A Довгань - Гносеологічний оптимізм іканта - страница 2

Страницы:
1  2 

В історії розвитку філософії пізнання існують спроби блокувати ірраціональний компонент через етично значимі орієнтири пізнавальної діяльності. Вдалий варіант такого підходу продемонстрував Кант у своїй «Критиці практичного розуму». Кантівська річ в собі потенційно містить раціональні та ірраціональні компоненти, які актуалізуються в процесі пізнання в залежності від використаного методу отримання знань - інтелектуального чи інтуїтивного. Особливість інтуїції в тому, що вона приймає участь у сприйняття як несвідоме, тобто іраціонально. Інтуїція дає таке знання, яке не вимагає доказу свого буття і сприймається як достовірне. Такої думки притримувались Лейбніц та Кант. Вони вважали, що інтуїція не просто вид пізнання, а найбільш досконалий його вид - інтелектуальний. В акті інтуїції розум одночасно мислить та сприймає. Інтелектуальна інтуїція відмінна від вроджених ідей та апріорій. Кант фактично заперечував здатність людини до інтелектуальної інтуїції, а його форми чуттєвої інтуїції апріористичні.

Інтуїтивний аспект пізнання вже був відомий в давньоіндійській та давньогрецькій філософії. Проте сам механізм прийняття інтуїтивних рішень, інтуїтивного занурення в істину в цей період філософії розвитку не отримав. Теорію інтуїції спробували розробити мислителі відродження М.Кузанський та Дж.Бруно. У вчених XX ст. інтуїція розглядається як вищий вид знання, але все ж інтелектуального. Дослідники ролі інтуїції в науковому пізнані, зокрема Литвинова О.Л. для вирішення давньої суперечки стосовно протиставлення інтуїтивного та розсудочного знання пропонує протилежністю інтуїтивного розглядати не стільки логічне, скільки алгоритмічне [18: 149]. Алгоритм діє за відповідною схемою /згадаймо думки Канта про роль схеми в пізнанні/ однозначного розпізнавання елементарних конструктивних об'єктів та операцій над ними. Якби алгоритмічне інтелектуальне мислення було єдиним способом в пошуку та встановленні істини, то Канту не прийшлось би констатувати наявність речі в собі, тому що алгоритм дозволив би зняти завісу невідомого із об'єкта, що пізнається і стер би межу, що розділяє об'єктивне в предметі пізнання від суб'єктивного його сприйняття. Але це неможливо, бо зупинилося б пізнання, хід людської історії, не було б сенсу для існування. І Кант це досить добре розумів. Тому і спробував введенням у свою концепцію пізнання принципу речі в собі вселити надію на вічне, нескінченне існування людського розуму та його здатність безупинно пізнавати істину.

Вартою уваги в цьому аспекті розгляду проблеми гносеологічного оптимізму є праця Канта «Конец всего сущего», яку філософ опублікував у 1794р. В ній Кант продовжує демонструвати оптимістичність своєї системи пізнання, розкриває наукову обмеженість песимістичність поглядів на перспективи людства, які наприкінці XVIII ст. продовжували наростати в духовній культурі Західної Європи. Кант показав містичне забарвлення повсякденної свідомості, яка з острахом чекає страшного суду як конкретної кінцевої мети свого буття. Кант також висловлює стурбованість тим, що з метою спаплюжити наш світ участь в трансляції песимістичності майбутнього приймають мудреці, чи філософи, посилаючись, при цьому на античного філософа Платона. Тому Кант наголошує, якщо ці ідеї і мають під собою реальну перспективуреалізуватись в дійсності, то «кінець всього сущого» поза полем розгляду нашого розуму, оскільки кінець, визначений самим ходом природи, завжди залишиться невідомим. З даних міркувань Канта, можна припустити, що він має на увазі кінець всього сущого як такий, що з необхідністю виникає з природних причин, або неприродний, який нашому розумінню недоступній. В таких випадках, далі говорить Кант, вся природа застигне та закам'яніє в думаючому суб'єкті «и пребудет вовеки неизменной последняя мысль, последнее чувство» [19: 112].

Кант пропонує акцентувати увагу на моральному аспекті спотворення кінця всього сущого. Саме подібний сценарій може, на думку Канта, здійснитись, оскільки сама ідея кінця всього сущого веде своє походження від міркувань не про фізичну, а про моральну сторону справи. Кант підкреслює, якщо уявити кінець всього як зорепад, який спалить геть усе, то це вказало би на прорахунок вищої мудрості /бога/, яка начебто будучи незадоволеною своїм творінням, не знайшла іншого засобу, як зруйнувати цей світ.

Згідно Канту як унітарна, так і дуалістична догми приводять до обмеження ідей розуму, оскільки при їх здійсненні не буде переходу у вічність, яка інтерпретується Кантом як така, що розширює пізнання. Оскільки, на його думку, під вічністю слід розуміти нескінченний час, то людина ніколи не покине межі часу, вона буде просто переходити із одної форми в іншу. Така антиномічність між розумінням кінця всякого часу та утопічним уявленням про безперервне буття людини, що має місце серед уявлень про майбутню вічність, на думку Канта і наближає людство до краю безодні.

Канта турбує неусвідомлення людьми того, що саме вони самі є причиною наростання тенденції припинення їх існування. Він вбачає причини цього у відставанні розвитку моральних цінностей від прогресу умінь, навичок, смаків та розкоші, оскільки потреби ростуть швидше, ніж засоби їх задоволення. Проте висловлює оптимістичне міркування, що моральні задатки людства колись будуть розвинуті настільки, що дадуть об'єктивні підстави для надії на те, що судний день, якщо наступить на землі, то буде означати вознесіння на небо, возз'єднання з вищою чеснотою, якою є божественна мудрість. Отже, аналізом перспектив реалізації моральності людства Кант знову демонструє нам свою спробу обґрунтування онтологічне буття пізнавального оптимізму.

Література

1.Булатов М.А. Логические категории и понятия. - Киев: «Наукова думка». 1981.-234с.; Булатов М.А. Кант и Фихте. // В кн.: М.А. Булатов. Ленинский анализ немецкой классической философии. Изд-во «Наукова думка». - Киев, 1974. 271с.; Горский В.С. Историко-философская оценка учения Канта на Украине (середина XIX - начало XX вв.)// Критические очерки по философии Канта. - Киев: «Наукова думка», 1975. -С.322 - 344; Гусев В.І. Західна філософія Нового часу. - Київ: Либідь, 1998. - 366с.; Ермоленко А.Н. Этика ответственности и социальное бытие человека. - Киев: «Наукова думка», 1994. -198с.; Лой А.Н. Сознание как предмет теории познания. - Киев: «Наукова думка», 1988. - 268с.; Малахов

B. А. Проблема нравственности свободы в философии Канта.// Критичесике очерки по философии Канта.-Киев: «Наукова думка», 1975.-С.109-123; Кушаков Ю.В., Нариси з історії німецької філософії Нового часу. Навчальний посібник. - К: Центр навчальної літератури. 2006. - 572с.; Мінаков М.А. Вчення Канта про віру розуму. - К.: Центр практичної філософії. 2001 - 140с.; Причепий Е.М. Проблема феномена в кантовской и современной буржуазной философии.// Критические очерки по философии Канта. - Киев: «Наукова думка», 1975. -С.270-287; Пролеев С. Кант проти Канта: антиномія волі та упокорення владі // Філософська думка. № 2., 2005.-С51-66.; Табачковский В.Г. Кант и проблема цельности человеческой деятельности в буржуазном сознании.// Критические очерки по философии Канта. - Киев: «Наукова думка», 1975.-С.220-269; Шинкарук В.И. Теория познания, логика и диалектика И.Канта (И.Кант - как родоначальник немецкой классической философии).-К.: Наукова думка, 1973.-334с. 2.Кант И. Логика. Пособие к лекциям. 1800.// И.Кант. Трактаты и письма. М.:«Наука»,1980.-С.332-334. 3.Кант И. Опыт некоторых рассуждений об оптимизме. 1759.// Кант И. Соч.: В 6 т., - М., 1964.-Т.2.-

C. 47. 4.Там же, С. 47. 5.Кант И. Логика. Пособие к лекциям. 1800.// Кант И. Трактаты и письма.-М.:«Наука». 1980.-С.332. 6.Кант И. Иммануил. Сочинения в 6 томах./ Под общ. ред. В.Ф.Асмуса, А.В.Тулиш, Т.И.Ойзерман-М.:«Мысль». 1964.-С.656. 7.Кант И. Логика. Пособие к лекциям. 1800.// И.Кант. Трактаты и письма.-М.: «Наука». 1980.-С.332. 8.Кант И. Антропология с прагматической точки зрения 1778.// Соч.: В 6 т.-М., 1966. Т.6.-С.351. 9.Кант И. Всеобщая естественная история и теория неба.

1775.// Соч.: В 6 т. -М., 1963.-Т.1.-С.260. 10.Кант И. Логика. Пособие к лекциям. 1800.// Кант И. Трактаты и письма.-М.: «Наука», 1980.-С.386. 11.Кант - Ламберту от 31/11 1785 г.// И.Кант. Трактаты и письма. М.:«Наука»,1980.-С.551. 12.Вершинин С.Е. Философия надежды Эрнста Блоха: Оправдание утопии// Авт. дис. докт. филос. наук-Екатеринбург. 2001.-С.37. 13.Мінаков М.А. Вчення Канта про віру розуму. - К.: Центр практичної філософії. 2001.-С.12. 14.Горський В.С. Соціальне середовище та історико-філософський процеС.-К., 1969. 15.Ортега-і-Гасет. Кант. Роздуми до роковин// Ортега-і-Гасет. Вибрані твори/ Перекл. з іспанської В.Бурггарда, В.Сахна, О.Товстенко.-К.: Основи. 1994.-С. 205-226.

16. Кант И. Логика. Пособие к лекциям. 1800. // И.Кант. Трактати и письма.-М.:«Наука», 1969.-С.334-340.

17. Ільїн В. Містика духовного і імперативи ірраціонального в раціональному.// Філософська думка.-№2. 2004.-С.3-14. 18.Литвинова О.Л. Роль интуиции в научном познании// Философия о предмете и субьекте научного познания/ Под ред.. Д.Ф.Караваева, Д.Н.Радищева.-Спб.: С-Петербургское философское общество, 2002.-С.149. 19.Кант И. «Конец всего сущего»// Философские науки, 1973.-№6.-С.112.

Anatoliy Dovgan'

GNOSEOLOGICAL OPTIMIZM OF I.KANT

An attempt to testify the E. Kant's optimism within his thoughts about the possibility to oftain truth has been made. The role of principle "object in itself" for demonstration of the ignorance the person gnosiological optimism manifestation has the been analysed.

Страницы:
1  2 


Похожие статьи

A Довгань - Гносеологічний оптимізм іканта