Б Г Шелегеда - Економіка підприємства навчальний посібник - страница 30

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67 

До розширення діючих підприємств належить також будівництво філій та виробництв, що входить до їхнього складу, які після введення в експлуатацію не перебуватимуть на самостійному балансі.

До реконструкції діючих підприємств належить переобладнання ді­ючих цехів та об'єктів основного, підсобного й обслуговуючого призна­чення, як правило, без розширення існуючих будівель і споруд основного призначення, пов'язане з удосконаленням виробництва та підвищенням йо­го техніко-економічного рівня на основі досягнень науково-технічного прогресу і здійснюване в цілому з метою збільшення виробничих потуж­ностей, поліпшення якості та для зміни номенклатури продукції головним чином без збільшення чисельності працівників при одночасному поліп­шенні умов їхньої праці та охорони навколишнього середовища.

До технічного переозброєння діючих підприємств належить комплекс заходів щодо підвищення техніко-економічного рівня окремих виробництв, цехів та дільниць на основі впровадження передової техніки і технології, механізації й автоматизації виробництва, модернізації та заміни застарілого і фізично зношеного устаткування новим, продуктивнішим, а також щодо удосконалення загальнозаводського господарства та допоміжних служб.

Технічне переозброєння діючих підприємств здійснюється, як пра­вило, без розширення виробничих площ за проектами і кошторисами наокремі об'єкти або види робіт, що розробляються на основі техніко-економічного обґрунтування.

Затрати на технічний огляд, обслуговування і проведення ремонтів основних засобів формують безпосередньо собівартість виготовленої про­дукції (наданих послуг, виконаних робіт).

Для визначення прибутку з метою оподаткування підприємства ма­ють право протягом звітного періоду віднести до валових витрат будь-які витрати, пов'язані з поліпшенням основних фондів, що підлягають аморти­зації, у сумі, яка не перевищує 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних фондів станом на початок року.

12.5 Знос та амортизація основних фондів

Безперервний виробничий процес потребує постійного відтворення фізично спрацьованих і технічно застарілих основних фондів. Необхідною умовою їхнього відновлення є поступове відшкодування вартості основних фондів, яке здійснюється через амортизаційні відрахування (амортизацію).

Амортизація - це процес перенесення вартості основних фондів на вартість новоствореної продукції з метою їхнього повного відновлення. Для відшкодування вартості зношеної частини основних фондів підприємства відраховують певні суми грошей відповідно до розмірів їхнього зносу (фі­зичного та морального), які вносять до собівартості новоствореної продук­ції. Ці відрахування називаються амортизаційними. Після реалізації створе­ної продукції частина грошової суми, що відповідає перенесеній вартості основних фондів, відокремлюється і накопичується до певної величини, яка в основному відповідає первісній вартості основних фондів. Накопичені амортизаційні відрахування і є джерелом відновлення основних фондів.

Амортизаційні відрахування здійснюються за певними нормами.

Норма амортизації - це встановлений річний (квартальний) відсоток відшкодування вартості зношеної частини основних фондів. Норми аморти­зації, які застосовуються на підприємстві, мають бути економічно обґрунто­ваними і спрямованими на своєчасне відшкодування основних фондів.

У сучасних умовах господарювання підприємства повинні здійсню­вати нарахування амортизації згідно із Законом України «Про оподатку­вання прибутку підприємств» - у податковому обліку та згідно із Поло­женням (стандартом) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби» - в бух­галтерському обліку.

Цим законом встановлюються норми амортизації у відсотках до ба­лансової вартості кожної з груп основних фондів на початок звітного (по­даткового) періоду (в розрахунку на податковий квартал).

Амортизація окремого об'єкта основних фондів групи 1 провадиться до досягнення балансовою вартістю такого об'єкта ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Залишкова вартість такого об'єкта відносить­ся до складу валових витрат за результатами відповідного податкового пе­ріоду, а вартість такого об'єкта прирівнюється до нуля.

Розглянемо терміни, що наведені в Положеннях (стандартах) бухга­лтерського обліку.

Амортизація - систематичний розподіл вартості, що амортизується, необоротних активів протягом строку їхнього корисного використання (експлуатації).

Вартість, яка амортизується, - первісна або переоцінена вартість необоротних активів за вирахуванням їхньої ліквідаційної вартості.

Ліквідаційна вартість - сума коштів або вартість інших активів, яку підприємство очікує отримати від реалізації (ліквідації) необоротних акти­вів після закінчення строку їхнього корисного використання (експлуатації), за вирахуванням витрат, пов'язаних із продажем (ліквідацією).

Строк корисного використання (експлуатації) - очікуваний період часу, протягом якого необоротні активи будуть використовуватися підпри­ємством або з їхнім використанням буде виготовлено (виконано) очікува­ний підприємством обсяг продукції (робіт, послуг).

Сума очікуваного відшкодування - сума, яку підприємство очікує до відшкодування вартості необоротного активу під час його майбутнього ви­користання, враховуючи його ліквідаційну вартість.

Знос необоротних активів - сума амортизації об'єкта необоротних активів із початку його корисного використання.

Відтепер підприємства можуть нараховувати амортизацію основних засобів (крім інших необоротних матеріальних активів) за такими метода­ми (табл. 12.2).

Докладний аналіз цих методів приводить до висновку, що між деяки­ми з них немає суттєвої відмінності, як у теоретичному плані, так і за прак­тичними результатами, що може бути підставою для їхнього скорочення.

12.6 Показники використання основних фондів підприємства

Для характеристики ефективності основних фондів використовують ряд показників, які можна поділити на два блоки: загальні (узагальнюючі) і часткові (окремі, індивідуальні).

Загальні показники залежать від багатьох техніко-організаційних та економічних факторів і виражають кінцевий результат використання осно­вних фондів. Одним з основних загальних показників, який найпоширені­ший у практиці, є фондовіддача.

Її розраховують як відношення обсягу виготовленої продукції до се­редньорічної вартості основних виробничих фондів:

ФВ =-

оФсрр. , (12.3)

де ФВ - фондовіддача, грн;

ВП - обсяг виготовленої продукції за звітний період, грн;

ОФСр,р, - середньорічна вартість основних виробничих фондів, грн.

Таблиця 12.2 - Методи амортизації

Метод амортизації

Характеристика

Розрахунок річної суми амортизації

Розрахунок норма амортизації

Переваги

Недоліки

1

2

3

4

5

6

Прямолі нійний

Вартість об'єкта основ­них засобів списується однаковими частками протягом усього періо­ду його експлуатації.

р       (Пв — Лв ) а          Кв '

р    = На ж Ва

а 100

На = —!ж 100

а Кв

- простота роз­рахунку аморти­зації;

- можливість рівномірного розподілу амор­тизації в кожно­му звітному пе­ріоді

- не враховується мораль­ний знос об'єкта;

- відсутність можливості збільшити витрати на ре­монт в останні роки екс­плуатації

Методи прискореної амортизації

Зменшення за­лишкової вар­тості

Ґрунтується на визна­ченні суми амортизації основних фондів, вихо­дячи з їх залишкової вартості на початок року.

р   = На ж Зв а 100

( ПГ\

На = 1 - KJ-^ ж 100 V      \Пв)

Прискореного зменшення за­лишкової вар­тості

Передбачає нарахуван­ня амортизації, виходя­чи із залишкової варто­сті основних фондів на початок року і подвій­ної річної норми амор­тизації.

р   = На ж Зв а 100

Н а = —1— ж Кп ж

Кв

На = -1ж 2 ж 100 а Кв

Кумулятивний

Полягає у визначенні суми амортизації як добуток вартості та кумулятивного коефіці­єнта.

Ра = (Пв - Л в ) ж К

К    = (Кв — Ке )

к СРКв

- об'єкт викори­стовується у ви­робництві різно­рідної продукції;

- швидкий фізи­чний і моральний

0з,нос;

- необхідність швидкого нако­пичення коштів для прискорено­го відновлення основних засобів

-трудоємність розрахунку річних сум амортизації

2

4

Виробничий

Базується на визначенні суми амортизації як добуток фактичного обсягу продукції (робіт, послуг) та виробничої ставки амортизації

Продовження табл. 12.2 6 І

- об'єкт використовується для виробництва одного виду продукції або надання однорідних послуг,

- строк корисного викори­стання об'єкта безпосеред­ньо визначається його ре­сурсом: кількістю випуще­них за його допомогою одиниць продукції тощо;

- нерівномірність експлуа­тації об'єкта;

- точний розрахунок пла­нової і фактично випуще­ної продукції;

- роль морального зносу незначна

де Ра - річна сума амортизації; Пв - первісна вартість об'єкта; Лв - ліквідаційна вартість об'єкта;

Кв - очікуваний термін корисного використання об'єкта;

Кк - кумулятивний коефіцієнт;

Ва - вартість об'єкта, що підлягає амортизації;

На - норма амортизації на рік;

На"р - виробнича ставка амортизації;

Зв - залишкова (балансова) вартість;

Ке - кількість років експлуатації об'єкта;

СРКв - сума чисел років корисного використання об'єкта основних засобів;

Но - нормативний обсяг продукції (робіт, послуг), який підприємство передбачає виготовити, використовуючи об'єкт; Ор - річний обсяг продукції (робіт, послуг), який виготовлений з використанням об'єкта

1

3

5

Середньорічну вартість основних виробничих фондів можна визна­чити двома пособами: 1) за формулою:

т-^ОФ х Т    ^ ОФ   х Т

ОФср.р. = ОФпоч + X     -2   66 ~ Z     ви[2   6116 , (12.4)

де ОФпо4 - вартість основних фондів на початок року, грн; ОФвв - вартість введених протягом року основних фондів, грн; ОФвив - вартість виведених основних фондів, грн; Твв - кількість місяців до кінця року, протягом яких функціонували введені основні фонди;

Твив - кількість місяців до кінця року з моменту виведення з експлуа­тації основних фондів.2) за формулою середньої хронологічної:

+ оф1 +...+ оф11 + '

оф   =—2-2

ср.с

13 -1 (12.5)

Показник фондовіддачі відображає ту кількість продукції, яка виро­бляється однією гривнею вартості основних виробничих фондів, він пока­зує загальну віддачу від використання кожної гривні, витраченої на основ­ні виробничі фонди, тобто ефективність цього вкладення коштів. Оберне­ним до фондовіддачі показником є фондомісткість, яка визначається від­ношенням середньорічної вартості основних фондів до обсягу виготовле­ної продукції:

Ф    = ОФСР.Р.

М    вп (12.6)

де Фм - фондомісткість

Цей показник дає можливість визначити вартість основних фондів на одну гривню виробленої продукції і характеризує забезпеченість підпри­ємства основними фондами. За нормальних умов фондовіддача повинна мати тенденцію до збільшення, а фондомісткість - до зменшення.

Важливим показником, що характеризує озброєність одного працівни­ка основними виробничими фондами, є показник фондоозброєності праці, який визначають шляхом ділення середньорічної вартості основних фондів на середньооблікову чисельність промислово-виробничого персоналу:

Ф     = ОФСР.Р.

ОЗ     ч   , (12.7)

де Фоз - фондоозброєність праці, грн/чол.;

Ч - середньооблікова чисельність промислово-виробничого персона­лу, чол.

Відносним показником ефективності використання основних фондів є рентабельність (прибутковість) основних фондів. Цей показник визна­чається за формулою:

оФср. , (12.8)

де Яоф - рентабельність основних фондів; П - прибуток за звітний період;

ОФср. - середня вартість основних фондів за той же період.

Показник рентабельності основних фондів можна визначити за вало­вим та чистим прибутком. У першому випадку рентабельність характери­зує ефективність використання основних фондів у виробничій діяльності підприємства, у другому - в звичайній та надзвичайній діяльності підпри­ємства в цілому.

Абсолютним показником ефективності використання основних фон­дів є сума прибутку на одну гривню основних фондів.

Часткові (окремі, індивідуальні) показники характеризують рівень використання основних фондів залежно від окремих факторів. До них на­лежать показники екстенсивного та інтенсивного їх використання.

Коефіцієнт екстенсивного завантаження устаткування характери­зує рівень його завантаження у часі й визначається співвідношенням часу фактичної роботи устаткування за рік до часу його ймовірної експлуатації:

К   — тф

Кекс

Тн , (12.9)

де Кекс - коефіцієнт екстенсивного завантаження; Тф - час фактичної роботи устаткування (дійсний фонд), год; ТН - час ймовірної експлуатації устаткування (номінальний фонд), год/рік.

Коефіцієнт інтенсивного завантаження устаткування визначаєть­ся відношенням фактичної продуктивності устаткування, що використову­ється на підприємстві, до його нормативної продуктивності, тобто технічно обґрунтованої, прогресивної:

Кінт — о о   Кінт — т

(12.10)

де Кінт - коефіцієнт інтенсивного завантаження; Оф - фактичний випуск продукції устаткуванням за одиницю часу у натуральному виразі, шт.;

Он - технічно обґрунтований випуск продукції за одиницю часу (цей показник визначається на основі паспортних даних устаткування), шт.;

Тф. пр - фактично витрачений час на виготовлення одиниці продукції,

н-год;

Тн.пр - технічно обґрунтована норма часу на одиницю продукції, н-год.

Коефіцієнт інтегрального використання відображає рівень викорис­тання устаткування як у часі, так і щодо продуктивності й визначається як добуток коефіцієнтів екстенсивного та інтенсивного завантаження:

Кінтегр   Кекс х Кінт (12 11)

Серед окремих показників екстенсивного використання засобів пра­ці важливе значення має коефіцієнт змінності роботи устаткування. Він являє собою відношення загальної суми верстато-змін, відпрацьованих за добу всім устаткуванням, до загальної кількості устаткування. Коефіцієнт змінності можна обчислити за кількістю не лише працюючого, а й наявно­го устаткування, установленого, запланованого до роботи:

К   = або   К   = N + N2 + N3 , (12.12)

П Nmax

де Квст-зм - кількість відпрацьованих верстато-змін; п - загальна кількість одиниць обладнання;

Nj, N2, N3 - кількість одиниць обладнання, що працювало відповідно в першу, другу та третю зміни;

Nmdx - кількість обладнання, що працювало в максимально заванта­жену зміну, або кількість наявного обладнання.

За допомогою вказаного коефіцієнта можна визначити завантаження обладнання підприємства (цеху):

ЗО = Кзм РР

(12.13)

де ЗО - завантаження обладнання підприємства (цеху), %; РР - режим роботи підприємства (цеху), змін.

Отже, коефіцієнт змінності свідчить, скільки в середньому змін працювала кожна одиниця устаткування, але окреме устаткування працює не цілу зміну, а лише її частину, тому точніше коефіцієнт змінності можна визначити за формулою:

Фд , (12.14)де Вмф - фактична верстатомісткість виробничої програми, верста-то-годин;

Фд - дійсний фонд робочого часу всього устаткування при однозмін­ній роботі, год.

Дійсний фонд часу одиниці устаткування при однозмінній роботі ро­зраховується так:

(   П Л 1 _ і-Р.

Фд = Фн х

100

(12.15)

де Фн - номінальний фонд часу одиниці устаткування при однозмін­ній роботі, год;

Пр - процент витрат часу на ремонт устаткування.

Для оцінки й аналізу процесу відтворення основних фондів підпри­ємств використовується система взаємопов'язаних показників. Найважли­вішими з них є коефіцієнти оновлення і вибуття основних фондів.

Коефіцієнт вибуття - (Квиб) визначається за формулою:

К = ОФвив Квиб

ОФпоч. р

(12.16)

де ОФвив - вартість виведених за рік фондів; ОФ поч,р - вартість фондів на початку року.

Ступінь оновлення основних фондів вимірюють за допомогою кое­фіцієнта оновлення, який відображає частку введених у дію у даному пері­оді основних фондів:

К   = ОФвв

к.р , (12.17)

де ОФвв - вартість введених основних фондів;

ОФ к- вартість основних фондів на кінець періоду.

Позитивною в діяльності підприємства є ситуація, коли вартість вве­дених у дію основних фондів перевищує вартість основних фондів, що ви­були з експлуатації. Для цього розраховується коефіцієнт приросту осно­вних фондів:

К   = ОФвв __°Фвив ПР ОФ       , (12.18)

де ОФ - середньорічна вартість основних фондів. Стан основних виробничих фондів характеризують також коефіцієнт зносу та коефіцієнт придатності основних фондів.

Коефіцієнт зносу характеризує частку вартості основних фондів, що її списано на витрати виробництва в попередніх періодах. Він визначається відношенням суми зносу основних фондів до їхньої первісної вартості:

К = З°Ф

ОФп , (12.19)

де К3 - коефіцієнт зносу основних фондів;

Зоф - сума зносу основних фондів;

ОФп - первісна вартість основних фондів.

Показник зносу основних фондів може визначатися також у відсот­ках на початок і на кінець звітного періоду і дає змогу оцінити стан основ­них фондів.

Коефіцієнт придатності основних фондів розраховується за фор­мулою:

Кп =1 _ Кз, (12.20)

де Кп - коефіцієнт придатності основних фондів; Кз - коефіцієнт зносу основних фондів.

Коефіцієнт придатності свідчить, яка частина основних фондів при­датна для експлуатації в процесі господарської діяльності.

Для більш детальної характеристики стану основних виробничих фон­дів підприємства розраховують коефіцієнти фізичного та морального зносу. Коефіцієнт фізичного зносу визначається відношенням суми витрат на пото­чний та капітальний ремонти основних фондів до їх первісної вартості:

Кфіз.з = ТФ   аб°   Кфізз =

Тн Вп (12.21)

де Тф - фактичний час роботи основних фондів; Тн - нормативний час роботи основних фондів

^А - сума амортизаційних відрахувань від початку експлуатації основних фондів;

Вп - первісна вартість основних фондів.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67 


Похожие статьи

Б Г Шелегеда - Економіка підприємства навчальний посібник