Б Г Шелегеда - Економіка підприємства навчальний посібник - страница 2

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67 

Зокрема, невизначеність породжується і наявністю в ринкових су­б'єктів протилежно спрямованих інтересів, прагненням до вигоди, у тому числі за рахунок використання неповноти знань контрагентів, так званоїасиметрії інформації. Однак остання не враховувалася в неокласичній тео­рії фірми, хоча і була очевидним для практиків фактом. Таким чином, ти­пове завдання інституціональної теорії можна сформулювати як аналіз по­ведінки фірми у світі дорогої і неповної інформації.

На початку 80-х років одержав розвиток ще один напрямок у теорії фірми - еволюційний підхід. В еволюційній теорії фірма розглядається як один з об'єктів у середовищі подібних об'єктів, яку можна уподібнити біо­логічній популяції. Поведінка підприємства в першу чергу визначається взаєминами між членами цієї популяції, у другу - деякими внутрішніми характеристиками об'єкта, до числа яких у даній теорії відносять у першу чергу устояні правила прийняття рішень у відповідь на ті чи інші внутріш­ні чи зовнішні впливи.

Вважається, що за час функціонування підприємства в безупинній вза­ємодії з «популяцією» на кожнім підприємстві складаються певні традиції і процедури прийняття рішень, алгоритми реагування на зміну зовнішнього і внутрішнього середовища. Ці правила і визначають, у кінцевому рахунку, обличчя фірми, а також відмінність одного підприємства від іншого в конку­рентній боротьбі. На думку «еволюціоністів» саме сформовані правила, а не сліпе прагнення до максимізації прибутку у всіх ситуаціях і при всіх умовах визначають характер прийнятих рішень. Ці правила не є раз і назавжди вста­новленими, вони еволюціонують відповідно до зміни ділового середовища підприємства і несуть на собі відбиток як особистостей керівників фірми, так і характер взаємин з партнерами з інших підприємств.

Таким чином, еволюційна модель підприємства на відміну від неок­ласичної визнає, що в підприємств немає єдиного критерію оптимальності прийнятих рішень. Цей критерій носить строго індивідуальний характер, відбиваючи не тільки індивідуальні переваги, але й історичний досвід дія­льності фірми, її успіхів і невдач. Зрозуміло, що мова йде не про постій­ний, як у неокласичній теорії, а про динамічний критерій, що змінюється від періоду до періоду.

Розгляд підприємства як явища стимулював ще один підхід, який мож­на поставити в один ряд з неокласичною, інституціональною й еволюційною теоріями. Мова йде про так звану підприємницьку теорію підприємства.

Підприємницька модель фірми спирається на уявлення про підпри­ємство як про сферу додатка підприємницької ініціативи і наявних у підп­риємця ресурсів. Звичайно, не всі підприємства є підприємницькими, і в цьому значенні підприємницька теорія має більш обмежений об'єкт дослі­дження, ніж інші види теорії фірми.

Сучасне підприємство - це складна відкрита виробничо-господарська і соціальна система, яка:

- складається із взаємозалежних частин (виробництв, цехів, діль­ниць), діяльність яких впливає на кінцевий результат виробництва;

- взаємодіє із зовнішнім оточенням, з якого в систему надходять не­обхідні для виробничої діяльності фактори виробництва (входи) та в якомуреалізуються і використовуються результати виробництва (виходи) - про­дукція, роботи, послуги;

- здійснює діяльність, спрямовану на задоволення потреб суспільства (зовнішнього середовища системи);

- має властивості, що притаманні складним відкритим цілеспрямова­ним системам.

Вважається, що в основі підприємницького бізнесу й у центрі діяль­ності такого підприємства знаходиться фігура підприємця - незалежного, активного, енергійно спрямованого до успіху, схильного до ризику, напо­легливого, адаптивного, упевненої в собі людини, що уміє використовува­ти у своїх цілях суперечливі обставини.

Варто підкреслити, що в підприємницькому варіанті теорії фірми ке­рівник підприємства при будь-яких умовах залишається підприємцем -людиною, метою і сферою професійного життя якої є організація виробни­чого процесу для задоволення наявної чи створюваної за допомогою підп­риємця потреби. Особливо важливі взаємини між підприємцем на підпри­ємстві, його працівниками і власниками.

Специфічні труднощі функціонування і стійкого розвитку вітчизня­них підприємств пов'язані, у першу чергу, з перехідним періодом в економі­ці України і необхідністю подолання труднощів адаптаційного характеру.

1.6Цілі, завдання та напрями діяльності підприємства

Для ефективного господарювання істотним є визначення цілей ство­рення та функціонування підприємства (фірми). Генеральну (головну) мету підприємства, тобто чітко окреслену причину його існування, у світовій економіці прийнято називати місією.

На основі загальної місії підприємства формулюються і встановлю­ються загальнофірмові цілі, які мають відповідати певним вимогам:

- по-перше, цілі підприємства мають бути конкретними й піддава­тися вимірюванню. Формулювання цілей у конкретних формах створює вихідну базу відліку для наступних правильних господарських та соціаль­них рішень;

- по-друге, цілі підприємства мають бути орієнтованими в часі, тоб­то мати конкретні горизонти прогнозування;

- по-третє, цілі підприємства мають бути досяжними і забезпечува­ти підвищення ефективності його діяльності;

- по-четверте, з огляду на динаміку ефективності виробництва мно­жинні цілі підприємства повинні бути взаємно підтримуючими, тобто дії і рішення, необхідні для досягнення однієї мети, не можуть перешкоджати реалізації інших цілей.

Варто також знати, що цілі підприємства (фірми) будуть значущою частиною стратегічного планування у тому разі, коли їх не лише правильно сформульовано та ефективно систематизовано, а й достатньо про них ін­формовано весь персонал і відпрацьовано дійову систему стимулювання їхнього здійснення.

У практиці господарювання кожне підприємство, що є складною ви­робничо-економічною системою, здійснює багато конкретних видів діяль­ності, які за ознакою спорідненості можна об'єднати в окремі напрямки (рис. 1.1).

•Є

з &3

Економічна діяльність

Стратегічне та поточне планування, облік і звітність, ціноут­ворення, система оплати праці, ресурсне забезпечення виро­бництва, зовнішньоекономічна та фінансова діяльність

Вивчення ринку товарів (ситуаційний аналіз)

Комплексне дослідження ринку, рівня конкурентоспромож­ності й цін на продукцію, інших вимог покупців товару, ме­тодів формування попиту та каналів товарообігу, зовнішньо­го і внутрішнього середовища підприємства

Інноваційна діяльність

Науково-технічні розробки, технологічна і конструкторська підготовка виробництва, запровадження технічних, організа­ційних та інших нововведень, формування інвестиційної політики, визначення обсягу необхідних інвестицій

Виробнича діяльність

Обґрунтування обсягу виготовлення продукції певної номе­нклатури та асортименту; формування маркетингових про­грам для окремих ринків і кожного виду продукції, збалан­сування виробничої потужності та програми випуску проду­кції; забезпечення виробництва необхідними матеріально-технічними ресурсами; розробку й дотримання оперативно-календарних графіків випуску продукції

Комерційна діяльність

Визначення фінансової результативності виробництва, яку найповніше характеризує величина одержуваного прибутку

Післяпродажний сервіс

І Пусконалагоджувальні роботи у сфері експлуатації товарів, їхнє гарантійне технічне обслуговування протягом певного терміну, забезпечення необхідними запчастинами і прове­дення ремонтів під час нормативного строку служби

Соціальна діяльність

Підвищення рівня професійної підготовки й компетентності всіх категорій працівників, дійовість застосовуваного моти­ваційного механізму, постійно підтримуваних на належному рівні умов праці та життя трудового колективу

Рисунок 1.1 - Напрямки діяльності підприємств

Напрямки діяльності взаємопов'язані й у сукупності характеризують стратегію функціонування й розвитку підприємства, механізм його госпо­дарювання.

Підприємство має діяти та господарювати в межах законодавства, що регулює всі напрямки його діяльності.

Проблеми, що виникають при здійсненні господарської діяльності підприємств в Україні, регулюються Господарським кодексом України.

Згідно з Кодексом будь-яке підприємство може бути створене:

1) відповідно до рішення власника (власників) майна чи вповнова­женого ним (ними) органу, організації-засновника;

2) внаслідок примусового поділу іншого підприємства згідно з чин­ним антимонопольним законодавством;

3) через виокремлювання зі складу діючого підприємства одного або кількох структурних підрозділів з рішення їхніх трудових колективів і за згодою власника майна (уповноваженого органу).

Кожне створене підприємство підлягає державній реєстрації за міс­цем перебування у відповідному виконавчому комітеті Ради народних де­путатів за певну плату. Для цього підприємство подає органу місцевої вла­ди заяву рішення засновника про створення, статут та інші визначені Кабі­нетом Міністрів України документи. Дані про державну реєстрацію пові­домляються Міністерству економіки і Держкомітету статистики, саме під­приємство заноситься до державного реєстру України згідно зі своїм іден­тифікаційним цифровим кодом.

Підприємство може бути ліквідоване (реорганізоване) у випадках:

1) прийняття відповідного рішення власником майна;

2) визнання його банкрутом;

3) заборони діяльності за невиконання встановлених законодавством

умов.

Ліквідація підприємства здійснюється ліквідаційною комісією, ство­рюваною власником або вповноваженим ним органом, а за банкрутства -судом. Про таку акцію повідомляється в пресі із зазначенням строків пре­тензій до підприємства, що ліквідується. Ліквідаційна комісія повинна оці­нити наявне майно такого підприємства, розраховуватись з кредиторами, скласти й передати власнику ліквідаційний баланс. Підприємство вважа­ється ліквідованим (реорганізованим) з моменту виключення його з держа­вного реєстру України.

1.4 Структурна модель підприємства

Модель підприємства - високорівнева модель місії, процесів і інфо­рмаційної архітектури, які використовуються як стандарт для побудови моделей даних і робіт та інформаційних систем.

Згідно з концепцію системно-інтеграційної моделі підприємства, сільськогосподарські підприємства відіграють основну роль у генерації, інкубації та закріпленні інституціональних інновацій.

Для відображення різних аспектів функціонування підприємства ці­кавою уявляється концепція підприємства, що названа інтеграційною. Від­повідно до цієї концепції підприємство розглядається як відносно стійка, цілісна і відмежована від навколишнього середовища самостійна соціаль­но-економічна система, що інтегрує в часі і просторі процеси виробництва (реалізації) продукції і відтворення ресурсів. Сполучною ланкою між цими процесами і «обличчям» фірми служить її потенціал - сукупність ресурсів і можливостей, що визначають очікувані характеристики її розвитку при тих чи інших реальних сценаріях зміни навколишнього середовища. Основний об'єкт прийняття рішень - розподіл ресурсів і зусиль фірми між нарощу­ванням потенціалу і його використанням, між відтворенням і виробницт­вом, між сьогоденням і майбутнім. У певному значенні в цій концепції від­биваються всі ті аспекти діяльності підприємства, що складають основу перерахованих вище чотирьох підходів.

Тут варто підкреслити концептуальне розходження між поняттями «ціль підприємця (власника)», і «ціль підприємства», «ціль бізнесу». Під метою підприємця (чи власника) розуміється сукупність його намірів та інтересів як фізичної особи, спроектована на підприємницьку діяльність. Ціль підприємства - це умовне аналітичне поняття, призначене для компа­ктного опису факторів поведінки підприємства в господарському й адміні­стративному середовищах. Якщо підприємство ототожнювати з визначе­ною юридичною особою, тобто означає ввести спеціальне поняття «ціль бізнесу», розуміючи під бізнесом діюче під різними юридичними особами виробництво.

Таким чином, ціль підприємця як керівника підприємства повинна розглядатися окремо від мети підприємства, оскільки конкретне підприєм­ство в ряді випадків служить лише засобом реалізації особистих інтересів підприємця (власника). Зокрема, такий захід, як ліквідація підприємства, може відповідати цілям підприємця, але не відповідати цілям підприємст­ва. Апріорне підприємство не можна ототожнити, взагалі кажучи, ні з його керівником (директором), ні з власником, ні з трудовим колективом, ні з конкретною юридичною особою. Підприємство - це реальна «жива» сис­тема, у функціонування якої залучені і фізичні особи, і матеріальні активи - основні фонди, капітал тощо.

Перелік можливих внутрішніх, органічно властивих підприємству цілей також дуже різноманітний, однак в узагальненій формі може бути охарактеризований як забезпечення гармонійної взаємодії підприємства з навколишнім соціально-економічним середовищем. У свою чергу, це може бути розшифроване як прагнення до найкращої реалізації функцій підпри­ємства, тобто, по суті, до продовження його існування.

Інтеграційні функції будь-якої організації знаходять висвітлення в системі її цілей, що складаються з наступних основних компонентів:

- задоволення потреб індивідів, що входять в організацію;

- удосконалювання структури організації, її адаптація до зовнішніх і внутрішніх змін;

- створення і підтримка потенціалу для майбутнього розвитку як га­рантію безперервності існування організації;

- задоволення зовнішніх вимог до організації і пред'явлення своїх вимог до середовища.

Лише одночасно здійснюючи реалізацію всіх цих цілей, організація здатна функціонувати і стійко розвиватися. Прийнятий тут підхід трактує підприємство як унікальний соціально-економічний феномен, здатний, по-перше, забезпечити спільне задоволення всіх основних складових цільово­го простору і, по-друге, реалізувати органічну єдність виробничих і відтво-рювальних процесів.

Одним з передових методів побудови систем ефективного управління в сучасному бізнесі вважається процесний підхід. Особливістю процеснихмоделей бізнес-систем є чітке агрегування робіт «за результатом» і чітка відповідність принципові «один процес - один результат - один підрозділ -один бюджет - один «власник» процесу». Процесний підхід у побудові мо­делей діяльності підприємств найповніше розроблений консультаційними компаніями - Американський центр продуктивності і якості (American Productivity & Quality Center) і BKG (Бостон консалтинг груп). Ними були отримані 13- і 8-процесні універсальні моделі. Оскільки 13-процесна модель у більшій мірі орієнтована на описову сторону процесів, більш зручною для моделювання, на наш погляд, є «8-процесна модель BKG».

Такі моделі дозволяють розробляти і впроваджувати «плоскі» орга­нізаційні структури, обмежуючись трьома рівнями декомпозиції, але при цьому вони висувають жорсткі вимоги до кваліфікації виконавців, погано розуміються лінійними керівниками (замовниками) і досить складні в роз­робці - через високу абстрагованість принципів і понять, що застосову­ються при моделюванні. Крім того, побудова економіко-математичної мо­делі бізнес-процесу викликає складність у зв'язку з високим ступенем не­визначеності при спробі обліку його динаміки. Пов'язано це в першу чергу з тим, що поняття «один власник процесу» досить умовне.

Деякий опис діяльності підприємства (точніше, взаємин між його власниками і менеджерами) надає агентська модель підприємства. Відпо­відно до цієї концепції власники, що не працюють на підприємстві як кері­вники, як правило, не мають доступу до тієї інформації, якою володіє ме­неджер. Частину цієї інформації власник може придбати, однак це може вимагати істотних витрат з боку власника на організацію усередині і поза фірмовим моніторингом. У таких умовах власник мусить бути впевнений в тому, що менеджери діятимуть в інтересах підприємства. На практиці уз­годженість інтересів власника та менеджера досягається за допомогою си­стеми стимулювання сервісного механізму.

Інша частина, пов'язана з індивідуальною інтенсивністю праці най­нятого на роботу менеджера, залишиться такою, що не спостерігається. У цих умовах активізація менеджера за допомогою оплати його праці в зале­жності від ефективності роботи підприємства може приводити до різнома­нітних якісних ефектів. Так, у деяких випадках активізація зусиль мене­джера обходиться власнику дорожче, ніж згода на низький рівень його оплати і праці.

Стосовно до вітчизняних підприємств сфера адекватності агентської моделі обмежена. Взаємини між власником і найманим керівником підпри­ємства якщо і відіграють деяку роль в описі поведінки підприємства, то не можуть бути описані точно в термінах даної теорії.

Зв'язки між елементами не підтримують стабільність її існування в цілому, тому що основним завданням підприємств у цілому є виживання. У цих умовах керівники підприємства приймають рішення, ґрунтуючись тільки на короткостроковій особистій вигоді і прагненні до зміцнення сво­го чільного і безконтрольного становища.

Підприємницька модель підприємства грунтується на уявленні про нього як сферу прикладення господарської ініціативи та власних або дос­тупних до залучення зовнішніх ресурсів. Звичайно, не всі підприємства є підприємницькими, і в цьому розумінні підприємницька теорія має вужчий об'єкт дослідження, ніж інші теорії підприємства.

В основі підприємництва та в центрі діяльності відповідного підпри­ємства перебуває фігура підприємця незалежного, активного, енергійного, налаштованого на успіх, схильного до ризику, настирливого, адаптивного, упевненого в собі тощо. Згідно з підприємницькою концепцією є три типи підприємців, дії яких впливають на діяльність підприємства:

- макропідприємці керують зовнішніми зв'язками підприємства;

- мезопідприємці здійснюють управління матеріально-фінансовими потоками у внутрішній діяльності підприємства, у тому числі інновацій­ними заходами;

- мікропідприємці - діють на рівні мікроланки підприємства, аж до організації робочих місць.

Для успішного функціонування будь-яке підприємство потребує під­приємців усіх трьох типів. Слід підкреслити, що у підприємницькому варі­анті концепції підприємства керівник останнього за будь-яких умов зали­шається підприємцем. Поведінка підприємства в даній моделі є результа­том дії та взаємодії підприємців усіх трьох типів.

Концепція агентської моделі підприємства відображає взаємовідноси­ни між власниками та менеджерами підприємства. Згідно з цією концепцією власники, які не є керівниками підприємства, як правило, не володіють тією інформацією, що її мають менеджери. У таких умовах вони мусять бути впевненими в тому, що менеджери діятимуть в інтересах підприємства, тоб­то власника. На практиці узгодженість інтересів власника та менеджера до­сягається за допомогою системи стимулювання сервісного механізму.

Згідно з «теорією виживання» (певною мірою антиеволюційною) пі­дприємство в перехідний період не в змозі пристосуватися до постійних змін зовнішнього середовища, передусім до коливань номенклатури та об­сягів виробництва, а також фінансового стану постачальників і споживачів. Зв'язки між основними ланками економічної системи не забезпечують ста­більності її існування в цілому, тому головним завданням підприємства є виживання. Отже, поступова та узгоджена із зовнішнім середовищем ево­люція неможлива, а правила прийняття рішень на підприємстві, які ще не встигли сформуватися, руйнуються під тиском стресових ситуацій. У та­ких умовах керівники підприємства приймають рішення на основі лише короткострокової власної вигоди та прагнуть до зміцнення свого безконт­рольного становища.

Під структурою будь-якого підприємства заведено розуміти його внутрішній устрій, який характеризує склад підрозділів і систему зв'язків, підпорядкованості та взаємодії між ними. При цьому розрізняють вироб­ничу й загальну структури підприємства.

Основу діяльності кожного підприємства становлять виробничі про­цеси, що виконуються у відповідних підрозділах. Саме склад цих підрозді­лів і характеризує виробничу структуру підприємства. Існує кілька прин­ципів класифікації виробничих структур.

1. Залежно від підрозділу, діяльність якого покладено в основу виро­бничої структури, розрізняють цехову, безцехову, корпусну та комбінатсь­ку виробничі структури.

За цехової виробничої структури основним виробничим підрозділом є цех, тобто адміністративно відокремлена частина підприємства, що в ній виконується певний комплекс робіт відповідно до внутрішньозаводської спеціалізації. За характером своєї діяльності цехи поділяються на основні, допоміжні, обслуговуючі та побічні.

Основні цехи виготовляють продукцію, призначену для реалізації на сторону, тобто продукцію, що визначає профіль та спеціалізацію підпри­ємства.

Допоміжні цехи виготовляють продукцію, що використовується для забезпечення власних потреб усередині самого підприємства.

Обслуговуючі цехи та господарства виконують роботи, які забезпе­чують необхідні умови для нормального перебігу основних і допоміжних виробничих процесів.

Побічні цехи займаються, як правило, утилізацією, переробкою та виготовленням продукції з відходів основного виробництва.

У структурі деяких підприємств існують експериментальні (дослідні) цехи, які займаються підготовкою і випробуванням нових виробів, розробкою нових технологій, проведенням різноманітних експериментальних робіт.

На невеликих підприємствах з відносно простими виробничими про­цесами застосовується безцехова виробнича структура. Основою її побу­дови є виробнича дільниця, як найбільший структурний підрозділ такого підприємства. Виробнича дільниця - це сукупність територіально відокре­млених робочих місць, на яких виконуються технологічно однорідні робо­ти або виготовляється однотипна продукція.

На великих підприємствах кілька однотипних цехів можуть бути об'єднані в корпус. У цьому разі корпус стає основним структурним під­розділом підприємства. Така виробнича структура дістала назву корпусної.

На підприємствах, де здійснюються багатостадійні процеси вироб­ництва, характерною ознакою яких є послідовність процесів переробки си­ровини (металургійна, хімічна, текстильна промисловість) використову­ється комбінатська виробнича структура. Її основу становлять підрозділи, які виготовляють завершену частку готового виробу (чавун, сталь, прокат).

2. За формою спеціалізації основних цехів розрізняють технологічну, предметну та змішану виробничі структури. Ознакою технологічної стру­ктури є спеціалізація цехів підприємства на виконанні певної частки тех­нологічного процесу або окремої стадії виробничого процесу (ливарні, те­рмічні, механообробні, складальні цехи машинобудівного підприємства). Технологічна структура використовується переважно на підприємстваходиничного і дрібносерійного виробництва з різноманітною та нестійкою номенклатурою продукції.

Ознакою предметної структури є спеціалізація цехів на виготовленні певного виробу або групи однотипних виробів, вузлів, деталей з викорис­танням різноманітних технологічних процесів та операцій (цех кузовів, за­дніх мостів, двигунів на автомобільному заводі). Предметну структуру ви­робництва поширено на підприємствах великосерійного й масового вироб­ництва з обмеженою номенклатурою та значними обсягами продукції. Проте на практиці є дуже мало підприємств, де всі цехи спеціалізовано тільки технологічно або тільки предметно. Переважна більшість підпри­ємств використовує змішану виробничу структуру, коли частину цехів спеціалізовано технологічно, а решту - предметно.

3. Залежно від наявності основних і допоміжних процесів розрізняють підприємства з комплексною та спеціалізованою структурою виробництва. Підприємства з комплексною виробничою структурою мають усю сукуп­ність основних та допоміжних цехів, а зі спеціалізованою структурою -лише частину. Підприємства зі спеціалізованою структурою поділяють на:

- підприємства механоскладального типу, які отримують заготівки від інших підприємств;

- підприємства складального типу, які випускають продукцію з дета­лей, вузлів та агрегатів, що виготовляються на інших підприємствах;

- підприємства заготовочного типу, що спеціалізуються на виробни­цтві заготівок;

- підприємства, спеціалізовані на виробництві окремих деталей.

Формування виробничої структури здійснюється під впливом бага­тьох чинників. Головними з них є: виробничий профіль підприємства; об­сяги виробництва продукції; рівень спеціалізації; місце знаходження підп­риємства.

Виробничий профіль підприємства, тобто характер та особливості продукції, що виробляється, безпосередньо зумовлюють хід виробничого процесу і склад відповідних підрозділів. Так, конструкція виробу передба­чає певні технологічні процеси його виготовлення, певну їхню послідов­ність та трудомісткість. Отже, вона визначатиме й перелік виробничих підрозділів, що здійснюють ці технологічні процеси. Складна технологія, таким чином, збільшує кількість підрозділів, які її реалізують, та передба­чає більш розгалужену систему зв'язків між ними.

Суттєво впливає на виробничу структуру рівень спеціалізації. З роз­витком і поглибленням спеціалізації зменшується кількість виробничих підрозділів підприємства, спрощується його структура. Навпаки, чим більш універсальним є підприємство, тим складніша його структура.

Виробнича структура підприємства залежить і від місця його знахо­дження. Наприклад, підприємства розміщені у віддалених від промислових центрів регіонах, як правило, більш універсальні та автономні. Для таких підприємств характерна розвинута виробнича структура.

До складу будь-якого підприємства входять не тільки виробничі під­розділи, а й відділи апарату управління, заклади культурно-побутового призначення тощо. Тому поряд з виробничою існує так звана загальна структура підприємства.

Загальну структуру створює сукупність усіх виробничих, невироб­ничих та управлінських підрозділів підприємства. Типову загальну струк­туру промислового підприємства зображено на рис. 1.2.

Допоміжні цехи: [інструментальний; ремонтний; | експериментальний

Відділи:

□ планово-економічний;

□ організації праці та заро­бітної плати;

□ фінансовий

Головний економіст

т

Відділи: науково-дослідний; проектно-конструктор­ський; технологіч­ної інфор­мації; техніки безпеки

Відділи: технічної підготовки виробництва; технологіч­ної підготов­ки виробниц­тва;

стандарти­зації

Головний інженер

□ Виробничий

відділ

Заступник з кадрових та соціальних питань

Начальник виробництва

^Бухгалтерія

Відділи:

□ кадрів;

□ підготовки кадрів;

□ адміністратив-но-господар-ський;

□ житлово-комунальна служба

Заступник з комерційних питань

Відділи:

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67 


Похожие статьи

Б Г Шелегеда - Економіка підприємства навчальний посібник