Б Г Шелегеда - Економіка підприємства навчальний посібник - страница 14

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67 

Інституційна інфраструктура виступає не як самостійна галузь або підгалузь, а обслуговує їх у ролі підсистеми, що управляє. Вона формуєть­ся з організацій, які безпосередньо управляють відтворювальним процесом або обслуговують сферу обігу (наприклад, установи фінансово-кредитної і банківської систем, обчислювальні центри тощо). Інституційна інфрастру­ктура діє на різних рівнях господарської діяльності у межах суб'єкта гос­подарювання (регіону, сектора, підприємства), де складаються і викону­ються різні господарські плани. Функції інституційної інфраструктури по­лягають у тому, щоб виробити такий внутрішній правопорядок, що діє в рамках якого-небудь господарського організму, щоб результати господар­ської діяльності давали можливість суб'єктам, які беруть участь у ній, роз­виватися і забезпечували рівність ефекту для них.

Екологічна інфраструктура складається із споруд і об'єктів, призна­чених для охорони, відтворення і поліпшення навколишнього природного середовища. Формування екологічної інфраструктури стало нагальною не­обхідністю сучасного етапу розвитку суспільства, що обумовлено зростан­ням темпів добування і використання різних природних ресурсів, забруд­ненням зовнішнього середовища відходами виробництва і споживання.

Персональна інфраструктура охоплює кількість і «якість» (рівень підготовки) людей, що беруть участь в трудоразделенном товарному гос­подарстві, з урахуванням їх роботи, сприяючого підвищенню ступеня інте­грації загальної господарської діяльності.

Інфраструктура за своїм змістом має ряд об'єктивно властивих їй

ознак:

1) вона є продуктом розвитку продуктивних, сил суспільства;

2) вона виступає як результат процесу виробництва матеріальних

благ;

3) її зміст визначається внутрішньою економічною єдністю галузей, які її формують, і видів діяльності;

4) вона є відображенням тих економічних відносин, які склалися на даному етапі розвитку або властиві певному суспільству;

5) види діяльності галузей, які формують інфраструктуру, обумов­люються тими функціональними призначеннями або пріоритетами, які складаються в суспільстві.

Вдосконалення інфраструктури благотворно впливає на економіку, тоді як її відсутність або недостатній розвиток може сприяти відновленню інфляції.

За наслідками становлення та розвитку інфраструктури (у зіставлен­ні з матеріальним виробництвом) можна виділити три групи країн:

першу групу представляють США, де рівень розвитку інфраструк-турних складових національної економіки випереджає рівень розвитку ін­фраструктури;

другу групу складають країни Західної Європи, що одержали в післявоєнні роки могутні інвестиційні вливання США в свою економіку, які дозволили вирівняти темпи розвитку інфраструктури і матеріального виробництва;

третя група представлена країнами колишнього СРСР і державами колишнього соцтабору, рівень розвитку інфраструктури в яких значно від­ставав від рівня розвитку матеріального виробництва. Проблема полягала не в тому, що була відсутня елементарна інфраструктура, а в тому, що вона призначалася для централізованої планової економіки. Аналіз показує, що витрати через погану інфраструктуру еквівалентні додатковому 30% пода­тку на всі комерційні підприємства.

Таким чином, ринкову інфраструктуру можна розглядати як сукуп­ність органів та інститутів, що організаційно і матеріально забезпечують основні ринкові процеси - взаємний пошук один одного продавцями і по­купцями, рух товару, обмін товарів на гроші, а також господарсько-економічну і фінансову діяльність ринкових структур.

Кожній моделі економіки відповідає власна модель інфраструктури, що визначає якість управління економікою в цілому. Перехід від моделі економіки з високим рівнем державного регулювання до моделі з переваж­но ринковими регуляторами зажадав зміни й інфраструктури господарства. Це виявилося в зміні форм і методів роботи елементів інфраструктури, фо­рмуванні нових і ліквідації застарілих.

Учасники економічного обігу взаємодіють через певну систему рин­ків - ринок товарів і послуг, фінансовий ринок, ринок трудових ресурсів. Блоковий склад ринкової інфраструктури представлений на рис. 6.3.

Інфраструктура ринку

товаров та послуг

Біржове посередництво

Позабіржове посередництво

Комунікаційне забезпечення

Фіскальне забезпечення

капіталів

Банківська система

Інвестиційні інститути

Валютно-фондові біржі

Страхові компанії та біржі

Пенсійні фонди

—►

праці

Біржі праці

Центри зайнятості

Системи підгото­вки та перепідго­товки кадрів

Кадрові служби фірм та підприємств

Міграційні центри

Рисунок 6.3 - Класифікація інфраструктури ринку за укрупненими блоками

Найбільш важливим, з точки зору створення інфраструктури ринку, є процес формування інфраструктури товарних ринків і надання послуг його елементами.

Інфраструктура товарних ринків - це сукупність організаційно-економічного, технічного, технологічного і нормативно-правового потен­ціалу економіки, закладеного у вирішальні можливості окремих галузей і видів діяльності з надання сфері обігу необхідного набору послуг для під­вищення результативності товарообмінних операцій.

Основними функціями інфраструктури товарного ринку є: сприяння суб'єктам товарного ринку і реалізація їх економічних інтересів;

організаційне оформлення комерційно-господарських відносин ділових партнерів;

забезпечення юридичного, фінансового, страхового, контрольного обслуговування;

вивчення кон'юнктури ринку, товарів, конкурентів, посередників, споживачів;

власне торговельна або інша комерційно-господарська діяльність; посередництво в реалізації товарів, налагодженні комерційно-господарських зв'язків;

надання відповідних послуг суб'єктам товарного ринку;використання можливостей транспорту, засобів зв'язку, складсько­го господарства, паливно-енергетичного комплексу.

Ці функції виконуються відповідною розгалуженою структурою під­приємств, організацій, установ - учасників товарного ринку (рис. 6.4).

Контролюючі організації

Торгівельні підприєм­ства та організації

Комерційно-посереднецькі організації

Рисунок 6.4 - Основні елементи інфраструктури товарного ринку

У свою чергу, елементи інфраструктури товарного ринку включають широкий спектр різнопланових організацій і систем, що представляють різні сфери економіки країни.

Торговельні підприємства й організації є об'єктом втілення економі­чних інтересів суб'єктів товарного ринку. Сучасна система торгівлі визна­чає попит і пропозицію, ціни на товари та послуги, структурні зміни в сфе­рах виробництва та обігу, принципово нові підходи до встановлення коме­рційно-господарських зв'язків. До торговельних підприємств і організацій належать:

- підприємства оптової торгівлі;

- підприємства роздрібної торгівлі;

- оптові та дрібнооптові магазини;

- оптові та роздрібні ринки;

- торгові доми;

- фірми консигнаційної торгівлі;

- підприємства комісійної торгівлі;

- товарні біржі;

- ярмарки;

- аукціони.

Комерційно-посередницькі організації відіграють активну роль у фо­рмуванні та здійсненні руху товару. Серед напрямів комерційно-посередницької діяльності основними є:

планування обсягів закупівлі та її організація;

пошук і вибір якнайкращого партнера з числа виробників і спожи­вачів товарної продукції;

визначення оптимальних продажних і закупівельних цін;

організація руху товару і здійснення торговельних операцій;

надання споживачам широкого спектру послуг. На товарному ринку комерційно-посередницькі функції виконують такі організації:

- дилерські фірми;

- дистриб'юторські фірми;

- агентські фірми;

- брокерські організації;

- торговельно-промислові палати.

Організації з надання послуг впливають на раціоналізацію руху това­ру, вдосконалення матеріально-технічної, інженерно-технологічної бази товарного ринку, ресурсозбереження, вирішення проблем управління, пла­нування й організації комерційно-господарської діяльності суб'єктів това­рного ринку. Види послуг досить різноманітні, і їх перелік постійно по­повнюється. Економічна корисність робить послугу предметом торгівлі, оскільки вона має ознаки товару - створюється працею, супроводжується матеріальними, трудовими, фінансовими витратами, проводиться для ін­ших, має суспільну споживну вартість, надходить у користування тих, хто потребує її. У складі інфраструктури товарного ринку визначилися й акти­вно функціонують наступні організації з надання послуг:

- прокатні організації;

- лізингові організації;

- інжинірингові фірми;

- консультаційні (консалтингові) фірми.

Інформаційні організації сприяють розвитку товарного ринку, оскіль­ки його суб'єкти в сучасних умовах не можуть успішно конкурувати, якщо не мають у своєму розпорядженні відповідної інформації. Відсутність інфо­рмаційного забезпечення ускладнює орієнтацію підприємств, організацій на товарному ринку, негативно впливає на вибір ділових партнерів, необхідних товарів, способів руху товару. Серед організацій, які забезпечують суб'єктів товарного ринку об'єктивною оперативною інформацією для успішного ве­дення комерційно-господарської діяльності, можна виділити:

- маркетингові й інформаційно-комерційні центри;

- виставки;

- рекламні організації.

Фінансові організації сприяють функціонуванню товарного ринку, а його суб'єкти мають у своєму розпорядженні відповідні фінансові можли­вості. До організацій, які займаються фінансовим обслуговуванням товар­ного ринку, належать:

- банківська система;

- спеціалізовані фінансові установи;

- клірингові установи;

- фондові та валютні біржі;

- страхові організації.

Контролюючі організації сприяють раціональному функціонуванню товарного ринку в усіх його ланках. Адже відсутність належного контролю за функціонуванням товарного ринку призводить до фінансових, правових, податкових та інших порушень, нераціонального руху товару, наявності неякісних, екологічно небезпечних товарів, недобросовісної конкуренції. Виконання функцій з регулювання та контролю товарного ринку покладе­не на наступні організації:

- митні служби;

- аудиторські фірми;

- казначейство;

- органи податкової адміністрації;

- органи інспекції торгівлі.

Юридичні організації визначають функціонування товарного ринку, а також успішне здійснення комерційно-господарської діяльності його конкретним суб'єктом. Розвиток товарно-грошових відносин означає рів­ність їх учасників, свободу вибору, недоторканність власності, можливість безперешкодного здійснення цивільних прав та їх захист, державне регу­лювання економічних відносин. Правове забезпечення здійснюють насту­пні організації:

- юридичні фірми;

- нотаріальні контори;

- адвокатура;

- судова система.

Організації з кадрового забезпечення відіграють значну роль у процесі вироблення і реалізації кадрової політики на товарному ринку. Товарний ринок знаходиться в тісному контакті з ринком праці, оскільки просування товарної продукції від виробників до споживачів вимагає докладання праці відповідних працівників. Підготовкою і реалізацією завдань щодо кадрового забезпечення суб'єктів товарного ринку займається низка організацій:

- служби зайнятості;

- кадрові служби підприємств, організацій;

- учбові заклади з професійного навчання;

- служби з перепідготовки та підвищення кваліфікації. Транспортна система є важливою ланкою в процесі формування

комерційно-господарських зв'язків на товарному ринку й організації руху товару. Специфіка транспорту як сфери економіки полягає в тому, що він не виробляє товарну продукцію, а тільки бере участь у її створенні, забез­печуючи сировиною, матеріалами, устаткуванням і доставляючи товарну продукцію споживачу. Транспортні витрати включаються в собівартість товарної продукції. Транспортна система товарного ринку дозволяє:

1) визначати спеціалізацію транспортних засобів;

2) визначати спеціалізацію, концентрацію та маршрутизацію переве­зень вантажів;

3) вирішувати завдання транспортного обслуговування товарного ринку;

4) визначати поточні та перспективні потреби товарного ринку в пе­ревезеннях вантажів і пасажирів, раціонально розподіляти перевезення між окремими видами транспорту;

5) комплексно розвивати всі види транспорту і безперервно їх удо­сконалювати;

6) визначати й уточнювати сферу найбільш ефективного викорис­тання кожного з видів транспорту;

7) розширювати і раціоналізувати перевезення вантажів у змішаному сполученні;

8) раціонально розміщувати окремі види транспорту на території країни, виходячи з потреб внутрішніх і зовнішніх комерційно-господарських зв'язків, що розвиваються.

Перевезення вантажів на товарному ринку здійснюються різними видами транспорту - залізничним, автомобільним, водним, повітряним, трубопровідним.

Система зв'язку сприяє раціоналізації комерційно-господарських зв'язків між суб'єктами товарного ринку, вдосконаленню товарного асор­тименту, формуванню потрібних обсягів товарної маси на ринку, ціноут­воренню, рекламній діяльності. Сама галузь зв'язку інформацію не ство­рює, а зберігає її і транспортує від джерела до конкретного одержувача. На товарному ринку представлені наступні види зв'язку - поштовий, електри­чний, радіо- та телевізійний, космічний.

Складське та тарне господарство служить важливою ланкою, що забезпечує рух товару, місце розподілу, сортування, комплектації, збері­гання й експедиції товарно-матеріальних цінностей. Складське господарс­тво як елемент інфраструктури товарного ринку включає:

- склади;

- устаткування для розміщення матеріалів і виробів;

- підйомно-транспортні машини та механізми;

- тару.

Паливно-енергетичний комплекс сприяє успішній діяльності всіх суб'єктів товарного ринку. Паливно-енергетичний комплекс виконує по­двійну роль: по-перше, він повністю забезпечує роботу всіх елементів ін­фраструктури товарного ринку, а по-друге, його складові є товаром як для внутрішнього, так і для зовнішнього ринку. У структуру паливно-енергетичного комплексу входять такі підкомплекси: нафтовий; газовий; вугільний; електроенергетичний.

Якщо говорити про суто ринкову інфраструктуру або її допоміжні організації, можна дати таке визначення: спеціалізована ринкова інфра­структура - це сукупність допоміжних організацій, які обслуговують окремі ринки, полегшують і спрощують обіг ресурсів та готової продукції.

Ринки та складові ринкової інфраструктури подано в табл. 6.1.

Таблиця 6.1 - Ринки та їх відповідні складові спеціалізованої інфраструктури

Ринок

Відповідні складові інфраструктури

Капіталів

Банки, інвестиційні та трастові фонди

Грошей

 

Цінних паперів

Фондові біржі

Товарів і послуг

Товарні біржі

Природних ресурсів

 

Праці, пенсійного забезпечення

Служби зайнятості (біржі праці), пенсійні фонди

Деякі установи ринкової інфраструктури, наприклад, банки, можуть обслуговувати майже всі ринки.

Елементи ринкової інфраструктури - фактично посередники між ви­робниками і споживачами як двома головними суб'єктами ринку, що забез­печують швидкий та безперебійний рух товарів і послуг від підприємств до кінцевих споживачів. Це дає змогу виробникам економити на питаннях збу­ту, сконцентрувавши всі зусилля на виробництві. Водночас посередники, зосереджуючись на своїх вузьких функціях, досягають високої ефективності за рахунок спеціалізації. Від цього виграють усі учасники ринку.

До функцій ринкової інфраструктури належать:

- зниження ризику в бізнесі;

- прискорення обігу продуктів і ресурсів;

- наближення товарів і послуг до покупців;

- розвиток підприємств шляхом випуску та розміщення цінних паперів;

- збільшення кількості робочих місць;

- підвищення професійного рівня працівників.

З огляду на сутність і функції фінансів, їх доцільно охарактеризувати як окрему складову інфраструктури, оскільки головне суспільне призна­чення фінансів полягає насамперед у створенні, спільно з іншими складо­вими інфраструктури, незалежних передумов для відтворювального проце­су, що є основою життєдіяльності суспільства.

Фінанси стосовно економіки відіграють забезпечувальну роль. При­чому це стосується всіх її складових, а не тільки суб'єктів господарювання. Через фінанси домогосподарств опосередковується споживання, що забез­печує процес відтворення, та формування заощаджень, які є основою інве­стицій і внаслідок цього розширеного відтворення. По суті, фінанси за до­помогою системи державних закупівель і суспільних послуг задовольня­ють власне потреби, опосередковуючи перерозподільні процеси.

Фінанси існують не самі по собі, а для забезпечення потреб грома­дян, підприємств і держави. Будь-яка фінансова операція, нині або у перс­пективі, пов'язана із суспільним відтворенням. З одного боку, основою для формування доходів усіх суб'єктів є ВВП, а з іншого - їх використання по­в'язане з відтворенням циклу того самого валового внутрішнього продукту.

Отже, фінансова інфраструктура національної економіки є досить складним, розгалуженим і багатовекторним явищем, тісно пов'язаним з та­кими формулюваннями та поняттями, як «фінансовий ринок», «фінансова система», «ринок фінансових послуг», «фінансовий сектор економіки» та інші (рис. 6.3). Її можна розглядати у двох аспектах - організаційному та інструментальному. Перший характеризує склад суб'єктів, другий - сукуп­ність засобів, що ними використовуються.

Організаційна фінансова інфраструктура - це сукупність відповід­них організаційних структур, які забезпечують функціонування фінансів як в окремих секторах фінансової системи, так і за її межами. Вона включає три складові: управлінську, інституційну та обслуговувальну.

Управлінська фінансова інфраструктура представлена фінансовими органами, які виконують функції оперативного управління у сфері держав­них фінансів, регулятивну діяльність щодо інституцій фінансового та стра­хового ринків і ринку фінансових послуг, а також фінансовими органами галузей, відомств, підприємств, організацій та установ.

Інституційна фінансова інфраструктура - сукупність фінансових інституцій, які функціонують на фінансовому ринку і ринку фінансових послуг, виконуючи функції щодо переміщення та інвестування ресурсів.

Обслуговувальна фінансова інфраструктура включає суб'єктів, що виконують функції посередників на фінансовому ринку (біржі, брокерські і дилерські контори та ін.) і допоміжні функції на ринку цінних паперів (де­позитарії, реєстратори тощо), а також суб'єктів, які, не будучи фінансовими за змістом, надають послуги іншим суб'єктам у сфері фінансової діяльності (рейтингові та аналітичні агентства, аудиторські і консалтингові фірми, ін­формаційні служби, рієлтерські контори, бюро кредитних історій тощо).

Інструментальна фінансова інфраструктура - це сукупність фінан­сових інструментів, які використовують суб'єкти організаційної інфра­структури у процесі роботи. Оскільки напрями і сфери діяльності окремих суб'єктів, їх функції, завдання та повноваження суттєво відрізняються, ма­ють місце і відмінності в інструментах, які вони використовують. При цьому фінансові інструменти, забезпечуючи діяльність фінансового секто­ру, можна застосовувати і у фінансовій політиці для досягнення впливу одних суб'єктів на інші.

Сучасні теорія та практика фінансів характеризуються динамічними змінами, які насамперед пов'язані з розвитком фінансового інструмента­рію. На ринку виграє той, хто на будь-які вимоги може запропонувати щось нове і водночас потрібне.

Доцільно звернути увагу на те, що фінансова інфраструктура є скла­дним та багатоплановим явищем, що динамічно розвивається та потребує всебічного і глибокого дослідження з метою ефективного використання.

Основи формування і подальшого функціонування фінансової інфра­структури в країні було закладено під час проведення у 90-х роках минуло­го століття фінансової реструктуризації та реформування фінансових від­носин. Це стало надійним фундаментом для розвитку національної фінан­сової системи, завдяки якому розпочався і продовжувався розвиток фінан­сової інфраструктури як в організаційному, так і в інструментальному спрямуваннях. На сьогодні така інфраструктура створена і виконує свої функції, хоча залишається досить багато частково розв'язаних чи взагалі не розв'язаних проблем.

Фінансові органи мають достатні повноваження, щоб реалізовувати покладені на них функції. Проте результативність їх діяльності не може задовольняти суспільство. Причинами цього є недосконалість та неперед-бачуваність змін законодавчого і нормативного характеру, політична не­стабільність у країні та корупційні дії представників влади у процесі вирі­шення питань фінансового забезпечення.

6.5 Економічний зміст продукції

Товарне виробництво - це виробництво, в якому продукт виробля­ється не для власного споживання виробника, а для продажу. Продукт, ви­роблений для продажу, має назву товару.

Отже, продукція підприємства повинна мати властивість задоволь­няти певні потреби тих, хто її купує. Ця властивість товару задовольняти будь-яку потребу людини називається споживною вартістю. За способом споживання або використання людьми споживні вартості поділяються на три основних види: предмети споживання, засоби виробництва й послуги.

Предмети споживання - це речі, які задовольняють потреби людей безпосередньо як життєві матеріальні та духовні блага (продукти харчу­вання, взуття, одяг, книги тощо)

Засоби виробництва - це речі, які задовольняють потреби людей опосередковано, шляхом використання їх для виготовлення необхідних предметів споживання або послуг (виробничі будівлі та споруди, машини та обладнання, сировина, матеріали, паливо тощо).

Послуги - це своєрідна споживна властивість, їхня своєрідність поля­гає, по-перше, в тому, що споживна вартість послуги не має речової фор­ми. Транспорт, наприклад, не виробляє й не продає ніяких речових товарів. По-друге, споживна вартість послуги - це корисний ефект діяльності живої праці. Для транспорту - це переміщення вантажів, людей. По-третє, особ­ливістю послуги є те, що, оскільки вона не має речової форми, її не можна накопичувати, включати до складу речового національного багатства краї­ни. Вона може бути спожита в момент її виробництва (надання) тому, що час виробництва та час споживання послуги залишає певний матеріальний слід: вантажі й пасажири виявляються перевезеними, хворі - лікувані, не­грамотні - навченні. Вартість послуг формується так само, як і вартість ре­чових товарів.

Споживну вартість має будь-яка продукція. І в цьому плані можна сказати, що вона є категорією вічною, тобто існує на всіх історичних ета­пах розвитку суспільства як здатність продукту праці задовольняти потре­би тих, хто його виробляє. Але в товарі споживна вартість набуває суспі­льного характеру. Це означає, що вона повинна задовольняти потреби не того, хто її виробляє, а того, хто її купує.

При активному формуванні асортименту товару дуже корисним мо­же стати досвід маркетингової діяльності по дослідженню життєвого цик­лу виробів. Життєвий цикл товару - період, впродовж якого товар купу­ється на ринку. Ця концепція використовується для створення і збуту про­дукції, розробки стратегії маркетингу з моменту вступу товару на ринок до його зняття з ринку.

Етапи життєвого циклу продукції. Товар є свого роду живим органі­змом, що розвивається, як відомо, в наступному порядку: зачаття - наро­дження - зрілість - старіння та смерть. Аналогічно розрізняють наступні етапи типового життєвого циклу товарів : етап розробки товару, етап виве­дення на ринок, етап зростання, етап зрілості, етап насичення ринку, етап занепаду.

Розглянемо нижче характеристики основних етапів життєвого циклу товару.

Розробка - це аналіз можливостей виробництва продукції; дослі­дження і дослідно-конструкторські розробки, маркетингові дослідження; ринкові випробування.

Впровадження, або виведення на ринок, - фаза появи нового товару на ринку(спочатку у вигляді пробних продажів). Мета маркетингу - створити ринок нового товару. На цій стадії товар ще є новинкою. Щоб товар був ви­знаний і прийнятий споживачами в комерційному сенсі і довів свої достоїн­ства в сенсі технічному, потрібно значний час і великі витрати грошових коштів. При цьому об'єм реалізації малий і збільшується дуже повільно.

Якщо впровадження пройшло успішно, товар вступає у фазу зрос­тання. Зростання попиту - фаза визнання покупцем товару і швидкого збі­льшення попиту на нього. У цей період мета маркетингу - розширити збут і сукупність модифікацій продукту. Зростають число і об'єм повторних і багатократних покупок, репутація і популярність товару підвищуються в результаті обміну думками між покупцями. Часто конкуруючі фірми звер­тають увагу на цей потенційний ринок, починають пропонувати аналогічні або схожі товари і, проводячи власні рекламні заходи, тим самим приско­рюють збільшення місткості ринку. Характер цього етапу мінливий, неста­більний.

Зрілість(стабілізація) - фаза поступового задоволення попиту на цей товар. Головне завдання маркетингової діяльності в цих умовах - збе­регти переважне положення товару на ринку як можна довше. Знижуються темпи зростання попиту і стабілізуються об'єми продажів. У цій фазі стає необхідним збільшення витрат на маркетинг - рекламу, підвищення якості товару, поліпшення сервісу; можливе зниження цін для підтримки об'ємівпродажу. Прибутковість торгівлі може бути забезпечена в цій фазі тільки на основі зменшення виробничих витрат. У кінці цієї фази повинні прий­матися тактичні і стратегічні рішення по продукту - здійснювати його по­дальшу модифікацію або переходити на нову модель.

Нарешті, ринок насичується і товар вступає у фазу спаду. Спад - фа­за різкого зниження об'ємів продажів, а потім і прибули. Для виграшу часу в здійсненні змін в асортиментній політиці фірма може посилити маркети­нгові заходи(реклама, упаковка, методи збуту) або ж взагалі відмовитися від виробництва товару, що втратив популярність. Об'єм реалізації починає зменшуватися. Даний товар завершує свій життєвий цикл. Він витісняється з ринку черговим поколінням нових і перспективних товарів.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67 


Похожие статьи

Б Г Шелегеда - Економіка підприємства навчальний посібник