Б Г Шелегеда - Економіка підприємства навчальний посібник - страница 50

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67 

Критичний обсяг випуску певної продукції в натуральному вимірі, почи­наючи з якого виробництво стає рентабельним, можна обчислити аналітично:

VC Gw + FC = P Q,p, звідси, Q = 1~VC, (20.4) де Р - ціна одиниці продукції.

Критичний обсяг виробництва (точка беззбитковості) можна визна­чити і в грошовому вимірі, що є більш прийнятним для багатопродуктного виробництва. У цьому разі:

QP^ZVC+F, (20.5)

де ОРкр - критичний обсяг виробництва у грошовому вимірі;

UVC - загальна (сукупна) величина змінних витрат.

Собівартість - це вираження в грошовій формі сукупності витрат на підготовку і випуск продукції (робіт, послуг). Собівартість характеризує ефе­ктивність усього процесу виробництва на підприємстві. Чим ефективніше працює підприємство, тим нижче його собівартість.

Залежно від часу розрахунку виділяють: планову, фактичну, норматив­ну, кошторисну собівартості. Залежно від обсягу витрат, що входять до со­бівартості, розрізняють технологічну, цехову, виробничу собівартості. За тривалістю розрахункового періоду розрізняють собівартість місячну, квар­тальну, річну, а також індивідуальну собівартість і середньо галузеву.

Індивідуальна собівартість відбиває витрати на виготовлення продук­ції в умовах конкретного підприємства і використовується для планування, аналізу та порівняння витрат виробництва окремих підприємств.

Середньогалузева - відображає витрати на виготовлення однотипної продукції в середньому по галузі, використовується головним чином для ці­ноутворення.

Сукупні витрати підприємства залежно від їхнього призначення вира­жаються кількома показниками. Згідно з чинним законодавством та інструк­тивними матеріалами виокремлюють: валові витрати; кошторис виробницт­ва; собівартість валової, товарної і реалізованої продукції.

Кошторис виробництва - це витрати підприємства, пов'язані з його основною діяльність за певний період незалежно від того, відносяться вони на собівартість чи ні.

Для зниження резервів зниження собівартості необхідно визначити фа­ктори, які обумовлюють це зниження.

Під факторами зниження собівартості продукції (робіт, послуг) ро­зуміють усю сукупність рушійних сил і причин, які визначаються її рівень та динаміку.

Розрізняють такі фактори зниження собівартості продукції:

1) підвищення технологічного рівня виробництва, зокрема упрова­дження нової прогресивної технології, підвищення рівня механізації та авто­матизації виробничих процесів; розширення масштабів використання й удо­сконалення техніки і технології, що застосовується; краще використання си­ровини та матеріалів;

2) поліпшення організації виробництва і праці, тобто удосконалення управління виробництвом і скорочення витрат на нього; впровадження нау­кової організації праці; поліпшення використання основних виробничих фо­ндів; поліпшення матеріально-технічного забезпечення; скорочення транспо­ртно-складських витрат тощо;

3) зміна обсягу виробництва, що зумовлює відносне скорочення умов­но-постійних витрат у результаті зростання обсягу виробництва;

4) зміна структури, асортименту та поліпшення якості продукції. Індексний метод дає змогу врахувати вплив перелічених факторів на

зниження собівартості продукції.

Відносне зниження собівартості за рахунок економії матеріальних ви­трат (%АСМ) у результаті зміни норм витрат сировини, матеріалів, енергії на одиницю продукції та цін на ресурси визначають за формулою:

%АСм=(1-ІмІцм.з.*100 %, (20.6)

де Ім індекс норм витрат матеріальних ресурсів на одиницю продукції; Іц - індекс цін на одиницю матеріального ресурсу;

 (Хм.з. - частка матеріальних витрат у собівартості продукції в базовому періоді.

Індекси норм витрат матеріальних ресурсів та індекси цін розрахову­ють за формулами:

т = Z qimipo т = Z qmiPi

(20.7)

де q1 - обсяг виготовленої продукції; за планом (звітом);

ш0у т1 - норми витрат матеріальних ресурсів на одиницю продукції ві­дповідно у базовому і плановому (звітному) періодах;

р0, р1 - ціна ресурсу відповідно в базовому і плановому (звітному) пе­ріодах.

Відносне зниження собівартості за рахунок зростання продуктивності праці та економії заробітної плати (%ДСИИ.) обчислюють за формулою:

1 п.п.

ioo%.

(20.8)

де Ізп - індекс зростання заробітної плати; Іпп - індекс зростання продуктивності праці;

ап^ - частка заробітної плати у собівартості продукції базового періоду.

Індекс середньої заробітної плати та індекси продуктивності праці (об­числюються для робітників, що працюють а відрядною системою оплати праці) розраховують так:

1    = 3 1   = П

З    п.п. П

3 По , (20.9)

де 30, 31 - середня заробітна плата відповідно в базовому і плановому (звітному) періодах;

По, П1 - продуктивність робітників відповідно у базовому і плановому (звітному) періодах.

Відносне зниження собівартості продукції за рахунок зменшення умов­но-постійних витрат (% Д Сум) розраховують за формулою:

Сп. =

1 q

Кп. ioo,%

(20.i0)

де ІУпп - індекс зростання умовно-постійних витрат;

Iq - індекс зростання обсягу випуску продукції;

Оуп п - частка умовно-постійних витрат у собівартості продукції.

Для обчислення впливу структурних змін в асортименті продукції на змі­ну витрат (%ДСстр.), що відносять на собівартість, застосовують формулу:

лсстр = Coi q -ZQA

(2o.ii)

де Со - собівартість товарної продукції в базовому періоді; Соі - собівартість одиниці і-го виду продукції в базовому періоді; А1і, — кількість і-ї продукції в плановому (звітному) періоді. Вплив зміни якості сировини (збільшення чи зменшення частки корис­ного компоненту) визначають за формулою:

АСЯ = Co Iq

v   Кя J

(2o.i2)

де Кя - коефіцієнт якості сировини, який визначають співвідношенням частки корисного компоненту планового (звітного) і базового періодів.

20.5 Стратегічні напрямки зниження собівартості продукції

Управління витратами - це процес цілеспрямованого формування ви­трат щодо їхніх видів, місць та носіїв при постійному контролі рівня витрат і стимулюванні їхнього зниження. Воно є важливою функцією економічного механізму будь-якого підприємства.

Система управління витратами має функціональний та організаційний аспекти. Вона включає такі організаційні підсистеми: пошук і виявлення чинників економії ресурсів; нормування витрат ресурсів; планування витрат за їхніми видами; облік та аналіз витрат; стимулювання економії ресурсів і зниження витрат.

Управління витратами на підприємстві передбачає їхню диференціацію за місцями та центрами відповідальності. Місце витрат - це місце їхнього формування (робоче місце, група робочих місць, дільниця, цех). Під центром відповідальності розуміють організаційну єдність місць витрат з центром, відповідальним за їхній рівень.

З позиції економічної теорії будь-яке виробництво правомірно розгляда­ти як перетворення витрат в результати. При такому підході виявляється, що управління витратами охоплює всі сторони управління виробництвом. Але ці явища не тотожні: друге більш широке, перед ним (виробничим менеджмен­том) стоїть і безліч цілей, що не входять в перше. Проте, на практиці доцільне відособлення менеджменту витрат через його найважливішу роль у виробни­чому процесі, як відособленого виду управління (рис. 20.3).

Роль менеджменту витрат в тому, щоб знайти і забезпечити найбільш економічний спосіб виробництва продукції (як зараз, так і в перспективі, що піддається прогнозуванню). Власнику небайдуже, а, навпаки, найбільш важ­ливо, за допомогою якої величини витрат створюється продукція.

Фінанси

Клієнти

Процеси

Потенціал

Управління витратами за рахунок створення конкурентоздатної структури витрат

Значно збільшити результат підприємства

Форсувати зростання

на світових ринках

Доступність і якість позиціонувати на ринку привабливу просту продукцію

«Перевага у використанні: переконувати у високій якості продуктів у сегменті класу «преміум»

Підвищувати функціональну

надійність продукції

Активно формувати

систему обслуговування

клієнтів

Стандартизувати, підвищити модульність та спростити продукти

Використати синергію

Привести виробничі процеси у відповідності з сучасними технологіями

Підвищити компетентність у сфері розробок

Скоротити цикл розробки продуктів

Підвищити внутрішню орієнтованість на клієнтів

Посилити мотивацію персоналу

Закріпити культуру

оберненого зв'язку

Інтенсивно використати

нові засоби інформації

Рисунок 20.3 - Місце і роль управління витратами підприємств в системі

управління виробництвом

Оцінка ролі витрат поступово міняється у бік визнання ключової ролі управління витратами в забезпеченні ефективного розвитку підприємств. Не буде перебільшенням твердження, що управління витратами стає одним най­важливіших сегментів виробничого менеджменту. При цьому послідовно ро­зширяється коло задач, що стоять перед фахівцями даного напряму.

На сучасному етапі розвитку ринкових відносин можлива реалізація ці­лісної концепції управління витратами, яка б відображала ступінь реагування управлінського персоналу на мінливі умови функціонування підприємства. Ефективна система управління витратами при цьому є гарантом у підтримці керівництва в його діяльності під час реалізації намічених планів.

План за витратами продукції є одним з найважливіших розділів плану економічного й соціального розвитку підприємства. Планування витрат про­дукції на підприємстві має дуже важливе значення, тому що дозволяє знати, які витрати будуть потрібні підприємству на випуск продукції, які фінансові результати можна чекати в плановому періоді.

На практиці найбільше поширення одержали два методи планування собівартості продукції: нормативний і планування по техніко-економічних факторах. Як правило, вони застосовуються в тісному взаємозв'язку.

Сутність нормативного методу полягає в тім, що при плануванні собіва­ртості продукції застосовуються норми й нормативи використання матеріаль­них, трудових і фінансових ресурсів, тобто нормативна база підприємства.

Метод планування собівартості продукції за техніко-економічними факторами є кращим у порівнянні з нормативним методом, тому, що він до­зволяє врахувати багато факторів, які будуть істотно впливати на собівар­тість продукції в плановому періоді. При цьому методі враховуються наступ­ні фактори:

- технічні, тобто впровадження на підприємстві в плановому періоді нової техніки й технології;

- організаційні. Під цими факторами розуміється вдосконалення орга­нізації виробництва й праці на підприємстві в плановому періоді (поглиблен­ня спеціалізації й кооперування, удосконалення організаційної структури управління підприємством, НОП тощо);

- зміна обсягу, номенклатури й асортиментів продукції, що була виро­блена;

- рівень інфляції в плановому періоді;

- специфічні фактори, які залежать від особливостей виробництва.

Всі ці фактори в остаточному підсумку впливають на обсяг випуску продукції, продуктивність праці (виробку), зміну норм і цін на матеріальні ресурси і відповідна собівартість продукції.

Крім цього, поглиблення процесів бюджетування забезпечує зацікавле­ність широкого кола працівників у результатах діяльності кожного місця вини­кнення витрат, дає змогу змінити зміст роботи фінансових служб підприємства та організувати планово-фактичний контроль витрат за місцями їх виникнення.

Отже, на сьогодні перше місце в системі управління підприємством за­ймає фінансове планування. Одним із його інструментів є бюджетне плануван­ня. Організація системи бюджетного планування позитивно впливає на фінан­совий стан будь-якого підприємства. Ця система дає можливість знаходити вну­трішні фінансові резерви, запобігати критичним ситуаціям, своєчасно на них реагувати, впевнено здійснювати управління підприємством.

Визначення витрат підприємства необхідно з багатьох причин, у тому числі для визначення рентабельності окремих видів продукції й виробництва в цілому, визначення оптових цін на продукцію, здійснення внутрівиробни­чого планування, визначення національного доходу в масштабах країни. Ви­трати на виробництво і реалізацію продукції є одним з основних факторів формування прибутку. Якщо вона підвищилася, то при інших рівних умовах розмір прибутку за цей період обов'язково повинний зменшитися за рахунок цього фактора на таку ж величину. Собівартість є однієї з основних частин господарської діяльності й відповідно одним з найважливіших елементів цього об'єкта управління.

В умовах економічної зацікавленості в кінцевих результатах діяльності підприємствам потрібна така система управління витратами, головна функція якої була б зумовлена ефективністю використання ресурсів. На сьогодні ж досвід підприємств і організацій у здійсненні управління витратами пово­диться переважно до перевірки виробничих показників, фінансових результа­тів, стану майна. Вирішення завдання організації системи управління витра­тами передбачає реорганізацію всієї системи управління. До неї мають вхо­дити дві підсистеми: зовнішня - фінансова, що забезпечує облік майна, вияв­лення результатів діяльності підприємства та складання звітів, і внутрішня -управлінська, що забезпечує вирішення управлінських завдань на основі оде­ржання оперативної, своєчасної, достовірної інформації про витрати і резуль­тати в цілому по підприємству та його окремих ділянках. Напрямки удоско­налення цієї системи можна пов'язувати з організацією здебільшого нової системи управління економікою на мікрорівні.

Для покращення фінансових результатів необхідно оптимізувати ви­трати, пов'язані з усіма видами діяльності підприємства.

Для розроблення ефективної системи управління витратами треба вра­хувати такі складники:

- наявність системи обліку витрат, що будується на чіткому розподілі зон відповідальності й повноважень між керівниками центрів відповідальності;

- складання звітів про показники функціонування з інформацією про від­хилення, що аналізуються за категоріями контрольованих і неконтрольованих витрат, і вжиття коригувальних заходів для унеможливлення їх в подальшому.

На сучасному етапі розвитку ринкових відносин можлива реалізацій ці­лісної концепції управління витратами, яка б відображала ступінь реагування управлінського персоналу на мінливі умови функціонування підприємства. Ефективна система управління витратами при цьому є гарантом у підтримці керівництва в його діяльності під час реалізації намічених планів.

В процесі управління витратами важливе місце відводиться бюджету-ванню і аналізу. Функції бюджету полягають у наступному:

- планування операцій, що забезпечують досягнення цілей підприємства;

- координація різних видів діяльності і окремих підрозділів, інтересів окремих робітників і груп в цілому по організації;

- стимулювання керівників всіх рангів в досягненні цілей своїх центрів відповідальності;

- контроль поточної діяльності;

- контроль виконання робіт центрами відповідальності;

- навчання менеджерів.

Вивчивши існуючі підходи до сутності управління витратами пропону­ємо своє бачення даного складного, багатогранного процесу. Пропонуємо під управлінням витратами продукції розуміти планомірний процес формування витрат на виробництво всієї продукції і собівартості окремих виробів, конт­роль за виконанням завдань по зниженню витрат на виробництво і реалізацію продукції, виявлення резервів її зниження.

Дані про витрати на виробництво за економічними елементами визна­чаються в розрахунках до бізнес-планів підприємств.

Важливим елементом управління витратами є планування. Планування собівартості здійснюється з метою визначення розмірів і пошук можливостей її зниження. Планування собівартості може бути поточним і перспективним. Перспективний план розробляється на декілька років. При поточному плану­ванні (на рік) уточнюються перспективні плани на основі даних планових кошторисів і калькуляцій витрат на виробництво. При випуску підприємст­вом одного виду продукції вартість одиниці є показником, що характеризує рівень і динаміку витрат на її виробництво. Промислові підприємства, щовипускають різнорідну продукцію, планують зниження собівартості порівня­льної продукції і величину витрат на одну гривну товарної продукції.

Розрахунки планової собівартості продукції використовуються при плануванні прибутку, визначенні заходів технічного прогресу, а також при встановленні цін.

При плануванні собівартості продукції передбачається можливе її зни­ження і досягнення в результаті цього оптимального рівня витрат на вироб­ництво. Тому складанню плану по собівартості повинен передувати аналіз фактичної собівартості за звітний період з метою виявлення резервів змен­шення витрат

Послідовність складання плану по витратам наступна: складається роз­рахунок зниження витрат на виробництво за рахунок впливу техніко-економічних факторів; визначається сума витрат на обслуговування виробни­цтва і управління; складаються планові калькуляції собівартості окремих видів продукції основного виробництва; визначається собівартість товарної і реалі­зованої продукції; складається кошторис витрат на виробництво.

Економічно обґрунтоване планування витрат повинне спиратися на си­стему прогресивних техніко-економічних норм і нормативів матеріальних, трудових і грошових витрат. Система планування направлена на організацію контролю витрат і отримання прибутку, а також координацію всіх планів ор­ганізації. Організація внутрішньовиробничого планування і обліку неможли­ва без надійної нормативної бази, тобто комплексу норм і нормативів. За до­помогою нормування регламентується витрачання персоналом всіх видів ре­сурсів на підприємстві.

Нормування - це метод розробки і встановлення граничних величин запасу і витрачання виробничих та інших ресурсів, необхідних для забезпе­чення процесу виробництва продукції.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67 


Похожие статьи

Б Г Шелегеда - Економіка підприємства навчальний посібник