Б Г Шелегеда - Економіка підприємства навчальний посібник - страница 44

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67 

3. Структура часу. Продовжуються тенденції до скорочення виробни­чого циклу, окремі виробничі процеси прискорюються, особливо процеси виготовлення і транспортування. Зростають вимоги до надійності, термінів постачання як наслідки впровадження «бідного» постачання і дистрибуції. Нові часові обмеження факторами використання - скорочення часу праці і часу управління, часові заборони їзди і розвантаження, обмежений час роз­поділу - ускладнюють логістику, обмежуючи наявність необхідних ресурсів для діяльності окремих логістичних галузей.

Наведені тенденції розвитку дають підстави очікувати зростання зна­чения логістики як в економіці загалом, так і в окремих галузях. Такі змінені завдання будуть ідентифікуватися з погляду окремих підприємств, передусім виходячи з їх двоякої необхідності; по-перше, посиленої підтримки логістич-ного планування, керування і контролю і, по-друге, інтенсивнішої підприєм­ницької співпраці. В результаті логістична співпраця призведе до нових фун­кціональних об'єднань та інституцій, тобто нових логістичних систем вищо­го порядку агрегації. Прототипом цього процесу є також індивідуалізація ро­зподілу товарів: у разі малих партій замовлення і транспортування вони від­повідно повинні доставлятись часто і надійно і виконуватись ексклюзивною дистрибуцією окремими виконавцями. Ці проблеми стоять перед багатьмапідприємствами, як і їх конкурентами (через однаковість їх дистрибуційних завдань) і стосується вибору логістичної концепції розподілу товарів, напри­клад, із спільними виробничими та / чи дистрибуційними центрами, спільни­ми транзитними пунктами, консолідованим плануванням транспортування, поїздок тощо.

У міру розвитку та поширення логістичних систем на підприємствах і фірмах дедалі більше відчувається необхідність у впровадженні у практику таких логістичних інформаційних систем, які б давали змогу органічно поєд­нувати в одне ціле всі логістичні субсистеми. Формування інформаційної си­стеми - складний і багатоплановий процес, в якому використовуються всі досягнення сучасних інформаційних технологій, новітні комп'ютерні систе­ми, що робить можливим успішне керівництво виробничими процесами.

Логістичні інформаційні системи розподіляються на дві підсистеми: функціональну та обслуговуючу. Функціональна підсистема складається із сукупності завдань, згрупованих за принципом загальної мети. Обслуговую­ча ж містить такі елементи:

1) технічне забезпечення, тобто сукупність технічних засобів, що за­безпечують обробку та передачу інформації;

2) інформаційне забезпечення, котре містить довідки різного характеру, класифікатори, кодифікатори, засоби формалізованого списування даних;

3) матеріальне забезпечення, тобто сукупність методів вирішення фун­кціональних завдань.

Питання для теоретичної підготовки

1. Прослідкуйте розвиток теорії логістики.

2. Розкрийте сутність логістики та визначте відмінність у різних підхо­дах до визначення цього поняття.

3. Назвіть складові трансформації концепції логістики, її основні принципи та напрямки.

4. Охарактеризуйте основні положення логістики, її предмет та об'єкт.

5. Якими є загальні та локальні завдання логістики?

6. Визначте стратегічну мету та цілі виробничої логістики, що дозво­ляють її досягти.

7. Які ви знаєте функції логістики?

8. У чому полягає значення логістики?

Тести до теми 17

1. Найбільш повно поняття логістики розкриває таке визначення: Логі­стика - це... :

а) організація матеріально-технічного постачання;

б) процес управління матеріальними і інформаційними потоками з метою ефективного використання ресурсів та зменшення логістичних витрат;в) надання послуг з транспортування сировини, матеріалів та готової

продукції;

г) посередницька діяльність.

2. Зміна організаційних структур управління з метою локалізації об'єк­тів логістичного управління передбачається принципами логістики:

а) функціональними;

б) інструментальними;

в) інституціональними.

3. Згідно з основними положеннями логістики логістичні витрати по­винні підраховуватися

а) протягом окремої логістичної операції;

б) протягом всього логістичного ланцюжка;

в) протягом процесу виробництва продукції.

4. До загальних завдань логістики не належать:

а) досягнення з найменшими витратами максимально пристосованості фірм до зміни ринкової ситуації;

б) оптимізація величини виробничих запасів на складах підприємства;

в) створення інтегрованої ефективної системи регулювання й контролю за матеріальними та інформаційними потоками.

5. До локальних завдань логістики належать:

а) оптимізація виробничих запасів та максимальне скорочення часу на зберігання та транспортування вантажів;

б) своєчасне забезпечення підприємства сировиною, енергоносіями, допоміжними матеріалами;

в) забезпечення цілеспрямованого та своєчасного просування товарів усередині та за межами підприємства з мінімальними витратами;

г) усі відповіді правильні.

6. Які з перелічених завдань не належать до сфери макрологстики:

а) оптимізація адміністративно-територіальних розподільчих систем для багатоасортиментних матеріальних потоків;

б) територіальне розташування складських комплексів загального ко­ристування, вантажних терміналів, диспетчерських центрів;

в) управління запасами, переміщення, зв'язок, організація інформацій­них потоків, пакування виробів, їх зберігання, складування на підприємстві.

7. Яке із визначень найбільш повно характеризує мету логістичної сис­теми:

а) доставка у потрібне місце необхідної кількості та певного асортиме­нту товарів і виробів, максимально підготовлених до виробничого чи особис­того споживання при заданому рівні витрат;б) доставка необхідної кількості та певного асортименту товарів і виро­бів при заданому рівні витрат;

в) доставка у потрібне місце певного асортименту товарів і виробів, максимально підготовлених до виробничого чи особистого споживання при заданому рівні витрат.

8. Чи можливе комплексна глобальне узгодження цільових орієнтирів та знаходження компромісів між усіма учасниками логістичної системи на всіх ієрархічних рівнях?

а) так, можливе;

б) можливе лише досягнення окремих домовленостей, які дозволять де­якою мірою узгодити відносини між декількома сторонами

в) зовсім неможливе.

9. Система організації виробництва, за якою центральний орган управ­ління ставить задачу кінцевого виробничого ланцюгу, а предмети праці пере­даються від одного підрозділу до іншого тільки після відповідного запиту -

це:

а) підштовхувальна логістична система;

б) тяглова логістична система;

в) інтегрована логістична система.

10. Охоплення усіх характеристик об'єкта характерна для:

а) ізоморфних моделей;

б) гомоморфних моделей;

в) матеріальних моделей.

11. Яке з наведених визначень не відповідає поняттю «матеріальний потік»?

а) сукупність сировини, матеріалів, напівфабрикатів, які у вигляді ма­теріальних ресурсів надходять від постачальників до виробничих підрозділів і, перетворюючись там на готові продукти праці, через канали розподілу до­водяться до споживачів;

б) сировина, матеріали, напівфабрикати, паливо, енергія, що викорис­товуються виробником для виробництва готової продукції;

в) сукупність усіх засобів виробництва, що переміщуються між поста­чальниками, виробником, посередницькими організаціями та споживачами за одиницю часу.

12. Відносно системи, що розглядається, матеріальні потоки поділяють

на:

а) дискретні, неперервні;

б) зовнішні, внутрішні;

в) стаціонарні, нестаціонарні.

13. За ступенем змінюваності елементів потоку матеріальні потоки по­діляють на:

а) дискретні, неперервні;

б) зовнішні, внутрішні;

в) стаціонарні, нестаціонарні;

г) рівномірні, нерівномірні.

14. Логістична операція - це:

а) сукупність дій, спрямованих на просування матеріального та інфор­маційного потоку;

б) сукупність дій, спрямованих на перетворення матеріального та супу­тніх йому інформаційного, фінансового потоків та потоку послуг;

в) сукупність дій, спрямованих тільки на перетворення матеріального потоку.

15. Інформаційні потоки в логістиці:

а) у просторі і часі повністю збігаються з відповідним матеріальним потоком;

б) можуть не збігатися у просторі і часі з відповідним матеріальним по­током;

в) завжди збігаються із відповідним матеріальним потоком у часовому аспекті.

РОЗДІЛ 5

ОРГАНІЗАЦІЯ ВИРОБНИЧИХ ПРОЦЕСІВ НА ПІДПРИЄМСТВІ ТА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ПРОДУКЦІЇ

ТЕМА 18 ОРГАНІЗАЦІЯ ОПЕРАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ 18.1 Поняття та завдання організації операційної діяльності

Підвищення ефективності виробництва продукції (послуг) - о дна із головних задач розвитку економіки України. Необхідною умовою її вирі­шення є удосконалення прийняття управлінських рішень, в першу чергу за рахунок удосконалення організації діяльності підприємства.

Операційна (виробнича) діяльність підприємства включає в себе виро­бництво продукції і надання послуг клієнтам (замовникам).

Уявлення операційної системи підприємства як складної управлінської системи, в якій техніко-економічні процеси відображаються в виді руху і пере­творення інформації є найбільш перспективними для отримання ефективних результатів в рамках підходу до економічного обґрунтування управлінських рішень, пов'язаних з управлінням операційною системою підприємства.

Управління операційною системою підприємства є центральною лан­кою управління, яка відноситься до виробництва товарів та послуг шляхом переробки необхідних ресурсів усіх видів (вхідні системи) і виробництво то­варів та послуг (вихідні системи).

Виробництво можна охарактеризувати як систему, де здійснюється ці­леспрямований процес перетворення вхідних елементів (сировини, матеріа­лів) у корисну продукцію. Іншими словами, виробництво являє собою певну технологію, відповідно до якої здійснюється трансформація вкладених ресу­рсів у кінцевий результат - продукцію (послуги).

Виробнича (операційна) діяльність - це сукупність цілеспрямованих процесів, що здійснюються людьми за допомогою засобів праці чи природ­них процесів, у результаті яких предмети праці перетворюються в готову продукцію, змінюючи при цьому свій склад, стан, форму та отримуючи певні нові властивості.

Виробництво є важливим компонентом функціонування будь-якої дер­жави, тому що воно визначає її економічну безпеку, сталість фінансової сис­теми і рівень життя людей.

Основна мета (місія) виробництва в ринкових умовах, згідно зі стату­том підприємства, полягає в забезпеченні споживача необхідною йому про­дукцією (послугами) у певні строки, заданої якості та комплектації, з мініма­льними витратами для виготовлювача (продуцента). Економічний результат діяльності підприємства, його фінансовий стан і майбутній розвиток зале­жать від того, наскільки раціонально організовано виробництво, чи відпові­дає воно сучасним вимогам оптимальності, гнучкості, мобільності, високої культури, екологічності, конкурентоспроможності тощо.

Виробниче підприємство (фірма) для забезпечення своєї життєдіяльно­сті перш за все орієнтується на ринковий попит з його вимогами до якості, споживчих властивостей та ціни товару (послуги). Тому завдання менеджерів вищого, середнього рівня та спеціалістів підприємства (фірми) полягає у ви­значенні стратегії і тактики організації виробництва, котрі спрямовані на за­безпечення його конкурентоспроможності, скорочення витрат на виготов­лення продукції.

Під організацією виробництва розуміється координація й оптимізація в часі та просторі всіх матеріальних, трудових елементів виробництва з метою випуску в певні строки необхідної споживачам продукції з найменшими ви­тратами за умови належної якості й отримання достатнього прибутку від її реалізації для подальшої продуктивної діяльності. Ефективне регулювання процесів виробничої та інших форм діяльності людини - загальна мета і за­вдання будь-якої системи управління. На рис. 18.1 зображено основні елеме­нти організації виробничої (операційної) діяльності.

Рисунок 18.1 - Схема організації виробничої діяльності

Кожне підприємство має свої особливості виробництва, які визначають специфічні комплексні завдання з його організації: проектування та освоєння нових товарів, забезпеченість сировиною, використання робочої сили та уста­ткування, поліпшення асортименту та якості продукції, транспортування, складування та сервісне обслуговування в процесі експлуатації.

Особливостями організації виробництва є розгляд у взаємозв'язку еле­ментів виробництва і вибір таких методів та умов їх використання, які най­повніше відповідають меті виробництва. На практиці буває доцільним зміни­ти параметри технологічного процесу, зокрема, зменшити продуктивність окремих верстатів, машин, щоб забезпечити сполучення компонентів вироб­ництва або збільшити виробничу зону, що обслуговується робітниками, і включити в роботу більшу кількість устаткування.

Коло робіт з організації виробництва охоплює такі напрями:

- вибір варіанта технології, визначення ресурсів та системи машин її реалізації з метою виготовлення певного продукту;

- технологічне планування робочих місць, дільниць, підрозділів та під­приємства в цілому;

- проектування та раціоналізація трудових процесів і методів роботи;

- стандартизація і уніфікація процесів та складових компонентів виробів;

- дослідження, проектування й освоєння нових виробів;

- технічне обслуговування виробництва;

- контроль і забезпечення якості продукції та технології; Раціональна організація виробництва полягає в тому, щоб інтегрувати

всю сукупність різнорідних компонентів, які реалізують процес виробництва, у цілісну і високоефективну виробничу систему, усі елементи якої ретельно взаємоузгоджені між собою за всіма параметрами її функціонування.

Якщо у виробничій дійсності завданнями технології є підвищення по­тенційних можливостей збільшення обсягів виготовлення продукції, поліп­шення якості, зниження норм витрат ресурсів при її виготовленні, то завдан­ня організації виробництва - визначення методів та умов для досягнення цих можливостей з урахуванням зовнішніх та внутрішніх чинників роботи підп­риємства. Безумовно, усі без винятку питання організації виробництва розг­лядаються і вирішуються крізь призму технології. Водночас організація ви­робництва має свої специфічні завдання:

- поглиблення спеціалізації, удосконалення форм організації виробниц­тва, швидка (гнучка) переорієнтація виробництва на інші види продукції, за­безпечення безперервності і ритмічності виробничого процесу, удосконален­ня організації процесів праці та виробництва в просторі й у часі;

- відповідність асортименту машинного парку, пропорційність вироб­ничих потужностей, оптимальна спеціалізація підприємства, реконструкція і переозброєння виробництва;

- інструментальне та енергетичне обслуговування виробництва, норму­вання витрат ресурсів, вибір оптимальних систем забезпечення, форм органі­зації підрозділів та їх взаємодії з зовнішнім середовищем;

- оптимізація експлуатаційних режимів роботи устаткування, раціона­лізація методів ремонту і профілактичних робіт, виявлення причин простою та їх усунення;

- визначення рівня незавершеності виробництва, запасів матеріальних ре­сурсів і готової продукції, організація їх транспортування та збереження;

- організація забезпечення підприємства сировиною, матеріалами в разі зменшення їх запасів та запасів готової продукції;

- створення і освоєння нової продукції та технології, формування яко­сті і забезпечення конкурентоспроможності виробів.

18.2. Принципи раціональної організації операційної діяльності

Виробничий процес становить основу операційної діяльності промисло­вого підприємства, є найважливішою його частиною, яка пов'язана з перероб­ленням сировини, обробкою матеріалів і перетворенням їх у готову продукцію.

Виробничий процес - це сполучення предметів, знарядь праці та живої пра­ці в просторі і часі, що функціонують для задоволення потреб виробництва.

Доцільність виробничого процесу визначається тим, наскільки він сприяє повному використанню робочої сили, засобів праці, скороченню строків переміщення предметів праці з попереднього технологічного процесу до наступного. Досягнення відповідного результату можна очікувати при умові, коли на кожному із етапів формування виробничого процесу будуть оптимально враховані його складові. Етапи формування виробничого проце­су представлені на рис. 18.2.

Етапи формування виробничого процесу

IX ~

1. Підбір технічного устаткування відповідно до вимог технології виготовлення виробу

IX ~

2. Визначення раціонального числа ок­ремих спеціалізованих підрозділів

їх —

3. Встановлення оптимального зв'язку

між основними виробничими підсистемами (підрозділами)

и

4. Забезпечення адекватного взаємозв'язку між підрозділами інфраструктури основного виробництва

Рисунок 18.2 - Етапи формування виробничого процесу.

На першому етапі передбачається вибір найпрогресивнішого і технічно удосконаленого обладнання, машин, які відповідають технологічним умовам підприємства. Підбір обладнання проводиться в простих системах - дільни­цях, цехах, які визначають досягнення кінцевої мети.

На другому етапі здійснюється визначення числа одночасно діючих виробничих одиниць в ланці і простих систем у підсистемах, тобто визначен­ня раціонального числа окремих спеціалізованих підрозділів. Кількість одно­часно діючих структурних підрозділів на промисловому підприємстві визна­чається із трудомісткості його проектної програми чи трудомісткості вироб­ничої програми. Трудомісткість програми передбаченої для виготовлення проектом - більш статична величина, виробнича програма - більш динамічна і при її визначенні враховують внутрішньовиробничі резерви.

На третьому етапі - відбувається знаходження взаємозв'язку між під­розділами (підсистемами) і їх кількісна оцінка.

При знаходженні взаємозв'язку між підрозділами в умовах промислово­го підприємства необхідно знайти оптимальні організаційні параметри вироб­ництва (розміри й спеціалізація цехів і дільниць, розміри партій запуску-випуску виробів, випередження, складу устаткування і робочої сили, запаси, номенклатура продукції). Але найголовнішим є вибір оптимального варіанту виготовлення окремих деталей, вузлів і виробів в цілому на тих чи інших спе­ціалізованих дільницях і лініях із наступним об'єднанням у цехи.

На четвертому етапі досягається забезпечення взаємозв'язку підсистем, які обслуговують основне виробництво, оскільки обслуговуючі підсистеми діють паралельно і повинні забезпечити безперервну роботу всіх підсистем.

Всі виробничі процеси повинні раціонально поєднуватись у часі і прос­торі. У зв'язку з тим, для кожного підприємства певного типу виробництва характерні свої особливості такого поєднання.

Організація виробничого процесу повинна охоплювати всі етапи діяль­ності підприємства: починаючи з підготовки виробництва до визначення процесів виготовлення і складання виробів та забезпечення процесу всім не­обхідним (матеріалами, трудовими ресурсами, устаткуванням, допоміжними процесами тощо).

Раціональна організація виробничого процесу має відповідати низці вимог і будуватися на таких принципах, як: спеціалізація, диференціація, концентрація, інтеграція, паралельність, пропорційність, безперервність, ри­тмічність, прямоточність, автоматичність, гнучкість.

Принцип спеціалізації - форма розподілу праці, яка характеризується виготовленням продукції обмеженої номенклатури, мінімізацією різновидів робіт, процесів, операцій, режимів обробки та інших елементів виробничого процесу. Принцип спеціалізації ґрунтується на обмеженні розмаїття елемен­тів виробничих процесів. Зокрема, виділяються групи робітників, які спеціа­лізуються за професіями, тобто на виконанні відповідних технологічних опе­рацій. Спеціалізація виробничих підрозділів передбачає обмеження номенк­латури деталей чи виробів, які там проходять обробку.

Принцип пропорційності зводиться до забезпечення рівної пропускної спроможності (відносної продуктивності за одиницю часу) виготовлення продукції у всіх частинах виробничого процесу (виробничих підрозділів -основних, допоміжних і обслуговуючих цехів, а всередині них - дільниць і ліній, груп устаткування і робочих місць).

Досягнення пропорційності ґрунтується на нормах, що визначають кі­лькісний взаємозв'язок між елементами виробництва, коли продуктивність устаткування на всіх операціях технологічного процесу пропорційна трудо­місткості обробки виробів на всіх операціях. Вона забезпечує безперебійне виробництво, найповніше використання виробничої потужності, запобігає виникненню «вузьких» місць.

Принцип паралельності передбачає одночасне виконання окремих час­тин виробничого процесу (операцій) з виготовлення виробу. Він забезпечує одночасність виконання робіт, застосування багатопредметної обробки, су­міщення за часом виконання технологічних і допоміжних операцій (машинна обробка, установлення та знімання, контрольні вимірювання, завантаження та розвантаження агрегату).

Зростання паралельності приводить до скорочення тривалості вироб­ничого циклу виробництва продукції і до економії робочого часу.

Принцип безперервності передбачає скорочення або зведення до міні­муму перерв у процесі виготовлення продукції, особливо в умовах багато ла­нцюгового виробництва. Безперервність є однією з найважливіших умов ско­рочення термінів виготовлення продукції і підвищення рівня використання виробничих ресурсів, забезпечення рівномірної роботи підприємства і випус­ку продукції в заданому ритмі.

Цілком цей принцип реалізується в безперервному виробництві на під­приємствах хімічної, харчової, металургійної галузей промисловості, у ма­шинобудуванні на безперервно-потокових лініях і в автоматичному вироб­ництві. У дискретних виробництвах усунути перерви неможливо. Тому за­вдання полягає в мінімізації часу пролежування деталей між операціями і ви­робничими процесами.

Принцип прямоточності полягає в забезпеченні найкоротшого шляху проходження предметами праці всіх стадій і операцій виробничого процесу. Він характеризується співвідношенням тривалості транспортних операцій і загальної тривалості виробничого циклу. Можна визначити рівень прямоточ-ності шляхом обчислення співвідношення оптимальної (мінімальної) довжи­ни маршруту проходження предмета праці і фактичної довжини маршруту.

Прямоточність потребує усунення зворотних рухів деталей у процесі їх оброблення, скорочення транспортних маршрутів. З огляду на це важливе значення має раціональне планування розташування за ходом технологічного процесу будівель і споруд, основних і допоміжних цехів на території підпри­ємства, технологічного устаткування на виробничих площах підрозділів. Найповніше принцип прямоточності реалізується за умови потокової органі­зації виробництва.

Принцип ритмічності полягає в забезпеченні випуску за рівні проміжки часу тієї самої або рівномірно зростаючої кількості продукції на всіх стадіях і операціях виробничого процесу. Ритмічність виробничого процесу є одною з основних передумов раціонального використання всіх його елементів і забез­печується високою технологічною дисципліною, раціональною організацією забезпечення робочих місць, надійною роботою устаткування, застосуваннямпрогресивних систем оперативно-виробничого планування та управління. Во­на сприяє чіткому виконанню договорів з постачання продукції споживачам, поліпшенню фінансового стану підприємства.

Принцип автоматичності передбачає максимально можливе та еконо­мічно доцільне вивільнення людини від безпосередньої участі у виробничому процесі. Ступінь автоматизації визначається відношенням трудомісткості ро­біт, виконуваних автоматизовано, до загальної трудомісткості робіт. Автома­тизація виробничих процесів забезпечує збільшення обсягів виробництва, скорочення витрат живої праці, заміну ручної праці інтелектуальною працею операторів, наладчиків, вивільнення ручної праці на шкідливих роботах, під­вищення якості робіт.

Принцип гнучкості вможливлює пристосування виробничого процесу до змін економічних, організаційних умов, а також конструктивно-технологічних вимог до продукції, що виготовляється. Він забезпечує скоро­чення часу і витрат на переналагодження устаткування під час випуску дета­лей і виробів широкої номенклатури. Основний показник - ступінь гнучкості - визначається кількістю часу, що витрачається, і необхідних додаткових ви­трат при переході на випуск нової продукції.

Найбільшого розвитку цей принцип набув в умовах високоорганізова-ного виробництва, де використовуються верстати з ЧПУ, обробні центри, ав­томатичні засоби контролю, складування, переміщення об'єктів виробництва, здібних до перелагодження.

Принцип диференціації передбачає поділ виробничого процесу на окремі технологічні процеси, операції, переходи, прийоми. Під час диференціації руч­них операцій треба враховувати фізіологічні, психологічні та економічні межі поділу праці. Надмірна диференціація підвищує стомлюваність робітників уна­слідок монотонності і високої інтенсивності праці, велика кількість операцій призводить до зайвих витрат на установлення, закріплення деталей, зняття їх з робочого місця, на переміщення знарядь праці.

Принцип оптимальності зумовлений законом економії часу і націлений на досягнення бажаного результату із найменшими затратами. Цей принцип організації обов'язково передбачає вибір критерію оптимальності або мінімі­зації витрат часу і резервів на організаційні процеси і виробничий процес зага­лом, або критерію максимізації віддачі ресурсів. Принцип оптимальності до­зволяє маневрувати різними підходами до організації виробництва, забезпе­чуючи таким чином реалізацію іншого принципу - гнучкості.

Принцип системності є надзвичайно актуальний в умовах ринку, оскі­льки дозволяє цілісно розглядати всі процеси, які відбуваються на підприємст­ві в царині його місця в ринковому середовищі. Цей процес витікає із розгляду підприємства як системи, діяльність якої має організовуватися за певною сис­темою (послідовністю і комплексністю), враховуючи всі чинники внутрішньо­го і зовнішнього оточення підприємства, Безпосередньо на підприємстві сис­темність організації проявляється в тому, що окремі роботи і заходи щодо ви­готовлення продукції повинні розглядатися з огляду цілісного виконання всіх робіт, враховуючи інтереси всіх учасників виробничої діяльності.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67 


Похожие статьи

Б Г Шелегеда - Економіка підприємства навчальний посібник