Б Г Шелегеда - Економіка підприємства навчальний посібник - страница 16

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67 

Розподільна функція. Вона пов'язана з можливістю відхилення ціни від вартості під впливом безлічі ринкових чинників. Ціни виступають ін­струментом розподілу й перерозподілу національного доходу між галузями економіки, її секторами, різними формами власності, регіонами, фондами нагромадження і споживання, різними соціальними групами населення. Ця функція ціни також передбачає облік у ціні акцизу на окремі групи товарів, податку на додану вартість (ПДВ) та інших форм централізованого чистого доходу, що надходить у бюджети різних рівнів на загальнодержавні неста-тки. Завдяки даній функції ціни розв'язуються також соціальні завдання суспільства. Як засіб перерозподілу найчастіше використовуються регу­льовані ціни. Але вони не єдиний інструмент розподілу й перерозподілу. Особливу роль тут відіграють фінанси та кредитна система.

Вимірювальна функція. Ціна обслуговує обіг товарів і забезпечує ре­алізацію економічних інтересів усіх відносно самостійних учасників това­рного обігу: виробника, посередника. споживача. У цій якості вона висту­пає як кількість грошей (товарів і послуг), що сплачується й отримується за одиницю товару чи послуги. Завдяки ціні можна виміряти, визначити кіль­кість грошей, що покупець має сплатити, а продавець - одержати за про­даний товар. Знаючи ціни різних товарів, послуг і кількість товарів, що продаються і купуються, можна визначити величину грошового платежу за товари й послуги. Знаючи ціну робочої сили, праці, можна визначити роз­мір зарплати на підприємстві, у галузі. Порівнюючи ціни різних товарів, можна їх диференціювати на дорогі і дешеві. Якщо ціни враховують кори­сність, то за співвідношенням таких цін можна судити про співвідношення корисності різних товарів. Перелічені моменти свідчать про те, що ціна, виконує співвимірну функцію, за допомогою якої зіставляються цінності різних товарів.

Функція балансування попиту та пропозиції. Через ціни здійснюєть­ся зв'язок між виробництвом та споживанням, пропозицією та попитом. Надмірно високі чи низькі ціни свідчать про диспропорції у виробництві та обігу. З появою диспропорцій у господарстві рівновагу можна досягнути зміною обсягу виробництва чи зміною цін. Ціна повинна зацікавлювати виробника в підвищенні якості й розширенні асортименту необхідних рин­ку товарів, що користуються попитом. Попит виражає потребу в товарі з боку покупця за наявності у нього можливостей купити товар. Це практич­но виражається у встановленні зворотної залежності між ринковою ціноюта кількістю товарів, що купуються. За інших рівних умов кількість това­рів, що купуються, залежить від рівня цін на них. Чим вище ціна, тим ме­нше товарів буде куплено покупцем, і обсяг проданих товарів знизиться. Попит на товари збільшується зі зменшенням ціни. За підвищення попиту, коли має місце дефіцит товарів, ціни на них неминуче зростають. В умовах надлишку товарів їх продаж можливий лише у разі зниження цін.

Пропозиція характеризується прямою залежністю між ціною та кіль­кістю товарів, представлених на ринку. У разі підвищення цін зростає об­сяг товарів, що пропонуються до продажу, і навпаки. Функцію, що врівно­важує попит та пропозицію, виконує ціна. Вона стимулює збільшення про­позиції у разі недостачі товарів і знижує попит у разі надлишку товарів. У міру становлення ринкових структур і розвитку конкуренції, досягнення збалансованості між попитом та пропозицією підвищення цін має обумов­люватися тільки поліпшенням якості і розширенням асортименту товарів. З розвитком ринкових відносин ця функція ціни підсилюватиметься і зго­дом стане домінуючою у формуванні цін на товари.

Функція ціни як критерію раціонального розміщення виробництва. Ця функція виявляється в тому, що за допомогою механізму цін для одер­жання більш високого прибутку здійснюється перехід капіталів з одного сектора економіки в інший і всередині окремих секторів туди, де норма прибутку більш висока. Подібний перехід капіталів здійснюється підпри­ємствами, компаніями самостійно під впливом законів конкуренції й попи­ту. Тільки підприємство вирішує, в який вид діяльності, в яку галузь, сфе­ру економіки йому вкладати свій капітал. Цьому передують глибокі марке­тингові дослідження, вивчення всіх ринкових чинників, у тому числі й цін. Вкладення капіталів у виробничі види діяльності за досить тривалого цик­лу виробництва й в умовах інфляції призводить до знецінення коштів, вкладених у цю сферу.

Між різними функціями ціни існує взаємозв'язок, який може бути як взаємодоповнюючим, так і суперечливим. Стимулююча функція ціни сприяє реалізації функції збалансованості попиту та пропозиції, сприяє на­рощуванню виробництва товарів, що користуються попитом. Ціна може відіграти й протилежну роль, сприяючи скороченню пропозиції товарів. Це також приводить до балансування попиту та пропозиції, коли останнє пе­ревищує попит.

Розподільна функція діє разом із функцією ціни як засіб оптимізації розміщення виробництва, сприяючи переходу капіталів у ті сфери госпо­дарства, в яких існує підвищений попит на конкретні товари й характерна висока норма прибутку.

Облікова функція ціни вступає в протиріччя з усіма іншими функція­ми, тому що в ринкових умовах ціни часто істотно відхиляються від витрат виробництва і реалізації. Тому взаємозв'язок між різними функціями ціни повинен бути предметом спеціальних маркетингових досліджень.

7.3 Види цін і сфери їх застосування

Ціни, що функціонують у ринковому механізмі, являють собою складну систему, яка покликана обслуговувати всі аспекти товарно-грошових відносин. За допомогою цін вирішуються такі важливі завдання, як створення економічних передумов для рентабельного функціонування підприємств, стимулювання виробництва та споживання якісної продукції, регулювання обсягіві структури виробництва залежно від суспільних пот­реб, створення сприятливих економічних умов для вирішення соціальних проблем тощо.

Щоб вирішувати ці завдання, система цін має бути гнучкою і відо­бражати всю різноманітність сфер їхнього застосування. Перш за все ціна - це ринкова категорія. Тому всю систему цін слід поділити на ціни внут­рішнього та світового ринків. Різниця між такими цінами досить суттєва. Якщо в основі світових цін лежить інтернаціональна вартість, то ціни вну­трішнього ринку спираються на величину національної вартості товарів. Остання залежить від трьох чинників: рівня продуктивності праці в країні, структури національного виробництва і рівня інфляції.

Внутрішні ціни можна класифікувати за рядом ознак: рівнем свобо­ди, сферою обігу, стадіями товаропросування, територіальним поширен­ням, видами франко та інші (рис. 7.2). Залежно від рівня свободи (лібералі­зації) розрізняють фіксовані, регульовані та вільні ціни. Фіксовані - це ці­ни, які встановлюються державою через систему органів влади та управ­ління (наприклад, управліннями цінової політики обласних державних ад­міністрації). Такі ціни встановлюються шляхом введення державних прей­скурантів, тобто офіційних збірників цін і тарифів на товари та послуги, що затверджуються відповідними державними органами. Фіксовані ціни встановлюються на окремі види продукції базових галузей (вугілля, елект­роенергія) та на деякі найважливіші товари та послуги, які мають важливе значення для життєзабезпечення населення (квартирна плата, сітьовий газ, тарифи на міський електротранспорт). Такі ціни, як правило, вводяться на невизначений термін і можуть бути скасовані тільки спеціальним розпоря­дженням.

До регульованих належать ціни, межі змін яких прямо встановлює держава, або опосередкованими методами робить невигідним для продавця їхнє надмірне зростання. Такі ціни встановлюються на продукцію монопо­льних підприємств або у випадках, коли необхідно тимчасово стримати зростання цін на дефіцитні товари. Виходячи з політики у сфері цін, дер­жава визначає перелік товарів та послуг, на які встановлюються регульо­вані ціни.

Вільні ціни визначаються підприємствами самостійно з урахуванням своїх витрат і співвідношення попиту та пропозиції. Вони можуть збіль­шуватись або зменшуватись будь-коли і в будь-яких межах, як того потре­бує ринок. Різновидом вільних цін є договірні ціни, які формуються на під­ставі домовленості між покупцем і продавцем. Вони закріплюються в

Рисунок 7.2 - Класифікація цін за певними ознакамидоговорах на постачання продукції, як правило, великими партіями і є не­змінними на термін дії угоди. Вільні ціни за погодженням сторін можуть бути переглянуті, якщо змінилися ціни на ресурси, швидко росте інфляція, вводяться нові податкові ставки чи з інших причин, які впливають на фор­мування цін.

Залежно від сфери обігу або галузевої форми продукції розрізняють:

оптові ціни на продукцію промисловості;

закупівельні ціни на сільськогосподарську продукцію;

ціни на продукцію будівництва;

тарифи на транспорті та у сфері послуг;

роздрібні ціни.

За оптовими цінами продукція здійснює обіг між промисловими під­приємствами, або між ними і підприємствами, фірмами та організаціями інших галузей (транспорт, сільське господарство, торгівля) незалежно від форм власності, при цьому продукція продається і купується великими (оптовими) партіями.

Закупівельні ціни - це ціни, за якими сільськогосподарська продукція великими партіями реалізується державними, кооперативними та фермер­ськими господарствами для подальшої переробки. За такими цінами про­дукція закуповується, головним чином, державними органами для ство­рення спеціальних фондів (зерно), а також недержавними підприємствами (наприклад, м'ясокомбінатами, цукровими заводами).

Ціна на продукцію будівництва, як правило, виступає у формі кош­торисної вартості, тобто ціни будівництва (будівельно-монтажних робіт) конкретного об'єкта. Крім того, у цій сфері діють ціни, які визначають се­редню кошторисну вартість одиниці будівельних робіт (1 кв. м загальної площі, 1 куб. м кладки цегли тощо).

Тарифами називаються ціни на послуги вантажного і пасажирського транспорту, а також на послуги, що надаються населенню підприємствами побутових та комунальних служб. До останніх належать тарифи на послу­ги перукарень, хімчисток, прокату, з пошиття та ремонту одягу, а також плата за квартиру, телефон, водопостачання та ін.

Роздрібними називаються ціни, за якими споживчі товари через роз­дрібну торговельну мережу реалізуються населенню. Вони є цінами кінце­вої реалізації товарів.

За стадіями товаропросування продукції ціни можна поділити на два види: ціну підприємства та ціну реалізації. На підставі ціни підприємства виробники визначають вартісні результати своєї безпосередньої роботи. Основна функція такої ціни - це відшкодування витрат та отримання пев­ного прибутку.

Різновидом оптової ціни підприємства є трансфертна ціна. Вона за­стосовується всередині підприємства при здійсненні операцій між його підрозділами. Трансфертні ціни можуть встановлюватись як на сировину,напівфабрикати, готові вироби, так і на послуги (роботи), зокрема управ­лінського характеру.

Ціна реалізації - це ціна, за якою продукція надходить до покупців. Така ціна, крім витрат та прибутку, містить у собі товарні податки та над­бавки. Ціна реалізації, за якою продукція надходить до виробничого спо­живача (крім населення), називається відпускною.

Залежно від територіального поширення ціни поділяються на загаль­нодержавні, місцеві та зональні.

Загальнодержавні - це ціни, які встановлюються однаковими на всій території країни і можуть бути змінені тільки спеціальними постановами уряду. Таких цін небагато і до них, зокрема, належать квартирна плата за один квадратний метр загальної площі; тарифи на електроенергію, що від­пускається населенню на комунально-побутові потреби; тарифи на послуги поштово-телеграфного зв'язку та деякі інші.

До місцевих належать ціни, встановлення яких входить до компетен­ції Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних та міських рад. Такі ціни встановлюються з урахуванням витрат виробництва і реалізації у відповідному регіоні (області, місті) і є єдиними на його території. До них, зокрема, відносять ціни на окремі види хлібобулочних виробів, тарифи для населення на послуги з постачання води і теплової енергії, тарифи на пере­везення пасажирів та вартість проїзних квитків у міському електротранс­порті тощо.

Особливим різновидом територіальних цін є зональні ціни, які можна поділити на два види. До першого належать ціни, що встановлюються на деякі види продукції добувних галузей промисловості (наприклад, вугіль­ної). Їхнє застосування зумовлене значною диференціацією витрат на ви­робництво аналогічної продукції в окремих регіонах, яка, у свою чергу, викликана різними природними умовами її добування. Другий вид охоп­лює єдині ціни, за якими постачальник реалізує продукцію всім спожива­чам певної території (географічної зони). До ціни конкретної зони транс­портні витрати включаються за усередненою ставкою, але для кожної зони такі ціни є різними.

Залежно від частки витрат на доставку продукції (навантажувально-розвантажувальні роботи, транспортні, страхування), які включаються до ці­ни, вони поділяються за різними видами франко. Термін «франко» (від іта­лійського franco) буквально означає «вільний», а стосовно комерційної діяль­ності трактується як «вільний від оплати». Тому той чи інший вид франко, наданий ціні, вказує, до якого пункту на шляху просування товару до спожи­вача транспортні витрати несе постачальник. Ці витрати щодо просування товару, до вказаного місця входять до складу ціни і будуть компенсовані пос­тачальнику покупцем після оплати вартості придбаної продукції.

Франкування цін широко використовується як у внутрішній, так і в міжнародній торгівлі. Урахування транспортного чинника в зовнішньотор­говельних цінах закріплено певними міжнародними правилами. У практиці вітчизняного ціноутворення найбільшого поширення франкування цін на­було на залізничному транспорті. У цій галузі діють такі види франко: «франко - склад постачальника», «франко - станція відправлення», «фран­ко - вагон станція відправлення», «франко - вагон станція призначення», «франко - станція призначення» і «франко - склад споживача». Так, якщо виробник реалізує свою продукцію безпосередньо зі складу, то надана їй ціна «франко - склад постачальника» означає, що всі витрати на доставку продукції бере на себе покупець. Ціна «франко - станція відправлення» свідчить, що витрати на доставку продукції до станції відправлення несе постачальник, а за умови сплати ним і вартості завантаження цієї продукції у вагони, ціна буде називатися «франко - вагон станція відправлення». При ціні «франко - станція призначення» продавець бере на себе також витрати зі сплати транспортного тарифу. Якщо застосовується ціна «фран­ко - склад споживача», то всі витрати на транспортування і навантажува­льно-розвантажувальні роботи до самого складу покупця несе постачаль­ник.

Залежно від інших видів транспортних засобів, що використовують­ся для перевезення продукції, застосовуються різновиди франко: на морсь­кому транспорті - «франко - порт», на річковому - «франко - пристань», на автомобільному - «франко - кар'єр» та ін.

Відповідно до характеру використання ціни поділяються на довідко­ві, ціни фактичних угод, стартові, лімітні, заставні, сезонні та ін.

Довідкові - це інформаційні ціни, що є відправною точкою для вста­новлення, як правило, договірної ціни. Вони відкрито публікуються в різ­них друкованих виданнях, спеціальних бюлетенях, фірмових каталогах, прайс-листах. У більшості випадків довідкові ціни відіграють роль базис­них цін, тобто цін товарів певної якості, розмірів, хімічного складу і т. ін.

На відміну від довідкових цін, ціни фактичних угод є критерієм для встановлення контрактної ціни. Однак такі ціни регулярно не публікують­ся, а з'являються у пресі лише щодо окремих операцій. Між тим зіставлен­ня цін фактичних угод і довідкових дає змогу об'єктивніше встановити рі­вень цін у певному контракті.

Стартові - це вихідні ціни, які показують, головним чином, нижню їхню межу. Спираючись на таку ціну, продавець підвищує її до рівня, що від­повідає конкретним умовам і термінам реалізації продукції. Такі ціни засто­совуються під час продажу товарів на аукціонах або на конкурсній основі.

Лімітна ціна показує верхню її межу, яка визначається на стадії роз­роблення нової продукції, переважно, виробничо-технічного призначення. Вона є критерієм економічної доцільності розроблення нової техніки з за­даними параметрами.

Заставна ціна - це ціна товару, який підлягає поверненню. Такі ціни встановлюються на скляну тару, відеокасети в прокатних пунктах, у лом­бардах.

До сезонних належать ціни, які змінюються протягом року. Сезонні коливання цін значною мірою зумовлюються змінами у витратах на виро­бництво та реалізацію товарів у різні періоди року. Найбільш широко се­зонні ціни застосовуються на сільськогосподарську продукцію.

Наведений перелік не вичерпує всі види цін, які використовуються в економічних процесах. На практиці застосовується понад 300 різновидів цін, які різняться між собою за змістом та метою застосування. Деякі з них будуть розглянуті в наступних розділах.

Між усіма цінами, що функціонують в економіці, існує нерозривний зв'язок. Він базується на принципі «сполучених посудин», згідно з яким зміна того чи іншого виду цін веде до певних змін у формуванні рівня ін­ших. При цьому першочергову роль у системі цін відіграють ціни на про­дукцію базових галузей промисловості, зокрема, паливно-енергетичної (вугільна, газова, нафтопереробна, електроенергетика) та металургії. Так, зміна цін на енергоносії швидко впливає на рівень цін усіх без винятку га­лузей економіки, а динаміка закупівельних цін на сільськогосподарську продукцію в першу чергу відбивається на цінах товарів легкої та харчової промисловості. Між змінами цін існує не тільки прямий, а й обернений зв'язок. Наприклад, підвищення цін у паливному комплексі через деякий час повертається в ці ж галузі через подорожчання спожитої ними техніки.

7.4 Механізм ціноутворення на підприємстві

Ціноутворення — це процес встановлення ціни на конкретний товар. Ціна на продукцію підприємства значною мірою визначається зовнішніми чинниками, серед яких вплив конкуренції, учасників каналів товаропросу-вання (постачальників, посередників), політики держави.

Політика в галузі ціноутворення в Україні спрямована на забезпе­чення:

- рівних економічних умов і стимулів для розвитку всіх форм власності, економічної самостійності підприємств, організацій та адміністративно-територіальних регіонів;

- збалансованого ринку засобів виробництва, товарів і по­слуг;

- протидії монопольним тенденціям виробників продукції, товарів і послуг;

- об'єктивних співвідношень у цінах на промислову та сільськогосподарську продукцію, що забезпечує еквівалентність об­міну;

- розширення сфери застосування вільних цін;

- підвищення якості продукції;

- соціальних гарантій у першу чергу для низькооплачува-них і малозабезпечених громадян, включаючи систему компенсацій­них виплат у зв'язку із зростанням цін і тарифів;

- створення необхідних економічних гарантій для вироб­ників;

- орієнтації цін внутрішнього ринку на рівень світовогоринку. У народному господарстві застосовуються вільні ціни і тари­фи, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи. Щоб правильно визначити ціну на підприємстві необхідно здійснити певний перелік робіт (рис. 7.3).

Рисунок 7.3 - Характеристика ціноутворення на підприємстві

Ціна одночасно відображає споживчі властивості (корисність) това­ру, купівельну спроможність грошової одиниці, ступінь рідкісності товару, силу конкуренції і державного контролю, економічну поведінку ринкових суб'єктів та інші суб'єктивні моменти.

Механізм ціноутворення являє собою, з одного боку, зв'язок між ці­ною і ціноутворюючими факторами; з іншого боку — формування ціни, те­хнологію її зародження, функціонування, зміни. Моделювання цінової по­літики здійснюється поетапно, у визначеній послідовності:

- визначення мети підприємства. Поряд з максимізацією прибутку, у залежності від обставин, вона може зводитися до забезпечення виживанос­ті, завоюванню лідерства, збільшенню частки ринку, обсягу продажів, мак­симізації темпів росту;

- установлення характеру ринку, що визначається кількістю і розмі­ром підприємства-конкурентів: чи віддаються переваги на ринку якому -небудь з конкурентів (вільна конкуренція, монополістична конкуренція, олігополія, монополія);

- аналіз купівельного попиту. Як відзначалося, на його величину впливаять різні фактори: потреба в товарі, відсутність чи заміни конкурен­тів, платоспроможність потенційних покупців, споживчі переваги.

- дослідження рівня ринкових цін. Фірма позиціонує (тобто визначає сприйняття споживачем своїх товарів у порівнянні з товарами конкурен­тів). З даною метою робляться порівняльні покупки, у результаті яких про­водиться аналіз цін, товарів, якості тощо);

- аналіз витрат. Фірма визначає залежність загальних витрат від змінобсягу виробництва, визначає закономірності граничних витрат. При цьо­му ефективний підхід до ціноутворення припускає першочерговість аналі­зу рівня цін, що визначають обсяг продажів, масштаб виробництва, а вже потім їхнє співвідношення з витратами. Розглянемо методи ціноутворення.

Метод повних (середніх) витрат. Підприємство на ринку запитує ціну товарів, здатну відшкодувати витрати і забезпечити максимально мо­жливий прибуток на основі стандартної націнки в залежності від виду то­вару. Даний метод стикується з існуючою практикою калькулювання собі­вартості, що також пояснює його перевагу для багатьох вітчизняних виро­бничих структур.

Разом з тим у наявності й істотні недоліки: затратний механізм ціно­утворення, що обумовлює слабку зацікавленість до їхнього зниження; знижується конкурентноздатність товару; слабкий зв'язок з рівнем попиту.

Метод маржинальних витрат - нове явище у вітчизняній практиці, що базується на поділі витрат на постійні і перемінні. При ціноутворенні враховуються фактичні перемінні витрати на одиницю продукції, що збі­льшуються на суму граничного доходу. Призначення останнього - покрит­тя постійних витрат і забезпечення прийнятного прибутку підприємству.

Його очевидна перевага - скорочення загальної величини витрат пі­дприємства, що стратегічно істотно для російських виробничих формувань з їхньою твердою конкуренцією з закордонними партнерами. Застосовую­чи варіант «скорочених витрат», виробник, одержуючи виграш у збіль­шенні обсягу продажів, одночасно має можливість компенсувати непокри­ті постійні витрати за рахунок підвищення граничного доходу. У той же час застосування даного методу дуже обмежено в силу ряду причин: нев-регульованість співвідношення принципів управлінського і податкового обліку, що залишається високої ступінь державного регулювання вітчиз­няного ціноутворення, низький кваліфікація адміністрації і т.п.

Установлення цін на основі цінності товару, що відчувається. Осно­вним фактором виступають не витрати підприємства, а сприйняття спожи­вача. Для цього в маркетинговій і збутовій політиці фірм використовують­ся спеціальні прийоми, а ціни покликані відповідати цінності товару, що відчувається. Для цього досліджуються моделі споживчого поводження, ціннісні представлення покупців. Також застосовуються нецінові методи впливу: сервісне обслуговування, гарантії покупцям і т.д.

Розрахунок ціни на основі забезпечення беззбитковості і цільового прибутку. Фірма прагне установити ціну, що забезпечує їй бажаний обсяг прибутку. Будуються спеціальні графіки загальних витрат (постійних, тимчасових) і очікуваного виторгу при різних обсягах продажів. Крива ви­торгу залежить від ціни товару. Підбирається таке сполучення обсягу ви­пуску і ціни, що забезпечує потрібний прибуток. Такий метод ціноутво­рення жадає від фірми розгляду різних варіантів цін, їхнього впливу на об­сяг збуту, необхідний для забезпечення беззбитковості і забезпечення ці­льового прибутку.

Диференціація цін за стадіями ціноутворення відбиває кількісний зв'язок між цінами, які складаються при просуванні товару від виробника до кінцевого споживача.

Кожний вид ціни складається з окремих частин, які називаються елементами. До елементів ціни належать: собівартість (С), прибуток (77), мито (М), акцизний збір (А), податок на додану вартість (ПДВ), посередни­цько-збутова націнка (7777) і торговельна надбавка (777).

Собівартість та прибуток є обов'язковими елементами ціни, тому що відшкодування витрат і отримання прибутку є невід'ємною умовою виро­бництва продукції. Наявність інших елементів в ціні необов'язкове і зале­жить від галузевої належності продукції, її соціальної значущості, кількос­ті господарських ланок, що беруть участь у виробництві і реалізації проду­кції, та інших чинників. Так, мито входить до складу ціни тільки імпорт­них товарів, а акцизний збір є елементом лише незначної частки продукції. Податком на додану вартість хоча й обкладається абсолютна більшість то­варів, але є певні винятки. Націнки посередницько-збутових і торговель­них організацій містять і ціни тих товарів, реалізація яких здійснюється через посередницькі ланки. Тому не тільки ціни на різні товари, а й той са­мий вид ціни може мати неоднаковий склад елементів. Найбільш наочно це видно на прикладі відпускної ціни, яка за своїм складом може виступати в шістьох варіантах.

У першому варіанті (С + 77) відпускна ціна збігається з ціною підп­риємства. Такі ціни встановлюються на продукцію, яка не обкладається товарними податками, а її реалізація здійснюється безпосередньо виробни­ком (наприклад, кам'яне вугілля, шкільні підручники). Другий варіант (С + 77 + 77ДВ) застосовується в тому разі, коли продукція обкладається подат­ком на додану вартість та її продає сам виробник (наприклад, одяг, взуття, меблі, побутова техніка). Це найпоширеніший варіант відпускної ціни ви­робника. За третім варіантом (С + 77 + А + 77ДВ) ціни встановлюються на підакцизні товари (наприклад, тютюнові вироби, алкогольні напої). Якщо продукція реалізується через посередницько-збутові організації, то до складу ціни входить відповідна націнка і формується четвертий (С + 77 + НИ), п'ятий + И + 77ДВ + НИ) і шостий + И + А + иДв + НИ) варіа­нти відпускної ціни посередника.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67 


Похожие статьи

Б Г Шелегеда - Економіка підприємства навчальний посібник