одиниць дало змогу мовознавцям звернути увагу на їх прагматичну значущість у комунікативному процесі. Дослідники наголошують, що в спілкуванні «граматичні засоби можуть передавати різноманітні комунікативні смисли прагматичного характеру» [Бацевич 2010: 112] («грамеми у своїх власних значеннях частіше містять семантичну інформацію, а в невласних - прагматичну» [Апресян 1995: 141 -142]). Спираючись на засади лінгвістичного функціоналізму, що є основою граматики активного типу (праці В. Виноградова, Л. Щерби, Р. Якобсона, О. Бондарка, І. Вихованця, Н. Гуйванюк, Г. Золотової, А. Загнітка, О. Кубрякової, О. Ремчукової та ін.), можна вивчити граматичні одиниці і як засоби вираження оцінки, співвідносячи їх структурні особливості з комунікативним процесом. Оцінка як складова прагматичного аспекту спілкування охоплює широкий діапазон різнорівневих мовних одиниць, систематизація яких дала їй змогу отримати статус лінгвістичної категорії.

Комплексне дослідження граматичних одиниць як засобів вираження оцінки породжує необхідність створення граматики оцінки — всебічного аналізу системи граматичних засобів вираження оцінних значень з урахуванням їх прагматичних характеристик. Відповідним кроком до створення такого комплексного опису, спроектованого Т. Космедою в межах теорії аксіологічної прагмалінгвістики, є наукові студії її послідовників -О. Халіман, яка схарактеризувала граматичні значення роду, числа та відмінка іменника [Халіман 2011а; Халіман 2011б] як засоби вираження оцінки в сучасній українській мові а також Д. Рязанцевої, дослідницькою проблемою якої в зазначеному ракурсі стали граматичні категорії прикметника [Рязанцева 2011].

Реалізуючи креативний потенціал граматичних одиниць, мовці висувають на передній план периферійні, а то й лише потенційні властивості системи, оперуючи граматичними одиницями, вдаючись до їх залучення для мовної гри - створення відповідного прагматичного ефекту в конкретних ситуаціях спілкування. Мовознавці наголошують, що «грамемні значення в цілому більшою мірою зумовлені контекстом, зокрема контекстом інших грамем, ніж лексичні (тому іноді стає неможливим указати ту грамему, що є носієм цього значення.») [Апресян 1985: 63]. Закони, за якими відбувається взаємовплив значень мовних одиниць та, як наслідок, їх видозміни, як наголошує Ю. Апресян, повинні бути ретельно вивчені, описані й стати доступними для використання [Апресян 1995: 66].

Названий вище дослідник справедливо стверджує, що лінгвістичний інтерес викликає лише та прагматична інформація, що лексикалізована або граматикалізована, тобто набула постійного статусу в мові [Апресян 1995: 157]. Йдеться про вживання прагматичної інформації як прецедентної.

Мета цієї лінгвістичної розвідки — описати способи виникнення граматичних ігрем для вираження оцінних смислів, що породжуються на основі відповідної актуалізації граматичного значення минулого часу; аргументувати використання поняття «граматична прецедентність», що пов'язано з уживанням граматичних одиниць в оцінних функціях як прецедентних. Зазначена мета передбачає розв'язання таких завдань, як: 1) на прикладі граматичного значення минулого часу описати способи моделювання граматичних ігрем для вираження значення оцінки; 2) аргументувати використання поняття «граматична прецедентність», що пов'язано з уживанням граматичних одиниць в оцінних функціях як прецедентних.

Опис «поведінки» граматичних одиниць пов'язаний з процесами транспозиції граматичних форм, метафоризації граматичної семантики, нейтралізації протичленів граматичної категорії, що породжує асиметрію форми й змісту та стає джерелом з'яви оцінки. У процесі взаємодії смислів виникають ігреми -комунікативні одиниці, що формуються на основі цілеспрямованих порушень мовних норм для досягнення комунікативно-прагматичних цілей. В основі породження ігрем - мисленнєві механізми, використання яких передбачає знання системи правил, що їх можна цілеспрямовано порушувати.

У процесі транспонованого вживання часових форм основою для створення метафори стає саме «транспозиція граматичної форми в нове синтаксичне оточення, в сферу вживання іншої форми тієї ж системи опозицій. Виникає контраст, необхідний для будь-якої метафори, контраст між семами основного значення перенесеної форми й значенням контексту» [Шендельс 1972: 52]. Відбувається «сплановане» заміщення форм для створення прагматичного ефекту. Отже, контекстуальне оточення, в якому вживається знак, активує його приховані, невиражені властивості; саме контекст виявляє прагматичний потенціал аналізованих граматичних одиниць.

Дієслова минулого часу в переносному значенні (для вказівки на дію, що відбувається в теперішньому чи майбутньому), як наголошує В. Виноградов, уживаються дуже рідко, оскільки «граматична сфера минулого часу найбільш глибоко й різко окреслена (...) Це сильна граматична категорія» [Виноградов 1972: 443-444], тому форми, що її виражають, важко піддаються суб'єктивному переосмисленню. Усе ж, як підтверджує аналіз, трансформація часових планів у процесі функційної їх актуалізації щодо дієслівних форм минулого часу дає змогу моделювати відповідний стилістичний ефект [Голуб 1993: 299].

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68 


Похожие статьи

А П Загнітко - Лінгвістичні студії