Б Г Шелегеда - Економіка підприємства навчальний посібник - страница 37

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67 

2.3. Основи проектної стратегії

2.4. Основна концепція маркетингу

2.5. Витрати й доходи маркетингу

3. Сировина, матеріали й комплектуючі вироби

3.1. Специфікація потреби в сировині, матеріалах і ком­плектуючих виробах

3.2. Доступність матеріальних ресурсів

3.3. .Стратегія поставок, витрати на матеріали й комплек­туючі вироби

4. Місцезнаходження і навколишнє середови­ще

4.1. Аналіз місцезнаходження та навколишнього середо­вища

4.2. Остаточний вибір пункту розміщення об'єкта та оцін­ка витрат

5. Інженерно-техноло­гічна частина проекту

5.1. Виробнича програма і виробнича потужність

5.2. Вибір технології, детальний план та інженерні основи проекту

5.3. Вибір обладнання, будівельно-монтажні роботи

6. Організаційні й на­кладні витрати

6.1. Організація та управління об'єктом

6.2. Організаційне проектування

6.3. Накладні витрати

7. Трудові ресурси (пе­рсонал)

7.1. Потреба в окремих категоріях персоналу

7.2. Оцінка витрат на його утримання

8. Планування процесу здійснення проекту

8.1. Цілі та етапи процесу реалізації проекту

8.2. Календарний графік реалізації проекту

8.3. Розрахунки загальних витрат

9. Фінансовий аналіз та оцінка ефективності інвестування

9.1. Цілі і завдання фінансового аналізу

9.2. Аналіз витрат на реалізацію проекту

9.3. Методи економічної оцінки інвестиційного проекту

9.4. Фінансування проекту

9.5. Фінансові та економічні показники діяльності підпри­ємства (організації)

Після проведення необхідних досліджень, що передують прийняттю інвестиційного рішення, складається бізнес-план - максимально компакт­ний за змістом і стандартний за формою документ, що в ньому викладено головне спрямування інвестиційного проекту та його основні технічні й фінансово-економічні параметри. Кількість розділів і деталізація бізнес-плану інвестиційного проекту залежать від його масштабності й конкрет­ної сфери діяльності. Такий бізнес-план формується як підстава для отри­мання фінансової підтримки від потенційних інвесторів: саме для них його передовсім і призначено. Його використовують також комерційні банки для формування власного кредитно-інвестиційного портфеля і наступногонадання кредитів підприємцям, підприємствам та організаціям, які розро­били і подали бізнес-плани інвестиційних проектів.

Найважливішою складовою бізнес-плану та інвестиційного проекту в цілому є фінансовий план, який складається на 3-5 років за певною схе­мою (рис. 14.5).

Рисунок 14.5 - Основні розділи фінансового плану інвестиційного проекту

Прогнозування обсягів реалізації (продажу) продукції здійснюється у вигляді таблиці за такою схемою: 1) найменування продукції; 2) фізичний обсяг реалізації; 3) ціна реалізації одиниці продукції; 4) сума реалізації без ПДВ та акцизу (3 х 2); 5) обсяг ПДВ та акцизу; 6) виручка від реалізації з ПДВ та акцизом (4 + 5). При цьому обсяг і суми реалізації прогнозуються окремо для продажу на внутрішньому та зовнішньому ринках. У процесі прогнозування обсягів реалізації треба також ураховувати: час збуту; за­тримку платежів; частку продажу з оплатою в кредит і з авансом. У разі застосування системи знижок сума реалізації прогнозується з урахуванням усіх знижок.

До інвестиційних витрат проекту відносять інвестиції, що забезпе­чують його підготовку й реалізацію. Інвестиційні витрати можна розділити на капітальні та поточні. Капітальні витрати включають витрати на: 1) пе-редінвестиційні дослідження й підготовчі роботи; 2) оренду та освоєнняземельної ділянки; 3) будівлі і споруди, будівельно-монтажні роботи; 4) інфраструктуру; 5) технологію та устаткування; 6) пусконалагоджуваль­ні роботи. До складу поточних входять витрати на підготовку експлуата­ційних кадрів, накладні витрати та оборотні кошти.

План залучення капіталу передбачає конкретні джерела фінансуван­ня проекту: внутрішні - власні кошти, залучені кошти, державні субсидії, кредити комерційних банків; зовнішні - кредити міжнародних фінансових організацій, кредити іноземних банків, технічна допомога (гранти), порт­фельні іноземні інвестиції, прямі іноземні інвестиції. За статтями «Власні кошти» і «Прямі іноземні інвестиції» інвестиційні витрати відшкодову­ються за рахунок грошових коштів, а також матеріальних і нематеріальних активів інвесторів. Якщо джерелами фінансування служать залучені кошти й портфельні іноземні інвестиції, то це означає, що ініціатори інвестицій­ного проекту залучають кошти інших інвесторів (юридичних чи фізичних осіб) через продаж акцій та інших цінних паперів. За статтею «Кредити міжнародних фінансових організацій» фіксується обсяг фінансових коштів, які пропонуються (надаються) Всесвітнім банком, Міжнародним валютним фондом, Європейським банком реконструкції та розвитку, іншими подіб­ними організаціями. При цьому загальні обсяги інвестиційних витрат і джерела їхнього фінансування кількісно мають збігатися.

Метою розрахунку поточних витрат проекту є визначення загаль­них поточних витрат на виробництво і збут. Рекомендується розраховувати прямі витрати на одиницю продукції, а потім - на весь обсяг реалізованої продукції. Прямі витрати на одиницю реалізованої продукції охоплюють матеріальні і трудові витрати: а) сировина і матеріали; покупні комплек­туючі вироби та напівфабрикати; паливо; енергія; роботи і послуги вироб­ничого характеру; оборотні відходи - виключаються; б) основна заробітна плата персоналу; відрахування на державне соціальне страхування і до Пе­нсійного фонду та Державного фонду сприяння зайнятості; додаткові ви­плати з фонду оплати праці). До непрямих витрат на обсяг реалізованої продукції відносять:

- амортизацію (у тім числі амортизацію основних фондів, знос не­матеріальних активів, витрати майбутніх періодів);

- рентні платежі (у тім числі: платежі на обов'язкове страхування майна та працівників; платежі на страхування іноземних інвесторів і ризи­ків зовнішньоторговельних операцій; плату за землю; плату за викиди за­бруднюючих речовин і розміщення відходів у межах встановлених лімітів; обов'язкові відрахування до позабюджетних та інноваційних фондів);

- маркетингові витрати (у тім числі: витрати на комплексне дослі­дження ринку; на рекламу; на сертифікацію і збут продукції, включаючи екс­портне мито; на проведення виставок, ярмарок, ділових переговорів тощо);

- адміністративні витрати (у тім числі: оплату послуг зв'язку і ба­нків; оплату аудиторських, ремонтно-сервісних і комунальних послуг; офі­сно-господарські, представницькі та канцелярські витрати; витрати на службові відрядження);

- виплату відсотків за кредити банків;

- невиробничі витрати;

- інші операційні витрати.

Отже, загальна сума поточних витрат на виробництво і збут продук­ції включає прямі матеріальні та трудові витрати, а також операційні (не­прямі) витрати.

Баланс грошових потоків за своєю сутністю підсумовує розрахунки попередніх розділів фінансового плану, характеризує рух грошових пото­ків, передбачає можливі «вузькі місця» в оплаті заборгованості та інших грошових зобов'язань, відображає джерела фінансування інвестиційного проекту. Він складається за такою схемою: 1) грошові кошти на початок року; 2) надходження коштів (реалізована продукція з ПДВ та акцизом, різ­номанітні доходи та інші грошові надходження); 3) загальна кількість наяв­них грошових коштів (1 + 2); 4) грошові платежі стороннім організаціям (інвестиційні і поточні витрати, усі види податків, платежі за кредитами, виплата дивідендів, погашення заборгованості тощо); 5) повна сума грошо­вих виплат на сторону; 6) грошові кошти на кінець року (3 - 5). Одночасно зі зведеним балансом грошових потоків має формуватися план прибутків з метою визначення величини прибутку, що підлягає оподаткуванню.

Прогнозний бухгалтерський баланс складається на кінець кожного ро­ку реалізації проекту для визначення «вузьких місць». Методика прогнозу­вання зазвичай базується на аналітичній оцінці руху грошових коштів та інших активів і зміні пасивів, виходячи з базових бухгалтерських проводок.

14.6 Оцінка ефективності інвестицій

Розрізняють три види оцінки ефективності інвестицій: економічну (комерційну), бюджетну та фінансову.

Економічна ефективність інвестиційного проекту - це різниця між ре­зультатами і витратами за межами фінансової ефективності прямих учасників проекту. Економічна оцінка характеризує ефективність проекту для народно­го господарства загалом або для галузі, групи підприємств, регіону тощо.

Бюджетна оцінка ефективності віддзеркалює фінансові наслідки для різних рівнів бюджетів, тобто очікувані співвідношення видатків, податків і зборів. Показником бюджетної ефективності впровадження проекту є різ­ниця між податками та видатками певного рівня бюджету, рівень яких за­лежить від впровадження конкретного проекту.

Фінансова оцінка передбачає фінансові результати реалізації проекту для його безпосередніх учасників. Ця оцінка базується на очікуваній нормі дохідності, яка влаштовує всіх суб'єктів інвестування.

Залежно від виду оцінки ефективності застосовуються певні методи інвестиційного аналізу. Традиційні методи аналізу мають давню історію і після виникнення часової теорії грошей застосовуються паралельно з ме­тодами, що ґрунтуються на використанні концепції дисконтування.

Традиційні методи базуються на обчисленні таких показників, як но­рма (коефіцієнт) ефективності (дохідності) та період (строк) окупності ін­вестицій.

Норма ефективності обчислюється як відношення сумарних грошо­вих надходжень в теперішній вартості до суми інвестованих коштів, спря­мованих на реалізацію інвестиційного проекту. Якщо норма ефективності менша за одиницю, проект має бути відкинутий як такий, що не принесе додаткових доходів інвестору. В практичних розрахунках використовуєть­ся річна норма ефективності:

(14.1)

де НЕР - річна норма ефективності;

ГНР - середньорічні грошові надходження;

UIK - загальна сума інвестованих коштів.

Період окупності інвестицій обчислюється як зворотний показник:

X ІК ПО = X

гнр , (14.2)

де ПО - період окупності інвестицій у роках;

UIK - загальна сума інвестицій у проект, передбачена кошторисом;

ГНР - середньорічні грошові надходження.

Принцип приведених витрат, який використовується у методиці, ґру­нтується на застосуванні нормативних коефіцієнтів економічної ефектив­ності, які мають усереднений характер, не враховують підприємницький ризик й обмежуються або усередненим роком, або строком окупності.

Строк окупності нормується 5-6 роками, а інвестора, природно, ціка­вить весь строк експлуатації об'єкта.

Крім того, показники порівняльної економічної ефективності не вра­ховують чинник часу при оцінюванні поточних витрат і прибутку за рока­ми реалізації проекту. Встановлені галузеві нормативні коефіцієнти еко­номічної ефективності коливаються від 0,05 - у транспортному будівницт­ві, до 0,25 - у матеріально-технічному забезпеченні, харчовій, легкій та інших галузях промисловості. Ці коефіцієнти являють собою норму прибу­тку на капітал. Вони мають заданий (нормативний) характер, тому важко зрозуміти, чому вони були встановлені на різних рівнях.

У світовій практиці відомо кілька методів оцінювання ефективності інвестицій та життєвого циклу проектів, які ґрунтуються на теорії часової вартості грошей.

Метод розрахунку прибутку. Цей метод дає змогу визначити статич­ну норму ефективності інвестицій, тобто загальну потребу у прибутку дляздійснення обов'язкових платежів. Норма ефективності може визначатися стосовно інвестицій або виробничого капіталу:

т т

І Пт І Пт

НЕС = ^-;    НЕС = -=°-

Т * ІК Т * ФВ s (143)

де НЕС - статична норма ефективності;

Т

І Пт

1=0      - загальна потреба у прибутку впродовж інвестиційного пері­оду Т;

ІК - середньорічний обсяг інвестицій у періоді, що розглядається;

ФВ - середньорічна вартість виробничого капіталу.

Внутрішня норма ефективності (ВНЕ) - це рівень дохідності конк­ретного проекту у вигляді дисконтної ставки, за якою майбутня вартість грошового потоку від інвестицій приводиться до дійсної (теперішньої) ва­ртості інвестицій. Економічна суть цього методу полягає в порівнянні аль­тернативних інвестицій з депозитною банківською ставкою.

Дисконтування дає змогу визначити теперішню (чисту) вартість ка­піталу як еквівалент майбутньої вартості грошової маси. Виходячи з пра­вила складних процентів, які враховують майбутні доходи та інфляцію, еквівалент завжди буде меншим:

мв = тв (1 + нд )т; (144)

МВ

ТВ

(1 + НД У (14.5)

де МВ - майбутня вартість капіталу; ТВ - теперішня вартість капіталу;

НД - норма очікуваного доходу (процентна ставка, коефіцієнт дис­контування, ВНЕ);

Т - тривалість інвестиційного періоду.

Метод чистої теперішньої вартості (ЧТВ) капіталу дає змогу ви­значити динамічну норму ефективності (дохідності) як норму приведення (дисконту), за якої сума дисконтованого доходу (прибутків) за певний ін­вестиційний період стає рівною інвестиціям:

д = д о + +-д^-г + ... +-Дт-^ = І-Дт-^- ;

0    1 + нд    (1 + нд)2 (1 + нд)т    f-0(1 + нд)т

ІК = ІК0 +-^- +-2—— +... +-- = >-

0       1   і   Т-ГТТ       /1   і    LJTT\2 /1   і титт\Т

1 + нд  (1 + нд)2      (1 + нд)т  Т=0(1 + нд))

(14.6)

(14.7)де Д - дохід (прибуток);

ІК - інвестовані кошти (капітал);

НД - норма дохідності (дисконту);

Т - період інвестиційного циклу, який може бути як терміном служ­би технологічного обладнання, так і будь-якою іншою стадією інвестицій­ного процесу.

У процесі оцінки ефективності використання цінних паперів у вітчиз­няній системі господарювання зазвичай треба враховувати: поточні (опера­ційні) витрати, пов'язані з організацією випуску, розміщення та обігу цінних паперів; номінальну і ринкову вартість одиниці певного виду цінних папе­рів; загальний обсяг імітування цінних паперів та їхню частку в загальній величині фінансових ресурсів підприємства (організації) та інших суб'єктів господарювання; абсолютний (відносний) дохід емітентів і власників тих чи інших видів цінних паперів. Саме з урахуванням перелічених показників визначаються особливості оцінки ефективності випуску, розміщення й обігу цінних паперів на вітчизняному та міжнародному фондових ринках. У зага­льному обсязі цінних паперів в Україні за кількістю і вартістю найбільшу частку становлять різноманітні акції підприємств (організацій).

Для визначення ефективності випуску (реалізації) і використання в системі господарювання інших видів цінних паперів (казначейських зобо­в'язань, ощадних сертифікатів, векселів, приватизаційних майнових серти­фікатів) застосовуються майже ті самі методичні засади, тобто зіставляють­ся операційні витрати (ціни) та результати (економічні наслідки) для емітен­тів і власників. Основним показником рівня ефективності таких цінних па­перів є фінансовий дохід їхніх власників у вигляді певного річного відсотка від загальної суми внесених (депонованих) власних грошових коштів або матеріальних цінностей, згідно з чинним законодавством України.

Приватизаційні майнові сертифікати, отримані дорослим населенням в установах Ощадного банку України, мають забезпечити відповідний до­хід їхнім власникам лише у майбутньому (внаслідок обміну їх на акції під­приємств, які перетворюються на відкриті акціонерні товариства).

Питання для закріплення матеріалу

1. Що являють собою інвестиції, відповідно до Закону України «Про інвестиційну діяльність»?

2. Яка діяльність вважається інвестиційною?

3. Хто такий інвестор?

4. Які існують форми інвестицій?

5. Що являє собою ринок цінних паперів і який його склад?

6. Хто є основними суб'єктами фінансових відносин на ринку цінних паперів?

7. Як класифікуються цінні папери?

8. Дайте визначення реальним інвестиціям.

9. Яка структура реальних інвестицій?

10. Що належить до основних результатів реальних інвестицій?

11. Який склад оборотних коштів інвестиційної сфери?

12. Що показує коефіцієнт обернення?

13. Що таке спільні підприємства?

14. Що таке вільна економічна зона?

15. Скільки розрізняють видів оцінки ефективності інвестицій? Пе­релічите їх.

16. Які існують основні показники оцінки ефективності випуску та обігу акцій в Україні.

Тести до теми 14

1. Інвестиції - це:

а) всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності;

б) грошові надходження;

в) відсотки від вигідного розміщення капіталу.

2. Фінансові інвестиції - це вкладення в:

а) матеріальні активи;

б) нематеріальні активи;

в) інші папери, вклади, депозити.

3. Інтелектуальні інвестиції - це вкладення в:

а) матеріальні активи;

б) нематеріальні активи;

в) інші папери, вклади, депозити.

4. Реальні інвестиції - це вкладення в:

а) матеріальні і нематеріальні активи;

б) нематеріальні активи;

в) інші папери, вклади, депозити.

5. Прямі інвестиції - це:

а) вкладення капіталу, безпосередньо в об'єкт інвестування;

б) надання капіталу фінансовому посереднику;

в) надання капіталу інвестиційному посереднику.

6. Короткострокові інвестиції - це вкладення на термін:

а) до 1 -го року;

б) від 1 -го до 3-х років;

в) від 3-х до 5-ти років.

7. Головним вимірником темпів економічного розвитку підприємства є:

а) зростання чисельності виробничого персоналу;

б) зростання обсягів виготовлення продукції;

в) обсяг інвестиційної діяльності підприємства.

8. Головною формою забезпечення зросту операційної діяльності пі­дприємства є:

а) фінансова діяльність;

б) інвестиційна діяльність;

в) діяльність, спрямована на матеріально-технічне забезпечення під­приємства.

9. Інвестиційна діяльність по відношенню до операційної діяльності підприємства:

а) носить пріоритетний характер;

б) абсолютно рівнозначна;

в) носить підлеглий характер.

10. До реального інвестування належить інвестування:

а) нового виробництва, реконструкції, модернізації;

б) придбання цінних паперів інших підприємств;

в) розміщення коштів на депозитних рахунках.

11. Інвестиційний портфель - це:

а) кошти на розрахунковому рахунку підприємства;

б) чистий прибуток підприємства;

в) сукупність існуючих фінансових інструментів.

12. Первинний ринок капіталів є різновидом:

а) ринку споживчого кредиту;

б) ринку інвестиційних товарів;

в) ринку фінансових активів.

13. Ринок інтелектуальних цінностей є різновидом:

а) ринку споживчого кредиту;

б) ринку інвестиційних товарів;

в) ринку фінансових активів.

14. Ринок споживчих товарів є різновидом:

а) споживчого ринку;

б) інвестиційного ринку;

в) ринку фінансових активів.

РОЗДІЛ 4

ІННОВАЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ І ВИРОБНИЧА БАЗА

ПІДПРИЄМСТВА

ТЕМА 15 ІННОВАЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ

15.1 Поняття, змістовна характеристика й окремі види іннова­ційних процесів

Інновації, згідно з Законом України «Про інноваційну діяльність», -це новостворені (застосовані) і (або) вдосконалені конкурентноздатні техно­логії, продукція або послуги, а також організаційно-технічні рішення виро­бничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, які істотно поліпшують структуру та якість виробництва і (або) соціальної сфери.

Значення терміну «інновація» залежить від конкретної мети дослі­дження, вимірювання або аналізу об'єкта. У зв'язку з цим, розрізняють такі основні типи інновацій:

- товарна інновація - введення нового продукту;

- технологічна інновація - введення нового методу виробництва;

- ринкова інновація - створення нового ринку товарів або послуг;

- маркетингова інновація - освоєння нового джерела постачання си­ровини або напівфабрикатів;

- управлінська інновація - реорганізація структури управління;

- соціальна інновація - впровадження заходів для поліпшення життя населення;

- екологічна інновація - впровадження заходів для охорони навко­лишнього середовища.

Згідно з законодавством України, інноваційна діяльність - це діяль­ність, яка спрямована на використання й комерціалізацію результатів нау­кових досліджень та розробок і зумовлює випуск на ринок нових конкуре­нтоспроможних товарів та послуг.

Суб'єктами інноваційної діяльності можуть бути:

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67 


Похожие статьи

Б Г Шелегеда - Економіка підприємства навчальний посібник