Б Г Шелегеда - Економіка підприємства навчальний посібник - страница 10

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67 

а) чіткість, рухливість, розповсюдженість;

б) простота, невимушеність;

в) складність, рухливість, невизначеність;

г) невизначеність, конкурентність, багатофакторність.

7. Який прийом застосовують, коли орієнтація, фізичне розташуван­ня або технологічні можливості компаній взаємно доповнюють один одно­го, але володіння або злиття за різними причинам неприйнятно?

а) стратегічні союзи;

б) кооперація;

в) зв'язки з громадськістю;

г) володіння.

8. Що можна віднести до об'єктивних аспектів діяльності організації?

а) поєднання динаміки і складності зовнішнього середовища;

б) професіоналізм і компетентність менеджменту;

в) готовність організації йти на ризик;

г) система внутрішньо організаційних відносин.

9. Хто такі конкуренти?

а) це, як правило, державні, регіональні і місцеві органи, що задають конкретні правила, контролюють і регулюють діяльність організації

б) це організації, що функціонують у тій же сфері бізнесу і пропо­нують свої товари і послуги таким же групам споживачів нашої організації

в) це індівіди і компанії, що купують товари чи/або послуги організації.

г) це ті, хто забезпечує надходження необхідних для виробництва сировини і матеріалів.

10. Як можна охарактеризувати політику, як фактор загального сере­довища?

а) загальна легальна система країни, в якій оперує організація;

б) розподіл і концентрація влади; політична система; політична акти­вність, стиль політичного життя в країні, в якій оперує організація;

в) демографічна, етнічна, статтєво-вікова і класова структура країни, в якій функціонує організація;

г) ступінь розвиненості фінансових, трудових і споживчих ринків.

11. Вкажіть правильну закономірність:а) чим менше втручання держави в економіку, тим більшою підста­вою для міжорганізаційних відносин виступає підмандатність;

б) чим сильніше втручання держави в економіку, тим більшою підс­тавою для міжорганізаційних відносин виступає підмандатність;

в) чим сильніше втручання держави в економіку, тим більшою підс­тавою для міжорганізаційних відносин виступає матеріальна вигода;

г) чим сильніше втручання держави в економіку, тим більшою підс­тавою для міжорганізаційних відносин виступає посилення конкуренції.

12. Які є особливі фактори, що визначають стиль взаємодії організа­ції із зовнішнім середовищем?

а) місія, стратегія і цілі;

б) структура, цілі і конкуренція;

в) стратегія, влада і невизначеність;

г) громадськість, підмандатність і мінливість.

ТЕМА 5 СТРУКТУРА ТА УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВОМ 5.1 Характеристика структури підприємства

Сучасне підприємство та його основна організаційна структура - ви­робництво належать до категорії складних систем. Ця обставина повинна бути врахована в аналізі особливостей функціонування підприємства, оці­нці його економічної ефективності й економічного управління. Поняття «система» передбачає цілісність об'єкта, що складається з багатьох взає­мопов'язаних та взаємодіючих елементів. Функціонування цього об'єкта визначається сформульованими місією та цілями.

Окрім цілісності система характеризується структурою, певними властивостями (параметрами), зв'язками між елементами як всередині сис­теми, так і зовні. Структура системи може бути класифікована за різними ознаками (табл. 5.1).

Таблиця 5.1 - Класифікація структури системи

Класифікаційна ознака

Види систем

За кількістю рівнів ієрархії

Однорівневі, багаторівневі

За ступенем централізації управління

Централізовані, децентралізовані, змішані

За принципами поділу на підсистеми

Функціональні, об'єктні

За кількістю цілей функціонування

Одноцільові, багатоцільові

Більшість підприємств належить до багаторівневих ієрархічних структур з такими характерними рисами:

- автономність окремих підсистем (елементів);

- пріоритет вищих за рівнем підсистем порівняно з нижчими;

- керованість нижчих за рівнем підсистем з боку вищих.

З умови пов'язаності підсистем підприємства між собою, а також і си­стемою-резидентом можна визначити певні вимоги до відносин між підсис­темами, що суттєво впливають на ефективність управління підприємством:

- необхідність чіткого узгодження цілей між рівнями підсистем та системою загалом;

- забезпечення інформаційної сумісності підсистем, можливості опе­ративної обробки та передання даних у наступні ланки системи;

- застосування єдиної формалізації структури інформації у вигляді типових документів, форм обліку, показників контролю функціонування підсистем і підприємства загалом;

- обробка інформації, що надходить у режимі реального часу.

Категорія «структура» відображає будову та внутрішню форму сис­теми. Зв'язок елементів у структурі підпорядкований діалектиці взаємо­відношення частини і цілого. Наявність структури - невід'ємний атрибут усіх реально існуючих систем, бо саме структура надає їм цілісності. Кате­горія «структура» означає відносно стійкі зв'язки, які існують між елемен­тами організації. Структура сприяє збереженню стійкого стану системи. Стосовно системи структура є показником її організованості.

При розробленні положень про структуру підрозділів підприємства необхідно попередньо визначити зміст та обсяг виконуваних ними функ­цій, з'ясувати особливості даного підприємства, а також вивчити досвід організації роботи аналогічних підрозділів споріднених підприємств.

З метою створення раціональної структури підприємства використо­вують різноманітні показники (табл. 5.2). Наприклад, ступінь централізації інструментального виробництва розраховують як відношення обсягу робіт інструментального цеху до загального виробництва інструменту на підп­риємстві.

При проектуванні нових підприємств коефіцієнт використання тери­торії повинен коливатися в межах 0,45-0,55, що забезпечує його ефективне розміщення.

Аналіз цієї системи показників дає змогу визначити шляхи створення раціональної структури підприємства, яка повинна забезпечити:

- безперервність і прямоточність виробничого процесу;

- оптимальність спеціалізації цехів і дільниць, пропорційність їх структуризації;

- можливість розширення і перепрофілювання виробництва;

- відсутність дублювання.

Організаційна структура підприємства це фіксовані взаємозв'язки, що існують між його підрозділами та працівниками.

Організаційні структури підприємств можуть розрізнятися за рівнем централізації управління. Перший тип організаційної структури - це структура з повною централізацією господарських ланок підприємства. Підрозділи, які входять до складу підприємства, повністю втрачають свою юридичну і виробничу самостійність. Створення таких підприємств базу­

ється на технологічній кооперації виробничих процесів, однорідності виго-товлюваної продукції, стійких господарських зв'язках. Прикладом подіб­ної організаційної структури можуть бути підприємства, які створюються в автомобільній промисловості.

Таблиця 5.2 - Показники, які визначають структуру підприємства

Чинникип структури підприємства

Показники

Пропорційність структурних ланок підп­риємства

потужність виробничих підрозділів

Розмір виробничих ланок

обсяг випуску продукції; чисельність працівників; вартість основних виробничих фондів; виробнича потужність

Рівень спеціалізації окремих виробничих ланок

питома вага предметно, подетально та те­хнологічно спеціалізованих підрозділів; рівень спеціалізації робочих місць визна­чається кількістю виконаних детале-операцій на одному робочому місці

Співвідношення між основним, допоміж­ним і обслуговуючим виробництвом

питома вага основних, допоміжних і об­слуговуючих виробництв: за чисельністю працівників; кількістю обладнання; вартістю основних фондів.

Ступінь централізації окремих виробництв

показник централізації виробничого про­цесу, який визначається як відношення обсягу робіт, виконаних у спеціалізованих підрозділах, до загального обсягу робіт даного виду

Ефективність розміщення підприємства

коефіцієнти використання:

- площі виробничих приміщень;

- території підприємства;

- забудови

Характер взаємозв'язку між підрозділами

кількість технологічних циклів, через які

проходить предмет праці до трансформації

його в кінцевий продукт;

довжина транспортних маршрутів руху

напівфабрикатів;

вантажообіг.

На підприємстві встановлюється чітка ієрархічна піраміда з конкрет­ними функціями керівників усіх рівнів. Діяльність таких підприємств ви­значається заздалегідь складеними і затвердженими виробничими плана­ми. Розвинута мережа внутрішнього інформаційного зв'язку забезпечує швидке передання розпоряджень і вказівок зверху вниз і зворотної інфор­мації про їх виконання, яка надходить знизу вверх. Отже, підприємства цього типу організаційної структури вирізняються високим ступенем ви­значеності у плануванні своєї діяльності.

Другий тип організаційної структури становлять підприємства, які характеризуються неповною централізацією структурних елементів. Цейтип організаційної структури властивий підприємствам з серійним випус­ком продукції. На таких підприємствах ступінь визначеності у плануванні діяльності значно нижчий, бо постійно повторюваний перехід на виготов­лення нової серії продукції вимагає впровадження у виробництво певних змін. Тут інструкції розробляються стосовно заходів, прийомів, методів, які залишаються незмінними.

В інших випадках заходи щодо розв'язання питань, які виникають у ві-дтворювальному процесі, узгоджуються з вищестоящим керівництвом. Спір­ні питання, котрі виникають між двома суміжними виробничими ланками, вирішує начальник цеху, а між двома суміжними цехами - заступник дирек­тора підприємства, між двома взаємозв'язаними підприємствами - генераль­ний директор або його заступники. Як свідчить практика, вирішення подіб­них питань може здійснюватись нормально лише до певної межі. Тому про­цес підготовки і прийняття управлінських рішень уповільнюється. Це особ­ливо виявляється під час упровадження нововведень. Уповільнення цього процесу стримує науково-технічний розвиток виробництва.

Слід наголосити, що в умовах серійного виробництва кількість науко­во-технічних і організаційних проблем, які потребують термінового вирі­шення, значно більша порівняно з масовим виробництвом. У зв'язку з цим з'являється об'єктивна потреба у створенні в системі організаційної струк­тури координаційного механізму, який забезпечує узгоджену діяльність ви­робничих підрозділів відповідно до встановлених обсягу, якості й термінів виконання робіт. Низові ланки управління набувають права самостійного вирішення питань, що належать до їх компетенції. У результаті знижується потреба в погодженні багатьох питань з вищим керівництвом. Отже, прийн­яття рішень безпосередньо самими виробничими підрозділами вивільняє останніх для підготовки і прийняття більш важливих господарських рішень.

Третій тип організаційної структури - це підприємства, які харак­теризуються частковою централізацією структурних елементів. Даний тип організаційної структури властивий підприємствам з одиничним вироб­ництвом складних видів продукції. На таких підприємствах низький ступінь визначеності у плануванні їх виробничої діяльності. Тут проводиться актив­на робота з удосконалення технології виробництва, а організаційна структу­ра володіє ще більш досконалим координаційним механізмом порівняно з підприємствами з серійним виробництвом. Система внутрішнього зв'язку використовується для широкого передання інформації не тільки «по верти­калі» між різними рівнями, а й «по горизонталі», що забезпечує координа­цію діяльності взаємозв'язаних виробничих і структурних підрозділів.

Для підприємства - основної організаційної ланки економіки Украї­ни, самостійного суб'єкта господарювання, який має права юридичної осо­би та здійснює виробничу, науково-дослідну і комерційну діяльність з ме­тою одержання прибутку (доходу), характерна наявність в організаційній структурі таких підрозділів, як технічні, виробничі, планово-економічні, фінансові, маркетингові, обслуговуючі, кадрові, адміністративно­господарські. На окремих підприємствах можуть створюватись транспорт­ні, будівельні та інші підрозділи організаційної структури.

Слід підкреслити, що організаційна структура є поняттям не постій­ним, а динамічним, яке зазнає швидких змін. У міру подальшого поглиб­лення суспільного поділу праці, зростання різноманітних потреб виника­ють нові, більш гнучкі форми організаційної структури. В умовах ринкової трансформації економіки України поряд з успішно діючими організацій­ними структурами з'являються нові: асоціації, корпорації, консорціуми, концерни, інші об'єднання за галузевим, територіальним та іншим прин­ципом на основі договору або статуту.

Економічна теорія встановила причинно-наслідкову залежність органі­заційних структур від типу виробництва: масового, серійного, одиничного. У межах кожного типу виробництва формується відповідна організаційна стру­ктура підприємства, яка враховує специфічні особливості його діяльності.

Як показали проведений аналіз та оцінка американських і англійсь­ких підприємств обробної промисловості, що мають у своєму складі великі заводи з масовим, серійним та одиничним виробництвом, на кожному з цих підприємств сформована своя організаційна структура, яка відповідає типу даного виробництва. На тих підприємствах, де організаційна структу­ра не узгоджувалася з типом виробництва, спостерігалася відносно низька економічна ефективність виробництва.

Надзвичайно важливим є також установлення причинно-наслідкового зв'язку організаційної структури й кількості та складності вироблених продуктів. Чим більше їх виробляється, тим складніші ці ви­роби, тим динамічнішим стає виробництво і складнішою його організацій­на структура. У свою чергу, чим складніший виробничий процес, тим бі­льше виникає невизначеності під час планування діяльності керівника.

Кожний тип виробництва - масове, серійне, одиничне - характеризу­ється своїм ступенем визначеності в плануванні діяльності всередині підп­риємства, який і визначає організаційну структуру. Виходячи з необхідності вдосконалення на підприємствах організаційної структури відповідно до ступеня визначеності в плануванні їх діяльності, вчені США виявили два взаємозв'язані чинники. Перший реалізується через диференціацію процесу праці. З цією метою сферу виробничої діяльності підприємства поділяють на окремі виробничі підрозділи, наприклад цехи. Потім стосовно кожного з них розробляється така організаційна структура, яка є найоптимальнішою з точки зору ступеня визначеності в плануванні діяльності, а отже, забезпечує найповніше використання виробничих, трудових, матеріальних ресурсів. Другий чинник полягає в інтеграції процесу праці. Він реалізується у ство­ренні загальної внутрішньовиробничої організаційної структури, що об'єднує окремі виробничі підрозділи в єдине ціле. Так, наприклад, кожний виробничий підрозділ сучасного машинобудівного підприємства складаєть­ся з кількох взаємозв'язаних заводів, які становлять єдиний виробничий комплекс. У межах кожного заводу створюється своя організаційна струк­тура, що відповідає оптимальним умовам виробництва з урахуванням сту­пеня визначеності в плануванні внутрішньозаводської діяльності.

У межах виробничого підрозділу створюється своя організаційна структура, яка забезпечує інтеграцію взаємозв'язаних виробничих ланок. Наприклад, на заводі, що виготовляє автомобільні двигуни ступінь визна­ченості в плануванні діяльності може бути нижчим, ніж на заводі, що ви­робляє кузови, оскільки розвиток науково-технічної думки у сфері вдоско­налення двигунів з метою підвищення їх економічності і надійності відбу­вається значно інтенсивніше. Виробництво двигунів є також складнішим і динамічнішим процесом. З урахуванням цих відмінностей формується ор­ганізаційна структура на кожному заводі. Закономірність тут така: чим ча­стіше відбувається заміна моделей, тим менший ступінь визначеності в плануванні діяльності підрозділу, з урахуванням якої формується організа­ційна структура.

Ось чому в сучасних умовах з появою високоефективних технічних засобів автоматизації обробки інформації підприємства прагнуть широко їх використовувати для повного інформаційного обслуговування керівни­ків, які беруть участь у коригуванні напружених планів.

Оскільки характер організаційної структури істотно впливає на тех-ніко-економічні показники виробництва, то альтернативний вибір найефе­ктивнішого її варіанта є не тільки дуже складним, а й відповідальним за­вданням, яке вирішується у певній послідовності (рис. 5.1).

При створенні організаційної структури підприємства важливу роль відіграють чітко розроблені положення про відділи і служби, що визнача­ються стандартом підприємства. Ці положення містять такі елементи:

1) загальні положення;

2) завдання;

3) структура;

4) функції;

5) взаємовідносини відділу з іншими підрозділами;

6) права;

7) відповідальність.

Зазначені положення, по суті, регламентують роль кожного підрозді­лу підприємства визначають його обов'язки і права, допомагають уникну­ти паралелізму функцій, забезпечують взаємозв'язок окремих ланок, взає­модопомогу, об'єктивний облік і контроль тощо.

5.2 Виробнича структура підприємства, її види за певними озна­ками

Виробнича структура підприємства - комплекс цехів, ферм, бригад, дільниць, інших виробничих підрозділів підприємства і форми їх взає­мозв'язку. Ця структура залежить від характеру продукції, яку виробляє підприємство, рівня спеціалізації і кооперування з іншими підприємства­ми, технологічного процесу, виробничих потужностей тощо. Як правило,підприємство має основні цехи, в яких безпосередньо виготовляють про­дукцію, і допоміжні цехи та служби, що обслуговують та забезпечують безперервну роботу основних цехів.

Встановлюється склад і потужність під­розділів підприємства, щоб задовольни­ти різнобічні потреби споживачів у від­повідній продукції за асортиментом і номенклатурою.

Розробляється план просторового роз­міщення підприємства, що включає роз­рахунки виробничої площі необхідної кожному підрозділу, та площа для від­повідних складських приміщень

__ . £^

Визначають внутрішні й зовнішні тран­спортні зв'язки з метою виявлення най­більш економічних маршрутів міжцехо­вого переміщення предметів праці у від-творювальному процесі.

_

Проводиться аналіз та оцінка забезпе­чення оптимальної пропорційності та збалансованості всіх виробничих підрозді­лів і служб, їх кооперації, безперервнос­ті та ритмічності процесу виробництва

_0^

Рисунок 5.1 - Етапи вибору найефективнішого варіанту організацій­ної структури підприємства

Спеціалізовані підприємства мають просту виробничу структуру, а універсальні - складну. На невеликих за обсягом продукції підприємствах, як правило, існує безцехова структура, а на великих підприємствах доціль­ними є укрупнені цехи.

Безцехова виробнича структура притаманна невеликим підприємст­вам. Основою її будови є виробнича дільниця, де виконуються технологіч­но однорідні роботи або виготовляється однотипна продукція.

Цеховою виробничою структуру вважають тоді, коли основним ви­робничим підрозділом підприємства є цех.

Корпусна виробнича структура характерна для великих підприємств, де кілька однотипних цехів можуть об'єднуватись у корпус.

Комбінатська виробнича структура існує на підприємствах з багато­стадійними процесами виробництва, що здійснюються згідно з технологіч­ною послідовністю переробки сировини.

Окремо зазначимо, що до складу будь-якого підприємства входять не лише виробничі підрозділи, а й відділи апарату управління та заклади ку­льтурно-побутового призначення.

Сукупність виробничих, невиробничих та управлінських підрозділів утворює загальну структуру підприємства.

Таким чином, виробнича структура є формою організації виробничо­го процесу підприємства. Виробничі процеси, за допомогою яких предмети праці перетворюються у готовий продукт, є основними й утворюють основ­не виробництво. Матеріальними об'єктами виробничої структури підпри­ємств є цехи, дільниці, лабораторії, у них виробляється, проходить техніч­ний контроль і випробовується кінцева продукція, комплектуючі вироби, матеріали і напівфабрикати, запчастини, перетворюються види енергії.

Виробничі процеси, які забезпечують умови для ритмічного функціо­нування основного виробництва, називаються допоміжними і в комплексі утворюють допоміжне виробництво. Головна функція цих об'єктів полягає у всебічному обслуговуванні та ритмічному забезпеченні основного вироб­ництва інструментом, енергією, паливом, ремонтом обладнання, транспор­туванням вантажів та ін. Слід підкреслити, що виробнича структура кожно­го окремого підприємства має свою специфіку, бо вона визначається перед­усім характером поділу праці між суб'єктами його підрозділів.

Провідне місце у виробничій структурі належить цеху. Цех є основ­ною виробничою одиницею, відокремленою ланкою, у якій реалізуються ви­робничі процеси. Тип цеху визначається характером виробництва. До основ­них типів цехів належать основні, допоміжні, другорядні, підсобні й експе­риментальні. Основними називаються цехи, де виробляється спеціалізована продукція для даного підприємства. Основні цехи поділяються на заготіве­льні, обробні, складальні. До заготівельних цехів відносять ливарні (сірого, ковкого чавуну, кольорового, стального, фасонного, точного литва), коваль­сько-пресувальні та ін. До обробних цехів належать, зокрема, механооброб­ні, деревообробні, термічні, гальванічні, лакофарбові, до складальних - цехи складання виробів, їх фарбування, комплектації запчастинами тощо.

Допоміжні цехи забезпечують виробництво всім необхідним для но­рмального функціонування підприємства. Є такі види допоміжних цехів: інструментальні, енергетичні, тепло- та паросилові, модельні, ремонтні, транспортні, санітарно-технічні.

Другорядні або побічні цехи виконують зачисні, прибиральні роботи після відпрацювання основного виробництва (утилізація відходів, віднов­лення окремих видів сировинно-матеріальних ресурсів);

Підсобні цехи виробляють тару для упакування продукції, друкують інструкції щодо її використання тощо.

Експериментальні цехи - забезпечують розробку і випробування но­вих виробів і технологій.

Окрім названих, майже на кожному заводі є цехи, служби і відділи, які обслуговують комунальне, культурно-побутове, житлове та інше гос­подарство.

Чільне місце у структурі підприємств займають склади, очисні спо­руди, комунікації: електромережі, газопроводи, опалення, вентиляційні, шляхова інфраструктура.

У виробничій структурі підприємства важливу роль виконують конс­трукторські й технологічні підрозділи. Тут проектуються нові вироби й новітні технології для одержання цієї продукції, проводяться експеримен­тальні та дослідно-конструкторські роботи.

До складу цехів входять основні й допоміжні виробничі дільниці. Ді­льниця - це найменша адміністративно-виробнича ланка, у якій колектив працівників виконує однотипні технологічні роботи з виробництва одно­типного продукту.

Кожна виробнича дільниця складається з сукупних робочих місць. Сукупне робоче місце, у свою чергу, складається з індивідуальних робочих місць. Робоче місце оснащується необхідними засобами праці відповідно до характеру його спеціалізації. Оснащення та розташування робочого мі­сця на виробничій площі повинні забезпечувати високу продуктивність праці, гарантувати безпеку виробничих процесів, відповідати фізіологіч­ним, естетичним та санітарно-гігієнічним нормам.

Залежно від характеру спеціалізації виробництва розрізняють вироб­ничу структуру предметну, технологічну та предметно-технологічну. Пре­дметна виробнича структура має певний ступінь замкнутості. Щодо ав­томобільного заводу - це цехи з виробництва двигунів, шасі, кузовів та інших вузлів. Предметна структура підприємства визначає послідовність використання засобів праці у технологічному процесі, застосування висо­копродуктивного обладнання, інструментів, штампів тощо.

Технологічна виробнича структура визначає чітку технологічну ві­докремленість. У кожному підрозділі здійснюються однорідні технологічні процеси з виробництва різного кінцевого продукту. Наприклад, взуттєві і швейні підприємства, ливарні, механічні цехи машинобудівних заводів. Ця структура спрощує управління цехом, дає змогу маневрувати розміщенням людей, полегшує перехід з однієї номенклатури виробів на іншу.

Предметно-технологічна виробнича структура характеризує наяв­ність на одному й тому самому підприємстві основних цехів, які організо­вані за предметним та технологічним принципом. Наприклад, заготівельні цехи організовуються за технологічним принципом (ливарні сірого чавуну, ливарні ковкого чавуну, ковальсько-пресові), а обробні та складальні - за предметним принципом. Ця виробнича структура переважає у машинобу­дуванні, взуттєвій, швейній, меблевій галузях промисловості.

На виробничу структуру підприємства впливає ряд факторів. Головні з них такі:

галузева належність, номенклатура продукції, її техніко-економічні особливості, використані ресурси;

тип виробництва, рівень спеціалізації і кооперування; структура засобів праці, технології;

ступінь складності конструкції і технологічність продукції;організація обслуговування обладнання, його ремонт і модернізація;

мобільність виробничого процесу, тобто його спроможність опера­тивно переходити на випуск нової продукції;

характер відтворювального процесу в підрозділах підприємства. Ці фактори визначають специфіку виробничої структури підприємс­тва у різних галузях. Ринкові умови господарювання вимагають передусім нової виробничої структури відтворення фондів підприємства. Основні шляхи вдосконалення виробничої структури підприємства такі:

1. Визначення оптимальної величини підприємства. Оптимальна ве­личина підприємства - це така його величина, яка за даного рівня розвитку техніки та технології, а також конкретних умов місцезнаходження і навко­лишнього середовища забезпечує виробництво і реалізацію продукції з мі­німальними витратами.

На оптимізацію величини підприємства впливають різноманітні чин­ники, що визначають технічні та економіко-організаційні умови роботи підприємства, а також сприяють підвищенню його ефективності. До цих чинників можна віднести: а) продуктивність і потужність наявних засобів праці; б) прогресивність технологічного процесу; в) поєднання виробничих процесів; г) методи організації виробничого процесу.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67 


Похожие статьи

Б Г Шелегеда - Економіка підприємства навчальний посібник