Б Г Шелегеда - Економіка підприємства навчальний посібник - страница 35

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67 

ДП

Т _

1 об

де Тоб - тривалість одного обороту, днів; ДП - дні періоду.

90

Тоб1 _-_ 10,8

8,33 дн.

2. Коефіцієнт оборотності оборотних коштів у 2 кварталі (Коб2) складатиме:

90

Коб2 =-= 10,23

2    10,8"2 об.

Обсяг реалізації продукції у другому кварталі:

РП2 = 400 хЦ5 = 460 млн. грн.

Потреба в оборотних коштах у 2 кварталі, виходячи з формули роз­рахунку коефіцієнту оборотності, складає:

Ос = J*L = 44,97

С    10 23

10,23 млн. грн.

3. Вивільнення оборотних коштів у результаті скорочення періоду одного обороту розраховується за формулою:

460 460 АОС =---= -7,25

10,23   8,33 млн. грн.

Задача 7. Визначте додатковий обсяг випуску продукції в планова­ному році, якщо середній розмір оборотних коштів зросте на 5 %, а число оборотів збільшиться на два. Вихідні дані: випуск продукції в базисному році - 30 тис. грн; середній розмір оборотних коштів у базисному році -10 тис. грн.

Розв'язання

1. Коефіцієнт оборотності оборотних коштів у 1 кварталі (Коб1) дорі­внюватиме:

К =

ОБ ОК

де Коб - коефіцієнт оборотності, оборотів; РП - вартість реалізованої продукції, грн; ОК - середній залишок оборотних коштів, грн. Коефіцієнт оборотності в базисному році дорівнюватиме:

Коб(0) = 30 : 10 = 3 г

(0) обороти. Число оборотів в плановому році складатиме:

Коб(1) = 3 + 2 = 5 г

(1) оборотів.

2. Середній розмір оборотних коштів у планованому році зросте на

с о/ Ос(1) = 10 х1,05 = 10,5

5 % та складатиме:    (1) тис. грн.

3. Випуск продукції в планованому році визначимо виходячи з фор­мули розрахунку коефіцієнту оборотності, як добуток коефіцієнту оборот­ності оборотних коштів та середнього розміру оборотних коштів у плано­вому році: РП = 5 х 10,5 = 52,5 тис. грн.

4. Додатковий обсяг випуску продукції в плановому році складатиме: АРП = 52,5 - 30 = 22,5 тис грж

ТЕМА 14 ІНВЕСТИЦІЇ 14.1 Поняття, склад і структура інвестицій

На підприємствах різних галузей економіки України приблизно одну третину обсягу фінансових коштів становлять інвестиції (одноразові капі­тальні витрати).

Інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в резуль­таті якої створюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект.

«Інвестор» (від англ. investor) це особа, організація чи держава, які здійснюють вкладення капіталу (інвестицію) в будь-яке підприємство, захід.

Інвестиційна діяльність визначається як сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій. До суб'єктів інвестиційної діяльності належать інвестори та учасники. Зале­жно від функцій, які виконує суб'єкт господарювання в інвестиційному процесі, він може бути інвестором, учасником або тим і іншим одночасно.

Інвестори - це суб'єкти інвестиційної діяльності, які приймають рі­шення про вкладення власних, позичкових і залучених майнових та інтеле­ктуальних цінностей в об'єкти інвестування. Учасниками інвестиційної ді­яльності можуть бути громадяни та юридичні особи України, інших дер­жав, які забезпечують реалізацію інвестицій як виконавці замовлень або на підставі доручення інвестора.

Суб'єктами інвестиційної діяльності є: держава через свої інститу­ти, господарські товариства (компанії), і фінансово-кредитні установи, ін­ші функціональні учасники.

Валові інвестиції - це загальний обсяг інвестованих коштів у певний період, спрямованих на нове будівництво, придбання засобів виробництва і на приріст товарно-матеріальних запасів. Чисті інвестиції є меншими за валові на розмір амортизаційних відрахувань.

Економічну природу інвестицій пояснює класифікація, в основу якої покладено такі ознаки: об'єкти вкладення коштів; характер участі інвестора в інвестуванні; регіональна ознака; період інвестування; форми власності; форми участі інвестора в інвестуванні; ступінь ризику; форми відтворення.

Інвестиції в економіці представлені у формах, представлених на ри­сунку 14.1.

Рисунок 14.1 - Форми інвестицій

1. Фінансові інвестиції - вкладення коштів у різноманітні фінансові інструменти - цінні папери, депозити, цільові банківські вклади.

2. Реальні інвестиції - вкладення коштів у матеріальні (будівлі, спо­руди, обладнання тощо) і нематеріальні (патенти, ліцензії, «ноу-хау», нау­ково-дослідні і дослідно-конструкторські роботи у вигляді документації тощо) активи.

Останнім часом в економічній літературі визначилися нові форми ін­вестицій, які входять до складу реальних інвестицій, - інноваційні інвести­ції та інтелектуальні інвестиції.

Інноваційні інвестиції - це вкладення у нововведення. В принципі, в умовах розвиненої економіки всі інвестиції мають бути інноваціями. За умов кризи можливі інвестиції на підтримку діючих технічно відсталих виробничих фондів.

Інтелектуальні інвестиції - це вкладення в об'єкти інтелектуальної власності, що випливають з авторського права, винахідницького і патент­ного права, права на промислові зразки і корисні моделі.

Інвестиції можуть бути прямі і непрямі:

- прямі - передбачають безпосередню участь інвестора у виборі об'єкта інвестування і вкладення коштів.

- непрямі - здійснюються через різних фінансових посередників, які акумулюють фінансові кошти і розміщують їх на свій розсуд у найбільш ефективний спосіб. Вкладення в цінні папери, керовані як єдине ціле, на­зивають портфельними.

Кошти можуть бути приватними і державними:

- приватні кошти громадян, кошти підприємств недержавної форми власності, неурядових організацій;

- державні — фінансуються за рахунок бюджетних коштів різних рі­внів, державними підприємствами та закладами.

Інвестиції можуть бути вкладені:

- у нове будівництво або будівництво підприємств, будівель, споруд, здійснюване на нових площах і за вперше затвердженим проектом;

- у розширення діючого підприємства - будівництво нових відділів діючого підприємства, додаткових виробничих комплексів і виробництв, будівництво нових або розширення існуючих цехів з метою збільшення виробничих потужностей;

- у реконструкцію діючого підприємства - здійснення за єдиним проектом повного або часткового переобладнання і перебудови вироб­ництв з заміною морально застарілого і фізично зношеного обладнання з метою зміни профілю випуску нової продукції;

- у технічне переозброєння - комплекс заходів, спрямованих на під­вищення техніко-економічного рівня виробництва окремих цехів, вироб­ництв, дільниць.

Інвестиційний цикл - це комплекс заходів від моменту прийняття рі­шення про інвестування до завершальної стадії інвестиційного проекту: науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи (НДДКР), прийняття інвестиційних рішень, планування і проектування, підготовка до будівниц­тва, будівництво, вихід на проектні показники і режим окупності вкладень.

14.2 Інвестиції у засоби виробництва (реальні інвестиції)

Реальні інвестиції, на відміну від фінансових, повністю спрямову­ються на збільшення реального капіталу, тобто на збільшення основних фондів і на приріст матеріально-виробничих запасів, а також нематеріаль­них активів (рис. 14.2).

Термін «реальні інвестиції» застосовується в міжнародній практиці економічного аналізу і, зокрема, у системі національних рахунків ООН.

Розрізняють такі види реальних інвестицій:

1. Інвестиції оновлення - здійснюються за рахунок коштів фонду ві­дшкодування підприємства.

2. Інвестиції розширення (чисті інвестиції) - здійснюються за рахунок частини національного доходу або за рахунок фонду чистого нагромадження.

3. Валові інвестиції - інвестиції оновлення і розширення разом.

Для характеристики реальних інвестицій використовуються такі по­казники:

РЕАЛЬНІ ІНВЕСТИЦІЇ

с=> Нове будівництво

с=> Модернізація

с=> Реконструкція

Розширення

Підтримка діючих потужностей

Приріст товарно-виробничих

Індустрія знань

Інноваційні інвестиції

Інтелектуальні інвестиції

Рисунок - 14.2 Структура реальних інвестицій

- обсяг інвестицій, тобто вартісний вимір вкладеного капіталу;

- норма інвестицій - відношення обсягу інвестицій до валового на­ціонального продукту або валового внутрішнього продукту;

- коефіцієнт приросту капіталоємності - характеризує ефектив­ність інвестицій та ефективність нагромадження. Визначається як відно­шення валових інвестицій в основний капітал до приросту валового націо­нального продукту (валового внутрішнього продукту) за той самий період;

- нагромадження - вартісне вираження використаної частини націо­нального доходу на розширене відтворення. Являє собою приріст основно­го капіталу, матеріально-виробничих запасів, невиробничого капіталу і, відповідно, збільшення обсягів виробництва продукції та послуг.

У країнах з ринковою економікою ці показники неоднакові і зале­жать від рівня розвитку країни, стану її економіки в поточний період.

Основна частина реальних інвестицій (60-70 %) у розвинених краї­нах - це приватні інвестиції (максимальний показник (70 %) притаманний США). Такі інвестиції спрямовані, в основному, у прибуткові галузі про­мисловості, збиткові галузі інвестує держава.

На сучасному етапі розвитку України основою інвестиційних проце­сів мають стати виробничий капітал (об'єкти інвестицій) і реальні інвести­ційні проекти.

До основних результатів реальних інвестицій належать:

1) реалізація соціальних програм;

2) пропорційне розміщення продуктивних сил;

3) гармонійний розвиток галузей народного господарства;

4) прискорення темпів НТП і розвитку базових галузей народного господарства;

5) реалізація програм розвитку паливно-енергетичного комплексу, житла, оновлення виробничих фондів;

6) здійснення будівництва важливих об'єктів.

Реальні інвестиції класифікують за різними ознаками. Враховуючи ці ознаки, структура поділяється на галузеву, технологічну, відтворювальну, територіальну, а також структуру за формами власності.

Галузева структура реальних інвестицій означає розподіл за галузя­ми економіки.

Технологічна структура реальних інвестицій має першочергове зна­чення для підвищення ефективності суспільного виробництва.

Відтворювальна структура реальних інвестицій - це їх розподіл на но­ве будівництво, розширення виробництва, реконструкцію виробництва, пере­обладнання діючих цехів виробництв, технічне переобладнання виробництва.

Територіальна структура реальних інвестицій - це їх розподіл за економічними районами України (Донбас, Придніпров'я, Прикарпаття, Центральний, Причорномор'я, Полісся).

Структура реальних інвестицій за формами власності відбиває роз­поділ вкладів між державними, акціонерними, комерційними та іншими колективними підприємствами.

Капітальні вкладення - це частина інвестицій, спрямована на відтво­рення основних засобів виробничого і невиробничого призначення, на створення нових, реконструкцію і розвиток наявних основних засобів, включаючи об'єкти соціальної сфери

Найпоширенішим об'єктом інвестування є основний капітал, до якого належать: земельні ділянки, капітальні витрати на поліпшення землі, будо­ви, машини та обладнання, транспортні засоби, інструменти, приладдя, ро­боча та продуктивна худоба, багаторічні насадження та інші основні засоби.

Основні виробничі фонди інвестиційної сфери поділяються на фонди будівельного та виробничого призначення.

До фондів будівельного призначення відносять: будівельні машини та механізми, обладнання силове та виробниче, транспортні засоби всіх видів, виробничі будівлі та споруди, інші основні фонди, до яких включають ін­струменти, контрольно-вимірювальні пристрої, господарський інвентар терміном служби понад одного року, незалежно від вартості.

До фондів виробничого призначення відносять: машини, обладнання, передавальні пристрої, транспортні засоби, виробничий інвентар, інстру­менти строком служби понад один рік, будівлі, споруди підсобних та до­поміжних виробництв, виділених на самостійний промисловий баланс, які входять до складу підприємств, організацій та фірм інвестиційної сфери.

Окрім постійно діючих засобів праці в будівництві використовують­ся й тимчасові будівлі та споруди, які зводяться лише на певний період ви­конання робіт на об'єктах будівництва.

Вкладаючи кошти в основні фонди, інвестор повинен оцінити їх за повною первісною вартістю або за відновною вартістю.

Комплекс галузей і виробництв, фінансово-кредитних закладів та ін­ших інституційних суб'єктів інвестиційної діяльності, де обертається довго­строковий інвестиційний капітал з метою розширеного відтворення основ­них фондів, є інвестиційною сферою. Реалізація продукції в інвестиційній сфері - це складний і тривалий процес перетворення авансованого інвесто­ром капіталу у виробничі запаси, поступово залучені у процес виробництва, і створення готової продукції інвестиційної сфери - будівель і споруд, які передаються інвестору як засіб погашення авансованого капіталу.

В умовах ринку цей процес може відбуватися зовсім в іншій формі, перетворюючи класичну форму обігу капіталу: гроші - товар - більші гроші - Т - Г1), у форму комерціалізації процесу обороту капіталу.

Як видно з наведеної схеми, питома вага оборотних фондів більш як у два рази перевищує питому вагу фондів обігу. Таке співвідношення ха­рактерне для останніх років і пояснюється зростанням обсягу незаверше­ного будівництва і несплатами за готову продукцію.

Розмір оборотних коштів будівельної організації залежить від швид­кості їх обороту та обсягів виконаних будівельно-монтажних робіт. Чим швидше оборотні кошти переходять з однієї стадії кругообігу в іншу, тим менше часу знаходяться вони в товарній і грошовій формах і тим менша сума, яка потрібна будівельній організації. Прискорення обороту - це по­казник ефективності використання оборотних коштів, одне з важливих джерел економії грошових ресурсів.

Залежно від сукупності дій оборотних коштів, показники їх обороту можуть бути загальними і частковими. Останні відображають використан­ня окремих груп або елементів матеріальних ресурсів і впливають на зага­льний показник обороту всіх оборотних коштів. Для загальної характерис­тики оборотних коштів, що знаходяться у розпорядженні будівельної орга­нізації в цілому, розраховується загальна норма оборотних коштів, як від­ношення їхньої середньорічної величини до обсягу виконаних і сплачених будівельно-монтажних робіт за їхньою кошторисною вартістю.

Процес прогнозування (планування) капітальних вкладень на підп­риємствах охоплює два етапи, які один за одним послідовно здійснюються: перший - обчислення необхідного обсягу реальних (виробничих) інвести­цій на розрахунковий період (рік, кілька років); другий - визначення конк­ретних джерел їхнього фінансування.

Масштабність і складність розрахунків на першому етапі залежать від можливих варіантів конкретної економічної ситуації на ринку та на пі­дприємстві:

1) за кількісними та якісними характеристиками попит ринку задово­льняється повністю, а відтак немає потреби у збільшенні обсягу виробниц­тва певної продукції на відповідному підприємстві;

2) попит на продукцію підприємства постійно зростає і виробник за­цікавлений у відповідному збільшенні обсягу виробництва за допомогою введення в дію додаткових виробничих потужностей;

3) має місце різке зменшення попиту ринку на пропоновану для про­дажу продукцію, через що підприємство мусить модернізувати її або тер­міново організувати виробництво нової, конкурентоспроможної продукції.

За першим варіантом має здійснюватись лише просте відтворення основних фондів, переважно за рахунок амортизаційних відрахувань.

Другий варіант передбачає здійснення розширеного відтворення ос­новних фондів і об'єктів соціальної інфраструктури. Наслідком цього про­цесу має бути нарощування до необхідних розмірів виробничої потужності підприємства переважно через його технічне переозброєння, реконструк­цію або розширення за попередньо розробленим проектом.

Такий варіант збільшення виробничих можливостей підприємства зумовлює необхідність ретельного складання програми (плану) його техні­чного переозброєння та реконструкції (розширення). Програма (план) складається, як правило, за розділами:

1) зведені техніко-економічні показники (приріст виробничої потуж­ності й обсягу товарної продукції; підвищення рівня механізації (автомати­зації) виробництва; зростання продуктивності праці; економія енергетич­них і матеріальних ресурсів; загальна сума капітальних вкладень);

2) заходи за окремими напрямками техніко-технологічного та органі­заційного розвитку (впровадження прогресивної технології, механізація та автоматизація виробництва, модернізація діючого устаткування, удоскона­лення організації виробництва й управління) з визначенням для кожного з них приросту виробничої потужності та інших економічних показників;

3) потреба в устаткуванні (вітчизняною, в тому числі виготовленою власними силами; імпортного; типових вузлах для модернізації діючого устаткування).

Для визначення необхідного обсягу капітальних вкладень за цим ва­ріантом економічної ситуації. Залежно від стадії планування використову­ють два методи: перший - метод попередньо-приблизних розрахунків (на підставі показника питомих капітальних вкладень на одиницю приросту виробничої потужності); другий - метод прямих розрахунків (за даними кошторису технічного переозброєння і реконструкції або розширення під­приємства).

За першим методом розрахунки здійснюють у наступній послідов­ності:

1) обчислюють необхідну середньорічну величину виробничої поту­жності підприємства, виходячи з очікуваного коефіцієнта її використання в розрахунковому році та виявленого попиту ринку на продукцію;

2) визначають величину середньорічної виробничої потужності, якої бракує для задоволення ринкового попиту на продукцію за відомої реаль­ної потужності підприємства;

3) розраховують абсолютну величину необхідної додаткової вироб­ничої потужності підприємства, використовуючи для цього спеціальний коефіцієнт перерахунку середньорічного її приросту в абсолютний за сере­дніми даними тривалого періоду;

4) на підставі питомих капітальних витрат на одиницю приросту ви­робничої потужності визначають загальну суму необхідних капітальних вкладень на розрахунковий період.

Розрахований таким укрупненим (приблизним) методом обсяг капі­тальних вкладень згодом (з появою необхідної інформації) треба уточнити за допомогою застосування другого методу - методу прямих обчислень за даними кошторисної вартості всієї сукупності заходів, передбачених про­грамою (планом) технічного переозброєння, реконструкції або розширення діючого підприємства.

Для забезпечення ефективної господарської діяльності підприємства важливим є також обґрунтоване визначення конкретних джерел фінансу­вання виробничих інвестицій.

Найпростіше це можна зробити (для першого варіанта економічної ситуації) в акціонерному товаристві, що стає найбільш поширеною фор­мою організації бізнесу.

Якщо за певних причин (помилки організаційного періоду, раптове істотне зростання цін на нове устаткування тощо) акумульованої суми амортизаційних відрахувань недостатньо для фінансування заміни застарі­лого устаткування, то для покриття частини, якої бракує, треба використа­ти інші (внутрішні) джерела формування коштів (зокрема оголосити пе­редплату на звичайні та привілейовані акції або залучити частину нерозпо­діленого прибутку).

Забезпечення фінансування розширеного відтворення основних фон­дів за другим і третім варіантами економічної ситуації підприємства (істо­тне збільшення обсягу продукції, що виробляється, або організація вироб­ництва нових видів товарів відповідно до попиту ринку) є складним госпо­дарським завданням. Для того, щоб його правильно розв'язати, потрібне глибоке економічне обґрунтування вибору тих чи інших джерел форму­вання необхідних реальних інвестицій (капітальних вкладень).

14.3 Види застосування цінних паперів, порядок їх випуску, обігу та використання

Цінні папери - це грошові документи, що засвідчують право воло­діння або кредитні відносини, визначають взаємини між особою, яка їх ви­пустила (емітентом), та їхнім власником і передбачають, як правило, ви­плату доходу у вигляді дивідендів чи відсотків, а також можливість пере­дачі грошових прав іншим особам. Цінні папери можуть бути іменнимиабо на пред'явника. Іменні цінні папери передаються здебільшого спосо­бом повного індосаменту (передатним написом, який засвідчує перехід прав за цінним папером до іншої особи), а цінні папери на пред'явника обертаються вільно. Дуже важливо знати, що цінні папери можна викорис­тати для здійснення розрахунків між суб'єктами господарювання або як заставу для забезпечення платежів і кредитів.

За класифікаційними ознаками види та групи цінних паперів показа­но на рис. 14.3.

Облігації підприємств

Облігації внутрішніх державних і місцевих позик

Акції

Казначейські зобов'язання

Види

Цінні папери

Пайові

Групи

2>

Похідні

Боргові

Рисунок 14.3 - Види та групи цінних паперів.

Акція - цінний папір без установленого строку обігу, що засвідчує пайову участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в ньому і право на участь в управлінні ним, дає право його влас­никові на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у розподілі майна за ліквідації акціонерного товариства.

Акції можуть бути іменними та на пред'явника, привілейованими і простими. Громадяни мають право бути власниками, як правило, іменних акцій. Обіг останніх фіксується у книзі реєстрації акцій відповідних това­риств. До неї вносяться відомості про власника акцій, час їхнього прид­бання та кількість у кожного акціонера. Щодо акцій на пред'явника, то ре­єструється лише їхня загальна кількість.

Привілейовані акції дають власникові переважне право на одержання дивідендів, а також на першочергову участь у розподілі майна акціонерно­го товариства в разі його ліквідації. Вони можуть випускатися із фіксова­ним у відсотках від їхньої номінальної вартості розміром щорічного диві­денду. Тоді дивіденди товариство мусить виплачувати в зазначеному роз­мірі, незалежно від абсолютної величини одержаного прибутку у відповід­ному році. У тому разі, коли прибуток відповідного року буде недостатнім, виплату дивідендів на такі акції треба проводити за рахунок резервного фонду акціонерного товариства.

Випуск усіх видів акцій акціонерним товариством здійснюється у ро­змірі його статутного фонду або на всю вартість майна державного підпри­ємства у разі перетворення останнього на акціонерне товариство. До цього треба додати, що привілейовані акції можуть бути випущені на суму, що не перевищує 10% статутного фонду акціонерного товариства.

Облігацією є цінний папір, що засвідчує внесення її власником пев­ної суми грошових коштів і підтверджує зобов'язання емітента повернути власнику облігації в обумовлений строк номінальну її вартість з виплатою фіксованого відсотка. Облігації усіх видів розповсюджуються серед юри­дичних і фізичних осіб на добровільних засадах. Випускаються облігації двох видів: 1) облігації внутрішньої державної та місцевої позик; 2) облі­гації підприємств. Вони можуть бути іменними і на пред'явника, відсотко­вими та безвідсотковими (цільовими), такими, що вільно обертаються або з обмеженим обігом.

Облігації внутрішньої державної і місцевої позик випускаються на пред'явника. Обов'язковим реквізитом цільових облігацій має бути зазначен­ня товару (послуги), під який (яку) вони випускаються. Облігації, що призна­чаються для відкритого продажу з наступним вільним обігом (крім безвідсот-кових облігацій), повинні мати купонні листки на виплату відсотків.

Рішення про випуск облігацій внутрішньої державної та місцевої по­зик ухвалюють відповідно Кабінет Міністрів України і місцеві органи вла­ди, а облігацій підприємств - емітент з оформленням відповідним прото­колом. Підприємства (акціонерні товариства) можуть випускати облігації на суму не більше 25% від розміру статутного фонду і за умови повної оплати всіх раніше випущених акцій.

Кошти, одержані від реалізації облігацій позичкового характеру, на­правляються відповідно до державного та місцевого бюджетів, а також до позабюджетних фондів місцевих адміністрацій. Виплата доходу на придбані облігації здійснюється згідно з умовами їхнього випуску. Проте дохід на облігації цільової позики (безвідсоткові облігації) не виплачується. Власни­кам таких облігацій надається лише право придбати відповідні товари або послуги, під які випущено цей вид цінних паперів. Якщо ціна товару на мо­мент його одержання перевищуватиме вартість облігації, то власник одер­жує товар за ціною, зазначеною в облігації, а коли товар стане дешевшим, власнику виплачується різниця між вартістю облігації та ціною товару.

Казначейські зобов язання України - вид цінних паперів на пред'явника, що розміщуються тільки на добровільних засадах серед насе­лення, засвідчують внесення власниками грошових коштів до бюджету і дають право на одержання фінансового доходу. Випускаються три різно­види казначейських зобов'язань: а) довгострокові - з терміном чинності від 5 до 10 років; б) середньострокові - від 1 до 5 років; в) короткострокові - до одного року. Рішення про емісію довго- і середньострокових казна­чейських зобов'язань ухвалює Кабінет Міністрів, а короткострокових -Міністерство фінансів України. Ціна продажу казначейських зобов'язань встановлюється залежно від часу їхнього придбання в межах строку чин­ності. Кошти від реалізації казначейських зобов'язань спрямовуються на покриття поточних видатків державного бюджету.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67 


Похожие статьи

Б Г Шелегеда - Економіка підприємства навчальний посібник