Б Г Шелегеда - Економіка підприємства навчальний посібник - страница 5

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67 

Заявник несе відповідальність згідно із законодавством за достовір­ність відомостей, викладених у заяві та доданих до неї документів. У ліце­нзії вказуються:

- найменування, ідентифікаційний код органу, що видав ліцензію;

- прізвище, ім'я, по батькові, адреса проживання, ідентифікаційний номер фізичної особи - платника податків та інших обов'язкових платежів або найменування і місцезнаходження, ідентифікаційний код юридичної особи;

- вид діяльності, на яку видається ліцензія; місце її здійснення;

- особливі умови та правила здійснення даного виду діяльності (лі­цензійні умови);

- номер реєстрації ліцензії, дата її видачі та термін дії.

Ліцензія видається після прийняття рішення про її видачу та подання заявником до органу, що видає ліцензію, документа про внесення плати за видачу ліцензії.

Орган, що видає ліцензії, приймає рішення про видачу ліцензії або про відмову в її видачі у термін не пізніше 30 днів з дня одержання заяви та відповідних документів.

У видачі ліцензії може бути відмовлено у разі виявлення недостовір­них даних у документах, поданих заявником, а також якщо вказаний у зая­ві вид діяльності відповідно до ліцензійних умов не може заявником здійс­нюватися. У рішенні про відмову у видачі ліцензії вказуються підстави ві­дмови. Відмова у видачі ліцензії видається заявнику в письмовій формі. Вона може бути оскаржена в судовому порядку. Передання ліцензій іншим юридичним і фізичним особам забороняється.

Що стосується терміну дії ліцензії, то він установлюється органом, що її видає, і не може бути меншим, ніж три роки. Дія ліцензії може бути про­довжена на новий термін за заявою суб'єкта підприємницької діяльності.

Орган, що видає ліцензію, має право припинити її дію на певний те­рмін у разі порушення суб'єктом підприємницької діяльності ліцензійних умов; невиконання цим суб'єктом у визначений термін обов'язкових для виконання розпоряджень щодо додержання ліцензійних умов органу, спе­ціально уповноваженого Кабінетом Міністрів України, або органу, що ви­дав ліцензію.

У разі усунення порушень, що призвели до припинення дії ліцензії, орган, що видав ліцензію, приймає рішення про поновлення її дії.

Порядок припинення та поновлення дії ліцензії визначає орган, спе­ціально уповноважений Кабінетом Міністрів України, або орган, що видав ліцензію.

Ліцензія може бути анульована у разі виявлення недостовірних да­них у заяві на отримання ліцензії чи в документах, що додаються до неї; передання суб'єктом підприємницької діяльності ліцензії іншій особі; по­вторного або грубого порушення суб'єктом підприємницької діяльності ліцензійних умов.

Ліцензія вважається анульованою з дати прийняття рішення щодо анулювання ліцензії або з дати скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності.

Мотивоване рішення про припинення дії ліцензії або її анулювання доводиться до відома суб'єкта підприємницької діяльності у п'ятиденний термін.

Рішення про припинення дії ліцензії або її анулювання може бути оскаржено суб'єктом підприємницької діяльності в судовому порядку.

У разі втрати ліцензії суб'єкт підприємницької діяльності зобо­в'язаний у десятиденний термін повідомити про це орган, що видав ліцен­зію, та подати заяву про видачу дубліката ліцензії.

При зміні місцезнаходження або найменування юридичної особи (якщо зміна найменування пов'язана з реорганізацією) чи зміни відо­мостей, указаних у ліцензії, виданій підприємцю-громадянину, суб'єкт під­приємницької діяльності зобов'язаний у десятиденний термін подати заяву органу, що видав ліцензію, для переоформлення ліцензії з наданням доку­ментів, що підтверджують зазначені зміни.

Переоформлення ліцензії проводиться протягом десяти днів з дати подання заяви та необхідних документів. За видачу та переоформлення лі­цензії стягується плата.

Орган, що видає ліцензії, у разі недотримання порядку їх видачі несе відповідальність згідно із законодавством.

До обов'язків підприємства належить проведення природоохоронних заходів (у тому числі рекультивації земель і відновлення лісів після їх ви­користання), які сприяють зменшенню викликаного виробництвом негати­вного впливу на навколишнє середовище. Фінансування цих заходів здійс­нюється за рахунок коштів підприємства. Підприємство відповідає за раці­ональне використання усіх природних ресурсів і відшкодовує витрати на відновлення та охорону природних ресурсів.

Спираючись на світовий досвід і враховуючи особливості станов­лення ринкових умов господарювання в Україні, держава формує сучасний механізм регулювання підприємництва.

Згідно із законодавством України з метою створення сприятливих організаційних та економічних умов для розвитку підприємництва держава вживає такі заходи:

- на умовах і в порядку, передбачених чинним законодавством, надає земельні ділянки, передає підприємцю державне майно (виробничі та не­жилі приміщення, законсервовані й недобудовані об'єкти та споруди, не використовуване устаткування), необхідні для здійснення підприємницької діяльності;

- сприяє організації матеріально-технічного забезпечення та інфор­маційного обслуговування підприємців, підготовці і перепідготовці кадрів;

- здійснює первісне облаштування неосвоєних територій об'єктами виробничої і соціальної інфраструктури з продажем або переданням їх у кредит підприємцям;

- стимулює за допомогою економічних важелів (цільових субсидій, податкових пільг тощо) модернізацію технології, інноваційну діяльність, освоєння нових видів продукції та послуг;

- надає підприємцям цільові кредити;

- надає підприємцям інші види допомоги.

Держава законодавче забезпечує свободу конкуренції між підприєм­цями, захищає споживачів від проявів недобросовісної конкуренції та мо­нополізму в будь-яких сферах підприємницької діяльності.

2.4 Форми, типи і моделі підприємницької діяльності

Підприємництво як форма ініціативної діяльності може бути пред­ставлена певними видами:

- будь-якими видами виробничої діяльності;

- різноманітними видами торговельної діяльності;

- діяльністю з надання послуг;

- комерційним посередництвом тощо.

Підприємницька діяльність може здійснюватись як в індивідуальній, так і в колективній формі. Перша означає здійснення її громадянами, тобто фізичними особами, вільними у встановленні своїх прав і обов'язків на ос­нові договору (угоди) і у визначенні будь-яких умов договору (угоди), що не суперечать чинному законодавству. Друга - колективна - передбачає межі та процедури, які окреслені більш строго з участю держави. У таких випадках підприємницька діяльність здійснюється вже на основі та в ме­жах тих завдань і повноважень, котрі відбиті у засновницьких документах й статутах підприємств (організацій) різних форм власності.

Зазначені вище форми підприємницької діяльності тісно корелюють з можливими її типами. Основні з них такі:

- малий бізнес, що базується на особистій власності або оренді;

- спільне підприємництво або партнерство, засноване на колективній власності;

- корпоративне підприємництво, засноване на акціонерній власності.

Багаторічний досвід господарювання у країнах з розвинутою ринко­вою економікою свідчить про те, що традиційно існують дві моделі підпри­ємництва: класична та інноваційна, але на практиці можливе їх поєднання.

Класична модель підприємництва орієнтована на максимально ефек­тивне використання наявних ресурсів підприємства. Схема підприємниць­ких дій за такої моделі достатньо проста і чітко окреслена: оцінка наявних ресурсів; вивчення можливостей досягнення поставленої мети; викорис­тання тієї можливості, яка зможе забезпечити максимальну віддачу від на­явних ресурсів.

Інноваційна модель підприємництва передбачає активне викорис­тання будь-яких (у межах закону) і насамперед нових управлінських рі­шень для підприємницької діяльності, особливо коли бракує власних при­родних ресурсів. Схема дій за цієї моделі підприємницької діяльності така: формулювання головної мети; вивчення зовнішнього середовища з метою пошуку альтернативних можливостей; порівняльна оцінка власних ресур­сів і знайдених можливостей; пошук зовнішніх додаткових джерел ресур­сів; аналіз можливостей конкурентів; реалізація завдань згідно з вибраною концепцією.

Для започаткування і тривалого здійснення підприємництва необхід­ні самі підприємці. Останніх небезпідставно вважають центральними осо­бами у бізнесі. Підприємця інколи порівнюють з полководцем, здатним з меншими силами виграти бій у кількісно переважаючого противника. Держава буде багатою, якщо принаймні 5-7 % її активного населення ма­тиме нахил до підприємництва.

2.5 Правове забезпечення підприємництва

Підприємницька діяльність в Україні не є стихійною і некерованою. За умов удосконалення ринкових відносин вона відчуває на собі сильний керуючий вплив з боку держави.

Державне регулювання підприємництва забезпечується за допомо­гою спеціального державно-правового механізму, який складається, по-перше, з організаційно-структурних формувань, по-друге, з адміністратив­но-правових засобів впливу на відносини, що складаються в даній сфері.

Організаційно-структурні формування - це виконавчо-розпорядчі ор­гани держави і місцевого самоврядування, наділені управлінськими повно­важеннями у сфері підприємництва. На практиці відомі два таких органи: а) спеціально створені для реалізації державної політики у сфері підприєм­ництва, наприклад, Державний комітет України з питань розвитку підпри­ємництва; б) що виконують регулюючі функції у сфері підприємництва поряд з іншими функціями державного управління, наприклад, МВС Укра­їни здійснює видачу ліцензій на такі види підприємницької діяльності, як виготовлення і реалізація спеціальних засобів, споряджених речовинами сльозоточивої дії; виготовлення, ремонт та реалізацію спортивної вогнепа­льної зброї.

Адміністративно-правові засоби - це перш за все акти управління, призначені для регулювання відносин у сфері підприємництва. До них на­лежать: Конституція України, закони України, укази та інші акти Президе­нта України, нормативні документи Кабінету Міністрів, акти міністерств, інших органів виконавчої влади, місцевих державних адміністрацій, орга­нів місцевого самоврядування.

Сьогодні підприємництво в Україні має досить визначені конститу­ційні засади. Принципове значення для правового регулювання підприєм­ництва, його нормативно-правового забезпечення мають положення Кон­ституції України про право на підприємницьку діяльність, захист конкуре­нції у підприємницькій діяльності, обмеження монополізму (ст. 42), про право приватної власності, яке є непорушним (ст. 41). Конституція закріп­лює забезпечення з боку держави захисту прав усіх суб'єктів права власно­сті й господарювання, визначає, що всі суб'єкти права власності рівні пе­ред законом (ст. 13), встановлює право власності громадян та юридичних осіб на землю тощо. Вихідні конституційні положення про підприємницт­во знайшли свій розвиток у проекті Цивільного кодексу України.

Центральне місце в системі правових актів, що регламентують підп­риємницьку діяльність, які розвивають і конкретизують відповідні поло­ження Конституції України, належить Закону України «Про підприємниц­тво» від 26 лютого 1991 p. (з наступними змінами та доповненнями). Цей Закон визначає загальні правові, економічні та соціальні засади здійснення підприємницької діяльності (підприємництва) громадянами та юридични­ми особами на території України, встановлює конкретні гарантії свободи підприємництва та його державної підтримки.

У ст. 15 даного Закону зафіксовано, що правове регулювання підприє­мницької діяльності здійснюється в цілях забезпечення свободи конкуренції між підприємцями, недопущення монополізму і захисту прав споживачів.

Держава взяла на себе обов'язок підтримувати і гарантувати розвиток підприємництва незалежно від його організаційно-правових форм, проголо­сила рівність усіх форм власності, а також рівні можливості доступу підпри­ємців до матеріально-технічних, фінансових, трудових, інформаційних, природних та інших ресурсів (ст. 12 Закону «Про підприємництво»).

Держава заявила про свою готовність створити інфраструктуру підп­риємництва, надавати підприємцям на умовах і в порядку, передбаченому законодавством, земельні ділянки, державне майно і цільові кредити, а та­кож сприяти їх матеріально-технічному й інформаційному обслуговуван­ню, підготовці та перепідготовці відповідних кадрів.

Визначені також основи, на яких ґрунтуються відносини органів державного управління з підприємцями. У цьому Законі йдеться, що орга­ни державного управління будують свої взаємини з підприємцями, засто­совуючи податкову і фінансово-кредитну політику, включаючи встанов­лення ставок податків і відсотків по державних кредитах; податкових пільг; цін і правил ціноутворення; цільових дотацій; валютного курсу; ро­змірів економічних санкцій. Крім того, вони використовують державне майно і систему резервів; ліцензії, патенти, концесії, лізинг; соціальні, еко­номічні та інші нормативи; республіканські і регіональні програми; угоди на виконання робіт і поставок для державних потреб. Разом з тим, вони не втручаються у господарську діяльність підприємців, якщо вона не зачіпає прав державних органів по здійсненню контролю за нею.

Важливе значення для розвитку підприємництва мають правила і по­рядок реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності, оскільки саме в ре­зультаті державної реєстрації здійснюється їх легалізація, набуваються пра­ва і обов'язки у даній сфері, встановлюється відповідний правовий статус.

Здійснюється така реєстрація відповідно до Положення про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, що затверджено поста­новою Кабінету Міністрів України від 25 травня 1998 p.

Це Положення визначає порядок державної реєстрації та перереєст­рації суб'єктів підприємницької діяльності незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, за винятком окремих видів суб'єктів під­приємницької діяльності, для яких законами України встановлено спеціа­льні правила державної реєстрації (наприклад, банківські установи), а та­кож порядок її скасування.

Важливу роль у адміністративно-правовому регулюванні підприєм­ництва відіграє ліцензування підприємницької діяльності. У Концепції ро­звитку державної системи ліцензування підприємницької діяльності за її видами, що затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 23 вересня 1996 p., зазначено, що ліцензування - є складовою частиною дер­жавного регулювання підприємництва в Україні. Воно спрямоване на за­безпечення єдиної державної політики у цій сфері і впроваджується відпо­відно до Конституції України, щодо права кожного на здійснення підприє­мницької діяльності, яка не заборонена законом.

Головним завданням ліцензування є захист економічних та інших ін­тересів держави, її громадян шляхом встановлення з боку держави певних умов і правил здійснення окремих видів підприємницької діяльності.

З липня 1998 p. Кабінет Міністрів України своєю постановою затвер­див Положення про порядок ліцензування підприємницької діяльності. Це Положення визначає порядок видачі, переоформлення, зупинення, анулю­вання та поновлення дії ліцензій, обліку виданих ліцензій та розмір плати за їх видачу.

2.6 Підприємницькі договори: типові, загальні і специфічні умо­ви договору

Договірні взаємовідносини це є одне із невід'ємних і основних скла­дових у взаємовідносинах, партнерських зв'язках в підприємницькій дія­льності. Адже, за теперішніх умов в нашій країні практично не можливо займатись підприємницькою діяльністю та співпрацювати з партнерами без укладення договорів або угод. Вони складають невід'ємну частину го­сподарської діяльності кожного підприємства.

Партнерські зв'язки - це такі договірні відносини, які встановлюють­ся між підприємцями і дозволяють кожному з них досягти очікуваного ре­зультату (успіху) за рахунок обміну наслідками своєї діяльності.

У всіх галузях економічного, соціального, культурного і політичного життя суспільства взаємовідносини юридичних і фізичних осіб мають пе­реважно договірний характер. При цьому варто окремо наголосити, що в усіх сферах господарювання організація підприємницької діяльності базу­ється виключно на договірних взаємовідносинах.

Договір (контракт, угода) - форма закріплення партнерських зв'язків, а саме предмета договору, взаємних прав і обов'язків, наслідків порушення домовленостей.

Договір має забезпечувати оптимальне співвідношення волі людини, її інтересів з інтересами і потребами контрагентів (партнерів) суспільства. Так, партнерські зв'язки підприємця розвиваються за двома основними на­прямками: перший - відносини з постачальниками всього необхідного для організації процесу виробництва; другий - відносини зі споживачами (клі­єнтами) всього того, що продукується підприємцем для ринку.

У різних сферах з метою організації людських взаємовідносин засто­совується дуже багато видів і форм договорів. Насамперед треба знати, що у ринковій системі господарювання існує два види договорів: установчий і підприємницький.

Установчий договір - письмовий документ; що свідчить про волеви­явлення фізичних або юридичних осіб щодо створення (заснування) нової організаційно-правової структури задля реалізації будь-якої конкретної підприємницької ідеї.

Підприємницький договір відображає волевиявлення сторін стосовно не організації (створення, заснування), а безпосереднього здійснення підп­риємницької діяльності; він не передбачає (не вимагає) об'єднання сторін, що домовляються між собою, в певну організаційну форму.

Зміст прав і обов'язків партнерів залежить від предмета договору.

Ним можуть бути, наприклад, купівля-продаж, оренда, кооперування, по­середництво тощо. Виходячи з цього, підприємницький договір відповідно до його предмета завжди має якусь конкретну форму.

Підприємець звичайно намагається визначити типові форми догово­рів, котрі він міг би використати як основу для укладення певного конкре­тного договору. Можна виокремити такі групи підприємницьких договорів за сферами діяльності:

купівля-продаж, оренда і лізинг

підрядні послуги;

трудові відносини;

страхування;

розрахунки і кредитування; зовнішньоекономічна діяльність; інші види договорів (табл. 2.2).

Договір на поставку товарів через посередника укладається на пос­тавку фірмою-посередником певних товарів покупцям з обумовленою фо­рмою оплати. Він за структурою містить розділи:

1) предмет договору та інші загальні умови;

2) зобов'язання сторін;

3) організація поставок продукції;

4) надання послуг покупцеві;

5) ціни і порядок розрахунків;

6) майнова відповідальність;

7) заключні положення (адреси, відвантажувальні і банківські рекві­зити тощо).

Договір про аукціонний продаж товарів є документальним оформ­ленням угоди (операції) стосовно прилюдного продажу товару (поштучно або лотами) виробника за найвищу ціну з виплатою до початку аукціону його організаторові певної винагороди.

Державний контракт є засобом забезпечення потреб споживачів, що фінансуються за рахунок державного бюджету, і поповнення державного резерву. За своїм змістом державний контракт визначає права й обов'язки сторін при виконанні поставок продукції. Здебільшого в ньому міститься кілька груп показників (найменування, обсяг у натуральних показниках, прийнятна для обох сторін ціна, термін поставки), порядок відшкодування збитків за умови господарського ризику тощо.

Лізингова угода - договір між продуцентом і споживачем щодо дов­гострокової оренди машин, устаткування, приладів, транспортних засобів та інших технічних засобів виробництва. У такому договорі визначаються: кількість, якість, строки і порядок надання і повернення технічних засобів; розрахунки за користування; додаткові послуги; майнова відповідальність; додаткові умови; юридичні адреси і розрахункові рахунки.

Колективний договір - це угода між трудовим колективом в особі профспілки й адміністрацією підприємства (фірми, установи)» що уклада ється або уточнюється щорічно. Цей договір регулює виробничі трудові й

Таблиця 2.2 - Класифікація підприємницьких договорів (контрактів, угод) _за сферами діяльності_

 

Сфера діяльності

Перелік договорів за назвою

1

Купівля-продаж,

1.1. Договір купівлі-продажу продукції, виробленої підприємс-

 

оренда і лізинг

твом

1.2. Договір на поставку товарів

1.3. Договір про аукціонний продаж товарів

1.4. Договір про виготовлення продукції з сировини і матеріа­лів замовника (давальницької сировини)

1.5. Договір продажу майна підприємства іншим юридичним особам

1.6. Державний контракт

1.7. Державне замовлення

1.8. Договір оренди майна

1.9. Лізингова угода

2

Підрядні послуги

2.1. Договір про консалтинг та інформаційне обслуговування підприємств і організацій

2.2. Договір про надання юридичних послуг

2.3. Договір про надання аудиторських послуг

2.4. Договір про надання брокерських послуг

2.5. Договір про рекламні послуги

2.6. Договір на виконання науково-дослідних робіт

3

Трудові відносини

3.1. Колективний договір

3.2. Тарифна угода

3.3. Договір (контракт) про наймання керівника

3.4. Договір (контракт) про наймання працівника

4.

Страхування

4.1. Договір особистого страхування від нещасних випадків

4.2. Договір страхування майна підприємств і громадян

4.3. Договір обов'язкового медичного страхування

4.4. Договір добровільного медичного страхування

4.5. Договір страхування транспортних засобів

5

Розрахунки і креди-

5.1. Договір на розрахункове і касове обслуговування

 

тування

5.2. Договір поручительства

5.3. Договір позики із заставним забезпеченням

5.4. Кредитний договір

5.5. Договір застави

6

Зовнішньоекономі-

6.1. Договір на декларування товарів, що підлягають митному

 

чна діяльність

контролю

6.2. Договір на транспортно-експедиційне обслуговування зов­нішньоторговельних вантажів

6.3. Ліцензійний договір загального типу

6.4. Договір консигнації

6.5. Агентський договір

6.6. Договір на закупівлю товарів по імпорту

6.7. Договір поставки товарів по експорту

7.

Інші договори

7.1. Договір доручення

7.2. Договір комісії

7.3. Договір про спільну діяльність

економічні відносини між суб'єктами господарювання (колективом і адмі­ністрацією). У ньому передбачаються заходи стосовно створення сприят­ливих і безпечних умов праці, впровадження нових технологій та устатку­вання, що полегшують працю і поліпшують стан довкілля, забезпечення зростання продуктивності й оплати праці, професійної підготовки і підви­щення кваліфікації персоналу, соціального захисту працівників.

Тарифна угода - це договір між представниками сторін переговорів з питань оплати праці та соціальних гарантій. Тарифні угоди укладаються на трьох рівнях: міжгалузевому (генеральна тарифна угода між Урядом і Фе­дерацією профспілок України); галузевому (галузева тарифна угода); фір­мовому (як складова частина колективного договору).

Договір обов'язкового медичного страхування може укладатися між страховою медичною установою (страховиком) і підприємством в особі його керівника (страхувальником) щодо страхування персоналу. Предме­том договору є оплата страховиком медичних послуг громадянам - пра­цівникам страхувальника та сплата страхувальником певних внесків у обумовлені договором строки.

Кредитний договір укладається між відповідним банком (інвестицій­ним фондом) і підприємством про надання певної суми кредиту на умовах, визначених даним договором, зі сплатою певного відсотка за користування позиковими коштами. Його детальний зміст визначається обов'язковими розділами: предмет договору; умови кредитування; права і обов'язки сто­рін; порядок укладення договору; додаткові умови договору; юридичні ад­реси і розрахункові рахунки сторін.

Договір поручительства укладається між трьома сторонами (поручи­телем, кредитором і боржником) і кваліфікується як доповнення до кредит­ного договору. Підставою договору є дійсна вимога кредитора до боржника по зобов'язаннях останнього, встановлених кредитним договором. Поручи­тель зобов'язується відповідати перед кредитором у тій самій мірі, що й бо­ржник; він повинен протягом обумовленого терміну з моменту настання строку платежу відшкодувати кредитору несплачену боржником суму.

Ліцензійний договір загального типу укладається між ліцензіаром (власником новацій) і ліцензіатом (особою, що хоче набути права на Їх ви­користання) щодо надання виключної ліцензії на використання винаходів, захищених авторськими свідоцтвами або патентами, а також «ноу-хау» за певну винагороду у вигляді пашуального платежу чи роялті. Ліцензійний договір є порівняно складним за змістом документом і містить, як правило, такі розділи: 1) визначення термінів; 2) предмет договору; 3) технічна до­кументація; 4) вдосконалення і поліпшення (щодо винаходів, «ноу-хау», продукції по ліцензії); 5) гарантії та відповідальність; 6) технічна допомога в освоєнні виробництва продукції по ліцензії; 7) платежі, збори і податки; 8) інформація І звітність; 9) забезпечення конфіденційності; 10) захист від-ступлених прав; 11) реклама; 12) вирішення суперечок; 13) термін дії дого­вору та умови його скасування; 14) інші умови.

Договір про спільну діяльність належить до порівняно нескладних документів господарського призначення, згідно з якими організується спі­льна діяльність без створення для цієї мети юридичної особи. За укладе­ним договором про спільну діяльність створюється фактично просте това­риство, учасники котрого об'єднують майно і зусилля задля досягнення загальної господарської або іншої мети. У такому договорі істотною є умо­ва щодо здійснення учасниками майнових або грошових внесків, які ста­ють загальною пайовою власністю. Порядок розподілу доходів, покриття витрат і збитків, що виникають у процесі спільної діяльності, визначають­ся за згодою між її учасниками.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67 


Похожие статьи

Б Г Шелегеда - Економіка підприємства навчальний посібник