Б Г Шелегеда - Економіка підприємства навчальний посібник - страница 43

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67 

Величина Мнв обчислюється тоді, коли істотно змінюються залишки незавершеного виробництва. Обчислення її проводять по-різному залежно від широти номенклатури продукції та величини норм витрат. За обмеженої номенклатури продукції й великих норм витрат визначається зміна кількості виробів у незавершеному виробництві, яку помножують на норму витрат на один виріб. В інших випадках величина Мнв обчислюється приблизно, вихо­дячи зі зміни незавершеного виробництва у вартісному вимірі й витрат мате­ріалів на грошову одиницю за минулий рік.

Так підраховуються витрати на виробництво продукції основних мате­ріалів, напівфабрикатів, комплектувальних виробів і тих допоміжних матері­алів, які нормуються на окремі вироби. Витрати матеріалів на допоміжні й обслуговуючі процеси обчислюються помноженням обсягу робіт або кілько­сті об'єктів обслуговування на норму витрат. Об'єктами нормування витрат матеріалів у цьому разі можуть бути час роботи устаткування (мастильні, охолоджуючі матеріали, енергія), тонно-кілометри перевезень (матеріали для обслуговування транспортних засобів), одиниця ремонтноскладності устат­кування (матеріали для ремонту, запасні частини), кількість працівників (спецодяг, спецхарчування тощо).

Інтервали поставок матеріалів на підприємство та інтервали їхнього використання, за рідкісними винятками, не збігаються: багато з них посту­пають у виробництво безперервно, тобто щоденно. Тому виникає потреба в запасах матеріалів. За призначенням запаси поділяються на поточні, підгото­вчі й страхові. Зберігаються вони на складах разом, але нормативні величини обчислюються окремо.

Поточний запас забезпечує роботу підприємства в період між двома черговими надходженнями партій матеріалів. Він є величиною змінною: дося­гає максимуму в момент надходження партії матеріалів, поступово зменшу­ється внаслідок їхнього використання і стає мінімальним безпосередньо перед черговою поставкою (рис. 17.1).

А

с

См.с

С

См.з

с

См.п

-1-;-►

Величина партії

Рисунок 17.1 - Схема запасів матеріалів на підприємстві.

Максимальний поточний запас (Мзпттах) дорівнює партії поставки ма­теріалів, яка залежить від інтервалу між двома поставками та середньодобо­вих витрат матеріалів, тобто.

-^Д-з. пт. max     -Мд     $н> (17.1)

де Мд - середньодобові витрати матеріалу в натуральному вимірі;

їн - інтервал між надходженням чергових партій матеріалів у днях.

Різновидом поточного є сезонний запас, який утворюється за умов се­зонного використання, сезонної заготівлі або сезонного транспортування ма­теріалів.

Пгдготовчий запас створюється тоді, коли перед використанням мате­ріали потребують спеціальної підготовки (сушіння, розкрою, правки тощо). Він визначається за формулою

Мз.пд = Мд іп , (17.2) де їп - час на підготовку матеріалів у днях.

Страховий запас потрібний на випадок можливої затримки надхо­дження чергової партії матеріалів. Його обчислюють за формулою

Мз.стр. = Мд Іт , (17.3)

де іт - час термінового поповнення запасу в днях або за стандартних ін­тервалів постачання - середнє відхилення від нього.

Таким чином, загальний запас матеріалів становить: Максимальний

Мз.тах = Мд (Ін + Іп + Іт)

(17.4)

мінімальний

Мз.тіп Мд (іп + іт)

(17.5)

середній

М3.ср — Мд (f + Іп + Іт)

(17.6)

Важливе значення для підтримування поточних запасів на належному рівні має система регулювання запасів. На вибір системи регулювання впли­ває багато факторів і передовсім величина потреби в матеріалах, регулярність запуску у виробництво, форма постачання тощо. Регулювання запасів може здійснюватися за системами «максимум-мінімум», «стандартних партій», «стандартних інтервалів» тощо.

У нас найбільш відома система «максимум-мінімум», згідно з якою за­паси поповнюються до рівня не нижчого за їхню мінімальну величину, а після надходження чергової партії не бувають більшими за встановлену максималь­ну кількість. Для забезпечення цих умов замовлення на чергову поставку ма­теріалів видається за такої величини поточного запасу, якої вистачить для ро­боти аж поки замовлений матеріал надійде. Ця величина запасу називається «точкою замовлення» (Мзз) та обчислюється за формулою

де Із - час в днях від моменту оформлення замовлення до надходження чергової партії матеріалів.

Інші системи регулювання запасів, як це видно з їхніх назв, жорстко регламентують величини партій поставок або інтервал між ними.

Величина запасів матеріалів істотно впливає на ефективність роботи підприємства і вплив цей неоднозначний. З одного боку, збільшення запасів унаслідок постачання великими партіями потребує більших оборотних кош­тів, додаткових витрат на зберігання матеріалів, компенсацію можливого псування та втрат. Ці втрати й витрати можна вважати пропорційними вели­чині запасу, тобто партії поставки. З іншого боку, постачання великими пар­тіями зменшує кількість поставок і, відповідно, транспортно-заготівельні ви­трати, бо останні відносно мало залежать від величини партії поставки, а в більшій мірі обумовлені кількістю цих партій (витрати на оформлення, пере­силання документів, роз'їзди агентів, транспортування тощо). Зменшення ве­личини партії поставок спричиняє зворотний ефект: втрати й витрати, зв'язані

Мз.з — Мз.пд + Мз.стр + МдІ3,

(17.7)зі зберіганням запасів, зменшуються, а транспортно-заготівельні витрати зрос­тають (рис. 17.2).

14 М

з.пт.мах.

\

\Мз.з.

 

 

М

з.пт.міп. \

М н

з.пд.

М

з.стр.

Рисунок 117.2 - Графік залежності річних витрат на придбання і зберігання матеріалів від величини партії поставки.

Оптимальною є така партія поставки (пм), яка забезпечує мінімальні сумарні витрати (Смс) на придбання (Смп) і зберігання (Смз) матеріалів, тобто коли

См.с      См.п + См.з

— тіп. (17.8)

Підставивши у складові цієї функції відповідні значення, одержимо

Смп = М ■ Сп; (14.13)

м

Смз =      Рн, (14.14) де Мр - річна потреба у матеріалах;

Сп - транспортно-заготівельні витрати на одну партію поставки; Цм - ціна одиниці матеріалу без урахування транспортно-заготівельних витрат;

Рн - коефіцієнт, що враховує втрати від відволікання коштів у запаси й витрати на зберігання матеріалів.

Звідси оптимальна партія поставки обчислюється за формулою

пм =

м

2Мр С

\ Цм Р

р ~п (17.9)

17.4 Сутність, цілі і форми виробничої логістики

Нині є багато визначень логістики. Автори ряду публікацій розгляда­ють її передусім як науку, що дає змогу оптимізувати кооперативні зв'язки.

Інші вважають основним середовищем застосування логістики внутрішньо­виробничі процеси з обов'язковим включенням у логістику питань плануван­ня завантаження обладнання, визначення розмірів партій запуску деталей. Одні автори виокремлюють як основу логістичного підходу транспортне об­слуговування, інші - складське господарство. Так, французькі фахівці з логі­стики трактують її як «сукупність різноманітних видів діяльності з метою одержання з найменшими витратами необхідної кількості продукції у вста­новлений нас та у встановленому місці, в якому існує конкретна потреба в даній продукції». На думку деяких західних спеціалістів, логістика - це «Ін­теграція процесу перевезень з виробничою сферою і включає вантажно-розвантажувальні операції, зберігання і транспортування товарів, а також не­обхідні інформаційні процеси». Німецький учений Пфоль вважає, що логіс­тика - це процес планування, реалізації і контролю ефективних та економних з огляду на витрати переміщення та зберіганням матеріалів, напівфабрикатів і готової продукції, а також одержання інформації про постачання товарів від місця виробництва до місця споживання згідно з вимогами клієнтури.

Виробнича логістика охоплює функціональну сферу безпосереднього виробництва як процесу виготовлення, тобто процеси від початку виробни­чого процесу до передання готової продукції у підсистему логістичного роз­поділу і збуту, в тому числі виробниче транспортування сировини, матеріа­лів, комплектуючих тощо, а також виробниче складування.

Можна виділити головну мету і завдання трьох рівнів, що сприятимуть створенню оптимальної логістичної виробничої системи. Головна мета вироб­ничої логістики - це комплексне планування та управління матеріальним пото­ком у процесах виробництва, виробничого транспортування і складування та відповідним інформаційним потоком з метою забезпечення витратної та часової оптимізації характеристик матеріального потоку. Іншими словами виробнича логістика спрямована на забезпечення своєчасної і комплексної поставки про­дукції згідно з договорами, на організацію відповідно до замовлень безперерв­ного технологічного процесу за мінімізації загальних коштів незавершеного ви­робництва та виробничих витрат загалом.

Завдання першого рівня зводиться до мінімізації витрат на виробницт­во, забезпечення безперервного завантаження працівників і робочих місць, безперервність руху предметів праці у виробництві.

Завдання другого рівня полягає у підвищенні організованості процесів виробництва, реалізації основних принципів організації виробництва:

- спеціалізація - диверсифікація;

- стандартизація - універсалізація;

- прямотечійність - невизначеність;

- безперервність - перервність;

- паралельність - послідовність;

- пропорційність - резервування;

- надійність - гнучкість;

- ритмічність - аритмічність.

Завдання третього рівня - це гарантування працездатності виробничої системи у заданому діапазоні якісних та кількісних показників, забезпечення повного циклу управління в його взаємозв'язок, тобто забезпечення прогно­зування, нормування, планування, організації, обліку, контролю, аналізу ко­ординації, регулювання, стимулювання.

Цільова орієнтація і завдання виробничих процесів передбачають зага­льне зменшення невпорядкованості, різноманітності та невизначеності у русі предметів праці як в просторі, так і в часі. Так, односпрямований рух предме­тів праці у виробництві забезпечує:

- багатократне зменшення складності виробничої системи та працевит-ратності управління виробництвом завдяки скороченню у десятки разів кіль­кості різноманітних міжцехових та внутрішньо цехових технологічних мар­шрутів і виробничих зв'язків між учасниками;

- створення бази для узгодження строків виконання робіт із безперерв­ним завантаженням планових робочих місць та виробничих дільниць;

- підвищення технологічної однорідності робіт на кожному робочому

місці.

Цільова організація виробничих процесів здійснюється відповідно до головної мети, тобто на основі річної виробничої програми підприємства, і формує або уточнює його виробничу структуру.

Для досягнення стійкого рівня конкурентоспроможності на ринку про­цес перебудови організації має відбуватися як процес наближення існуючої моделі організації до її ідеалу (оптимуму). Оптимальний проект підприємства повинен відповідати сучасним рівням технології, техніки та культури (знань) організації і управління підприємством. Тобто оптимальний проект має явля­ти собою гнучку логістичну виробничу систему.

Гнучкість виробничої логістичної системи та можливість її адаптації до мінливих зовнішніх і внутрішніх умов роботи забезпечується за рахунок багатьох факторів, основними з яких є еластичність техніки і технології, рі­вень професіоналізму кадрів, здатність до видозмін в організації та управлін­ні виробництвом.

Розрізняють тактичну і стратегічну, кількісну та якісну гнучкість.

Тактична гнучкість визначає час, необхідний підприємству для опану­вання виробництва нового виробу або реконструкції окремого виробництва, пов'язаного з нововведенням у техніці чи технологи'.

Стратегічна гнучкість розкриває значущість можливих капіталовкла­день, ефекту, обсягу та часу реконструкції підприємства.

Якісна гнучкість може забезпечуватися за рахунок наявності універса­льного обслуговуючого персоналу та гнучкого виробництва.

Реалізація основних принципів організації виробництва приводить ли­ше до підвищення організованості (ефективності) функціонування підприєм­ства за умов відносно стабільного впливу середовища, тоді як реалізація ос­новних і протилежних принципів організації виробництва підвищує ще й внутрішню гнучкість виробництва, тобто можливість оперативно, з мініма­льними витратами адаптуватися до змін у виробничій програмі, умов на рин­ку товарів і послуг, норм державного регулювання. В результаті формується динамічно організована структура підприємства, тобто логістична виробнича система.

17.5 Системний підхід до логістики

Логістичні системи поділяють на систему управління логістичними пото­ками і відповідні логістичні процеси у масштабах всієї економіки країни.

Макрологістична система є певною інфраструктурою економіки країни або групи країн (міжнародна макрологістична система) і охоплює споживачів, промислові, посередницькі, торговельні, транспортні підприємства та органі­зації різних відомств на рівні країни або між різними країнами.

Прикладами макрологістичних систем можуть бути об'єднання транс­портних перевезень різних країн з метою оптимізації логістичних витрат, ча­су та безпеки вантажів - мультимодальні системи (інтермодальні), терміна­льні та інші, а також інформаційні системи, системи національної безпеки, системи стратегічних запасів, система оброни тощо. Функціонування макро-логістичних систем залежить від наявності повноцінної національної транс­портної, дистрибуційної, комунікаційної мережі.

Завданнями макрологістичних систем, як правило, є:

1) формування міжгалузевих матеріальних балансів;

2) оптимізація адміністративно-територіальних розподільчих систем для багатоасортиментних матеріальних потоків;

3) розташування на заданих територіях складських комплексів загаль­ного користування, вантажних терміналів, диспетчерських центрів;

4) організація транспортування та координація роботи різних видів транспорту в транспортних вузлах та ін.

Макрологістичні системи, в свою чергу, класифікуються за трьома ознаками: 1) за ступенем глобалізації: державні; міждержавні; трансконтине­нтальні;

2) за адміністративно-територіальнимрозподілом: районні; міжрайонні; міські; регіональні; обласні; міжрегіональні; республіканські; міжреспублі­канські;

3) за об'єктно-функціональною ознакою: групи підприємств; відомчі; галузеві; міжгалузеві; торгові; військові; інституційні;

Металогістична система охоплює сферу міжорганізаційної коопера­ції, до якої належить кооперація виробничих, дистрибуційних підприємств, кооперація логістичних підприємств або і перших, і других разом. Побудова­ні таким чином металогістичні системи локально або частково охоплюють логістичні канали, інтегрують логістичні (матеріальні, інформаційні, фінан­сові та сервісні) потоки суміжних підприємств чи логістичні процеси окре­мих підприємств з надання логістичних послуг. При цьому інтегратором ло-гістичної діяльності має бути договір, контракт, регламент. Металогістична система формується для потреб функціонування певної інфраструктури еко­номіки регіону. Окремі логістичні системи, розвиваючись і вдосконалюю­чись, інтегруються в системи вищого порядку або реформуються шляхом процесу реструктуризації (наприклад, реструктуризація енергетичної систе­ми України, приватизація залізничних доріг Англії).

Мезологістична система - логістична кооперація металогістичних сис­тем і стосується створення повного логістичного ланцюга, тобто може реалі­зуватися і шляхом логістичної інтеграції всіх учасників логістичного процесу від місця походження сировини, матеріалів і до місця споживання включно. З певним припущенням до мезологістичних систем можна віднести регіональні системи транспортування вантажів, людей, системи регіонального забезпе­чення і регіональної безпеки, якщо можна локалізувати логістичні потоки і процеси в їх межах.

Мікрологістична система є підсистемою, структурною складовою мак-рологістичної системи. До таких систем належать різні виробничі та торговель­ні підприємства, територіально-виробничі комплекси. Мікрологістичні системи є класом виробничих логістичних систем, до складу яких входять технологічно пов'язані виробництва, об'єднані єдиною інфраструктурою.

Розрізняють три види мікрологістичних систем:

1) внутрішні оптимізують управління матеріальними і супутніми їм потоками (інформаційними, фінансовими, потоками послуг) в рамках техно­логічного циклу виробництва продукції;

2) зовнішні вирішують завдання, пов'язані з управлінням та оптимізаці-єю матеріальних і супутніх потоків від їх джерел до пункта призначення за межами виробничого технологічного циклу;

3) інтегровані - межі мікрологістичної системи визначаються вироб­ничо-розподільчим циклом, який включає процеси закупівлі матеріальних ресурсів та організації постачання, виробничі логістичні функції, логістичні операції в розподільчій системі, при організації продажу готової продукції споживачам та у післяпродажному сервісі.

Отже, можна виділити такі сфери застосування мікрологістичної сис­теми та її функції:

1) у сфері виробництва - планування виробничих завдань з детальним розкладом випуску виробів, розподіл плану випуску продукції за виробничи­ми дільницями підприємства, контроль за якістю праці;

2) у переробці вантажів, що транспортуються - управління запасами, переміщення, зв'язок, організація інформаційних потоків, пакування виробів, їх зберігання, складування, вантажно-розвантажувальні операції та комплек­тація партії вантажів;

3) у маркетингу - вивчення ринку, організація служби постачання, фі­нансування та розрахунків, матеріальне заохочення;

4) у споживанні - проектування замовлень на постачання продукції, складування запасів, постачання споживачів, фінансування замовлень.

Відповідно до класифікації логістичних систем залежно від механізму управління матеріальними потоками виділяють підштовхуючі та тяглові сис­теми.

Підштовхуюча логістична система - система організації виробництва, при якій предмета праці, які споживаються конкретною ділянкою, безпосере­дньо нею у попередньої не замовляються, а матеріальний потік виштовхуєть­ся з попередньої ділянки на наступну

Тягнуча логістична система - система організації виробництва, при якій предмета праці передаються від одного підрозділу до іншого тільки піс­ля запиту наступного підрозділу, а центральний орган управління ставить завдання кінцевій виробничій ланці.

Логістичні системи можуть бути як автономними, тобто незалежними, так і релятивними, тобто відносними, або залежними. За способом організації можна виділити системи, побудовані на принципах субординації (взаємо під­порядкованості) і координації (взаємозалежності), тобто субординовані і ко­ординовані системи.

Існують більш детальні класифікації логістичних підсистем залежно від:

- функціональної ознаки - підсистеми реалізації замовлення, транспор­тування, формування запасів, складського господарства, обслуговування клі­єнтів тощо;

- фазової належності - підсистеми постачання, виробництва, збуту, пе­реробки та утилізації відходів, інтегрована підсистема матеріальної логісти­ки, інтегрована підсистема маркетингової логістики, інтегрована логістична підсистема замовників, інтегрована логістична підсистема торгівлі;

- функцій управління - підсистеми логістичного планування, логістич-ного управління, організації логістики, логістичного контролю, стратегічного та оперативного логістичного управління, система інтегрованого логістично-го управління;

- предметно-структурної ознаки - підсистеми інтегрованого фізичного пе­реміщення товарів (товарні структури), інтегрованого переміщення інформації (інформаційні структури), регулювання й організаційно-інституціонального за­безпечення логістичних процесів (логістичні структури);

- формування ефективності - підсистеми логістичних витрат (витрати), послуг і логістичного обслуговування (результати).

Підсумовуючи викладене, відзначимо, що завданням будь-якої логісти-чної системи є забезпечення своєчасної, надійної, мінімально витратної дос­тавки до пункту призначення необхідного товару у неушкодженому стані. Вибір типу логістичної системи залежить від комплексу виконуваних функ­цій та ряду критеріїв, які їх характеризують:

- ступінь надійності поставок;

- мінімальна тривалість транспортування;

- мінімальні транспортні витрати;

- гнучкість системи;

- забезпечення зберігання вантажів;

- швидкість обробки замовлень;

- мінімальні витрати на пакування вантажів;

- низькі витрати на страхування.

Сучасний розвиток логістичних систем характеризується певними тен­денціями в напрямку підвищення рівня логістичної агрегації. Такими можна вважати тенденції щодо працездатності (потенціалу), дислокації (розміщен­ня) і часових структур економічних систем, що безпосередньо стосуються трансформації логістичних процесів і потреб.

1. Працездатність економіки як потенціал певної системи зростає, осо­бливо при інтернаціональних зв'язках. Спеціалізація промислового виробни­цтва поглиблюється передусім в Західній Європі і Північній Америці де, по­рівняно з Японією, виробничі квоти створення вартості є більш істотними. Аналогічної до поглиблення спеціалізації у виробничому створенні вартості будуть створюватися нові міжорганізаційні відносини. Поліпшені умови тра­нсакцій, гнучкіші вимоги ринку, зростаюча кількість варіантів, так само як і впровадження гнучких технологій виготовлення, формують стратегічну ви­году вертикальної інтеграції. Це ґрунтується, передусім, на численних знач­них ефектах, які будуть віднесені, внаслідок названих змін, до загальної еко­номії. Отже, постачання, виробництво і збут будуть все більш інтегровані. Очевидним виразом цього розвитку є те, що інтеграційний обмін товарами росте швидше від валового внутрішнього продукту.

2. Розташування. У зв'язку з поділом праці в економіці змінюється її ро­зташування. Підприємницька діяльність стає більш просторово розташованою, скорочуються цикли виробництва, розширюються зони обслуговування і сфе­ри збуту. Статистичним виразом цих змін загалом буде збільшення середніх віддалей постачання і кількості поставок, а особливо, якщо в окремих галузях економіки буде прискорення «бідного» (без запасів) постачання. I це також збільшуватиме ефективність факторів розміщення, зокрема розміщення про­мислових підприємств поблизу споживачів.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67 


Похожие статьи

Б Г Шелегеда - Економіка підприємства навчальний посібник