Б Г Шелегеда - Економіка підприємства навчальний посібник - страница 13

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67 

а) технологічні зв'язки між окремими підрозділами;

б) розкладання обсягу роботи на окремі завдання;в) оперативно-календарне планування діяльності підрозділів підпри­ємства;

г) форма, що охоплює і структурує складові внутрішнього сере­довища підприємства.

2. Вертикальна форма поділу праці на підприємстві спричинила:

а) виникнення структур управління;

б) появу окремих цехів;

в) появу поняття загальної структури підприємства;

г) поділ цехів на основні, допоміжні та обслуговуючі.

3. До функцій управління на підприємстві належать:

а) інновація;

б) організація;

в) мотивація;

г) кооперування.

4. Процес ефективного впливу на людей заради реалізації місії під­приємства називається:

а) контролем;

б) організацією;

в) мотивацією;

г) плануванням.

5. Способи впливу на окремих працівників і трудовий колектив зага­лом, що необхідні для досягнення цілей підприємства, називаються:

а) методами управління;

б) чинниками продуктивності праці;

в) результатами організації праці;

г) плануванням діяльності трудового колективу.

6. Економічні методи управління підприємством реалізують мотиви:

а) соціальної поведінки людини;

б) зацікавленості у спільній праці;

в) застосування адміністративних санкцій;

г) матеріального інтересу участі людини у виробничих процесах.

7. Виробнича структура, коли кілька однотипних цехів можуть бути об'єднані, називається:

а) дивізіональною;

б) матричною;

в) корпусною;

г) цеховою.

8. До різновидів організаційної структури управління підприємством не належить структура:

а) дивізіональна;

б) корпусна;

в) лінійно-штабна;

г) множинна.

9. До особливостей функціональної (штабної) організаційної струк­тури належить:

а) надійність контролю;

б) підпорядкованість підлеглих усім штабам одночасно;

в) оперативність управлінських рішень;

г) компетентне керівництво кожної функції управління.

10. Організаційна структура управління підприємством, яка передба­чає наявність функціональних підрозділів (штабів), що мають права керу­вання і прийняття рішень, називається:

а) лінійно-штабною;

б) функціональною;

в) дивізіональною;

г) лінійною.

11. Контроль як управлінська функція підприємства полягає в такому:

а) обліку результатів, досягнутих за певний період діяльності під­приємства;

б) перевірці своєчасності початку трудової зміни;

в) порівнянні фактично досягнутих результатів з плановими;

г) усі відповіді правильні.

12. Зазначте, за якою організаційною структурою управління штаби мають тільки дорадчі права щодо управління підприємством:

а) лінійною;

б) функціональною;

в) дивізіональною;

г) лінійно-функціональною.

13. Фонд державного майна України виконує такі функції:

а) спрямовує зовнішньоекономічну діяльність;

б) розроблює плани фінансування бюджетних організацій;

в) реалізує програми приватизації державних підприємств;

г) займається проблемами стандартизації та сертифікації продукції підприємств.

14. Властивості функціональної структури управління: а) малі витрати на утримання управлінського апарату;б) високий ступінь компетентності управлінських рішень;

в) певна суперечливість в організації виконання управлінських рішень;

г) функціональні штаби мають дорадчі права, а остаточне рішення приймає керівник.

15. Залежно від масштабу існують такі види поділу праці:

а) загальний;

б) колективний;

в) одиничний;

г) спеціалізований.

ТЕМА 6 РИНОК І ПРОДУКЦІЯ 6.1 Сутність і функції сучасного ринку

У результаті виникнення суспільного поділу праці, приватної влас­ності на засоби виробництва і економічного відокремлення товаровироб­ників суспільне виробництво набуває товарної форми. На певному етапі розвитку ця товарна форма стає пануючою, а товарно-грошові відносини починають опосередковувати практично всі відносини суспільства. Еконо­міка, в якій товарно-грошові відносини є пануючими, отримала назву «ри­нкової економіки». Ключовим елементом її є ринок.

Як кожне складне поняття «ринок» не однозначне за своїм визначен­ням, в процесі розвитку ринкової економіки виникли наступні визначення ринку:

- ринок - це обмін, організований за законами товарного виробницт­ва та обігу;

- ринок - це економічний простір (місце, територія, зона), на якому відбуваєть-ся обмін товарів;

- ринок - це сукупність конкретних економічних відносин між про­давцями та покупцями у процесі купівлі продажі товарів і послуг.

Отже, ринок - система економічних відносин, пов'язаних з обміном товарів та послуг на основі широкого використання різноманітних форм власності, товарно-грошових і фінансово-кредитних механізмів.

Умови виникнення ринкового господарства:

1. Суспільний поділ праці, що ґрунтується на спеціалізації. Спеціа­лізація визна-чається порівняльними перевагами або відносно меншою альтернативною вар-тістю виробництва.

2. Економічна відокремленість суб'єктів господарювання зумовлена наявністю різних форм власності (що, скільки і як виробляти, вирішує сам товаровиробник).

3. Величина трансакційних витрат визначає умови і межі ділової ак­тивності.

4. Вільний обмін ресурсами, який забезпечує вільне ціноутворення та ефективне господарювання.

Етапи формування ринку.

Класичний вільний ринок (до середини XIX ст.), в якому держава не втручалася в економіку, виступаючи «нічним вартовим», який стежив за тим, щоб усі, хто має самостійне джерело доходів, ретельно сплачували податки до державної казни.

Регульований ринок (середина XIX - 50-ті роки XX ст.) характеризу­вався втручанням держави в економічне життя суспільства з метою обме­ження свавілля монополій та захисту конкурентного середовища.

Соціально-орієнтований ринок, у якому, крім механізмів регулюван­ня, держава бере на себе виконання функції соціального захисту населення.

Враховуючи, що товарно-грошові відносини в ринковій економіці опосередковують усі відносини суспільства, суб'єктами ринку практично стають всі учасники суспільного виробництва: держава, домогосподарства, підприємці.

Об'єктами ринкових відносин у сучасній економіці стають усі ре­зультати суспільної діяльності. Тобто, ними можуть бути матеріальні про­дукти праці (засоби виробництва, предмети споживання, послуги, житло тощо); інтелектуальні продукти праці (інформація, наукові ідеї); робоча сила; цінні папери (акції, облігації); валюта, позичкові капітали і т. д.

Для розкриття суті ринкової економіки слід дослідити функції, які виконує ринок в сучасних умовах:

Функція регулювання. Ринок регулює всі економічні процеси - виро­бництво, обмін, розподіл та споживання, визначаючи пропорції і напрями розподілу економічних ресурсів на мікро- та макрорівні за рахунок розши­рення або звуження попиту й пропозиції.

Функція стимулювання. Ринок спонукає виробників товарів і послуг до зниження витрат, підвищення якості та споживчих властивостей това­рів. Він створює дієвий механізм мотивації праці, стимулює підвищення ефективності економіки на основі впровадження найпередовіших досяг­нень НТП.

Розподільча функція. Доходи виробників і споживачів у ринковій економіці диференціюються через ціни, зумовлюючи соціальне розшару­вання суспільства за до-ходами.

Функція санації. Ринок через конкуренцію очищає економічне сере­довище від неконкурентоспроможних господарств і підтримує найефекти­вніші. Цей механізм санації економічного довкілля деперсоніфікований і тому не може бути упередженим і несправедливим.

Алокаційна функція. Ринок забезпечує виробництво оптимальної комбінації товарів та послуг за допомогою найефективнішої комбінації ре­сурсів. Ефективною є така комбінація ресурсів, за якої товари та послуги виробляються з мінімальними альтернативними витратами.

Інформативна функція. Ринок через ціни інформує виробника, тор­говця, споживача про те, що вигідно виробляти й купувати, а що - ні, скі­льки чого треба запропонувати, на які верстви населення варто орієнтува­тися у своїй господарській діяльності тощо.

Функція інтеграції. Ринок об'єднує суб'єктів економіч ної системи в одне ціле, сприяючи формуванню єдиного економічного простору як у ме­жах окремої держави, так і в межах світової економіки.

Для ефективного функціонування ринкової системи необхідні насту­пні умови:

1) реальна свобода форм власності та форм господарювання. Тобто повинна існувати приватна власність, колективна власність (акціонерні компанії, кооперативи, власність трудових колективів), державна та муні­ципальна власність;

2) ефективність функціонування ринку залежить від здатності різних суб'єктів підприємницької діяльності впливати на рівень цін (тобто відсут­ність монополій);

3) розвинуте антимонопольне законодавство та наявність достатніх механізмів його реалізації;

4) добре розвинута система економічного та адміністративного регу­лювання економіки країни створює передумови для існування регульова­ного ринку;

5) наявність та доступність всебічної інформації про ринок, розвину­та маркетингова діяльність;

6) конкурентна боротьба між різними суб'єктами підприємницької діяльності;

7) розвинутий та розгалужений комплекс об'єктів власності, які мо­жуть стати об'єктом купівлі-продажу (засоби виробництва, різні цінні па­пери).

Залежно від ринкового середовища розрізняють 4 моделі ринків: Чиста конкуренція характеризується наявністю великої кількості не залежних продавців, які виробляють стандартизовану продукцію. Прода­вець не може встано-вити ціни вище ринкових оскільки він зразу втрачає своїх покупців.

Чиста монополія - це ринок, де одна фірма є єдиним продавцем продукту чи послуги. Тут відсутні замінники продукції.

Монополістична конкуренція характеризується порівняно значною кількістю виробників, які виробляють різні види одного продукту. Продаж товарів відбувається не за однією ціною, а вони можуть коливатися в ши­рокому діапазоні. В даному випадку у продавця з'являється можливість виділитись не лише ціною, а й якістю товару, рекламою, методами особис­тої продажі.

Олігополія відрізняється невеликою кількістю продавців, тому ви­значення цін і обсягів виробництва взаємозалежні. Розгортається боротьба за якість товару та бо-ротьба за престиж

6.2 Класифікація видів ринку

Ринок не є однорідним явищем за своєю структурою. Структура ри­нку - це сукупність окремих ринків у межах національної економіки або внутрішнього ринку, світового господарства та його окремих регіонів і взаємодія між ними. Згідно даного визначення розрізняють:

Фінансовий ринок - це певна сукупність економічних відносин з приводу організації і купівлі-продажу вільних грошових коштів та їх пере­творення на грошовий капітал. Суб'єктами даного ринку є підприємства різних форм власності, населення, комерційні банки, фінансово-кредитні установи, держава. Об'єктами виступають особисті заощадження населен­ня, тимчасово вільні кошти, що утворились в результаті обороту промис­лового та торгівельного капіталів. Інструментами цього ринку є попит та пропозиція на позичковий капітал та його ціна.

Ринок робочої сили - це сукупність економічних відносин між най­маними працівниками, підприємцями та установами, які відіграють роль бірж праці, з приводу організації та використання, купівлі-продажу робо­чої сили. Основні інструменти да-ного ринку є: попит та пропозиція робо­чої сили, заробітна плата. Попит на робочу силу залежить від багатьох фа­кторів: попит на споживчі товари, технології, які засто-совуються в країні, інтенсивності та продуктивності праці тощо.

Ринок засобів виробництва, або ринок капіталу - певна сукупність економічних відносин між різними суб'єктами підприємницької діяльності з приводу організації, використання і купівлі-продажу засобів та предметів праці. Основним фактором, який впливає на даний ринок є позичкова став­ка. Із зростанням проценту розширене відтворення скорочується, і навпа­ки. Даний ринок праці ще зовсім не розвинутий в Україні.

Ринок предметів споживання - підсистема економічних відносин між економічними суб'єктами (передусім продавцями та покупцями) з приводу організації, використання і купівлі-продажу товарів тривалого ви­користання та поточного споживання. Складовими даного ринку є вироб­ництво товарів тривалого користування та поточного споживання. Основне завдання при створенні даного ринку це подолання диспропорцій між ви­робництвом товарів групи А та групи В, створення сучасної сис-теми оплати праці, перебудова аграрних відносин.

Ринок послуг - певна сукупність економічних відносин з приводу ор­ганізації і купівлі-продажу послуг. Послуга - це особлива споживна вар­тість, що задовольняє певні потреби людей. Розрізняють традиційні (стра­хування, транспорт, зв'язок, мис-тецтво) та нетрадиційні послуги (марке­тингові, інженерно-консультаційні, рекламні тощо).

Ринок інтелектуальної власності - підсистема економічних відно­син між різними господарюючими суб'єктами з приводу організації, вико­ристання і купівлі-продажу патентів, ліцензій та інших об'єктів інтелекту­альної власності.

Також виділяють: валютний ринок - важлива сфера економічних ві­дносин з при-воду купівлі-продажу іноземних валют і платіжних докумен­тів (чеків, векселів, акре-дитивів, телеграфних та поштових переказів в іно­земній валюті), ринок інформації - сукупність економічних відносин з приводу купівлі-продажу інформаційних послуг, збирання, обробки, сис­тематизації інформації та її продажу кінцевому споживачу, ринок золота -сукупність економічних відносин з приводу організації та купівлі-продажу золота. Здійснюють її консорціуми місцевих банків й спеціалізовані фірми.

Загальна класифікація видів ринку подана рис. 6.1.

Безперебійне функціонування ринку потребує високорозвиненої і широко розгалуженої інфраструктури ринку. Інфраструктура ринку - це сукупність організацій (установ), що мають різні напрямки діяльності, за­безпечують ефективну взаємодію товаровиробників та інших ринкових агентів, які здійснюють просування товарів із сфери виробництва у сферу споживання.

Розрізняють такі основні елементи ринкової інфраструктури - коме­рційні заємомаційні центри; товарні, фондові і валютні біржі; комерцій­но-кредитні та інші об'єкти; транспортна і складська мережі; комунікацій­ні системи.

У ринковій економіці сформувалися й широко використовуються в підприємницькій діяльності базові та локальні принципи поведінки суб'єктів господарювання на ринку.

До базових принципів належать:

- принцип соціального партнерства - визначає будь-яку розвинуту ринкову економіку як соціально орієнтовану. Його зумовлено тим, що підп­риємство як соціально-економічна цілісність функціонує в певному зовніш­ньому середовищі. Тому поряд з економічною функцією з виробництва про­дукції (надання послуг) та одержання в результаті цього максимально мож­ливого прибутку підприємство зобов'язане приділяти належну увагу соціа­льному розвитку не лише свого трудового колективу, а й місцевого насе­лення. Соціально відповідальна поведінка всіх суб'єктів господарювання забезпечує необхідний суспільний консенсус, надійне партнерство підприє­мців та інших соціальних прошарків населення, громадських організацій;

Рисунок 6.1 - Класифікація ринків

- принцип свободи підприємництва забезпечується правами підпри­ємства у сфері здійснення його діяльності:

1) можливістю самостійної економічної діяльності трудових колек­тивів;

2) самостійністю в організації виробництва та його ресурсного за­безпечення;

3) незалежністю в прийнятті будь-яких господарсько-управлінських рішень;

4) реальним правом розпоряджатися власним майном та одержаним доходом.

Ці принципи конкретизуються через певні локальні засади саморегу­ляції господарської поведінки:

- спільність комерційних інтересів і постійного пошуку способів максимального задоволення потреб споживачів;

- взаємовигідність ділових відносин, що передбачає достатність прибутку для партнерів за господарськими договорами;

- рівноправність у взаємовідносинах, яка означає однакову відпові­дальність за порушення умов договору, альтернативу вибору контрагентів; прагнення для постійного інвестування у виробництво і створення нових робочих місць;

- підпорядкування короткочасних цілей інтересам підтримування міцного економічного стану підприємства в перспективі.

6.3 Складові елементи ринкової інфраструктури

Однією з умов функціонування ринку є існування взаємозв'язаної системи організацій, які обслуговують потоки товарів, послуг, грошей,цінних паперів, робочої сили, що переміщаються в межах ринкової систе­ми під впливом ринкових стимулів. І чим більший ринок, тим більше в ньому зайнято спеціалізованих організацій, що обслуговують його. В еко­номічній літературі сукупність таких організацій (інститутів) позначається поняттям «ринкова інфраструктура».

Термін «інфраструктура» (від латин, infra - підстава, фундамент, і structura - будова, взаєморозташування) вперше був застосований у дослі­дженнях західних економістів. Є декілька варіантів пояснення походження даного терміну. Згідно з одним із них, виникнення інфраструктури пов'язане з будівельним виробництвом, тобто вона ототожнювалася з фун­даментом якої-небудь будови. Інший пов'язує походження терміну з війсь­ковим профілем дій, як комплекс споруд і комунікацій, що забезпечує ус­пішні військові операції. У 40-і роки минулого сторіччя під інфраструкту­рою стали розуміти сукупність галузей, що сприяють нормальному функ­ціонуванню матеріального виробництва.

Суть інфраструктури слід розглядати з урахуванням таких підходів, як хронологічний, генеалогічний, структурно-логічний і функціональний.

Хронологія появи перших спроб використання терміну «інфраструк­тура» в економічній літературі (виходячи з аналізу опублікованих в різних країнах робіт), значною мірою досить невизначена. В одних роботах указу­ється післявоєнний період - кінець 40-х років XX ст., в інших стверджу­ється, що термін «інфраструктура» був введений в економічну науку в 1955 р. американським економістом П. Розенштейном-Роданом. Поняття «інфраструктура» він застосував до «всіх умов навколишнього суспільного середовища, необхідних для того, щоб приватна промисловість була в змо­зі зробити перший ривок». Англійський економіст А. Янгсон називає пер­шовідкривачем даного терміну X. Зінгера, який у своїх роботах на початку 40-х років використав термін «overhead capital» - «інфраструктура».

Генеалогія терміну «інфраструктура» в економічній літературі про­стежується в двох напрямах: поняття інфраструктури існує як у військовій справі, так і в будівництві. Дискусіям піддається і семантична відповід­ність слова «інфраструктура» економічному змісту, що мається на увазі. Зокрема, І.М. Маєргойз вважав відповідним за суттю і виконуваними фун­кціями термін «загальнофондова база (територія)», а такий дослідник ін­фраструктури, як доктор К. Мюллер-Бюлов вважав, що термін «інфрасис-тема» краще характеризує сутнісний зміст даної категорії.

При розгляді суті інфраструктури одним із важливих моментів є ви­значення місця і встановлення функцій інфраструктури в ринковій системі країни. Так, на думку російських економістів В.П. Федько і Н.С. Федько «при визначенні меж інфраструктури і вичлененні її з системи суспільного виробництва, неприпустимо розглядати інфраструктуру як арифметичну суму галузей, які обслуговують економіку. Тільки комплекс галузей і видів діяльності, що мають функціональне єдине призначення і мають певні ознаки, може вважатися інфраструктурою».

Американський економіст П. Розенштейн-Родан включав до інфра­структури «базові галузі економіки (енергетику, транспорт, зв'язок), роз­виток яких передує більш швидко-окупним і прямопродуктивним інвести­ціям». X. Зінгер також виділяв «прямопродуктивний капітал» і капітал «накладний» - «overhead capital». На його думку, в країнах, що формують систему ринкових відносин, інвестиції в інфраструктуру повинні сприяти зростанню національного доходу, який надалі повинен стимулювати зрос­тання інвестицій.

Схожої думки дотримувався і П. Самуельсон, відзначаючи, що дер­жава свідомо йде на інвестиції в інфраструктуру, оскільки «збільшення су­спільного допоміжного капіталу» (asocial overhead capital») створює «не­відчутні вигоди, від яких не можна чекати грошових прибутків для прива­тних інвесторів», бо «масштаби деяких із них дуже великі для обмежених ринків приватного капіталу, а інші окупатимуться протягом надто трива­лого терміну, щоб приватні інвестори дуже ними зацікавилися».

Значна частина зарубіжних і вітчизняних дослідників, конкретизую­чи природу інфраструктури, приходять до думки про те, що найбільш істо­тною ознакою вказаної категорії є її роль у створенні загальних передумов відтворювального процесу, загальних умов зростання суспільного вироб­ництва і прогресу. Разом з тим «загальні умови» трактуються неоднознач­но. Так, одні дослідники стверджують, що «загальні умови створюються безпосередньо самим розвитком продуктивних сил і визначаються станом групи галузей що входять в них, у першу чергу, транспорту і зв'язку». Інші відносять до «загальних умов» природу, працю, ресурси, технічну культуру і обґрунтовують це нелімітуючим характером даних чинників у розвитку виробництва за часів мануфактури і великої машинної індустрії, коли «підт­римка їх відтворення на певному рівні виділялася як «загальна умова», яку потрібно було соціально організувати і розвивати». Проте дані трактування доповнюють один одного: «загальні умови ... мають найважливішу специ­фічну особливість - можливість створення єдиної платформи (фундаменту) для розширення соціалістичного відтворення інтенсивного типу».

Слід підкреслити, що економічна категорія «інфраструктура» трак­тується в спеціальній літературі неоднозначно. Так, автори наукового ви­дання «Інфраструктура товарного ринку» В.П. Федько і Н.С. Федько під інфраструктурою розуміють «сукупність видів діяльності, що забезпечу­ють ефективне функціонування об'єктів ринкової економіки і їх єдність у певному реальному ринковому просторі».

Професор Л.А. Ібрагімов вважає, що «інфраструктура товарного ри­нку - комплекс видів діяльності у сфері обігу відповідних груп підпри­ємств, організацій, установ, завдання яких зводиться до раціоналізації руху товару, ринкового регулювання товарно-грошового обігу. Вона створює передумови й умови для прискорення оборотності засобів в економіці, вдосконалення ринкового процесу реалізації знов створеної вартості, зміц­нення матеріально-технічної бази сфери обігу, оптимізації ділових комер­ційно-господарських зв'язків. Завдяки наявності інфраструктури діловівзаємовідносини суб'єктів товарного ринку ведуться на стрункій цілесп­рямованій основі».

Російський економіст В.Н. Стаханов визначає суть інфраструктури як «комплекс специфічних трудових процесів з виробництва послуг, що забез­печують обмін діяльністю в суспільному виробництві і житті людини».

Професор І.К. Беляєвський трактує інфраструктуру ринку як «сукуп­ність допоміжних підгалузей і засобів, що організаційно і матеріально за­безпечують основні ринкові процеси -взаємний пошук один одного про­давцями і покупцями, рух товару, обмін товарів на гроші, а також госпо­дарсько-економічну і фінансову діяльність ринкових структур».

На думку І. Ф. Чернявського, «інфраструктуру складають сукупність спеціалізованих виробництв і видів діяльності, функції яких полягають у наданні основним галузям послуг виробничого і соціального призначення з метою забезпечення ефективного функціонування загальнонародної коо­перації праці й отримання високих кінцевих результатів».

У своїй науковій роботі «Теорія інфраструктури» професор Кильско-го університету Р. Іохімсен узагальнив основні погляди представників різ­них зарубіжних економічних шкіл на природу і суть інфраструктури, її фу­нкції і роль в сучасному капіталістичному виробництві. Під інфраструкту­рою Р. Іохімсен розуміє сукупність матеріальних, персональних та інсти-туційних видів діяльності і їх організацій, що сприяють створенню госпо­дарської єдності на території і вирівнюванню винагороди за однакові вкла­дення доцільно витрачених ресурсів, тобто роблять можливою повну інте­грацію і високий рівень господарської діяльності. В цілому основна части­на приведеного визначення інфраструктури відображає погляди більшості дослідників на її суть в сучасних умовах ринку.

Різноманіття думок про суть інфраструктури дозволяє зробити ви­сновок про те, що з однієї точки зору, інфраструктура - це сукупність га­лузей і суб'єктів господарювання, аз іншої - це сукупність організаційних, виробничих і соціальний функцій ринку.

Сучасне розуміння інфраструктури включає найважливіші блоки, що визначають ефективність функціонування економіки в цілому (рис. 6.2).

 

Склад інфраструктури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Виробнича

Соціально-побутова

Інституційна

 

 

 

Персональна Екологічна

Рисунок 6.2 - Склад інфраструктури економіки

Виробнича інфраструктура є сукупністю галузей і підгалузей, осно­вними функціями яких є виробничі послуги і забезпечення економічного обігу в народному господарстві. Вони створюють загальні умови для роз­міщення й успішного функціонування суспільного виробництва. Виробни­ча інфраструктура включає:

1) транспорт усіх видів для обслуговування виробництва;

2) засоби зв'язку для обслуговування виробництва;

3) матеріально-технічне постачання і систему просування товарів;

4) заготовки і збут сільськогосподарської продукції;

5) об'єкти електроенергетики.

Соціально-побутова інфраструктура - це сукупність галузей і під­галузей, що забезпечують матеріальні, культурні та побутові умови для розміщення і нормальної життєдіяльності людей. Оскільки практична реа­лізація цих умов виражається в послугах і духовних благах, то соціально-побутову інфраструктуру можна назвати сферою виробництва послуг і ду­ховних благ. У галузевій класифікації соціально-побутова інфраструктура представлена народною освітою, охороною здоров'я, фізкультурою і спор­том, культурою і мистецтвом, роздрібною торгівлею і громадським харчу­ванням, житлово-комунальним господарством, побутовим обслуговуван­ням, пасажирським транспортом, зв'язком для обслуговування населення.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67 


Похожие статьи

Б Г Шелегеда - Економіка підприємства навчальний посібник