Б Г Шелегеда - Економіка підприємства навчальний посібник - страница 49

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67 

У загальному вигляді витрати на виробництво і реалізацію (собівар­тість продукції, робіт, послуг) являють собою вартісну оцінку природних ре­сурсів, сировини, матеріалів, палива, енергії, основних фондів, трудових ре­сурсів, а також інших витрат, що використовуються в процесі виробництва продукції (робіт, послуг).

Усі виробничі витрати, що формують собівартість продукції, групують за певними ознаками. За роллю в процесі виробництва і за цільовим призна­ченням витрати поділяються на основні й накладні (рис. 20.1).

До основних належать витрати, які беруть безпосередню участь у ви­робництві продукції й становлять її речову основу. Без них виробництво пев­ного виду продукції неможливе взагалі (сировина, корми, насіння, комплек­туючі вироби, пальне, заробітна плата тощо).

Накладні - це витрати, пов'язані з організацією виробництва й управ­лінням підприємством взагалі, а саме:

- на оплату праці працівників апарату управління та спеціалістів;

- на службові відрядження й утримання легкового транспорту;

- конторські, друкарські, поштово-телеграфні й телефонні;

- амортизацію та утримання і ремонт будівель, споруд, інвентарю зага­льногосподарського призначення;

- на підготовку кадрів, охорону підприємства тощо.

За способом введення до собівартості продукції всі витрати поділяють­ся на прямі й непрямі.


\ А

 

 

За кален-

 

 

 

дарними

 

 

 

періода-

 

 

 

ми

 

 

/ \

 

\ А

 

За доціль-

 

 

ністю ви-

 

 

трачання

 

А

 

Рисунок 20.1 - Класифікація витрат за певними ознаками

Прямі витрати безпосередньо пов'язані з виробництвом певних видів продукції або наданням послуг, а тому до їх собівартості вводяться прямо на підставі даних первинних документів.

Непрямі (або розподільні) витрати пов'язані з виробництвом кількох видів продукції і не можуть бути віднесені безпосередньо на певний об'єкт обліку. До них належать усі витрати на організацію виробництва й управлін­ня підприємством, амортизація, поточний ремонт тракторів і комбайнів, від­рахування на соціальні виплати, їх розподіляють пропорційно до встановле­ного базису.

За складом витрати поділяються на прості й комплексні.

Прості витрати складаються з однорідних елементів, а комплексні із декількох простих.

У короткотерміновому періоді всі види витрат, яких зазнають підприєм­ства на виробництво продукції. мають з нею неоднаковий зв'язок. Залежно від характеру цього зв'язку витрати поділяються на постійні та змінні.

Постійні витрати є функцією часу, їх обсяг не змінюється залежно від обсягу виробленої продукції. Здебільшого постійні витрати пов'язані з функ­ціонуванням виробничих засобів та обладнанням підприємств і повинні бутиоплаченими, навіть якщо вони не використовувалися в звітному періоді. За­гальний показник постійних витрат залишається незмінним за всіх рівнів ви­робництва. До них належать:

- амортизація техніки та приміщень;

- орендна плата за землю, майно й інші ресурси;

- земельний податок і податок на нерухомість;

- страхові платежі за посіви, майно і худобу;

- оплата праці постійних працівників, рівень якої безпосередньо не по­в'язується з обсягом виробленої продукції;

- витрати на організацію виробництва й управління підприємства, ре­монт приміщень.

Для зменшення цих витрат з розрахунку на одиницю продукції необ­хідно, щоб використовувані тваринницькі приміщення були повністю запов­нені, а придбана техніка відповідала нормам навантаження.

Змінні витрати - такі, сума яких безпосередньо залежить від виробни­цтва продукції. Це витрати на:

- вартість сировини та матеріалів;

- напівфабрикати;

- технічний догляд, ремонт техніки й обладнання,

- електроенергію та воду;

- вартість паливно-мастильних матеріалів;

- оплату праці найманих працівників та оплату праці постійних працівни­ків, рівень якої безпосередньо пов'язується з обсягом виробленої продукції;

- транспортні тощо.

Поділ витрат на змінні й постійні спрощує визначення їхньої загальної суми на одиницю за певний період за формулою

Сз = Сзв + ХЗпв / Вп (20.1)

Сз - загальні (сукупні витрати);

Сзв - змінні витрати на одиницю продукції, грн.;

ЕЗпв - постійні витрати за певний період, грн.;

Вп - обсяг виробленої продукції в натуральному виразі.

Отже, формула засвідчує, що зі зростанням кількості виробленої про­дукції її собівартість знижується за рахунок постійних витрат. Цю закономі­рність використано для визначення критичного обсягу виробництва продук­ції, збільшення якої забезпечує прибутковість галузі (рис. 20.2).

Графічний метод зображення процесу взаємодії постійних, змінних, сукупних витрат і грошової оцінки виробленої продукції висвітлює точку критичного обсягу виробництва певного виду продукції. її ще називають то­чкою беззбитковості. За умови зростання обсягу виробництва частка постій­них витрат знижується, внаслідок чого зменшуються збитки, а після досяг­нення критичної точки виробництво продукції стає нерентабельним.

Рисунок 20.2 - Точка беззбитковості залежно від обсягу витрат

і виробництва продукції

Поділ витрат на змінні й постійні має суттєве значення для кожного під­приємства, оскільки змінними можна управляти в короткотерміновому періоді через зміну обсягу виробництва і відповідно до цього регулювати розмір пос­тійних. Зазвичай, змінні витрати на одиницю продукції на початку процесу виробництва зростають дещо нижчими темпами, ніж на його завершенні. Така поведінка змінних витрат зумовлена законом спадної віддачі ресурсів. Його засвідчують такі поняття, як граничний ресурс і граничний продукт.

Граничний ресурс - це надлишкові витрати певного ресурсу, застосова­ні для виробництва додаткової продукції. Його визначають як різницю між кількістю витраченого ресурсу на останньому етапі та його попередньою кі­лькістю. Граничний ресурс формується за умови, коли в реальному житті є можливість у процесі виробництва внести різну кількість добрив, згодувати більшу кількість кормів тощо.

Граничний продукт - той обсяг приросту продукції, який одержало пі­дприємство від додатково використаного ресурсу. Його визначають як різни­цю між рівнем виробництва продукції на останньому етапі та її попередньою кількістю.

Граничні витрати - обсяг витрат, необхідний для виробництва ще од­нієї додаткової одиниці продукції.

Для ефективного використання витрат і досягнення максимального рі­вня їх віддачі на підприємстві потрібно здійснювати управління ними.

Управління витратами - це процес цілеспрямованого формування ви­трат за видами, місцем і носіями за умови постійного контролю їх рівня і стимулювання зниження. Система управління витратами повинна охоплюва­ти такі організаційні підсистеми:

- нормування та планування витрат за їх видами;

- облік і аналіз витрат;

- пошук і виявлення чинників економії ресурсів;

- стимулювання економії ресурсів, зниження витрат.

Управління витратами на підприємстві передбачає встановлення місця витрат і центру відповідальності. Місце витрат - це місце їхнього формування (окремі підрозділи, цехи, колективи). Під центром відповідальності розуміють організаційну єдність місць витрат з центром, що відповідає за їхній рівень. На практиці місцем витрат є територіальні підрозділи, відокремлені просторово, а центром - економічний відділ, який розробляє планові й обчислює фактичні витрати для виробничих підрозділів і загалом для підприємства.

Виявлення і використання чинників економії ресурсів і зниження ви­трат є обов'язком кожного члена підприємства, зокрема спеціалістів і керів­ників. У зв'язку з цим на підприємстві розробляють норми витрат усіх видів ресурсів, у тому числі насіння, кормів, електроенергії, отрутохімікатів, пали­вно-мастильних матеріалів, витрат праці тощо.

Установлені норми витрат - це граничні витрати окремих видів ресу­рсів за даних організаційно-технологічних умов виробництва. Вони є важли­вим чинником забезпечення суворого режиму економії, а відтак - і зниження собівартості продукції, що відповідно посилює конкурентоспроможність під­приємства. У процесі планування виробництва встановлюються граничні за­гальні витрати як у підрозділах, так і загалом для підприємства, а також на одиницю продукції. Фактичний рівень обсягу витрат з розрахунку на одини­цю продукції обчислюється за даними поточного і звітного обліку. Порів­няння фактичних витрат з нормативними дає змогу в процесі аналізу оцінити роботу підрозділів із використання ресурсів, з'ясувати причини відхилень фактичних витрат від планових і відповідно стимулювати працівників підп­риємства до їх зниження, а також відшукати шляхи для цього.

20.2 Калькулювання і його місце в економічних розрахунках.

З метою всебічного аналізу собівартості продукції витрати групують за окремими статтями, визначають її структуру. Структура собівартості - це відсоткове відношення окремих статей витрат до загальної суми витрат ви­робництва певного виду продукції. Вона залежить від виробничої спеціаліза­ції підприємства, рівня технічної оснащеності й організації виробництва. Ви­вчення структури собівартості продукції дає змогу виявити економічне зна­чення окремих статей та їх місце у витратах, визначити основні чинники, під впливом яких формується їх рівень і динаміка, мати бачення стосовно її вдо­сконалення.

Витрати, що їх зазнають підприємства в процесі господарської діяль­ності, залежно від форми і рівня забезпеченості поділяються на готівкові й безготівкові.

Готівкові - витрати, які формуються і покриваються готівкою. Це кош­ти на заробітну плату, що сплачується готівкою, витрати, пов'язані з прид­банням паливно-мастильних матеріалів, запасних частин, оплата наданих по­слуг сторонніми організаціями тощо.

Безготівкові - це витрати, що покриваються без залучення вільних грошових коштів. До них належать нарахована сума амортизації основних виробничих засобів.

Розподіл виробничих витрат на готівкові та безготівкові необхідний для визначення обґрунтування потреб підприємства в готівці за періодами. Він дає змогу порівнювати цю потребу з передбачуваними грошовими над­ходженнями, контролювати їх витрачання.

Для визначення собівартості одиниці окремого виду продукції викори­стовують загальну суму витрат і обсяг виробленої продукції, беручи до ува­ги, що на виробництві сільськогосподарських культур і вирощуванні тварин отримують кілька видів продукції - основну, супутню та побічну.

Визначаючи собівартість продукції, загальну суму витрат розподіляють між її видами зі застосуванням окремих методів розподілу витрат і обчислен­ня собівартості. Вибір методу залежить переважно від характеру продукції, що виробляється.

Для практичного використання в системі управління формуванням ви­трат доцільно виділити і розглянути класифікацію витрат з урахуванням виду витрат за статтями калькуляції та елементами витрат (рис. 20.3).

Калькуляція - це розрахунок собівартості одиниці продукції, виконаних робіт та послуг. Калькуляції за цільовим призначенням складають на продук­цію основного й допоміжного виробництва щомісячно, за квартал, за рік. Ро­зрізняють такі види калькуляції:

- планові - складаються на основі прогресивних норм витрачання за­собів виробництва та робочого часу й використовують як вихідні дані при створенні цін;

- кошторисні - стосуються нових видів продукції, робіт та послуг для розрахунку відпускних цін;

- нормативні - складаються на основі існуючих норм використання засобів виробництва та робочого часу.

При калькулюванні встановлюють об'єкт калькулювання, обирають калькуляційні одиниці, визначають калькуляційні статті витрат та методи їх обчислення.

Об'єкт калькуляції - продукція (роботи, послуги), собівартість якої об­числюється.

20.3 Типова структура калькуляційних статей

Перелік статей калькуляції, їх склад і методи розподілу за видами про­дукції, робіт, послуг визначають галузевими методичними рекомендаціями з питань планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) з урахуванням характеру і структури виробництва.

В якості приклада розглянемо калькуляційні статті витрат, які широко використовуються на заводах машинобудування.

Рисунок 20.2 - Класифікація витрат на виробництво з метою планування та калькулювання

1. Сировина та матеріали (з вирахуванням залишків виробництва).

2. Покупні вироби, напівфабрикати та послуги кооперативних підпри­ємств.

3. Заробітна плата основних виробничих працівників.

4. Заробітна плата додаткових виробничих працівників.

5. Відрахування на соціальне страхування з заробітної плати основних і додаткових виробничих працівників.

6. Витрати на підготовку і засвоєння виробництва.

7. Витрати на збереження та експлуатацію обладнання.

8. Цехові витрати.

9. Загальнозаводські витрати.

10. Втрати від браку.

11. Невиробничі витрати.

Перші вісім статей витрат створюють цехову собівартість. Цехова со­бівартість плюс загальнозаводські витрати та втрати від браку складають ви­робничу собівартість.

Але сьогодні на багатьох малих і середніх підприємствах використо­вують скорочену номенклатуру калькуляційних статей, які містять:

- матеріальні витрати (на сировину, матеріали, паливо і енергію у те­хнологічних цехах) у прямому розрахунку;

- витрати на оплату праці (також у прямому розрахунку);

- інші прямі витрати;

- витрати з управління і обслуговування виробництва (непрямі).

До складу прямих матеріальних витрат входить вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу продукції, яка виробляється, і які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат.

До складу прямих витрат на оплату праці входять заробітна плата та інші виплати робітникам, зайнятим виробництвом продукції (виконанням робіт), які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта ви­трат. До складу інших прямих витрат входять усі інші виробничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат, зокрема відрахування на соціальні заходи, плата за оренду земельних і майнових паїв, амортизація тощо.

Витрати, пов'язані з операційною діяльністю, які не включаються до собівартості реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг) поділяються на адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати.

На відміну від статей калькуляції, групування яких носить рекомендо­ваний характер, витрати, що створюють собівартість продукції (робіт, пос­луг), групують відповідно до їхнього економічного змісту за наступними за­гальноприйнятими елементами:

- матеріальні витрати;

- витрати на оплату праці;

- відрахування на соціальні заходи;

- амортизація;

- інші операційні витрати.

До складу елементу «Матеріальні витрати» входять витрати опера­ційної діяльності на:

1) сировину й матеріали;

2) купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби;

3) придбане у сторонніх підприємств і організацій будь-яке паливо та енергію всіх видів. Витрати на власне виробництво електричної та інших ви­дів енергії, а також на трансформацію та передачу придбаної енергії до місця її споживання, входять до відповідних елементів витрат;

4) тару й тарні матеріали;

5) будівельні матеріали;

6) запасні частини, які використовуються для ремонту основних засо­бів, інших необоротних матеріальних активів та малоцінних і швидкозношу­ваних предметів підприємства;

7) інші матеріальні витрати, які відображають вартість виконаних дляпідприємства робіт і послуг виробничого та невиробничого характеру;

8) витрати на малоцінні й швидкозношувані предмети (МШП), що ви­користовуються протягом не більше одного року або нормального операцій­ного циклу, якщо він триває понад один рік.

При визначенні витрат на сировину і матеріали необхідно враховувати, що при відпусканні матеріальних цінностей у виробництво оцінка їх здійс­нюється за одним із таких методів:

- ідентифікованої собівартості відповідної одиниці матеріальних цін­ностей;

- середньозваженої собівартості;

- собівартості перших за часом надходження матеріальних цінностей (ФІФО);

- собівартості останніх за часом надходження матеріальних цінностей (ЛІФО);

- нормативних затрат.

Підприємство самостійно обирає метод оцінки матеріальних цінностей при їх відпусканні у виробництво.

При цьому для всіх одиниць обліку матеріальних цінностей, що мають однакове призначення й однакові умови використання, застосовується тільки один з наведених методів.

Матеріальні цінності, які відпускаються, та послуги, що виконуються для спеціальних замовлень і проектів, а також матеріали, які не замінюють одне одного, оцінюються за методом ідентифікованої собівартості.

Але можливість застосування цього методу на практиці обмежена через причини різноманітності номенклатури і велику кількість однакових матеріа­льних цінностей.

Потреба у виробничих запасах визначається за такими розрахунками:

ВЗН = ОН*НВН,

ВЗВ = ОН*НВН*Ц, (20.1)

ВЗН = ОВ*НВВ/Ц,

ВЗВ=ОВ*НВВ

де ВЗН і ВЗВ - потреба у виробничих запасах відповідно в натурально­му і вартісному виразі;

ОН і ОВ — обсяги господарської діяльності відповідно у натуральному і вартісному виразі;

НВН і НВВ — норми витрат виробничих запасів на виробництво одиниці обсягів господарської діяльності відповідно у натуральному і вартісному виразі;

Ц — ціна за натуральну одиницю виробничих запасів, грн.

До складу елементу «Витрати на оплату праці» входять:

- заробітна плата за окладами й тарифами;

- надбавки та доплати до тарифних ставок та посадових окладів у роз­мірах, передбачених чинним законодавством;

- премії та заохочення;

- матеріальна допомога;

- компенсаційні виплати;

- оплата відпусток та іншого невідпрацьованого часу;

- інші витрати на оплату праці.

Механізм формування витрат на оплату праці розглянуто в темі 15 «Продуктивність, мотивація та оплата праці».

До складу елементу «Відрахування на соціальні заходи» входять:

- відрахування на обов'язкове державне пенсійне страхування;

- відрахування на загальнообов'язкове державне соціальне страхуван­ня у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності й витратами, викликаними народженням і похованням;

- відрахування на загальнообов'язкове державне соціальне страхуван­ня на випадок безробіття;

- відрахування на обов'язкове державне соціальне страхування від не­щасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричи­няють втрату працездатності;

- відрахування на індивідуальне страхування персоналу підприємства;

- відрахування на інші соціальні заходи.

Механізм формування витрат на соціальні заходи розглянуто в темі 18 «Витрати підприємства на соціальні заходи».

До елементу «Амортизація» входять сума нарахованої амортизації ос­новних засобів, інших необоротних матеріальних активів та нематеріальних активів.

До елементу «Інші операційні витрати» належать:

- витрати на відрядження фізичних осіб;

- витрати на придбання літератури для інформаційного забезпечення господарської діяльності підприємства;

- витрати щодо сплати за участь у семінарах;

- витрати на проведення аудиту; витрати на транспортне обслугову­вання;

- витрати на придбання ліцензій та інших спеціальних дозволів, що видаються для ведення господарської діяльності;

- витрати на охорону праці;

- витрати на перевезення працівників до місця роботи і назад;

- витрати, пов'язані з оплатою послуг комерційних банків та інших кредитно-фінансових установ;

- витрати зі страхування ризиків;

- податки, збори й інші обов'язкові платежі;

- витрати на оприлюднення річного звіту;

- інші витрати.

20.4 Методика обчислення окремих статей калькуляції

При розрахунку планових (нормативних) витрат підприємства за окре­мими їх елементами застосовуються такі формули (табл. 20.1.):

Таблиця 20.1 — Розрахунок планових (нормативних) витрат підприємства за _окремими їх елементами_

Витрати      І_Формула__Роз'яснення

Матеріальні витрати

МВ = ОН*ННВ*ОЦ МВ = ОН * НВН МВ = ОВ * НВВ

ОН і ОВ — обсяг господарської діяльності від­повідно в натуральному (кількість продукції, робіт, послуг) та вартісному виразі; ННВ, НВВ і НВН — норма витрат сировини і матеріалів відповідно у натуральному виразі на натуральну одиницю продукції, вартісному виразі на вартісну одиницю продукції, та вар­тісному виразі на натуральну одиницю; ОЦ — облікова ціна натуральної одиниці сиро­вини і матеріалів, грн

Витрати на оплату праці

ЗП = РПО * ОН ВОП = ОН * РОП ВОП = ОВ * РОД

ЗП — затрати праці на одиницю продукції (ро­біт, послуг), господарську операцію, люд.-год; РПО - розцінка оплати праці за одиницю за­трат праці, грн;

РОП - розцінка оплати праці за одиницю про­дукції (робіт, послуг), грн; РОД - розцінка оплати праці за одиницю об­сягу господарської діяльності у вартісному виразі, грн

Витрати на со­ціальні заходи

ВСЗ = БН * СТ, ВСЗ = ОВ 8 СО

БН — база для нарахування витрат на соціальні заходи;

СТ - ставка платежів на одиницю бази для нарахування витрат на соціальні заходи, грн;

СО - ставка платежів на соціальні заходи на одиницю обсягів господарської діяльності у вартісному виразі

Амортизація

А=ВОЗ*НАВ/100,% А = ОН * НАП, А = ОВ*НВА

ВОЗ - вартість основних засобів (необоротних активів), грн;

НАВ - норма амортизації основних засобів до їх вартості, %;

НАП - норма амортизації основних засобів на одиницю виготовленої продукції в натураль­ному виразі, грн;

НВА - норма амортизації основних засобів на одиницю виготовленої продукції у вартісному виразі, грн

Поділ витрат на змінні (пропорційні) та постійні уможливлює визна­чення їхньої загальної суми за певний період за формулою:

ТС = FC + VC*Q, (20.2)

де ТС - загальні витрати; FC - постійні витрати; VC - змінні витрати;

Q - обсяг виробництва продукції у натуральному виразі.

Постійні витрати є функцією часу, а не обсягу продукції, тобто вонине залежать від обсягу виробництва.

Змінні витрати - це витрати, загальна сума яких залежить від обсягів виробництва продукції. У свою чергу вони поділяються на пропорційні та не­пропорційні.

Пропорційні витрати змінюються прямо пропорційно обсягу виробле­ної продукції (робіт, послуг). Для них коефіцієнт пропорційності кп=1 - це витрати на сировину, основні матеріали, комплектуючі вироби, відрядну за­робітну плату.

Непропорційні витрати поділяються на прогресуючі та дегресуючі. Прогресуючі витрати зростають у більшій мірі, ніж обсяг виробництва, £п1. Вони виникають, коли збільшення обсягу виробництва потребує більших ви­трат на одиницю продукції (витрати на відрядно-прогресивну оплату праці, додаткову рекламу, торговельні витрати тощо). Дегресуючі витрати зроста­ють повільніше, ніж обсяг виробництва, £п1. До них належать широке коло ви­трат на експлуатацію машин і устаткування, на ремонт, на інструменти тощо.

Змагальні витрати на одиницю продукції (АТС) визначаються за насту­пною формулою:

FC

АТС = VC +-

Q . (20.3)

Зі зростанням обсягу виробництва продукції її собівартість знижується за рахунок постійних витрат. Тому збільшення обсягу виробництва є важли­вим чинником зниження собівартості продукції.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67 


Похожие статьи

Б Г Шелегеда - Економіка підприємства навчальний посібник