Б Г Шелегеда - Економіка підприємства навчальний посібник - страница 21

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67 

Вартісними показниками виробничої програми є обсяги товарної, ва­лової, реалізованої, чистої, умовно чистої продукції, нормативної вартості обробітку, валового і внутрізаводського обороту, обсяг незавершеного ви­робництва.

Виробнича програма будь-якого підприємства повинна бути обґрун­тована наявними виробничими ресурсами (виробничими фондами, трудо­вими і матеріальними ресурсами), а також виробничою потужністю підп­риємства.

Обсяг виробництва продукції в натуральних вимірниках встановлю­ють на основі обсягу поставок:

ОВ = ОП - Зп + Зк, (9.1)

де ОВ - обсяг виробництва продукції в натуральних одиницях; ОП - обсяг поставок у натуральних одиницях.

При аналізі виконання підприємством плану по номенклатурі і асор­тименту дається кількісна оцінка виконання плану шляхом обчислення фа­ктичного випуску продукції в межах встановленого плану і порівняння йо­го з плановими показниками.

Значення натуральних показників виробничої програми в умовах ри­нку зростає, оскільки саме вони дають можливість оцінити ступінь задово­лення потреб споживачів в певних товарах і врахувати якісні характерис­тики товарів.

Для узагальненої характеристики діяльності підприємства і для ув'я­зки виробничої програми з фінансовими показниками визначається обсяг продукції у вартісному виразі.

Оцінюючи випуск продукції, необхідно враховувати, що вироблена в даному періоді продукція (ПВ) не ідентична реалізованій продукції (ПР).

Продукцію слід розрізняти за ступенем готовності з точки зору ви­робничого циклу даного підприємства та з точки зору потреб споживання. Вироби, які є закінченими з точки зору виробничого циклу даного підпри­ємства, називають готовою продукцією (ГП) і призначаються для реалізації зовнішнім споживачам.

Готова продукція є часткою товарної продукцію підприємства (ТП), яка також включає вироби, навіть незакінчені з точки зору виробничого циклу даного підприємства, але призначені для кінцевого споживання да­ним підприємством та сторонніми організаціями.

Крім того, до складу товарної продукції включаються інструменти, приладдя, роботи та послуги, які реалізуються на сторону (ІПР). Таким чи­ном, товарна продукція - це вироби підприємства, які призначені для про­дажу стороннім організаціям та внутрішнього споживання на самому підп­риємстві.

До обсягу товарної продукції включають готову продукцію, послуги, ремонтні роботи, капітальний ремонт свого підприємства, напівфабрикати і запчастини на сторону, капітальне будівництво для непромислових гос­подарств свого підприємства, роботи, пов'язані з освоєнням нової техніки, тару, що не входить в гуртову ціну виробу.

Якщо продукція, що виготовлена цехом, відділом або іншим підроз­ділом підприємства, призначена не для продажу, або споживання, а для подальшої переробки, вона відноситься до категорії напівфабрикатів (НФ).

Товарна продукція без врахування напівфабрикатів, відпущених на сторону, складає готову продукцію.

ТП=ГП+НФ+ІПР (9.2)

Продукція, яка на момент аналізу знаходиться в цехах підприємства на технологічному процесі і ще не готова для передачі в інші підрозділи підприємства, є внутрішньоцеховим незавершеним виробництвом (ЦНВ).

Внутрішньоцехове незавершене виробництво разом із напівфабрика­тами складає повне незавершене виробництво, тобто

НВ= НФ+ЦНВ (9.3)

Валову продукцію (ВП) підприємства складають готова продукція, напівфабрикати, інструменти, прилади, роботи (послуги), що реалізовані на сторону, разом із змінами залишків незавершеного виробництва за звіт­ний період. Розрізняють валову продукцію нето (внутрішньоцехове неза­вершене виробництво не включається) та валову продукцію бруто (ЦНВ включається). Формули розрахунку:

ВПнето=ГП+(НФ2-НФі)+ІПР ВПбруто=ГП+(НВ2-НВ1)+ІПР (9.4) (9.5)

де індекси «2» та «1» означають величину залишків на кінець та по­чаток періоду.

Із визначення товарної продукції як суми готової продукції та напів­фабрикатів, реалізованих на сторону, випливає, що

ВПНето = ТП+(НФ2-НФі)

(9.6)

Кожний з цих показників виконує свої функції в системі економіч­них розрахунків (рис. 9.2).

ю £

О о

со о

64 зз

Е о G

% § а

О 33

И та ю

53 и

зі &

CP 33

CP 33

та 33 33 33 CP

5 ср

33 с

І?

!=Г

та CP , 33

о

33

іо о

CP

та со

д

33

о Є

'зз

33

Рисунок 9.2 - Функції різних показників обсягу виробництва

Грошова оцінка досить широко застосовується для вимірювання зага­льного обсягу продукції внутрішніх підрозділів підприємства, перш за все основних цехів. Обсяг виробництва в цехах, що випускають готові вироби, може вимірюватися в оптових цінах підприємства. Грошова оцінка продукції цехів з незакінченим виробничим циклом вимагає розрахунку умовних цін на деталі, комплекти, вузли. У зв'язку з складністю таких розрахунків на прак­тиці досить часто вимірюють обсяг виробництва за допомогою нормованого часу (нормо-годинник) або нормованої заробітної платні (нормо-гривни), особливо в багатономенклатурних оброблювальних цехах.

Сумарний випуск всіх цехів підприємства разом з обсягами напівфа­брикатів, перероблених цехами (НФП) за звітний період, складає валовий оборот (ВО). Розрізняють валовий оборот нето та валовий оборот бруто.

ВОнето=ВПнето+НФП (9.7) ВОбруто=ВПбруто+НФП (9.8)

Аналіз різних категорій продукції здійснюють в розрізі відповідності досягнутих результатів їх запланованих рівнів. В ринковій економіці вико­нання плану аналізується для процедур внутрішнього контролю, на самому підприємстві, управлінського обліку та оцінки ефективності роботи вироб­ничих менеджерів. Аналіз виробництва продукції за певний період здійсню­ється як в натуральному, так і в грошовому виразі. Зростання випуску про­дукції як в натуральному, так і в грошовому виразі (при незмінному рівні ціни), свідчить про успішну роботу підприємства та його гарні перспективи.

При аналізі виробленої продукції використовуються коефіцієнти, які характеризують виробничу діяльність як підприємства в цілому, так і його окремих підрозділів. В якості характеристики довжини виробничого циклу використовують показник внутрішньозаводського обороту:

КВЗО=ВП/ВО (9.9)

Його величина дорівнює одиниці, якщо між різними підрозділами підприємства відсутній внутрішньозаводський оборот, тобто передача на­півфабрикатів з одного технологічного процесу до іншого.

Показником частки товарної продукції в обсязі валової продукції є коефіцієнт товарності:

Кт= ТП/ВП (9.10)

Коли показник дорівнює одиниці, це свідчить або про відсутність у підприємства незавершеного внутрішньоцехового виробництва та напів­фабрикатів або про те, що їх залишки на кінець періоду залишилися не­змінними в порівнянні з його початком.

Для аналізу складу товарної продукції використовується коефіцієнт готовності:

Кг= ГП/ТП (9.11)

Якщо значення даного коефіцієнта знижується протягом декількох пе­ріодів, це свідчить про те, що частка напівфабрикатів та іншої неосновної продукції підприємства в загальному обсязі товарної продукції збільшується.

Показником, що характеризує випуск продукції, а точніше - ринкову активність підприємства, є коефіцієнт реалізації:

Кр=РП/ТП,

(9.12)де РП - реалізована продукція.

Реалізація продукції - необхідна та заключна стадія кругообігу кош­тів суб'єкта господарювання. На цій стадії їх товарна форма змінюється на грошову. Від величини реалізації продукції залежать результати фінансо­во-господарської діяльності, показники оборотності коштів, прибуток та рентабельність.

9.3 Обґрунтовування виробничої програми виробничою потуж­ністю підрозділів

Розрахунок виробничих потужностей - найважливіша частина техні-ко-економічного обгрунтовування плану промислового виробництва.

Під виробничою потужністю розуміється максирисьно можливий рі­чний (добовий, змінний) випуск продукції в номенклатурі і асортименті, що передбачається планом, при повному використанні виробничого устат­кування і виробничих потужностей з урахуванням вживання передових технологій виробництва і організації праці.

Як величина змінна, вона розраховується на початок планового пері­оду - вхідна потужність і на кінець його вихідна потужність.

Під вхідною виробничою розуміється потужність, яку розташовує підприємство, цех або ділянка на початок планового періоду, звичайно на 1 січень розрахункового року. Вхідна потужність визначається по наявному устаткуванню.

Вихідна виробнича - це потужність підприємства, цеху, ділянки на кінець планового періоду

Мвих = Мвх + Мв - Мвиб (9.13) де Мвх - потужність вхідна;

Мв - потужність, що вводиться в дію в результаті виконання будіве­льних і монтажних робіт, а також наростаюча в результаті модернізації устаткування і вдосконалення технологічних процесів;

Мвиб - потужність, ліквідовувана в результаті зняття з виробництва застарілого устаткування.

Для планових розрахунків використовується показник середньоріч­ної виробничої потужності, який розташовуватиме підприємство, цех, ді­лянка в середньому за плановий період - рік.

Виробнича потужність підприємства визначається по потужності провідних цехів, потужність цехів - по потужності провідних ділянок, по­тужність ділянок - по потужності провідного устаткування. Провідними цехами на машинобудівних підприємствах звичайно є механічні або скла­дальні, але залежно від спеціалізації заводу і трудомісткості виконуваних робіт ведучими можуть бути і інші цехи. Наприклад, в електромашинобу­дуванні крім механічних і складальних до ведучих відносяться також ізо­ляційно-обмотувальні цехи, в приладобудуванні - холодноштамповочні.

Ведучим вважається ділянка, що грає вирішальну роль у виконанні виробничої програми цеху. До провідного устаткування відносять складне по технічному рівню і займаюче найбільший питомий все в трудомісткості що виготовляється в цеху (на ділянці) продукції.

Розрахунок виробничої потужності ведеться по всьому встановленому (діючому і недіючому) в основних цехах устаткуванню. Не враховується резервне устаткування і устаткування допоміжних ділянок основних цехів.

При розрахунку виробничої потужності визначають фундацію часу роботи устаткування. Розрізняють три фонди часу роботи устаткування: ка­лендарний; режимний або номінальний; ефективний (дійсний, плановий).

Календарний фонд часу є твором числа календарних днів в році на 24 год, тобто в не високосному році Фкал = 24 * 365=8760 год. Календарний фонд часу застосовна тільки для підприємств і цехів з безперервним характе­ром виробництва (наприклад, в металургії). Проте і в цьому випадку по від­повідних нормативах віднімається час на ремонт і зупинки з технологічних причин, якщо ці зупинки не входять в норми використання устаткування.

Режимний (номінальний) фонд часу визначається як твір кількості робочих днів в розрахунковому періоді на кількість робочого годинника в доба відповідно прийнятому режиму роботи (в одну, дві або три зміни), з якого віднімається кількість неробочого годинника скороченого робочого дня в передсвяткові дні

Фреж = [(Фкал - Дв - Дп) q - їнД'п] s (9.14)

де Дв, Дп - кількість вихідних і святкових днів, не співпадаючих з вихідними;

q - тривалість робочої зміни, ч;

tH - кількість неробочого годинника в передсвяткові дні; Дп - кількість передсвяткових днів; s - число змін роботи.

Ефективний (дійсний, плановий) фонд часу роботи одиниці устатку­вання розраховується як максирисьно можливий при заданому режимі змінності, за вирахуванням часу виконання ремонтних операцій і міжре­монтного обслуговування, визначеного Єдиною системою планово-запобіжного ремонту. Цей час встановлюється у відсотках до режимного фонду і звичайно приймається рівним в межах - від 2 до 12%. Втрати часу з будь-яких інших (організаційним, технічним) причин об увагу при розра­хунках виробничої потужності не приймається. Таким чином, ефективна фонд часу роботи одиниці устаткування складе, год

а

Феф = Фреж (1-100)

(9.15)де а - відсоток втрат робочого часу на плановий ремонт.

Методика розрахунку виробничої потужності ділянки, цеху, підпри­ємства (об'єднання) залежить від типу організації виробництва. Так, на за­водах масового виробництва, де номенклатура продукції, що випускається, обчислюється одним виробом або декількома одиницями, розрахунок ве­деться по окремих робочих місцях, наочно-замкнутих ділянках, потокових лініях (по закріпленим за ними деталях і вузлах).

Виробнича потужність в масово-потоковому виробництві розрахову­ється по формулі

_ ЫообФэ г

М мас _

(9.16)

де No6 - кількість одиниць по провідній групі взаємозамінного уста­ткування на ділянці, од. (шт.);

Феф.г - ефективна фонд часу роботи одиниці устаткування за рік;

Тед - трудомісткість виготовлення одиниці продукції по даній групі устаткування ділянки (прогресивна норма часу на виконання деталей -операції), год/шт.

В умовах серійного виробництва виробнича потужність технологічно взаємозамінної групи верстатів визначається відношенням ефективної фо­нду часу даної групи устаткування до прогресивної норми часу на обробку комплекту деталей виробу-представника на даній групі устаткування

М     ^ (9.17)

пред

де tnped - прогресивна норма часу на обробку комплекту деталей ви­робу - представника.

В умовах дрібносерійного і одиничного виробництва, де на кожному робочому місці обробляється велике число найменувань деталей, при складанні плану виробництва виконуються «обсягні розрахунки», тобто розрахунки по завантаженню і пропускній спроможності устаткування. При цьому обсяг робіт, передбачений виробничою програмою по кожній групі верстатів, зіставляється з обсягом (фундацією) виробничого часу, що розташовується.

Завантаження устаткування розраховується по технологічних групах устаткування, станко-год

1   K в.н

(9.18)де Ni - програма виробів i-го найменування, оброблюваних на дано­му устаткуванні в планованому періоді, шт.;

t - трудомісткість виготовлення однієї штуки, станко-год; кв.н - середній коефіцієнт виконання норм; n - число найменувань виробів.

Пропускаючи здатність устаткування визначається по формулі, стан-ко-год

П = Соб. Феф. (9.19)

Найважливіша відмінність пропускної спроможності від виробничої потужності полягає в ступені напруженості норм, встановлених в основу розрахунку. Для розрахунку виробничої потужності вони приймаються на рівні прогресивних (галузевих), а для пропускної спроможності - планових.

Коефіцієнт завантаження по групах устаткування визначається по формулі

К   _ Q

зо6   П (9.20)

при Кз.об = 1 - устаткування використовується повністю; Кз.об >1 - устаткування переобтяжено; Кз.об <1 - устаткування недовантажено.

Виробнича потужність складальних, зварювально-складальних, фор­мувальних, лінійних цехів при виготовленні виробу одного найменування визначається за виробничою площею таким чином

F Ф

л * пол реж Мсбор _ -~

FedTK^ (9.21)

де Бпол - корисна площа цеху, ділянки, м2;

Fed - пл.оща потрібна для виготовлення (складки) одного виробу з урахуванням проходів між робочими місцями, м2/шт;

Ткав - календарна тривалість виготовлення одного виробу, год.

Об'єктивну аналітичну інформацію про рівень використання вироб­ничих потужностей дає система показників, яка розділяється на три групи. Перша група включає показники, що характеризують рівень освоєння про­ектної і використання середньорічної виробничої потужності об'єднань (підприємств); друга - показники, що характеризують використання устат­кування в часі і по потужності (коефіцієнти екстенсивного і інтенсивного навантаження); третя - показники використання устаткування і площ вар­тісному і натуральному виразі.

Основними шляхами поліпшення використання виробничих потуж­ностей є наступні:

- технічне вдосконалення машин, механізмів, устаткування (реконст­рукція на базі нової техніки, використання прогресивних технологічних про­цесів, ГАП, модернізація устаткування, розвиток раціоналізаторського руху);

- оптирисьне завантаження устаткування і виробничих площ (приско­рення термінів досягнення проектної продуктивності техніки, забезпечення пропорційності між потужностями окремих цехів і ділянок, наукова органі­зація праці і виробництва, раціональне використання виробничих площ);

- збільшення часу роботи машин, механізмів, устаткування (введення в дію не встановленого устаткування, підвищення коефіцієнта змінності, лікві­дація внутрішньозмінних простоїв, скорочення часу знаходження в ремонті).

Разом з цим в даний час для поліпшення використання виробничих потужностей необхідно здійснювати ряд заходів:

- розробити методи аналізу і планування потреби, а також функціо­нальної, технологічної, типоразмер ний і вікової структури машин і устат­кування; виробити шляхи і методи зменшення диспропорцій між зростан­ням чисельності парку устаткування і наявністю робочої сили для його об­слуговування на основі підвищення рівня механізації і автоматизації, виві­льняється допоміжних робітників, широкого упровадження багатоверстат­ного обслуговування і т.д.;

- підготувати методи і організаційні форми кооперації підприємств по використуванню устаткування, гнучких систем його розподілу між спожи­вачами, включаючи надання в необхідних випадках машин в оренду;

- створити систему морального і матеріального стимулювання пра­цівників підприємств за високий рівень використання виробничих потуж­ностей в умовах багатозмінного режиму роботи;

- організувати атестацію і раціоналізацію робочих місць з урахуван­ням передового рівня техніки і технології, кваліфікації працівників.

Підвищення ефективності промислового виробництва досягається в першу чергу якнайповнішим використанням ресурсів, що знаходяться у розпорядженні підприємства (об'єднання).

Під виробничими ресурсами підприємства (об'єднання) розуміється сукупність матеріальних, технічних, енергетичних і фінансових засобів, а також трудових ресурсів, що знаходяться в його розпорядженні. При су­часному розмаху промислового виробництва особливо важливо раціональ­но використовувати трудові і технічні ресурси, знижувати матеріаломіст­кість, оскільки все це перетворюється на додаткові резерви збільшення ви­пуску продукції при мінірисьних капітальних вкладеннях. Під виробничи­ми резервами розуміються невикористані в передплановому і виникаючі в плановому періоді нові можливості поліпшення використання ресурсів пі­дприємства в результаті науково-технічного прогресу, упровадження про­гресивних методів організації виробництва і праці, розповсюдження пере­дового досвіду кращих трудових колективів і ліквідації втрат. Крім того, розрізняють поняття резервів як запасів виробництва (сировини, матеріа­лів), наявність яких необхідна для безперервного планомірного розвитку кожного промислового підприємства і об'єднання.

Виявлення і використання резервів виробництва залежить від стану техніко-економічного планування на підприємстві (об'єднанні), від ретель­ності розробки п'ятирічного і поточного планів. В планах повинні бути пе­редбачені взаємопов'язані завдання по всіх чинниках інтенсифікації вироб­ництва технічному прогресу, раціональному використуванню трудових ре­сурсів, виробничих основних фондів і капітальних вкладень, матеріальних ресурсів, підвищенню якості продукції.

Виробничі резерви динамічні і багатоманітні. Поява нових прогреси­вних методів організації праці і виробництва, розвиток науки і техніки обумовлюють виникнення нових видів резервів на підприємствах і в об'єд­наннях. У зв'язку з цим велике значення придбаває класифікація резервів з метою наукової їх систематизації і визначення шляхів і методів виявлення і використання.

Резерви виробництва класифікуються по наступних основних ознаках.

I. По місцю утворення - резерви об'єднання, підприємства, а також їх окремих виробничих підрозділів - цехів, ділянок і робочих місць. Конкре­тизація резервів по місцю освіти сприяє більш повному їх виявленню і мо­білізації.

II. По видам використання ресурсів. Виробничі резерви охоплюють всі види ресурсів, що беруть участь в процесі створення продукту. Вихо­дячи з цього можна виділити три основні групи резервів:

1. Резерви використання предметів праці (раціональний вибір мате­ріалів і використання відходів, скорочення наднормативних запасів, транс-портно-заготовчих витрат, упровадження у виробництво ресурсозберігаю-щих і безвідходних технологій, комплексне використання сировини, заміна у виробничому споживанні натуральних матеріалів синтетичними, поліп­шення використання вторинних ресурсів).

2. Резерви використання засобів праці (технічне вдосконалення і мо­дернізація устаткування, упровадження ГАП, підвищення рівня інтенсив­ного і екстенсивного використання устаткування, перехід на багатозмінний режим роботи, скорочення кількості невстановленого устаткування і др

3. Резерви використання трудових ресурсів (скорочення втрат робо­чого часу, зниження трудомісткості виготовлення продукції, поліпшення складу працюючих на основі скорочення витрат праці допоміжного і управлінського персоналу і ін.).

Дотримання найстрогішого режиму економії трудових ресурсів має велике народногосподарське значення. Кажучи про зростаючу роль людсь­кого чинника, необхідно більше уваги уділяти питанням зміцнення трудо­вої і технологічної дисципліни, скороченню прогулів і непродуктивних втрат робітника-часу. Втрата однієї хвилини робочого часу у виробничій сфері нашої країни при нинішньому рівні зайнятості населення рівнознач­на втраті результатів денної праці понад 200 тис. чол. Скорочення втрат робочого часу на 50 % дозволило б отримати додатково промисловій про­дукції на мільярди рублів. Тому украй важливо виявляти резерви в кожнійланці промислового виробництва, аж до робочого місця, і добиватися мак-сирисьно повної їх реалізації.

III. За способом використання резервів. Мобілізація і використання резервів здійснюються в двох напрямах - шляхом вдосконалення техніки, технологічних процесів, організації праці і виробництва і шляхом ліквіда­ції всякого роду втрат і нераціональних витрат.

IV. По терміну використання резервів виробництва. Виробничі резе­рви, які можна використовувати протягом порівняно корВТКого періоду пори даного планового року, прийнято називати поточними. Резерви, ви­користання яких вимагає тривалих термінів, значних капітальних вкла­день, замовлення устаткування і т. д., відносяться до перспективних. Тако-єподразде-леніє резервів відповідає і двом видам планування - поточному і перспективному. Таким чином, у зведеному вигляді класифікація резервів представлена на рис. 9.3

За місцем утворення

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Робоче місце

 

Дільниця

 

Цех

 

Підприємство

 

Об'єднання

За видами використання ресурсів

 

 

 

 

Резерви використання предметів праці

 

Резерви ви

засобі

1-1

користання в праці

 

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67 


Похожие статьи

Б Г Шелегеда - Економіка підприємства навчальний посібник