Б Г Шелегеда - Економіка підприємства навчальний посібник - страница 29

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67 

Потреба в основному капіталі визначається при створенні, розши­ренні підприємства, а також у разі додаткових капіталовкладень.

У сучасних умовах до джерел фінансування капітальних вкладень належать:

- власні фінансові ресурси;

- залучені фінансові ресурси;

- кошти, отримані від продажу цінних паперів, вклади членів тру­дових колективів;

- кошти державного бюджету та місцевих бюджетів;

- кошти іноземних інвесторів.

До власних фінансових ресурсів входять вклади засновників підпри­ємства, амортизаційні відрахування, прибуток, який залишається в розпо­рядженні підприємства, резерви, що формуються в процесі господарської діяльності.

За умови недостатності власних фінансових ресурсів на капітальні вкладення використовуються залучені кошти. Але це відбувається в тому разі, коли підприємству вигідно залучати фінансові ресурси, про що свід­чать попередні розрахунки спеціалістів.

Поняття «капітал» асоціюється з поняттям «власність». У момент створення підприємства його стартовий капітал (К) втілюється в активах (А), інвестованих засновниками (учасниками), і являє собою вартість май­на підприємства. На цьому етапі, коли підприємство ще не має зовнішньої заборгованості, його активи дорівнюють стартовому капіталу (А - К). Саме так трактується початковий статутний капітал у П(С)БО 2 «Баланс».

Під статутним капіталом розуміють зафіксовану в установчих до­кументах загальну вартість активів, що внесені власниками підприємства.

Під активами розуміють ресурси, контрольовані підприємством у результаті минулих подій, використання яких, як очікується, приведе до збільшення економічних вигід у майбутньому.

Економічна вигода - це потенційна можливість отримання підприєм­ством грошових коштів від використання активів.

Здійснюючи господарську діяльність, підприємство неминуче вико­ристовує залучені кошти, тобто утворює борги. Боргові зобов'язання (3) підтверджують права і вимоги кредиторів щодо активів підприємства = З + К) і мають вищий пріоритет порівняно з вимогами власників.

Тому власний капітал підприємства визначається як різниця між ва­ртістю його майна і борговими зобов'язаннями.

Власний капітал - це частина в активах підприємства, що залиша­ється після вирахування його зобов'язань. Власний капітал - основа для початку і продовження господарської діяльності підприємства, він є одним із найістотніших і найважливіших показників, бо виконує такі функції:

1) довгострокового фінансування господарської діяльності - пере­буває у розпорядженні підприємства необмежений час;

2) відповідальності й захисту прав кредиторів - відображений в ба­лансі підприємства власний капітал є для зовнішніх користувачів мірилом відносин відповідальності на підприємстві, а також захистом кредиторів від втрати капіталу;

3) компенсації понесених збитків - тимчасові збитки мають погаша­тися за рахунок власного капіталу;

4) кредитоспроможності - при наданні кредиту, за інших рівних умов перевага надається підприємствам із меншою кредиторською забор­гованістю і більшим власним капіталом;

5) фінансування ризику - власний капітал використовується для фінан­сування ризикованих інвестицій, на що можуть не погодитись кредитори;

6) самостійності та влади - розмір власного капіталу визначає сту­пінь незалежності й впливу його власників на підприємство;

7) розподілу доходів і активів - частки окремих власників у капіталі є основою при розподілі фінансового результату і майна при ліквідації пі­дприємства.

Власний капітал утворюється двома шляхами:

1) внесенням власниками підприємства грошей та інших активів;

2) накопиченням суми доходу, що залишається на підприємстві. Власний капітал - це власні джерела фінансування підприємства, які

без визначення строку повернення внесені його засновниками (учасника­ми) або залишені ними на підприємстві із чистого прибутку. Тому за фор­мами власний капітал поділяється на дві категорії:

- інвестований (вкладений або сплачений капітал);

- нерозподілений прибуток.

Інвестований капітал - це сума простих та привілейованих акцій за їхньою номінальною (об'явленою) вартістю, а також додатково вкладений капітал, який також може бути поділений за джерелами утворення.

Нерозподілений прибуток - це частина чистого прибутку, що не була розподілена між акціонерами.

За рівнем відповідальності власний капітал поділяється на:

- статутний капітал, сума якого визначається в установчих доку­ментах і підлягає обов'язковій реєстрації у державному реєстрі суб'єктів господарювання;

- додатковий капітал (нереєстрований) - це додатково вкладений капітал, резервний капітал та нерозподілений прибуток.

Статутний і додатковий капітали виконують різні функції. Так, ста­тутний капітал - це первісне джерело інвестування і формування майна підприємства. На відміну від додаткового, він забезпечує регулювання від­носин власності й управління підприємством, його розмір не може бути меншим за встановлену законодавством суму.

Згідно з П(С)БО 2 до власного капіталу входить:

1) статутний капітал;

2) пайовий капітал;

3) додатковий вкладений капітал;

4) інший додатковий капітал;

5) резервний капітал;

6) нерозподілений прибуток (непокритий збиток);

7) неоплачений капітал;

8) вилучений капітал.

Статутний капітал - зафіксована в установчих документах загаль­на вартість активів, які є вкладом власників (учасників) до капіталу підп­риємства.

Пайовий капітал - сума пайових вкладів членів спілок та інших під­приємств, що передбачена установчими документами.

Додатковий вкладений капітал - сума, на яку вартість реалізації ви­пущених акцій перевищує їхню номінальну вартість.

Інший додатковий капітал - сума дооцінки необоротних активів, вартість активів, безкоштовно отриманих підприємством від інших юри­дичних або фізичних осіб, та інші види додаткового капіталу.

Резервний капітал - сума резервів, створених відповідно до чинного законодавства або установчих документів за рахунок нерозподіленого прибутку підприємства.

Нерозподілений прибуток (непокритий збиток) - сума прибутку, яка реінвестована у підприємство, або сума непокритого збитку. Сума непо­критого збитку вираховується при визначенні підсумку власного капіталу.

Неоплачений капітал - сума заборгованості власників (учасників) за вкладами до капіталу. Сума неоплаченого капіталу вираховується при ви­значенні підсумку власного капіталу.

Вилучений капітал - фактична собівартість акцій власної емісії або часток, викуплених товариством у його учасників. Сума вилученого капі­талу підлягає вирахуванню при визначенні підсумку власного капіталу.

12.3 Виробничі фонди підприємства

Термін «фонди» походить від латині і дослівно означає «основа». Це дійсно основа продуктивної діяльності підприємства, так як виробниче пі­дприємство не може діяти, не маючи засобів виробництва. В процесі виро­бництва здійснюється поєднання робочої сили і засобів виробництва. Засо­би виробництва складаються із засобів праці та предметів праці. У вартіс­ному виразі вони становлять виробничі фонди (засоби) підприємства, які поділяються на основні та оборотні (рис. 12.1).

Основні фонди - це засоби праці, які мають вартість і функціонують у виробництві тривалий час у своїй незмінній споживчій формі, а їх вар­тість переноситься конкретною працею на вартість продукції, що виробля­ється (робіт, що виконуються, послуг, що надаються) частинами в міру спрацювання.

Рисунок 12.1 - Склад і взаємозв'язок засобів виробництва та виробничих

фондів

Згідно Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» під терміном «основні фонди» слід розуміти матеріальні цінності, що при­значаються для використання у господарській діяльності підприємства протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів із дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом.

В бухгалтерському обліку використовується термін «основні засо­би». Його визначення дається в П(С)БО 7: основні засоби - це матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виро­бництва або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функ­цій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік).

Оборотні фонди - це частина виробничих фондів у вигляді певної сукупності предметів праці, елементи яких цілком споживаються в кожно­му виробничому циклі, змінюють або повністю втрачають натуральну фо­рму і переносять всю свою вартість на вартість продукції, що виробляється (робіт, що виконуються; послуг, що надаються).

Основні фонди, у свою чергу, поділяються на основні виробничі та основні невиробничі фонди.

Основні виробничі фонди - це засоби праці, які беруть участь у про­цесі виробництва протягом тривалого періоду, при цьому не змінюють своєї натурально-речової форми і поступово частинами переносять свою вартість на вартість виготовленої продукції, а основні невиробничі фонди не беруть безпосередньої участі в процесі виробництва (житлово-комунальне господарство, об'єкти соціально-побутового призначення, бу­динки відпочинку, дошкільні установи тощо). Термін експлуатації основ­них виробничих фондів більше одного року.

Основні виробничі фонди можуть підрозділятися на групи в залеж­ності від їх відношення до певної галузі економіки. Серед основних вироб­ничих фондів відокремлюються фонди промислової, будівної, сільськогос­подарської та інших виробничих галузей. Серед невиробничих основних фондів відокремлюють фонди освіти, науки, охорони здоров'я тощо. Ос­новні фонди промислового підприємства також поділяються на промисло­во виробничі, що прямо або не прямо приймають участь у виробництві продукції, і непромислові - виробничі та невиробничі.

12.3 Оцінка, класифікація і структура основних фондів

Під оцінкою основних фондів підприємства слід розуміти грошове вираження їхньої вартості. Вона необхідна для правильного визначення загального обсягу основних фондів, їх динаміки і структури та розрахунку економічних показників господарської діяльності підприємства. Існує де­кілька видів оцінки основних фондів: залежно від моменту проведення оцінки - за первісною (початковою) чи відновленою вартістю; залежно від стану основних фондів - за повною або залишковою вартістю.

Первісна вартість - це історична (фактична) собівартість основних фондів у сумі грошових коштів або справедливої вартості інших активів, сплачених (переданих), витрачених для придбання (створення) основних фондів.

Первісна вартість об'єкта основних фондів складається з таких витрат:

- суми, що сплачують постачальникам активів та підрядчикам за виконання будівельно-монтажних робіт (без непрямих податків);

- реєстраційні збори, державне мито й аналогічні платежі, що здій­снюються у зв'язку з придбанням (отриманням) прав на об'єкт основних фондів;

- суми ввізного мита;

- суми непрямих податків у зв'язку з придбанням (створенням) ос­новних фондів (якщо вони не відшкодовуються підприємству);

- витрати зі страхування ризиків доставки основних фондів;

- витрати на встановлення, монтаж, налагодження основних фондів;

- інші витрати, безпосередньо пов'язані з доведенням основних фо­ндів до стану, у якому вони придатні для використання із запланованою метою.

Первісна вартість безоплатно отриманих та придбаних в обмін осно­вних фондів дорівнює їхній справедливій вартості.

Справедлива (реальна) вартість об'єкта основних фондів дорівнює сумі, за якою може бути здійснений обмін цього об'єкта в результаті опе­рації між компетентними, обізнаними, зацікавленими та незалежними сто­ронами. Справедлива вартість основних фондів визначається також при їхній переоцінці.

Відмовлена вартість основних фондів - це вартість їхнього відтво­рення за сучасних умов виробництва. Вона враховує ті самі витрати, що й первісна вартість, але за нинішніми цінами. Тобто сума коштів (їхніх екві­валентів) або інших форм компенсації, яку необхідно було б витратити на придбання (або створення) такого самого засобу праці на дату складання звітності, називається відновленою вартістю.

Залишкова вартість основних фондів характеризує реальну їхню ва­ртість і визначається як різниця між вартістю, за якою об'єкт основних фо­ндів був занесений на баланс підприємства, та сумою зносу, тобто тієї час­тини вартості основних фондів, яку вони в процесі виробництва перенесли на вартість готової продукції (виконаних робіт, наданих послуг). Залишко­ва вартість основних фондів на час їхнього вибуття з експлуатації (зумов­леного спрацюванням) називається ліквідаційною вартістю.

Ліквідаційна вартість - це сума коштів або вартість інших активів, яку підприємство має отримати від реалізації (ліквідації) основних фондів після закінчення терміну їхнього корисного використання (експлуатації) за вирахуванням витрат, пов'язаних із реалізацією (ліквідацією).

Балансова вартість - це сума, за якою об'єкт основних фондів включається до балансу після вирахування суми накопиченої амортизації.

Балансова вартість основних фондів при їхньому введенні в експлуа­тацію тотожна первісній вартості. У міру зношення основних засобів їхня балансова вартість (залишкова вартість) визначається як різниця між пер­вісною вартістю і сумою зносу.

Для визначення суми амортизаційних відрахувань згідно із Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» балансова вартість групи основних фондів (окремого об'єкта основних фондів групи 1) на по­чаток розрахункового кварталу визначається за формулою:

Б(а) - Б(а-1) + П(а-1)     В(а-1) А(а-1) (12.1)

де (а) - балансова вартість групи (окремого об'єкта основних фон­дів групи 1) на початок розрахункового кварталу;

Б

(а-1) - балансова вартість групи (окремого об'єкта основних фондів групи 1) на початок кварталу, що передував розрахунковому;

П(а-1) - сума витрат, понесених на придбання основних фондів, здій­снення капітального ремонту, реконструкцій, модернізацій та інших по­ліпшень основних фондів, що підлягають амортизації, протягом кварталу,

що передував розрахунковому; В

(а-1) - сума виведених з експлуатації основних фондів (окремого об'єкта основних фондів групи 1) протягом кварталу, що передував розра­хунковому;

 (а-1) - сума амортизаційних відрахувань, нарахованих у кварталі, що передував розрахунковому.

Необхідною умовою правильного використання та відтворення ос­новних фондів є їхня класифікація за такими ознаками:

1. Функціональне призначення (натурально-речовий склад).

1.1. Будинки (будинки виробничо-господарського, соціально-культурного призначення та зайняті органами управління).

1.2. Споруди (об'єкти, що виконують технічні функції, - дороги, мо­сти, водокачки тощо).

1.3. Передавальні пристрої (об'єкти трансформації, перетворення і передачі енергії та для переміщення речовин - лінії електропередач, тру­бопроводи).

1.4. Машини та обладнання:

силові машини й обладнання (об'єкти, що виробляють теплову енергію та перетворюють різного роду енергію у механічну;

робочі машини й обладнання (об'єкти, що призначені для механі­чного, термічного та хімічного впливу на предмет праці);

- вимірювальні прилади (водоміри, вольтметри, касові апарати); регулюючі прилади та пристрої (лінійні пристрої диспетчерського

контролю, пульти автоматичного управління тощо);

лабораторне обладнання (мікроскопи, витяжні шафи тощо);

обчислювальна техніка (електронно-обчислювальні, керуючі та аналогові машини тощо);

- медичне обладнання;

комп'ютерна техніка та її комплектуючі (комп'ютери, монітори); інші машини та обладнання (телефони, факси, копіювальна техніка).

1.5. Транспортні засоби (всі види засобів пересування, які призначе­ні для переміщення людей і вантажів).

1.6. Інструмент (механічні та немеханічні знаряддя праці).

1.7. Виробничий інвентар і приладдя (предмети, які служать для по­легшення виробничих операцій, - робочі столи, верстати, стелажі тощо).

1.8. Господарський інвентар (предмети конторського та господарсь­кого облаштування).

1.9. Робоча і продуктивна худоба.

1.10. Бібліотечний фонд (наукова, художня та навчальна література, спеціальні види літератури та інші видання незалежно від вартості окре­мих примірників книг).

1.11. Інші основні фонди (багаторічні насадження, капітальні затрати на покращання земель, документація з типового проектування).

2. Формування бухгалтерської інформації про основні фонди підпри­ємства.

2.1. Земельні ділянки.

2.2. Капітальні витрати на поліпшення земель.

2.3. Будинки, споруди та передавальні пристрої.

2.4. Машини та обладнання.

2.5. Транспортні засоби.

2.6. Інструменти, прилади та інвентар.

2.7. Робоча і продуктивна худоба.

2.8. Багаторічні насадження.

2.9. Інші основні засоби.

3. Роль у процесі господарської діяльності.

3.1. Активні (безпосередньо беруть участь у виробничому процесі).

3.2. Пасивні (створюють умови для здійснення процесу виробництва).

4. Сфера використання.

4.1. Виробничі (беруть участь у процесі виробництва і переносять свою вартість на вироблений продукт).

4.2. Невиробничі (використовуються у невиробничій сфері підпри­ємства).

5. Форма власності.

5.1. Власні.

5.2. Орендовані (лізинг).

6. Характер участі у процесі виробництва.

6.1. Діючі.

6.2. Ті, що перебувають у запасі чи на консервації.

7. Рівень технічної придатності.

7.1. Обладнання, яке можна використовувати у виробництві.

7.2. Обладнання, що потребує капітального ремонту.

Відповідно до податкового обліку з метою нарахування амортизації основні фонди класифікують за функціональним призначенням на групи.

Відповідно до П(С)БО 7 для цілей бухгалтерського обліку основні засоби класифікуються за певними групами (рис. 12.2).

Виробнича (функціональна, технологічна) структура основних фон­дів - це співвідношення різних груп основних фондів у їхній загальній вар­тості. Часто цю структуру розглядають як співвідношення активної і паси­вної частин основних фондів. Прогресивною є така структура основних фондів, де доля активної частини зростає.

Галузева структура основних фондів характеризується співвідно­шенням питомої ваги основних фондів різних галузей до їхньої загальної вартості.

Вікова структура основних фондів - це співвідношення різних віко­вих груп основних фондів у їхній загальній вартості.

12.4. Поліпшення основних фондів

Протягом тривалого функціонування в господарській діяльності су­б'єктів господарювання основні фонди зазнають фізичного (матеріального) та економічного спрацювання, а також техніко-економічного (морального) старіння.

ГРУПИ ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ

Земельні ділянки

Капітальні витрати на поліпшення земель

Будинки, споруди та передавальні пристрої

<=

Машини та обладнаня

<=

Транспортні засоби

Інструменти, пристрої, інвентар (меблі)

Робоча та продуктивна худоба

Багаторічні насадження

Інші основні засоби

О

о

X

о я І

З

А о о

СП

И

5 CQ

А

НН НН

а

І

^      Бібліотечні фонди

Малоцінні необоротні нематеріальні активи

Тимчасові (нетитульні) споруди

^       Природні ресурси

Інвентарна тара

Предмети прокату

Інші необоротні матеріальні активи

Рисунок 12.2 - Класифікація основних засобів для цілей бухгалтерського

обліку

Фізичне (матеріальне) спрацювання основних фондів виникає вна­слідок втрачання ними своїх первісних техніко-експлуатаційних якостей, що призводить до економічного спрацювання, тобто до поступового змен­шення їхньої первісної реальної вартості, що зумовлене не тільки функціо­нуванням основних фондів, а й їхньою бездіяльністю (руйнування від зов­нішнього, атмосферного впливу, корозії). Внаслідок фізичного спрацюван­ня основних фондів погіршуються їхні техніко-економічні та соціальні ха­рактеристики - знижується продуктивність, збільшуються експлуатаційні витрати, змінюється режим роботи тощо.

Розрізняють фізичне часткове та фізичне повне спрацювання основ­них фондів. Часткове спрацювання можна усунути. Це означає, що спожи­вні вартості основних фондів відновлюються за рахунок ремонту. Повногоспрацювання не можна усунути, воно зумовлює необхідність ліквідації зношених фондів та заміни їх новими.

Ступінь фізичного спрацювання окремого об'єкта основних фондів можна визначити двома розрахунковими методами:

1) за терміном експлуатації (нормативним та фактичним):

тф   100% - лв поол

Кф   =— х-, (12.2)

ф     Тн 100%

де Кфс - коефіцієнт фізичного спрацювання;

Тф, Тн - відповідно фактичний та нормативний (корисний) терміни експлуатації основних фондів;

ЛВ - ліквідаційна вартість основних фондів у відсотковому виразі до первісної вартості об'єкта.

2) за даними обстежень технічного стану.

Відносну величину економічного спрацювання окремої фізичної одиниці або певної сукупності основних фондів визначають як відношення накопиченої суми спрацювання до їхньої первісної балансової вартості.

Техніко-економічне (моральне) старіння основних фондів - це процес їхнього знецінення до настання повного фізичного спрацювання під впли­вом науково-технічного прогресу. Воно характеризується поступовою втратою засобами праці своєї споживної вартості внаслідок удосконалення наявних та створення нових засобів виробництва, запровадження нової прогресивної технології.

Таким чином, техніко-економічне старіння виявляється у двох формах:

1) знецінення старих засобів у результаті зниження вартості їхнього відтворення;

2) як наслідок знецінення старих основних фондів через створення нових, ефективніших.

Для суб'єктів господарювання дедалі більшого значення набуває врахування техніко-економічного старіння. Поява нових, досконаліших видів машин та устаткування з підвищеною продуктивністю, кращими умовами обслуговування та експлуатації зумовлює неефективність пода­льшого використання старих засобів праці, оскільки на них виробляється дорожча і гіршої якості продукція, а тому застарілі засоби праці доцільно заміняти новими ще до закінчення їхнього фізичного строку служби.

Техніко-економічному старінню другої форми підлягає переважно активна частина основних фондів.

Фізичне спрацювання і техніко-економічне старіння основних фон­дів можна усунути частково або повністю шляхом їхнього поліпшення за рахунок проведення технічного огляду і обслуговування, поточного і капі­тального ремонту, модернізації, реконструкції, технічного переозброєння, а також придбання (спорудження) нових аналогічних об'єктів.

Технічний догляд і обслуговування основних засобів є складовою час­тиною технологічного процесу і передбачає виконання робіт на працюю­чих об'єктах із підтриманням їх у робочому стані, для забезпечення проце­су господарської діяльності.

Поточний ремонт виконується при необхідності усунення дрібних неполадок і попередження прогресуючого фізичного спрацювання поза технологічним процесом із використанням запасних частин, деталей, вуз­лів та інших матеріалів.

Капітальний ремонт потребує великих одночасних витрат для від­новлення нормального фізичного стану об'єкта шляхом заміни конструк­тивних елементів основних засобів.

Модернізація основних засобів передбачає удосконалення діючого устаткування з метою запобігання техніко-економічному старінню та під­вищенню техніко-експлуатаційних параметрів до рівня сучасних вимог ви­робництва.

До нового будівництва належить будівництво комплексу об'єктів ос­новного, підсобного та обслуговуючого призначення новостворюваних пі­дприємств, будівель, споруд, а також філій і окремих виробництв, які після введення в експлуатацію перебуватимуть на самостійному балансі. Будів­ництво здійснюється на нових площах із метою створення нової виробни­чої потужності.

До розширення діючих підприємств відноситься будівництво додат­кових виробництв на діючому підприємстві (споруді), а також будівництво нових і розширення існуючих окремих цехів та об'єктів основного, підсоб­ного й обслуговуючого призначення на території діючих підприємств або на площах, що до них прилягають, із метою створення додаткових або но­вих виробничих потужностей.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67 


Похожие статьи

Б Г Шелегеда - Економіка підприємства навчальний посібник