Б Г Шелегеда - Економіка підприємства навчальний посібник - страница 3

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67 

постачання;

збуту;

зовнішньої

кооперації;

реклами;

транспорту

Відділ технічного контролю

/7

5 У Канцелярія

Основні цехи

1

Транспортний цех

1

Рисунок 1.2 - Типова загальна структура промислового підприємства

Підприємство очолює директор. Він здійснює керівництво підпри­ємством у цілому, тобто репрезентує підприємство в будь-яких організаці­ях, розпоряджається в межах чинного законодавства його майном, укладає договори, відкриває в банках розрахункові рахунки тощо.

Першим заступником директора є головний інженер. Він керує нау­ково-дослідними та експериментальними роботами, безпосередньо відпо­відає за вдосконалення техніки і технології виробництва. До його обов'язків входить також технічна підготовка та обслуговування виробни­цтва, розробка заходів для підвищення якості продукції й дотримання тех­нологічної дисципліни.

Економічну службу на підприємстві очолює головний економіст (за­ступник директора з питань економіки). Він відповідає за організацію планової роботи на підприємстві. Підпорядковані йому відділи здійснюють контроль за виконанням планових завдань, проводять аналіз діяльності пі­дприємства. У його компетенції є також питання фінансів, організації пра­ці та заробітної плати.

Головне завдання начальника виробництва - це забезпечення вико­нання планів підприємства; з цією метою начальник виробництва та підпо­рядкований йому виробничий відділ розробляють оперативні плани випуску продукції для кожного цеху, забезпечують ритмічну роботу з їхнього вико­нання, здійснюють контроль і регулювання перебігу виробничого процесу.

Маркетингові функції вивчення попиту, ринків збуту, реклами, про­сування товарів, а також матеріально-технічного забезпечення виробницт­ва покладено на заступника директора з комерційних питань.

Заступник директора з кадрових соціальних питань відповідає за реалізацію кадрової політики підприємства. Він зокрема займається питан­нями відбору персоналу, його професійної орієнтації та соціальної адапта­ції, навчання, підвищення на посаді, переведення, звільнення. Крім того, йому підпорядковано служби, що задовольняють соціальні потреби персо­налу підприємства.

Кілька підрозділів апарату управління підприємства підпорядковано безпосередньо директору. Облік виробництва, контроль за використанням засобів і дотриманням фінансової дисципліни, складання балансів, розра­хунки з робітниками та службовцями здійснює бухгалтерія. Функції конт­ролю якості продукції, запобігання браку, розробки і впровадження систем управління якістю покладено на незалежний від будь-якого заступника ди­ректора відділ технічного контролю. Реалізацією діловодства на підприєм­стві, тобто приймання вхідної документації, її реєстрацію, облік, розподіл, організацію внутрішнього документообігу, відправлення та зберігання до­кументів забезпечує канцелярія.

Директору підприємства також безпосередньо підпорядковано нача­льників цехів, які здійснюють технічне та господарське керівництво відпо­відним цехом. До складу апарату управління цеху входить заступник нача­льника цеху з підготовки виробництва. Він займається питаннями розроб­ки технологічних процесів, забезпечує дільниці необхідною документаці­

єю та оснасткою. Помічник начальника цеху з виробництва здійснює опе­ративне керівництво виробничими процесами. Механік цеху організує ре­монт устаткування та нагляд за його експлуатацією. Економічну роботу в межах цеху очолює економіст, а питаннями нормування та оплати праці займається нормувальник.

Начальник цеху здійснює управління виробництвом за допомогою майстрів виробничих дільниць, які вже безпосередньо або за допомогою бригадирів організують працю виконавців.

1.6 Статут підприємства. Колективний договір

Будь-яке підприємство (добровільне об'єднання підприємств) діє на підставі власного статуту, тобто певного зібрання правил, що регулюють сукупну його індивідуальну (їхню сукупну) діяльність, взаємовідносини з іншими суб'єктами господарювання. Статут має відповідати основним по­ложенням закону України про підприємства; його затверджує власник (власники) чи засновник (засновники) підприємства (добровільного об'єднання підприємств), а для державних підприємств - власник майна за участю відповідного трудового колективу.

У статуті підприємства визначаються: його точне найменування та місцезнаходження; власник (власники) або засновник (засновники); основ­на місія й цілі діяльності; органи управління та порядок їхнього формуван­ня; компетенція (повноваження) трудового колективу та його виборних органів; джерела та порядок утворення майна; умови реорганізації і при­пинення існування. У найменуванні підприємства треба відобразити його конкретну назву (завод, фабрика, майстерня тощо), вид (приватне, колек­тивне, державне, акціонерне товариство) тощо.

У статуті має бути визначено орган, що має право репрезентувати ін­тереси трудового колективу (рада трудового колективу, рада підприємства, профспілковий комітет тощо). До нього можна включати положення, зв'язані з особливостями діяльності підприємства: про трудові взаємини, які виникають на підставі членства; про повноваження, порядок створення та структуру ради підприємства; про товарний знак тощо.

На підприємстві важливу соціальну роль відіграє колективний дого­вір - угода між трудовим колективом в особі профспілки та адміністрацією (власником чи вповноваженим ним органом), що укладається (уточнюєть­ся) щорічно і не може суперечити чинному законодавству України.

Колективним договором регулюються виробничі, трудові та еконо­мічні відносини трудового колективу з адміністрацією (власником) будь-якого підприємства, яке використовує найману працю. Колективний дого­вір, як правило, складається зі вступної частини, що знайомить трудовий колектив із напрямками розвитку та вдосконалення виробництва (діяльно­сті), умов праці і культурно-побутового забезпечення працівників, а також кілька розділів із конкретними зобов'язаннями адміністрації за основними напрямками діяльності колективу.

У колективний договір включають зобов'язання щодо поліпшення умов праці та стану довкілля; заходи для забезпечення зростання продук­тивності праці та її оплати; професійної підготовки й підвищення кваліфі­кації кадрів, соціального захисту працівників підприємства. Значне місце у колективному договорі займають зобов'язання в галузі будівництва житла, будинків відпочинку, санаторіїв, медичних та дошкільних установ, спор­тивно-оздоровчих комплексів. Колективний договір включає також окре­мий розділ, що визначає порядок участі працівників у використанні прибу­тку підприємства, якщо таке передбачене статутом.

Сторони, які уклали й підписали колективний договір, повинні пері­одично (не менше двох разів на рік) взаємозвітувати про його виконання на зборах (конференції) трудового колективу.

Питання для закріплення матеріалу

1. Характеристика підприємства (фірми) як первинної ланки вироб­ничої сфери та юридичної особи.

2. Методологічні основи обгрунтування множинних цілей діяльності підприємства (фірми).

3. Правові основи діяльності підприємств за умов ринкової економіки.

4. Тенденції щодо зміни в Україні кількості підприємств за формою власності майна і чисельністю працівників.

5. Соціально-економічні переваги акціонування державних підпри­ємств.

6. Актуальні проблеми обгрунтування виробничої і загальної струк­тури підприємств різних форм власності.

7. Доцільність та ефективність створення холдингових компаній в окремих галузях економіки України.

8. Структура, напрями та ефективність діяльності Української про­мислово-фінансової групи.

Тести до теми 1

1. Первинною ланкою у структурі національної економіки є:

а) сукупність юридичних осіб;

б) підприємство;

в) сукупність індивідиумів.

2. Ринкові умови господарювання підприємства не передбачають:

а) конкуренцію;

б) централізоване планування;

в) наявність приватної власності;

г) свободу підприємницького вибору.

3. Вкажіть на правильні відповіді серед наведених нижче. Якщо ри­нок збалансовано, то:

а) покупці та продавці можуть продавати та купувати все, що хочуть, за існуючої ціни;

б) тенденції зростання чи падіння ціни немає;

в) кількість пропозиції дорівнює кількості попиту;

г) всі наведені відповіді правильні;

д) жодна з наведених відповідей неправильна.

4. До характерних ознак функціонування підприємства як виробни­чої системи відносять:

а) цілеспрямованість;

б) поліструктурність;

в) складність;

г) відкритість;

д) все вище перелічене.

5. Головне завдання підприємства полягає у:

а) задоволенні потреб ринку з метою одержання прибутку;

б) ефективному використанні основних фондів і оборотних засобів;

в) підвищенні продуктивності праці й ефективному використанні си­стеми мотивації праці;

г) підвищенні якості продукції, що випускається.

6. Основним документом, що регулює діяльність підприємства є:

а) Господарський кодекс України;

б) статут;

в) ліцензія;

г) патент.

7. Якщо підприємство належить приватній особі, що наймає для ро­боти на ньому інших осіб, це підприємство відноситься до такого виду:

а) сімейне;

б) індивідуальне;

в) державне;

г) приватне.

8. Підприємство втрачає права юридичної особи і вважається лікві­дованим з моменту:

а) втрати власної печатки;

б) виключення з державного реєстру;

в) визнання банкрутом;

г) створення ліквідаційної комісії.

9. На діяльність підприємства опосередковано впливає:а) внутрішнє середовище;

б) макросередовище;

в) мікросередовище;

г) усі відповіді правильні.

10. Господарська та економічна діяльність підприємства не залежить

від:

а) планування його діяльності;

б) економічних відносин з іншими суб'єктами господарювання;

в) відносин з місцевими радами;

г) ціноутворення в межах підприємства.

11. Колективний договір укладається:

а) лише на державних підприємствах;

б) на всіх підприємствах;

в) лише на підприємствах, де частка держави у майні становить бі­льше 50%;

г) на всіх промислових підприємствах.

12. Підприємство в ринковому механізмі характеризується:

а) дією законів попиту і пропозиції;

б) рівновагою інтересів покупців та продавців;

в) дією економічних норм та нормативів;

г) економічною свободою людини.

13. Класична модель підприємства орієнтована на:

а) оновлення економічної системи держави;

б) активне використання нових управлінських рішень для постійного зростання економічної та соціальної ефективності підприємства;

в) пошук зовнішніх додаткових джерел ресурсів;

г) максимально ефективне використання наявних ресурсів.

ТЕМА 2 ОСНОВИ ПІДПРИЄМНИЦТВА 2.1 Сутність підприємництва як сучасної форми господарювання

В умовах становлення ринкових форм господарювання великого значення набуває розвиток підприємницької діяльності.

Підприємництво як форма господарювання є невід'ємною складовою ринкової економіки, її самостійним сектором.

Що ж таке підприємництво? Відповідь на це питання дуже важлива для економічної науки і господарської практики.

Вчені-економісти минулого виокремлювали три фактори виробницт­ва: землю; працю; капітал. Сучасний досвід господарювання свідчить проте, що процвітання країн з розвинутою ринковою економікою забезпечує вміла реалізація їх підприємницького потенціалу як четвертого фактора виробництва.

Термін «підприємництво» запозичений з Франції. Він був уведений в економічний лексикон на початку XVIII ст. французьким економістом Рі-шаром Кантільйоном, який характеризував самостійного підприємця (ре­місника, фермера, купця) як індивідуального виробника і власника, діяль­ність котрого обов'язково пов'язана з певним господарським ризиком.

Економічні наука і практика завжди приділяли велику увагу дослі­дженню підприємницької діяльності. Один із засновників класичної полі­тичної економії Адам Сміт у відомій праці «Багатство народів» зазначив, що підприємець керується лише власним інтересом, власною вигодою. При цьому він «невидимою рукою» спрямовується до мети, яку зовсім не ставив. Прагнучи задовольнити свої власні інтереси, він часто краще служить інте­ресам суспільства, ніж тоді, коли свідомо намагається служити їм.

Поняття «підприємець» та «підприємницька діяльність» уточнюва­лось та суттєво змінювалось (табл. 2.1).

Протягом тривалого періоду (з кінця XIX ст. до нашого часу) підп­риємець не обов'язково є власником. Виникнення системи кредиту зруй­нувало феномен об'єднання в одній особі власника і підприємця. Щоб ста­ти підприємцем, не обов'язково бути власником майна і мати реальний ка­пітал. Вдаючись до образних висловів, можна сказати: головним капіталом підприємця є не гроші, не знаряддя або предмети праці, а його господарсь­кий хист, уявлення про суспільні потреби, знання психології споживача. Саме вони в кінцевому підсумку зумовлюють очікуваний ним прибуток.

Необхідно і важливо також відрізняти підприємництво від менедж­менту, а підприємця від управляючого (керівника). Підприємець - це само­стійний агент ринку, котрий діє на свій острах і ризик, під особисту відпо­відальність за результати бізнесової діяльності. Менеджер - найманий працівник, який організовує реалізацію завдань, поставлених підприємцем. Він, як правило, не несе майнової відповідальності за свої дії.

Підприємець завжди є власником капіталу (хоча б у тій частині, в якій він отриманий прибуток інвестує як власний капітал), а також у тій або іншій мірі менеджером. При цьому важливо зазначити, що підприєм ництво можна вважати особливою сферою професійної діяльності, сут­ність якої полягає у постійному перетворенні ресурсів і майна в реальний капітал, тобто в те, що приносить прибуток.

Отже, підприємництво - це багатопланове явище, що може бути описаним з економічного, психологічного і політичного поглядів. У зв'язку з цим можна дати наступне тлумачення терміна «підприємництво».

Підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на вла­сний ризик господарсько-фінансова діяльність громадян, яка спрямована на отримання прибутку (доходу) і здійснюється від свого імені під свою особисту майнову відповідальність або ж від імені і під майнову відповіда­льність юридичної особи - підприємства (організації).

Таблиця 2.1

Рік

1725

1876

1934

1964

1980

1992

1992

1991

1995

2001

2010

■ Еволюція поглядів на поняття «підприємець» та «підприєм­ницька діяльність»

Автор

Рішар Канті-

льйон_

Френсіс Уол-кер

Иозеф Шумпе-тер

Пітер Друкер

Карл Веспер

Рудольф Фе-дерманн

Майкл Мескон Майкл Аль­берт Франклін Хедоурі

Закон України «Про підприє­мництво»

А.С. Гальчинсь­кий, П.С. Ємен­ко, Ю.І Палкін

И.М. Петрович І.Г. Устинова

Ф.В.Горбонос, Г.В. Черево, Н.Ф. Павленчи к, А.О. Павле-

Визначення поняття

Підприємець - власник (купець, фермер, ремісник), що бере

на себе ризик своєї господарської діяльності_

Підприємець - особа (не обов'язково власник), що створює підприємство й управляє ним задля отримання підприємниць­кого доходу. Його внесок у бізнес - власна ініціатива, талант, винахідливість. З виручки від реалізації він сплачує всі витра­ти, пов'язані з бізнесом (матеріальні витрати, оренда землі, наймання робочої сили, залучення позичкового капіталу); бе­ре на себе ризик можливої невдачі і непередбачуваних обста­вин. Надлишок після погашення усіх витрат становить його підприємницький дохід_

Підприємець - особа з яскраво вираженими новаторськими діловими здібностями, що реалізуються в оригінальних, не­традиційних, відмінних проектів_

Підприємець завжди у пошуках змін, відгукується на них і використовує як сприятливу можливість_

Підприємництво - багатопланове явище: котре може по-різному тлумачитися з економічної, психологічної і політич­ної точок зору_

Під підприємництвом слід розуміти господарюючу одиницю, в котрій комбінуються фактори виробництва, з тим щоб через виробництво та реалізацію виробів і послуг забезпечити досяг­нення цілі цієї господарюючої одиниці та її власника_

Термін «підприємець» був уведений французьким економіс­том Рішаром Кантільйоном, що жив на початку XVIII ст. І з того часу воно означає особу, яка бере на себе ризик, пов'яза­ний з організацією нового підприємства або з розробленням нової ідеї, нової продукції чи нового виду послуг, що пропо­нуються суспільству_

Підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик діяльність з виробництва продукції, вико­нання робіт, надання послуг та заняття торгівлею з метою одержання прибутку_

Підприємництво - це тип господарської поведінки підприєм­ців з організації, розроблення, виробництва і реалізації благ з метою отримання прибутку і соціального ефекту_

нчик

Підприємництво означає свідомо ризиковану діяльність в умовах нестабільного середовища шляхом створення нової фірми відповідної організаційно-правової форми під реаліза­цію нової підприємницької ідеї, зорієнтованої на досягнення високого рівня прибутків, нових сфер вкладення капіталу,

використання нових технологій_

Підприємництво - це ініціативна господарського-комерційна діяльність окремих фізичних і юридичних осіб, зорієнтована на одержання прибутку

Якщо діяльність фізичних або юридичних осіб не зв'язана з отри­манням прибутку, то вона не може вважатися підприємницькою. Головне, що вирізняє підприємця серед інших агентів суспільно корисної діяльнос­ті, - це можливість і обов'язковість отримання певного зиску.

Підприємництво не можна відносити до звичайної трудової сфери діяльності: воно за своєю сутністю характеризує творчу і активну діяль­ність бізнесменів. Підприємцям притаманні особлива етика і навіть своєрі­дний світогляд, що дозволяє виокремлювати специфічну філософію підп­риємництва (бізнесу), яку кваліфікують як практично корисну філософію системи господарювання. В міру розвитку виробництва і суспільства, змі­ни умов його життєдіяльності й загальної культури філософія бізнесу не залишається незмінною: вона завжди адаптується до сучасних вимог гос­подарювання. Сучасна економічна наука визначає підприємництво як осо­бливий вид діяльності, в основу якого покладені такі ознаки:

- свобода вибору напрямків і методів діяльності, самостійність у прийнятті рішень;

- постійна наявність фактора ризику;

- орієнтація на досягнення комерційного успіху (зиску);

- інноваційний характер діяльності.

Підприємництво - не лише особливий вид діяльності, а й певні стиль і тип господарської поведінки, яким притаманні:

- ініціативність і пошук нетрадиційних рішень у сфері бізнесу;

- готовність наражатися на власний ризик;

- гнучкість і постійне самооновлення;

- цілеспрямованість і наполегливість у бізнесовій діяльності. Розуміння сутності підприємництва пов'язано також з визначенням

його ролі в економіці різних рівнів системи господарювання. Конкретно роль і значення підприємництва в економічному розвитку країни можна звести до такого.

По-перше, підприємництво слугує важелем для зміни структури еко­номіки. Для підприємців основний спонукальний мотив - можливість оде­ржання прибутку. Вони майже завжди концентрують свої дії на розвитку перспективних напрямків господарської діяльності, віддача від яких може перевершити середні показники.

По-друге, розвиток підприємництва створює «поживне середовище» для конкуренції. Забезпечуючи освоєння перспективних виробництв, підп­риємці сприяють швидшому оновленню техніко-технологічної бази і но­менклатури продукції фірми. Вони стимулюють господарську активність, підтримуючи конкуренцію й існуючий ринок.

По-третє, підприємництво можна вважати каталізатором економіч­ного розвитку. Цей своєрідний прискорювач істотно впливає на структур­ну перебудову в економіці; збільшення обсягів виробництва і надання пос­луг; стимулювання інвестиційної діяльності; підвищення рівня попиту і пропозиції; прискорення темпів економічного розвитку національної еко­номіки в цілому.

По-четверте, підприємництво сприяє економії і раціональному вико­ристанню всіх ресурсів. Діяльність підприємця нерозривно пов'язана з го­сподарським ризиком. Саме ця обставина є потужним стимулом економії ресурсів, вимагає від підприємця детального аналізу рентабельності проек­тів, відповідального ставлення до інвестицій, раціонального витрачання ресурсу, найму робочої сили.

По-п'яте, підприємництво забезпечує сильнодіючі стимули до висо­коефективної праці. У більшості випадків особистості, котрі мають влас­ний бізнес і завдяки цьому сильніші спонукальні мотиви, більше заінтере­совані в якісній і продуктивній праці, ніж наймані працівники. Такий пси­хологічний феномен вільної праці для одержання власного зиску забезпе­чує ще більший виграш для економіки в цілому.

Розглянуті вище прояви значущості підприємницької діяльності до­зволяють зробити загальний висновок.

Підприємництво виконує особливу функцію в економіці і народному господарстві, змістова сутність якої зводиться до оновлення економічної системи, створення інноваційного середовища, що спричиняє руйнацію традиційних структур і відкриття шляху до перетворень, зрештою стає ті­єю силою, котра прискорює рух економіки по шляху ефективності, раціо­налізації, бережливості і постійного оновлення.

Нагромаджений досвід усіх без винятку індустріально розвинутих країн з ринковою економікою соціального спрямування незаперечно підт­верджує, що підприємництво - необхідна умова досягнення економічного успіху.

Загальні положення щодо осіб, які можуть займатися підприємниць­кою діяльністю, містяться у Господарському кодексі (ГК) України та Циві­льному кодексі (ЦК) України. Для характеристики цих осіб означені норма­тивні акти допускають паралельне існування декількох термінів: «суб'єкт підприємницької діяльності», «суб'єкт підприємництва», а також «підприє­мець». Натомість ЦК України відмовляється від єдиного узагальнюючого поняття і запроваджує термін «підприємець» стосовно фізичних осіб, а та­кож прикметник «підприємницькі» стосовно юридичних осіб - товариств.

Поняття «суб'єкт підприємницької діяльності» співвідноситься із поняттям «суб'єкт господарської діяльності» так само, як співвідносяться поняття «підприємницька діяльність» і «господарська діяльність», тобто як часткове із цілим. Тому під час характеристики суб'єктів підприємницької діяльності ми будемо, звичайно, звертатися і до загальних ознак, прита­манних суб'єктам господарської діяльності.

Суб'єктами підприємницької діяльності (підприємцями) можуть бути громадяни України та інших держав, не обмежених законом у правоздат­ності або дієздатності, а також юридичні особи різних форм власності: приватної, колективної та державної. Іншими словами, підприємцями мо­жуть бути правоздатні й дієздатні громадяни України та іноземці, колекти­ви громадян, об'єднання громадян, індивідуальні, сімейні, приватні, колек­тивні, державні, спільні та інші види, типи й категорії підприємств, ство­рення яких не суперечить законодавчим актам України.

Відповідно до чинного законодавства в Україні заборонено займатися підприємницькою діяльністю таким категоріям громадян: військовослужбо­вцям, посадовим особам органів прокуратури, суду, арбітражу, державного нотаріату, органів державної влади й управління, які покликані здійснювати контроль за діяльністю підприємств, посадовим особам адміністрації Пре­зидента, Кабінету Міністрів, міністерств, відомств, інших центральних ор­ганів виконавчої влади та місцевих державних адміністрацій.

Не можуть бути зареєстровані як підприємці з правом здійснення ві­дповідного виду діяльності особи, яким заборонив це суд (до закінчення встановленого вироком строку), а також ті, які мають непогашену суди­мість за крадіжки, хабарництво та інші корисливі злочини. Останні також не можуть бути співзасновниками підприємницьких організацій, а також обіймати в підприємницьких товариствах та їх спілках чи об'єднаннях ке­рівні посади і посади, пов'язані з матеріальною відповідальністю.

Суб'єктами господарювання (в тому числі підприємцями) визнають­ся учасники господарських відносин, які здійснюють господарську (підп­риємницьку) діяльність.

Класифікація суб'єктів підприємницької діяльності Частина 2 ст. 55 ГК України містить загальний перелік суб'єктів господарювання, який можна застосувати і для класифікації суб'єктів підприємницької діяльнос­ті. Ними вважаються:

господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до ЦК України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відпові­дно до цього кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють госпо­дарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;

громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійс­нюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці;

філії, представництва, інші відокремлені підрозділи господарських організацій (структурні одиниці), утворені ними для здійснення господар­ської діяльності. На рис. 2.1 подається їх узагальнена схема.

Об'єктами підприємницької діяльності можуть бути: товар; продукт; послуга.

Господарсько-виробничими є майнові та інші відносини, що вини­кають між суб'єктами господарювання при безпосередньому здійсненні господарської діяльності. До них, зокрема, належать договірні відносини між суб'єктами підприємницької діяльності і, відповідно, відносини, що виникають між ними у разі порушення таких зобов'язань.

Під організаційно-господарськими відносинами розуміються відно­сини, що складаються між суб'єктами господарювання та суб'єктами орга­нізаційно-господарських повноважень у процесі управління господарсь­кою діяльністю. Відносини між суб'єктом підприємницької діяльності та органом державної податкової служби з приводу сплати податків, прид­бання торговельного патенту тощо належать саме до організаційно-господарських. До них також належать відносини між суб'єктом підприє­мницької діяльності - юридичною особою та його засновниками. Більш докладно ці відносини ми розглянемо далі.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67 


Похожие статьи

Б Г Шелегеда - Економіка підприємства навчальний посібник